Теорія поділу влад

Серед інших центральних органів виконавчої влади важлива роль приділяється державним комітетам. Завдання державного комітету дещо схожі до завдань міністерства -- здійснення державного управління у певній, здебільшого невеличкій, галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами. Компетенція їх, як правило, вужче, ніж у міністерств.

4. Законодавча влада

Законодавча влада - це делегована своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони.

Відповідно до статті 75 Конституції України «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України». Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь український народ - громадян України всіх національностей - і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - Верховна Рада України. Функції Верховної Ради України пов'язані з особливостями її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Відповідно можна виділити такі її основні функції: законодавчу, установчу та контрольну.

Законодавча функція Верховної влади - це найважливіший напрямок її діяльності. У системі розподілу влад парламент має прерогативу в галузі правотворчості. Верховна Рада України приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи цю функцію, Верховна Рада за допомогою закону надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.

Установча функція Верховної Ради пов'язана з її участю у формуванні інших органів державної влади і місцевого самоврядування та визначенні правових основ їх діяльності. Зокрема, Верховна Рада призначає вибори Президента України та місцеві вибори, дає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України тощо.

Контрольна функція Верховної Ради полягає в здійсненні парламентського контролю, передусім за діяльністю Кабінету міністрів України.

Назва гілки «законодавча» не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності. Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни. Засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показником прояву «стримувань і противаг» слугує контроль, здійснюваний законодавчим органом, за роботою уряду, інших посадових осіб виконавчої влади (контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами парламентського контролю. Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:

- представницьку;

- законодавчу;

- фінансову;

- засновницьку;

- контрольну.

Засновники вчення про поділ влад вважали, що провідна роль повинна належати законодавчим (представницьким) органам.

Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів виконавчої чи судової влади.

Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Вона затверджує перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначає правові основи вилучення об'єктів права приватної власності; здійснює контроль за діяльністю Президента, призначає його вибори і усуває з посади в порядку імпічменту; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів.

Верховна Рада призначає на посади голови та інших членів Рахункової палати, голови Національного банку за поданням Президента, половину складу Ради Національного банку, половину складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Надає згоду на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Верховна Рада надає згоду на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора і висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади; призначає третину складу Конституційного Суду; обирає суддів безстроково; достроково припиняє повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду про порушення нею Конституції або законів України.

Верховна Рада утворює і ліквідує райони, встановлює і змінює межі районів і міст; призначає чергові і позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, надає згоду на укладення міжнародних договорів і денонсує міжнародні договори України та ін.

Парламент України складається із 450 народних депутатів, які обираються на 4 роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Особа, обрана народним депутатом України, не може мати іншого представительського мандата: не може бути обрана до будь-якого іншого представницького органу -- сільського, міського, районного та ін. Народний депутат має виконувати свої обов'язки парламентаря на постійній основі. Йому заборонена робота на останньому (до обрання народним депутатом України) або будь-якому іншому місці роботи. Чинним законодавством передбачена можливість тільки наукової, викладацької або творчої діяльності під час, вільний від виконання службових обов'язків парламентаря.

Верховна Рада призначає на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод в Україні. Інститут парламентського уповноваженого з питань прав людини відомий під загальною назвою омбудсмана.

Верховна Рада обирає із свого складу Голову Верховної Ради, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради.

Парламент України працює сесійно. Його сесії складаються із пленарних засідань, на яких приймаються рішення, а також із засідань комітетів, постійних і тимчасових комісій, що готують і попередньо розглядають питання.

Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України.

5. Судова влада

Судова влада - незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада - поняття не тотожні. Правосуддя - форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або запере чуваного права. Ефективність діяльності судів має три складові: швидкість та оперативність вирішення спорів, обґрунтованість і законність рішень, забезпечення їх виконання.

Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь у правотворчості. Щодо особливих повноважень судової влади, то, як свідчить досвід США, де на найвищому рівні реалізовано принцип поділу влади на законодавчу (двопалатний Конгрес), виконавчу (президент та його адміністрація) і судову (Верховний Суд США), останній необхідно розглядати не лише як інститут судової влади, а як інститут політичної системи.

Крім того, вплив судової влади в США на політику реалізується в певних юридичних рамках, які відображають особливості американського конституціоналізму, історичного розвитку країни і специфічні риси американської державності. Суди США, здійснюючи функцію судового контролю, створюючи судові прецеденти, здатні своїми рішеннями брати активну участь у політичному житті держави і робити свій внесок у реалізацію політичного курсу держави. Головна особливість участі американських судів у політичному процесі полягає в тому, що значна частина політико-управлінських рішень, прийняття яких у більшості інших держав є прерогативою законодавчих органів та уряду, у цій державі приймається саме в судовому порядку. Головна роль у цьому процесі відведена Верховному Суду США. Наприклад, у 1935 році Верховний Суд США визнав введені під тиском Ф.Д. Рузвельта 16 липня 1933 року законом «Про відновлення національної економіки» кодекси справедливої конкуренції такими, що порушують Конституцію США. Розглядаючи справу «Птахоторгова корпорація Шехтера проти Сполучених Штатів Америки», Верховний Суд вирішив: «Якщо ділова діяльність, значення якої не поширюється за межі того чи іншого штату, може взагалі вважатися законним об'єктом федерального контролю, то встановлення меж втручання держави в цю діяльність перетворюється з питання про використання влади в питання про довільну дискримінацію. Ми вважаємо, що спроба використовувати положення кодексу для встановлення тривалості робочого дня і рівня заробітної платні осіб, що працюють на умовах найма у позивачів, зайнятих веденням справи, значення якої не виходить за межі одного штату, не є законним використанням федеральної влади» Из материалов Верховного Суда по делу «Птицеторговая корпорация Шехтера» против Соединённых Штатов Америки 1935 г. // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т. 2. / Под ред. К.И. Батира и Е.В.Поликарповой. - М., 1996. - С. 309..

І, нарешті, дані соціологічних досліджень доводять той факт, що сила судової влади полягає в повазі до неї і до винесених судових рішень. Таке ставлення до судової влади з боку державних органів, пересічних громадян та юридичних осіб формується тривалий час і існує передусім у країнах з давніми демократичними традиціями, там, де утверджується принцип верховенства права.

В Україні суд не може привласнювати собі функції законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій судами, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Це не означає, що в Україні, як і в інших правових системах романо-германського типу, судовий прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Суд, система правосуддя -- третя необхідна гілка влади в механізмі розподілу влади. В правовій державі правосуддя чиниться тільки судом.

Стаття 124 Конституції України цьому найважливіша гарантія прав і свобод громадян, правової державності в цілому. Суд не повинен підміняти собою законодавця чи виконавця, інакше він перетвориться в деспота. Але в свою чергу ні законодавець, ні виконавець не повинні собі присвоювати функції суду. Тому найважливішим є забезпечення реальної незалежності суду від різноманітних органів і осіб, котрі б диктували йому свою волю і фактично узурпували судову владу.

Оптимальним варіантом є призначення суддею пожиттєво або, по крайній мірі, на довгий термін. Судді повинні назначатися вищестоящими органами влади. Суд присяжних є найбільш діяльною формою забезпечення незалежності і об'єктивності правосуддя. Виразом рівності громадян перед законом є підсудність загальному суду, недопустимість розширення юрисдикції спеціальних судів.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Ще один аспект діяльності суду в механізмі стримань і противаг. Виступаючи в ролі арбітру, вирішуючи спори, суд звертається до тлумачення права і Конституції. В певних випадках він може використовувати аналогію закону і аналогію права. Тобто, в своїх рішеннях суд може вийти за межі букви закону і звернутися до його духу. В такому випадку він приймає рішення, керуючись духом законів, змістом права, іншими словами, на основі дійсно-історичних аксіом і принципів права. Це дозволяє суду більш оперативно в порівнянні з законодавцем приводити правопорядок у відповідність з потребами життя. В відомих рамках така свобода суду не суперечить правовій державі. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну діяльність суду, а про екстремальні, виключні ситуації в системі стримань і противаг, розподіленні і балансуванні влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституції, захищав право, а не перетворювався в зброю зловживань і реакції. Тут необхідний цілий ряд факторів і умов (організаційних, юридичних, культурних і ін.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторожі панування права і справедливості, мати високу повагу і авторитет в суспільстві.

Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Таким чином, основні функції судової влади:

- охоронна(охорона прав);

- функція правосуддя (захист, відновлення прав);

- контрольно наглядова (за іншими гілками влади).

Вищі судові органи влади України -- Конституційний суд, Верховний Суд, Виший арбітражний суд, Військова колегія Верховного Суду в Збройних Силах.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються у зв'язку зі зверненнями:

- Президента;

- 45-ти і більше народних депутатів України;

- Верховної Ради України;

- Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Заперечення конституційності закону становить сутність конституційної скарги.

Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції і законів України. Рішення Конституційного Суду із зазначених питань є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати законоположення, які Конституційний Суд визнав невідповідними Конституції.

Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету Міністрів дає висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на розгляд Верховної Ради міжнародних договорів.

Конституційний Суд має межі своїх повноважень. Він не повинен підміняти законодавця, улагоджувати політичні конфлікти, що виходять за правові рамки. До його повноважень не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно Президентом, Верховною Радою, з'їздом судів України на строк 10 років.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду із складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування на трирічний строк без права його продовження.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє українською мовою.

Повноваження Конституційного Суду визначені Конституцією України і Законом України «Про Конституційний Суд України».

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом Верховного Суду -- найвищою судовою інстанцією держави.

Голова Верховного Суду обирається на посаду шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду.

Вищий арбітражний суд є вищим судовим органом у системі судів спеціальної -- господарської юрисдикції. Він очолює систему арбітражних судів; контролює і наглядає за судовою діяльністю арбітражних судів, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах (вирішення господарських спорів, що виникають між підприємствами, установами, організаціями при укладанні господарських договорів, їх розірванні і виконанні; спорів між цими суб'єктами з приводу визнання права власності на майно, вимоги вилучення його з чужого незаконного володіння та ін.; вирішення спорів, що виникають у сфері управління, які не відповідають законодавству і порушують права та інтереси юридичних осіб, які охороняються законом).

Повноваження Вищого арбітражного суду, а також арбітражного суду Автономної Республіки Крим, обласних арбітражних судів визначені Законом України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражний суд».

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Верховного Суду України. Військові суди регіонів -- Південного, Західного, Центрального і Військово-Морських сил -- дорівнюються до загальних судів обласного рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які фактично дорівнюються до районних, міських судів. Усього в Україні функціонує 120 військових судів.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій» військові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах та інших військових формуваннях, які створюються Верховною Радою і Президентом України. Вони також здійснюють правосуддя відносно до військовозобов'язаних під час проходження ними зборів. Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких посягань на безпеку країни, боєздатність її Збройних Сил та інших військових формувань; захист прав і законних інтересів військових частин, установ і організацій.

Місцеві суди -- Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний (Київський і Севастопольський міський) суд, міжрайонні (окружні), районні міські народні суди; військові суди в Збройних Силах України (гарнізонні, регіональні, Військово-Морських сил); арбітражний суд Автономної Республіки Крим та обласні арбітражні суди.

Місцеві загальні суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, адміністративних справ. До компетенції загальних судів також належить розгляд скарг громадян на рішення і дії виконавчих органів та їх посадових осіб, якщо вони, на думку скаржника, порушують його права, свободи або законні інтереси.

Загальні суди відрізняються за інстанціями:

-- суд першої інстанції -- суд, який розглядає будь-яку справу і вирішує ЇЇ своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у цивільних справах) або постановою (у адміністративних справах або скаргах);

-- суд другої інстанції, або касаційний, -- суд, який перевіряє за скаргою (касаційною) зацікавлених учасників судового розгляду або за протестом (касаційним) прокурора правильність вирішення справи судом першої інстанції, якщо його рішення не набрало законної сили.

Судом першої інстанції може бути будь-який суд -- від районного до Верховного Суду; судом другої інстанції (касаційним) є обласні суди стосовно рішень, винесених районними (міськими) і окружними судами; Верховний Суд -- стосовно рішень, винесених обласними і рівними до них судами.

Судді обіймають посаду безстроково, за винятком тих, хто призначається на посаду вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду, обираються Верховною Радою безстроково.

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати громадянина України не молодше 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не менше ніж 10 років і володіє українською мовою.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати мандат депутата, обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької, творчої.

Судді без згоди Верховної Ради не можуть бути затримані або заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

Висновки

В структурно-організаційному плані правова держава пропонує належний розподіл сфер діяльності, праці і чіткого розподілення функцій і компетенції між різними державними органами, тобто все те, що по давній юридичній традиції називається концепцією «розподілу влади». Так само і в Україні мова повинна йти про розподіл сфер, співробітництва і компетенції між трьома основними гілками владами -- законодавчої, виконавчої і судової. Кожна з цих влад в залежності від своєї природи, характером функцій і призначенням повинна зайняти своє місце в загальній системі державної організованої влади і вести державні справи в відповідних їм формах і межах, належними шляхами і засобами. Законодавча влада в концепції правової держави повинна виступати як орган, що виражає волю народу, як вищий представницький заклад. Відповідно виконавча влада (уряд і в цілому вся виконавчо-розпорядча влада) повинна формуватися урядовими органами, бути підконтрольною і підзвітною їм, діяти на основі, в межах закону. Судова влада повинна реалізовуватися незалежними від всіх інших влад судами на основі правових законів. Розподіл влад включає в себе організаційно-правовий механізм їх взаємодії, взаємних стримувань і противаг з ціллю утримання кожною з них своїх повноважень і разом з тим забезпечення її незалежності від інших влад в тих же межах. В системній одиниці розподілених влад суверенітет держави знаходить своє найбільш адекватне організаційне втілення. Розподіл влад -- це резюме і показник розвитку права і держави, організаційний вираз правового характеру держави, необхідна передумова для правової законності і режиму панування права. Без належного розподілу влад не може існувати правової держави і правових законів.

Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є поділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розподіляється між усіма органами та посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

У висновках зазначимо, що характерною рисою сьогодення в Україні знову стали суперечки між гілками державної влади, в першу чергу в трикутнику: президент -- парламент -- уряд. Такий розвиток політичної ситуації в країні після прийняття Конституції вимагає, безперечно, конкретних дій.

З цього приводу і науковці, і державні діячі, причому різного політичного спрямування, дійшли висновку про необхідність зміни форми державного устою. Так, у березні 2001 р. на методологічному семінарі «Парламентаризм в Україні: проблеми теорії і практики» народний депутат України В.Медведчук неодноразово вказував на необхідність створення парламентської більшості як ефективного чинника в процесі становлення законодавчої гілки як провідної в системі влади. За існування відповідального перед парламентом уряду наполегливо виступав представник Комуністичної партії України В.Сіренко, також наголошуючи на визначальній ролі парламентської більшості. Бульба О. До питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. - 2003. - №4. - с.8-12

В своїх поглядах політичні сили були підтримані й представниками науки. Академік Ю.Шемшученко тісно пов'язав проблему якості законодавства з проблемою взаємодії гілок влади, зазначивши: «...Саме парламент повинен відігравати ще більшу роль у суспільстві, формувати уряд і нести спільну відповідальність разом із центральними органами виконавчої влади за всі зміни в нашій державі» Юридичні підвалини парламентаризму в Україні // Юридичний вісник України. -- 2001.-1-7 берез..

Як бачимо, проблема організації влади в Україні знову набуває значної актуальності і потребує свого негайного вирішення, зволікання з цим може призвести до подальшого поглиблення системної кризи в державі.

Проте, в Конституції України містяться відповідні механізми взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, хоча вони і не досконалі, потребують більш детального вивчення і застосування але вже можна говорити про те, що Українська держава твердо стала на шлях побудови вільної, незалежної і демократичної держави. Як ми пам'ятаємо, ще п'ятнадцять років тому український народ не знав про практичне застосування в нашій країні принципу розподілу та взаємодії гілок державної влади та вже сьогодні ми можемо спостерігати конституційне закріплення цього принципу.

Але сама проблема не знімається ні в теоретичному ні в практичному аспекті, оскільки на сучасному етапі державотворення досить багато випадків конфронтації між владними структурами, особливо між законодавчою та виконавчою, що не допомагає вирішенню досить складних проблем, які стоять перед українською державою і суспільством.

Лише через розподіл влад правова держава організується і функціонує правовим шляхом. Без розподілу влад настає деспотія, у чому ми мали можливість переконатись на прикладі недавньої радянської імперії.

Список використаної літератури

1. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні - К.: Ін юре., 1997.

2. Бульба О. До питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. - 2003. - №4. - с.8-12

3. Венгеров А. Б. Теория государства и права. - М: Юрист, 1995

4. видання.-К., 2001

5. Жданов І. Програми політичних партій про організацію державної влади в Україні / «Вибори -- 2002: позиції політичних партій і блоків з питань організації державної влади в Україні». Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О.Розумкова. -- Київ, 2002. --березень.

6. Загальна теорія держави і права /За ред. В.В.Копєйчикова. - К. -1997р.

7. Конституційне право України // Під. заг. ред. Погорілка В.Ф., Київ, Наукова думка, 1999.

8. Конституція Пилипа Орлика

9. Конституція України. - К., 1996.

10. Конституція УНР

11. Корельский В. М, Перевалов В. Д. Теория государства и права. - М.: ИНФРА-М - НОРМА, 1997. - с 138-142.

12. Курінний Є.В. Чому віддають гіркотою плоди на дереві державної влади України?// Голос України. - 1999.- 1 червня.

13. Лазарев В. В. Общая теорія государства и права. - М.: Юрист, 1996

14. Малиновсъкий В. Актуальні проблеми розподілу державної влади в Україні // Вісник Української Академії державного управління . - 1999.- № 1.-С. 133-140.

15. Монтеск 'є Ш. Обрані твори. - М., 1955. - с.289

16. Н.Хропанюк В. Н. Теория государства и права. - М., 1993

17. Основи держави і права України / Сухонос В. В., Бриков. В. В., Добродумов П. О., Завальна Ж. В., Завгородня В. М., Лук'янець Д. М., Маланчук П. М., Маркіна Т. Г., Мирославський С. В., Приходъко В. П., Сухонос В. В. (мол.), Ткаченко А. О., Чернадчук В. Д., Щербак С. В. /За загальною ред. Сухоноса В. В. (мол.). - С: "Університетська книга", 2003. - с.

18. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: 2-ге

19. Світова класична думка про державу і право. Навч. посібник / Безродний С.Ф. та ін. - К.: Юріноком Інтер. - 1999.

20. Шаповал В. М., Борденюк В. L, Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. - Київ, 2000.

21. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право України. - 1995. - № 5-6.

22. Юридичні підвалини парламентаризму в Україні // Юридичний вісник України. -- 2001.-1-7 берез.

23. http://www.judges.org.ua

24. http://www.kmu.gov.ua

25. http://www.lawbook.by.ru

26. http://www.murr.gov.ua/