Судова практика покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству

2

РЕФЕРАТ

Судова практика покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству

Судова практика покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству

Питання відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (далі - підприємство), регулюються Кодексом законів про працю України (далі- КЗпП) та іншими нормативними актами. Так, главу IX КЗпП присвячено гарантіям при покладенні на працівників такої відповідальності. Ці гарантії полягають у тому, що відповідальність може настати тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, за умови, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Як свідчить практика, відшкодування шкоди дуже часто відбувається в судовому порядку, тому роботодавцю слід знати особливості покладання матеріальної відповідальності на працівника та позицію судів при розгляді деяких категорій справ.

Покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству

При покладенні на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, суб'єктами правовідносин, що виникають, є роботодавець та працівник, які уклали трудовий договір. При цьому під «роботодавцем» слід розуміти як юридичну (підприємство, установа, організація), так і фізичну особу, яка використовує найману працю.

Матеріальна відповідальність за заподіяну підприємству шкоду може бути покладена на будь-якого, а не лише на матеріально відповідального працівника.

Про покладення на працівника матеріальної відповідальності за заподіяну підприємству шкоду може йтися лише за таких умов:

Працівник порушив покладені на нього трудові обов'язки, тобто вдався до протиправних дій

Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Протиправність дій працівника не може бути підставою для притягнення його до матеріальної відповідальності, якщо працівник діяв у стані крайньої необхідності.

У діях працівника наявна вина

Підставою для матеріальної відповідальності може бути вина у формі або прямого умислу або необережності (халатність, недбалість).

Дії працівника призвели до негативних наслідків, тобто має місце пряма дійсна шкода, що підлягає відшкодуванню

Під прямою дійсною шкодою слід розуміти, зокрема, втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення (наприклад, ремонт), придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані порушенням працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

У Постанові Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14 (далі - Постанова № 14) зазначено, що згідно зі статтею 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки), не можуть вважатися шкодою, що підлягає відшкодуванню.

Між діями та наслідками дій працівника наявний причинний зв'язок

Законодавство робить акцент саме на причинному зв'язку - тобто наслідки у вигляді шкоди мають бути безпосередньо спричинені саме діями працівника.

Дії працівника не відносяться до категорії нормального виробничо-господарського ризику

Діяльності кожного суб'єкта господарювання притаманний певний ризик. Слід уважно вивчити, чи було вжито працівником усіх заходів щодо запобігання шкоді, фактичну можливість працівника запобігти своїми діями впливу негативних зовнішніх обставин та чи входило це до його трудових обов'язків.

Особливості судового розгляду справ про відшкодування шкоди

Судовий порядок покриття шкоди належить до примусового стягнення, умови та вимоги якого регламентуються статтею 136 КЗпП.

Постанова № 14 визначає, що судовому розгляду підлягають:

· заяви власника підприємства або уповноваженого ним органу (фізичні особи - роботодавці також мають право на подання позову за «аналогією права») до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв'язку із закінченням строку на видання розпорядження про відрахування);

· заяви працівників, не згодних із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром.

Розглядаючи спори щодо відшкодування шкоди працівником, суд у кожному окремому випадку зобов'язаний дослідити обставини, від яких залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема з'ясувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, що забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Якщо судом при розгляді відповідної справи буде встановлено, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред'явлено позов, але й з вини інших службових осіб підприємства, суд вирішує питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів.

Строк позовної давності для звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди становить 1 рік з дня її виявлення.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати роботодавцем певних сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Відповідно до статті 138 КЗпП для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, визначених статтею 130 КЗпП, тобто створення доказової бази покладається на роботодавця.

Доказами у процесі можуть бути будь-які документи, речі, майно, показання свідків тощо. Вони мають підтверджувати або спростовувати обставини, на які посилаються сторони, зокрема винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка настала, час її виявлення. Також доказами є пояснення працівника, акти і доповідні записки службових осіб, матеріали службових перевірок, вирок суду чи постанова органу розслідування, наказ за результатами перевірки даного випадку, висновки компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документи про коло трудових обов'язків працівника.

Для визначення виду й меж матеріальної відповідальності доказами є договір про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, довіреність чи інший разовий документ на одержання працівником під звіт матеріальних цінностей, дані про заподіяння працівником шкоди у нетверезому стані, розрахунки розподілу шкоди між членами бригади, довідки про тарифну ставку працівника при бригадній матеріальній відповідальності або його заробіток за два календарних місяці, які передували заявленню вимог про відшкодування шкоди.

Для покладення матеріальної відповідальності за пунктом 4 статті 134 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації працівником, який знаходився у нетверезому стані, нетверезий стан працівника має бути підтверджений медичним висновком або іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненням сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

Роботодавцю слід бути готовому до того, що суддя може витребувати:

· дані бухгалтерського обліку й інші документи про наявність і розмір прямої дійсної шкоди - матеріали інвентаризації, акти ревізії та облікові документи, акти й інші документи про недостачу, зіпсуття, втрату, знищення майна; висновок бюро товарних експертиз; довідки й інші документи про вартість майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо; якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння суд вважатиме за необхідне провести бухгалтерську чи іншу експертизу, він може її призначити (з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі);

· дані про умови праці і зберігання матеріальних цінностей, доповідні записки працівника з цих питань.

При цьому слід мати на увазі, що з питань, для яких передбачено обов'язкове документальне оформлення (наприклад, укладення договору про повну матеріальну відповідальність), показання свідків не можуть братися судом до уваги.

Позиція судів під час розгляду деяких категорій справ про відшкодування шкоди

Вирішуючи спори про відшкодування шкоди, заподіяної зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), суди вважають, що на підставі пункту 1 статті 133 КЗпП матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення цих цінностей у ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад, майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відповідальність покладається відповідно до статті 132 КЗпП. Відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі пункту 2 статті 133 КЗпП, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуванню матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність у межах прямої дійсної шкоди несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених

При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її.

Працівники, які не є керівниками підприємства і його структурних підрозділів або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за частиною 1 статті 132 КЗпП, крім випадків, для яких статтею 134 КЗпП передбачено повну матеріальну відповідальність.

У такому ж порядку визначається матеріальна відповідальність працівників, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність, якщо шкода заподіяна не незабезпеченням цілості прийнятого під звіт майна, а іншими порушеннями трудових обов'язків (неналежним оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріальних цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо).

Матеріальна відповідальність може бути покладена також за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті, розкраданням, знищенням (зіпсуттям), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витратами підприємства на навчання у вищому навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років з часу прийняття на роботу за направленням.

Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної приписками й іншими викривленнями даних про виконання робіт, суди вважають, що до матеріальної відповідальності за таку шкоду мають притягатись як працівники, які вчинили ці дії, так і службові особи, через винне невжиття якими відповідних заходів вони вчинені.

До прямої дійсної шкоди, заподіяної зазначеними вище діями, можуть бути віднесені суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

За шкоду, завдану не при виконанні трудових обов'язків, наприклад заподіяну працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. ін.), що належать роботодавцю, на працівника покладається матеріальна відповідальність, що підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства.

Це надає роботодавцю переваги у судовому процесі, оскільки такий спір вважатиметься не трудовим, а цивільним, отже не може йтися про обмежену відповідальність. У такому позові підприємству доцільно буде вимагати відшкодування всіх завданих збитків, зокрема неотриманих доходів. Наприклад, в разі ушкодження матеріальних цінностей підприємства його працівником після закінчення робочого дня або під час використання їх у власних цілях (тобто не для виконання своєї трудової функції) роботодавець має право вимагати не лише грошової компенсації на відновлення цих цінностей, але й вирахувати, скільки грошей він втратив через те, що протягом певного часу не мав можливості використовувати їх у виробничому процесі.

Варто наголосити, що суди дотримуються принципу, що за шкоду, заподіяну третім особам (зокрема їхньому здоров'ю, майну) у результаті неналежного виконання працівником своїх трудових обов'язків, відповідальність несе підприємство, перед яким винний працівник відповідає у порядку регресу за нормами трудового законодавства. Для звернення з позовом про відшкодування матеріальної шкоди до працівника роботодавець має отримати рішення суду про стягнення з підприємства відповідної суми коштів.

При цьому якщо працівник заподіяв шкоду третім особам не під час виконання своїх трудових обов'язків, навіть використовуючи при цьому майно підприємства, роботодавець не зобов'язаний відповідати за його протиправні дії, незважаючи на приналежність майна, що ним заподіяно шкоду, підприємству та перебування сторін у трудових правовідносинах.

Література

1. http://www.mcfr.com.ua

2. Кодекс законів про працю України

3. Кримінальний Кодекс України

4. Постанова Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»