Право стародавнього Вавилону

2

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Право Стародавнього Вавилону

Зміст

1. Характеристика основних джерел права Стародавнього Вавилону

2. Кримінальне право та процес за законами Хаммурапі

1. Характеристика основних джерел права стародавнього Вавилону

Бурхлива політична історія державних утворень Дворіччя наприкінці 3-го тисячоріччя до нашої ери була відзначена зростанням Вавилона. Близько 1895 року до нашої ери він стає центром незалежної держави. Царі вавилонської династії "патеси" підкорили собі спочатку т.зв. Аркадську область, населену семітськими племенами, а потім і шумерські міста.

Древнім джерелом права в державах Дворіччя був звичай. Поряд зі звичаєм дуже рано з'являється й інше джерело право -- закон. Відомі закони міст Ларсі, Ешнунні, Ісина.

Одним з найбільш значних етапів у розвитку права варто розглядати поява кодексу Хаммурапі. Сименем Хаммурапі (1792--1750р. до нашої ери) зв'язані такі великі заходи в державі, як:

· об'єднання Північного і Південного Дворіччя у Вавилонську державу;

· удосконалення в масштабі усієї Вавилонії іригаційної система-реформа адміністративного апарата;

· упорядкування правосуддя в країні.

Закони Хаммурапі являють собою надзвичайно цікавий законодавчий пам'ятник. Це дуже важливе джерело в історії держави і права стародавньої Месопотамії. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві уві сні, розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених [1].

У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно-сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально - процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб - особа безправна.

Джерела виділяють світську і церковну знать, чиновництво,професійне воїнство, сільських общинників, ремісників, купців, торговців, різні категорії рабів. Звертає на себе увага поділ вільних людей на двох категорій. Одні називалися "синками чоловіка" авіації (чи "синами людини"),що підкреслює їх вільний повноправний стан, інша категорія називалася "мушкену" (ймовірно похідне від слова "шукену" - бити чолом"), що означає відмінювання перед особою вищого стану. Обидві категорії відносилися до рабовласників.

В древньому Вавилоні не одержало розвиток велике приватне рабовласництво. Основними виробниками матеріальних благ були вільні селяни-общинники ремісники. Раби знаходилися як у державній (у палацах) і колективної (храмах), так і в приватній власності.

Патріархальний характер рабовласництва обумовлював визнання за рабами ряду особистих і майнових прав. Наприклад, у випадку, якщо раби одружувалися з вільними жінками, то діти від цього шлюбу вважалися вільними. Після смерті раба майно поділялося навпіл, половина переходила дружині і дітям, половина - пану (ст. 175--176). Велика вагу в суспільстві мали жерці. Храми мали величезні багатства. В законах встановлюється привілей храмів, що згадуються поряд із привілеями палацу. Жерці з найдавніших часів зберегли у своїх руках юстицію і відігравали істотну роль у керуванні. Вищі жрецькі посади заміщалися особами знатного походження, у тому числі родичами пануючи.

Серед рабовласників особливо виділялися тамкарі - торгові агенти, самі грошові люди Вавилона. Вони ведуть велику зовнішню торгівлю, а також роздрібну - усередині країни [2].

На чолі найдавніших шумерійських міст стояли патеси, намісник бога на землі. Коли його панування починало простиратися на значну частину всієї країни, йому привласнюється титул лугаля. Пізніше, підкоряючи собі великі території правителя, починаючи з Аркадської династії називають себе царями країн і царями вселеної, навіть богом. В законах Хаммурапі цар уже не іменується богом, а розглядається як намісник божества.

Вищою посадовою особою в державі є правитель царського палацу (у стародавності називається кубанда). З розширенням влади царів за межі Шумери їх обов'язки були зв'язані з повинностями населення. Він керує будівництвом каналів, зміцнень, палаців, храмів, веденням воєн,організацією землеробських робіт.

При царі з'являється й інший правитель-намісник - ісакку - правитель багатьох міст. В джерелах згадуються різні розряди жреців, агентів,суддів, хоронителів житниць, переписувачі, доглядачі і т.д.

З розширенням території відбувається централізація керування. Царі з часів 3-й Урської династії позбавляють місцевих патеси їхньої світської влади, зберігаючи за ними лише їхнє жрецьке достоїнство, перетворюють їх у підлеглих обласних правителів -- шакканакку.

Крім шакканакку відомі правителі більш легких територіальних одиниць - рабіануми, по видимому правителі міст чи територіальних громад.

2. Кримінальне право та процес за законами Хамурапі

Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм в світі.

Хаммурапі склав свої закони вже на 3 році царювання - вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35 році царювання, коли йому вдалося перемогти всіх своїх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Тоді і, очевидно, складено вступ і закінчення до законів.

Цей базальтовій стовп знайдено в кінці 1901 року французькою археологічною експедицією в м. Сузи. Еламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, очевидно, для свого власного запису, але самого запису він не зробив. На сьогодні цілком невідомі 21 стаття. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті.

У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно-сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально - процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб - особа безправна [3].

Перші 5 статей присвячені судочинству.

Судова система, як і в інших древньосхідних державах, не була відділена від адміністрації. Цар і чиновники одночасно відали над адміністративними, і судовими справами.

Верховним суддею був цар, що був вищою інстанцією для розгляду цивільних і кримінальних справ. Він міг і сам розглянути будь-які справи, але частіше за все направляв в органи нижчого підпорядкування.

Судові функції знаходилися також у руках "намісника" і "рабіанума" - голів судових колегій.

В суді намісника судова Колегія складалася з чиновників, підлеглих "наміснику", а під керуванням "рабіанума"засідав суд із членів общинної чи ради общинної ради в повному складі.

У великих містах судові функції виконували спеціальні "царські судді", підлеглі безпосередньо паную.

Жерці брали участь у процесі, коли приводили сторони до клятви і засвідчували її. Варто думати, що існували храмові суди для розгляду справи, сторонами в який були жреці.

Вони скеровані проти пануючої системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-ти кратному розмірі суми позову і позбавлення посади за зміну вже винесених судових рішень. Ст. 14.)

Розділ другий присвячений врегулюванню проблем власності, володіння, які встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна та ін.

Розділ третій присвячений шлюбу сім'ї, успадкуванню. В ньому розглядаються питання про форми та умови укладення шлюбу, про умови допустимості багатоженства, розлучення, про майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей [1].

Четвертий розділ - це норми, які передбачають злочини проти особи та відповідальність за них, тобто присвяченні захисту особи, її життя, честі, здоров'я.

Останній розділ присвячений праці, умовам праці її оплати, знаряддям праці. Таким чином система Хаммурапі виглядає так:

Суд (5 статей);

Власність (121 стаття);

Шлюб і сім'я (69 статей);

Захист особи (19 статей);

Праця і знаряддя праці (68 статей);

Яка ж була мета, причини видання законника?

Можна назвати такі причини появи законів Хаммурапі:

На той час Вавилон став великою державою, приєднавши до себе багато сусідніх міст, держав, народів. У зв'язку з цим виникла необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, які б регулювали правові питання і правові відносини.

Стремління рабовласників, знаті, заможних людей, жерців чітко визначити свої права і привілеї, забезпечити своє майно від зазіхань інших.

Прагнення самого царя згладити гострі соціальні протиріччя, які виникали в суспільстві.

В законах Хаммурапи немає згадування про звичай кревної помсти. Вона винесена в одних випадках покараннями, що накладаються державною владою, в других випадках винагородою, що сплачує злочинець чи потерпілим родичам.

Разом з тим, закон зберігає не мало пережитків первісних відносин:

а) відповідальність за злочин усією територіальною громадою у випадках, коли особистість злочинця невідома (ст.ст. 23,24);

б) відповідальність дітей за злочини, зроблені родителями (ст. ст. 116, 210, 230);

в) вигнання злочинця з даної чи місцевості "з будинку";

г) збереження в ряді випадків принципу талиона "Рівним за рівне" (ст. ст. 196, 197).

Заодно і той же злочин авилуму, мушкену і рабу призначалися різні покарання. Таким чином, право носило яскраво виражений класовий характер.

Закони Хаммурапи знають наступні види покарань:

· страта (більш ніж у 30 випадках);

· калічницькі покарання;

· тілесні покарання (удари батогом);

· накладення знака безчестив;

· вигнання з рідної чи місцевості будинку;

· грошові стягнення;

· звільнення з посади з забороною займати її в майбутньому.

Система злочинів містить:

· посадові злочини (карає суддя, що змінив вирок, що одержав хабар штрафом у 12-кратному розмірі вартості позову і позбавляється посади без права заняття її в майбутньому);

· безпідставне обвинувачення, лжесвідчення (карали стратою);

· злочину проти особистості, ненавмисне убивство (несе покарання у виді страти винного чи його чи сина дочки), убивство чоловіка дружиною (винну саджали на кіл);

· відповідальність лікаря за невдале лікування волокло калічницьке покарання, за інші злочини каралися за принципом талиона;

· викрадення малолітніх дітей (карає стратою ст. 14);

· злочину проти власності:

Злочини проти особи - життя, здоров'я, честі, гідності. Вбивство - навмисне чи ненавмисне - каралось смертю. Коли дружина вбивала чоловіка, то за це її саджали на палю (ст. 153). У випадку смерті господаря будинку, спричиненого обвалом, карали смертю будівельника (ст. 229); якщо загинув син господаря, то страті підлягав син будівельника (ст. 230). Так, якщо лікар-хірург спричинив хворому каліцтво або в результаті операції хворий помер, то йому належало відрізати руку (ст. 218). Коли від операції помирав раб, то лікар відшкодовував його вартість.

За удар по щоці рівного за соціальним станом і походженням винний має заплатити йому штраф, а за такий вчинок, заподіяний особі з вищих соціальних сфер, винний привселюдно одержував 60 ударів канчуком (ст. 202). Якщо раб вдарив вільного йому відрізали вухо (ст. 205).

Злочин проти власності. До них відносять посягання на будь-які категорії власності, будь-яке майно - царське, храмове, общинне, приватне. За такі злочини карали з усією безоглядністю і жорстокістю. За крадіжку царського чи храмового майна загрожувала смертна кара (ст. 6). За вкрадене майно мушкенума накладали штраф у 10 -ти кратному розмірі. За крадіжку з проломом стіни спійманого злочинця карали смертю біля цього пролому, де його закопували (ст. 21). За крадіжку під час пожежі злодія кидали у вогонь (ст. 25). Високі штрафи були встановлені за порубку дерев у чужому саду (ст. 59).

Злочини проти сім'ї і моралі. Законник передбачав ряд правопорушень проти сім'ї, моралі, статевих злочинів. Покаранню підлягала подружня зрада (тільки з боку дружини) статеві відносини з близькими родичами, чужоложство, скотоложство. За подружню зраду дружину та її співучасника зв'язували і кидали в воду - топили (ст. 129). За зв'язок сина з матір'ю після смерті чоловіка їх обох спалювали, інтимний зв'язок батька з дочкою карали його вигнанням з даної місцевості. Сина, який підняв руку на батька, карали відрубуванням руки (ст. 195).

Для більш детального розуміння законів Хамурапі наведу декілька з них:

(§ 1) Якщо людина клятвено обвинуватила людини, кинувши на нього обвинувачення в убивстві, але не довів його, то обвинувач його повинний бути убитий.

(§ 2) Якщо людина кинула на людину обвинувачення в чаклунстві і не довів цього, то той, на який було кинуте обвинувачення в чаклунстві, повинний піти до Божества Ріки й у Ріку зануритися; якщо Ріка схопить його, його обвинувач зможе забрати його будинок. Якщо ж Ріка очистить цієї людини і він залишиться непошкоджений, тоді той, хто кинув на нього обвинувачення в чаклунстві, повинний бути убитий, а той, хто занурювався в Ріку, може забрати будинок його обвинувача.

(§ 3) Якщо людина виступила в суді для свідчення про злочин і слово, що він сказав, не довів, а ця справа - справа про життя, то людина цей повинна бути убита.

(§ 4) Якщо ж він виступив для свідчення з приводу зерна або срібла, то він повинний нести покарання цієї справи.

(§ 5) Якщо суддя розібрав справу, виніс рішення і виготовив документ із пресою, а потім рішення своє змінив, то цього суддю варто викрити в зміні рішення, що він ухвалив, і позовну суму, що була в цій справі, він повинний сплатити в дванадцяти кратному розмірі; крім того, у зборах його повинні зігнати з його суддівського крісла, і він не повинний повертатися і засідати разом із суддями в суді.

(§ 6)Якщо людина вкрала майно бога або палацу, то ця людина повинна бути убита; а також той, що прийняв із його рук крадене, повинна бути убита.

(§ 7) Якщо людина купила з рук сина людини або раба людини або срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або вівцю, або осла, або ж що б то ні було без свідків або договори або ж прийняв на збереження, то ця людина - злодій, він повинний бути убитий.

(§ 8) Якщо людина вкрала або вола, або вівцю, або осла, або свиню, або ж човен, те, якщо це належить богу або палацу, він повинний заплатити в тридцятикратному розмірі, а якщо це належить мушкенуму, він повинний відшкодувати в десятикратному розмірі. Якщо злодій не має чим сплачувати, він повинний бути убитий.

(§ 9) Якщо людина, у якого щось пропало, виявив свою зниклу річ у руках іншої людини, і той, у чиїх руках була виявлена зникла річ, сказав: «Продавець - де мені її продав, при свідках - де я її купив», а хазяїн зниклої речі сказала: «Я призведу свідків, що знають мою зниклу річ», потім покупець призвів продавця, що продав йому цю річ, і свідків, при котрих він її купив, і хазяїн зниклої речі призвів свідків, що знають його зниклу річ, то судді повинні роздивитися їхню справу, а свідки, перед якими покупка була зроблена, і свідки, що знають зниклу річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають, і тоді продавець - злодій, він повинний бути убитий. Хазяїн зниклої речі може забрати свою зниклу річ, а покупець може взяти з будинку продавця срібло, що він відважив.

(§ 10) Якщо покупець не призвів продавця, що продав йому цю річ, і свідків, перед якими він її купив, а хазяїн зниклої речі призвів свідків, що знають його зниклу річ, тоді покупець - злодій, він повинний бути убитий, а хазяїн зниклої речі може свою зниклу річ забрати.

(§ 11) Якщо хазяїн зниклої речі не призвів свідків, що знають його зниклу річ, то він - брехун, він звів наклеп і повинний бути убитий.

(§ 12) Якщо продавець помер, то покупець може взяти в будинку продавця суму позову цієї справи в п'ятикратному розмірі.

(§ 13) Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді повинні призначити йому термін до шести місяців, а якщо протягом шести місяців він не призвів своїх свідків, то ця людина - брехун; він повинний нести покарання по цій справі.

(§ 14) Якщо людина вкрала малолітнього сина іншої людини, то він повинний бути убитий.

(§ 15) Якщо людина вивела за міські коміра або палацевого раба, або палацеву рабиню, або раба мушкенума, або рабиню мушкенума, то він повинний бути убитий.

(§ 16) Якщо людина сховала у своєму будинку швидких раба або рабиню, що належать палацу або ж мушкенуму, і не вивів їх на клич провісника, то хазяїн удома повинний бути страчений.

(§ 17) Якщо людина впіймала в степу швидкого раба або рабиню і призвела його до його хазяїна, то хазяїн раба повинний дати йому два сикля срібла.

(§ 18) Якщо цей раб не назвав свого хазяїна, то зловивший повинний призвести його в палац, справа його повинна бути розглянута, а потім його повинні повернути його хазяїну.

(§ 19) Якщо ж зловивший цього раба затримав у своєму будинку, а потім раб був схоплений у його руках, то ця людина повинна бути убита.

(§ 20) Якщо раб утік із рук зловившого його, то ця людина повинна вимовити клятву вo ім'я бога хазяїну раба, і він буде вільно відпущений.

(§ 21) Якщо людина зробила пролам у будинок іншої людини, то перед цим проламом його варто убити.

(§ 22) Якщо людина учинила пограбування і була зловлена, то ця людина повинна бути убита.

Отже, Закони Хаммурапі являють собою надзвичайно цікавий законодавчий пам'ятник. Це дуже важливе джерело в історії держави і права стародавньої Месопотамії. На противагу від інших збірників правових актів та законів Месопотамії, кодифікація не носить божественної волі. У пролозі Хаммурапі вказує, що бог сонця та справедливості Шамаш, з'явився цареві уві сні, розпорядився, щоб той встановив в країні "право і справедливість", та вручив йому свої закони. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись всіх цих законів. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих і покривджених [1].

Список використаної літератури

1. Історія держава і права зарубіжних країн. Підручник. - К., 2000.

2. Основи правознавства. - К., 1998.

3. Юридичний словник-довідник. - Харків, 1999.