Злочинність

План

1. Поняття злочинності, її види та елементи

2. Участь громадськості у профілактичній діяльності

3. Попередження рецидивних злочинів

Література

1. Поняття злочинності, її види та елементи

Глобальна злочинність -- ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві, та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Злочинність завжди займала одне із перших місць серед найбільш гострих проблем, що турбували громадську думку. У другій половині ХХ сторіччя у різних державах її ставили по значущості на друге-третє місце.

В Конституції України взагалі найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3). Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

З проблем злочинності, як правило, висловлюються всі, вважаючи, їх досить очевидними. Більшість політиків, які бажають влади, перш за все, обіцяють побороти саме це явище. Причому виступи останніх, громадських діячів, матеріали засобів масової інформації завжди сприймаються з живою цікавістю. І це зрозуміло, адже порушуються питання, що є найбільш життєво важливими для кожної людини. При цьому, як правило, висвітлюється досить очевидне в проблемі злочинності, те, що видно багатьом, нерідко висловлюються погляди, які досить поширені у суспільній думці, поряд з цим пропонуються певні рішення. На перший погляд, такі підходи здаються досить радикальними та такими, що можуть реалізовуватись у короткий термін.

Але досвід показує, що такого роду “прості” рішення лише на нетривалий час змінюють стан справ, а потім злочинність знову починає зростати: видозмінюються або форми кримінальної поведінки, або місця вчинення злочинів.

Багато людей вважають, що побороти злочинність можливо, керуючись лише здоровим глуздом - буденною свідомістю, не вивчаючи та не враховуючи весь накопичений у цій сфері людського досвіду, заперечуючи наукові рекомендації та ігноруючи навіть вимоги закону. У той же час, на зміну затриманим та заарештованим злочинцям приходять нові особи, які знаходяться і діють у тих же соціальних умовах, що і люди, які раніше вчиняли злочини.

Соціальна та економічна кризи спровокували зростання злочинності.

Остання стала ледве не повсякденним фоном життя і навряд будь-кого можуть здивувати повідомлення про малолітніх вбивць, наркоманів чи алкоголіків.

Нині кожний п'ятий учень 5-го класу, кожний четвертий восьмикласник і кожний другий учень 11 класу схильні до вживання алкоголю. Поширення набула дитяча проституція.

В Україні щорічно близько 11 тис. дітей скоюють суспільно небезпечні1 тис. дітей скоюють суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Вони “опановують” нові види злочинів, які колись вважались “дорослими” - вимагательство, шахрайство. Деякі вчинки таких злочинців відзначаються особливою жорстокістю і цинізмом.

Розбудова правової держави, економічні зміни і реформування національного законодавства України не можливі без урахування сьогоднішніх реалій. Якщо взяти до уваги тільки сферу боротьби зі злочинністю, то статистика свідчить: в 1987 р. в Україні зареєстровано 237821 злочин, в 1992 р. - 480478, а в 2004 р. - майже 600 тис. Крім того, значною залишається так звана латентна або прихована злочинність.

Злочинність як явище завжди цікавила спеціалістів різних напрямків.

Людство живе в страху перед злочинністю і стільки скільки воно існує, шукає методи і засоби боротьби з ній. Для того, щоб вести боротьбу зі злочинністю, необхідно її пізнати. Нині в зв'язку з гострими соціальними і міжнаціональними конфліктами, економічним розвалом, політичною боротьбою за владу багато проблем злочинності загострилися.

Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.

Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.

Боротьба з організованою злочинністю в Україні не отримує широкої підтримки населення. В уявленні пересічного громадянина головне призначення служб по охороні правопорядку полягає у забезпеченні поваги до особистості та його майна. Ось чому, на відміну від загальнокримінальної, організована злочинність мало турбує широку публіку: цей вид протиправної діяльності схований від її очей і, крім того, надає особам товари і послуги, протизаконний характер яких або не турбує споживачів, або сприймається деякими з них бажаною (наприклад наркотики). Більш того, незважаючи на те, що рівень організованої злочинності зростає, багато пересічних громадян просто не вірять в її існування.

2. Участь громадськості у профілактичній діяльності

Як відомо, профілактика злочинності -- це багаторівнева система державних та громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин та умов злочинності. Зазначені питання актуальні й для Харківського регіону, де спостерігається досить високий рівень злочинності, в тому числі й серед неповнолітніх.

Значний обсяг роботи запобігання злочинності виконують органи внутрішніх справ. Їх особлива роль у цій справі обумовлена широкою компетенцією, значним обсягом повноважень щодо здійснення оперативно-розшукової, адміністративно-юрисдикційної, кримінально-процесуальної та інших видів діяльності у боротьбі з правопорушеннями та основною масою злочинів, наявністю у структурі різних служб та підрозділів, включаючи такі, що спеціалізуються на кримінологічній профілактиці, та деякими іншими факторами.

Місце та роль прокуратури серед суб'єктів профілактики злочинності визначається насамперед її статусом як єдиної централізованої системи органів, які здійснюють нагляд за виконанням діючих на території України законів. Попередженню злочинів сприяє прокурорський нагляд за додержанням і виконанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

З іншого боку, закон покладає на органи прокуратури обов'язок координувати, об'єднувати зусилля правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю. Підставою до розробки відповідних узгоджувальних дій правоохоронців є ретельний аналіз злочинності, причин та умов, що їм сприяють, саме на регіональному рівні.

Обмеженість традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців спонукала суспільство і правоохоронні органи якомога активніше застосовувати заходи, спрямовані на зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих тощо. У ФРН у 1976 році прийнятий Закон "Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів". Клопотання про сплату компенсаційних сум згідно з цим Законом подаються до відповідних служб соціального забезпечення. Сплаті підлягають не лише разові суми, а й пенсії. Значну роль відіграють й різноманітні громадські організації. У ФРН -- це широко відоме громадське об'єднання "Біле кільце", у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам та комітет "Жінки в боротьбі з погрозами зґвалтування". На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів та інші. В Україні 1997 р. теж був створений правозахисний центр "Ла Страда - Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками. Робота центру спрямована на широке коло осіб, які у той чи інший спосіб планують працевлаштуватися за кордоном, освітлює коло проблем які чекають мігрантів, та дають конкретні поради щодо зменшення ризику стати жертвою злочину.

На міжнародному рівні проблема захисту прав жертв злочинів регулюється затвердженою Генеральною Асамблею ООН 29 листопада 1985 р. Декларацією основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Крім тлумачення термінів "жертва злочину" та "жертва зловживань владою", Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих: впровадження у національне законодавство держав-членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки; кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утриманцям; компенсації жертвам з державних і недержавних фондів; надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел.

Більшість розвинутих країн ухвалила низку нормативно-правових актів, спрямованих на захист прав жертв злочинів. У Європі з 1950 р. щорічно 22 лютого проводиться День підтримки жертв злочинів. Саме в цей день у Великій Британії було опубліковано Хартію підтримки потерпілих від злочинів. У США закон про права потерпілих від злочинів був прийнятий у 1980 р. Згідно з цим законом вони мають право: одержувати всю потрібну інформацію про види допомоги; вносити свої пропозиції про розміри і форми компенсації шкоди. Жертви злочину мають право не лише на відшкодування збитків самим винним, а й у порядку державної компенсації.

У США створено Національну організацію допомоги жертвам злочинів, при Міністерстві юстиції функціонує Департамент допомоги таким жертвам. У 1984 р. був заснований Федеральний фонд допомоги жертвам для додаткового фінансування двох головних національних програм. Перша програма розрахована на утримання державних, громадських і приватних служб; друга - на забезпечення штатів додатковими коштами для виплати потерпілим державної компенсації за шкоду, заподіяну злочином.

Деякі подібні до цього зрушення відбуваються і в Україні. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову в порядку кримінально-правової реституції. Однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються у повному обсязі. Таку ситуацію могло б змінити на краще створення державного фонду для відшкодування збитків потерпілим від злочинів. Це б посилило соціальну захищеність людини, оздоровило моральну ситуацію в суспільстві, підвищило авторитет держави та її правоохоронних органів.

Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. законів України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах визначено не лише права та обов'язки осіб, щодо яких здійснюються відповідні заходи безпеки, а й названо види цих заходів і порядок їх здійснення. Крім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 pp., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 p., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань.

Оскільки виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину в багатьох випадках сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і стосунки із злочинцем, то під час розробки та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини та окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, провокаційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі теж потребують профілактичного впливу.

За для ефективність віктимологічної профілактики неможлива без аналізу значного потоку відповідної інформації, яка дає змогу всебічно враховувати криміногенні чинники (як загальні, так і стосовно конкретного злочину). Місце, час, способи вчинення злочинів, найтиповіші категорії осіб, втягнутих у них в якості злочинців або потерпілих, - усе це треба ґрунтовно знати при організації попереджувальної роботи. Вивчення зібраної інформації дає можливість виявляти типових потенційних потерпілих, сприяти ефективному попередженню злочинності.

Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв'язку з правовою неосвіченістю потерпілих. Позитивний ефект досягається роз'яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, яка характеризується підвищеною віктимністю. Тут важливо поширювати відомості про осіб, які внаслідок своєї необачності стали жертвами злочинів, активніше використовувати радіо, телебачення, періодичну пресу. Виступаючи з лекціями і бесідами, працівники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути пильнішим, додержуватися правил безпеки, критичніше ставитися до своїх вчинків.

Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Прийоми і методи індивідуальної віктимологічної профілактики достатньо відомі. Проте зазначимо, що вони, як правило, зводяться лише до захисно-виховної роботи з громадянами, які стали потерпілими. Робота з виявлення осіб із підвищеною віктимністю практично не ведеться. Така однобічність у віктимологічній профілактиці зумовлена головним чином відсутністю спеціальних методик виявлення осіб з підвищеною віктимністю і суб'єктів, які здійснюють цей вид профілактики.

Індивідуальна віктимність виявляється у різних формах. Скажімо, у потерпілих від шахрайства і зґвалтувань вона виражається в байдужій, аморальній, а то й провокуючій поведінці; від кишенькових крадіжок - у легковажній поведінці. Звичайно, знання віктимологічних обставин і чинників, що призводять до злочинів, поліпшення економічної ситуації у країні й удосконалення законів аж ніяк не гарантують того, що не знайдуться неуважні й безтурботні громадяни, які можуть стати жертвою злочину. Проте це не означає, що зменшення віктимності окремих людей є марною справою. Тут можливе використання двох взаємопов'язаних напрямів у рамках індивідуальної віктимологічної профілактики: а) виявлення осіб з підвищеною віктимністю; б) корекція віктимності в окремих громадян.

Виявлення осіб з підвищеною віктимністю, тобто тих, хто потребує профілактичного впливу, є, по суті, і прогнозуванням їхньої віктимної поведінки. Таке прогнозування дуже складне. Обсяг і якість інформації мають забезпечуватися вивченням не лише соціально-демографічних і правових ознак конкретної особи, а й даних, що характеризують особливості її поведінки.

Виявивши певний ступінь віктимності й ознак, що визначають можливість її розвитку в майбутньому, та використовуючи заходи індивідуальної віктимологічної профілактики, можна знизити потенціал віктимності конкретної особи. Саме в цей момент і повинна вступати в дію програма корекції віктимності в окремих громадян. Вона здійснюється у двох формах - безпосередньої і ранньої.

Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до "перетворення" на жертву; заходи ранньої профілактики - на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що вона володіє високим ступенем віктимності. Відмінність між цими формами профілактики обумовлена головним часовим критерієм, який дає змогу визначити стан потенційної жертви до моменту вчинення щодо неї злочину. Останнє пов'язане з вибором конкретних профілактичних заходів. Наприклад, якщо громадянин поводиться безпечно і легковажно в громадському місці, явно демонструє зміст свого гаманця, не контролюючи при цьому ситуацію, то треба негайно припинити його очевидну віктимну поведінку. Наразі йдеться про безпосередній профілактичний вплив, оскільки часовий фактор тут зведений до нуля.

Виявивши громадян з підвищеною віктимністю, потрібно проводити з ними відповідну роботу. Індивідуальна віктимологічна профілактика має бути спрямована не лише на потенційні жертви насильства в сім'ї, а й на їх мікросередовище. Система заходів даної профілактики характеризується специфічною формою взаємозв'язку, коли одна сторона намагається перетворити поведінку іншої в позитивному для неї напрямі.

3. Попередження рецидивних злочинів

Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що відновлюється», «повторюється». Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив -- це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки:

1) злочини вчиняються особою кількома окремими діяннями;

2) зазначені діяння вчиняються в різний час.

Як зазначалося, ці ознаки характерні як для повторності злочинів у власному розумінні слова, так і для рецидиву злочинів. Тому для "відокремлення" рецидиву злочинів від їх повторності необхідною є ще одна ознака, а саме, -- принаймні за один із попередніх злочинів на момент вчинення наступного особа мала судимість.

Із урахуванням цих ознак рецидив злочинів можна визначити як таку форму їх множинності, яка полягає у вчиненні особою, судимою за один чи кілька злочинів, одного чи кількох нових злочинів.

Протягом строку покарання, а в ряді випадків і протягом певного проміжку часу після відбуття покарання, існує судимість як певний правовий стан. Вчинення особою нового умисного злочину протягом строку судимості, тобто протягом строку покарання або протягом певного строку після його відбуття і створює рецидив злочинів. Вчинення нового злочину протягом строку судимості має у теорії назву легального рецидиву. У КК закріплене саме поняття легального рецидиву, тобто такого рецидиву, що відповідно до прямих вказівок закону утворюється наявністю судимості за раніше вчинений умисний злочин.

Якщо ж судимість за раніше вчинений злочин погашена або знята у встановленому законом порядку (ст. 89 і ст. 91 КК), рецидив злочинів виключається.

Законодавець рецидив як кваліфікуючу ознаку окремих злочинів описує: 1) вказівкою на попередню судимість (наприклад, ч. З ст. 296); 2) вказівкою на повторність злочину (наприклад, ч. 2 ст. 185). Вже говорилося, що скрізь, де закон говорить про повторність, має місце і рецидив злочинів.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов'язану із засудженням за раніше вчинений злочин. Вважається, що поняття фактичного рецидиву зайве, тому що воно ототожнює рецидив з повторністю, тоді як рецидив більш небезпечний вид множинності, ніж фактична повторність. Саме легальний рецидив вирізняється з усіх видів множинності своєю більшою суспільною небезпечністю.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив.

Загальний рецидив -- це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство і т.п.

Складний, або багаторазовий, рецидив -- це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку -- сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству. Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві -- не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. З ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. З ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. З ч. З ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. З ч. З ст. 107).

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів -- це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за розбій, і знову, до погашення судимості, засуджена за новий розбій або бандитизм, відповідає за ч. 2 ст. 187. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання в межах до 25 років позбавлення волі.

Уже зазначалося, що у багатьох випадках одні й ті самі формулювання кримінального законодавства України охоплюють як повторність злочинів у власному розумінні слова, так і рецидив злочинів. Формулюваннями, що "представляють" лише рецидив злочинів, є:

1. Вчинення злочину "особою, раніше судимою" за даний злочин (див., наприклад, ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 148-2).

2. Вчинення злочину "особою, раніше судимою" за даний чи однорідний злочин (наприклад, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 155-1).

3. Вчинення злочину "особливо небезпечним рецидивістом". Крім того, про рецидив злочинів ідеться у багатьох статтях Загальної частини КК, які пов'язані, переважно, з особливостями обрання заходів кримінально-правового впливу, в тому числі призначення покарання, та відбування цих заходів засудженою особою (див., зокрема, статті 26, 43, 45, 46-1, 46-2, 49, 52, 52-1, 53).

Як і при регламентації інших форм множинності злочинів, чинне кримінальне законодавство України має ряд недоліків і щодо відображення рецидиву злочинів. Усунення цих недоліків і таким чином вдосконалення кримінального законодавства в частині, що стосується рецидиву злочинів, зокрема, передбачає:

1) визначення поняття рецидиву злочинів у межах окремого інституту Загальної частини КК "Множинність злочинів". При цьому бажано однозначно вирішити дві проблемні

а) з якого часу особа вважається судимою -- з моменту її засудження судом першої інстанції чи з моменту вступу вироку в законну силу;

б) чи може утворювати рецидив злочинів наявність в особи судимості за необережний злочин, а так само факт вчинення судимою особою нового необережного злочину;

2) регламентацію основних кримінально-правових наслідків, які тягне рецидив злочинів;

3) спрощення підстав визнання особи небезпечним (особливо небезпечним) рецидивістом, зокрема, прив'язку кількості судимостей до класифікації злочинів за ступенем тяжкості;

4) систематизацію окремих проявів рецидиву злочинів як у Загальній, так і в Особливій частинах КК з уніфікацією відповідної термінології.

Для відображення рецидиву при кваліфікації злочинів, у принципі, характерні такі самі варіанти, як і для повторності злочинів у власному розумінні слова. Не повторюючи докладно ці варіанти, наведемо по кожному з них приклади, які стосуються саме рецидиву злочинів.

1. Рецидив злочинів фактично не впливає на кваліфікацію -- наприклад, заподіяння особою, що має судимість, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122), умисне знищення чи пошкодження такою особою індивідуального (приватного) майна громадян (ст. 194), вчинення особою, яка має судимість, будь-якого необережного злочину.

2. Рецидив злочинів зумовлює остаточну кваліфікацію і тому безпосередньо відображається як у формулі кваліфікації, так і в юридичному формулюванні звинувачення .

3. Рецидив злочинів не зумовлює остаточну кваліфікацію, але відображається у юридичному формулюванні звинувачення як одна з обтяжуючих обставин, що входить. До юридичного складу відповідного злочину, -- наприклад, вчинення квартирної крадіжки особою, судимою за розбій, чи зґвалтування неповнолітньої, вчинене особою, раніше судимою за такий же злочин.

Види рецидиву злочинів. На відміну від сукупності злочинів та їх повторності, рецидив злочинів може бути поділено на види за кількома окремими підставами. Такими підставами, зокрема, є:

а) характер суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив;

б) кількість судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив; в) суспільна небезпечність самого рецидиву1.

За характером суспільної небезпечності злочинів, що утворюють рецидив, останній поділяється на загальний рецидив -- "його" злочини є різнорідними і спеціальний рецидив -- "його" злочини є тотожними чи однорідними.

За кількістю судимостей у особи, злочини якої утворюють рецидив, останній поділяється на простий рецидив -- якщо у зазначеної особи є лише одна судимість за вчинений злочин (злочини), і вона знову вчиняє злочин, і складний (багаторазовий) рецидив -- якщо у зазначеної особи є принаймні дві судимості (при послідовному їх "об'єднанні"), і вона знову вчиняє злочин. Приклад простого рецидиву -- вчинення розбою особою, судимою за грабіж, складного (багаторазового) рецидиву -- вчинення вимагання особою, двічі судимою за розбої.

За суспільною небезпечністю самого рецидиву розрізняють рецидив злочинів, не пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі, і рецидив злочинів, пов'язаних з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі (так званий пенітенціарний рецидив). Різновидом пенітенціарного рецидиву є особливо небезпечний рецидив, з яким кримінальне законодавство України пов'язує цілий ряд негативних кримінально-правових наслідків. Порядок, підстави та умови визнання особи особливо небезпечним рецидивістом передбачені в ст. 34 КК.

У літературі наявність особливо небезпечного рецидиву інколи пов'язується не з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, а з вчиненням нового злочину особою, раніше визнаною вироком суду особливо небезпечним рецидивістом. При цьому такий висновок обґрунтовується положенням, сформульованим у КК про те, що його статті, які передбачають відповідальність за вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного злочину. Уявляється, що таке розуміння особливо небезпечного рецидиву є неточним. На наш погляд, філологічне тлумачення вжитого в ст. 34 терміна -- рецидивом злочинів -- виступають наступні дії особи, злочини і судимості якої утворюють особливо небезпечний рецидив, і систематичне його тлумачення -- з якими наслідками пов'язується визнання особи особливо небезпечним рецидивістом -- свідчать на користь позиції, яка наявність особливо небезпечного рецидиву пов'язує саме з фактом визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

Кримінально-правове значення рецидиву злочинів. Серед розглянутих форм множинності злочинів саме їх рецидив тягне найбільшу кількість кримінально-правових наслідків. До цих наслідків, зокрема, можна віднести такі:

1. Рецидив злочинів -- перш за все, такі його види, як спеціальний рецидив та особливо небезпечний рецидив -- передбачені в якості обтяжуючих (особливо обтяжуючих) обставин у кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах багатьох злочинів.

2. Рецидив злочинів, як правило, загальний, передбачений як одна з обставин, що обтяжують відповідальність. У цій якості він може безпосередньо впливати на призначення покарання, а також на обрання інших заходів кримінально-правового впливу.

3. Із рецидивом злочинів, перш за все, пенітенціарним та його різновидом -- особливо небезпечним, -- пов'язується цілий ряд негативних наслідків, що мають місце при призначенні покарання, його відбуванні, а також при звільненні від покарання.

Із особливо небезпечним рецидивом злочинів пов'язується особливий порядок погашення судимості -- вона може бути погашена лише судом. Кваліфікація рецидиву злочинів. Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину. Це перш за все стосується спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Тому, коли ця ознака встановлена в справі, вона повинна отримати своє вираження у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. З ст. 296. Крім того, там де в законі вживається термін повторність, він включає і рецидив. Так, одержання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Література

1. Кримінальний кодекс України від 05. 04. 2001р.

2. Кримінальний кодекс України від 28. 12. 1960р.

3. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины.- Харьков: Право, 2000, -128 с.

4. Бірюченський О., Роцька Т. Рецедивна злочинність: упущення при розслідуванні і розгляді справ: Коментар судової практики з кримінальних справ// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-1996,- №6.-с.7-11.

5. Гацій В., Сташис В. Новий кримінальний кодекс України // Право України. - 2001. - № 7. - с.3.

6. Голіна В. Рецидивна злочинність в Україні: Рівень, структура, динаміка// Вісник Академії правових наук України.-1998.-№4(15)-с.147.

7. Зелинський А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозирование).-Харьков, 1980 -152 с.

10. Кримінальне право України: Особлива частина: Підр. для студентів вищих навчальних закладів освіти/ За ред. М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер; Харків: Право, 2001.

11. Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву.-Казань: Изд.Казан. ун - та, 1982.-172 с.

12. Сколов С.Рецидивна злочинність та ефективність покарання у вигляді позбавлення волі// Право України.-1999.-№2- с.84 - 85,91.

17. Мельников Ю., Амеев Н. Понятие множественности преступлений// Сов.Юстиція.-1981, №12.

18. Тарарухін С.А. Кваліфікація злочинів. - Харків, 2000 - 274 с.

19. Тишкевич И.С. Совокупность преступлений (вопросы квалификации)// П.,1979, №1.

20. Кримінальне право України. Загальна частина.- Харків: Право, 1997.- 368с.