20

Зміст

• 1. Формування суб'єктів кооперативних процесів 3
• 2. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи 5
• 3. Об'єднання кооперативів 7
• 4. Створення кооперативу в процесі реструктуризації КСП 8
• 5. Етапи створення кооперативу 10
• 6. Сільськогосподарський виробничий кооператив 16
• 7. Внутрішньогосподарська кооперація 17
• Список використаної літератури: 20

1. Формування суб'єктів кооперативних процесів

Приватизація, або процес трансформації знеособленої власності (державної чи колективної) у приватну, має принципове значення для сільського господарства України у двох основних аспектах: для посилення індивідуальної або групової мотивації власників у ефективному використанні ресурсів і забезпечення на цій основі економічного зростання; для утворення підприємств нового типу, орієнтованих на ринкові відносини. Отже, приватизація сама по собі не є кінцевою метою реструктуризації сільського господарства. Це лише обов'язкова стадія формування нового типу підприємств у сфері виробництва й агробізнесу. Такі нові підприємства повинні стати основою альтернативної організаційної структури сільського господарства. На даній стадії слід дати відповідь на три важливі запитання:

* що буде первинними структурними одиницями нової організаційної структури;

* які рушійні сили керуватимуть новоствореними структурними одиницями;

* як нові структурні формування утворять цілісну систему

Підприємства нового типу матимуть деякі загальні риси. По-перше, вони будуть засновані на приватній власності, звільнені від державного контролю (безумовно, це не стосується державних функцій, які здійснюються стосовно всіх типів підприємств та суб'єктів господарювання) і залежно від державного розподілу ресурсів. Вони повністю відповідатимуть за кінцеві результати своєї діяльності, і держава вже не компенсуватиме збитки неефективно працюючих підприємств.

По-друге, підприємствам нового типу буде забезпечена свобода економічного вибору (безумовно, в межах чинного законодавства), і вони керуватимуться ринковими міркуваннями у здійсненні такого вибору. Найважливіші ринкові рішення, такі як визначення стратегії товару, ціноутворення, вибір каналів реалізації, просування товару тощо, а також вибір постачальників і кредиторів повинні повністю перейти в компетенцію підприємства. І найголовніше - нові підприємства зможуть утворювати нові асоціації для задоволення своїх потреб.

По-третє, оскільки нові підприємства будуть заснованими на приватній власності, вони кардинально змінять систему фінансування власного бізнесу. Для забезпечення економічної незалежності вони повинні опиратися переважно на власні фінансові ресурси. Можливо, що в деяких випадках буде доцільно обмежити кількість власників тими особами, які працюють на підприємстві, та пенсіонерами. Слід взяти до уваги, що неодмінно відбудеться розмежування функцій власника і функцій працівника, хоч деякі особи будуть їх поєднувати.

По-четверте, новим підприємствам необхідні система управління, побудована "знизу догори", демократизація управління (виборність, підзвітність, субординація інтересів тощо), а також поєднання членського контролю з професійним менеджментом. Цілком ймовірно, що альтернативну структуру сільського господарства України могли б утворити три типи приватних виробничих підприємств:

* виробничі кооперативи;

* господарські товариства;

* селянські (фермерські) господарства.

Слід зазначити, що всі наведені типи підприємств уже знайшли поширення у сільському господарстві України. Вони створюються (в основному) в результаті реформування колективних господарств, хоч приватизація в останніх ще не доведена до логічного завершення, тобто створення приватних підприємств і проста заміна назв колективних господарств, як правило, не змінює їх економічної суті. Проте навіть такий стан справ свідчить про визнання членами господарств та їх керівниками безперспективності існуючої форми господарювання і необхідності трансформації у ринкове орієнтовану форму підприємства.

Колективні господарства мають важливі переваги завдяки їх розмірам. Важливо зберегти великі масштаби виробництва (систему полів, сівозміни, тваринницькі приміщення, переробні потужності, виробничу інфраструктуру тощо), а також значні за обсягом ділові операції. Саме тому реструктуризація колективних господарств повинна відбуватися у напрямі збереження наявних переваг у сільському господарстві України.

2. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

Відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" сільськогосподарський обслуговуючий кооператив являє собою підприємство, що створене для обслуговування переважно членів кооперативу на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва. Обслуговуючі кооперативи створюються для надання сільськогосподарським товаровиробникам послуг, пов'язаних з виконанням їх основної функції - виробництва сільськогосподарської продукції. Такими послугами можуть бути заготівля і реалізація продукції, її переробка, матеріально-технічне постачання, технологічні та обліково-аудиторські послуги, утримання виробничої інфраструктури тощо. Обслуговуючі кооперативи не ставлять на меті отримання прибутку, оскільки їх клієнтами є їх власники.

Свої управлінські функції члени кооперативу здійснюють через загальні збори, які є вищим органом управління кооперативом. Оскільки члени кооперативу об'єктивно не мають змоги брати участь у розробці і прийнятті всіх управлінських рішень, існує система делегування повноважень шляхом виборів тими і серед тих, хто є клієнтами-власниками, правління кооперативу для передавання йому повноважень прийняття принципових управлінських рішень. Основне завдання правління кооперативу полягає в розробці стратегії ринкової діяльності, фінансування, обслуговування членів кооперативу, контролю діяльності всієї організації згідно з поставленими завданнями. Кількість членів правління кооперативу, періодичність і порядок їх переобрання визначаються статутом кооперативу.

Правління кооперативу очолює голова (голова кооперативу). Члени правління із свого складу обирають заступника голови і секретаря правління. Члени правління кооперативу як посадові особи діють тільки у складі правління переважно на громадських засадах. Індивідуально вони мають ті ж повноваження, що й рядові члени кооперативу. Голова кооперативу обирається з числа його членів загальними зборами прямим голосуванням. Термін його повноважень, функції і порядок відкликання визначаються статутом кооперативу.

Для оперативного управління кооперативом правління наймає виконавчого директора. Він працює на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, і виконує функції, делеговані йому правлінням. Виконавчий директор несе повну відповідальність за свою діяльність перед правлінням кооперативу. Виконавча дирекція не може приймати рішення, обов'язкові для виконання членами кооперативу. Виконавчий директор відповідає за поточне і оперативне планування, організацію, координацію і контроль за використанням найманого персоналу, майна і коштів кооперативу. Для поточного контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу може створюватись ревізійна комісія та спостережна рада, які підзвітні лише загальним зборам членів кооперативу. Членами ревізійної комісії та спостережної ради не можуть бути члени правління кооперативу.

Майно кооперативу формується в основному за рахунок грошових і матеріальних внесків його членів та доходів, одержаних від господарської діяльності. Воно є власністю членів кооперативу. Статутний фонд має неподільну і подільну (пайовий фонд) частини. Величина індивідуального паю кожного члена кооперативу повинна залежати від його участі в господарській діяльності підприємства (обсяги постачання, реалізації продукції, обслуговування тощо). Порядок та розміри поповнення і повернення пайових внесків членів кооперативу визначаються його статутом.

Доход кооперативу утворюються з надходжень від господарської діяльності після відшкодування матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці найманого персоналу. Він розподіляється в такій послідовності: здійснюються платежі в державний бюджет і кредиторам; відшкодовуються збитки; проводяться відрахування в фонди кооперативу; виплачуються дивіденди на пайовий капітал. Решта доходу розподіляється між членами кооперативу як кооперативні виплати відповідно до участі в господарській діяльності кооперативу, у вигляді надбавок до реалізаційних цін у маркетингових кооперативах та знижки до цін придбання - у постачальницьких.

Нарахування і виплата дивідендів на паї проводиться за результатами фінансового року. Загальна сума виплачуваних дивідендів повинна бути обмеженою, що відповідає принципам кооперації. Згідно з рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) чи відповідно до статутних вимог виплата дивідендів може здійснюватись готівкою, товарами, векселем, наданням додаткових послуг, збільшенням індивідуального паю і т. ін.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична особа має право на пай натурою, грішми або цінними паперами за вартістю паю на дату виходу. Строк та інші умови виплати паю встановлюються в статуті. Паї членів кооперативу спадкові. Спадкоємець має право вступити в кооператив на загальних підставах або отримати пай.

3. Об'єднання кооперативів

Залежно від рівня організаційної ієрархії розрізняють первинні кооперативи та кооперативні об'єднання. Перші створюються безпосередньо сільськогосподарськими товаровиробниками, а другі формуються за участю первинних кооперативів. У процесі розбудови кооперативних структур можливе виникнення кооперативних об'єднань вищого рівня за галузевими, територіальними або функціональними (маркетингові, постачальницькі, сервісні тощо) ознаками.

Кооперативне об'єднання має статус юридичної особи, створюється за принципами, реєструється у порядку, визначеному для первинних кооперативів, і не має права втручатися у виробничу діяльність своїх членів. Вступ до кооперативного об'єднання відбувається за рішенням загальних зборів кооперативів, на добровільній основі з метою ефективнішого виконання своїх основних завдань. Первинні кооперативи, що увійшли до кооперативного об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів своїх членів.

Кооперативні об'єднання мають свою структуру управління, формують своє майно і фінансуються у порядку, визначеному для первинних кооперативів. Функції і компетенції об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах, делегованих кооперативами. Постійні функції і повноваження делегуються на установчих конференціях, з'їздах і закріплюються в статутах об'єднань.

Об'єднання кооперативів, як і їх члени (первинні кооперативи) мають право виступати засновниками різних видів підприємств, мати представництва в інших регіонах України і за її межами.

4. Створення кооперативу в процесі реструктуризації КСП

Створення кооперативу в процесі реструктуризації КСП пропонується проводити в три етапи.

Перший етап рекомендується розпочати з ревізії та експертної оцінки майна підприємства. Після цього кожну зацікавлену особу слід поінформувати про її персональну майнову частку (майновий пай). Кожному власнику земельного сертифіката слід забезпечити право вибору: залишатися в колективі чи господарювати самостійно. На базі окремих підрозділів слід сформувати трудові колективи з наданням їм самостійності у виборі спеціалізації. Тобто вони займатимуться лише тим, що принесе їм прибуток. Доцільно подбати про наукове забезпечення роботи всього підприємства (сівозміни, насінництво, селекційну роботу у тваринництві, оптимальну спеціалізацію, економічне обгрунтування подальшого розвитку).

На другому етапі слід провести формування майнових і земельних комплексів структурних підрозділів, укласти договори оренди земельних і майнових паїв з тими людьми, хто не працює у підрозділі (пенсіонери і непрацездатні, а також ті, хто взагалі вибув з господарства, але залишив у ньому свій майновий і грошовий паї), де передбачити фіксовану орендну плату в натуральній або грошовій формі; встановити для тих, хто працює, тісну залежність між результатами виробництва і рівнем заробітної плати; бажано уникнути будь-яких штучних обмежень у рівні заробітної плати; економію коштів повністю залишити в розпорядженні підрозділу; завести для підрозділів окремі рахунки в бухгалтерії господарства; розробити і розпочати здійснення програми розвитку переробки, торгівлі та інших галузей, що мають високу прибутковість.

На третьому етапі необхідно змінити механізм взаєморозра-хунків між структурними підрозділами, а також між підрозділом і самим кооперативом; для розрахунків між підрозділами використовувати лише ринкові ціни; найняти на роботу виконавчу дирекцію, якій доручити реалізацію продукції і матеріально-технічне постачання. Виконавча дирекція працюватиме лише за зарплату і премії за результатами своєї роботи. Вона не матиме права власності в кооперативі, буде повністю підзвітна правлінню кооперативу, яке складатиметься з представників виробничих підрозділів.

Створення кооперативу буде закінчене перетворенням структурних підрозділів у малі виробничі підприємства з відкриттям власних банківських рахунків, а кооператив стане об'єднанням цих підприємств для реалізації їх продукції, матеріально-технічного постачання, надання інших послуг на неприбутковій основі, тобто працюватиме не на власний прибуток, а заради прибутку малих виробничих підприємств, що його утворили. За таких умов право розпоряджання прибутком, відповідальність за розвиток та результати виробництва перейде до малих підприємств. Фактично кооператив буде трансформовано з виробничого в обслуговуючий.

5. Етапи створення кооперативу

Процес створення кооперативу слід розділити на п'ять умовних етапів:

* висунення кооперативної ініціативи;

* техніко-економічне обгрунтування створення кооперативу;

* створення і реєстрація кооперативу;

* початок ділових операцій;

* зростання і диверсифікація.

Висунення кооперативної ініціативи

На першому етапі відбувається вивчення потреб сільськогосподарських товаровиробників у групових діях. Ця робота повинна дати відповідь на запитання: чи дійсно існує реальна потреба в об'єднанні зусиль і ресурсів для вирішення конкретної економічної проблеми? При позитивній відповіді висувається ідея створення кооперативу. На цьому ж етапі визначається конкретна галузь, вид діяльності або форма співробітництва, де групові дії доцільні. Одночасно формується майбутнє ядро кооперативу -- ініціативна група, члени якої із самого початку могли б виконувати організаційну роботу і в перспективі - стати засновниками кооперативу, а при позитивній оцінці їх роботи - ввійти до демократично обраних органів керівництва. Вже на початковому етапі важливо оцінити можливих учасників кооперації, проводити неофіційні зустрічі з ними, використовувати будь-яку нагоду для розповсюдження об'єктивної інформації про створення кооперативу і привернення уваги потенційних членів кооперативу, виявлення лідера і підтримки його дій.

Перший етап завершується скликанням загальних зборів потенційних учасників кооперації. Це винятково відповідальний момент, оскільки є першим серйозним випробуванням єдності інтересів і підходів до їх реалізації. Збори повинні готуватися ініціативною групою, яка пропонує порядок денний, регламент, проекти рішень тощо. Головним завданням зборів є відповідь на запитання: чи доцільно продовжувати роботу щодо створення кооперативу? При позитивній відповіді на нього збори обирають організаційний комітет, який може залишитися у складі ініціативної групи, але й може бути повністю або частково оновленим. До організаційного комітету доцільно включити досвідченого консультанта з організаційно-економічних питань.

Збори повинні визначитися з фінансуванням роботи щодо створення кооперативу, оскільки наступний етап вимагає розробки бізнес-плану, техніко-економічного обґрунтування проектів засновницьких документів, що передбачає залучення кваліфікованих консультантів. Певних коштів потребуватимуть також рекламна кампанія, інформаційне забезпечення та інші поточні витрати. Збори повинні (мають) закінчуватися постановкою завдань оргкомітету, затвердженням розміру внесків на проведення організаційної роботи, а також укладанням договору про наміри. У договорі учасники зборів підтверджують свої наміри щодо вивчення можливостей створення кооперативу, визначають склад і повноваження організаційного комітету, встановлюють терміни виконання висунутих завдань. Цей документ не передбачає будь-яких фінансових або інших зобов'язань для тих, хто його підписав, він лише демонструє єдність інтересів і бажання розвивати кооперативну ініціативу.

Техніко-економічне обґрунтування створення кооперативу

Головне завдання другого етапу - доведення за допомогою відповідних розрахунків того, що створення кооперативу реальне й економічно доцільне.

У процесі техніко-економічного обґрунтування створення кооперативу неможливо обійтися без залучення професійних консультантів. За їх допомогою члени організаційного комітету з'ясовують юридичні, маркетингові, виробничі та фінансові питання.. Роль консультантів особливо важлива у процесі планування. Для кооперативів не існує вищих організацій, і тому система планування у кооперативах не уніфікована.

Кооператив є особливою формою підприємства, що визначає специфіку його господарського планування.

Якщо складені плани задовольняють членів організаційного комітету, всі проблеми підготовчої фази створення кооперативу вирішені, і пакет необхідних документів розроблено, настає час скликати установчі збори кооперативу. Важливий момент їх підготовки полягає в розробці проектів засновницьких документів кооперативу (статуту, установчого договору або протоколу рішень загальних зборів), які б відображали специфіку кооперативного підприємства. Ці документи винятково важливі, тому їх прийняття, а також внесення до них змін і доповнень є прерогативою загальних зборів кооперативу. Особливо це стосується статуту - основного внутрішнього нормативного документа кооперативу. Бажано запобігати частому внесенню змін і доповнень до статуту, треба щоб вони узгоджувались із фундаментальними принципами кооперації і демократичними засадами управління кооперативним бізнесом.

Тому слід подбати про дотримання вимог до форми і змісту проектів установчих документів. Це простіше і швидше досягається за допомогою кваліфікованих консультантів, використання яких насамперед дозволяє уникнути в статуті помилок методологічного характеру, наприклад таких, як спрямування підприємства на отримання прибутку, а не на обслуговування членів кооперативу, здійснення діяльності, яка не відповідає меті створення підприємства, прийняття в члени кооперативу суб'єктів, які не мають статусу сільськогосподарських товаровиробників, дозвіл виконавчому директору бути членом кооперативу тощо. Практика свідчить, що до проведення установчих зборів доцільно звернутись до відповідних державних органів, що реєструватимуть кооператив, з метою з'ясування вимог та можливих спірних питань.

Установчі збори мають бути детально продуманими, бездоганно організованими. При їх проведенні необхідно дотримуватися прийнятого порядку денного, забезпечувати дух відкритості та кооперативної демократії.

Створення і реєстрація кооперативу

Документом, що підтверджує рішення установчих зборів про створення кооперативу, є установчий договір і (або) протокол загальних зборів. Згідно з логікою кооперації засновники кооперативу не мають ніяких переваг над іншими членами кооперативу, які приєднаються до нього пізніше.

Обрання установчими зборами керівництва кооперативу -особливо відповідальний момент процедури його створення. Від лідерів вимагається не тільки згуртовування навколо себе членів кооперативу шляхом їх переконання, із використанням кваліфіковано складених планів розвитку, а й реалізація цих планів. Отже, на обране правління кооперативу насамперед покладається відповідальність за досягнення позитивних економічних результатів роботи створеного підприємства.

Планування господарської діяльності кооперативу вимагатиме чіткого визначення обсягів участі кожного члена-клієнта кооперативу. Враховуючи це, слід завчасно підготувати форму заяви про вступ до кооперативу, а також ринкової угоди (контракту), де в індивідуальному порядку погоджується обсяг участі в господарській діяльності створеного підприємства. Інколи заява про вступ і ринкова угода об'єднуються в один документ. Важливо, щоб цей документ чітко відбивав бажання певної особи добровільно вступити до кооперативу, взяти на себе зобов'язання, пов'язані з членством, а також конкретно визначав обсяг індивідуальної участі в роботі кооперативу. Державна реєстрація кооперативу завершує його створення.

Початок ділових операцій

На етапі початку ділових операцій відбувається розподіл управлінських функцій між правлінням кооперативу і виконавчою дирекцією. Правління зосереджує увагу переважно на питаннях стратегічного розвитку підприємства, його фінансової та маркетингової політики, входження та адаптації підприємства до конкурентного середовища. Виконавчий директор і його команда відповідають за поточну роботу кооперативу відповідно до делегованих повноважень, наявних ресурсів і програми, схваленої правлінням кооперативу.

Джерелом фінансування кооперативу є пайові внески його членів, які можуть сплачуватися в будь-якій схваленій загальними зборами формі: грішми, майном, нематеріальними активами, виконанням робіт для кооперативу та наданням йому послуг тощо. Крім того, кооперативи можуть звертатись і можливих джерел до інших фінансування початку своєї діяльності, якщо це не суперечить принципам кооперації і статутним нормам.

Кооперативи, які мають занадто обмежені "стартові" кошти, часто розпочинають свою діяльність на основі договорів оренди. Це значно дешевше, ніж придбання готових засобів виробництва, і скорочує час підготовки до розпочинання господарської діяльності. Крім того, оренда суттєво зменшує ризик у тому випадку, коли ідея створення кооперативу не витримає апробації на практиці, або коли діяльність кооперативу за певних обставин припиняється.

Зростання і диверсифікація

Для кооперативів існують три основні варіанти подальшого зростання:

* внутрішнє зростання шляхом будівництва власних потужностей, розширення і диверсифікації діяльності;

* зовнішнє зростання через об'єднання або придбання вже існуючого підприємства;

* укладання альянсів з іншими організаціями, із збереженням власної самостійності.

Внутрішнє зростання відбувається, головним чином, за рахунок нарощування обсягів та підвищення ефективності виробництва. Внутрішнє зростання кооперативу може відбуватися за трьома напрямками або їх комбінаціями. Перший напрямок - це горизонтальне зростання, тобто розширення вже існуючого напрямку діяльності, поєднання подібних функцій та послуг. Другий - залучення підприємства у вертикальні інтеграційні процеси, або вертикальне зростання. Третій - вертикальна інтеграція дає можливість позбутися посередників. Внутрішнє зростання кооперативу може відбуватися також шляхом конгломерації -принципово нового напряму господарської діяльності, який не має прямого відношення до попередньої, пов'язаної із сільським господарством, діяльності.

Кооперативи можуть здійснювати свій економічний розвиток також шляхом зовнішнього зростання. В таких випадках відбувається об'єднання, приєднання або придбання вже існуючих підприємств. Доцільність зовнішнього зростання полягає у швидкому розширенні зони діяльності кооперативу, послабленні конкуренції, зменшенні ризику тощо.

Слід пам'ятати, що зростання може спричиняти й певні проблеми для кооперативів. Воно поступово віддаляє членів кооперативу від його керівництва, а отже, від практичного здійснення контролю над власним підприємством. Прагнучи до вищої ефективності і більшої конкурентоспроможності, кооперативи вдаються до докорінної реорганізації, наприклад об'єднання з іншими кооперативами, причому система голосування та контролю значно ускладнюється.

6. Сільськогосподарський виробничий кооператив

Сільськогосподарський виробничий кооператив являє собою підприємство, створене шляхом об'єднання фізичних осіб на засадах членства та пайових внесків для участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності. Рішення про створення кооперативу приймається установчими зборами. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.

Виробничий сільськогосподарський кооператив створюється фізичними особами, які зробили вступний внесок у грошовій формі та пайовий внесок у вигляді майна, грошей чи майнових прав. Розмір вступних та майнових внесків членів виробничого кооперативу встановлюється статутом у рівному для всіх розмірі, величина якого законодавством не визначена. Законодавство передбачає можливість асоційованого членства в кооперативі. Асоційованими членами можуть бути особи, які визнають статут кооперативу та зробили пайовий внесок у його розвиток. Вони не беруть участі в управлінні господарством і мають лише дорадчий голос на загальних зборах.

Виробничий сільськогосподарський кооператив передбачає обов'язкову трудову участь його членів у діяльності підприємства. Кооператив має демократичне управління, певною мірою він у цьому схожий на колективне сільськогосподарське підприємство. Однак у кооперативі по-новому будуються відносини власності.

Вищий орган управління кооперативом - загальні збори його членів. Прийняття рішень на них здійснюється за принципом -"один член кооперативу - один голос". Керівництво поточною діяльністю кооперативу з чисельністю понад 10 членів здійснює правління кооперативу на чолі з головою. Для оперативного управління діяльністю кооперативу правління може наймати виконавчого директора, повноваження якого обумовлюються в трудовому контракті.

У кооперативі з чисельністю понад 50 членів для контролю за діяльністю виконавчого органу створюється спостережна рада. Контроль за фінансовою діяльністю кооперативу з чисельністю понад 10 членів здійснює ревізійна комісія, в інших випадках -ревізор.

При виході члена кооперативу з підприємства він має право на одержання свого паю у термін, визначений статутом.

Відповідальність за зобов'язаннями обмежена розміром паю конкретного члена кооперативу. На паї членів кооперативу нараховуються кооперативні виплати.

7. Внутрішньогосподарська кооперація

Оскільки в найближчій перспективі економічні відносини підприємств АПК розвиватимуться в умовах відносно великих виробничих структур, важливе місце у цьому займатиме впровадження внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин. Останні знайдуть втілення через створення мережі внутрішньогосподарських кооперативів з широкою виробничою самостійністю, аж до формування і розподілу власного прибутку.

Враховуючи специфіку сільського господарства України, зокрема великомасштабність і наявність колективних форм організації праці, знайти шляхи його трансформації у приватний уклад протягом короткого проміжку часу досить важко. Практика свідчить про нагальну потребу поряд з розвитком фермерства поглиблення і вдосконалення колективних форм підприємництва. Аналіз сільськогосподарського виробництва показує, що колективні та інші форми сільськогосподарських підприємств за своїми виробничо-технологічними структурами можуть функціонувати в ринкових умовах.

Виділення із складу таких підприємств окремих працівників (фермерів) суттєво не впливає на структуру цього сектора економіки. В рамках діючих виробничих структур розвиваються внутрішньоорендні і підрядні відносини, що є основою формування нових виробничих структур. З розвитком даних процесів виникає необхідність у відповідній організаційній формі їх функціонування.

Економічною основою цих структур є оренда землі, засобів виробництва і власний капітал.

Характерною ознакою таких формувань є замкнутість взаємопов'язаних технологічних процесів, глибока внутрішня кооперація при виробництві та реалізації кінцевого продукту. Необхідність розвитку внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин пояснюється великими розмірами і наявністю значної кількості працівників (500-2000 тис.). У такому колективі важко практично організувати сферу так званої "прямої"" демократії. Тому демократичний устрій управління всередині горизонтального кооперативу створює специфічний мотиваційний механізм, який органічно поєднує індивідуальні і загальногосподарські інтереси. Існують різні підходи до формування таких первинних кооперативів, як цехи, комплексні бригади чи окремі ланки-групи працівників.

Формування таких колективів здійснюється на основі величини пайових внесків членів цих колективів за нижченаведеними принципами:

* майнові та земельні паї передаються в колективне користування добровільно;

* щодо кожного підрозділу визначаються кінцеві показники виробничої діяльності;

* встановлення відповідальності за виконання договірних зобов'язань;

* право самостійно визначати організацію виробництва, формування і розподіл прибутку;

* забезпечення з боку центрального органу управління організаційно-технологічних і економічних умов господарювання.

Внутрішньогосподарська кооперація розглядається як форма господарств із приватною власністю для формування ринкової ідеології товаровиробників через формування ринкової психології 5 освоєння ринкового механізму господарювання.

Система внутрішньогосподарських відносин обумовлюється дією різних факторів: інтересів трудового колективу в цілому і кожного члена кооперативу, а також інтересів кооперативів.

Внутрішньогосподарські відносини можуть грунтуватися на різній основі: оренді майна і землі, паїв (пайовій частці в колективній власності) і викупі майна, приватній власності.

В основі формування ціни - повна фактична собівартість виробленої продукції, послуг, робіт та нормативний рівень рентабельності.

За розробленими й обумовленими в договорі нормативами кожен підрозділ здійснює відрахування від одержаного валового доходу на організацію управління і формування загальногосподарського доходу.

Госпрозрахунковий валовий доход є базою для формування витрат на розширення виробництва і матеріального стимулювання праці. Внутрішньогосподарські ціни можуть бути розробленими за наведеною методикою або договірними. Взаємовідносини між внутрішньогосподарськими кооперативами будуються на договірних засадах.

З урахуванням змін, що відбуваються у реформованих господарствах, докорінно змінюються функції їх керівників та спеціалістів. Лінійні функції змінюються на функціональні з налагодженням економічного механізму саморозвитку.

При реформуванні внутрішньогосподарських відносин особливу увагу слід приділити формуванню обслуговуючих і сервісних кооперативів, оскільки вони можуть стати реальними формуваннями кооперативного типу.

Список використаної літератури:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр, 2001, № 211-212.

3. Закон України про фермерське господарство від 19 червня 2003 року N 973-IV // www.rada.kiev.ua

4. Аграрне право України: Підручник. / За ред. проф. В.З. Ярчука. - К., Юрінком Інтер. 2000.

5. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи. Правове становище. - К., 1998.

6. Реформування та розвиток агропромислового виробництва / За ред. П.Т. Каблука. - К., 1999.

7. Титова Н.І. Фермерство в Україні. Основні правові засади. Питання та відповіді. - Львів, 1998.

8. Аграрное право. Учебник под ред. Г.Е. Быстрова, М.И. Козыря. - М.: Юрид. лит., 1996. - 640 с.