У науковому плані поняття, що відображає загальні основні ознаки держави, дозволяє перш за все розкрити відмінності будь-якої державної організації суспільства від його недержавних організацій, від інших частин політичної системи суспільства. Такі ознаки є визначений, відносно незмінний каркас державної організації людського суспільства, який в міру суспільного розвитку наповнюється новим змістом, втрачає віджилі і набуває нових структур і функцій.

Представники соціологічного визначення поняття держави виділяють три її ознаки:

1) сукупність людей - народ;

2) пануючу над ними владу:

3) територію як межу дії цієї влади [23].

У взаємозв'язку ці ознаки утворюють поняття про державу як з'єднання людей під однією владою в межах певної території. В той же час, відзначають Шершеневич і Кокошкін, кожна з характерних ознак держави сама представляє складне поняття і тому вимагає самостійного дослідження.

Марксистський погляд на ознаки держави, які відрізняють його від організації суспільної влади в родовому ладі, викладені Енгельсом у роботі "Походження сім'ї, приватної власності і держави". У розділі "Варварство і цивілізація" автор виділяє наступні загальні основні ознаки, властиві державно-організованому суспільству:

1. Розділення підданих держави за територіальними одиницями.

2. Установа особливої публічної влади, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням.

3. Стягування податків з населення і отримання від нього позик для утримання апарату державної влади [23].

Відволікаючись від змістовного аналізу загальних ознак держави, виділених і обґрунтованих представниками різних наукових напрямів, в цілому можна сказати, що формально вони не суперечать один одному. Передова суспільна думка дійшла висновку, що держава на відміну від додержавної організації влади характеризується єдиною територією, проживаючим на ній населенням і владою, яка поширюється на населення, що проживає на даній території.

Одночасно з державою в суспільстві формуються й інші, недержавні політичні організації (партії, союзи, різного роду громадські рухи), які також роблять значний вплив на картину суспільного життя. В зв'язку з цим важливо виявити найбільш характерні ознаки держави, які відрізняють її від недержавних організацій суспільства як у минулому, так і в сьогоденні. Це дозволяє відмежувати державу від інших елементів політичної системи суспільства, типізувати особливості держав різних історичних періодів, вирішити питання про спадкоємність колишніх державних інститутів у сучасних умовах.

Держава в реальній дійсності - це держава на певному ступені суспільного розвитку, що відрізняється від держав, які знаходяться на більш ранніх або пізніших ступенях розвитку. Проте всім державам історії і сучасності властиві спільні ознаки, що додають даному суспільному явищу якісну визначеність, відокремлюючи його тим самим від інших суспільних утворень. Які ці ознаки?

По-перше, держава є єдиною територіальною організацією політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах певної території. Територіальне розділення населення на відміну від кровноспоріднених зв'язків між членами суспільства породжує новий соціальний інститут - громадянство або підданство, іноземців і осіб без громадянства. Територіальна ознака зумовлює характер формування і діяльність апарату держави з урахуванням її просторового поділу. Виникають центральні і місцеві органи держави. Здійснення влади за територіальним принципом веде до встановлення її просторових меж - державного кордону, який відокремлює одну державу від іншої. Територіальна ознака опосередковано пов'язана і з федеральним устроєм держави, в межах якої проживає населення, що належить до різних націй і народностей. Поняття державної території важливе не тільки для поділу внутрішнього устрою, але й для розуміння ряду його конкретних завдань і функцій, наприклад, захисту території держави від нападу ззовні або розширення своєї території за рахунок території інших держав.

Держава володіє територіальним верховенством в межах своїх кордонів. Це означає єдність і повноту законодавчих, виконавчих і судових властей держави над населенням, що виключають втручання іноземної влади.

Територія не суспільна, а природна умова існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише утворює простір, в межах якого держава поширює свою владу.

Таким чином, і населення, і територія є необхідними матеріальними передумовами виникнення і існування держави. Не може бути держави без території, як не може бути держави без населення.

По-друге, держава - це особлива організація політичної влади, яка має в своєму розпорядженні спеціальний апарат (механізм) управління суспільством для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Механізм держави є матеріальним вираженням державної влади. Через цілу систему своїх органів і установ держава здійснює безпосереднє керівництво суспільством, закріплює і реалізує певний режим політичної влади, захищає недоторканність своїх кордонів [23].

Різноманітні за своєю будовою і завданнями частини державного механізму об'єднуються загальним призначенням: забезпечувати охорону і відповідне праву функціонування суспільства і його членів. До найважливіших державних органів, які в тій чи іншій мірі були властиві всім історичним типам і різновидам держави, відносяться законодавчі, виконавчі і судові. Особливе місце в механізмі держави завжди займали органи, що здійснюють примусові, в тому числі і каральні функції: армія, поліція, жандармерія, тюремні і виправно-трудові установи.

Механізм держави не є постійною величиною. На різних етапах суспільного розвитку органи держави змінюються структурно і вирішують різні за своїм конкретним змістом задачі. Проте ці зміни і відмінності не виключають загальних елементів, які властиві механізму всякої держави.

По-третє, держава організує суспільне життя на правових началах. Правові форми організації життя суспільства властиві саме державі. Без права, законодавства, держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати безумовну реалізацію схвалюваних нею рішень. Серед багатьох політичних організацій тільки держава в особі своїх компетентних органів видає веління, які мають обов'язкову силу для всього населення країни. Будучи офіційним представником всього суспільства, держава в необхідних випадках проводить в життя вимоги правових норм за допомогою своїх спеціальних органів (судів, адміністрації та інших).

По-четверте, держава є суверенною організацією влади. Цим вона відрізняється від інших політичних утворень суспільства.

Суверенітет держави - це така властивість державної влади, яка виражається у верховенстві і незалежності даної держави по відношенню до будь-яких інших властей усередині країни, а також у сфері міждержавних відносин при строгому дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права [23].

Суверенітет - збірна ознака держави. Він концентрує в собі всі найбільш суттєві риси державної організації суспільства. Незалежність і верховенство державної влади конкретно виражається в наступному:

в універсальності - тільки рішення державної влади поширюються на все населення і громадські організації даної країни;

у прерогативі - можливості відміни і визнання нікчемним будь-якого незаконного прояву іншої суспільної влади;

в наявності спеціальних засобів дії, яких не має в своєму розпорядженні ніяка інша громадська організація.

Верховенство державної влади зовсім не виключає її взаємодії з недержавними політичними організаціями при рішенні різноманітних питань державного і суспільного життя. У суверенітеті держави знаходить своє політичне і юридичне вираження повновладдя народу, на користь якого держава здійснює керівництво суспільством.

За відомих умов суверенітет держави співпадає з суверенітетом народу. Суверенітет народу означає верховенство народу, його право самому вирішувати свою долю, корінні питання державного і суспільного розвитку, формувати напрям політики своєї держави, склад її органів, контролювати діяльність державної влади.

Поняття державного суверенітету тісно пов'язане з поняттям національного суверенітету. Національний суверенітет означає право націй на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави. У багатонаціональних державах, утворених шляхом добровільного об'єднання націй, суверенітет, здійснюваний цією складною державою, природно, не може бути суверенітетом однієї лише нації. Залежно від того, яким способом нації, що об'єдналися, здійснили своє право на самовизначення - шляхом об'єднання в союзну державу або шляхом федерації на базі автономії чи конфедерації, - державний суверенітет, здійснюваний даним багатонаціональною державою, повинен гарантувати суверенітет кожної з націй, що об'єдналися. У першому випадку це досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, що поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охорону загальних державних кордонів, здійснення загальної фінансової, податкової і оборонної політики). У другому випадку суверенітет націй забезпечується шляхом охорони автономії національних держав. Але в обох випадках багатонаціональна держава в особі своїх найвищих органів є носієм суверенітету не якої-небудь окремої нації, а суверенітету, що належить саме даній багатонаціональній державі, що виражає як загальні інтереси всіх націй, що об'єдналися, так і специфічні інтереси кожної з них. Головне полягає в тому, щоб багатонаціональна держава в будь-яких її різновидах забезпечувала реальний суверенітет кожної з націй, що входять до її складу [23].

Такі найбільш загальні ознаки держави, що характеризують її як специфічну організацію суспільства. Самі по собі ознаки ще не дають повного уявлення про суть і соціальне призначення держави в її історичному розвитку. З удосконаленням суспільного життя, самої людини, із зростанням її соціальної, політичної та етичної зрілості змінюється і держава. Її загальні ознаки в принципі залишаючись незмінними, наповнюються новим, раціональнішим змістом. Збагачується суть держави, відмирають віджилі і з'являються прогресивніші функції і форми її діяльності, відповідні об'єктивним потребам суспільного розвитку.

Таблиця 1

Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу [22, 358]

Таким чином, держава не мислима поза суспільством; у той же час, необхідно пам'ятати, що ототожнювати державу і суспільство не можна. Держава повністю не співпадає зі суспільством, не розчиняється у ньому, вона є організацією, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, розвитку і функціонування, особливі потреби й інтереси.

Державу, як головний інститут політичної системи суспільства, характеризують наступні ознаки:

всезагальність. Компетенція держави поширюється на всіх суб'єктів правовідносин (людей, організації тощо), які знаходяться на її території. Цей вплив поширюється і на громадян інших держав, які знаходяться на її території, і їхнім обов'язком є підпорядковуватися законам цієї держави;

суверенітет. Це означає, що держава володіє верховенством, повнотою, самостійністю і формальною незалежністю влади від будь-якого іншого суб'єкта суспільного життя чи елемента політичної системи:

а) верховенство - державна влада є вищою владою у суспільстві;

б) повнота (неподільність) - державна влада охоплює всі сфери суспільно-політичних відносин;

в) самостійність - державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи держав.

територіальність. Територія є матеріальною базою існування держави. Влада держави поширюється на певну територію, означену її кордонами, при цьому, на даній території може існувати тільки одна держава;

офіційний статус. Держава є єдиним представником всього населення, яке проживає на певній території;

універсальність. Діяльність держави охоплює всі сфери суспільно-політичного життя, які вимагають державно-правового регулювання, і тільки держава може приймати загальнообов'язкові норми, які їх регулюють;

централізованість. Всі державні органи побудовані за ієрархічною системою, тобто органи на місцях підпорядковуються органам у центрі, які, у свою чергу, підпорядковуються вищим органам державної влади і управління;

структуризація. Державна влада має певну структуру відповідно до тих завдань, які вона покликана виконувати. Це включає і поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, і наявність інших органів (військо, поліція тощо), які виконують її завдання.

1.4 Держава в політичній системі суспільства

При розгляді проблематики політичної системи суспільства з позицій державно-правової науки слід, однак, чітко визначитися стосовно того, що саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом, ядром.

Саме навколо державної влади як концентрованого втілення політики в загальнонаціональному вимірі формуються інтереси інших політичних інститутів, точиться боротьба політичних партій за те, щоб здобути важелі державного управління. У самій державності з точки зору реалізації політичних інтересів та програм провідними виступають такі державні інститути, як парламент та уряд. Депутати парламенту та члени уряду, яких приводить на посади політична партія, що перемогла на виборах, посідають у цих органах так звані політичні посади і тому кваліфікуються як політичні службовці [8, ст. 49].

Особливий статус держави в політичній системі суспільства обумовлений тим, що саме держава на відміну від політичних партій, блоків політичних партій та рухів:

1) об'єднує все населення країни на умовах особливого членства в державі, своєрідної належності до держави, що пов'язана з фактом постійного проживання на її території, або набуття такої специфічної ознаки, як громадянство чи підданство. Це дає мож-ливість кваліфікувати державну владу як найбільш ефективний засіб мобілізації зусиль всіх членів суспільства, дозволяє державі на відміну від політичних партій використовувати найвагоміші ресурси суспільства, насамперед -- адміністративний ресурс, для вирішення тих чи інших актуальних проблем;

2) виступає як усередині країни, так і за її межами від імені і за уповноваженням народу як єдиного законного представника народного (національного) суверенітету. Жодна політична партія чи політичний рух не мають таких виняткових повноважень, не можуть виступати від імені народу, оскільки представляють інтереси лише його певної частини. У міжнародних відносинах це дозволяє державі уособлювати народ, бути персональним членом міждержавного політичного спілкування, суб'єктом міжнародного права, заключати від свого імені міжнародні договори, входити до складу міжнародних організацій.

3) являє собою єдину форму політичної організації населення, яка відбиває і реалізує загальнонаціональну волю, що інтегрується на основі інтересів громадян, соціальних груп та верств населення за посередництвом інститутів громадянського суспільства, зв'язує в одне ціле як політичну систему суспільства, так і все суспільство в цілому. В цьому розумінні держава виступає ознакою, атрибутом сучасного суспільства, яке здатне усвідомлювати свою ідентичність, виокремлювати власні актуальні проблеми і вирішувати їх солідарними зусиллями всіх своїх громадян;

4) державна влада як найбільш суттєва ознака державної організації має таку політико-правову властивість, як суверенність, що дає можливість визнавати державну владу верховною над проявами інших форм публічної влади всередині країни, що тягне за собою право визнавати недійсними будь-які протизаконні рішення інших суб'єктів політичної системи, та незалежною у міждержавних стосунках;

5) видає загальнообов'язкові правила поведінки, насамперед у формі законів, а також інших нормативно-правових актів, доводить їх до реалізації. Звичайно, політичні партії також можуть приймати свої акти-статути, програми, поточні рішення, але ці документи мають лише внутрішнє значення, поширюються тільки серед їх членів, доводяться до реалізації організаційними засобами партії та виховною роботою;

6) має постійний професійний апарат для здійснення управління суспільством, у якому працюють спеціально підготовлені для такої діяльності кадри -- державні службовці. Для їх професійного навчання та підготовки функціонує розгалужена система підготовки та підвищення кваліфікації працівників державного апарату. Статус державних службовців і питання проходження ними служби в державних органах регулюються спеціальним законодавством;

7) володіє монополією на легальне застосування насилля, яке здійснюється за допомогою збройних сил та інших «матеріальних придатків влади» -- установ для утримання засуджених тощо. На цю обставину яскраво вказував відомий німецький соціолог XX століття М. Вебер, який зазначав, що не може існувати соціологічного визначення держави через її функції чи напрями діяльності, оскільки вона може займатися різноманітною діяльністю відповідно до обставин, що склалися в конкретно-історичній ситуації, але завжди за будь-яких обставин і в будь-які часи держава володіє монополією на насилля, застосування примусових заходів [7, ст. 36].

Тому жодна політична партія не може претендувати на створення власних збройних формувань, застосовувати до своїх членів чи інших осіб заходи примусового характеру. Зокрема, присвоєння політичними партіями чи іншими об'єднаннями громадян повноважень на утворення воєнізованих формувань забороняється Конституцією України 1996 року і переслідується законом.

1.5 Функції держави

Видові групи функцій.

Здійснення державних функцій - це складний і багатоплановий процес впливу держави, її відповідних структур на певне коло суспільних відносин. Багатство і особливості суспільних відносин обумовлюють існування у держави досить широкого кола відповідних функцій. Для зручності їх розуміння та вивчення на основі певних ознак функції держави поділяються на ряд видових груп.

За соціальним значенням державної діяльності функції поділяються на:

а) основні, що характеризують призначення держави. Найбільш загальні, найважливіші напрямки її діяльності на певному етапі розвитку. Вони здійснюються не окремими державними органами, а в різній мірі багатьма ланками державного апарату. Крім того, основні функції мають комплексний характер, їх об'єктом є широке коло поріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямків державної діяльності.

До основних функцій держави відносяться, наприклад. Функції Л, оборони країни, захисту правопорядку, законності охорони прав і свобод громадян та ін.;

б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але самі по собі не розкривають сутності держави. Так, в складі такої основної функції як оборона країни, можна виділити ряд допоміжних і укріплення озброєних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням, забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва і т.д.

За сферами діяльності держави її основні функції поділяються на:

а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика.

До цієї групи відносяться такі функції: регулювання економічних відносин, організація суспільних робіт, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальне вслуговування населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів;

б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення її зовнішньої політики.

Сюди відносяться такі функції як оборона країни, підтримання міжнародного миру, міжнародного економічного співробітництва.

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їх розвитку кількість і зміст внутрішніх, так і зовнішніх функцій може змінюватися.

В наш час, з переходом до ринкових відносин, зміст цієї державної функції суттєво звужується. З визначенням курсу на побудову в Україні демократичної правової держави розширюється зміст і значення функції захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян, а також функції соціального обслуговування населення.

За принципом розподілу влади функції держави поділяються на:

а) законодавчі;

б) управлінські;

в) судові.

Особливість даної класифікації полягає у тому, що вона відображає механізм реалізації державної влади. Кожна з названих функцій здійснюється, як правило, не одним, а сукупністю органів, які належать до визначеної гілки влади - законодавчої, виконавчої, судової.

Залежно від сфери суспільного життя державні функції поділяються на:

а) економічні;

б) політичні;

в) соціальні;

г) гуманітарні;

д) економічні; ж) ідеологічні.

З точки зору тривалості їх здійснення у часі, державні функції поділяються на:

а) постійні функції, що здійснюються протягом всього часу існування держави.

До цієї групи відносяться, наприклад, функції охорони країни, охорони правопорядку та ін.;

б) тимчасові функції, що здійснюються лише протягом певного періоду існування держави.

Прикладом такої функції може бути функція придушення Радянською державою опору пануючих класів, які в результаті Жовтневої революції були усунуті від влади.

Всі функції держави діалектично розвиваються, основні стають другорядними (неосновними) і навпаки, одні зникають і з'являються нові, які раніше неіснували. Генеральна функція держави.

Генеральна функція держави - це реалізація загальних справ, які забезпечують об'єктивні передумови людського існування. До їх відносяться:

а) природні умови, забезпечення життя, здоров'я людини та нормального середовища її проживання;

б)соціально-культурні умови (загальна свобода, доступ до культурних цінностей, освіти, свобода творчості);

в) економічні умови (приватна власність, свобода вибору занять і тощо);

г) політичні умови (доступ до управління справами суспільства, реальна участь у ньому, можливість впливу на політичні рішення, які приймаються, гласність, тощо).

Генеральна функція держави реалізується в її зовнішніх і внутрішніх функціях.

Зовнішні функції держави.

1. Інтегрування національної економіки у світову, залучення і підтримка іноземних інвестицій (сучасний світ характеризується економічною взаємозалежністю держав, склався світовий розподіл праці, приток іноземних інвестицій - джерело розвитку вітчизняної економіки);

2. Оборони (це виходить з призначення озброєних сил України виключно для захисту незалежності, територіальної цілісності держави й виконання міжнародних зобов'язань);

3. Підтримка світового порядку (співробітництва з іншими державами в області боротьби з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом ; діяльність по збереженню миру, роззброєнню, ліквідації ядерної зброї);

4: Співробітництво з іншими державами у вирішенні глобальних проблем сучасності (тільки сумісні зусилля зможуть привести до здвигів у рішенні проблем, які стоять перед світовим суспільством: екологічної, сировинної, енергетичної, демографічних тощо).

Внутрішні функції держави.

1. Забезпечення народовладдя через діючу в політичній сфері систему політичних інститутів, установ державних органів- представницькі органи, які вибираються народом й уповноважені від імені народу здійснювати державну владу у державі (наприклад, Верховна Рада України); органи місцевого самоуправління (наприклад, області районні та інші Ради народних депутатів- державні органи місцевого самоуправління; домові, вуличні, квартальні та інші комітети - органи територіального суспільного самоуправління), референдуми (загальнодержавні, місцеві).

2. Економічна (економіка має розвиток на основі саморегулювання, втручання держави обмежено й зводиться до виробу економічної політики, управлінню підприємствами й організаціями, які відносяться до державної власності, встановлення правових основ ринку, цінової політики, регулюванню зовнішніх економічних відносин і е період економічних криз, на перехідних етапах втручання держави в економіку збільшується).

3.Соціальна (зняття й пом'якшення соціальних протиріч шляхом фінансової, матеріальної, програмної та іншої підтримки тих, хто має потребу в соціальному захисті).

4. Економічна - забезпечення економічної безпеки населення.

5. Оподаткування - для формування бюджету держави.

6. Охорона і захист прав й свободи громадянам (виконання цієї функції пов'язано перш за все з діяльністю органів правосуддя, прокуратури, внутрішніх справ).

7. Культурно-виховна (організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки, культури).

ІІ. АНАЛІЗ ТЕОРІЇ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ