Правове положення особи в ФРН

Реферат:

Правове положення особи в ФРН

План

Вступ

Правове положення особи в ФРН

Висновок

Література

Вступ

Норми про права, свободи і обов'язки закріплені в розділі 1 основного закону "Основні права", що говорить про значення, яке законодавець додавав цьому інституту. Положення що стосуються прав, свобод і обов'язків, містяться і в інших розділах конституції (розділі II "Федерація і землі розділі III "Бундестаг"; розділі VII "Законодавство федерації", розділі IX "Правосуддя", розділі XI "Перехідні і завершальні положення|становища|" і так далі).

У основному законі досить чітко визначено, кому надаються закріплені їм права і свободи, на кого возлагаються обов'язки: це - людина, кожен німець (тобто по суті громадянин ФРН)*. Особливістю конституції є поширення основних прав (свобод) і на вітчизняні юридичні обличчя, якщо по своїй суті ці права можуть бути до них застосовані (абз. 3 ст. 19).

На першому плані в основному законі закріплені найважливіші принципи правого статусу особистості, громадянина: гідність людини, право кожного на вільний розвиток своєї особи, рівність. У нім чітко встановлено, що "гідність людини недоторканна. Поважати і захищати його - обов'язок всякої державної влади". І далі підкреслено, що "німецький народ тому вважає недоторканні і невідчужувані права людини за основу всякого людського співтовариства миру і справедливості на землі (абз. 1 і 2 ст. 1).

Принцип рівноправ'я в конституції ФРН зафіксований таким чином: по-перше, "всі люди рівні перед законом" (абз. 1 ст. 3); по-друге, "чоловіки і жінки рівноправні" (абз. 2 ст. 3). У акті чітко встановлено, що "нікому не може бути причинний збиток або надана перевага по ознаках статі, походження, раси, мови, місця народження і спорідненості, віросповідання, релігійних або політичних поглядів" (абз. 3 ст. 3). У основному законі також спеціально підкреслюється, що позашлюбним дітям в законодавчому ладі забезпечуються такі ж умови фізичного і розумового розвитку і їх положення в суспільстві як і дітям, що народилися в браку (абз. 5 ст.6); що "кожен німець має в кожній землі рівні цивільні права і обов'язки" (абз. 1 ст. 33), а також, що "кожен німець має рівний доступ до всякої державної посади" (відповідно до своїх схильностей, здібностей і професійної кваліфікації - абз. 2 ст. 33).

Першочергова увага в основному законі приділена особистості, а також політичним правам і свободам; є в нім і норми, що закріплюють соціально-економічні і соціально-культурні права і свободи.

Правове положення особи в ФРН

Серед особистих прав і свобод - право кожного (тобто не лише громадянина ФРН) на життя і фізичну недоторканість, непорушність свободи особи при цьому підкреслюється про особливості підходу німецького законодавця до питання громадянства, що втручання в ці права допускається тільки на підставі закону (абз. 2 ст. 2). Ще одне право - недоторканість житла; у конституції встановлено що обшуки можуть бути дозволені тільки| суддею, і що проникнення в приміщення і обмеження свободи дій, що проживає в нім (і тому подібне), можуть (за спільним правилом) мати місце тільки в цілях захисту від спільної небезпеки або небезпеки для життя для окремих осіб а також на підставі закону для запобігання безпосередній загрозі суспільної безпеки і ладу (в т.ч. для боротьби з епідеміями, охорона молоді, якою загрожує небезпека і так далі, - ст. 13).

Основний закон гарантує і недоторканість таємниці листування, а рівно поштовою, телеграфною і іншому електрозв'язку, обмеження якого можливі тільки на підставі закону; при цьому встановлено що якщо таке обмеження служить захисту основ вільних демократичних буд або існування Федерації або одній із земель, а також забезпеченню їх безпеки, то цей закон зможе встановити, що зацікавленій особі, про такі обмеження не повідомляється, а замість судового захисту здійснюється контроль з боку спеціальних органів, що формуються народними представництвами (ст. 10).

Основним законом гарантується також свобода пересування на всій федеральній території; обмеження цієї свободи можливе лише законом або на основі закону, і лише у випадках, коли біля конкретної особи відсутня матеріальна основа для його здійснення (внаслідок чого виникли б особливі тяготи для суспільства) або коли такі обмеження необхідні для запобігання небезпеці, загрозливій основам вільних демократичних буд Федерації або землі або їх існуванню, або для боротьби з небезпекою епідемій, для вживання заходів проти стихійних лих і наслідків особливо тяжких катастроф, для захисту молоді від бездоглядності і запобігання злочинам (ст. 11).

Конституція встановлює, що брак і сім'я знаходяться під особливою охороною держави, що турбота про дітей і їх виховання є природним правом батьків і щонайпершим їх обов'язком, що за їх виконанням державу здійснює нагляд; що кожна мати має право на захист і піклування суспільства. Разом з цим діти можуть бути відокремлені від сім'ї проти волі осіб, тільки на підставі закону, якщо такі особи не виконують своїх обов'язків або діти по інших причинах знаходяться під загрозою залишитися без нагляду (ст. 6).

Великою своєрідністю відрізняються формулювання статті основного закону про військовий обов'язок, де встановлено що чоловіки, що досягли 18-ти літнього віку, можуть бути зобов'язані нести службу в озброєних силах, федеральній прикордонній охороні або частинах цивільної оборони. Передбачена і можливість замінюючої (альтернативної) служби для тих, хто по мотивах совісті (віросповідання і ін.) відмовляється від військової служби із зброєю в руках. В період стану оборони до цивільного обслуговування (тобто без зброї) санітарних установ можуть бути (законом або на основі закону) притягнуті і жінки (ст. 12а).

Основний закон проголошує також непорушність свободи віросповідання, совісті і свободи проголошення релігійних і світоглядних поглядів; гарантує безперешкодне відправлення релігійних обрядів і підкреслює, що ніхто не може бути примушуємо проти своєї совісті до військової служби із зброєю (ст. 4). Він також спеціально підкреслює, що користування цивільними і політичними правами, доступ до державних посад, а також права, придбані на державній службі, незалежні від сповіданої релігії, і що нікому не може бути причинний збиток унаслідок його прихильності або неприхильності до якого-небудь віросповідання або світогляду (абз. 3 ст. 3).

Основний закон встановлює широкий круг політичних прав, проголошується право кожного вільно виражати і поширювати свою думку усно, письмово і за допомогою зображення, а також безперешкодно черпати інформацію із загальнодоступних джерел. Гарантуються також свобода друку і свобода інформації за допомогою радіо і кіно. Встановлено, що цензури не існує. В той же час записано, що кордони| цих прав визначаються нормами спільних законів, положеннями про охорону молоді і честь особи (ст. 5).

Гарантовано право всіх німців збиратися мирно і без зброї, без попередньої заяви або дозволу, при цьому передбачено, що для зборів просто неба це право може бути обмежене законом або на основі закону (ст. 8).

Всім німцям надано право створювати союзи і суспільства, при цьому обумовлено, що об'єднання, цілі і діяльність яких суперечат кримінальним законам або направлені проти конституційних буд або проти ідеї взаєморозуміння між народами, забороняються (ст. 9).

Основний закон також надає право кожному письмово звертатися індивідуально або спільно з іншими до компетентних установ або народні представництва з проханнями або скаргами (ст. 17).

Конституція не містить особливої норми в управлінні державою, проте в ній підкреслюється, що вся державна влада виходитиме від народу, що ця влада здійснюється шляхом виборів і голосувань (через органи держави), що вибори в країні загальні, прямі, рівні, таємні і вільні (ст. 20, ст.28, ст. 38).

До соціально-економічних прав і свобод, закріплених в конституції, відноситься право всіх німців вільно обирати, професію, місце роботи, а також - заборона примусових робіт, окрім випадків звичайної, загальної і різної для всіх публічній повинності; примусова праця допускається тільки при позбавленні волі за вироком суду (ст. 12). Сюди ж відноситься і право створювати об'єднання для охорони і поліпшення умов праці і економічних умов, гарантоване кожному і представникам всіх професій, причому конституція оголошує угоди, прагнучі обмежити це право або утруднити його здійснення, недійсними, а направлені на це заходи - незаконними (абз. 3 ст. 9).

Основний закон проголошує, що гарантуються власність і право спадкоємства і що їх вміст і межі встановлюються законом. В той же час, він встановлює, що власність зобов'язала, що її використання повинне одночасно служити спільному благу і так далі.

Великою своєрідністю відрізняється підхід германського законодавця до питання про соціально-культурні права і свободи.

У конституції, зокрема, записано, що мистецтво і наука, дослідження і викладання вільні; при цьому підкреслюється, що свобода викладання не звільняє від вірності конституції (абз. 3 ст. 5). У конституції також встановлено, що всі німці мають право вільно обирати для себе місце здобування освіти (абз. 1 ст. 12).

Детально регулюються в ній питання шкільної справи, зокрема, визначається, що вся шкільна справа знаходиться під наглядом держави, що викладання релігії в державних школах, за винятком неконфесійних, обов'язково; проте особи уповноважені на виховання дітей, мають право вирішувати про релігійне їх навчання Закріплюється право відкриття приватних шкіл (при дотриманні лави умов), а також заборона функціонування підготовчих шкіл (ст. 7). У Конституції також обумовлено, що питання професійного навчання можуть регулюватися законом або на підставі закону.

Відмітною особливістю основного закону є і регулювання в нім питань громадянства (що було обумовлене як лавою історичних причин - зокрема, переслідуванням всіх "інакодумців" в період фашизму, так і політичних причин, наприклад, існуванням до жовтня 1990 р. двох німецьких держав); мова в нім йде про таке поняття, як "німець". Іншими словами (по сенсу формулювань ст. 116), німцем є кожен, хто володіє німецьким громадянством або знайшов притулок як біженець, переміщеного обличчя німецької національності і так далі. Причому в основному законі ( його розділі про основні права) чітко встановлено, що ніхто не може бути позбавлений германського громадянства. Втрата громадянства можлива тільки на підставі закону, а проти волі зацікавленої особи лише в тому випадку, якщо воно не стане особою без громадянства. У конституції також записано, що ні один німець не може бути виданий іноземній державі (ст. 16).

У основному законі закріплено і право притулку для осіб, що піддаються політичним переслідуванням (ст. 16).

Важливою особливістю правового положення особистості у ФРН стало закріплення обмежень в здійсненні прав і свобод. У конституції міститься спільна концепція цього інституту. Кожен має право на вільний розвиток своєї особи за двох умов: 1) оскільки він не порушує прав інших; 2) оскільки він не робить замах на конституційних буд або етичний закон (аб. 1 ст. 2). В той же час обумовлено, що той, хто зловживає свободою думок, особливо свободою друку, свободою викладання, свободою зборів, об'єднань, таємного листування і так далі, власністю або правом притулку для боротьби проти основ вільних демократичних ладів, позбавляється цих основних прав; факт позбавлення і об'єм його визначається Федеральним конституційним судом (ст. 18).

Висновок

У основному законі встановлено, що можливе обмеження якого-небудь основного права законом або на основі закону; такий закон повинен носити спільний характер, а не застосовуватися до окремого випадку; у законі має бути назване це право з вказівкою статті конституції. При цьому підкреслюється, що істота вмісту основного права у жодному випадку не має торкнутися (ст. 19). Обмеження лави основних прав можливі для відповідних осіб законами про військову і замінюючу її службу, а також для градянського населення і інших категорій осіб - законам, призначеними для цілей оборони.

У конституції закріплені і найважливіші гарантії основних прав і свобод; серед них - по-перше, її норма, що встановлює, що перераховані в конституції права і свободи обов'язкові, як право, що безпосередньо діє для законодавчої влади, виконавчій владі і для судової влади (абз. 3 ст. 1); по-друге, положення про можливість особи чиї права порушені публічною владою, звернутися в суд (абз. 4 ст. 19); по-третє, про відповідальність держави або відомства, на службі якого перебуває особа, що порушила свої службові обов'язки перед третіми особами, за дії свого службовця (ст. 34); а також, зрозуміло, записані в основному законі гарантії конкретних прав і свобод.

Література

1. Іноземне конституційне право / Черінь редакцією І-67 проф. В.В. Маклакова. - М.: Юріст', 1996. - 512.