Юридичні факти, що створюють право на видачу свідоцтва про право на спадщину

10

Реферат:

«Юридичні факти, що створюють право на видачу свідоцтва про право на спадщину»

План

Вступ

1. Юридичні факти, що створюють право на видачу свідоцтва про право на спадщину

Висновок

Література

Вступ

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє ряд юридичних фактів, які створюють право на видачу такого свідоцтва. Такими юридичними фактами є: факт смерті і час відкриття спадщини; встановлення кола спадкоємців, перевірка в наявності між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин і відносин, що ґрунтуються на утриманні; факт прийняття спадщини; встановлення спадкової маси.

Насамперед нотаріус перевіряє факт смерті та час відкриття спадщини.

Визначення часу відкриття спадщини має велике практичне значення, бо саме з цього часу встановлюється коло спадкоємців, склад спадкової маси, початок перебігу строків на прийняття спадщини, на подання претензій кредиторів, на визначення строків охорони спадкового майна і моменту видачі свідоцтва. Від часу відкриття спадщини залежить також вирішення питання про застосування норм чинного права чи норм права, які регулювали ці відносини в минулому.

Відповідно до ст. 525 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Особи, які померли того самого дня (незалежно від часу), не спадкують один після одного. Тому, якщо в один і той самий день помирає декілька осіб, пов'язаних між собою родинними чи подружніми зв'язками, то спадщина відкривається після кожного з них і майно кожного з них спадкують їхні спадкоємці.

Факт смерті та час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвами органу реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, а також повідомленнями чи іншими документами про загибель спадкодавця на фронті, виданими командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військовим комісаріатом чи іншими органами Міністерства оборони України.

Для встановлення факту смерті та часу відкриття спадщини щодо осіб, які пропали безвісти або визнані судом безвісно відсутніми, потрібне рішення суду про оголошення таких осіб померлими. Таке рішення є підставою для реєстрації органами реєстрації актів громадянського стану факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. У такому разі часом відкриття спадщини буде день, коли рішення вступить в законну силу, а в разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти за обставини, що загрожували йому смертю чи дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, -- день його гаданої загибелі.

При встановленні судом юридичного факту смерті громадянина документом, який підтверджує факт смерті, є також свідоцтво органів реєстрації актів громадянського стану, що видається на підставі рішення суду. Часом відкриття спадщини в такому разі буде день фактичної смерті спадкодавця, вказаний у рішенні суду.

Якщо ж у свідоцтві про смерть спадкодавця вказано тільки місяць чи рік смерті, то днем відкриття спадщини слід вважати відповідно останній день вказаного місяця або 31 грудня того року.

1. Юридичні факти, що створюють право на видачу свідоцтва про право на спадщину

Таким чином, факт смерті та час відкриття спадщини може бути підтверджено двома документами: свідоцтвом про смерть і повідомленням про загибель на фронті.

Із проведенням широкої реабілітації жертв політичних репресій в Україні постало питання про встановлення факту і часу смерті цих громадян. Факт смерті спадкодавця-громадянина, реабілітованого в установленому порядку, визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих. Часом відкриття спадщини в такому разі є день винесення рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих.

При спадкоємстві за законом слід правильно визначити коло спадкоємців, які можуть бути закликані до спадкування. Законодавство України (статті 527, 532 ЦК) встановлює дві черги спадкоємців за законом: перша черга -- діти (в тому числі усиновлені, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті), подружжя, батьки (в тому числі й усиновителі); друга черга -- сестри, брати (повнорідні й неповнорідні, але не звідні), дід і баба померлого як з боку батька, так і з боку матері. Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають утриманці. Вони спадкують з тією чергою, яка закликається до спадкування.

Онуки і правнуки спадкують за законом, за правом представлення якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. Вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (ст. 529 ЦК).

Діти, усиновлені після смерті своїх батьків, не втрачають права на спадкоємство після їхньої смерті, а також після смерті усиновителів, а усиновлені під час життя батьків таке право втрачають. Не можуть спадкувати після своїх дітей батьки, стосовно яких їх було позбавлено батьківських прав і в цих правах не поновлено, а також батьки й повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання свого обов'язку по утриманню спадкодавця, і це підтверджено судовим рішенням.

Спадкоємці можуть бути усунені від спадкоємства, якщо вони навмисно позбавили життя спадкодавця чи когось із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (ст. 528 ЦК України).

Окремо слід зазначити, що спадкоємцями після смерті громадянина, який зазнав політичних репресій та був реабілітований у встановленому законом порядку, відповідно до п. 4 Положення про порядок виплати компенсації, повернення майна чи відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 р. №564, можуть бути тільки спадкоємці першої черги, а за відсутності їх спадщина переходить до держави незалежно від наявності спадкоємців другої черги чи спадкоємців за заповітом.

Не є спадкоємцями після вітчима і мачухи пасинки та падчерки, хоч би скільки часу вони проживали однією сім'єю. Не є спадкоємцями також вітчим і мачуха. Усі вони можуть спадкувати лише як утриманці.

Черговість спадкоємства має суворо дотримуватись. Спадкоємці другої черги можуть спадкувати лише тоді, коли немає спадкоємців першої черги.

Встановлюючи коло спадкоємців у спадкуванні за заповітом, треба мати на увазі, що підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину є заповіт. Спадкування за заповітом відрізняється від спадкування за законом тим, що коло спадкоємців і порядок розподілу майна між ними залежить виключно від волі заповідача.

Відповідно до ст. 534 ЦК України заповідати все майно або його частину можна одній чи кільком особам -- як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі чи окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Єдиним обмеженням волі заповідача є врегульоване законодавством (ст. 535 ЦК) право на обов'язкову частку в спадщині, на яку мають право неповнолітні або недієздатні діти (в тому числі й усиновлені), непрацездатне подружжя, непрацездатні батьки (усиновителі) та утриманці. Брати, сестри, баба, дід, онуки і правнуки можуть мати право на обов'язкову частку в спадщині тільки як утриманці. Таке право певних спадкоємців на частку в спадщині дозволяє їм не залишитися без засобів існування.

Після встановлення кола спадкоємців нотаріус зобов'язаний перевірити наявність між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин і відносин, що ґрунтуються на утриманні. Для встановлення цього факту вимагаються відповідні документи. Так, родинні відносини можуть підтверджуватися свідоцтвами органів реєстрації актів громадянського стану про народження, виписками з книг запису актів громадянського стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем -- його братом, треба подати свідоцтва про народження спадкодавця і спадкоємця, і якщо в цих свідоцтвах батьки -- одній й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець -- брати.

У разі неможливості подання вказаних документів родинні відносини можуть бути підтверджені судовим рішенням, яке вступило в законну силу, набрало чинності, про встановлення факту родинних відносин.

Шлюбні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем можуть підтверджуватися свідоцтвом про шлюб, виписками з книг реєстрації актів громадянського стану, записами в паспортах про друге подружжя, а також рішеннями суду, що набрали законної сили, про встановлення факту реєстрації шлюбу та факту фактичних шлюбних відносин, якщо ці відносини виникли до 8 липня 1944 р. Для підтвердження наявності родинних і шлюбних відносин, крім названих документів, можуть бути прийняті довідки, видані підприємствами, установами та організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та шлюбні відносини спадкоємців зі спадкодавцем.

Перед видачею свідоцтва про право на спадщину утриманцю нотаріус має впевнитися, що спадкоємець дійсно був утриманцем спадкодавця. Для цього треба встановити, чи знаходилася ця особа на утриманні спадкодавця не менше року до його смерті та чи була вона непрацездатною на день відкриття спадщини.

Для перевірки першої обставини можуть бути подані: довідки виконавчого комітету місцевих рад, житлово-експлуатаційних організацій, правлінь ЖБК або з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника. У разі неможливості подати названі документи, цю обставину може підтвердити рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення юридичного факту знаходження на утриманні.

В усіх названих документах має бути не тільки підтверджено факт перебування на утриманні, а й зазначено час і період, коли особа знаходилася на утриманні спадкодавця.

Встановлюючи другу обставину, слід мати на увазі, що непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55-річного віку, чоловіки -- 60-річного, інваліди І, II, III груп, незалежно від того, чи призначено цим особам пенсію за старістю чи інвалідністю, а також особи, яким іще не виповнилося 16 років, а тим, що вчаться, -- 18 років. Непрацездатність за віком перевіряється за паспортом чи свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я -- за пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медикосоціальної експертизи.

За неможливості подати документи, які свідчили б про родинні, шлюбні відносини та відносини, що ґрунтуються на утриманні, спадкоємці можуть бути включені у свідоцтво про право на спадщину з письмової згоди всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і мають підстави бути закликаними до спадкування.

При видачі свідоцтва про право на спадщину, за заповітом встановлення родинних, шлюбних та інших відносин між спадкодавцем і спадкоємцями не провадиться, бо можуть спадкувати як особи, які входять в коло спадкоємців за законом, так і ті, які не входять до нього. Але необхідно перевірити наявність вказаних відносин, якщо є спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Крім того, якщо спадкоємець за заповітом бажає, щоб у свідоцтві було зазначено родинні чи інші відносини зі спадкодавцем, то нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують ці відносини.

Третій факт, що перевіряється нотаріусом до видачі свідоцтва про право на спадщину, -- це прийняття спадщини. Одержати свідоцтво про право на спадщину -- це право, а не обов'язок спадкоємця, тому прийняття спадщини є фактом волевиявлення спадкоємця придбати після смерті спадкодавця його майно на підставі закону чи заповіту. Прийняття спадщини, отже, є односторонньою угодою, внаслідок якої спадкоємець стає власником належного спадкодавцеві майна з моменту відкриття спадщини.

Винятком із цього правила становлять випадки, коли спадкодавцем є держава. Спадщина переходить до держави безпосередньо, незалежно від волевиявлення органу, який діє від її імені.

Чинним законодавством установлено єдиний порядок прийняття спадщини спадкоємцями як за законом так і за заповітом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини або фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Закон не забороняє спадкоємцеві, який фактично вступив в управління спадковим майном, також подати заяву про прийняття спадщини.

У практиці найчастіше трапляється перший спосіб прийняття спадщини -- подання заяви до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини або про видачу свідоцтва про право на спадщину є незаперечним доказом намірів спадкоємця стати власником спадкового майна.

Заява про прийняття спадщини може бути подана нотаріусу як під час особистої явки спадкоємця до нотаріальної контори, так і поштою. Якщо заява пересилається поштою, то підпис спадкоємця обов'язково повинен бути засвідчений. Якщо ж підпис спадкоємця не засвідчено, то нотаріус все одно приймає заяву і пропонує спадкоємцеві вислати належним чином оформлені документи або з'явитися до нотаріальної контори особисто. В разі особистої явки спадкоємця до нотаріальної контори нотаріус встановлює його особу і перевіряє справжність підпису, про що робиться відмітка на заяві та вказується найменування документа, який посвідчує особу спадкоємця.

Заява про прийняття спадщини може бути подана і через представника, який має нотаріально посвідчену довіреність на ведення спадкової справи. Заяви про прийняття спадщини від імені неповнолітніх, які не досягли 15-річного віку, та недієздатних осіб подають їхні батьки чи опікуни. Спадкоємці віком від 15 до 18 років подають такі заяви самостійно зі згоди батьків чи піклувальника. Їхня згода викладається на тій же заяві, а підписи засвідчуються в передбаченому законом порядку.

Нотаріус не може відмовити у прийнятті заяви на тій підставі, що до неї не прикладено всіх документів, які підтверджували б право на спадщину. Така вимога, що не ґрунтується на законі, часто призводить до пропуску спадкоємцями шестимісячного строку на прийняття спадщини. Документи можуть бути подані пізніше; головне, щоб воля спадкоємця, виражена в заяві на прийняття спадщини, була зроблена до закінчення шестимісячного строку.

Другий спосіб прийняття спадщини -- це фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном. Під цим слід розуміти будь-які дії спадкоємців по управлінню, розпорядженню й користуванню майном, тобто дії, які дають підстави вважати, що спадкоємець ставиться до спадкового майна як до свого. При цьому треба мати на увазі, що фактичний вступ в управління чи володіння частиною майна свідчить про прийняття всього майна, в чому воно не полягало і де б де не знаходилося.

Найбільш типовими діями такого фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном є, наприклад, проживання спадкоємця після відкриття спадщини в тому приміщенні, де проживав спадкодавець. Тривалість такого проживання після смерті спадкодавця значення не має; досить і того, що спадкоємець хоча б на один день пережив спадкодавця.

Про фактичний вступ в управління і володіння спадковим майном може свідчити сплата податку на будинок, сплата боргів спадкодавця, проведення ремонту будинку, квартири, обробіток присадибної ділянки, збір урожаю з цієї ділянки, подальше користування майном спадкодавця, якщо спадкоємець проживав разом із ним, і т. ін.

Доказами здійснення таких дій можуть бути: довідки житлово-експлуатаційних організацій, правління житлово-будівельного кооперативу, виконкому місцевих рад про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, або про те, що спадкоємець отримав майно спадкодавця; довідки державної податкової служби, страхового чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі чи квитанції про сплату податку, страхового платежу; запис у паспорті спадкоємця чи в домовій книзі про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку чи квартирі впродовж шести місяців після смерті спадкодавця.

Доказами фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном також можуть бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані до ломбарду речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного Талона) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю і т. ін.

Але може бути так, що всі названі документи, що свідчать про фактичний вступ в управління і володіння спадковим майном, можуть потрапити до спадкоємця і після шести місяців, які даються на прийняття спадщини. Тому ці документи приймаються як доказ фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном лише тоді, коли нотаріус має дані про те, що вони були одержані спадкоємцем до закінчення шестимісячного строку. А ці дані можуть підтверджуватися довідками житлово-експлуатаційних організацій, виконкомами місцевих рад, актом опису спадкового майна тощо.

Про фактичне прийняття спадщини може свідчити і той факт, що спадкоємець звернувся до суду з заявою про встановлення родинних, шлюбних чи інших відносин з метою оформлення спадкових прав.

У разі неможливості надати нотаріусові названі вище документи, які свідчили б про фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном, спадкоємець може звернутися до суду з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а відтак рішення суду, що набрало законної сили, буде документом, який підтверджуватиме цей факт.

При прийнятті спадщини слід брати до уваги декілька обставин, а саме: не допускається прийняття спадщини за якоїсь умови чи з застереженнями; не можна одну частину спадкового майна прийняти, а від іншої відмовитися; спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину; заява про прийняття спадщини не має зворотної сили, тобто спадкоємець не може по деякім часі взяти її назад або скасувати.

На практиці може виникнути така ситуація, коли спадкоємець із якихось причин пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини. У такому випадку за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину своєчасно, він може бути включений до свідоцтва про право на спадщину. Така згода має бути викладена в письмовій формі та подана до нотаріальної контори до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців, які дали згоду на включення у свідоцтво спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини, повинна бути нотаріально засвідчена. Якщо такої згоди спадкоємці не дають, то спадкоємець, який не вклався у строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду з заявою в порядку позовного провадження про продовження строку. Суд у такому разі розглядає не тільки питання про поважні причини пропуску строку, а й вимогу позивача про його частку в спадщині по суті. Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, а спадкове майно вже було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Крім того, строк на прийняття спадщини може продовжити і сам нотаріус у випадках: якщо особи, для яких право спадкоємства виникає лише за неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, заявляють про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, а коли цей строк менший від трьох місяців, закон надає право продовжити його до трьох місяців (ст. 549 ЦК); якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом чи заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши прийняти її в установлений строк, то право на прийняття належної йому частини спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія), і вони можуть прийняти спадщину протягом строку, що залишився на її прийняття, і якщо цей строк менший від трьох місяців, то нотаріус його продовжує до трьох місяців (ст. 551 ЦК).

Виходячи з того, що бути спадкоємцем -- не обов'язок, а право, спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини може відмовитися від спадщини через подання до нотаріальної контори заяви за місцем відкриття спадщини. Якщо ж спадкоємець не вчинить жодної дії, яка свідчила б про прийняття спадщини, то вважається, що він також відмовився від спадщини (ст. 533 ЦК).

Спадкоємець має право відмовитися від спадщини на користь когось із інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом чи заповітом, а також на користь держави або державних, кооперативних чи інших громадських організацій (ст. 553 ЦК України). Таким чином відмовитися від спадщини можна тільки на користь тих спадкоємців, яких було закликано до спадкоємства за законом чи заповітом, тому не можна, скажімо, відмовитися від спадщини на користь спадкоємців другої черги, якщо є спадкоємці першої черги, або на користь осіб, які не є спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом.

У разі відмови від спадщини без вказівки на те, на чию користь спадкоємець відмовляється від спадщини, його частка переходить до інших спадкоємців за законом чи заповітом у рівних частках. Це -- так зване прирощення часток (ст. 554 ЦК). При цьому слід мати на увазі, що після закінчення шестимісячного строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь із спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, може передати право на все одержане майно чи на його частку іншому спадкоємцеві лише на підставі загальноцивільних угод -- договорів купівлі-продажу, дарування, міни.

Спадкоємець, який має право на обов'язкову частку в спадщині, теж має право відмовитися від неї. В такім разі його частка переходить до спадкоємців за заповітом.

Відмова від спадщини на користь онуків і правнуків можлива в тому випадку, якщо вони є спадкоємцями за законом у порядку представлення, а за заповітом -- коли вони були утриманцями спадкодавця.

Відмова від спадщини від імені неповнолітнього чи недієздатного, яка повинна бути зроблена їхніми законними представниками, можлива лише за згоди на це органів опіки і піклування, які дають свій висновок, що така відмова не порушуватиме прав неповнолітнього чи недієздатного.

Відмова від спадщини, як і прийняття спадщини, має універсальний характер: відмова від частки спадщини означає відмову від усього спадкового майна. Така відмова -- безумовна та безповоротна: потім не можна буде забрати заяву про відмову від спадщини і претендувати на неї. Але з огляду на те, що відмова від спадщини є угодою, вона може бути визнана в судовому порядку недійсною, якщо була вчинена внаслідок обману, насильства, погрози та ін. (ст. 57 ЦК).

Юридичним фактом, який підлягає встановленню, є визначення складу спадкового майна. Об'єктом спадкоємства є майно, наявне на день відкриття спадщини. Але якщо на день видачі свідоцтва про право на спадщину вид майна змінився, то видається свідоцтво на майно, наявне на день його видачі. Приміром, якщо на день відкриття спадщини до спадкової маси входив будинок, що його на день видачі свідоцтва було знесено, то свідоцтво в такому разі буде видано на грошову компенсацію за знесений будинок.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, та місця його знаходження нотаріус вимагає подання відповідних документів. Так, для видачі свідоцтва про право на спадщину на жилий будинок, квартиру вимагається документ, який підтверджує право власності спадкодавця на це майно, довідка-характеристика БТІ, довідка нотаріальної контори про відсутність заборон чи арештів на цю нерухомість. Якщо заборону накладено у зв'язку з одержанням позики, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідну організацію про те, що спадкоємці одержали свідоцтво про право на спадщину на це майно. Якщо на будинок чи квартиру накладено арешт, видача свідоцтва затримується до зняття арешту.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на автотранспортні засоби, моторні човни, яхти, катери необхідно подати технічний паспорт, судове свідоцтво, судовий квиток або інший документ, який потверджує право власності спадкодавця на це майно. Якщо раніше автомобіль з ручним управлінням, виданий інвалідові, після його смерті залишався у власності сім'ї, то зараз відповідно до "Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999 у разі смерті інваліда автомобіль, одержаний ним безоплатно, повертається в повній комплектності відповідному органу соціального захисту населення. Автомобілі, отримані інвалідами на пільгових умовах, також повертаються органу соціального захисту населення, але при цьому спадкоємцям компенсується сплачена інвалідом вартість автомобіля з урахуванням відсотків його зносу. При цьому за бажанням членів сім'ї автомобіль може бути проданий ними через комісійний магазин за дозволом органів соціального захисту населення.

Має свої особливості й спадкування грошового вкладу. Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого не було зроблено розпорядження банківській установі, після смерті вкладника видається спадкоємцям за законом на загальних підставах.

Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад видається за заповітом, якщо в заповіті не зроблено спеціальної вказівки про вклад і в банківській установі відсутнє заповідальне розпорядження на нього. Якщо ж спадкодавець зробив заповідальне розпорядження банківській установі або застереження щодо вкладу в загальному заповіті, то вклад не входить до загального спадкового майна, на нього не поширюються норми спадкового права, і він переходить у власність особи, вказаної в розпорядженні чи заповіті (ст. 564 ЦК України). У цьому випадку вклад видається одразу після смерті вкладника без нотаріального оформлення. Вклад включається до спадкового майна і тоді, коли заповідальне розпорядження було зроблено на користь особи, яка померла раніше від вкладника, а також у тому разі, коли особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження, померла після вкладника, не затребувавши вкладу. Тоді вклад спадкують спадкоємці особи, на користь якої було зроблено розпорядження.

Для підтвердження наявності вкладу в банківській установі на ім'я спадкодавця пред'являється ощадна книжка. За неможливості її пред'явити (загублена чи знаходиться невідомо де) державний нотаріус на прохання спадкоємця робить запит до банківських установ про наявність на ім'я померлого вкладів.

При спадкуванні грошових сум, належних за договорами добровільного державного страхування, слід мати на увазі, що коли в договорі страхувальником зазначено особу, якій належить до видачі страхова сума, то вона не включається до спадкового майна, а якщо страхувальник не вказав особу, на користь якої укладено договір страхування, або така особа відмовилася від одержання страхової суми, то такі грошові суми є частиною спадкового майна.

Має свої особливості і спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку. Відповідно до ст. 533 ЦК вони переходять до спадкоємців за законом, незалежно від їхньої черги та спадкової частки, якщо вони проживали спільно зі спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

У практиці постає питання, що можна віднести до предметів домашньої обстановки і вжитку. Ні законодавство, ні наука поки що не визначили чіткого переліку предметів, належних до цієї категорії майна. Немає і певних критеріїв, за якими ту чи ту річ можна віднести до предметів розкоші, що спадкуються в загальному порядку, чи до предметів звичайної домашньої обстановки. Слід зауважити, що складання такого переліку не є реальним, -- адже змінюється уявлення щодо кожної речі: річ, яка вважалася предметом розкоші, з часом може стати предметом звичайного домашнього вжитку. Найдоцільнішим критерієм варто вважати повсякденне використання речі в побуті сім'ї. Саме це може служити підставою для розмежування предметів звичайного домашнього вжитку та предметів розкоші. При цьому слід також зважати на індивідуальні особливості побуту кожної сім'ї.

Наприклад, якщо бібліотека являє собою значну наукову чи художню цінність, містить антикварні видання, то її ніяк не можна віднести до предметів звичайного домашнього вжитку. Так само треба вирішувати питання і щодо творів мистецтва. Твори мистецтва, що мають велику художню цінність, бо написані відомими майстрами, колекції картин, гравюр, чеканки не належать до предметів звичайного домашнього вжитку. А от більшість домашніх бібліотек і вельми поширених творів мистецтва відносять саме до цієї категорії майна.

Отож, при спадкуванні предметів домашньої обстановки і вжитку слід брати до уваги декілька обставин, які характеризують специфіку спадкування цього майна. По-перше, нотаріальне оформлення одержання цього майна не є обов'язковим, достатньо простої передачі його. По-друге, спадкує той, хто впродовж одного року проживав разом зі спадкодавцем, незалежно від черги (ст. 533 ЦК України). По-третє, спадкоємець спадкує це майно зверх спадкової долі. Наприклад, померла мати, є два сини -- спадкоємці за законом. Один із синів мешкав разом із матір'ю. Спадкова маса: предмети домашньої обстановки і вжитку, а також вклад на 1000 грн. У цьому випадку кожен із синів одержить половину вкладу, а той, хто проживав із матір'ю, -- ще й предмети домашньої обстановки та вжитку.

Висновок

Для видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті реабілітованого, а воно видається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, в якому вказується і склад спадкового майна, -- документів, які підтверджували б належність успадкованого майна померлому, не вимагається.

Встановлюючи склад спадкового майна, слід брати до уваги, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Тому треба роз'яснити пережилому подружжю, що він може одержати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні, яка завжди становить половину. Таким чином, друга половина майна буде спадковою масою. У разі відмови пережилого подружжя одержати таке свідоцтво про право власності на половину майна, майно розподіляється між спадкоємцями на загальних підставах.

При цьому варто зазначити, що шлюб, згодом визнаний недійсним, не породжує права на спадщину для осіб, які в ньому перебували. Однак, якщо один із подружжя, що пережив іншого, не знав і не міг знати про наявність перешкод до укладення шлюбу, суд може визнати за ним право на майно, нажите під час шлюбу. Тоді частка померлого включається до спадкової маси, а частка пережилого подружжя виключається з нього, і йому на неї видається свідоцтво про право власності.

Про видачу свідоцтва про право власності пережилому подружжю сповіщаються всі інші спадкоємці, які можуть оспорити таку видачу свідоцтва в судовому порядку.

Література

1. Л.К. Радзієвська, С.Г. Пасічник - нотаріат в Україні, 2007