Конституція Великобританії

Реферат:

Конституція Великобританії

План

Вступ

1. Конституція Великобританії

Висновок

Література

Вступ

Британським конституціоналізмом є вельми своєрідне явище правовій дійсності. Древнє і міцне коріння парламентаризму, англо-саксонская правова система, монархічна форма правління - все це робить фактичну і юридичну конституцію Великобританії унікальної. Ця країна до цього дня не має як основний закон єдиного писаного нормативного правового акту.

Уважніше ознайомлення з британським досвідом конституційного розвитку дозволяє укласти, що нічого парадоксального в цьому не немає.

Будівля британського конституціоналізму, що зводиться протягом багатьох століть, має як міцний і надійний фундамент спільне право і високу правову культуру. Тому в даній країні на відміну від більшості інших декілька століть не виникало необхідності в ухваленні єдиного статуту.

Особливості конституції Великобританії характеризуються перш за все специфікою її форми. Британська доктрина конституціоналізму відносить до писаних тільки акти, витікаючи від парламенту, тобто статути. Судові ж прецеденти, як і конституційні звичаї, англійські учені відносять до неписаної частки права.

Конституція Великобританії включає практично неозоре число конкретних джерел. Їх можна класифікувати, розділивши на 4 групи: статути, судові прецеденти, конституційні звичаї і доктринальні джерела.

1. Конституція Великобританії

Статутне право утворюють акти парламентів, прийняті з 1215 р. по питаннях конституційного права. Відлік ведеться з дати ухвалення Великої хартії вільностей. В даний час, проте, має значення не буквальний вміст цього документа феодальної епохи, а його розширювальне тлумачення юристами, що дозволяє, зокрема, вивести правила про неприпустимість покарання громадян без судового розгляду і тому подібне У англійській літературі і практиці немає єдиних критеріїв, по яких той або інший статут можна було б віднести до конституційних. Ці критерії не вироблені, оскільки всі закони у Великобританії мають рівну юридичну силу, лад ухвалення, зміни і відміни. Таке положення існує відповідно до принципу парламентського верховенства, згідно якому закон може бути ухвалений тільки парламентом, і всі вони мають рівний статус. Проте не всі статути визнаються часткою конституції. До найбільш важливих актів, що розглядуються як чисто конституційні, прийнято відносити статути, регулюючі: структуру, повноваження і взаємини палат парламенту (закони про парламент 1911 і 1949 рр.. Акт про перів 1963 р.. Акт про палату общин 1978 р.), правове положення особи (наприклад, згадана Велика хартія вільностей 1215 р., Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р., положення яких, правда, здебільше носять історичний характер будучи повністю заміненими пізнішими актами кримінального і карно-процесуального законодавства); виборче право (акти про народне представництво 1949, 1969, 1974, 1983 рр. і так далі); статус монарха (Акт про престолонаслідування 1701 р.); організацію території і місцеву самоврядність (акти про місцеве правління 1972, 1985 рр. і так далі Акт про з'єднанн з Шотландією 1706 р.).

Таких актів в даний час налічується більше 40. Крім того, конституційні норми містяться і в статутах, що регламентують конституційні стосунки поряд з іншими, що відносяться до предмету регулювання інших галузей права. Так, в актах про міністрів корони 1937, 1964 і 1975 рр. окрім конституційно-правових норм є положення, що відносяться до адміністративного права. Слід мати на увазі, що конституційні норми можуть міститися і в актах делегованого законодавства.

В цілому статутне конституційне право носить фрагментарний характер, хоча число його джерел постійно збільшується.

Прецедентне право, як джерело конституції Великобританії - це сукупність судових рішень по конституційних питаннях, що є обов'язковими при розгляді в майбутньому аналогічних справ. Його можна умовно підрозділити на спільне право і право справедливості.

Спільне право в Англії створене королівськими Вестмінстерськими судами. Право справедливості - сукупність норм, створених судом канцлера, щоб доповнювати, а інколи і переглядати систему спільного права. Прецедентне право передбачає, що суди у Великобританії не лише застосовують, але і створюють норми права, тобто правилам, що містяться в судових рішеннях, повинно слід і надалі, а також обов'язковість вирішень вищестоящих судів для нижчестоячих. Обов'язкові прецеденти в Англії можуть створюватися не всякими судами, а тільки так званими високими судами (Верховним судом і палатою лордів). До 1966 р. вважалося, що палата лордів строго зв'язана своїми прецедентами. Після цього було вирішено, що на користь правосуддя палата лордів може відходити від раніше створених прецедентів. Практика свідчить про досить помірне використання цього нововведення.

Сфера дії прецедентів в конституційному праві Великобританії є досить обмеженою. В даний час вони, в основному, регулюють питання, привилегий Корони. Історично прецедентному праву належить вельми значна роль у формуванні англійської конституції. Проте, судові рішення з часом отримують статутне оформлення.

Звичайне право грає значно велику роль в порівнянні з прецедентами. Конституційні звичаї, що іменуються також угодами, регулюють важливі питання державного життя. Наприклад, згідно звичаю, монарх не може не підписати акт, прийнятий обома палатами парламенту. Угоди регулюють і такі важливі питання, як формування уряду лідером партії, що перемогла на парламентських виборах, колективна і індивідуальна відповідальність міністрів, процедури скликання законодавчого органу і розпуску палати общин, здійснення державного управління Короной тільки за згодою кабінету, так само як і само існування останнє.

Конституційні угоди є вельми своєрідним джерелом британської конституції. З одного боку, вони реально діють як важлива ланка правової системи, без якої остання не зможе існувати. З іншої - звичаї не визнаються судами, тобто порушення угод не вабить юридичної відповідальності. Проте їх недотримання в країні з високим рівнем правосвідомості може привести до серйозних політичних наслідків.

Доктринальні джерела - специфічний елемент неписаної частки британської конституції. Під ними розуміються думки іменитих учених в області конституційного права. До них звертаються тоді, коли виявлений пропуск через відсутність статуту, прецеденту або звичаю, регулюючих певні стосунки. Так, палата лордів в 1920 р. визначила королівську прерогативу, пославшись на думку видатного англійського конституціоналіста кінця XIX - зачала XX століття А.В. Даїси. Останнім часом використання доктринальних джерел судами помітно активізувалося. Судові рішення в обґрунтування тієї або іншої позиції нерідко містять заслання навіть на газетні публікації.

Висновок

Співвідношення писаної і неписаної часток британської конституції пояснюється історичними причинами: спочатку саме прецеденти і конституційні угоди складали її основу і зумовлювали своєрідність її форми. У XX же зеке відбувається зростання числа джерел статутного права, і многие написані норми замінюються законами. Проте і до цього дня статутне регулювання конституційних питань не має всестороннього, систематизованого і деталізованого характеру. Так, посада прем'єр-міністра лише побічно встановлюється, тобто тільки згадується в єдиному статуті - акті про міністрів корони 1937 р. при визначенні розміру платні міністрам. Марно було б намагатися знайти в цьому законі (так само як і в інших) статус міністрів, прем'єр-міністра, взаємини його з членами уряду, іншими державними органами. Вказані питання регулюються звичаєм.

За способом зміни конституція Великобританії є гнучкою. Поступове нашарування багаточисельних законів, прецедентів і звичаїв створює прекрасну базу для пошуку компромісів і взаємоприйнятних рішень. Гнучкість і відомий консерватизм конституції Великобританії дозволяють забезпечити, з одного боку, спадкоємність і стабільність державного управління, з іншої - пристосувати існуючі конституційні норми до умов дійсності, що змінюються.

Література

1.Іноземне конституційне право/Черінь редакцією І67 проф. В.В. Маклакова. - М.: Юріст', 1996. - 512 з.