Посвідчення доручення

Реферат:

Посвідчення доручення

План

Вступ

1. Посвідчення доручення

Висновок

Література

Вступ

Однією з нотаріальних дій, які найчастіше трапляються в нотаріальній практиці, є посвідчення доручення. Тому з набранням чинності Законом України "Про нотаріат" виникли певні проблеми з термінологічним визначенням назви цієї нотаріальної дії. Так, Цивільний кодекс у ст. 64 містить поняття "довіреність". Закон України "Про нотаріат" у ст. 58 та інших містить лише поняття "доручення". Обидва ці терміни відображають одну нотаріальну дію: передачу однією особою повноважень представляти її інтереси перед іншими особами. Але ситуація погіршується тим, що гл. 34 ЦК містить і поняття "доручення". Однак значення цього терміна і правовідносин зовсім інше. Воно визначається за змістом статей 386--394 як договір доручення, є двосторонньою угодою, що в основному визначає межі відповідальності особи, яка діятиме на підставі переданих повноважень.

Отже, маємо довіреність, доручення і договір доручення. Із них довіреність і доручення є, на нашу думку, двома назвами однієї за правовим значенням і порядком учинення нотаріальної дії. Тому вважаємо, що з набранням чинності Законом України "Про нотаріат" у переліку нотаріальних дій з'явилася, можна сказати, нова назва одвічно вчинюваної нотаріусами нотаріальної дії: посвідчення довіреності, яке термінологічно було визначене як посвідчення доручення. У цьому, дещо відмінному, найменуванні вчинюваної нотаріальної дії немає іншого підходу до її вчинення, немає іншого, відмінного від уже існуючого, правового змісту, а є, на нашу думку, спроба точніше перекласти назву нотаріальної дії українською мовою.

Доручення -- це письмове уповноваження, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. У правовій літературі той, хто видає доручення, є довірителем (особа, яку представляють у подальшому, вчиняючи від її імені певні дії), а той, на чиє ім'я видається доручення, є повіреною особою (представником). Як довірителем, так і повіреною особою може бути як фізична особа, так і юридична.

Усі доручення можна поділити на такі види:

* доручення, які можуть існувати в простій письмовій формі;

* доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених;

* доручення, які потребують обов'язкової нотаріальної форми.

1. Посвідчення доручення

У простій письмовій формі можуть існувати доручення на отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних із трудовими відносинами, на одержання винагород авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, в тому числі грошової та посилкової. Ці доручення можуть бути посвідчені організацією, в якій довіритель навчається чи працює, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Це положення регулюється ст. 65 ЦК. Згадані доручення не потребують якогось установленого посвідчувального напису. Відповідна посадова особа підприємств, установ чи організацій встановлює особу громадянина, який звернувся до них за посвідченням доручення, і вчиняє в довільній формі напис на документі про те, що вона доручення посвідчує.

Спеціальними нормативними актами може бути встановлено існування доручення у простій письмовій формі, яке взагалі не пройшло ніякого посвідчення. Таке доручення приймається установами Ощадного банку України для видачі одноразової суми один раз на місяць у розмірі 50 гривень із відкритого в цій установі банківського рахунку. Приймаючи це доручення, посадова особа установи банку перевіряє відповідність підпису на дорученні, поданому для разового отримання коштів, із зразком підпису громадянина, що зберігається на картці особового рахунку в цій установі.

До доручень, оформлених у простій письмовій формі, відносяться доручення, видані юридичними особами з прикладанням печатки цієї юридичної особи. Для доручень, що видаються державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями, ст. 66 ЦК передбачає наявність певних реквізитів і передбачених підписів посадових осіб.

До нотаріально посвідчених доручень прирівнюються:

* довіреності військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

* довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, -- також довіреності робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

* довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Посвідчуючи доручення, прирівнювані за своїм значенням до нотаріально посвідчених, перелічені посадові особи керуються Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419. Посадові особи, які мають право посвідчувати доручення, що за значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчують доручення лише громадян, а не юридичних осіб. Спершу встановлюється особа громадянина, який звертається за посвідченням такого доручення, перевіряється його дієздатність. Від імені неповнолітніх чи осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, посадова особа посвідчує доручення з дотриманням усіх умов, що передбачаються законодавством як загальні правила посвідчення угод.

Доручення посвідчується посадовою особою в одному примірнику. Воно вручається особі, яка його видала або на її прохання, та її рахунок відсилається за вказаною нею адресою особі, на чиє ім'я видано таке доручення.

Після підписання доручення особою, яка його видає, посадова особа повинна його посвідчити. Посвідчення доручення провадиться проставлянням посвідчувального напису на дорученні. Форми посвідчувальних написів, що вчиняються посадовими особами на дорученнях, наведено в додатках вказаного Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених. Вони містять усю інформацію щодо дій посадової особи під час посвідчення доручення:

* ким посвідчено доручення, тобто прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка посвідчує доручення;

* ким підписано доручення;

*якщо доручення підписується не особисто довірителем, то зазначаються причини підписання іншою особою з посиланням на те, що таке підписання відбулося на прохання довірителя та в присутності цієї посадової особи;

* встановлення особи довірителя та, у необхідних випадках, особи громадянина, який підписався за іншого;

* перевірка дієздатності особи.

Дублікати таких доручень не видаються, ніякої спеціальної реєстрації у вихідних документах чи інших книгах вони не проходять.

Чинне законодавство містить перелік доручень, для яких установлено обов'язкову нотаріальну форму. У ст. 65 ЦК визначено, що довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена. Згідно зі ст. 68 УК доручення, видані у порядку передоручення, повинні бути посвідчені нотаріально. Слід також зазначити, що за бажанням особи, яка звертається до нотаріуса, будь-яке доручення може бути посвідчене в нотаріальному порядку.

Чинне законодавство містить певні вимоги до посвідчуваного в нотаріальному порядку доручення. Так, зокрема, у тексті доручення повинні бути зазначені:

* місце його складання (підписання);

* дата його складання (підписання);

* прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють;

* у необхідних випадках -- посада як представника, так і особи, яку представляють.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний установити особу громадянина, який звернувся до нього з проханням учинити цю нотаріальну дію, перевірити його дієздатність, установити правоздатність юридичної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Після бесіди з громадянином, який звертається за посвідченням доручення, нотаріус складає проект такого доручення.

Доручення посвідчуються з використанням бланків суворої звітності, запроваджених для вчинення нотаріальних дій з 1 жовтня 1996 р.

Доручення, видані до цієї дати з використанням білих аркушів паперу і строк дії яких іще не закінчився, є чинними і перепосвідченню чи якомусь іншому підтвердженню їх дійсності не підлягають.

Проект доручення складається в двох примірниках, один із яких буде виданий довірителю для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори.

У тексті доручення прізвища, імена, по батькові громадян вказуються відповідно до поданих документів, що встановлюють їхню особу; назви юридичних осіб вказуються без скорочень згідно з поданими свідоцтвами про реєстрацію цих юридичних осіб в органах виконавчої влади; дата має хоча б раз зазначатися прописом.

Змістом доручення є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу, повноважень, надаваних повіреній особі, та прав, що їх вона має для виконання цих повноважень.

За обсягом повноважень посвідчувані доручення можна поділити на такі види:

* для вчинення однієї дії (разове);

* для вчинення тих самих дій протягом певного строку;

* для вчинення різноманітних дій упродовж певного строку.

Прикладом разового доручення може бути оформлення доручення на підписання установчих документів конкретного, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, де довіритель виступає учасником. За цим дорученням повірена особа повинна вчинити лише одну дію: підписати установчі документи замість учасника, який особисто не зміг прибути на таке підписання. І хоча при цьому повіреній особі можуть бути надані повноваження узгодити умови участі цього учасника в конкретному товаристві, розмір статутного внеску тощо, повноваження припиняються у зв'язку з виконанням цього доручення -- підписанням статутних документів.

Ілюстрацією посвідчення доручення для вчинення тих самих дій протягом певного строку може служити оформлення доручення на розпорядження відкритим в установі банку рахунком. Це доручення має на меті періодичне отримання грошових сум, чи то частини грошового вкладу, чи лише відсотків із нього, але це є одноразовим виконанням однорідних дій протягом певного, визначеного в дорученні, строку.

Посвідчення доручення на вчинення кількох, не пов'язаних між собою, дій може мати місце у різних випадках за бажанням представника. Скажімо, коли громадянин їде на тривалий час у відрядження і бажає щоб його інтереси при продажу квартири, виписки із займаної квартири, купування нової квартири у цьому населеному пункті, реєстрації документів, що встановлюють право власності, прописування за новою адресою, проведення ремонтних робіт і телефонізації придбаної квартири, отримання кореспонденції тощо репрезентувала повірена особа. У кожному випадку саме особа, яка звертається до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії, визначає обсяг повноважень своєї повіреної особи. В ужитку доручення, що надає право розпоряджатися майном, називають генеральним. До того ж способи розпорядження майном можуть бути чітко викладені в дорученні, як-то: продати за певну суму, подарувати конкретній особі тощо.

Під час посвідчення доручення на ведення справ у суді нотаріус роз'яснює, що уповноважена особа зможе вчиняти дії, перелічені у ст. 115 Цивільного процесуального кодексу, лише тоді, коли вони будуть спеціально обумовлені в цьому дорученні.

Доручення може бути складене від імені як однієї особи, так і кількох осіб в одному документі, причому видане на ім'я як однієї особи, так і кількох осіб.

Прикладом можливості посвідчення одного доручення від імені кількох осіб може служити ситуація, коли кілька громадян -- власників квартир, розташованих в одному під'їзді, звертаються до судової установи з одного питання: усунення перешкод у користуванні їхніми квартирами у зв'язку з тим, що ремонт квартири на першому поверсі призводить до певних архітектурних змін і перепланування виходів із під'їзду та утруднює доступ до їхніх квартир. Ці особи виявили бажання, щоб їхні інтереси як позивачів у судовому провадженні репрезентувала одна особа. У такому разі нотаріус може посвідчити одне доручення від імені кількох осіб на ведення судових справ. Це стає можливим тому, що інтереси всіх осіб із питання, що вирішується, є однорідними, вимоги, що їх вони висувають, є спільними для них усіх, усі довірителі мають однаковий статус у судовому провадженні.

Інтереси однієї особи може представляти і кілька осіб. Приміром, власник автомобіля виявив бажання надати кільком особам право користування його автомобілем. Тоді нотаріус на його прохання може посвідчити доручення від його імені на ім'я кількох осіб. Це стає можливим тому, що повноваження, які передаються за цим документом, є однорідними.

Як приклад посвідчення доручення кількома особами на ім'я кількох осіб можна навести надання групою акціонерів відкритого акціонерного товариства права розпоряджатися належними їм акціями кільком особам, які мають досвід роботи на ринку цінних паперів. У цьому випадку нотаріус може посвідчити одне доручення від імені кількох осіб на ім'я кількох осіб.

Якщо ж розглянути ситуацію, коли подружжя хоче надати право своєму синові розпорядитися автомобілем, зареєстрованим на підставі договору дарування на ім'я батька, і продати квартиру, приватизовану тільки на ім'я матері, то в цьому випадку не можна посвідчити одне доручення від них обох, незважаючи ні на те, що вони є подружжям, ні на те, що вони довіряють тій самій особі. Тут інтереси довірителів спрямовані на вирішення абсолютно різних питань, тому їхнє волевиявлення не може бути викладене в одному документі.

Стаття 62 ЦК містить положення про те, що не допускається укладення через представника угоди, яка за характером може бути укладена лише особисто. Якщо розглядати це положення, застосовуючи його конкретно до випадків посвідчення доручення, то нотаріус не може посвідчити доручення на представництво з укладання угод і вчинення дій, що їх громадянин повинен учинити особисто. Ось чому не може бути посвідчене доручення на посвідчення заповіту, на укладення шлюбу, на отримання паспорта, оскільки нормативними актами закріплено особисте вчинення цих дій.

Окремими нормативними актами може бути врегульовано інший порядок чи навіть заборону посвідчувати доручення щодо певного майна або навіть заборону посвідчувати певні доручення. Так, прийнятою 20 липня 1996 р. постановою № 793 Кабінет Міністрів України розробив норми та вжив заходів з упорядкування стану тимчасового ввезення транспортних засобів на територію України. Серед комплексного врегулювання проблем Кабінет Міністрів установив, що тимчасово ввезені на територію України під зобов'язання про зворотний вивіз транспортні засоби не можуть доручатися (передоручатися) для використання іншим особам. Винятком є надання права користування такими транспортними засобами батькам, другому з подружжя та дітям за умови підтвердження родинних відносин відповідним державним свідоцтвом. Тут ми маємо приклад як урегулювання нормативними актами спеціального порядку посвідчення доручення, так і заборони посвідчувати доручення. Так, оформлюючи доручення на право користування ввезеним на митну територію України транспортним засобом батькам, дітям чи другому з подружжя, нотаріус зобов'язаний витребувати документи, які встановлюють родинні відносини довірителя з повіреною особою, про що зробити службову відмітку на примірнику доручення, який зберігається у справах нотаріуса чи державної нотаріальної контори. На ім'я інших осіб нотаріус не вправі оформляти доручення щодо користування такими автомобілями.

За період, коли матеріал готувався до друку, Постанова Кабінету Міністрів № 793 від 20 липня 1996 р. була визнана такою, що втратила чинність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок тимчасового введення транспортних засобів на митну територію України" від 13 липня 1999 р. № 1250, дія якої в свою чергу була зупинена Указом Президента. Тому ми наводимо Постанову Кабінету Міністрів № 793 від 20 липня 1996 р. як ілюстрацію можливості існування у законодавстві певних обмежень щодо посвідчення доручень.

Фізична особа, яка виступає повіреною особою, може бути зазначена як посадова особа певної юридичної особи. Коли доручення видається на ім'я адвокатів, то зазначаються їхній статус і членство в адвокатському об'єднанні, якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання. Водночас на момент посвідчення доручення нотаріус не вимагає надання доказів зняття повіреною особою певної посади, вказуючи всі необхідні відомості зі слів довірителя.

Строк дії доручення визначається довірителем і зазначається у тексті документа, але не може перевищувати строків, визначених чинним законодавством України.

Нотаріус, посвідчуючи доручення, повинен роз'яснити особі, яка звернулася до нього, що доручення в Україні не може видаватися на термін дії понад три роки. Якщо в самому тексті доручення строк не вказано, то розглядати це доручення слід як таке, що діє протягом року від дня видачі. Строк дії доручення починає відраховуватися від моменту його посвідчення чи оформлення. Підтвердженням цієї позиції є і той факт, що відповідно до п. 89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України доручення, в якому не визначено дати його посвідчення, недійсне, оскільки незрозуміло, з якої саме дати необхідно відраховувати строк дії доручення. Причому в самому тексті доручення строк його дії зазначається словами. Положення про те, що строк дії доручення -- один рік, дійсне тільки для тих випадків, коли строк дії в дорученні взагалі не зазначено, але це не означає, що в тексті доручення не може бути зазначено прописом, що термін дії доручення -- один рік.

Якщо оформляється доручення, призначене для дії за кордоном, і в тесті цього доручення немає вказівок про строк його дії, то воно зберігає силу до його скасування особою, яка видала це доручення. Але слід зауважити, що у правовому колі інших країн такі доручення приймаються і строк їхньої дії визначається відповідно до чинного на їхній території законодавства. Тому можлива ситуація, коли доручення, видане без посилання на строк дії, яке визначається нашим законодавством як таке, що діє до його скасування, може бути прийняте на території іншої країни лише як видане, приміром, на один рік.

Складене і виготовлене доручення подається на підпис особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Підписуються всі примірники доручення --як той, що зберігається у нотаріуса, так і той, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після цього нотаріус його посвідчує. Посвідчення доручення полягає у вчиненні на всіх примірниках посвідчувального напису за зазначеною формою, підписання цього напису нотаріусом і проставлянням печатки. Посвідчене доручення реєструється нотаріусом у реєстрі нотаріальних дій, йому присвоюється порядковий номер як учинення цим нотаріусом нотаріальної дії; номер зазначається у тексті посвідчувального напису. Про отримання примірника доручення довіритель проставляє свій підпис у реєстрі вчинених нотаріусом нотаріальних дій.

Повноваження за нотаріально посвідченим дорученням можуть бути передані телеграфом. Телеграма доручення складається з тексту доручення та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса і його печатки. Форми містять спеціальний посвідчувальний напис, що вчиняється на примірнику доручення, яке оформляється для передачі телеграмою, -- форма № 45. Такий посвідчувальний напис вчиняється лише на примірнику, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Примірник телеграми-доручення, що залишається у провадженні нотаріуса, містить повний посвідчувальний напис, передбачений для посвідчення доручень або від імені юридичної особи, або від імені неповнолітньої особи чи особи, яка не може особисто розписатися внаслідок фізичної вади, хвороби або з якихось інших причин.

Раніше посвідчені нотаріусами доручення підлягали обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень, який функціонує з 21 травня 1998 р. За Положенням про Єдиний реєстр доручень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 29.05.1999 р. № 29/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції 10.06.1999 р. за № 362/3655 обов'язкова реєстрація у Єдиному реєстрі доручень провадиться щодо доручень на право користування та розпорядження майном, в тому числі транспортним засобом, та реєстрація припинення їх дії.

Створення, матеріально-технічне і технологічне забезпечення функціонування Єдиного реєстру доручень покладено на державне підприємство -- "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Єдиний реєстр доручень -- це комп'ютерна база даних, в якій здійснюється обов'язкова реєстрація доручень, що посвідчені нотаріусами на право користування та розпорядження майном, в тому числі транспортним засобом, а також реєстрація припинення їх дії. Ця реєстрація є обов'язковою. Нотаріус зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня після посвідчення доручення подати відомості до Єдиного реєстру доручень. Відомості подаються у формі реєстраційного запису, в якому відображено: дату посвідчення доручення, номер запису в реєстрі нотаріальних дій, строк дії доручення (дату закінчення його дії), серію та номер бланку, на якому посвідчено доручення.

Якщо нотаріус має прямий доступ до Єдиного реєстру через комп'ютерну мережу, то він має змогу вносити реєстраційні записи безпосередньо до Єдиного реєстру. Якщо ж нотаріус не має прямого доступу до комп'ютерної мережі Міністерства юстиції, то записи до Єдиного реєстру про посвідчення доручень вносяться працівниками Інформаційного центру на підставі поданої нотаріусом письмової заяви.

Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягає також передоручення повноважень.

За загальним правилом повірена особа повинна особисто виконувати покладені на неї довірителем обов'язки. Але ст. 68 ЦК містить перелік випадків, коли повірена особа може передоручити виконання цих обов'язків. Таке передоручення може мати місце у випадках, коли в самому тексті доручення є чітке уповноваження передоручити виконання дій, або коли повірена особа змушена обставинами для охорони інтересів довірителя передоручати виконання покладених на неї обов'язків. Особа, якій видається доручення в порядку передоручення повноважень, є заступником повіреної особи і права подальшого передоручення повноважень не має.

Доручення, за яким повноваження передаються іншій особі, підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому не відіграє ролі, чи саме основне доручення посвідчено в нотаріальному порядку, чи ні.

Процес вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус починає з огляду поданого йому оригіналу основного доручення. Подання саме оригіналу основного доручення є обов'язковим. Аналіз чинного законодавства показує, що передоручення можна вчинити лише з виконанням суто формальних вимог. Зокрема, нотаріус зобов'язаний на основному дорученні проставити відмітку про посвідчене в порядку передоручення повноважень доручення, а також залишити у своєму провадженні копію цього основного доручення. Відмітка на основному дорученні робиться з посиланням на дату і реєстровий номер, за яким посвідчене таке доручення, та підписується нотаріусом із прикладенням печатки. Всі ці моменти у провадженні можна виконати лише за умови витребування основного доручення.

Наступним моментом є перевірка дійсності доручення, що здійснюється за даними Єдиного реєстру доручень.

Витребувавши основне доручення, нотаріус уважно повинен ознайомитися з його текстом.

Доручення, яке на прохання повіреної особи оформляється нотаріусом в порядку передоручення не може містити в собі більше повноважень, ніж основне доручення.

Приклад. Гр. А. видав гр. Б. доручення на продаж автомобіля з правом передоручення. Серед інших повноважень, пов'язаних із продажем автомобіля, у цьому дорученні зазначено право представляти інтереси довірителя в органах Державної автоінспекції з питань зняття вказаного автомобіля з обліку. Гр. Б. як повірена особа може або повністю передоручити повноваження іншій особі продати автомобіль, або передоручити лише частину повноважень, скажімо, зняти автомобіль з обліку. Але ні в якому разі гр. Б. не може в порядку передоручення видати доручення, наприклад, на дарування цього автомобіля, оскільки основним дорученням гр. А. не надав своїй повіреній особі повноваження подарувати автомобіль.

Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може перевищувати строк, що на нього видане основне доручення, яке служить підставою для вчинення нотаріальної дії. Приклад. Гр. А. видав гр. Б. доручення терміном на два роки з правом передоручення повноважень. Доручення було видане та посвідчене другого квітня тисяча дев'ятсот дев'яносто восьмого року, а термін дії наданих повноважень закінчується другого квітня двохтисячного року. 10 січня 1999 р. гр. Б., видаючи та посвідчуючи доручення в порядку передоручення на максимально можливий термін, може видати доручення лише на строк до другого квітня двохтисячного року, тобто доручення за передорученням буде діяти лише один рік та неповні три місяці. Для цього конкретного випадку термін дії будь-якого доручення, виданого в порядку передоручення, закінчиться другого квітня двохтисячного року.

У тексті доручення, виданого за передорученням, обов'язково вказуються час і місце посвідчення основного доручення, ім'я, по батькові, прізвище й місце проживання особи, якій видано основне доручення, та особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їхнє службове становище.

На основному дорученні робиться відмітка про передоручення. Копія основного доручення додається до примірника доручення, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. За наступного посвідчення доручення, виданого за передорученням, у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основного доручення не залишається.

Статтею 69 ЦК серед підстав, за яких припиняється чинність доручення, є:

* скасування довіреності особою, яка її видала;

* відмова особи, якій видано довіреність.

Ці підстави є безспірними, і оформлення припинення чинності доручення провадиться в нотаріальному порядку.

Особа, яка видала доручення, може звернутися до будь-якого нотаріуса про скасування цього доручення, причому як до нотаріуса, який посвідчив це доручення, так і до іншого. Особа, якій видано доручення, теж може звернутися до будь-якого нотаріуса і відмовитись од виконання доручення. Про скасування доручення чи про відмову від виконання доручення нотаріусові подається письмова заява.

Справжність підпису та встановлення особи заявника, який звернувся особисто до нотаріуса, провадиться нотаріусом у робочому порядку. Обов'язкового засвідчення справжності підпису в нотаріальному порядку при цьому не вимагається.

Якщо припиненням дії доручення опікується той самий нотаріус, який це доручення посвідчив, то він на підставі поданої йому письмової заяви робить відмітку у реєстрі нотаріальних дій, де зареєстроване доручення, дія якого припиняється, про припинення його дії з посиланням на підстави такого припинення. Такого ж змісту відмітка вчиняється на примірнику, що зберігається в його провадженні.

Висновок

Нотаріус з'ясовує, чи повідомив довіритель свою повірену особу про скасування дії доручення та в який спосіб. Адже особа, яка видала доручення, зобов'язана сповістити про скасування дії цього доручення, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими було видане це доручення. Це має принципове значення -- адже якщо особа, якій видано доручення, не знала і не могла знати про її скасування, то права та обов'язки, що виникли внаслідок її дій, зберігають силу (ст. 70 ЦК). Отже, на прохання особи, яка скасовує доручення, нотаріус може передати відомості про скасування дії доручення особі, на ім'я якої це доручення було видане, з повідомленням про припинення її повноважень та проханням повернути оригінал доручення. Таке повідомлення може бути вчинене як нотаріальна дія -- передача заяви -- за правилами, передбаченими для вчинення цієї нотаріальної дії. Відповідне повідомлення може бути надіслане на прохання особи, яка видала це доручення, також і підприємствам, організаціям та громадянам про те, що дію доручення припинено, якщо представництво за цим дорученням могло відбуватись у них (скажімо, органам Державтоінспекції про скасування дії доручення на розпорядженні автомобілем).

Рівночасно нотаріус повинен надати відомості про припинення дії доручення до Єдиного реєстру доручень чи безпосереднім унесенням реєстраційного запису, чи поданням письмової заяви.

Якщо ж скасування дії доручення провадиться не тим нотаріусом, який посвідчив доручення, то він, повідомляючи повірену особу і третіх осіб, також повідомляє нотаріуса, у якого посвідчувалося доручення, з метою запобігання видачі дубліката документа, який має силу оригіналу.

Література

1.Л. К. Радзієвська, С.Г. Пасічник-НОТАРІАТ В УКРАЇНІ,2007