Малі підприємства. Їх розвиток і правове забезпечення

17

Зміст

Вступ

1. Сутність малого підприємства

2. Порядок створення підприємства

3. Юридичні підстави припинення діяльності підприємства

4. Державна підтримка малого підприємництва

5. Потенціал малого і середнього бізнесу в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковой економіки, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво - це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношнні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути квалифіковані як великий, стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох нардногосподарських негативів.

Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.

Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні прибувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству.

Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якою на місцевому рівні є представник малого бізнесу.

Мале підприємництво не має яких-небудь істотних переваг в кредитно-фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку бізнесу, діє в неімовірно складних умовах для існування. Для представника малого підприємництва невигідна бідь-яка підприємницька діяльність в сфері виробництва, і він намагається затвердитися в торгівлі і посередництві.

В теж самий час в малий бізнес вступає все більша кількіть громадян. Заняття власною справою як природня форма прояву здібностей людини і реалізація його громадянських прав формують умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально політичну базу демократичних перетворень суспільства.

1. Сутність малого підприємства

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва. Звідси слідує, що останнє є особливий сектор економіки, що утворюється сукупністю малих підприємств і тому що є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законах, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях, конституціонуючих сутність цього поняття [4, c.14].

Малими (незалежно від форми власності) визнаються під-приємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Малі підприємства можуть бути створені:

* громадянами, членами сім'ї та іншими особами, які разом ведуть трудове господарство;

* юридичними особами;

* державними органами, уповноваженими управляти державним майном;

* спільно підприємствами, громадянами та органами, уповноваженими управляти державним майном.

Мале підприємство може бути як новоствореним, так і створеним внаслідок виділення із складу діючого підприємства за ініціативою колективу структурного підрозділу. Для цього треба мати згоду власника майна, а підприємство, з якого виділилося мале підприємство, є засновником цього підприємства.

Для створення малого підприємства потрібно виконати таке:

1) визначити мету і завдання майбутнього підприємства;

2) визначити форму власності, на якій передбачається створити мале підприємство;

3) вибрати засновника малого підприємства. Якщо воно створюється на власності конкретного власника, то потрібно одержати його згоду;

4) розробити установчі документи;

5) підготувати і провести загальні збори членів підприємства, на яких приймається рішення про створення малого підприємства, а також затвердити установчі документи;

6) зареєструвати мале підприємство у місцевій держадміністрації. Якщо є засновник малого підприємства, то укладається засновницький договір, у якому визначаються взаємовідносини між малим підприємством і його засновником, передбачаються окремі умови його виробничої та фінансової діяльності.

Якщо для організації діяльності малого підприємства потрібні виробничі фонди, то вони можуть:

1) передаватися підприємствами-засновниками малому підприємству з балансу на баланс;

2) здаватися в оренду іншим підприємствам;

3) купуватися за рахунок банківського кредиту;

4) купуватися за наявні гроші у роздрібній та оптовій торгівлі, а також безпосередньо у населення.

Кадровий склад малих підприємств формується із числа працівників підприємства-засновника, а також за рахунок залучення робочої сили на основі трудових угод (контрактів).

Форми, системи і розміри оплати праці мале підприємство визначає самостійно.

Мале підприємство здійснює господарську діяльність на основі виробничого плану, який розробляється його керівництвом, приймається на загальних зборах трудового колективу.

Підприємство самостійно укладає договори із сторонніми підприємствами на виробництво, продукцію реалізує безпосередньо замовнику або населенню за договірними цінами [1].

Засновник здійснює право на управління малим підприємством через створене ним правління.

Правління призначається або обирається загальними зборами колективу, підприємства, правомочне на своїх засіданнях приймати рішення з усіх питань діяльності підприємства.

2. Порядок створення підприємства

Підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або згідно з рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами України.

Підприємство може бути створене за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а також у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Підприємства можуть створюватися, шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Створення підприємства здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Засновники реалізують свої засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і; предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових; коштів; формування органів управління тощо.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Відкриття структурних підрозділів не потребує їхньої державної реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

За законодавством України господарські товариства наділені правом створювати дочірні підприємства, які повинні бути зареєстровані у порядку, встановленому для реєстрації підприємств.

В зв'язку з тим, що в економіці України створюються і діють підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення [7.48-65].

Установчими документами підприємства є комплект документів встановленої форми, згідно з якими підприємство створюється і діє. До них відноситься статут підприємства, і, якщо власників декілька, установчий договір.

Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств-власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і ціпі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше) [9.65-69].

Мале підприємство підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

3. Юридичні підстави припинення діяльності підприємства

Припинення діяльності малого підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації -- за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -- засновників підприємства чи їх правонаступників.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети “Урядовий кур'єр” та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Згідно статті 60 ГКУ ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені законодавством строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку [2].

4. Державна підтримка малого підприємництва

Малий бізнес здатен в умовах економічної кризи в країні при мінімальному рівні державної підтримки створювати нові робочі місця, зменшуючи соціальну напругу у суспільстві; забезпечувати досить вагому частку бюджетних надходжень у вигляді податків, ризиково розробляти та впроваджувати нові зразки продукції та послуг.

Внаслідок прийняття протягом останнього часу Президентом України та Урядом важливих рішень у сфері підтримки підприємництва вдалося сформувати певні правові й організаційні умови для розвитку малого бізнесу, як в цілому по країні, так і по окремих регіонах.

Державна політика підтримки, стимулювання розвитку малого бізнесу та впровадження заходів з цього питання місцевими органами виконавчої влади, сприяє зростанню кількості суб'єктів господарювання. За 2007 рік кількість зареєстрованих суб'єктів підприємництва зросла проти 2006 року, на 7,9%.

В першу чергу державна підтримка малого підприємництва здійснюється на основі Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”. Цей Закон визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Дія Закону про підтримку малого бізнесу поширюється на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що здійснюють діяльність у галузі сільського господарства. В свою чергу дія Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

Відносини щодо державної підтримки малого підприємництва регулюються Законом про підтримку, Законом України "Про підприємництво" та іншими нормативно-правовими актами.

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки.

Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання.

На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції: готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг; приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва; сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва; сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства.

Програми підтримки малого підприємництва включають положення про:

фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб'єктів малого підприємництва; забезпечення участі суб'єктів малого підприємництва у виконанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб; вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності; сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва; пропозиції щодо встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва, у тому числі пом'якшення податкової політики; допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні.

Фінансове забезпечення виконання відповідних програм підтримки малого підприємництва провадиться за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом.

Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва. Контроль за цільовим використанням цих коштів здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.

Заходи щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України, а обсяги їх бюджетного фінансування затверджуються Верховною Радою України в Законі України про Державний бюджет України на черговий Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обгрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.

Відбір проектів по реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється на конкурсних засадах. Положення про проведення конкурсів проектів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає: заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку; застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.

Порядок ведення спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності визначається Кабінетом Міністрів України.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи, Кошти Українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Зазначені фонди є неприбутковими організаціями.

Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється зазначеними фондами за передбаченими відповідними програмами напрямами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.

Порядок створення та функціонування Українського фонду підтримки підприємництва визначається Кабінетом Міністрів України [1-2].

5. Потенціал малого і середнього бізнесу в Україні.

Про роль малого і середнього бізнесу (МСБ), який сьогодні надзвичайно

важливий для економіки України, свідчить зокрема обсяг продукції малих

і середніх підприємств, реалізованої у 2006 р. Він становив 57 % загального обсягу. Малий і середній бізнес забезпечує роботою 61 % працездатного населення України (рис. 5.1.), при цьому саме малі та середні підприємства надають можливість працевлаштування соціально незахищеним і менш адаптованим прошаркам населення. Як наслідок, саме власники малих і середніх підприємств становлять базис середнього класу, який виступає гарантом стабільності економіки та підвищення рівня життя громадян.

Рис 5.1.

Проте детальні статистичні дані, їх аналіз та розрахунки свідчать про те, що сектор малого та середнього бізнесу в Україні все ще не дуже далекий від реалізації свого потенціалу.

Рис 5.2.

Діючі підприємства, що є платниками податків станом на 2006 рік.

Стан малого бізнесу в Україні зазвичай інтерпретуються таким чином, нібито невелика кількість малих та середніх підприємств компенсується величезним числом приватних підприємців (на рис.5.3. наведено порівняння з іншими країнами). Проте відомо, що статистика за цією категорією суб'єктів малого та середнього бізнесу містить також дані про людей, які по суті не є приватними підприємцями. Нерідко громадяни реєструються такими для роботи найманими працівниками у компаніях, котрі використовують переваги спрощеного податкового режиму, що застосовується до суб'єктів підприємницької діяльності.

Насамперед слід відмітити значну розбіжність між зареєстрованими, але не діючими підприємцями. Також привертає увагу в цілому незначна для країни з таким населенням, як Україна, кількість зареєстрованих, активно працюючих підприємців.

Можна припустити, що значна різниця між відносно невеликим числом юридичних осіб -- підприємств і значно більшою кількістю підприємців -- фізичних осіб пояснюється сприятливішим регуляторним та податковим режимами для індивідуальних підприємців.

Порівняно з іншими країнами за кількістю малих і середніх підприємств Україна значно поступається міжнародним, зокрема європейським, показникам.

Рис. 5.3.

За даними репрезентативного, проведеного в квітні-травні 2007 року на замовлення IFC (Міжнародної фінансової корпорації), число реальнодіючих приватних підприємців не перевищує 480000 осіб(Рис.5.4.)

Рис 5.4.

Також у результаті дослідження з'ясувалося, що приблизно 500 тис. підприємців (приблизно 25 % тих, хто веде свій бізнес) працюють взагалі без будь-якої реєстрації. Така велика кількість «неофіційних» підприємців дозволяє припустити, що надмірне державне регулювання бізнесу залишається надто жорстким і виконання багатьох формальних вимог обтяжливо для підприємців. При цьому висока підприємницька активність населення, яка виявляється у неофіційних формах, вказує на те, що потенціал розвитку малого і середнього бізнесу в Україні ще не повністю реалізовано.

Українські підприємці очікували від держави поліпшення умов для ведення бізнесу, зокрема спрощення адміністративних процедур і проведення реформи державного регулювання. Так, за даними опитування IFC, у 2005 р. 41% малих і середніх підприємств України сподівалися, що в наступному році умови для ведення бізнесу поліпшаться. Проте дані опитування у 2006 р. засвідчили сильне розчарування підприємців: лише 15 % з них визнали, що ці надії справдилися. Насамперед це пов'язано з високим ступенем регуляторного навантаження на підприємства, яке у 2006 р. в Україні залишалось одним із найважчих серед країн СНД (рис. 5.5.).

Рис. 5.5.

Несправджені очікування підприємців, а також поширення „тіньового” бізнесу, демонструють, наскільки існуючі адміністративні бар'єри обмежують розвиток підприємництва в Україні.

Однією з причин такої ситуації є те, що загальне законодавче навантаження і кількість наново прийнятих нормативних актів, що регулюють підприємницьку діяльність, зростають із року в рік (див. рис. 5.6). При цьому у нормативно-правовому регулюванні, як і раніше, залишаються суттєві недоробки, які потребують змін і доповнень до законодавчої бази.

Рис 5.6.

У 2005-2007 рр. для вдосконалення процедур видачі дозволів і проведення перевірок було прийнято два Закони: „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” (набрав чинності з січня 2006 р.), „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (прийнято Верховною Радою України у квітні 2007 р.). Ці рамкові закони повинні каталізувати процес системної реформи у сфері державного контролю і видачі дозволів.

Враховуючи ступінь зарегульованості бізнесу в Україні, відмова від надмірного регуляторного навантаження на підприємства МСБ у вигляді дозволів і перевірок повинна стати важливим етапом роботи зі спрощення адміністративних процедур.

Досвід країн -- нових членів Європейського Союзу, які ще наприкінці 1990-х -- початку 2000-х років подолали економічний спад перехідного періоду, демонструє, що лише країни зі сприятливим для ведення бізнесу середовищем досягли високого рівня ВВП і стабільного економічного зростання (рис. 5.7).

Поліпшення бізнес-середовища за всіма аспектами надзвичайно важливе для прискорення економічного зростання в Україні у найближчому майбутньому. Серед трьох основних компонентів бізнес-середовища -- інфраструктури, трудових ресурсів та державного регулювання -- перші два в Україні можна вважати порівняно розвинутими. Проте компонент державного регулювання є чинником, який гальмує повноцінну реалізацію малим і середнім бізнесом свого потенціалу і негативно впливає на економічне зростання.

Рис. 5.7.

Підвищення конкурентоспроможності країни шляхом зниження регуляторного тягаря на підприємства малого і середнього бізнесу є політичним пріоритетом у всіх розвинутих країнах. Цей підхід знайшов відображення у так званій Лісабонській стратегії, яка виступає орієнтиром розвитку економіки країн ЄС.

Більшість країн колишнього соціалістичного блоку завдяки швидко та ефективно проведеним реформам виробляють більше ВВП на душу населення, ніж Україна, і є конкурентоспроможнішими (рис. 5.8).

Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму, за такими компонентами конкурентоспроможності, як макроекономічна стабільність, інфраструктура, освіта і рівень розвитку виробничого сектора, відставання України від країн-сусідів, які нещодавно вступили до ЄС, незначне.

Рис. 5.8.

Одночасно за показниками „розвинутість державних інститутів” та „готовність до адаптації технологій” Україна відстає щонайбільше. Нерозвинуті інститути і надмірне державне регулювання шкодять конкурентоспроможності принаймні за трьома параметрами:

* додаткові витрати на ведення бізнесу (прямі витрати виробників);

* бар'єри для інновацій (через застарілі норми регулювання);

* бар'єри для імпорту засобів виробництва (високотехнологічних виробів та комплектуючих).

Малі і середні підприємства стикаються з тим, що жорстке регулювання державою умов для ведення бізнесу призводить до посилення корупції.

Корупція безпосередньо знижує конкурентоспроможність країни, роблячи її менш привабливою для інвестицій, послаблює конкуренцію серед існуючих підприємств, перешкоджає підвищенню ефективності їх діяльності. Дані дослідження Transparency International свідчать, що негативний вплив корупції виявляється, насамперед, у пригніченні підприємницької ініціативи. Забезпечення прозорих, зрозумілих та стабільних правил і процедур у взаємовідносинах бізнесу і державних органів є важливою передумовою економічного прогресу в Україні [14].

Висновок

Після проголошення Україною незалежності та обрання курсу на створення правової демократичної держави розпочався принципово новий етап економічного життя суспільства. Але на цьому етапі господарський організм виявився у кризовій ситуації: розбалансованим, з порушеними звичними господарськими зв'язками. Відбулася глибока структурна деформація виробництва, що характизувалася значною відсталістю галузей споживчого комплексу за потужністю і технічним станом, спрацьованістю значної частини фондів у цивільному виробництві і надмірним навантаженням виробництва на довкілля у багатьох районах та ін. Жорсткі методи командно-адміністративного управління, всілякі дотації, директивний перерозподіл фінансових ресурсів тощо не давали змоги здійснити різні структурні перетворення. Після переходу на нові методи управління виявилися усі ці недоліки, що накопичувалися тривалий час, дуже уповільнивши реформи.

Формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними реформами, що здійснюються на основі перетворення як матеріально-речової, так і соціально-економічної структури суспільного виробництва. Органічним об'єктом цих реформ є невеликі підприємства, які на відміну від великих характеризуються особливими умовами функціонування.

Як зазначається у проекті Послання Президента України до Верховної Ради України " Україна: поступ у XXI століття", "слабким місцем у розвитку реформ виявився недостатній розвиток малого та середнього бізнесу. Його частка у створенні валового внутрішнього продукту лишається надзвичайно низькою".

Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і систему суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому розвитку всіх його структурних ланок не тільки по вертикалі і горизонталі, а й з погляду найбільш раціонального поєднання організаційно-виробничих структур, що відрізняються за розмірами виробництва. Однією з умов вирішення цього завдання і є підвищення ефективності малого підприємництва.

Малі підприємства в умовах нашої держави також можуть забезпечити значне підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого використання капітальних і поточних витрат. Стосовно капітальних витрат потрібно виділити такі фактори, як висока швидкість обороту капітальних вкладень на основі скорочення строків будівництва, введення і освоєння виробничих потужностей, низькі витрати на спорудження інфраструктурних об'єктів.

Малі підприємства впливають на просторову структуру ринку і розвиток ринкових відносин передусім за рахунок приросту кількості суб'єктів ринку. Саме малі підприємства, особливу в разі успішного проведення земельної реформи, можуть стати основою динамічних ринкових структур у всіх без винятку галузях, забезпечать переведення ресурсів у найбільш ефективні сфери і тим самим об'єднають процеси структурної політики і формування ринку.

Динамічність, здатність швидко змінювати номенклатуру продукції, що виготовляється, перетворюють малі підприємства на основу структурної гнучкості народного господарства. Перехід до ринку в Україні надто затягнувся. Це свідчить про недооцінювання ні малого підприємництва, ні підприємця. І хоча підприємець - це ключова фігура на ринку, він все ще не має всієї необхідної правової бази для своєї діяльності. Разом з тим у свідомості громадян не стався перелам, пов'язаний з розумінням ролі підприємництва та підприємців, які досі асоціюються з проявами тіньової економіки. Коли підприємці будуть основою "середнього класу", а мале підприємництво набуде правового статусу, стане повноправним елементом господарської системи, розшириться соціальна база демократії, що сприятиме виходу України з кризи.

Сьогодні провідну роль у створенні ефективного недержавного сектора відіграє малий бізнес. Саме малі і середні підприємства, різні комерційні структури, що належать до сфери малого бізнесу, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що ставляться до ефективності. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господарства сприятиме демонополізації та розвитку конкуренції. Але такий бажаний розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на безліч перепон.

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України.

2. Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р. №2063-ІІІ.

3. Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12.2000р. №2157-ІІІ.

4. Шаповал В.М. Феномен державного органу (органу держави) або органу державної влади: теоретико-правовий і конституційний аспекти // Право України. -- 2007. -- № 8. -- С. 27, 28.

5. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: монографія / За зат. ред. О.М.Бандурки. -- Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2006. - С. 91.

6. Урядовий кур'єр. -- 2007. -- № 217.

7. Tpуш I.B. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» потребує удосконалення // Право України. -- 2007. -- № 12. -- С. 95.

8. Офіційний вісник України. -- 2007. -- № 50. -- Ст. 2434.

9. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монограф. -- К.: Факт, 2006. -- С. ЗО.

10. Мале підприємництво в Україні: 36. норм.-прав, актів. -- К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2006. -- 192 с.

11. www.liga.kiev.ua

12. www.rada.gov.ua

13. www.ukrstat.gov.ua

14. http://www.vlasnasprava.info/files/IFC_Ukr_Web.pdf