Об’єкти права власності на природні ресурси

Реферат:

Об'єкти права власності на природні ресурси

План

Вступ

Поняття об'єкти права власності на природні ресурси

Висновок

Джерела

Вступ

Об'єкти права власності -- це те, з приводу чого складаються і існують відповідні правовідносини, тобто окремі індивідуально визначені частини природних ресурсів, надані у власність для певної мети. Ці об'єкти визначено у ст. 9 Закону України «Про власність». Ними є земля, її надра, водні та інші природні ресурси, а також ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Більш докладно об'єкти права власності визначаються у відповідних природоресурсових нормативних актах.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форми власності. Тому необхідно говорити про об'єкти права державної, приватної власності або власності юридичних осіб на природні ресурси.

Для правової характеристики об'єктів права державної власності найбільш важливе значення мають два положення: у власності держави можуть бути будь-які природні ресурси; частина з них є виключною власністю держави (народу України). Закон не дає прямого визначення об'єктів права державної власності на природні ресурси, проте аналіз змісту екологічного законодавства дозволяє виділити такі об'єкти: надра, земля, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря.

Об'єктом права державної власності на надра є державний фонд надр. До складу державного фонду надр як об'єкта права власності входять власне надра, родовища корисних копалин, техногенні родовища корисних копалин, а також мінеральні ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Надра -- це частина земної кори, розташована під поверхнею суші і дном водосховищ, що простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння.

Родовища корисних копалин --- це скупчення мінеральних речовин як у надрах, так і на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водосховищ, що за кількістю та умовами залягання придатні для промислового використання. Техногенні ж родовища корисних копалин -- це місця, де скупчилися відходи видобування, збагачування та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні і використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Хоча кожна складова частина державного фонду надр і відрізняється одна від одної цільовим призначенням, порядком утворення і місцезнаходженням, але для всіх них встановлено спільний правовий режим власності. Цей режим характеризується виключним правом власності народу України, що означає, що надра можуть знаходитися тільки у власності держави, а всім іншим суб'єктам надаватися лише у користування.

Об'єктом права власності держави на води виступає державний водний фонд, який складають усі води (водні об'єкти) України. Під водами в даному випадку розуміється сукупність індивідуально визначених фізико-географічних водних об'єктів (моря, озера, ріки та ін.), що не можуть бути витрачені і перебувають в межах державних кордонів України. При цьому не є важливим, природними чи побудованими є водосховища. Об'єкти природи, до яких докладено працю людини, не перестають бути з даної причини компонентом природи, якщо вони не відокремлені від природного середовища.

Поняття об'єкти права власності на природні ресурси

Право власності поширюється не на всі існуючі у природі води взагалі, а лише на ті води, що можуть бути індивідуалізовані, тобто на водні об'єкти. Не є об'єктом права власності води, що знаходяться в атмосфері, ґрунті, води живих тканин, тому що вони не підлягають індивідуалізації. Перестає бути об'єктом природи і відповідно об'єктом права власності речовина «вода», відокремлена від природного середовища. Наприклад, вода, відокремлена від водного об'єкта, і та, що надійшла у водопровід, резервуари та інші ємкості, перетворюється на звичайну товарно-матеріальну цінність і надходить до цивільно-правового обігу.

Кожний водний об'єкт має певні особливості. По-перше, він не включає в себе землю, на якій розташоване чи з якою пов'язане конкретне водне джерело, водосховище, тому що земля є самостійним об'єктом права власності. По-друге, водний об'єкт навіть у разі тимчасового пересихання продовжує значитися у складі єдиного водного фонду, доки не буде офіційно виключений з нього.

Згідно з Водним кодексом України єдиний водний фонд включає в себе:

1) ріки, озера, водосховища, інші поверхневі водосховища і водні джерела, а також води каналів і ставків;

2) підземні води і льодовики;

3) внутрішні моря та інші внутрішні води України;

4)територіальні води (територіальне море).

Ліси в Україні виступають виключно об'єктом державної власності на природні ресурси. Чинне лісове законодавство розуміє під лісами сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварини, мікроорганізми та інші природні компоненти, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище (ст. 2 Лісового кодексу України). Таке поняття є не зовсім точним для визначення лісів як об'єкта права власності, тому що земля і тваринний світ являють собою самостійні об'єкти права власності на природні ресурси.

Більш точно розуміти під об'єктом права власності на ліси дерева та чагарникові насадження, що ростуть на землях лісового фонду, а також інші лісові ресурси.

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу (ст. 7 Лісового кодексу України). За своїм характером лісові ресурси поділяються на дві категорії: на загальнодержавні і місцеві, що відповідно дає можливість поділяти їх на об'єкти права державної (республіканської) власності і комунальної власності.

До об'єктів права власності на ліси не треба відносити зелені насадження в межах населених пунктів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарників на ділянках, тому що вони згідно із лісовим законодавством не належать до лісів (ст. 4 Лісового кодексу України). Тому такі насадження перебувають у власності не як об'єкти природи, а як майно.

У власності можуть знаходитися і об'єкти тваринного світу. До таких об'єктів тваринного світу належать хордові, у тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) тварини в усій їх видовій і популяційній різноманітності і на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки і тощо), що перебувають у стані природної волі, у неволі або напіввільних умовах, на суші, у воді, в ґрунті і в повітрі, а також частини диких тварин (роги, шкіра тощо), продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск і т. п.), останки викопних тварин, нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин (ст. 3 Закону України «Про тваринний світ»).

Об'єктами права власності зазначені об'єкти тваринного світу виступають тоді, коли вони постійно або тимчасово перебувають на території України або належать до природних багатств її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Тваринний світ може знаходитися у державній, колективній або приватній власності.

Об'єктом державної власності на тваринний світ виступають дикі тварини, що знаходяться лише у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, що перебувають у територіальних і внутрішніх морських водах, у межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, а також у водосховищах, що знаходяться на території більш ніж однієї області, у державних мисливських угіддях і на території природно-заповідного фонду України.

Домашні, сільськогосподарські та інші тварини, що використовуються в господарських, наукових, культурно-просвітницьких, виховних, естетичних та інших цілях, ними не є і, відповідно, не можуть бути об'єктами права власності на тваринний світ.

Об'єктом права приватної власності на тваринний світ можуть виступати окремі об'єкти тваринного світу. Це дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені з стану природної волі або природного середовища, а також розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом, наприклад, придбані у власність за межами України (ст. 6 Закону «Про тваринний світ»). Перелік видів тварин, що можуть знаходитись на праві колективної чи приватної власності, визначається Мінекоресурсів України. Як правило, об'єкти тваринного світу, що становлять особливу природоохоронну, наукову і естетичну цінність, а також тварини, занесені до Червоної книги України, не можуть бути передані в колективну або приватну власність.

Найважливішим за своєю значимістю об'єктом права власності на природні ресурси є земля. Правовий режим землі як об'єкта права власності в законодавстві не визначений. В окремих статтях Конституції України поняття «земля» вживається у таких значеннях:

-- об'єкт права власності Українського народу;

-- об'єкт права власності громадян, юридичних осіб і держави;

-- об'єкт права власності територіальної громади;

-- об'єкт особливої правової охорони з боку держави (національне багатство).

Виходячи з аналізу земельного законодавства, можна зробити висновок про те, що під землею як об'єктом права власності треба розуміти верхній, поверхневий ґрунтовий шар, що використовується для сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, дно морів (у межах державного кордону) та інших водосховищ, а також іншу поверхню земної кори в межах територіальних кордонів України.

Об'єктом державної власності на землю виступають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність (ст. 4 Земельного кодексу України). Виключно в державній власності знаходяться землі спільного користування населених пунктів (площі, вулиці, проїзди, дорога, пасовища, сіножаті, парки, міські ліси, сквери, бульвари, цвинтарі, місця знешкодження і утилізації відходів), а також землі, наданні для розміщення органів державної влади і державної виконавчої влади.

Об'єктом права виняткової державної власності виступають також землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної і космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Отже, у юридичному значенні земля як об'єкт права державної власності -- це розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві абсолютної власності і становить частину національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

У чинному Земельному кодексі України та інших законодавчих актах немає чіткого визначення землі як об'єкта права приватної власності на землю. У цьому зв'язку законодавець вживає поняття «земля», «земельні ділянки», використовуючи їх як синоніми. У науковій літературі зроблені спроби юридично визначити поняття земельної ділянки, яке не збігається з поняттям землі. Зокрема, пропонується земельну ділянку як об'єкт земельних відносин визначити як частину поверхні земного ґрунту, яка є основою ландшафту, має фіксовану площу, межі і місцезнаходження, характеризується певним якісним станом та притаманним їй правовим статусом.

Визначення поняття «земля», «земельна ділянка» як об'єкта права приватної власності на землю має базуватись на загальному юридичному розумінні землі як об'єкта права власності народу України з обов'язковим урахуванням того, що право приватної власності є суб'єктивним правом громадян та юридичних осіб, яке реалізується з метою задоволення перш за все власних інтересів особи. Не викликає сумніву, що земельна ділянка є частиною поверхні землі над її надрами. Обмеженість і цілісність земельної ділянки визначається на місцевості шляхом нормування її розмірів для тих чи інших потреб. Земельна ділянка є основою для наявного на ній ландшафту. Для з'ясування правового режиму земельної ділянки важливо встановити її місцезнаходження. Характерною ознакою земельної ділянки є її конкретно визначене функціональне призначення.

Враховуючи сказане, можна сформулювати юридичне поняття земельної ділянки як об'єкта права приватної власності. Земельна ділянка -- це розташована над надрами частина земної поверхні, нерухома за місцезнаходженням, індивідуально визначена в конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим призначенням, встановленими законом, адміністративним актом чи договором правами та обов'язками на неї громадян та юридичних осіб. Таке визначення дає можливість найповніше встановити правовий режим земельної ділянки.

Відповідно до Земельного кодексу України об'єктами права приватної власності громадян є земельні ділянки для:

-- ведення селянського (фермерського) господарства в розмірі до 100 га, з них сільськогосподарських угідь не більше 50 га;

— ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га;

-- будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) в розмірах: у сільських населених пунктах -- до 0,25 га, в селищах міського типу -- до 0,15 га, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і робітників радгоспів -- не більше 0,25 га, і в містах -- до 0,1 га;

-- садівництва в розмірі до 0,12 га;

-- дачного будівництва -- до 0,1 га;

-- гаражного будівництва -- до 0,01 га.

Цей перелік є вичерпним, що зайвий раз підтверджує обмеження з боку держави прав громадян на одержання земельної ділянки у власність. У земельному законодавстві не міститься обмежень на кількість земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній власності одного громадянина. Проте з цього не випливає можливість об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний земельний масив та об'єкт права приватної власності на землю навіть при збігу їх цільового призначення. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності. Відповідно до Земельного кодексу України об'єктом права власності на землю юридичних осіб визнається земля лише недержавних сільськогосподарських підприємств, яка за своїми ознаками є земельною ділянкою. Щодо права власності на землю інших юридичним осіб, то Земельним кодексом України для них не передбачена можливість мати земельні ділянки на праві власності. Земельні ділянки визнаються об'єктами права власності таких юридичних осі відповідно до указів Президента України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 28 травня 1999 року, «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню» від 29 грудня 1993 року, «Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності; від 12 липня 1995 року, «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19 січня 1999 року.

Об'єктами права власності на землю юридичних осіб можуть бути лише ті земельні ділянки, які не заборонено передавати у колективну чи приватну власність відповідно до ст. 4 Земельного кодекс України, а саме:

-- вільні земельні ділянки, призначені для підприємницької діяльності;

-- земельні ділянки, які були надані юридичним і фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної з сільськогосподарським виробництвом:

-- земельні ділянки, які знаходяться під об'єктами, що приватизуються або вже приватизовані відповідно до законодавства України про велику і малу приватизацію;

-- земельні ділянки під об'єктами незавершеного будівництва;

-- земельні ділянки під автозаправними станціями, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню;

-- земельні ділянки на окремих об'єктах природно-заповідного фонду України;

-- земельні ділянки на землях запасу.

Земельний кодекс України встановлює обмеження щодо набуття юридичними особами та громадянами права власності на землю. Не можуть передаватись у власність громадян та юридичних осіб (приватна і колективна власність відповідно до Земельного кодексу) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, землі водного фонду; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Об'єктами права власності на природні ресурси є природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридично визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси, тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.

Висновок

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.

Спеціальні об'єкти права власності відповідно до форм власності:

1) землі:

* державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);

* колективної власності (колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);

* приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);

2) водні об'єкти:

* державної власності (територіальні моря, підземні води, внутрішні моря тощо);

* колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);

* приватної власності (копанки фермерів тощо);

3) лісові об'єкти:

* державної власності (ліси загальнодержавного значення);

* колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);

* приватної власності (ліси фермерських господарств до 5 га);

4) надра як об'єкт:

* державної власності (корисні копалини);

* колективної власності (торф);

* приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);

5) тваринний світ як об'єкт:

* державної власності (дикі тварини у стані природної волі);

* колективної власності (ферми тощо);

* приватної власності (ферми тощо);

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

* державної власності (заповідники, надра, парки тощо);

* колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо);

* приватної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо).

Література

1. Баб'як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. -- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с

6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. - К., 1991.

7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.