Місцеве самоврядування в Україні

11

12

Реферат

з основ права на тему:

«Правовий статус місцевого самоврядування в Україні»

Зміст

Історична довідка

Поняття місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування в Україні

Правова основа та повноваження місцевого самоврядування

Використана література

"Немає щастя без свободи, свободи без

самоврядування, самоврядування - без

конституцiйностi, конституцiйностi - без

моралi, й жодного з цих великих благ - без

сталостi й ладу."

Клiнтон Россистор

Історична довідка

Мiсцеве самоврядування в Українi має досить довгу i драматичну iсторiю. Воно пройшло довгий шлях розвитку вiд його появи, як перших спроб мiського самоврядування середнiх вiкiв i часiв козацької республiки, до практично повного занепаду пiсля об`єднання України з Росiєю i знищення гетьманщини, з наступним деяким вiдновленням прав мiських громад на самоуправлiння в останнi роки Росiйської iмперiї.

За часів середньовіччя чимало українських міст жили за приписами Магдебурзького права. Одними з перших українських міст, які отримали привілеї Магдебурзького права, були міста Сянік (1339 р.), Львів (1356 р.), Кам'янець на Поділлі (1374 р.), Берестя (1390 р.) та ін.

Символом міського самоврядування був міський герб, малюнок якого, як правило, затверджував, надаючи місту вказане право, монарх. Зображення герба розташовували на будинках, та печатках міської ради (магістрату), на спеціальних відзнаках голови міста (бургомістра), на воротах міста, грамо-тах, документах і т.д.

Вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлика-1710 р., а пізніше в Конституції УНР 1918 р., положення яких так і не були реалізовані. Поразка УНР завершилась повним знищенням будь-якої згадки про мiсцеве самоврядування за часiв комунiстичного режиму. Саме в перiод iснування України як радянської республiки у складi СРСР навiть саме слово "мiсцеве самоврядування" як форма саморганiзацiї територiальних громад чи колективiв було вилучене iз вжитку.

Фактичне вiдродження мiсцевого самоврядування в Українi почалось пiсля обрання депутатiв Верховної Ради Української РСР та мiсцевих Рад народних депутатiв в березнi 1990 року. Питання прийняття закону, який би створив правовий простiр для дiяльностi нових органiв мiсцевої влади, стало вкрай актуальним. Верховна Рада України 12-го скликання пiсля початку своєї другої, осiнньої сесiї 1990 року, приступила до пiдготовки проекту Закону "Про мiсцевi Ради народних депутатiв Української РСР та мiсцеве самоврядування". Прийняття цього закону 7 грудня 1990 року, вiдкрило в Українi, вперше серед республiк тодiшнього СРСР, шлях до створення правового грунту для впровадження i динамiчного розвитку системи мiсцевого самоврядування. Саме в цьому законi було повернуто до вжитку сам термiн мiсцевого самоврядування, було визначено основнi принципи на яких будується мiсцеве самоврядування, в тому числi "самостiйнiсть i незалежнiсть Рад народних депутатiв у межах своїх повноважень у вирiшеннi питань мiсцевого значення; економiчної i фiнансової самостiйностi територiї; самофiнансування i самозабезпечення; оптимальної децентралiзацiї". Мiсцеве самоврядування в УРСР - це територiальна самоорганiзацiя громадян для самостiйного вирiшення безпосередньо або через державнi i громадськi органи, якi вони обирають, усiх питань мiсцевого життя виходячи з iнтересiв населення, на основi законiв Української РСР та власної фiнансово-економiчної бази.

Поняття місцевого самоврядування

Наявність інституту місцевого самоврядування, тобто такої системи організації влади на місцях (насамперед у населених пунктах, у найменших адміністративних одиницях тощо), за якої місцеві громади - об'єднання жителів села, міста, територіальної одиниці - мають реальну можливість самостійно, незалежно від держави розв'язувати місцеві проблеми, які стосуються організації життя села, міста чи адміністративної одиниці.

Однією з об'єктивних причин необхідності існування у сучасній правовій державі інституту місцевого самоврядування є цілком реальна ймовірність того, що на місцях (місто, село тощо) можуть виникати розбіжності між інтересами населення певного населеного пункту та інтересами держави. Інститут місцевого самоврядування покликаний не допустити ущемлен-ня державою інтересів окремої громади; розумно узгоджувати протиріччя.

Інша причина полягає у тому, що держава не може й не повинна регулювати усі без винятку проблеми, які виникають на місцях. Чим краще відпрацьована система місцевого самоврядування, тим менша ймовірність появи на місцях гострих протиріч між інтересами держави та місцевих громад, тим менше одержавлене місцеве життя.

Спрощено місцеве самоврядування зводиться до того, що місцева громада на свій "страх і ризик" (з фінансового боку), не порушуючи закону, вирішує усі питання, які стосуються організації місцевого життя. Притому її діяльність відбувасться лише у межах правового поля держави, а інтереси держави у даних населених пунктах й територіальних одиницях захищають місцеві органи державної виконавчої влади або інші органи, яким держава це доручила.

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості: по-перше, відповідної засади конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя; по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу.

Конституція України 1996 р., у повній відповідності до вимог Європейської Хартії (поряд з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділу державної влади тощо), в окремій статті фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Визнання місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

Органи місцевого самоврядування в Україні

Як специфічна форма реалізації належної народові влади місцеве самоврядування характеризується:

1) місцеве самоврядування має особливого суб'єкта - територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі (в механізмі управління суспільством та державою).

3) місцеве самоврядування має особливий об'єкт управління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До елементів системи місцевого самоврядування відносить: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні в місті ради, які створюються у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему фор-му реалізації народом належної йому влади. Основними формами місцевої демократії є (див. схему 1):

Схема 1.

Взаємозв'язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконавчої влади.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних елементи - територіальну громаду та органи місцевого самоврядування.

Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [1].

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів і майна. До складу цих рад входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки.

Територіальні громади на підставі вищезгаданих принципів виборчого права обирають також; строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Голови районної та обласної рад обираються відповідною радою і очолюють її виконавчий комітет.

За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада є неоднорідною - її складають жителі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є активними суб'єктами міського самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадових осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаченими Конституцією України, законами України та статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до відання місцевого самоврядування використовуючи різні форми прямої демократії.

Право жителів міста - активних суб'єктів міського самоврядування, приймати участь у здійсненні міського самоврядування, може бути реалізовано в таких формах: - міський референдум; - вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори); - загальні збори громадян за місцем проживання; - колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до органів і посадових осіб міського самоврядування; - громадські слухання; - місцеві ініціативи; - участь у роботі органів міського самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування; - інші, не заборонені законом, форми.

Правова основа та повноваження місцевого самоврядування

Сучасна демократична держава повинна не тільки визнавати можливість існування у ній місцевого самоврядування, а й всіляко підтримувати його, появу та подальший розвиток. Без цього сьогодні не можливо уявити наявність у державі громадянського суспільства взагалі. Держава, яка регламентує найменші дрібниці в житті людини, є тоталітарною. Саме такий підхід до місцевого самоврядування й передбачено Конституцією України. До того ж, Україна підписала відповідні документи Ради Європи про гарантування місцевого самоврядування.

В політичній системі місцеве самоврядування характеризується як самостійна (поряд з державною владою) форма публічної влади - публічна влада територіальної громади. Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Правову основу місцевого та регіонального самоврядування в Україні складають Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 р. Ст. 140 Конституції України дає чітке визначення категорії місцевого самоврядування: Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Воно може здійснюватися територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі комітети.

Стаття 142 Конституції України визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Згідно ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Повноваження місцевого самоврядування - це визначені Конституцією і законами України, іншими правовими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування включають:

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Деталізуються та конкретизуються повноваження місцевого самоврядування в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що переважна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самоврядування як правило визначаються шляхом закріплення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визначає компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях: соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку; бюджету, фінансів і цін; управління житлово-комунальною власністю, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, тран-спорту і зв'язку; будівництва; освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту; регулювання земельних відносин та охорони навколи-шнього природного середовища; соціального захисту населення; зовнішньоекономічної діяльності; оборонної роботи; вирішення питань адміністративно-територіального устрою; забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України.

Використана література

1. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" // Відомості Верховної Ради України. - 1997.- Розділ І .

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - ст. 5, 140, 142, 143, 145.

3. Савчук П.С., Самойленко Ю.П. Основи правознавства. Посіб. для абітурієнтів.- К.: А.С.К., 2002.-208 с.

4. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Правознавство: Навчальний посібник для студеньів денної та заочної форм навчання усіх спеціальностей. - Ж.: ЖДТУ, 2003. - 482 с.