Конфлікти у кримінальній сфері

План

Вступ

1.Конфлікти у кримінальній сфері

1.1 Поняття, зміст, предмет та сторони кримінального конфлікту

1.2 Сторони кримінального конфлікту

1.3 Класифікація кримінальних конфліктів

2. Вирішення конфліктів у кримінально-правовій сфері

Висновок

Вступ

Українське суспільство рухається нині шляхом складних і болючих перетворень, мета яких - ринок і демократія. По суті, ці категорії являють собою єдність конфлікту й консенсусу, узгодження й протиборства інтересів у різних сферах економічних і суспільно-політичних відносин, які, мають розвиватися за правилами. Лише за такої умови виграє кожна із сторін, кожен учасник суспільних відносин.

Традиційно конфліктологія розглядала конфлікти з позиції уникнення деструктивних соціальних явищ та їх наслідків, негативних станів конфліктної взаємодії. Чимало соціальних конфліктів характеризується наявністю тих чи інших юридичних аспектів, часто спричиняються юридичними ситуаціями, а потім і вирішується юридичними засобами. Отже, сьогодні, як ніколи, актуалізувалася необхідність опанування і врегулювання юридичних конфліктів. Конфлікти юридичної сфери та кризові ситуації у правовій галузі є природною компонентою соціальної реальності і тому є необхідність їх вивчення. Сутність і природа юридичного конфлікту. Полярність інтересів та прагнень учасників конфліктів, їх різне ставлення до цінностей і норм суспільного життя, де останні виникають, обумовлює те, що конфлікти можуть мати різноманітний характер.

З огляду поділу за галузями права конфлікти рівнозначно можливі в кожній з них. Особливо небезпечними залишаються конфлікти, що мають відношення до кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового законодавства, тобто конфлікти у кримінально-правовій сфері (кримінальний конфлікт).

1. Конфлікт у кримінальній сфері

На вряд чи, потребує спеціального пояснення твердження, про те, що злочин, злочинна поведінка, а значить, і інтереси злочинця суперечать інтересам суспільства і його окремих громадян. Достатньо очевидно, що саме кримінальне законодавство, яке визначає, що ж е злочинним, виходить з необхідності захисту певних суспільних інтересів.

Здебільшого під злочином розуміється зло, що впливає на безпеку чи процвітання суспільства взагалі, тому суспільство зацікавлене його бороти. Часто це моральне зло, тобто поведінка, шкідлива для загального морального духу суспільства Г.О.Усатий // Боротьба з контрабандою: сутність кримінально-правового компромісу та його можливості // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення, Том 10, Київ -1998 Стр. 459

. Отже, злочин - це правове явище у нашому суспільстві - замах на суспільні відносини, які охороняє кримінальний закон.

Хоча, визначення поняття злочину у кримінальному законодавстві різних країн неоднакове, оскільки воно зумовлене певною правовою системою, часом прийняттям кримінального закону, правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо. Його сутність завжди залишається незмінною - це зіткнення з узаконеними суспільством ідеологічно-моральними приписами і певними правовими нормами.

Суспільне життя є неможливим, якщо його не регулюють суспільні норми, якщо постійний нормативний контроль громадської поведінки відсутній, якщо немає примусу до нормативної поведінки. Жодне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносин своїх членів, не спрямовуючи їхньої поведінки. Зіткнення, здебільшого, відбуваються у випадках, коли індивід цінує свої особисті інтереси, устремління й установки понад інтереси інших об'єктів (держави, суспільства, осіб), які охороняє кримінальне законодавство. Проте злочин не можна розглядати тільки як кінцевий результат злочинної поведінки винних. Адже злочинність як кримінологічне поняття є наслідком існування суперечностей, історично властивих певному суспільству.

1.1 Поняття, зміст, предмет та сторони кримінального конфлікту

Як специфічний різновид конфліктів, що торкаються сферу правових відносин, можуть бути виділені конфлікти, що стосуються кримінально-правовий сфери, чи кримінальні конфлікти. Кримінальний конфлікт, звичайно, специфічний насамперед своїми результатами, чи завершальною стадією, але це, утім, нерідко характеризує особливості його виникнення і розвитку. Насильницький злочин чи серія таких злочинів, що завершують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих механізмів динаміки конфлікту. Сам факт застосування насильства в конфлікті характеризує його як конфлікт інтересів - або спочатку, або тільки на завершальних стадіях.

Основою ж кожного злочину, є протиріччя. Воно характеризує відмінність поглядів від тих соціальних цінностей, які охороняються кримінальним законодавством.

Однак таке протиріччя стає об'єктом соціально-правової уваги лише у тому випадку, коли воно досягає рівня конфліктного відношення Марцев А.И. Преступление как конфликтное отношение // Актуальные проблемы применения уголовного законодательства в деятельности органов внутренних дел; - М.: Академия МВД СССР. -1987. с. 75.

. А конфлікт (лат. confliktus - зіткнення) - граничне загострення суперечностей; зіткнення осіб, їх ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо Короткий психологічний словник / під редакцією проф. B.I. Войтка, - К.: Вища школа. 1976.с. 82.

.

Отже, кримінальний конфлікт - це «конфлікт із кримінальним законом», в який вступає людина, що скоїла суспільно - небезпечне діяння. Сферою кримінального конфлікту можуть бути різноманітні соціальні відносини, що охороняються кримінальним законодавством: національна безпека держави; життя, здоров'я, свобода, честь і гідність особи; власність; громадська безпека; громадський порядок і моральність тощо. Основу кримінальних конфліктів становить суперечність між антисуспільними та суспільними інтересами, що в кожному випадку злочинної поведінки конкретизується на міжособистісному (особистісно-груповому чи міжгруповому) рівні в особах злочинця (злочинної групи) та потерпілого (потерпілих).

Зміст кримінального конфлікту становить конфліктна поведінка (дії або бездіяльність злочинця, а інколи й дії потерпілого у відповідь), результатом якої є скоєння злочину.

Предметом вивчення юридичної конфліктології є конфліктна поведінка усіх суб'єктів кримінальної взаємодії. Але кримінальний конфлікт - це не просто суперечність злочинних та суспільних інтересів чи протистояння інтересів суб'єктів конфліктних відносин цього типу. З позицій юридичної конфліктології злочинець та жертва злочину становлять єдине ціле і лише у своїй сукупності та взаємодії становлять цілісний кримінальний конфлікт.

Як зазначає С.В. Кудрявцев, злочин, де є потерпілі - конкретні особи, як правило, створює конфліктну ситуацію або прямий міжособистісний (міжгруповий) конфлікт, який потім розв'язується шляхом зусиль приватних осіб, у тому числі самих потерпілих, а також за допомогою державних інститутів, у процесі кримінального судочинства. Крадіжка особистого майна та приватної власності, тілесні ушкодження... та багато інших видів злочинів являють собою таке ушкодження особистих чи групових інтересів, яке завжди створює грунт для конфліктів Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология. - М.: ЮрИнформ, 1995. С. 156.

Але в багатьох випадках злочин не тільки створює ґрунт для конфліктів, але і сам є наслідком конфліктів і їхньою заключною стадією. Особливо явно подібний причинно-наслідковий взаємозв'язок просліджується на прикладі насильницьких злочинів, таких, як навмисне убивство, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, злісне хуліганство тощо.

1.2 Сторони кримінального конфлікту

З позиції правового підходу в юридичному конфлікті виокремлюють дві групи суб'єктів: фізичних і юридичних осіб. Так, якщо йдеться про протиборство юридичних осіб, то конфлікт обов'язково набуває юридичного характеру, тому що між цими суб'єктами формуються (або вже існують) правові відносини, і розв'язання такого конфлікту, як правило, можливе лише правовим шляхом.

Більш різнобічна ситуація складається, якщо конфлікт розгортається між фізичними особами (окремими індивідами, групами, натовпом тощо). Фізична особа, що є громадянином, вже є суб'єктом певних правовідносин, це накладає помітний відбиток на її поведінку в конфлікті. Учасник юридичного конфлікту має узгоджувати свої вчинки з існуючими нормами права, пам'ятати, що за умов певного моменту подій ним можуть «зацікавитися» правоохоронні органи " він може стати учасником кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачений чи свідок. В окремих випадках юридичний аспект конфлікту залишається вибірковим, тобто відноситься не до всіх, а лише до окремих його учасників (наприклад, організаторів безладдя) Конфліктологія. За редакцією професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. Харків «Право» 2002 р. стр 161

.

У конфліктологія розроблена ціла система соціальних ролей що їх виконують учасники конфлікту, використовуючи значною мірою юридичну термінологію. В соціально-правовому конфлікті (рівнем не нижче групового) завжди можна виокремити «лідерів», «ідеологів», «активістів» і «керованих виконавців» -- це найпростіша класифікація ролей, яка підкреслює ієрархічний статус учасників та їх функції.

Крім того, соціальні ролі учасників конфлікту можуть відобразити їх ранг у складі протидіючої сторони, міру задіяності та відповідальності за конфліктні події: підбурювач (іноді, провокатор), посібник, пасивні свідки, очевидці, організатор (несе найбільшу міру відповідальності за неправоті дії та вчинки), посередники і судді.

Отже, сторонами кримінального конфлікту є:

а) злочинець;

б) носій (особа, організація, суспільство чи держава) соціальних цінностей, на які спрямовано злочин;

в) суд, що фіксує наявність злочину, призначає покарання винному чи звільняє його від покарання.

Конфліктуючі сторони, можуть виявитися і не одразу, адже і конфлікт починається не стільки з первинної агресивної дії, скільки після протидії у відповідь. Це досить наявне ілюструє кримінальний конфлікт: доки злочинець не затриманий, конфлікт між ним і органами правосуддя ще має латентний характер; коли ж органи слідства, дізнання, суду і прокуратури розпочали процесуальну діяльність, протидіючі сторони конфлікту вже виявилися; коли підозрюваний затриманий і активізувалася процесуальна діяльність з розкриття злочину і покарання винного, конфлікт одержує свої конкретні необхідні риси.

1.3 Класифікація кримінальних конфліктів

Кримінальні конфлікти неоднорідні. Перед усім різні злочини, якими вони завершуються. Крім того, подібні конфлікти мають різну кількість учасників. Нерідко це всього лише дві людини (майбутній злочинець та потерпілий), однак достатньо часто конфліктуючих суб'єктів (і, відповідно, злочинців, і - або - потерпілих) більше, також зустрічаються міжгрупові кримінальні конфлікти. Різні предмети і об'єкти цих конфліктів, а також приводи до їх виникненню. Конфлікти можна також розрізнити за часовим критерієм, тобто. їх тривалістю і кількістю епізодів конфліктної взаємодії ( тривалі та ситуативні (спонтанні).

Отже ,в основу класифікації кримінальних конфліктів може бути покладено кілька підстав. Так підставою для класифікації кримінальних конфліктів можуть бути види злочинів, якими вони завершуються. За цим чинником кримінальні конфлікти можна систематизувати за групами споріднених суспільних відносин (проти життя та здоров'я особи, проти власності, у сфері господарської діяльності, проти довкілля тощо).

Кримінальні конфлікти можуть також розрізнятися за тяжкістю злочинів, якими вони завершуються:

невеликої тяжкості;

середньої тяжкості;

тяжкі;

особливо тяжкі.

Достеменно різняться як за змістом, так і за формою, наприклад, конфлікти, результатом одного з яких стало умисне вбивство, а другого - дрібне хуліганство.

В юридичній психології розрізняють кримінальні конфлікти за складом учасників, поділяючи їх на:

міжособистісні;

між групові;

особистісно-групові.

Міжособистісні, або „парні”, конфлікти, що поширені серед сусідів, родичів, знайомих по роботі, як правило, пов'язані з психологічною несумісністю. За умови низької правосвідомості та безкультур'я такі конфлікти часто-густо реалізуються в агресивній формі, що має наслідком скоєння насильницьких злочинів. У таких випадках злочинна поведінка стає способом розв'язання спровокованої конфліктної ситуації.

До міжгрупових конфліктів належать, наприклад, конфлікти серед криміногенних молодіжних груп, між злочинними угрупованнями тощо. Особистісно-груповий конфлікт - це конфлікт між особистістю та соціальним середовищем, соціальною групою.

Серед важливих критеріїв диференціації кримінальних конфліктів визначають критерій часовий, тобто їх тривалість та кількість епізодів конфліктної взаємодії. За цим критерієм конфлікти поділяються на:

тривалі;

ситуативні (спонтанні).

Тривалі кримінальні конфлікти - це, як правило, ціла серія конфліктних епізодів. Суб'єктами таких конфліктів виступають родичі, сусіди, знайомі, співробітники та інші люди, між якими накопичується незгода, суперечливість, ворожість і постійно виникають суперечки. Такі конфлікти можуть тривати місяці й роки. Злочин є завершальним епізодом цього конфліктного протистояння, але сам злочин викликається загальним становищем відносин, напруженість яких досягає певного критичного рівня.

Кримінальний конфлікт може включати епізоди застосування насильства вже на ранніх стадіях, в процесі свого розвитку. В деяких випадках насильницькі дії скоюються в ході розвитку конфлікту тільки одною стороною (майбутнім злочинцем чи майбутнім потерпілим), в інших - заключному кримінальному інциденту передує взаємні побої чи бійки. В більшості подібних ситуаціях протиправні насильницькі дії не є несподіваними С.В.Кудрявцев вважає, «що не тільки нагромадження взаємних образ та ворожості, але й звичка використовувати в відносинах фізичну силу (чи бути жертвою насилля) відіграють вирішальну роль в обумовлюванні насильницького злочину» Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология. - М.: ЮрИнформ, 1995. С. 159

.

Ситуативні конфлікти виникають і відбуваються у межах одного епізоду взаємодії; вони, як правило, спостерігаються в інцидентах, що виникають при спілкуванні раніше незнайомих людей. Виникаючи спонтанно, по суті - це конфлікти інтересів. На відміну від конфліктів між близькими, знайомими людьми вони частіше за все відбуваються в громадських місцях. Ці конфлікти не мають ніякої передісторії та розвертаються через самі різноманітні дрібні і не стільки дрібні суперечки (проблеми).

Конфліктні інциденти, що завершуються насильницьким злочином, мають, звичайно, різні причини, однак всі вони в своєму зародку мають і багато загального. Всі вони розгортаються як конфлікти інтересів і мають чи «об'єктну» чи «безоб'єктну» основу.

Частина конфліктів характеризується наявністю об'єкта обопільних потреб сторін, фактична та (чи) психологічна «неподільність» якого змушує кожного учасника конфлікту одноособово претендувати на цей об'єкт, відкидаючи аналогічні спроби іншої сторони. Інші кримінальні інциденти не мають подібної основи та можуть бути віднесені до категорії «безоб'єктних». Їх суть в тому, що сторони чинять перешкоди один одному в здійсненні визначеної діяльності, не пов'язаної з спробами обладання тим чи іншим об'єктом.

2. Вирішення конфліктів у кримінально-правовій сфері

Досліджувані конфлікти у кримінально-правовій сфері потребують свого розв'язання, а держава має величезний арсенал прийомів і засобів для цього,

Основною процедурою вирішення і розв'язання кримінально-правових конфліктів є кримінальне судочинство. Воно становить єдину систему дій, етапів дослідження кримінальної справи, встановлення істини у цій справі.

Процес вирішення кримінально-правових конфліктів має встановлену процесуальним законодавством послідовність:

· порушення кримінальної справи;

· досудове розслідування кримінальної справи;

· відання обвинуваченого до суду;

· судовий розгляд справи;

· апеляційне провадження у справі;

· касаційне провадження у справі;

· виконання вироку;

перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (за нововиявленими обставинами або у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону).

Важливу роль у кримінально-правовому конфлікті відіграє суд. Розгляд справи при дотриманні змагальності сторін не перетворює його на стороннього глядача. Змагальність сторін не виключає активності й ініціативи суду щодо збирання необхідних доказів з метою повного і всебічного дослідження всіх обставин справи для встановлення істини.

Однак, на відміну від цивільного судочинства, в ході якого вирішується майновий чи іншій спір, кримінальний конфлікт звичайно так чи інакше вже закінчений до початку кримінального процесу (річ украдена, потерпілий лежить в лікарні і т.д.). Завдання кримінального суду в том, щоб встановити, чи був на справді той кримінальний конфлікт, який послужив підставою для судового розгляду, і чи винний в ньому підсудний. Якщо це так, то має бути, при інших необхідних умовах, вирішити питання про покарання винного. Таким чином, в кримінальному судочинстві конфлікт здебільшого закінчується «силовим» рішенням - застосуванням мір державного примусу. Мирний результат тут є виключенням: по справам так званого приватного обвинувачення до чи в ході судового розгляду допускається примирення обвинувачуваного з потерпілим. В інших випадках скоєний злочин не може розглядатися, як приватна справа потерпілого, і злочинця, і конфлікт злочинця з законом підлягає примусовому завершенню.

Активно й досить радикально вирішується проблема застосування компромісу у кримінально-процесуальних конфліктах. Чинний Кримінальний кодекс України передбачає можливість компромісу між державою і правопорушником.

Законодавець також передбачає можливість компромісу держави із співучасником злочину.

Компроміс постає як інструментальний засіб розв'язання кримінально-правового конфлікту і врегулювання відносин, що виникають на його основі.

Компроміс як оптимальне рішення завжди повинен бути результатом ініціативи обох сторін (насамперед потерпілого), проявом власної волі для досягнення згоди і єдності у головному, у складних обставинах, які не перейшли ще в стадію гострої кризи, коли ще залишається можливість прийняти найбільш безболісне для них розумне рішення. Потерпілий, переконаний у необхідності компромісу, йдучи до нього повинен зважити всі позитивні та негативні його аспекти для себе, але у будь-якому випадку остаточне рішення повинно обиратися самостійно і, що найголовніше, добровільно. Бо коли компроміс укладається під впливом зовнішнього тиску іншої сторони, він вважається недійсним, бо не виконані головні його вимоги.

Причому, як зазначив М. Коржанський, передумовою прийняття компромісних норм повинно бути усвідомлення загальної відповідальності, яку понесуть обидві сторони. Держава повинна розробити чіткий механізм реалізації інституції компромісу, при цьому вона не має права на помилку і повинна відповідати за прийняті кримінально-правові рішення, хоча б тому, що зобов'язана "захищати особу, державу і суспільство від злочинних посягань", а також здійснювати "боротьбу із злочинністю, знижувати і утримувати її на мінімально можливому рівні". Особа, винна у скоєні злочину, бере на себе відповідальність щодо виконання зобов'язань, передбачених кримінальним законом. Вона зацікавлена виконати їх якомога скоріше і в повному обсязі, оскільки над нею, наче "дамоклів меч", висить можливість настання кримінальної відповідальності у повній мірі, з усіма негативними наслідками (покарання, судимість і т.д.), що випливають звідси Коржанський М.И. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. - с. 23. .

Отже, ефективність інституту компромісу як засобу розв'язання кримінально-правового конфлікту (злочину) залежить багато в чому від спільних зусиль державних органів, які ведуть боротьбу із злочинністю, з одного боку, та особами, які скоїли злочин, і згодними на компроміс, - з іншого.

Виходячи з вище викладеного, можна зазначити, що інститут компромісу - це ефективний засіб для розв'язання реального кримінально-правового конфлікту у випадках, коли застосувати інший підхід неможливо або недоцільно. Але це зовсім не означає, що компромісне розв'язання проблеми можливе і бажане у будь-якій ситуації (Наприклад, яка може бути добровільна угода, коли злочинець - особливо небезпечний рецидивіст, або коли особа - організатор цілої низки особливо тяжких злочинів). Тобто, інститути компромісу повинен перед усім враховувати реальні вимоги сучасного життя.

Висновок

Людство завжди жило й розвивалось у суперництві й боротьбі. Мабуть, тому віковічною його мрією було створення справедливого суспільства, де не буде ані воєн, ані конфліктів. Здавалося, досягти цього просто - треба лише перемогти ворогів, створити раціональні закони і знайти мудрих правителів. Проте конфлікти продовжували існувати в соціумі, поглинаючи дедалі більше людських зусиль.

Отже, життя людей (суспільства) неможливе без його регулювання нормами та без постійного контролю громадської поведінки, та без примусу до певної поведінки. Жодне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносини між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки. Як вбачається з вище викладеного, зіткнення, як правило, відбуваються у тих випадках, коли індивід ставить свої особисті інтереси, устремління і установки вище захищені кримінальним законом інтересів інших об'єктів (держави, суспільства та інтересів інших осіб).

Проте злочин не можна розглядати тільки як кінцевий результат злочинної поведінки. Адже злочинність (мається на увазі абстрактне поняття) у кінцевому рахунку є наслідком існуючих протиріч, історично властивих певному суспільству.

Злочин і злочинність - явища громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства. А оскільки природа злочину і злочинності має соціальний характер, остільки ці явища повинні розглядатися і вирішуватися у тісному нерозривному зв'язку із соціальними протиріччями.

Список використаної літератури:

1.Кримінальний кодекс України

2. Л.М. Герасіна, Панов М.І. Конфліктологія. Харків «Право» 2002 р

3.Галиакбаров P.P. Курс советской криминологии. - М., 1985.

4.Іванов В.М., Іванова О.В. «Юридична конфліктологія» - К., 2004 р.

5.Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. -- К.: МАУП, 2003.

6.Коржанський М.И. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.

7.Кудрявцев В.Н. Юридическая конфликтология. - М.: ЮрИнформ, 1995.

8.Юридическая конфликтология: монография. / Институт государства и права РАН, - М., 1995.

9.Г.О.Усатий//Боротьба з контрабандою: сутність кримінально-правового компромісу та його можливості // Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення, Том 10, Київ -1998

10.Марцев А.И. Преступление как конфликтное отношение // Актуальные проблемы применения уголовного законодательства в деятельности органов внутренних дел; - М.: Академия МВД СССР. -1987.

11. Короткий психологічний словник / під редакцією проф. B.I. Войтка, - К.: Вища школа. 1976.