Чинність Кримінального кодексу України у часі та просторі

Крім того, в рамках Співдружності Незалежних Держав діють Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, 1993 року, та Протокол до цієї Конвенції 1997 року.

В рамках ООН застосовується Конвенція проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року разом з двома Протоколами до неї.

Застосування багатосторонніх міжнародних договорів передбачає дотримання одноманітної схеми співробітництва правоохоронних та судових органів у відносинах з усіма державами, що є стороною відповідного договору.

Двосторонні міжнародні договори про правову допомогу у кримінальних справах включають у себе весь комплекс питань, пов'язаних зі співробітництвом компетентних органів у кримінальних справах. Практика укладення таких договорів була започаткована за часів Радянського Союзу, деякі з договорів того часу залишаються чинними і на сьогоднішній день.

Останнім часом практика щодо укладення міжнародних договорів йде шляхом укладення міжнародних договорів з окремих видів правової допомоги: про правову допомогу у кримінальних справах, про видачу правопорушників, про передачу засуджених осіб.

Найбільш широко використовується Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959р., яка разом з Додатковим протоколом до неї діє для України з 1998 року. На сьогоднішній день учасниками цієї Конвенції є майже всі європейські держави. Країни-учасниці взяли на себе зобов'язання надавати якомога ширшу допомогу у кримінальних справах для досягнення єдиної мети - забезпечити непорушність прав і свобод людини. Органами, на які покладаються повноваження щодо доручень, які складаються судами, є Міністерство юстиції України, а щодо доручень органів досудового слідства - Генеральна прокуратура.

Допомога на підставі Конвенції 1959 року надається у кримінальному переслідуванні правопорушень, покарання яких, на момент прохання про надання правової допомоги, підпадає під юрисдикцію судових властей запитуючої сторони.

За цією Конвенцією держави зобов'язуються надаватися одна одній якнайширшу взаємну допомогу, яка полягає, насамперед, у проведенні процесуальних дій, оскільки під час розслідування і судового розгляду кримінальних справ часто виникає потреба у збиранні за кордоном доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, проведення обшуку, експертиз, судового огляду, вилучення та передачі предметів, вручення та пересилання документів тощо.

Для цілей цієї Конвенції судовими органами в Україні є: суди загальної юрисдикції, прокурори всіх рівнів, органи досудового слідства.

Конвенцією визначено вимоги щодо виконання міжнародних доручень/клопотань про правову допомогу у кримінальних справах; підстави відмови у наданні взаємної допомоги; судові та повноважні органи; мови надсилання та виконання запитів про правову допомогу тощо.

Як правило, виконання міжнародних доручень про правову допомогу здійснюється відповідно до вимог законодавства запитуваної держави (тобто держави до якої звертаються з відповідним проханням про здійснення певних процесуальних дій).

Конвенцією та іншими міжнародними договорами передбачається надання гарантій свідкам або експертам, які незалежно від свого громадянства добровільно з'явилися на виклик у відповідний орган іноземної держави. Такі особи не можуть бути притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути покарані у зв'язку з будь-яким діянням, вчиненим до перетинання ними державного кордону, або у зв'язку з їх свідченнями, або висновками як експертів, або у зв'язку з діянням, що є предметом розгляду.

При цьому, явка свідків та експертів до суду іноземної держави є їх правом, а не обов'язком. Не випадково у більшості договорів прямо вказано, що орган запитуючої держави, надсилаючи повістку про виклик до іноземних судів свідка чи експерта, не повинен вміщувати попередження про застосування санкцій на випадок неявки викликаного.

Разом з тим, договори не встановлюють абсолютної недоторканості іноземних свідків та експертів, а лише обмежують її певними умовами. Як свідчать тексти відповідних статей договорів, правом недоторканості користуються тільки ті з указаних осіб, які:

прибули на виклик, вручений установою юстиції держави до якої звернене доручення;

з'явилися в установу держави, від якої виходить доручення;

залишили територію держави, від якої виходить доручення, протягом передбаченого терміну (одними договорами встановлено 7 днів, іншими 15 днів) з моменту повідомлення про те, що його присутність не є обов'язковою.

У цей строк не зараховується час, протягом якого свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої держави з незалежних від нього обставин.

У випадку, якщо виникає потреба тимчасового перепровадження особи, яка знаходиться під вартою, на територію іншої держави з метою її особистої присутності як свідка або для ставки віч-на-віч запитуюча держава звертається з клопотанням про таке перепровадження. В своєму клопотанні запитуюча держава чітко зазначає та надає гарантії щодо повернення цієї особи, але не пізніше трьох місяців після дати тимчасового перепровадження.

Окремо слід зазначити, що Україна виконує доручення іншої держави про вручення повістки про виклик до суду обвинуваченої особи, яка знаходиться на її території, за умови якщо така повістка буде передаватися не пізніш як за 40 діб до дати, вказаної в повістці. Зазначена заява міститься в Законі України при ратифікації цієї Конвенції.

Обумовлення терміну передачі повістки у зазначеному випадку надає запитуваній державі можливість передати виклик обвинуваченому завчасно і, таким чином, дозволити викликаній особі забезпечити своє право на захист і прибути у місце судового розгляду у визначений час. У наявності такої можливості заінтересовані як запитувана, так і запитуюча держави, оскільки це положення є одним із чинників забезпечення справедливого судового розгляду.

Конвенцією також передбачено обмін інформацією по вироках. Держави мають передавати інформацію про всі обвинувальні вироки щодо громадян інших держав принаймні один раз на рік. Відомості, що як правило відображаються в цій інформації: прізвище, ім'я, по-батькові, рік народження, коли і ким був засуджений, призначений вид та строк покарання, дата набрання вироком законної сили.

Також слід зазначити, що за загальним правилом взаємодопомога надається при наявності та в порядку, передбаченому міжнародним договором. Але на практиці відсутність міжнародного договору про взаємодопомогу не завжди стає перешкодою у її отриманні чи наданні. Так, за принципом взаємності держави можуть надавати одна одній запитувану правову допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 10 КК України іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами.

Таким чином, правовою підставою для вирішення питання передачі засуджених осіб є Конвенція про передачу засуджених осіб, 1983р., та Додатковий протокол до неї, а також ряд двосторонніх міжнародних договорів України про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання.

Наявність таких міжнародних договорів надає можливість громадянам, які були засуджені в іноземній державі до такого виду покарання як позбавлення волі, бути переданими до країни свого громадянства для продовження відбування призначеного покарання.

Передача засуджених можлива лише при дотриманні ряду умов, передбачених Конвенцією та двосторонніми міжнародними договорами. Це, насамперед, наявність у засудженої особи громадянства країни, в яку її мають намір передати; наявність вироку щодо засудженого, який набрав законної сили; обидві держави (держава виконання і держава винесення вироку) мають бути згодні на передачу засудженої особи; діяння, за яке винесено вирок, має бути злочином у державі виконання вироку та ряд інших умов.

Згода засудженим має надаватися добровільно, з повним розумінням ним правових наслідків передачі. Держава виконання вироку може перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи добровільність такої згоди.

Центральним органом України, компетентним вирішувати та розглядати питання щодо виконання положень Конвенції про передачу засуджених осіб та двосторонніх договорів, є Міністерство юстиції України.

Здійснення етапування засудженої особи по території України та сама передача цієї особи на кордоні України здійснюється органами кримінально-виконавчих установ разом з органами внутрішніх військ України в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами.

Конвенція також визначає процедуру виконання вироку відносно переданої засудженої особи. Передумовою виконання вироку іноземного суду згідно з вимог законодавства України є його визнання, тобто приведення вироку іноземної держави у відповідність до законодавства України з використанням судової процедури нашої держави, і таким чином відбувається заміна міри покарання, призначеної в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством України за такий самий злочин. Якщо призначений за кордоном строк покарання перевищує строк, встановлений Кримінальним кодексом України за таке саме діяння, український суд визначає строк у розмірі максимально встановленої санкції.

До засудженого може бути застосовано помилування, амністія або пом'якшення вироку, що здійснюється у відповідності до законодавства України.

Разом з тим, право вирішувати питання щодо перегляду судового рішення має лише держава винесення вироку.

Окремо слід зазначити про Додатковий протокол 1997 року до Конвенції про передачу засуджених осіб, яким регулюються випадки:

1) коли засуджена особа втекла з Держави винесення вироку в Державу свого громадянства, та

2) якщо засудженій особі вироком призначено вигнання або депортацію після відбування покарання.

У першому випадку, в разі втечі засудженої особи на територію держави свого громадянства, передбачена можливість передати виконання вироку. В таких випадках згода засудженої особи на таку передачу не вимагається, оскільки така особа добровільно повернулася в державу свого громадянства. Однак таке повернення не може гарантувати засудженій особі безкарності за діяння, вчинені за кордоном.

При цьому навіть до прийняття рішення за запитом про перейняття виконання вироку дозволяється заарештувати засуджену особу, або вжити будь-яких інших заходів для забезпечення того, щоб засуджена особа залишалася на території держави свого громадянства.

Особливості другого випадку полягають в тому, що згода засудженої особи не обов'язкова, достатньо двох згод - обох заінтересованих держав, в той час як застосування Конвенції обумовлюється трьома згодами - Держави винесення вироку, Держави виконання вироку та засудженої особи.

Однак, при застосуванні положень Додаткового протоколу вимагається з'ясувати ставлення засудженої особи до її передачі в державу свого громадянства. Так, наприклад, особа може бути громадянином декількох держав, або мати можливість бути депортованою після відбування покарання в іншу державу, ніш держава її громадянства.

Екстрадиція - це процес видачі правопорушника державою, на території якої перебуває ця особа, яка розшукується компетентними органами іноземної держави за вчинення на території цієї держави злочину для притягнення до кримінальної відповідальності або для приведення обвинувального вироку, який набрав силу, до виконання.

Правовою підставою для видачі правопорушників є Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957р, та чинні двосторонні міжнародні договори України про видачу; про правову допомогу у кримінальних справах, які включають в себе положення щодо видачі правопорушників.

Умови для здійснення видачі, в т.ч. підстави для відмови у видачі, передбачені міжнародними договорами:

діяння, за яке вимагається видача, має бути кримінально караним як за законодавством країни, що вимагає видачу, так і за законодавством країни, до якої звернено вимогу;

видача здійснюється тільки щодо тих злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на максимальний термін не менше одного року або більш тяжке покарання; для видачі з метою виконання вироку - якщо особу засуджено до позбавлення волі на строк не менше шести місяців або більш тяжкого покарання;

не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідності або виконання обвинувального вироку;

особа за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю.

Статтею 25 Конституції України і відповідно статтею 10 Кримінального Кодексу України забороняється видача громадян України іноземній державі.

Не підлягають видачі особи, що скоїли злочин політичного характеру і користуються правом притулку, однак не розглядаються як політичні військові злочини і злочини проти миру та людства МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ЦИВІЛЬНИХ ТА КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ. http://www.minjust.gov.ua.

.

Видача правопорушника не здійснюється, якщо він вже був притягнутий до кримінальної відповідальності за такий самий злочин або компетентними органами вже було винесено рішення не порушувати чи зупинити переслідування у зв'язку з тим самим діянням.

Крім того, якщо злочин, за який вимагається видача, карається смертною карою за законодавством однієї держави, а законодавством іншої держави не передбачено смертної кари як виду покарання за такий самий злочин, у видачі злочинця відмовляється, якщо запитуюча держава не надасть запитуваній державі достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде виконано.

Невидача власних громадян не означає, що вони залишаються безкарними. Кожна держава за проханням іншої держави зобов'язана порушити або перейняти відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування щодо свого громадянина, підозрюваного у скоєнні злочину на території іншої держави.

Висновки

В заключенні зробимо наступні висновки.

КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст.4-6). Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб. Просторова юрисдикція (ст.4,5) кримінального закону ґрунтується на основних принципах: територіальному, національному, універсальному та реальному.

Територіальний принцип (ч.1 ст.4) регламентує чинність кримінального закону на території України. Винятком із територіального принципу є принцип дипломатичного імунітету.

Територіальний принцип просторової чинності кримінального закону України сформульовано у ч.1 ст.4. Він полягає в тому, що усі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного права.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб.

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку.

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину умовно або з відстрочкою виконання вироку чи відстроченням виконання покарання або умовно-достроково звільнених від покарання, для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти виправленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контролю за її поведінкою і для застосування санкції.

Чинність КК України щодо діянь, вчинених за межами України, визначена в ст.5. Відповідальність за злочини, вчинені за межами України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв`язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов`язків.

Громадянин України несе відповідальність на батьківщині за вчинене за кордоном діяння лише за умови, що воно визначається злочинним даним КК та законом іноземної держави або лише даним КК, якщо воно посягало на інтереси правопорядку України.

Ч.3 ст.5 КК, яка передбачає відповідальність в Україні за злочин, за який особу було притягнуто за кордоном, суперечить КУ, бо ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне ї те ж саме правопорушення.

Видача громадянина України іноземній державі є неприпустимою. Це не стосується випадків видачі громадянина України повноважному міжнародному судовому органу у зв`язку з можливим вчиненням ним передбачених міжнародними конвенціями злочинів. Видача інших осіб - іноземних громадян і осіб без громадянства - може здійснюватись на основі міжнародних конвенцій, міжнародних договорів та угод, чинних для України.

Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання, має зворотню силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотньої сили не має.

Чинним визнається закон, що набув законної сили до його скасування чи заміни новим законом, а якщо закон було прийнято на певний строк - до закінчення такого строку.

Усунення або встановлення караності діяння, а також пом`якшення або посилення покарання здійснюється шляхом законодавчого виключення чи введення нового складу злочину, шляхом зміни диспозиції або санкції, а також шляхом введення або виключення обставин, що зменшують або збільшують ступінь суспільної небезпеки певного злочину.

Якщо закон виключає караність діяння, він має зворотню силу - діяння, вчинене особою до набрання цим законом сили, більше не вважається злочинним. Кримінальна справа щодо неї не може бути порушена, а наявна підлягає закриттю за відсутністю складу злочину.

Особа, яка вчинила злочин до набрання чинності законом, що встановлює караність діяння або посилює покарання, відповідає за законом, який діяв під час вчинення даного злочину.

Список використаних джерел

1. Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - ч.1,2.

2. Игнатов А.И., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекцин. -- М., 1996.

3. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30.

4. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. - К., 1999.

5. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

6. Кримінальне право України. Загал. Частина / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997.

7. Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер--Право, 2001.

8. Кримінальне право України: Загальна частина: / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М. І. - К., Правові джерела, 2002.

9. Кримінальний кодекс України. - Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.

10. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року.

11. Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року.

12. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. - Київ: Юрінком Інтер - 2000.

13. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України. - К., 1999.

14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К.: Каннон, 2001.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.

16. http://law.biz.ua/books

17. http://law.biz.ua/pages/category11.html

18. http://pravo.biz.ua.

19. http://pravoznavec.com.ua.

20. http://www.rada.kiev.ua

21. http://www.minjust.gov.ua.