Особливості правового статусу безробітної особи

22

Контрольна робота

з дисципліни: “Трудове право”

Особливості правового статусу безробітної особи

Зміст контрольної роботи

1. Розкрити поняття „зайнятість”, „зайнята особа”

2. Особливості правового статусу безробітної особи

3. Задача

Список літератури

1. Розкрити поняття „зайнятість”, „зайнята особа”

Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі та боротьби з безробіттям належать до найбільш складних і таких, що важко розв'язуються. Ці проблеми мають місце у всіх державах світу, у тому числі й у розвинутих країнах із ринковою економікою.

У країнах ЄС налічується більше 20 млн безробітних. Рівень зайнятості становить близько 30 % працездатного населення. Наявність безробіття також характерна для країн, які перебувають у трансформаційному періоді переходу від соціалістичного адміністрування до ринкової економіки.

Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 p.), "Про зайнятість населення" (1991 p.), КЗпП України (розділ ІП-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), значним числом постанов Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства праці та соціальної політики, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами.

Велике значення у формуванні державної соціальної політики у сфері зайнятості відіграють програмні документи, зокрема: Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, затверджені Указом Президента України від З березня 1999 р. № 958/99.

Слід врахувати, що Україною ратифіковано дві Конвенції МОП у сфері зайнятості -- Конвенцію МОП № 2 про безробіття 1919 р. (ратифіковано на 4 лютого 1994) і Конвенцію № 122 про політику в галузі зайнятості 1964 р. (ратифіковано на 29 травня 1968). Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковано Україною. До таких належать: Конвенції № 34 про платні бюро найму 1933 р. (переглянуто в 1949 р. Конвенцією № 96), № 44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 p., № 96 про платні бюро з найму (переглянута 1949 p.), № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., № 181 про приватні агентства зайнятості 1997 р.

Питанням зайнятості і працевлаштування присвячено низку статей Європейської соціальної хартії (переглянутої). Головною вимогою Хартії є забезпечити реальне здійснення права людини на працю і вважати основним завданням держави досягнення й підтримання високого і стабільного рівня зайнятості, маючи метою досягнення повної зайнятості. До обов'язків держави у справі забезпечення права громадян на зайнятість і працевлаштування належать такі: створити спеціальні служби для працевлаштування і підтримувати цю діяльність на належному рівні; забезпечити необхідну професійну орієнтацію, навчання і перенавчання працівників; надавати послуги у цій сфері безкоштовно; забезпечувати рівність можливостей і заборону дискримінації; приділяти особливу увагу працевлаштуванню соціально незахищених верств населення, зокрема інвалідів, тривало безробітних, підлітків, жінок та ін.

Закон України "Про зайнятість населення" відіграв важливу роль не лише у становленні державної служби працевлаштування, а й у легальному визначенні поняття безробітного і встановленні певного набору державних гарантій для населення України у цій сфері. Безробіття на теренах СРСР існувало легально до 1930 p., а згодом було ліквідовано за допомогою обов'язкового залучення усього працездатного населення до праці. І хоча реально певна кількість безробітних була завжди, все ж безробіття як соціальне явище є характерним саме для країн із ринковою економікою, і з переходом України до формування ринкових відносин ця проблема постала перед державою у всій своїй складності. Незважаючи на значні зусилля, рівень безробіття в Україні залишається високим.

У ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Згідно з ч. З ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

- працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні й за кордоном;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві;

- обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в
органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

- які проходять службу в Збройних Силах України, Службі
безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

- які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

- навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

- працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Потрібно врахувати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Отже, слід відрізняти поняття "зайнятість" і "працевлаштування". До зайнятого населення належать не лише трудящі, а й ті, що навчаються або перебувають на військовій службі тощо.

Законодавством встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові -- встановлені для окремих категорій населення.

Закон України "Про зайнятість населення" встановлює такі основні державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

є) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

е) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам -- випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації (ст. 4 Закону "Про зайнятість населення").

Суттєвою державною гарантією соціального захисту громадян на випадок безробіття є створення в Україні спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" зі змінами, внесеними згідно із Законами №2213-111 від 11 січня 2001 р. № 2980-ІИ від 17 січня 2002 р. Цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (14 січня 1998 p.), визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Закон передбачає систему різних видів соціального забезпечення застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття. Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган -- Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Законом також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам -- 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості (ст. 5).

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (від 21 березня 1991 p., із змінами і доповненнями) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб -- у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно з Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 (зі змінами і доповненнями), броня -- ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць -- це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

У разі відмови в прийнятті на роботу громадянам з числа вказаних категорій у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій понад встановлену квоту.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Окрім того, посередницькі функції щодо працевлаштування населення виконують суб'єкти підприємницької діяльності.

Загальне керівництво державним працевлаштуванням і його організацію покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи на місцях.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян тощо.

2. Особливості правового статусу безробітної особи

У разі відсутності підходящої роботи за загальним правилом громадянинові надається статус безробітного.

Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а)у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б)які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;

в)які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г)які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Громадяни, котрі зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані в державній службі зайнятості згідно з п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття -- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян (ст. 46 Конституції України).

Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах: надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; цільового використання коштів страхування на випадок безробіття; солідарності та субсидування; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців та ін.

Суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застраховані особи -- наймані працівники, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття. Особа набуває статусу застрахованої з дня укладення трудового договору.

Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За загальним правилом, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим Закон також надає право на забезпечення за соціальним страхування на випадок безробіття й незастрахованим особам -- військовослужбовцям Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особам, які вперше шукають роботу, іншим незастрахованим особам у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків.

Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески. Згідно із Законом України "Про розмір внесків на окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2002 р. (із наступними змінами і доповненнями), на страхування на випадок безробіття у 2002 р. сплачують: роботодавці -- 2,1 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; наймані працівники -- 0,5 % суми оплати праці, яка підлягає обкладанню прибутковим податком з громадян.

Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі -- Фонд).

Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок -- подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу. Закон встановлює, що слід розуміти під "втратою роботи з незалежних від особи обставин". До таких обставин належать: припинення трудового договору за пунктами 1, 2, 3 статті 36; за статтею 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору); статтею 39; статтею 40 (пункти 1, 2, 5, 6) КЗпП України.

Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття. Під таким безробіттям розуміється втрата працівниками частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Часткове безробіття може виникати внаслідок таких обставин: простою на підприємстві або в цеху, дільниці з замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер і триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця; простою протягом місяця, що охопив не менше 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Перелік причин тимчасового припинення виробництва встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади -- Міністерством праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Закон передбачає такі види грошового забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

За загальним правилом застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем, або була звільнена відповідно до Закону від сплати страхових внесків, або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів.

Для певного кола осіб допомога призначається без урахування тривалості страхового стажу. До таких належать особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 КЗпП України.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) -- 720 календарних днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) особи, визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266.

Залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається: до 2 років -- 50 %; від 2 до 6 років -- 55; від 6 до 10 років -- 60; понад 10 років -- 70 %. Залежно від тривалості безробіття допомога по безробіттю визначається у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів -- 100 % ; протягом наступних 90 календарних днів -- 80; у подальшому -- 70 %.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до наведеного вище порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня.

Важливим положенням Закону є те, що мінімальний розмір допомоги по безробіттю не може бути меншим прожиткового мінімуму. Проте до стабілізації економічного становища в Україні цей мінімум у 2002 р. встановлено у 16 % прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, призначається матеріальна допомога по безробіттю, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Така допомога надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 % прожиткового мінімуму, але не менше ніж 16 % прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у таких випадках: працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; отримання права на пенсію відповідно до законодавства України тощо.

Застраховані особи мають право брати участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття; на судовий захист своїх прав.

Застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збирання та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Кошти Фонду не включаються до складу державного бюджету України. Усі застраховані особи є членами Фонду. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представниками застрахованих осіб визнаються профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники). Представниками роботодавців є об'єднання та спілки роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники). Представниками держави є представники центральних органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом Міністрів України. Документи нормативного характеру, які стосуються прав і обов'язків страхувальників та застрахованих осіб, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Функції виконавчої дирекції покладено на Державний центр зайнятості, а її робочих органів -- на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості. Нагляд за діяльністю Фонду здійснює наглядова рада з представників держави, застрахованих осіб і роботодавців, яка діє на громадських засадах.

Державний нагляд у сфері страхування на випадок безробіття здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади -- Міністерство праці та соціальної політики України, яке має право: скасовувати незаконне рішення з наступним відшкодуванням збитків за рахунок страхувальника або страховика, які допустили порушення; вимагати скликання позачергового засідання правління Фонду або самостійно скликати та провести засідання правління Фонду, розпуску наглядової ради у разі допущення порушень, передбачених положенням про наглядову раду; з ініціативи органу державного нагляду може призначатися проведення аудиторської перевірки діяльності Фонду.

Джерелами формування коштів Фонду є такі: страхові внески страхувальників -- роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами; асигнування державного бюджету та інші надходження. Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як платник страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду зі страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у разі стягнення страхових внесків, пені та вжиття фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.

Спори, що виникають із правовідносин щодо соціального страхування на випадок безробіття, вирішуються в судовому порядку.

3. Задача

У районному центрі зайнятості звільненому за невідповідності посаді за станом здоров'я П.2.ст.40КЗпП України хірургу Леонову 58,5 років запропонували достроково перейти на пенсію за віком, оскільки у нього 35 років загального трудового стажу. Він від цієї пропозиції відмовився і просив зареєструвати його як безробітного і виплачувати йому допомогу по безробіттю.

1.Чи правомірна пропозиція центру зайнятості і відмови від неї Леонова?

2.Протягом якого терміну він може отримувати допомогу по безробіттю і в якому розмірі?

3.Чи може він отримуючи допомогу працювати на громадських роботах?

Рішення:

1. Пункт 2 статті 40 КЗпП по закону підпадає під поняття „втрата роботи з незалежних від особи причин”, а це означає, що страховий випадок наступив. Тому згідно з пенсійним законодавством хірург Леонов має право достроково вийти на пенсію в 58,5 років і пропозиція центру зайнятості правомірна. Але хірург Леонов цим правом може не скористуватися і як кожний громадянин, який хоче працювати і шукає роботу, нехай не за отриманою професією, може відмовитись від пропозиції центра зайнятості, і його позиція правомірна.

2. Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів, тобто хірургу Леонову може виплачуватись допомога по безробіттю на протязі 540 календарних днів, починаючи з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (далі - СЗП), визначеної відповідно до Порядку обчислення СЗП (доходу) для розрахунку за загалнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266.

Далі залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається: до 2 років - 50% СЗП, від 2 років до 6 років - 55%, від 6 років до 10 років - 60%, понад 10 років - 70%.

Для хірурга Леонова (стаж 35 років) - 70%.

Потім ця допомога визначається у відсотках до визначеного вище розміру в залежності від тривалості безробіття: перші 90 календарних днів - 100%, протягом наступних 90 календарних днів - 80%, у подальшому - 70%.

Для хірурга Леонова:

1 - 90 календарних днів - 70% СЗП х 100% = 70% СЗП,

91 - 180 календарних днів - 70% СЗП х 80% = 56% СЗП,

181 - 540 календарних днів - 70% СЗП х 70% = 49% СЗП.

3. За безробітними громадянами, які беруть участь у громадських роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю у встановлених законом розмірах і строках (трудовий договір укладається строком до двох місяців), тому хірург Леонов в цьому випадку може працювати на громадських роботах і отримувати оплату праці за фактично виконану роботу, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.

Список літератури

1. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., -К.:Вікар, 2004. - 725с.

2. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"

3. Закон України "Про зайнятість населення"

4. Злупко С.М., Радецький Й.І. Людський потенціал, зайнятість населення і соціальний захист населення: Навч. посіб. -- Л.: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. -- 192 с.

5. КЗпП України

6. Пашков А.С. Занятость, безработица, трудоустройство. -- СПб.: СКФ "Россия -- Нева", 1994. -- 54 с.

7. Права человека. Учеб. для вузов / Под ред. Е.А. Лукашевой. -- М.: Изд. группа "ИНФРА-М -- НОРМА", 1999. -- 573 с.

8. Правовое регулирование рационального использования трудовых ресурсов / Отв. ред. А.Р. Мацюк, З.К. Симорот. -- К.: Наук. думка, 1989. -- 224 с.

9. Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій Для студентів юрид. вузів та факультетів. К.:Вен турі, 1996. - 224с.

10. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: Монографія. -- О.: Юрид. літ., 2001.