Шпаргалка з Кримінального процесу

16. Поняття, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи (гл.8, ст..94-100).

Ця стадія проходить наступні етапи:

1) прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про злочин;

2) реєстрація та прийняття заяв і повідомлень про злочин;

3) перевірка джерел інформації;

4) прийняття за результатами перевірки відповідних процесуальних рішень.

З цієї стадії починається досудове слідство.

Кримінальна справа порушується у зв'язку з вчиненим злочином:

1) щодо особи;

2) за фактом вчиненого злочину (більшість).

КПК містить вичерпний перелік осіб, які є суб'єктами крим.-процес. права (ст.4).

Кр.спр. може порушувати (ст.102):

1) слідчий;

2) начальник слідчого відділу;

3) прокурор;

4) суд (по справі в приватному обвинуваченні).

Завдання стадії:

1) реагування на кожний факт вчиненого злочину;

2) визначення правових підстав і вибір у відповідному порядку подальшого провадження у кр.спр.;

3) визначення обставин, що виключають провадження про кр.спр.

4) вжиття заходів, спрямованих на попередження вчинення злочинів.

Значення стадії:

1) починається кваліфікація злочину;

2) правові підстави для провадження досудового слідства;

3) своєрідний процесуальний фільтр, завдяки якому виключається незаконне порушення кр.спр.

17. Поняття і значення відмови в порушення кр.спр.

Відмова порушити кр.спр.:

1) відсутність події злочину;

2) відсутність в діянні складу злочину;

3) наслідок акту амністії;

4) особа не досягла 11-річного віку;

5) примирення сторін;

6) відсутність скарги потерпілого;

7) щодо померлого;

8) щодо особи по такому ж обвинуваченню, якщо є рішення.

Стаття 99. Відмова в порушенні справи. При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі у справах дітей, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Стаття 99-1. Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи. Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.

Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.

Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку.

19. Поняття, система і класифікація слідчих дій.

Слідчі дії - це частина процесуальних дій, яка пов'язана з пошуком, виявленням, фіксацією і перевіркою доказів у кр.спр.

Критерії слідчих дій:

1) пізнавальні процесуальні дії - збираються докази;

2) слідчі дії завжди забезпечені державним примусом;

3) слідчі дії завжди торкаються прав та інтересів учасників слідчих дій;

4) детально розроблена процедура виконання слідчих дій (в законі);

5) нормативність.

Система слідчих дій:

1) допит свідка, потерпілого, підозрюваного;

2) огляд;

3) освідування;

4) обшук;

5) виїмка;

6) відтворення обстановки і обставин події;

7) очна ставка;

8) пред'явлення для впізнання;

9) експертиза.

Класифікація слідчих дій:

1) залежно від обсягу слідчих дій та їх повторюваності:

· основні - додаткові;

· первинні - вторинні;

2) залежно від необхідності провадження на тому чи іншому етапі досудового слідства:

· невідкладні (відразу після порушення кр.спр.);

· інші;

3) залежно від того, чи встановлено кр.-процес. законом обов'язок провести ту чи іншу слідчу дію:

· обов'язкові;

· необов'язкові (визначаються слідчим).

Основна (первинна) слідча дія - що проводиться в повному обсязі для дослідження предмета слідчих дій в цілому.

Додаткові - спрямовані на дослідження обставин, які не були з'ясовані з різних причин під час основної слідчої дії.

Вторинні - слідчі дії, які після первинних проводяться в повному обсязі.

Обов'язкові - такі, виконання яких слідчого зобов'язує закон (ст.75), вказівка прокурора, вказівка суду в разі повернення справи на додаткове розслідування.

20. Допит підозрюваного (ст.106).

Деякі вважають, що це запобіжний захід. Затримання у процесуальному порядку може здійснювати дізнавач, слідчий, прокурор. А затримання фізичне - будь-яка особа.

Затримання адміністративне - від 1 до 3 год. У процесуальному порядку - до 72 год. Затримання може проводитися тільки після порушення кр.спр.

Підстави затримання:

1) коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення);

2) коли очевидці, у тому числі і потерпілі прямо вкажуть на цю особу, що саме вона вчинила злочин (якщо незнайома особа - через впізнання);

3) коли на підозрюваному чи на його одязі, при ньому або в його житлі були виявлені сліди злочину;

4) при наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину (особа може бути затримана, коли ця особа намагається втікти або не мала постійного місця проживання, та коли не встановлено особу підозрюваного - немає документів).

Мотиви затримання:

1) припинення злочину;

2) попередження можливості сховатися від слідства і суду;

3) забезпечення виконання вироку;

4) позбавлення можливості перешкоджанню встановлення істини у кр.спр.

Мотиви зазначаються в протоколі.

Потім повідомляються родичі. Копії протоколу вручаються затриманому. Затриманий поміщується в камеру або в ІТТ. Суд може продовжити строк затримання до 10 діб.

Допит проводиться негайно у присутності захисника. Складається протокол про участь або про відмову чи постанову про відмову. Роз'яснюються права підозрюваного (ст.134-136) - як і обвинуваченого.

Стаття 134. Порядок виклику обвинуваченого.Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.

В разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.

Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.

Стаття 135. Обов'язковість явки обвинуваченого.Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.

В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.

Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.Стаття 136. Привід обвинуваченого.Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ та Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України (щодо військовослужбовців та працівників Збройних Сил України) за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється удень.

Привід обвинуваченого без досудового виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.

Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.

Давати показання - це право.

22. Поняття і підстави притягнення як обвинуваченого.

Обвинувачення - вимога спочатку органів досудового сл-ва, а потім прокурора публічно оголосити притягненого до суду злочинця. Має індивідуальний характер і забезпечується державним контролем (підтримкою) і має як якісні, так і кількісні характеристики.

Якісні характеристики обвинувачення визначаються кваліфікацією злочину.

Кількісні - обсягом обвинувачення (кількістю злочинів).

Види обвинувачення залежно від того, хто здійснює обвинувачення:

1) державне;

2) приватне;

3) додаткове;

4) субсидіарне.

Державне - здійснюється прокурором.

Приватне - потерпілим.

Додаткове - поряд з прокурором і потерпілим та іншими особами - представниками потерпілого.

Субсидіарне - здійснюється замість основного іншими особами (яким не байдужі публічні інтереси).

Притягнення як обвинуваченого є кримінально-процесуальним поняттям. Може мати місце тільки на стадії досудового розслідування з моменту притягнення і визначає попереднє визнання змісту крим.-процес. спору між державою і обвинуваченим.

Значення:

1) визначає загальний напрям подальшого розслідування справи;

2) є основою для складання слідчим обвинувального висновку;

3) з появою офіційного обвинувачення в кримінальній справі з'являється обвинувачений і у слідчого з'являються повноваження.

Підстави притягнення як обвинуваченого (ст.131) - коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину (достатність доказів).

Достатність доказів - сукупність, яка викриває особу у вчиненні злочину і встановлює її дії - склад злочину.

Підстава має дві категорії:

1) матеріально-процесуальна категорія виражається в словах злочину;

2) процесуально-правова виражається в словах, доведеність вчинення злочинів і означає доказування, межі доказування.

Стаття 131. Притягнення як обвинуваченого.Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого. Стаття 132. Постанова про притягнення як обвинуваченого. У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.

Копія постанови негайно надсилається прокуророві. Стаття 133. Строк пред'явлення обвинувачення. Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Стаття 140. Порядок пред'явлення обвинувачення. При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята. Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником. У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.

15. Поняття, значення і система запобіжних заходів.

Запобіжні заходи - це частина заходів процесуального примусу, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і засудженого шляхом обмеження їх прав.

Види ЗЗ:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

4) застава;

5) взяття під варту; нагляд командування військової частини;

6) віддання неповнолітніх під нагляд батьків (піклувальників).

ЗЗ обираються тільки при достатніх доказах, коли особа притягнена як обвинувачений, виключний випадок - до підозрюваного.

Строк - 10 діб пред'явлення обвинувачення.

Метою ЗЗ є:

1) спроба ухилення від дізнання, слідства або суду;

2) запобігти перешкоджанню встановленню істини у кр.спр.;

3) запобігти продовженню злоч. діяльності;

4) обирається для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Підстави - достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачуваний підсудний буде намагатися ухилятися від сл-ва і суду, виконання процес. рішень, коли намагався перешкодити встановленню істини у справі, намагався продовжити злоч. діяльність інші обставини (тяжкість злочину, його вид, стан здоров'я, матеріальний і сімейний стан, вік особи, місце проживання).

ЗЗ може бути обраний органом дізнання, слідчим, прокурором, судо.

ЗЗ - взяття під варту застосовується виключно судом. ЗЗ здійснюється іншими органами, виноситься постанова.

Значення запобіжних заходів:

1) забезпечують оптимальні умови для доказування в кр.спр.;

2) створюють умови для реалізації завдань кр. процесу;

3) являється засобом забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений.

24. Поняття і значення, процесуальний порядок закриття кримінальної справи у стадії досудового розслідування.

Закінчення досудового сл-ва здійснюється у 2-х формах:

1) складання обвинувального висновку;

2) складання постанови про направлення до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Справи закриваються:

1) з реабілітуючи підстав (може закрити як слідчий, так і дізнавач, виноситься постанова);

2) з нереабілітуючих підстав:

· за примирення;

· за давністю;

· у зв'язку із взяттям під поруку.

Закриття кримінальної справи:

1) виноситься постанова про застосування примус. заходів медичного характеру;

2) складається обвинувальний висновок - підсумкове рішення слідчого про направлення справи в суд; юр. кваліфікація діяння.

Складається з двох частин:

1) описова - аналіз доказів;

2) резулятивна.

Стаття 214. Порядок закриття справи. Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.

Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

Стаття 217. Ознайомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи.Визнавши досудове слідство в справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників і роз'яснює їм їх право ознайомитися з матеріалами справи; про це слідчий складає відповідний протокол або додає до справи копію письмового повідомлення.

В разі письмового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий повинен надати потерпілому і його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам можливість ознайомитися з ними. Цивільний відповідач може знайомитися з матеріалами справи в межах, передбачених частиною 2 статті 51 цього Кодексу.

Зазначені особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення слідства, щодо яких слідчий приймає рішення за правилами, передбаченими статтею 129 цього Кодексу.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються.

Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення оформляється протоколом з додержанням правил статті 220 цього Кодексу.

Стаття 223. Обвинувальний висновок. Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217--222 цього Кодексу слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.

При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.

26. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складання обвинувального висновку

Стаття 223. Обвинувальний висновок. Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217--222 цього Кодексу слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.

При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.

18. Поняття і види дізнання (ст.103-110).

Дізнання - особлива форма розслідування справ, яка передує досудовому слідству.

Форма дізнання:

1) перевірка органами дізнання заяв і повідомлень про злочини у стадії порушення кр.спр.;

2) провадження невідкладних слідчих дій за порушеною кр.спр.;

3) досудова підготовка матеріалів.

Уповноважених на провадження тих чи інших процес. дій закон поділяє на дізнавача та керівника органів дізнання.

Процес. док-ти, в яких відображаються рішення органів дізнання підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання::

1) постанова про порушення кр.спр.;

2) направлені заяви за підслідністю;

3) постанова про направлення кр.спр. за підсудністю;

4) постанова про закриття, призупинення, поновлення провадження у справі, про розшук обвинуваченого;

5) проведення обшуку, виїмки, освідування, зняття інформації з каналів зв'язку;

6) накладення арешту на майно, вклади, кореспонденцію;

7) затримання підозрюваного;

8) привід свідка, потерпілого.

Набирають законної сили з моменту підписання їх начальником.

Не потребують підпису:

1) допит свідка, потерпілого, очні ставки, впізнання;

2) постанова про виділення, обєднання кр.спр.;

3) протокол явки з повинною.

Види дізнання:

1) в справах про зл-ни, що не є тяжкими чи особливо тяжкими;

2) в справах про тяжкі чи особливо тяжкі зл-ни.

Дізнання проводиться в строк не більше 10 днів з моменту встановлення особи. В разі обрання запобіжного заходу - дізнання не більше 5 днів.

Особа вважається встановленою якщо:

1) є показання отерпілого або свідки які прямо вказали на особу;

2) експерт;

3) явка з повинною;

4) у особи вилучили речові докази.

Оскарження протягом 7 днів.

Стаття 104. Порядок провадження дізнання у кримінальних справах. За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.

Стаття 108. Строки провадження дізнання. У справі про злочин, що не є тяжким, або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.

У справі про тяжкий, або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Стаття 109. Закінчення дізнання. Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.

За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.

27. Поняття, завдання і значення стадії попереднього розгляду справи cellt./

Попередній розгляд справи - це стадія крим. процесу, в якій суддя одноособово розглядає справу і вирішує питання:

· про можливість призначення справи до судового розгляду;

· щодо підготовки справ до судового розгляду.

Значення цієї стадії:

· стадія є процесуальним фільтром, який не допускає до судового розгляду крим. справи, що неповно розслідувані або в яких допущено суттєве порушення закону;

· в цій стадії визначаються межі майбутнього судового розгляду справи судом;

· забезпечує підготовку всіх необхідних умов для організації і успішного проведення судового засідання;

· з'являється новий учасник процесу - підсудні ( не відразу, спочатку обвинувачений).

Функції стадії:

1) контрольна - вирішення питань, ст. 237;

Стаття 237. Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи.У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб. За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

2) підготовчо-організаційна - вирішує питання, ст. 253.

Стаття 253. Питання, які підлягають вирішенню суддею в зв'язку з підготовкою справи до судового розгляду. Прийнявши рішення про призначення справи до судового розгляду, суддя вирішує такі питання:

1) про призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов'язковою;

2) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

3) про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідування справи;

4) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

5) про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

6) про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

7) про виклик у необхідних випадках перекладача;

8) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

9) про день і місце судового розгляду справи;

10) всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.За наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду відповідно до статті 299 цього Кодексу будуть досліджуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.Суддя не вправі відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.

ст. 246 - додаткове розслідування і учасники процесу: обов'язково повинен бути присутній прокурор.

ст. 244 - рішення суду (6 рішень).

Стаття 244. Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи.За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування.

Строк - 10 діб, але при важких випадках продовжується до 30 діб.

28. Судовий розгляд справи - стадія, в якій визначається винність і покарання особи.

Крим.-правове значення - суд остаточно здійснює кваліфікацію.

Крим.-процесуальне значення:

· може бути вирішено спір між державою і підсудним;

· остаточно вирішуються завдання крим.процесу;

· виконує контрольні функції щодо стадії досудового провадження.

5 етапів стадії ( частини ) судового розгляду:

1) Підготовча частина судового засідання - перевірка наявності умов для проведення судового слідства;

2) Судове слідство - з участю сторін проводиться дослідження доказів на підставі яких вирішується питання про винність підсудного;

3) Судові дебати - сторони дають оцінку вчинених підсудним діянь, аналізують докази, висловлюють висновки щодо кваліфікації, винності, міри покарання.

4) Останнє слово підсудності - підсудний реалізує своє право на захист.

5) Постановлення вироку - в нарадчій кімнаті приймається вирок.

Межі судового розгляду

Вони полягають у тому, що суд розглядає і вирішує крим. справу тільки до підсудних і лише в межах, пред'явленого на досудовому слідстві обвинуваченні.

Але можливо змінити обвинувачення під час судового розгляду і навіть тоді, коли погіршується стан підсудності.

Умови зміни обвинувачення в суді:

1) Зміна обвинувачення як в бік пом'якшення, так і в бік погіршення повинно торкатися виключно того злочину у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) Прокурор не може доповнити обвинувачення новими епізодами злочинної діяльності або звинуватити підсудного у вчиненні іншого злочину;

Особливості процесуального порядку зміни обвинувачення:

Ш якщо в постанові про зміну обвинувачення прокурору ставиться питання про пом'якшення становища підсудного, суд роз'яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі;

Ш суд повинен роз'яснити обвинуваченому, що він буде захищатися від нового обвинувачення і відкласти справу на 3 доби для підготовки підсудного, захисника до захисту.

29. Межі судового розгляду

Вони полягають у тому, що суд розглядає і вирішує крим.справу тільки до підсудних і лише в межах, пред'явленого на досудовому слыдствы обвинуваченны.

Але можливо змінити обвинувачення під час судового розгляду і навіть тоді, коли погіршується стан підсудності.

Умови зміни обвинувачення в суді:

3) Зміна обвинувачення як в бік пом'якшення, так і в бік погіршення повинно торкатися виключно того злочину у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

4) Прокурор не може доповнити обвинувачення новими епізодами злочинної діяльності або звинуватити підсудного у вчиненні іншого злочину;

Особливості процесуального порядку зміни обвинувачення:

Ш якщо в постанові про зміну обвинувачення прокурору ставиться питання про пом'якшення становища підсудного, суд роз'яснює потерпілому право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі;

Ш суд повинен роз'яснити обвинуваченому, що він буде захищатися від нового обвинувачення і відкласти справу на 3 доби для підготовки підсудного, захисника до захисту.

2. Поняття принципів кримінального процесу, їх система.

Критерії визначення певного положення як принципу крим. процесу:

1) найбільш загальні вихідні положення та ідеї в організації судочинства в крим. справах;

2) нормативне визначення;

3) дія принципів в одній або кількох стадіях крим. процесу і обов'язково на стадії судового розгляду;

4) звернення до всіх учасників процесу;

5) забезпечення державним примусом.

Принципи (засади) крим. процесу - закріплені в законі визначальні найбільш загальні положення, які обумовлюють його сутність, спрямованість та побудову, а також зміст діяльності суб'єктів процесу.

Принципи тісно пов'язані між собою і утворюють систему. Визначений механізм процесуальної діяльності.

Усі принципи поділяються на:

1) конституційні;

2) міжгалузеві (спеціальні).

Конституційні принципи:

1) законності;

2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів;

5) підтримання держ. обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повна фіксація технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного рішень суду;

9) обов'язковість рішень суду;

10) незалежність і недоторканість суддів і підкореність їх тільки закону;

11) держ. мова судочинства;;

12) повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя;

13) право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла;

14) презумпція невинуватості.

Спеціальні принципи:

1) всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи;

2) публічність;

диспозитивність.

3. Поняття та класифікація суб'єктів крим. процесу.

Учасники процесу - державні органи, посадові особи, юр. особи і громадяни, які вступають між собою в процесуальні правовідносини.

За підставою участі в процесі, функції, які вони виконують, компетенції, правами та обов'язками, юр. відповідальністю та правовою захищеність існують види учасників процесу.

Групи суб'єктів за функцією, яку вони виконують:

1) обвинувачення:

Ш потерпілий та представник;

Ш позивач та представник;

Ш прокурор;

Ш слідчий;

Ш нач. слідчого відділу;

Ш орга дізнання;

Ш особа, що здійснює дізнання;

3) юрисдикційна:

Ш суд;

Ш суддя;

Ш народні засідателі;

Ш присяжні;

4) захисна функція:

Ш особа, щодо якої порушена кр.спр.;

Ш підозрюваний;

Ш особа щодо якої вирішено питання про відмову в порушення проти нього кр.спр. з нереабілітуючих обставин;

Ш особа щодо якої почалось провадження в протокольній формі досудової підготовки матеріалів;

Ш обвинувачений та представник;

Ш підсудний та представник;

Ш захисник;

Ш цивільний відповідач та представник;

Ш особа, щодо якої точиться провадження про застосування медичного заходу примусового характеру;

5) допоміжна функція:

Ш заявник про злочин;

Ш особа, що дає пояснення слідчому органу в суді;

Ш свідок;

Ш експерт;

Ш керівник експертної установи;

Ш спеціаліст;

Ш перекладач;

Ш поняті;

Ш поручителі;

Ш педагог;

Ш фігуранти;

Ш обшукуваний;

Ш освідомлений;

Ш особа, у якої беруть зразки для експертних досліджень;

Ш секретар суд. засідання.

12. Поняття кримінально-процесуального доказування.

Доказування - регламентована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокурора і суду по збиранню, оцінці і перевірці оказів, а також по формулюванню певної тези (обвинувальної або виправдовувальної) і наведення аргументів для її обґрунтування.

Види доказування:

1) як процесуальне доведення, тобто діяльність відповідних органів і осіб спрямована на збирання, перевірку і оцінку доказів (практична діяльність);

2) як логічне доведення, тобто логічне та процесуальне обґрунтування певної тези, ствердження висновків у справі (логічна діяльність)

Метою доказування є встановлення об'єктивної істини або встановлення обставин, що входять в предмет доказування.

Доказування регламентується нормами, що в сукупності утворюють доказове право:

1) норми, що регулюють поведінку учасників процесу;

2) норми, що регулюють слідчі дії по збиранню доказів;

3) норми, що регулюють порядок прийняття процесуальних рішень.

Теорія доказування розробляє наукові рекомендації щодо розвитку доказового права, а також вирішує питання практики застосування цього права.

13. Предмет доказування у кр.справі (ст.64).

Предмет доказування - сукупність передбачених КПК обставин, що підлягають дослідженню і доказуванню по кожній кр.справі.

Доказуванню підлягають обставини:

1) час вчинення злочину;

2) місце;

3) спосіб;

4) інші обставини;

5) винність і мотив злочину;

6) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, що характеризують особу винного;

7) характер і розмір шкоди.

Стаття 64. Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

11. Речові докази, поняття і класифікація (ст.78).

Стаття 78. Речові докази.Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

6. Поняття доказів та їхніх процесуальних джерел (ст.65).

Докази - фактичні дані на підставі яких встановлюється наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи та інші обставини, що мають відношення до справи.

Джерела доказів:

1) показання свідка;

2) показання підозрюваного;

3) показання потерпілого;

4) речові докази;

5) протокол слідчих дій;

6) результати оперативно-розшукових заходів.

Стаття 65. Докази.Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Належність, допустимість і достовірність доказів.

Властивість доказів:

1) належність (взаємозв'язок з обставинами);

2) допустимість (характеристика з точки зору закону):

· належність суб'єктів, які провадять процесуальні дії;

· належність джерел;

· належність збирання доказів;

· належність процедури;

3) достовірність

4) відповідність фактичних даних дійсності).

10. Орган дізнання та дізнавач як суб'єкти кримінального процесу

"Дізнавач -- це посадова особа органу дізнання, яка уповноважена керівником даного органу проваджувати дізнання, прийняла згідно з нормами кримінально-процесуального права матеріали перевірки повідомлень про злочин чи справу до свого провадження, в зв'язку з чим, як учасник кримінального процесу, здійснює відповідно до закону дізнання з метою розкриття злочину і забезпечення розв'язання інших завдань судочинства".

Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а "орган дізнання". Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання. Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.

На стадії порушення кримінальної справи дізнавач здійснює перевірку заяв і повідомлень про злочини відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства в передбачені законом строки. Прийнявши кримінальну справу до свого провадження, дізнавач вправі здійснювати всі слідчі дії, передбачені законом для розкриття злочину і забезпечення вирішення завдань кримінального процесу. При цьому, якщо дізнавач є суб'єктом ОРД -- може, разом з тим, вживати і необхідні оперативно-розшукові заходи, безпосередньо або через начальника органу дізнання може звертатись до відповідного оперативного підрозділу з клопотанням щодо проведення невідкладних розшуковик заходів.

Особа, що здійснює дізнання, наділена правом самостійно приймати рішення щодо провадження необхідних слідчих дій і виконувати їх. Проте, якщо дізнання провадиться не керівником органу, який має на це право, рішення з найважливіших процесуальній питань розслідування, у першу чергу про напрямок справи (порушення, припинення, поновлення справи), про застосування заходів процесуального примусу (затримання підозрюваного, привід, обшук, накладення арешту на майно) та з інших питань, повинні бути затверджені начальником органу. Таке затвердження не потрібно в тих випадках, коли в законі в зв'язку з прийняттям конкретного процесуального рішення говориться не про орган дізнання, а про особу, яка здійснює дізнання .

5. Безпека учасників процесу

Під забезпеченням безпеки кримінального судочинства слід розуміти комплекс заходів по запобіганню і припиненню будь-яких протиправних посягань на суб'єктів кримінального судочинства, їх рідних і близьких з будь-якою метою.

Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", захисту підлягають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище.

Згідно статті 3. Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

До першої групи відносяться:

* органи дізнання, слідчі, прокурори, суд, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи, де брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону;

* органи (підрозділи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Підставою для прийняття рішення про застосування заходів безпеки щодо осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, член його сім'ї та близького родича;

б) звернення керівника відновідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

У разі наявності відомостей про злочин слід в порядку, передбаченому ст. 94, 98 і 99 КПК України, провести відповідну перевірку та прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.

Як і особа, взята під захист, орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право вимагати від органів, які здійснюють заходи безпе-ки, вжиття додаткових заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки.

Загальними підставами скасування зоходів безпеки є:

-закінчення строку конкретного заходу безпеки;

-усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

-систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасуваня.

В свою чергу приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

-заява учасника кримінального судочинства, член його сім'ї та близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

-отримання достовірної інформації про усунення загрози загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, про що письмово протягом доби повідомляється особі, щодо якої були застосовані ці заходи.

Комплекс обов'язків, що їх Закон покладає на органи, які приймають рішення щодо забезпечення заходів безпеки, і на органи, які здійснюють заходи безпе-ки, спрямований на безумовне виконання ними вимог Закону щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві:

* негайне реагування на кожен випадок вчинених у зв'язку із сприянням судо-чинству протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону;

* забезпечення захисту життя, здоров'я, житла і майна цих осіб відповідно до характеру загрози;

* своєчасність повідомлення осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

Органи, які забезпечують безпеку зобов'язані дотримуватися законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

7. Види доказів

Відповідно до КПК це «будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи» (ч. 1 ст. 65).

Види

прямі і непрямі (побічні) є їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню Прямі докази безпосередньо вказують на цю обставину або ж на її відсутність

Непрямі (побічні) докази, як і прямі, також мають важливе значення, але користуватися ними складніше.

Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих відповідальність обставин

Виправдувальні ж докази свідчать, що само! події злочину не було або що дана особа до неї непричетна, або ж що є пом'якшуючі відповідальність обставини.

Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелами

Коли ж свідок дає показання з чужих слів, це -- похідний доказ,

8. Показання свідка, потерпілого, обвинуваченого

Передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості як докази в справі, вказані в ч. 1 цієї статті, називають джерелами доказів.

Неправильно вважати джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів процесуальних та інших документів. Поки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана від них і не зафіксована в передбаченій КПК формі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів ще немає, а отже, і їх джерел, які повинні знаходитись у справі.

Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації.

9. Стаття 75. Висновок експерта

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.