Адміністративне правопорушення

3

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття адміністративного правопорушення

2. Юридичний склад адміністративного правопорушення

3. Запобігання адміністративним правопорушенням

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Запропонована нижче тема - АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ найбільш цікава у зв'язку з переходом нашого суспільства на якісно новий рівень відносин і як наслідок цього - цікава глибока правова реформа навколо державного управління й адміністративного права.

Як правило, адміністративні проступки регулюються нормами адміністративного, фінансового й інших галузей права і не зв'язані з використанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставляння в митницю товарів і документів для контролю, ушкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань по транзиті).

У боротьбі з правопорушеннями основні зусилля спрямовані на профілактику цих провин і на усунення причин, що їх породжують. Однак це не виключає можливості використання правових санкцій у відношенні осіб, винних у здійсненні адміністративних правопорушень.

Роботу щодо припинення, запобігання і попередження адміністративних правопорушень здійснює велика кількість державних органів і органів місцевого самоврядування. Важливість цієї теми не можливо переоцінити оскільки вона є однією з найважливіших тем в адміністративному праві - оскільки за допомогою вивчення природи правопорушень, запобігання і їх попередження можливо забезпечити безпеку суспільних відносин, що складаються в сфері державного управління, що охороняються законом.

1. Поняття адміністративного правопорушення

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сутність, а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

При аналізі ст. 9 КпАП привертає увагу те, що законодавець одночасно вживає й ототожнює два терміна і відповідно два поняття: "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок". Раніше вважалось, що адміністративні проступки -- особливий різновид адміністративно-правових порушень.

Подальший її аналіз дозволяє виділити ознаки адміністративного проступку (правопорушення).

По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, дрібне хуліганство, ст. 173) чи бездіяльність (ухилення від реєстрації чи нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.

По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Суть протиправності полягає в тому, що конкретний вчинок визнається адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

По-третє, важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41--212 Особливої частини КпАП.

2. Юридичний склад адміністративного правопорушення

Кваліфікація того чи іншого адміністративного проступку відбувається за допомогою визначення його складу (це еталон, за допомогою якого відбувається " кристалізація" проступку). Склад адміністративного проступку - це сукупність, передбачених законодавцем ознак, що характеризують дане діяння як адміністративний проступок й відокремлюють його від інших правопорушень. Чи іншими словами, склад правопорушення - установлена правом сукупність ознак при наявності яких антигромадське діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Практичне значення складу адміністративного правопорушення полягає в тому, що він являє собою законодавчу модель кваліфікації конкретних адміністративних правопорушень, тобто адміністративне правопорушення повинне бути кваліфіковане в точній відповідності з законом, що передбачає відповідальність саме за це діяння і ніякі відступи від цих вимог неприпустимі, тобто кваліфікація адміністративної провини за аналогією не допускається і є грубим порушенням закону.

Склад адміністративного правопорушення - це абстрактний опис діяння (події, факту, явища). Такий опис являє собою фіксацію в законі найбільш типових, що частіше за все зустрічаються, характерних ознак проступку. Це опис ще незробленого, а тільки передбачуваного або можливого діяння.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивним і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визнає відсутність у діянні складу (сукупності суб'єктивних і об'єктивних ознак) адміністративного правопорушення як обставини, що виключає провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це рівнозначно визнанню того, що діяння без таких ознак не є проступком.

Цілком очевидно, що кожне конкретне правопорушення має величезну кількість ознак, що виділяють його із загальної маси проступків і роблять особливим, специфічним явищем реальної дійсності.

За своїми юридичними властивостями ці ознаки поділяються на: а) які мають юридичне значення (юридично значущі); б) які не мають юридичного значення (юридично значущі).

Юридично значущі ознаки у свою чергу поділяються на дві групи: по-перше, ознаки, які входять до складу проступку (описані в законі) або конструктивні ознаки; по-друге, які не входять до складу проступку.

До другої належать обставини, що пом`якшують (ст.34), обтяжують (ст.35), виключають (ст. 17) відповідальність тощо.

Більш того, реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі ознаки складу (відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу в цілому). Всі інші його ознаки на таку кваліфікацію не впливають.

Як випливає з дефініції (визначення) складу, ці оцінки повинні бути закріпленні (описані) в законі. Засіб, за допомогою якого зазначені ознаки зафіксовані в законі, має важливе значення для розуміння сутності складу адміністративного порушення.

Усі ознаки складу адміністративного правопорушення взаємопов'язані і взаємозалежні, тобто їхня сукупність являє собою цілісне системне утворення. З визнання такої властивості складу, як цілісність, випливає дуже важливий висновок: якщо в діянні немає хоча б однієї з ознак, що містяться в складі, то в ньому немає і цього складу, тобто воно не може бути кваліфікованою за конкретною статтею, на основі норми права, що закріплює даний склад. Це означає, що в діянні або є інший склад, або немає ніякого.

Велике практичне значення має виділення постійних і перемінних ознак складів правопорушень.

Постійними вважаються і, що чітко визначені правовою нормою, теорією або усталеною практикою. Наприклад, чітко зафіксований зміст понять: “вік настання відповідальності”, “піднаглядний”, “контрабанда”, “безквитковий проїзд”, “транспортний засіб”, “пішохід”, “торгівля з рук” тощо.

Перемінними називають ознаки, зміст яких чітко не зафіксований. Перший різновид становлять ті ознаки, які містяться в банкетних нормах і змінюються підзаконними актами, наприклад, законом установлена відповідальність за порушення правил санітарії (статті 42, 43, 107), торгівлі спиртними напоями (ст. 156), благоустрою населених пунктів (ст. 152), тримання собак і кішок (ст. 154), охорони лінії і споруд зв'язку (ст. 147), адміністративного нагляду (ст. 187) і т.д. Ці права можуть установлюватися, змінюватися, скасовуватися органами управління, що тягне зміну ознак відповідних складів.

Так, останніми роками значні зміни спостерігалися в конкретних ознаках такого складу, як порушення правил торгівлі спиртними напоями: встановлювалися обмеження часу і місця торгівлі, норм відпуску, заборонявся продаж спиртного особам в робочому одязі і т.п.

Більш того, на основі цих правил шляхом прийняття індивідуальних актів управління можуть встановлюватися обмеження для конкретних осіб. Недотримання таких обмежень означає порушення самих правил, а звідси і порушення відповідних статей КпАП.

Об'єкт - це те на що спрямоване посягання. Об'єктом адміністративного проступку, як і будь якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заподіють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну суть адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Не всі соціально корисні відносини урегульовані за допомогою права, і не всі урегульовані правом відносини охороняються юридичними санкціями. Об'єктом адміністративного проступку можуть бути лише такі суспільні відносини, які охороняються адміністративною санкцією.

Цей висновок безпосередньо випливає зі ст.1 КпАП, у якій зазначено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, установленого порядку управління, державного і суспільного порядку.

Ознаки об'єкта, що охороняється, закріплюється також у назві глав Особливої частини: адміністративні правопорушення, що посягають на власність на громадський порядок і громадську безпеку, адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.

Крім цього мають місце випадки коли вони логічно випливають зі змісту статті. Так, ст. 132 КпАП установлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоча ця стаття вміщена в главі 10 „Адміністративні правопорушення на транспорті в галузі шляхового господарства і зв'язку”, об'єктом такої провини виступає власність. Це проявляється особливо наочно, коли з корисливою метою використовується не транспортний засіб, а, скажімо, бурова установка, зварювальний апарат, розчиномішалка, електропідйомник.

Велике теоретичне і практичне значення має класифікація об'єктів проступків. Саме класифікація дозволяє чіткіше визначити об'єкт кожного діяння, його місце в системі відносин, що охороняються в адміністративному порядку, правильно кваліфікувати протиправні діяння, а також обрати оптимальний захід впливу на правопорушника. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об'єкти проступків.

Родовий об'єкт - це однорідна група суспільних відносин, що є невід'ємною і самостійною частиною загального об'єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого на частини може проводитись за різними основами.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того, якою галуззю права вони регулюються. Отже можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні й інші правовідносини як родові об'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати галузь громадської діяльності, в якій складаються суспільні відносини. За цією ознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням даного критерію розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров'я населення, порядок управління.

Видовий об'єкти - це різновид родового об'єкта. Видовий об'єкт утворюють спільну для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступають відособленою і досить самостійною частиною родового об'єкту. Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види - це власність приватна, колективна, державна. Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, митних правил, прав споживачів тощо.

Суспільні відносини порушуються шляхом руйнуванням сформованих зв'язків (крадіжка), заподіяння шкоди речам (потрава посівів, псування таксофонів), посягання на учасників відносин. Предмет посягання - елемент суспільних відносин, його складова частина. Очевидно, що охорона суспільних відносин має на меті також і охорону елементів, з яких вони складаються.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення. Об'єктивна сторона складу проступку - це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій. Відповідно до цього об'єктивну сторону складу адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують зовнішні прояви проступку. Тобто, це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення.

Суб'єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністративне законодавство не дає загального визначення суб'єкта адміністративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповідних статей КпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, що досягла певного віку і виконала певний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, котрими ця особа характеризується.

Суб'ктивна сторона адміністративного правопорушення. Адміністративним правом визнається, що суб'єктивна сторона, як одна з обов'язкових ознак складу, полягає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

3. Запобігання адміністративним правопорушенням

Адміністративно-попереджувальні заходи мають строго цільовий профілактичної характер і спрямовані на запобігання створення протиправних і інших, що представляють суспільну небезпеку, ситуацій. Підставою для застосування адміністративно-попереджувальних мір є не правопорушення, а настання особливих установлених законодавством умов.

Особливості адміністративно-попереджувальних заходів:

- адміністративно-попереджувальні заходи є засобом охорони суспільного порядку і безпеки;

- застосовуються з метою попередити можливість здійснення правопорушення;

- вони не зв'язані із здійсненням адміністративного правопорушення, тобто правопорушення ще не зроблене, а примусові механізми у ставленні фізичних і юридичних осіб уже функціонують (застосовуються);

- адміністративно-попереджувальні заходи передують застосуванню інших мір;

- примусовий характер даних заходів складається в реалізації владних і однобічних дій, що не узгоджуються із протилежною стороною. Проте, остання зобов'язана виконати запропоноване їй з боку уповноважених органів (посадових осіб), виконати необхідні в даній ситуації дії або утриматися від їхнього здійснення;

- адміністративно-попереджувальні заходи закріплені в законодавчому й іншому нормативному актах, що передбачають обов'язкові дії або відомі заборони, що встановлюють, і обмеження погрозою застосування адміністративних санкцій за їхнє невиконання. Здійснюють такі дії і встановлюють заборони в рамках наданих їм повноважень міліція, державні інспекції, інші наглядові органи.

До адміністративно-попереджувальних заходи відносять:

1) адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

2) введення карантину;

3) перевірка документів і адміністративний огляд (при забезпеченні паспортного режиму, у водіїв автотранспортних засобів й ін.);

4) знищення недоброякісних продуктів харчування;

5) обмеження права водокористування;

6) огляд речей, багажу, особистий огляд (митний огляд, а також пасажирів і багажу в аеропортах, огляд предметів що проносяться на підприємствах харчової, легкої, радіоелектронної промисловості і т.д). Огляд здійснюється органами воєнізованої, позавідомчої охорони, митними органами, органами.;

7) заборона (обмеження) дорожнього руху як один із засобів забезпечення суспільної безпеки ;

8) тимчасове відсторонення від роботи громадян, що є носіями збудників інфекційних хвороб і здатних бути джерелами їхнього поширення в зв'язку з особливостями виконуваної роботи;

9) зупинку транспортних засобів працівниками ДАІ і перевірку ними документів у водіїв на право користування і керування транспортними засобами, а також документів на перевезені вантажів; перевірку знань водіями правил дорожнього руху;

10) госпіталізацію інфекційних хворих. Уповноважені посадові особи можуть приймати рішення про обов'язкову госпіталізацію інфекційних хворих і громадян з підозрою на інфекційне захворювання, що представляють небезпеку для навколишніх;

11) ухвалення рішення про проведення профілактичних щеплень населенню або окремим групам громадян за епідеміологічними показниками, а також рішення про проведення лабораторного обстеження і медичного спостереження за громадянами, що контактували із хворими інфекційними захворюваннями;

12) проведення огляду керуючих транспортними засобами водіїв на стан сп'яніння;

13) виселення мешканців по санкції прокурора з будинків, що погрожують обвалом;

14) вилучення співробітниками міліції вогнепальної зброї в осіб, що зловживають спиртними напоями або психічно хворих, з наступним винесенням ухвали адміністративною комісією про їх вилучення.

Адміністративно-попереджувальні заходи виступають у виді адміністративних обмежень (наприклад, уведення карантину при епідеміях і епізоотіях і т.д.) чи у виді визначених адміністративних дій у відношенні тієї чи іншої категорії організацій і осіб (наприклад огляд).

Запобіжні заходи використовуються як засіб примусового припинення правопорушень і запобігання їхніх шкідливих наслідків. Ці заходи спрямовані на примусове припинення протиправного поводження, недопущення, усунення шкідливих його наслідків, на створення умов для можливого залучення винних осіб до адміністративної відповідальності. Головна їх ціль полягає в припиненні протиправного поводження, усуненні протиправної ситуації, примусі правопорушника поводитися правомірно, у рамках, установлених правил.

На відміну від адміністративно-попереджувальних засобів запобіжного заходу застосовуються в зв'язку зі зробленими правопорушеннями і до суб'єктів, їх що скоїли. В одних випадках припиняється конкретна дія, - неправомірна лінія поводження, образ дій. В інших випадках підставою для застосування запобіжного заходу служить конкретний адміністративний вчинок (наприклад, дрібне хуліганство). Окремі автори вважають, що запобіжні заходи можуть застосовуватися як при наявності, так і при відсутності правопорушень. В усіх випадках вони є засобом охорони суспільних відносин від наявних чи можливих на них зазіхань. Основне призначення припинювальних засобів у системі правоохоронних засобів складається в примусовому припиненні протиправних дій. Превенція їхніми припинювальними засобами зближає останні з адміністративно-попереджувальними засобами. Однак окремі запобіжні заходи можуть застосовуватися при відсутності винного протиправного діяння. Такі примусові дії, що припиняють суспільно-небезпечну діяльність душевнохворих і малолітніх. Але на відміну від останніх, підставою застосування запобіжних заходів є не можлива, а безпосередня небезпека, що загрожує охоронюваним адміністративним правом відносинам.

Запобіжні заходи можуть застосовуватися як самостійно (закриття в зв'язку з антисанітарним станом підприємства громадського харчування), так і в сукупності з адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і як правило їм передують (затримку порушника суспільного порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу).

Виходячи з вище викладеного можна виділити наступні особливості запобіжних заходів:

- застосовуються для негайного припинення порушення закону;

- носить вольовий і досить твердий характер;

- носить як правило коротке тимчасовий характер;

- застосовуються різними виконавчими органами.

Аналіз діючого законодавства дає підставу віднести до запобіжних заходів наступні.

1. Вимога припинення окремих дій. Органи міліції вправі жадати від громадян і посадових осіб припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції (п. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію»),

2. Адміністративна затримка. Це примусове короткочасне обмеження волі дій і переміщення громадян, що зробили адміністративну провину. Дана міра застосовується з метою:

- припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу; встановлення особистості; складання протоколу про адміністративне правопорушення, якщо це обов'язково, але неможливо виконати на місці здійснення правопорушення;

- забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення; особистого огляду.

- огляду речей і вилучення речей і документів (ч. 1 ст. 260 КпАП України)

3. Вилучення речей і документів. Вилучення проводиться в адміністративному порядку в осіб, що порушують норми адміністративного чи законодавства, у деяких випадках, інші правові норми. Відповідно до діючого законодавства вилученню підлягають речі і документи, що є чи знаряддям безпосереднім об'єктом правопорушення. Порядок і умови даного вилучення регулюються КпАП України (ст. 265).

4. Особистий огляд і огляд речей. Працівникам міліції надане право проводити огляд ручної поклажі, багажу і пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових судів згідно діючого законодавства (п. 14 ст. 11 Закону України «Про міліцію»). Подібний огляд можуть проводити також працівники цивільної авіації, митних органів, прикордонних військ.

5. Примусовий привід для медичного обстеження. Органи міліції зобов'язані у встановленому порядку виявляти осіб, що складають групу ризику по СНІДу, і повідомляти про їх установам охорони здоров'я, здійснювати по представленнях цих установ привід даних осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту, хворих венеричними захворюваннями і хронічним алкоголізмом для обов'язкового обстеження і лікування (п. 21 ст. 11 Закону України «Про міліцію», ст. 14 Закону України «Про попередження захворювання СНІДом і соціальний захист населення»).

6. Заходу фізичного впливу, застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Дані заходи має право застосовувати міліція, а також працівники інших органів внутрішніх справ, наділені повноваженнями виконання задач міліції по охороні суспільного порядку, суспільної безпеки і боротьби зі злочинністю (ст. 9 Закону України «Про міліцію»).

7. Привід і офіційне застереження. Названий вид припинення адміністративних провин здійснюється органами міліції. У наш час привід використовується для доставки у відповідні державні чи органи установи відповідно до діючого законодавства і із санкції прокурора громадян, що ухиляються від призову на військову службу, хворих на СНІД і інших (п. 22 ст. 10 Закону України «Про міліцію»), ст. 14 Закону України «Про попередження захворювання СНІДом і соціальний захист населення»).

Офіційне застереження варто розглядати як міру адміністративного попередження, але в тих випадках, коли офіційне застереження застосовується після приводу, його можна віднести до запобіжних заходів, наприклад: привід осіб для попередження про залучення до адміністративної відповідальності; привід осіб, для яких судами встановлене покарання, не зв'язане з позбавленням волі.

8. Тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами, заборона експлуатації механізмів і виконання робіт. Працівники міліції мають право затримувати і відстороняти від управління транспортними засобами осіб, що знаходяться в стані сп'яніння, що не мають документів на право керування чи користування транспортними засобами, забороняти їхню експлуатацію, затримувати і доставляти транспортні засоби для тимчасового збереження і т.д. (абзац 2 і 3 п. 21 ст. 11 Закону України «Про міліцію»).

У деяких випадках відповідними органами застосовується такий запобіжний захід, як відсторонення від виконання робіт. Так, органам державного санітарного нагляду надане право тимчасово відстороняти від роботи осіб, що є бацилоносіями і можуть бути причиною поширення інфекційних захворювань. Застосовується дана міра й в інших випадках.

9. Припинення робіт і заборона експлуатації механізмів. Ця міра застосовується у випадках порушення загальнообов'язкових правил, невиконання вказівок і вимог відповідних посадових осіб, що здійснюють контроль за роботою окремих механізмів і об'єктів по ліквідації недоліків у роботі, правил експлуатації механізмів. Дана міра широко застосовується в промисловості, енергетику, будівництві, як правило, державними інспекціями.

Приведений перелік запобіжних заходів не є вичерпним, оскільки вони досить численні і різноманітні (наприклад, затримка майна і документів згідно положень Митного кодексу України і т.п.). Однак розглянуті вище запобіжні заходи застосовуються в основному правоохоронними і контролюючими органами, а інші державні органи застосовують їх не так часто.

Органи державного управління у всій своїй діяльності повинні строго дотримувати принципу законності. Згідно ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданим заходам впливу в зв'язку з адміністративними правопорушеннями інакше, як на підставах і в порядку, установлених законодавством. Дотримання вимог законодавства при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного і судового оскарження, іншими встановленими законодавством способами.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши адміністративні правопорушення як вид поводження людей, можна дійти висновку, що головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює чи здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють за своєю спрямованістю, за імовірністю настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, за характером їхніх мотивів, що їх викликали, за цілями правопорушень та ін. Незважаючи на всі ці розходження, правопорушення складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь, що встановлює. Такого роду "формалізм" протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, пропонованих до всіх громадян і організацій.

Загальне поняття складу адміністративної провини має дуже важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідною щаблем в процесі пізнання конкретних складів адміністративних провин, теоретичною основою для розкриття їхнього змісту і правильного застосування на практиці законодавства про адміністративні правопорушення.

Список використаної літератури:

1. Конституція України

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

3. Кримінальний Кодекс України.

4. Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”.

5. Закон України „Про міліцію”.

6. Битяк Ю.П., В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др. „Административное право Украины” - Харьков: 2003

7. Забарный Г.Г. “Административное право Украины”, К.:2001

8. Ківалов С.В., Біла Л.P. „Адміністративне право України” (Навчально-методичний посібник),- Одеса: 2002.

9. Клименко Г.Б. „Адміністративне право”, - Харків: 2000

10. Коваль Л.В.” Административное право”, Киев, 1998Гончарук С.Т. „Адміністративне право України”, - К.: 2001

11. Колпаков В.К. ”Административное право Украины”, К.: 2000