Основний закон Федеративної Республіки Німеччини

Реферат:

Основний закон ФРН

План

Вступ

1. Основний закон ФРН

Висновок

Література

Вступ

Основний закон ФРН від 23 травня 1949 р. є четвертою в історії Німеччини конституцією; його попередниками були імперські конституції 1849 р., 1871 р., 1919 р., Веймарськая конституція; остання проголошувала Німеччину республікою. Нині чинний основний закон був ухвалений Парламентською радою. У його склад входили 65 депутатів, які представляли у той час всі політичні партії і були вибрані ландтагами західнонімецьких земель як гості до складу Ради входило 5 представників від Берліна; головою Ради був К.Аденауер.

У основному законі знайшли своє віддзеркалення традиційні риси німецького буржуазного конституціоналізму; у нім був врахований досвід конституції Веймарськой. У вмісті акту помітно вплив західних держав-переможниць (США, Великобританії, Франції), відчуємо суспільно-політичний компроміс післявоєнного розвитку Німеччини оскільки основний закон ухвалювався на тлі підйому антифашистського і демократичного руху в західних землях.

Конституція Німеччини носить назву "Основний закон", що було обумовлене низкою обставин: 1) прагненням до об'єднання Німеччини після об'єднання дія закону повинна була поширитися на всю німецьку територію; 2) тимчасовим характером його дії - до набирання чинності конституції, прийнятої вільним волевиявленням всього німецького народу.

1. Основний закон ФРН

Конституція базується на лаві основоположних принципів: демократизм, парламентаризм і розділення властей, плюралізм, рівність і тому подібне Одним з головних є принцип федерального пристрою держави; згідно абз. 3 ст. 79 основний закон не допускається зміни його норм, що зачіпають розділення федерації на землі, принципи співробітництва земель в законодавстві і так далі. Настільки строго основний закон охороняє і такі принципи як гідність людини, народний суверенітет, зв'язаність законодавчої влади конституційних ладів, а виконавчої влади і правосуддя - законом і правом.

ФРН визначається основним законом як демократична і соціальна федеральна держава (абз. 1 ст. 20). Вся державна влада виходить від народу, яка здійснюється ним шляхом виборів і голосувань, тобто безпосередньо і через виборні органи. Основний закон встановлює гарантії функціонування ФРН як демократичної держави, закріплюючи норми про існування багатопартійної системи, представницьких органів, прав і свобод громадян, місцевого самоврядування, незалежного суду і ін. У акті закріплюється спеціальне положення про те, що всі німці мають право чинити опір всякому, хто спробує усунути конституційних буд, якщо інші засоби не можуть бути використані (абз. 4 ст. 20).

Основний закон (хоча і в декілька приглушеному вигляді) говорить про ФРН (землях як про правову державу (мало не вперше в Европе) і про його основоположні ознаки, зокрема, встановлюючи, що всі громадяни, органи і організації (публічні і приватні) зобов'язані підкорятися праву (ст.ст. 1, 2, 5, 9, 10, 11, 12, 14, 19 і ін.), що судді незалежні і підкоряються тільки закону (ст. 97), що не допускається створення надзвичайних судів (ст. 101) і додання закону зворотної сили (ст. 103) і так далі.

У основному законі записано, що загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною внутрішнього права ФРН (тобто федерального права). Він закріплює примат таких норм перед нормами федерального права і підкреслює, що ці норми породжують права і обов'язки безпосередньо для осіб що проживають на території ФРН (ст. 25).

Прагнучи здолати тоталітарне минуле, враховуючи уроки ураження в другій світовій війні, основний закон чітко проголошує, що дії, здатні порушити мирне співіснування народів і що робляться з цією метою, зокрема, для підготовки до ведення агресивної війни, є антиконституційними і повинні каратися (абз. 1 ст. 26). Зброя, призначена для ведення війни, може виготовлятися, ввозитися і поступати в оборот тільки з дозволу Федерального уряду (абз. 2 ст. 26).

Висновок

У конституції відсутній спеціальний розділ про основи економічних буд у ній записані (причому в розділі про основні права) лише положення про власність. Зокрема, встановлено що власність і право спадкоємства гарантуються. Їх вміст і межі встановлюються законами (абз. 1 ст. 14); відчуження власності можливе тільки в цілях спільного блага, воно може проводитися згідно із законом або на підставі закону при відшкодуванні, що справедливо враховує інтереси суспільства і осіб, яких зачіпає відчуження (абз. 3 ст. 14). Одночасно підкреслюється, що власність зобов'язала - користування нею повинно служити спільному благу (абз. 2 ст. 14).

Крім того, основний закон визначає, що земля надра, природні багатства і засоби виробництва можуть бути в цілях усуспільнення передані в суспільну власність або інші форми суспільного господарства законом, який регулює вигляді розміри відшкодування (ст. 15).

Конституція закріпила у ФРН структуру парламентарної республіки і федеральну форму територіального пристрою.

Звертає на себе увагу ще одна особливість основного закону ФРН: включення в нього значного числа норм про можливості і умови оголошення в країні особливого режиму (стан напруженості - ст.. 80-а, стан оборони - більше десятка статей під літерами від "а" до "л" і спільної цифри 115), що по суті є одному з різновидів режиму надзвичайного положення який через низку обставин (і перш за все історичних) в основному законі навіть не згадується. Правда, ці норми були включені в 1968 р. - в період "холодної" війни, але| їх присутність в акті має і цілком певний підтекст, оскільки основний сенс надзвичайного законодавства "віддзеркалення небезпеки, загрозливої існуванню або основам вільних демократичних буд Федерації або землі" (ст. 87-а).

Основний закон ФРН належить до жорстких конституцій за способом його зміни. Він може бути змінений тільки законом, який його спеціально змінює або доповнює; такий закон має бути ухвалений більшістю в дві третини голосів депутатів Бундестагу і дві третини голосів членів Бундесрата (абз. 1 і 2 ст. 79). За більш ніж 46 років дії основного закону було ухвалено понад 41 закон про внесення поправок і доповнень.

Література

1. Іноземне конституційне право / Червень редакцією І-67 проф. В.В. Маклакова. - М.: Юріст, 1996. - 512|.