Ш особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

Ш знайомитися з матеріалами перевірки;

Ш подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

Ш бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

Ш користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

Ш одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

Ш висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

Ш вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Органи, що розглядають звернення громадян (згідно зі ст. 19 Закону), зобов'язані:

Ш об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

Ш на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

Ш скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

Ш забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

Ш письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

Ш вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

Ш у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

Ш не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

Ш особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Звертання розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження (ст. 20 Закону України "Про звернення громадян"), а ті, які не мають потреби в додатковому вивченні, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені в звертанні питання неможливо, керівник відповідного органа, підприємства, установи, організації або його заступник установлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін рішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляди може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, що мають встановлені законодавством пільги, розглядаються в першочерговому порядку.

Законом встановлена безоплатність розгляду звернення.

§3. Відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян

Згідно зі статтею24 відповідного закону, особи винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завданні матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом[Про звернення].

Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством. Це положення закріплюється в ст.26. Закону

Ст.27 говорить, що “ витрати, зроблені органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду” [4; ст. 27].

Звернення громадян становлять собою сукупність активних вольових дій фізичних осіб. Їх особливість полягає в тому, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність і дисципліну в державному управлінні. Тільки скарги і заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших осіб, державних і недержавних структур ініціюють компетентні органи (повноважних осіб) на проведення контрольно-наглядових дій з метою усунення порушень і недоліків.

Скарга на протизаконні дії або рішення відповідних органів та їх посадових осіб подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права на звернення в суд відповідно до закону, а в разі відсутності такого (вищого) органу або незгоди громадянина з прийнятим по скарзі рішенням - безпосередньо в суд.

Отже, захищаючи свої законні права і свободи, громадяни звертають увагу компетентних органів на порушення законодавства і таким чином захищають існуючі в державі та суспільстві правовідносини. Такий контроль у деяких випадках називають ще й індивідуальним.

Висновок

Таким чином, контроль можна характеризувати як складову частину управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни і правопорядку і полягає у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних органів, даванні їм обов'язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вжитті заходів примусу щодо підконтрольних органів.

Нагляд же має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків та притягнення винних до відповідальності, без права втручатися в оперативну та господарську діяльність піднаглядних об'єктів, зміни чи скасування актів управління.

Прокуратура є невід'ємною частиною державного механізму, вона наділена певним об'ємом влади для здіснення вищого нагляду за виконанням законів в державі. Конституція України визначає прокурорський нагляд як вищий, який здійснюється від імені держави, її верховної влади. Вищий нагляд забезпечую приорітет загальнодержавних інтересів над місцевими та відомчими.

Звернення громадян є особливим способом забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, який істотно відрізняється від контролю та нагляду. Відмінність між ними полягає в тому, що ініціаторами перевірок тут виступають не державні утворення (їх посадові особи), а громадяни. Звертаючись до компетентних органів із заявами і скаргами, вони сигналізують про виявленні ними порушення законності і дисципліни, надаючи тим самим змогу повноважним органам розібратися в суті справи, притягти, якщо на це є підстави, до відповідальності винних. Звернення за захистом своїх прав у компетентні органи є важливим засобом забезпечення їх прав і свобод, законності і дисципліни в цілому.

Список використаної літератури:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. //Відомості Верховної Ради України /далі - ВВР/ - 1996 №30.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Науково-практичний коментар. //К. - 1991.

3. Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. //ВВР-1996. №47.

4. Закон України "Про прокуратуру" від 5.11.1991р. //ВВР-1992№4.ст.14.

5. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 01.12.1994р. // ВВР - 1994 № 52 ст.

6. Закон України“Про захист прав споживачів” від 15 грудня 1993 р.

7. Битяк Ю.П. Адміністративне право України - Харків, 2003

8. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій - К. 1998.

9. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. -2-ге вид., допов. - К. Юрінком Інтер, 2000. - 752 с..

10. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие.- Х.: ООО «Одиссей», 1999. - 224 с.