Організаційно-правові основи управління транспортом

Контрольна робота

з дисципліни «Адміністративне право»

на тему: «Організаційно-правові основи управління транспортом»

План

1. Загальна характеристика транспортної системи України

2. Мета і завдання державного управління в галузі транспорту

3. Правові засади державного управління залізничним транспортом

4. Правові засади державного управління автомобільним транспортом

5. Правові засади державного управління авіаційним транспортом

6. Правові засади державного управління морським і річковим транспортом

7. Правові засади державного управління трубопровідним транспортом

8. Система державних органів, що здійснюють управління транспортом

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика транспортної системи України

Транспорт України представляє собою потужну систему, що включає всі види транспорту: залізничний, річковий, морський, автомобільний, повітряний, трубопровідний.

Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування становить 22,6 тис. км. На цей вид транспорту припадає 41% вантажообігу. Найгустіша мережа залізниць - у Донбасі, Придніпров'ї, а також у західних областях. Найбільш забезпечені залізничною колією області: Донецька, Львівська, Чернівецька (мал. 6.6). Територіально залізничний транспорт поділено на шість залізниць: Південно-Західну (Центр-Київ), Львівську, Південну (Харків), Донецьку, Придніпровську (Дніпропетровськ), Одеську.

Найважливіші внутрішні лінії: Донбас - Кривий Ріг, Харків - Севастополь, Київ - Львів, Львів - Одеса, Харків - Нижньодніпровськ - Херсон. Для оптимізації відстаней та вантажообігу введені з'єднувальні лінії: Нижньодніпровськ - Павлоград - Червоноармійськ, Червоний Лиман - Куп'янськ, Фастів - Новоград-Волинський, Чернігів - Овруч - Білокоровичі.

Вихід до європейських країн здійснюється по лініях: Володимир-Волинський - Катовіце, Львів - Краків, Чоп - Прага, Чоп - Будапешт. Поромна лінія Іллічівськ - Варна дає вихід на Балкани.

Річковий транспорт експлуатує понад 3,0 тис. км судноплавних шляхів. Його питома вага у вантажообігу транспорту країни становить 1%, у пасажирообігу - менше 0,5%. У структурі перевезень переважають мінерально-будівельні матеріали, кам'яне вугілля, кокс, залізна руда. У перевезеннях вантажів та пасажирів провідне місце належить Дніпровському басейну (близько половини водних шляхів). Важливе значення, особливо для міжнародних економічних зв'язків, має судноплавство по Дунаю (Кілійське гирло). Судноплавство здійснюється також по річках Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець, Сула, Псел, Самара, Тетерів, Рось, Інгулець, Інгул, Горинь, Тиса. Найбільші річкові порти: Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Каховка, Херсон, Миколаїв, Ізмаїл, Рені, Бєлгород-Дністровський, Усть-Дунайськ.

Морський транспорт країни має важливе значення перш за все для зовнішньоекономічних зв'язків. Його частка у вантажообігу транспорту становить 5%. Судноплавство на Чорному та Азовському морях розвивається завдяки цілій низці економічних факторів. У нашому морському транспорті є усі види морських перевезень. Найважливіші порти України: Одеса, Миколаїв, Іллічівськ, Південний, Херсон, Маріуполь, Керч, Феодосія, Ізмаїл, Бердянськ, Генічеськ, Севастополь. Основні вантажі морських портів: кам'яне вугілля, руди, хліб, сіль, фрукти, цукор, чай, тютюн, нафта, метал, риба, будматеріали, обладнання, добрива тощо.

Автомобільний транспорт за вантажообігом (близько 5%) поступається залізничному та морському. Мережа автошляхів у нас досить розвинена. Кращі дороги розміщені у Донецько-Придніпровському районі та у центральних областях. Найважливіші автомагістралі: Одеса - Київ - Чернігів, Харків - Донбас, Дніпропетровськ - Запоріжжя - Сімферополь, Львів - Київ, Харків - Київ, Полтава - Кишинів. Автомобільний транспорт поступово інтегрується у високорозвинену європейську автомобільну комунікаційну систему. До цієї системи наш транспорт буде залучено після введення в дію першокласної транс'європейської автостради «Київ-Мадрид». Паромною переправою Іллічівськ-Поті, яка є найкоротшим шляхом між Заходом і Сходом, автомобільні вантажі разом з автомобілями будуть транспортуватись в країни Закавказзя, а далі переправою Баку-Туркмен-Баші в країни Центральної і Південної Азії.

Повітряний транспорт зорієнтований на перевезення пасажирів. У транспортному вантажообігу його частка менша за 1%. У нас розвинена мережа авіаліній та аеропортів; найбільші з них: Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Львів, Запоріжжя, Вінниця. Деякі з них мають статус міжнародних. Міжнародні лінії пов'язують Україну з країнами Європи, Америки, Азії та Африки.

Трубопровідний транспорт (48% вантажообігу) сформувався на базі українських родовищ нафти та газу і отримав розвиток в 70-80-ті роки завдяки спорудженню трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини. Трубопровідна система має потужну та розгалужену мережу магістральних нафто- та газопроводів: понад 35 тис. км газопроводів великого діаметру, 4 тис. км нафтопроводів, 4,5 тис. км нафтопродуктопроводів, 120 компресорних станцій, 13 підземних сховищ. Україна є одним з найпотужніших у світі транспортувальників нафти та газу (з Росії та Туркменії) до Європи. В перспективі планується будівництво великих трансєвроазіатських трубопроводів з Ірану через Північний Кавказ (Росія) в Україну, а також нафтопроводу з Ірану через Азербайджан до портів Грузії і далі морським транспортом в країну (Одеса). Для подальшого транспортування цієї нафти передбачено створення нафтопроводу Одеса-Броди (Львівська область) -Гданськ (Польща). В цій принципово новій транспортній системі важливою ланкою буде нафтотермінал, що споруджується поблизу Одеси. В Україні діють нафтопроводи: Долина - Дрогобич, Битків - Надвірна, Качанівка - Охтирка, Гнідинці - Прилуки - Кременчук - Херсон, Кременчук - Черкаси, Лисичанськ - Кременчук - Херсон - Одеса. По нашій території проходить транзитний нафтопровід «Дружба». Діють також нафтопродуктопроводи, наприклад Кременчук - Лубни - Київ. Газопроводи України: Дашава - Львів - Київ - Москва, Шебелинка - Харків - Брянськ, Шебелинка - Полтава - Київ, Шебелинка - Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Одеса - Кишинів. Проектні потужності газотранспортної системи України дозволяють щорічно транспортувати в Європу 160 млрд м3 газу. Потужність нафтопроводів по прийому нафти - 125 млн т на рік, по транзиту - 65 млн т. Відомі й інші трубопроводи: газопровід Грозний - Донбас, етиленопровід Угорщина - Калуш, аміакопровід Тольятті - Одеса.

2. Мета і завдання державного управління в галузі транспорту

Державне управління в галузі транспорту має забезпечувати:

· своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України;

· захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

· безпечне функціонування транспорту;

· додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи;

· захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

· створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

· обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

· координацію роботи різних видів транспорту;

· ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

· охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Місце і роль транспорту у суспільному виробництві визначає необхідність його пріоритетного розвитку, державної підтримки в задоволенні його потреб у транспортних засобах, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

3. Правові засади державного управління залізничним транспортом

З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту загального користування, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються цим Законом, їх статутами. Затвердження статутів залізниць здійснюється Міністерством транспорту України за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та Антимонопольним комітетом України. (Частина третя статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 860-IV ( 860-15 ) від 22.05.2003 )

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, установ і організацій, які входять до складу залізниць, затвердження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України, а також статутами залізниць.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (далі - Укрзалізниця), підпорядкованим Міністерству транспорту України.

Управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями проводяться централізовано і належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.

4. Правові засади державного управління автомобільним транспортом

Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики.

Основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:

· формування ринку послуг;

· контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;

· нормативно-правове регулювання з питань автомобільного транспорту;

· ліцензування діяльності перевізників;

· стандартизація i сертифікація;

· організація та контроль автомобільних перевезень;

· тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;

· державне замовлення на соцiально значущi послуги автомобiльного транспорту загального користування;

· захист прав споживачiв послуг автомобiльного транспорту.

Верховна Рада України визначає основнi напрями державної полiтики у сферi автомобiльного транспорту, законодавчi основи її реалiзацiї.

Загальне державне регулювання дiяльностi автомобiльного транспорту здiйснює Кабiнет Мiнiстрiв України вiдповiдно до своїх повноважень.

Центральний орган виконавчої влади в галузi транспорту забезпечує проведення державної полiтики на автомобiльному транспортi через свої територiальнi органи, службу мiжнародних автомобiльних перевезень та урядовий орган державного управлiння на автомобiльному транспортi.

Функцiї територiального органу центрального органу виконавчої влади в галузi транспорту в мiстi Києвi здiйснює вiдповiдний структурний пiдроздiл Київської мiської державної адмiнiстрацiї.

Нормативно-правовi акти центрального органу виконавчої влади в галузi транспорту, виданi в межах його компетенцiї, обов'язковi до виконання на територiї України.

Урядовий орган державного управлiння на автомобiльному транспортi здійснює контроль за виконанням законодавства про автомобiльний транспорт та пiдготовку пропозицiй щодо його вдосконалення, у встановленому порядку бере участь у здiйсненнi стандартизацiї та сертифiкацiї, лiцензування перевезень, формує пропозицiї щодо тарифної полiтики, вiдповiдно до законодавства забезпечує захист прав споживачiв послуг автомобiльного транспорту загального користування.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї органiзовують та контролюють автомобiльнi перевезення вiдповiдно до законодавства.

5. Правові засади державного управління автомобільним транспортом

Повітряний транспорт України є складовою системи транспорту України. Основні засади функціонування повітряного транспорту закладено в Законі України «Про транспорт» та в спеціальному кодифікованому нормативному акті -- Повітряному кодексі України.

Авіаційний транспорт -- це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден. Сукупність правових норм, що регулюють відносини між цими підприємствами та споживачами транспортних послуг в сфері авіації, утворює Повітряне право України.

Особливістю державного управління цивільною авіацією є те, що воно здійснюється не через Міністерство транспорту та зв'язку України, а через Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (Державіаслужбу), яка створена у 2004 році замість ліквідованого Державного департаменту авіаційного транспорту.

Державіаслужба є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Вона виконує функції головного (провідного) органа у системі центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в галузі цивільної авіації та у сфері використання повітряного простору України.

Взаємодія органів виконавчої влади України щодо нагляду за безпекою польотів повітряних суден здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державне управління в сфері авіаційного транспорту зазнає значного впливу так званого «іноземного елемента» -- міжнародних організацій та відповідних міжнародних угод. З метою реалізації Угоди про цивільну авіацію і про використання повітряного простору, а також здійснення роботи Ради з авіації та використання повітряного простору створено постійно діючий виконавчий орган -- Міждержавний Авіаційний Комітет (МАК), утворений незалежними державами (державами-учасницями). МАК взаємодіє з Державним департаментом авіаційного транспорту Міністерства транспорту України в галузі нормування льотної придатності і процедур сертифікації авіаційної техніки відповідно до делегованих МАК функцій та міждержавних угод між ними. У структурі МАК створено Авіаційний регістр МАК (Авіарегістр) -- орган МАК, що здійснює діяльність у галузі льотної придатності і процедур сертифікації повітряних суден, їхніх компонентів, виробництва авіаційної техніки, придатності міжнародних і категорійних аеродромів і їхнього устаткування до експлуатації, охорони навколишнього середовища від впливу авіації.

Особливе місце у правовому регулюванні у сфері авіатранспорту займають авіаційні правила, які визначають порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки.

6. Правові засади державного управління морським і річковим транспортом

Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю законодавства. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові та ін.). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.

Державне регулювання управління водним транспортом на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України «Про транспорт», Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що робота органів виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління водним транспортом України.

Нині судна під Державним Прапором України перебувають: у загальнодержавній, комунальній, колективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Специфіка регулювання діяльності водного транспорту полягає в розмежування функції відповідальності держави перед світовим співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність конкретних підприємств.

Управління морським і річковим транспортом здійснюється органами державної влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об`єктів їх управління належать об`єднання, підприємства, установи і організації морського і річкового транспорту. Всього в Україні понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.

Мінтранс здійснює функції управління відносно державних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організує роботу з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 портів.

Правовий статус морського порту полягає в тому, що це державно транспортне підприємство, яке призначене обслуговувати судна, пасажирів та вантажі. На території порту можуть діяти підприємства і організації усіх форм власності.

На території України існують торгові, рибні та інші спеціалізовані морські порти.

Управління морським портом здійснює начальник порту. Він розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Управління річковим транспортом загального користування також перебуває у віданні Мінтрансу України. До складу річкового транспорту входять підприємства, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажі, порти і пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв`язку, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, проектно-конструкторські організації та інші установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

7. Правові засади державного управління трубопровідним транспортом

Правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України «Про трубопровідний транспорт».

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють Міністерства палива та енергетики України (далі - Мінпаливенергетики), а також місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Під час особливого періоду безпосереднє керівництво підприємства трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльністю забезпечуються органами Міноборони України.

Питання взаємовідносин підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями побудовані таким чином, що місцеві органами державної виконавчої влади, представницькі органи та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень узгоджують розміщення споруд та інших об`єктів трубопровідного транспорту на землях, що надані в користування підприємствам трубопровідного транспорту відповідно до Земельного кодексу України;

· здійснюють заходи щодо безпеки експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту ;

· беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, загальних заходів при виконанні робіт в умовах надзвичайного стану;

· забезпечують повідомлення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану та ін.

8. Система державних органів, що здійснюють управління транспортом

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Органи управління транспортом сприяють органам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспорту, спільно з ними здійснюють програми захисту навколишнього природного середовища, розробляють і проводять узгоджені заходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координують роботу, пов'язану із запобіганням аваріям і правопорушенням на транспорті, а також організують взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Органи влади і самоврядування у межах своїх повноважень подають допомогу підприємствам і організаціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (в тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об'єднують кошти підприємств, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, кооперативів (за їх згодою), а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об'єктів транспорту; організують взаємодію різних видів транспорту з метою більш ефективного їх використання, підвищення якості обслуговування.

Будівництво вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелів, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і упорядкування шляхів сполучення та інших об'єктів, пов'язаних із обслуговуванням пасажирів і перевезенням вантажів, здійснюються з використанням коштів державного і місцевих бюджетів та підприємств транспорту у порядку, встановленому законодавством України, а також з залученням добровільних внесків підприємств і організацій усіх форм власності та громадян.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Господарський Кодекс України

3. Повітряний Кодекс України

4. Закон України „Про місцеві державні адміністрації" від 9.04.1999 р. №586-ХІУ

5. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. №280/97-ВР

6. Закон України „Про транспорт" (10.11.1994 р. №232/94-ВР)

7. Закон України „Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року N 273/96-ВР

8. Закон України „Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року N 2344-ІП

9. Закон України „Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 року N 192/96-ВР

10. Закон України „Про природні монополії" від 20 квітня 2000 року N 1682-ІП

11. Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затверджене УПУ від 27.08.2004 р. №1009/2004

12. Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затверджене ПКМУ від 29.02.1996 №262

13. Положення про Державний департамент автомобільного транспорту, затверджене ПКМУ від 30.03.2000 р. №586

14. Положення про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, затвердженого УПУ від 15.07.2004 р. №803/2004

15. Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту, затверджене ПКМУ від 30.03.2000 р. №584

16. Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затверджене Указом Президента України від 21 квітня 1998 року N 335/98

17. Указ Президента України „Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України" від 30 жовтня 2000 року N 1167/2000