Судовий захист прав споживачів

СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

Порушення права на інформацію

Відповідно до статей 4, 6, 15 Закону України "Про захист прав споживачів (далі -- Закон)" споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). Споживач має право, а продавець, виготовлювач, виконавець своєчасно, до придбання споживачем товару чи замовлення роботи (послуги), зобов'язаний надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Інформація про продукцію не вважається рекламою. Перелік необхідних даних, які повинна містити інформація про продукцію, наведений у ст. 15 Закону. Порівняно з попередньою редакцією Закону (від 11.12.1993 р.) цей перелік фактично не змінився.

Згідно з Законом України "Про мови в Українській РСР" 28.10.1989 р. інформацію слід надавати в певних випадках державною та російською мовами, а в інших випадках тільки державною. Так, відповідно до зазначеного Закону від 28.10.1989 р. технічна і проектна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовами. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Українській РСР, виконуються українською мовою, назви у знаках для товарів і послуг подаються українськими заявниками українською мовою, якщо товари реалізуються, а послуги надаються виключно на території України.

Надання інформації у технічній документації, на етикетці тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації. Інформація, передбачена ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку (телекомунікаційних мереж, поштового зв'язку, телебачення, Інтернету).

Законом визначено такі правові наслідки порушення права споживача на інформацію:

1) розірвання договору і відшкодування збитків у разі придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей;

2) розірвання договору і відшкодування збитків у разі неможливості використання придбаної продукції за призначенням та ненадання споживачу у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації;

3) майнова відповідальність за шкоду у порядку, визначеному ст. 16 Закону у разі заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача та відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених Законом чи договором.

У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12.04.1996 р. N 5 роз'яснюється, що у справах про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт послуг).

Як випливає з проведеного узагальнення судової практики, суди першої інстанції не завжди правильно підходили до розв'язання питань щодо захисту прав споживачів, пов'язаних з порушенням права на інформацію, про що свідчать наведені нижче приклади.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 04.04.2007 р. скасовано рішення міського суду від 28.12.2006 р. у справі за позовом Н.К. до Л.К. про захист прав споживача, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з висновку товарознавчої експертизи, згідно з яким зміна кольору та утворення "мармуровості" на поверхні шкіряного пальто пов'язані із властивістю даного виду шкіри, які проявляються в процесі експлуатації і не є дефектом.

Скасовуючи рішення місцевого суду та постановляючи нове -- про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, нормам ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції від 15.12.1993 р. та роз'ясненням, що містяться у п. 12 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України.

Оскільки суд встановив, що товар був проданий без надання інформації про властивості шкіри змінювати колір під впливом зовнішнього середовища, апеляційний суд задовольнив позов про розірвання договору купівлі-продажу чоловічого хутряного півпальто та про стягнення з відповідачки на користь позивачки вартості вказаного півпальто (3400 грн) з покладенням на покупця обов'язку повернути продавцю зазначений товар.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 07.03.2007 р. частково змінено рішення міськрайонного суду від 22.12.2006 p., яким задоволений позов С.Д. до ТОВ про усунення недоліків товару і відшкодування збитків.

Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції постановлено всупереч вимогам статей 3, 13, 18 Закону України, "Про захист прав споживачів" в редакції від 15.12.1993 р. та ст. 699 ЦК України, тому що відповідач не надав споживачу інформації про властивості товару, а також відомостей про необхідні дії і можливі наслідки в разі порушення вимог виробника при використанні товару, а саме, що продана позивачу тротуарна плитка під дією вологи змінить свій колір з коричневого на білий.

Визнання договору недійсним. Розірвання договору і його наслідки.

Підстави для визнання договору недійсним викладені у загальних нормах ЦК України та у статтях 18, 19 Закону в редакції від 01.12.2005 р. -- це укладення договору на умовах, що обмежують права споживача, та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі ( ст. 18 Закону).

На підставі п. 1 ст. 8 Закону в редакції від 01.12.2005 р. у разі придбання товару неналежної якості споживач має право на розірвання договору та повернення сплаченої суми. Розірвання договору можливо за взаємною згодою сторін і тоді відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни -- виходячи з вартості товару на час купівлі.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Відповідно до п. 7 ст. 15 Закону у разі надання недоступної, недостовірної або несвоєчасної інформації про продукцію споживач може вимагати розірвання договору. У разі розірвання договору судом, якщо вимога не була задоволена добровільно, відшкодування збитків провадиться відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України.

Розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми або авансу слід відрізняти від розірвання договору та відшкодування збитків.

Наприклад, рішенням міського суду від 10.01.2007 р. задоволено позов Г.Г. до приватного підприємця Ю.Б., зокрема, про розірвання договору купівлі-продажу і комплектації комп'ютера, стягнення завдатку в розмірі 100 грн. Як встановив суд, сторони уклали 14.07.2006 р. договір купівлі-продажу комп'ютера, який за умовами договору мав комплектуватися продавцем з зазначеними параметрами комплектуючих. За умовами договору покупець сплатив продавцю в день укладення договору попередню оплату 100 грн, але продавець доставив позивачу додому комп'ютер, який був укомплектований деталями нижчої якості (нижчих технічних характеристик), тому позивач відмовився від отримання товару і став вимагати повернення авансу. Оскільки в добровільному порядку відповідач відмовився задовольнити вимоги споживача, то останній звернувся до суду з позовом про розірвання договору і стягнення передоплати (авансу).

(Рішення сторонами не оскаржувалося і виконано у повному обсязі).

Споживач має право відповідно до ст. 9 Закону обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він куплений, а у разі його відсутності -- розірвати договір. При розірванні договору купівлі-продажу у зв'язку з придбанням товару належної якості розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживач у день розірвання договору, а у разі неможливості повернути їх день розірвання договору -- в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше, ніж протягом семи днів.

Втім, при вирішенні питання щодо прав споживача при придбанні товару належної якості суди теж допускали помилки.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 25.06.2007 р. було скасовано рішення міського суду від 20.12.2006 р. у справі за позовом О.Л. до приватного підприємця Н.К. про захист прав споживача шляхом покладення обов'язку на відповідача обміняти мобільний телефон з перерахунком його вартості, оскільки, задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що товар не задовольнив споживача за формою, фасоном, кольором або з інших причин, і тому не може бути ним використаний за призначенням. Цей висновок суду суперечить обставинам справи, згідно з якими позивач вирішив придбати більш функціональний телефон іншої моделі, але з матеріалів справи видно, що на момент придбання товару продавець надав споживачеві усю необхідну інформацію щодо технічних можливостей придбаного телефону та інших наявних моделей, які мались у продажу, і право споживача на вільний вибір товару не було обмежено. Оскільки права споживача не були порушені, то апеляційний суд відмовив у задоволенні позову.

Неустойка -- спосіб забезпечення виконання зобов'язання

Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки (штрафу, пені) -- це грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення божником зобов'язання. Підстави для стягнення неустойки передбачені Законом (ст. 8, п. 5 ст. 10) та можуть бути встановлені договором. Під час вирішення вимог щодо стягнення неустойки слід враховувати загальні правила, викладені у ЦК України і Законі, та умови договору.

Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права відшкодування збитків або можливість (за вибором кредитора) стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Визначаючись з підставністю вимог про стягнення неустойки суди не завжди з'ясовували:

-- чи допускається стягнення неустойки за вимогами, які заявлені споживачем; *

-- чи не змінював споживач вимоги з тих, за якими не передбачено стягнення неустойки на ті, якими це передбачено, або навпаки;

-- за який період слід розраховувати неустойку: днем для початку нарахування неустойки є 15-й день після спливу 14 днів, наданих продавцю, виробнику, виконавцю Законом для усунення виявлених недоліків. Кінцевим днем для нарахування неустойки є день ухвалення рішення суду;

-- чи є підстави для урахування положення ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки, встановлений Законом, може бути збільшений у договорі, а також сторони можуть домовитись про зменшення неустойки, крім випадків, прямо передбачених законом (звертаємо увагу, що Законом України "Про захист прав споживачів" не передбачено обмеження щодо зменшення неустойки за домовленістю сторін);

-- чим слід керуватися, якщо у договорі не визначено розмір неустойки;

-- чи є підстави для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розглянемо окремі помилки судів, допущені при стягненні неустойки.

Приміром, рішенням апеляційного суду Донецької області від 02.10.2007 р. скасовано рішення районного суду від 18.07.2007 p., яким частково задоволений позов А.Г., О.Г. до ТОВ про визнання недійсним договору купівлі-продажу цифрової фотокамери, з поверненням сплаченої за товар грошової суми і стягненням неустойки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, зокрема, що стягуючи неустойку, суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції від 01.12.2005 р. про те, що споживач має право пред'явити одну з вимог, передбачених Законом, а у разі її невиконання заявити іншу вимогу. Оскільки позивачі заявляли вимогу про розірвання договору купівлі-продажу фотокамери, повернення її вартості, то відповідно до вимог Закону вони не можуть одночасно вимагати безоплатного усунення недоліків товару та стягнення неустойки за затримку усунення цих недоліків. Тому апеляційний суд постановив рішення про часткове задоволення позову, яким розірвав зазначений вище договір купівлі-продажу фотокамери, стягнув вартість фотокамери, у задоволенні вимог про стягнення неустойки відмовив.

Іншим рішенням апеляційного суду Донецької області, від 21.09.2007 p., скасовано рішення міського суду від 27.07.2007 р. у справі за позовом B.C. до з А.Я. про захист прав споживача, зокрема, в частині відмови у задоволенні позову про стягнення неустойки, оскільки, відмовляючи у стягненні неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що сплата пені договором на виготовлення меблів передбачена не була, а позивач ще в грудні 2006 року знав про порушення його прав (замовлення не виконано у тритижневий строк) але до суду з позовом не звертався. З цим не погодився суд апеляційної інстанції, оскільки даний висновок не відповідає нормам матеріального права -- статтям 546 і 548 ЦК, якими передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції від 15.12.1993 р. у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує) роботу згідно з договором, за кожен день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги). Тому апеляційний суд стягнув пеню за період з наступного дня після встановленого договором строку виконання зобов'язання (15.04.2006 р.) до дня ухвалення рішення суду.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 03.09.2007 р. скасовано рішення районного суду від 26.02.2007 року у справі за позовом Л.С. до ТОВ про захист прав споживача у зв'язку з неналежним виконанням договору побутового підряду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки 30,30 грн пені (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ), оскільки безспірно встановлено неналежне виконання та зобов'язання порушення умов п. 3.1 укладеного договору, а саме -- затримка передачі вікон замовнику. Однак апеляційний суд вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що на користь позивачки слід також стягнути і 1951,56 грн пені (у розмірі 3% від загальної вартості замовлення за кожний день прострочення) відповідно до вимог ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції від 15.12.1993 p., оскільки судом не враховано, що п. 5.1 договором купівлі-продажу вікон та їх встановлення передбачено, що у разі затримки передачі товару покупцю в обумовлені у договорі строки продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (за розрахунком це складає 30,30 грн.). Оскільки сторони визначили конкретний розмір пені, то апеляційний суд дійшов висновку про те, що стягнення пені за вказаним Законом безпідставне, тому відмовив у задоволенні позову про стягнення пені у сумі 1951,56 грн.

Відшкодування моральної шкоди

Статтею 24 Закону в редакції від 15.12.1993 р. (зі змінами) і ст. 22 Закону в редакції від 01.12.2005 р. передбачена можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, встановлених законодавством.

Статтею 3 Закону в редакції від 15.12.1993 р. (зі змінами) і ст. 4 Закону в редакції від 01.12.2005 р. передбачено право споживача на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону в редакції від 15.12.1993 р. та ст. 22 Закону в редакції від 01.12.2005 р. при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Якщо вимоги про відшкодування моральної шкоди не вирішувались разом з вимогами про застосування інших заходів захисту прав споживача, пред'явлення їх у подальшому окремо не суперечить вимогам Закону.

При вирішенні спорів про захист прав споживачів про відшкодування моральної шкоди слід керуватися ст. 23 ЦК України, ст. 22 Закону в редакції від 01.12.2005 p., ст. 24 Закону в редакції від 15.12.1993 р. і роз'ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. N 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" та від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Зокрема, відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Крім того, у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. N 5 роз'яснюється, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ через незаконні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 необхідно враховувати, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або Законом.

При вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди суди допускали помилки. Зокрема, окремі суди неправильно застосовували Закон, не з'ясовували підстави відшкодування моральної шкоди, на які посилались позивачі, та не завжди приходили до правильних висновків щодо того, чи ґрунтуються на Законі заявлені вимоги.

Так, рішенням міського суду від 12.12.2006 p., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 02.04.2007 p., позов А.К. до приватного підприємця Ю.К. про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди задоволено частково -- розірвано договір купівлі-продажу телевізора, на користь позивача стягнуто вартість товару та 300 грн на відшкодування моральної шкоди. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що мало місце порушення прав споживача на гарантійне обслуговування телевізора, а тому стягнув 300 грн на відшкодування моральної шкоди. Проте рішенням Верховного Суду України від 21.11.2007 р рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині відшкодування моральної шкоди скасовано і у задоволенні позову відмовлено, оскільки суди не врахували вимоги п. 5 ст. 4 Закону "Про захист прав споживачів" про те, що споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя та здоров'я людей продукцією, а такі підстави для відшкодування моральної шкоди споживачем не заявлялись і судами встановлені не були.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 25.12.2007 р. скасовано рішення районного суду від 26.10.2007 р. у справі за позовом О.Є. до Управління громадського харчування та торгівлі ВАТ про захист прав споживача в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки, стягуючи моральну шкоду, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача про заміну відеотехніки як проданого товару неналежної якості. Скасовуючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині вимог, апеляційний суд зазначив, що рішення суду не ґрунтується на Законі, оскільки ч. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, якщо шкоду заподіяно споживачеві небезпечною для життя і здоров'я продукцією у випадках, передбачених законодавством, а позивач на такі обставини не посилався.

Рішенням Верховного Суду України від 20.02.2008 р. у справі за позовами В.О. до С.К. про розірвання договору побутового підряду, відшкодування шкоди, М.О. до С.К. про відшкодування моральної шкоди було скасовано рішення міського суду від 06.11.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25.04.2007 р. в частині відшкодування моральної шкоди і ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки, задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суди не врахували вимоги п. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з яким споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством, а за матеріалами справи позивачі мотивували вимогу про відшкодування моральної шкоди неякісним виконанням умов договору на виготовлення вікон -- виготовлені вікна не зачинялись, через щілини потрапляли комахи, задував вітер.

Аналогічне рішення постановлено Верховним Судом України 05.03.2008 р. у справі за позовом К.А. до ТОВ про розірвання договору купівлі-продажу, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, яким скасовано рішення районного суду від 22.05.2007 р. в частині стягнення з ТОВ на користь К.А. 50 грн на відшкодування моральної шкоди, а також ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05.07.2007 р. щодо залишення зазначеної вище частини рішення суду першої інстанції без змін, та ухвалено в цій частині нове рішення -- у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено, оскільки суди неправильно застосували п. 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів", який поширюється на спірні правовідносини, яким передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією.

Суди не завжди враховували істотні обставини, що мають значення для правильного визначення розміру відшкодування. Не обговорюючи підстави відшкодування моральної шкоди, завданої споживачеві, наведемо декілька прикладів обставин, на які посилався апеляційний суд і які помилково не були враховані судами першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Так, рішенням районного суду від 16.02.2007 р. позов Г.П. до суб'єкта підприємницької діяльності О.З. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з порушенням прав споживача задоволено частково. На користь позивача стягнуто 3000 грн на відшкодування моральної шкоди, у решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди споживачеві, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування 3000 грн, з чим не погодився апеляційний суд Донецької області і в своєму рішенні від 16.05.2007 p., виходячи з засад розумності та справедливості, розмір відшкодування зменшив до 1500 грн, зазначивши, що визначений судом першої інстанції розмір відповідальності відповідача є надмірним і таким, що не відповідає конкретним обставинам справи, характеру правовідносин, обсягу моральних страждань.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22.05.2007 р. суду в частині стягнення моральної шкоди змінено рішення районного суду від 01.12.2006 р. у справі за позовом М.Б. до приватного підприємця В.Є. про захист прав споживача, оскільки, ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд не навів відповідних мотивів визначення саме такого розміру відшкодування. Тому, враховуючи, відсутність негативних наслідків від проведеної роботи, апеляційний суд зменшив розмір моральної шкоди з 2500 грн до 500 грн.

Порушення правил цивільної юрисдикції та підсудності

Ст. 15 ЦПК України передбачено компетенцію судів щодо розгляду ЦИВІЛЬНИХ справ. Більшість судів правильно вирішують питання щодо визначення цивільної юрисдикції цієї категорії справ, але інколи допускаються помилки. Наприклад, ухвалою міського районного суду від 28.04.2006 р. було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом С.Г. до ВАТ про захист прав споживача, визнання акту про порушення Правил користування незаконним, відшкодування моральної шкоди, на підставах, зазначених у п. 1 Ч. 2 ст. 122 ЦПК України (згідно з яким заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства), оскільки суд дійшов висновку, що виник спір, який підлягає розгляду в порядку, встановленому статтями 17, 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Ухвала у апеляційному порядку не оскаржена).

Відповідно до ч. 5 ст. ПО ЦПК України та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.1996 р. "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися не лише за місцем знаходження відповідача, а також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, право вибору підсудності між кількома судами, яким підсудна справа, належить позивачеві. Жоден із зазначених судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати його в інший суд з мотивів непідсудності.

Однак суди допускали помилки у застосуванні відповідних норм процесуального права. Приміром, ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27.07.2007 р. скасовано ухвалу 1-го районного суду від 22.12.2006 р. у справі за позовом О.С. до приватного підприємця В.Г. про захист прав споживача, оскільки суд першої інстанції в порушення вимог ч. 5 ст. 110 ЦПК України передав справу на розгляд до 2-го районного суду і виходив при цьому з вимог ст. 109 ЦПК України про те, що позови фізичних та юридичних осіб пред'являються за місцем проживання (знаходження) відповідача, але не врахував, що виник спір про захист прав споживача, який за матеріалами справи проживає у 1-му районі.

Список використаних документів

1. Цивільний кодекс України

2. Закон України від «Про судовий устрій України»

3. Закон України від «Про захист прав споживачів»

4. Ухвала КМУ від 19.03.1994 р. N 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів»

5. Інструкція N 2 - Інструкція про порядок позначення роздрібних цін на товари народного споживання в підприємствах роздрібної торгівлі і закладах ресторанного господарства, затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 04.01.1997 р. N 02