Посвідчення шлюбного контракту

Реферат:

Посвідчення шлюбного контракту

План

Вступ

1 Посвідчення шлюбного контракту

Висновок

Література

Вступ

Кодекс про шлюб та сім'ю України у 1992 р. було доповнено ст. 27, яка регулює поняття шлюбного контракту і закріплює право на його укладання.

Шлюбний контракт -- угода, яку укладають за власним бажанням особи, які беруть шлюб. Цією угодою вони закріплюють вирішення питань життя сім'ї, передбачають майнові права та обов'язки подружжя. Хоч у найменуванні статті визначено право подружжя на укладення шлюбного контракту, але саме подружжя, яке стає таким лише після реєстрації шлюбу, укласти такий контракт не може. Право на його укладення мають лише особи, які беруть шлюб, тобто особи, які мають намір одружитися, але цей намір ще не реалізовано.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 16 червня 1993 р. № 457 затвердив порядок укладання шлюбного контракту. Для нього встановлюється обов'язкова нотаріальна форма.

До нотаріуса за посвідченням цієї угоди звертаються громадяни, які мають намір одружитися. Угода набирає сили лише від моменту реєстрації шлюбу. Порядок та умови набуття чинності цією угодою регулюються законодавством; альтернативного вирішення цього питання не існує, тому положення про вступ у силу шлюбного контракту зазначається в тексті самої угоди.

Якщо громадяни вже одружені, нотаріус не має права посвідчити шлюбний контракт, у якому вони виступають як сторони, оскільки на підставі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок укладення шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р. № 457 укладений після реєстрації шлюбу шлюбний контракт визнається недійсним.

Місце вчинення цієї нотаріальної дії визначене законодавством, але не досить чітко. Угода укладається за місцем проживання однієї зі сторін або за місцем реєстрації шлюбу. Згідно зі ст. 173 КпШС особи, які бажають зареєструвати шлюб, подають заяву до органу реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання однієї з осіб, які беруть шлюб, або за місцем проживання їхніх батьків. Отже, можна визначити місцем вчинення цієї нотаріальної дії як місце проживання однієї зі сторін, так і місце проживання батьків кожної зі сторін, оскільки до реєстрації шлюбу місце його реєстрації визначається саме так.

1. Посвідчення шлюбного контракту

Шлюбний контракт -- єдина нотаріальна дія, яка може вчинятись у присутності свідків. Причому свідки, не будучи стороною, водночас не є і просто спостерігачами, а проставляють свої підписи на шлюбному контракті після підписів сторін. Присутність свідків під час укладення цієї угоди не є обов'язковою -- вона залежить лише від бажання сторін, що зазначається в тексті шлюбного контракту. Правове становище свідків, присутніх під час укладення шлюбного контракту, їхні права та обов'язки чинним законодавством не визначені та не передбачаються. Прізвища, імена, по батькові та місце проживання свідків записуються до тексту шлюбного контракту.

Нотаріус, посвідчуючи шлюбний контракт, у якому беруть участь свідки, зобов'язаний установити їхню особу, перевірити дієздатність.

Про встановлення особи свідків і перевірку їхньої дієздатності робиться відмітка у посвідчувальному написі. І хоча свідки не є особами, щодо яких учиняється нотаріальна дія, про документи, на підставі яких було встановлено їхню особу, має бути зазначено в реєстрі нотаріальних дій.

Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус установлює особу та перевіряє дієздатність осіб, які беруть шлюб, тобто осіб, які виступають сторонами угоди. Шлюбний вік в Україні для чоловіків становить 18 років, для жінок -- 17. Це положення закріплено у ст. 16 КпШС. У виняткових випадках державні адміністрації районів, міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських, районних у містах рад можуть знижувати шлюбний вік, але не більш як на один рік. За таких обставин ми можемо зіткнутись із ситуацією, коли обоє чи одна із осіб, які беруть шлюб, є неповнолітніми. У випадках, коли шлюбний вік знижено або коли шлюб бере жінка, якій виповнилося 17 років, шлюбний контракт укладається неповнолітніми за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи піклувальника. При цьому наявність згоди органів опіки та піклування є обов'язковою, тому що предметом угоди можуть бути майнові права та обов'язки подружжя. У подальшому, коли неповнолітня особа, зареєструвавши шлюб, набуває повного обсягу дієздатності, вона зможе вирішувати ці питання самостійно. А на момент укладення шлюбного контракту це -- неповнолітня особа, яка має часткову дієздатність.

Предметом регулювання шлюбного контракту можуть бути:

* питання, пов'язані з правом власності на рухоме чи нерухоме майно, придбане як до, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним із подружжя;

* питання, пов'язані з утриманням подружжя;

* порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна;

* немайнові зобов'язання;

* моральні зобов'язання;

* особисті зобов'язання;

* інші питання життя сім'ї.

У самому шлюбному контракті можуть передбачатися положення про зміну його умов, унесені за згодою сторін протягом існування шлюбу договором, що укладається в порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту. Під час унесення таких змін, за бажанням сторін можуть бути присутніми і свідки -- як ті, що супроводжували укладення основної угоди, так і інші особи. Угода про внесення змін до шлюбного контракту підлягає нотаріальному посвідченню.

Розглядаючи положення, що їх може містити шлюбний контракт, особливу увагу слід звернути на ч. 2 п. 2 порядку укладення шлюбного контракту, згідно з яким "умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачено спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення".

Наведене положення з нормативного акта дозволяє назвати шлюбний контракт своєрідним "протоколом про наміри сторін" у тому разі, коли цим контрактом вирішуються питання переходу права власності на нерухоме майно, автомототранспорт, цінні папери, земельні ділянки тощо, себто майно, щодо якого визначено спеціальний порядок оформлення права власності. Слід зазначити, що нормативні акти не розкривають поняття "належного оформлення". Шлюбний контракт не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на таке майно. Він закріплює лише намір сторін розпорядитись у майбутньому майном, право власності на яке потребує спеціальної реєстрації. А зазначений намір буде реалізовуватись у подальшому подружньому житті. Подружжя на добровільне виконання умов шлюбного контракту в порядку, встановленому чинним законодавством, укладатиме відповідні угоди, оформлятиме свідоцтва про право власності на частку у спільному майні або вирішуватиме ці питання в судовому провадженні.

Як приклад вирішення питань, зазначених у шлюбному контракті, у добровільному порядку, можна навести таку ситуацію.

Шлюбним контрактом визначено, що придбана чоловіком до укладення шлюбу квартира, належатиме і йому, і його дружині у рівних частках. Це намір сторін.

Вирішити це положення шлюбного контракту в добровільному порядку можна, уклавши відповідну угоду вже після реєстрації шлюбу. Чоловік дарує дружині половину квартири. Положення шлюбного контракту виконане. Квартира, придбана чоловіком до укладення шлюбу, стає спільною власністю громадян у визначених частинах: чоловікові належить половина квартири за договором, укладеним ще до одруження, на якому нотаріусом зроблено відмітку про посвідчення договору про розпорядження (дарування) ним іншою половиною квартири, а дружині половина квартири належатиме на підставі договору дарування.

Дещо складніше, але можна знайти вирішення положень шлюбного контракту щодо виникнення права власності на придбане у шлюбі майно.

Скажімо, шлюбним контрактом визначено, що все нерухоме майно, нажите в зареєстрованому шлюбі, яке за законом мало б стати спільною сумісною власністю подружжя, ділитиметься між ними в таких частках: чоловікові 2/3, дружині 1/з.

Виконуючи добровільно таке положення свого шлюбного контракту, подружжя може діяти по-різному.

Приміром, на нове майно можна оформляти правовстановлюючі документи стосовно часток, установлених шлюбним контрактом. Але в такому разі ми стикаємося з положенням, що на кожну оформлену частину виникла спільна сумісна власність подружжя.

Іншим вирішенням питання буде таке: після оформлення правовстановлюючого документа на майно визначити відповідно до шлюбного контракту свої частки, отримавши свідоцтва про право власності на частину у спільному майні подружжя.

Але все це можна зробити лише тоді, коли волевиявлення сторін не змінюється, коли вони самі добровільно виконують умови шлюбного контракту. Якщо ж волевиявлення сторін зміниться, то всі питання вирішуватимуться в судовому порядку.

Якщо одна зі сторін вважає, що інша сторона не додержує умов шлюбного контракту, вона має право на судовий захист.

Якщо сторона вважає, що умови шлюбного контракту всупереч її волі погіршують становище порівняно із законодавством України, вона може ставити питання про визнання цього контракту недійсним.

Право сторін на звернення до суду за захистом їхніх прав і законних інтересів роз'яснюється сторонам і може бути зазначене в тексті шлюбного контракту.

Повернімося до наведеного раніше прикладу. Особи, укладаючи шлюбний контракт, визначили, що квартира, придбана чоловіком до одруження, належатиме йому та його дружині у рівних частинах. Якщо чоловік це положення виконує добровільно, то набирають сили вже інші договірні відносини, які матимуть пріоритет, оскільки є документами, що встановлюють і підтверджують право власності (договір дарування). Але ж чинне законодавство визначає ст. 24 КпшС, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, є роздільним майном подружжя. А з огляду на положення ч. 2 ст. 27 КпШС, яка регламентує, що "умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно із законодавством України", чоловік може ставити питання про визнання шлюбного контракту недійсним, оскільки він містить положення, які погіршують його майнове становище порівняно з чинним законодавством.

Позиція Пленуму Верховного суду з цих питань така: "Укладеною згідно зі ст. 27 КпШС угодою (шлюбним контрактом) майнові права та обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу чи буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу; передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України".

Сторони, визначаючи свої наміри в питаннях права власності на майно як придбане до шлюбу, одержане в дар чи успадковане одним із подружжя під час перебування у шлюбі, а також щодо майна, яке буде нажите ними під час шлюбу, повинні уявляти, а нотаріус повинен їм роз'яснити, яким чином може бути оформлений кінцевий результат.

Чи можуть сторони домовитись у контракті, що придбане до шлюбу нерухоме майно кожного з подружжя стане їхньою спільною сумісною власністю? Так, можуть, ніяких заперечень і перепон для цього чинне законодавство не містить.

Висновок

Чи можна після реєстрації шлюбу, враховуючи положення шлюбного контракту про те, що придбане до шлюбу нерухоме майно кожного з подружжя стане їхньою спільною сумісною власністю, автоматично перетворити приватну власність у спільну сумісну? Ні, автоматично не можна, можна лише після належного оформлення. Серед нотаріальних дій, що їх учиняє нотаріус, та угод, визначених чинним законодавством, немає положень, норм, документів, угод, які дозволили б перетворити роздільне майно подружжя на спільне сумісне і слугувати при цьому правовстановлюючим документом на нього. Можна розглядати можливість придбання другим із подружжя в іншого з подружжя за таких умов об'єкта нерухомого майна, і воно стане спільною сумісною власністю подружжя, але покупець повинен заплатити продавцеві певні кошти. Чистого перетворення приватної власності у спільну сумісну тут немає, є досягнення поставленої шлюбним контрактом мети іншими угодами. А це, своєю чергою, потребує додаткового волевиявлення, посвідчення інших угод, які є самостійними.

Порядок укладення шлюбного контракту врегульовано чинним законодавством, але подальший розвиток правовідносин, який регулював би виконання його положень, поки що чіткого визначення не має. Тому випадки укладення шлюбного контракту не набули масового характеру.

А втім, слід зазначити, що законодавство містить позитивне положення щодо пріоритетності шлюбного контракту в разі звернення стягнення на майно подружжя (ст. 31 КпШС). Нею встановлено, що на випадок звернення стягнення на майно подружжя положення статей 22, 24, 25, 26 КпШС застосовуються лише в тому разі, коли шлюбним контрактом встановлено інші, ніж зазначені в цих статтях, положення. Це підтверджує, що встановлені подружжям правила виникнення права власності в разі звернення стягнення на майно подружжя приймаються у правовому колі незалежно від подальшого їх оформлення.

Література

1.Л. К. Радзієвська, С.Г. Пасічник-НОТАРІАТ В УКРАЇНІ,2007