Об’єкти і суб’єкти екологічного права

Реферат:

Об'єкти і суб'єкти екологічного права

План

Вступ

1. Об'єкти

2. Суб'єкти

Джерела

Вступ

Під об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Об'єктами екологічного права є природні об'єкти, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об'єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об'єктами екологічного права. Деякі природні явища не піддаються правовому впливу, зокрема водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об'єктами екологічного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільних відносин по їх використанню.

Згідно з екологічним законодавством України до природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та інша нелісова рослинність, води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об'єкти та ін.

Право безпосередньо не впливає на природні об'єкти, його вплив виявляється через поведінку суб'єктів екологічних відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава. У праві визначається міра можливої і належної поведінки суб'єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишнього природного середовища (екологічної системи). Законодавство передбачає внутрішню класифікацію кожного природного об'єкта. Так, у Земельному кодексі встановлена класифікація земель відповідно до їх цільового призначення (ст. 2); у ст. 3 Закону України «Про тваринний світ» подано розгорнуту класифікацію тваринного світу як об'єкта права. Аналогічні положення містяться в лісовому, гірничому, водному, природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об'єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного виду природного об'єкта, що сприяє підтримці екологічної стабільності.

1. Об?єкти

Земля належить до основних природних об'єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід'ємна її частина. Поняття землі в земельному законодавстві не розкривається. Однак його слід розглядати в двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств (планета) і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане на правове регулювання використання поверхневого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним, атмосфероповітряним, природно-заповідним, охоронним законодавством. Земельне законодавство виступає основною правовою формою земельних відносин. Земля як об'єкт права проявляється у різних сферах: при передачі земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб; у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. Тому в законодавстві врахована специфіка правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, земель лісового, водного фонду, земель держзапасу.

Надра є самостійним природним об'єктом, частиною єдиної екологічної системи. У статті 1 Кодексу України про надра встановлено, що надра -- це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водойомищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховано на ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають природними ресурсами. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний об'єкт, що існує об'єктивно, але не як природний ресурс, який можна використовувати. Тому надра можна підрозділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин. Кодекс України про надра виділяє п'ять видів користування надрами залежно від цілей їх використання (ст. 14). Об'єктами права виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення потреб суспільства.

Води -- частина природного середовища, яка виступає як гідросфера та складається з природних й штучних водоймищ. Усі води на території України складають її водний фонд, який включає до свого складу: поверхневі води -- природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні-об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу). Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються лише у користування (ст. 6). Водні об'єкти поділяються на загальнодержавні і місцевого значення (ст. 5), що визначає різний їх правовий режим. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей та ін. Відповідно до цієї класифікації видів водокористування у водному законодавстві встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування (ст. 46). Об'єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам з видачею певних документів або без їх видачі.

Ліси належать до особливого природного об'єкта і складають також частину єдиної системи. У статті 3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Уявляється, що таке визначення надто широке, схоже з визначенням поняття ландшафту. Більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з ґрунтом і атмосферою. Дане визначення відбиває біологічну сутність лісу як самостійного природного об'єкта. Що ж до взаємозв'язків лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об'єкти пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним з основних і життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Воно складається з суміші газів (азоту, кисню тощо) і утворює зовнішню оболонку Землі як планети. Це один з природних об'єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Атмосферне повітря використовується для транспортних цілей, забезпечення життєдіяльності людей, викидання забруднюючих речовин у припустимих межах, як сировина тощо. Об'єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів. Не слід змішувати повітряний простір з атмосферним повітрям. Якщо атмосферне повітря є сумішшю певних газів, то повітряний простір згідно з Повітряним кодексом України, складає частину повітряної сфери, розташованої над сушею, водною територію України, тому є частиною території України (ст. 1 Повітряного кодексу).

Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України від 3 березня 1993 року «Про тваринний світ» до об'єктів права належить тваринний світ, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст. 1). До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному і видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати, інше житло та споруди тварин (ст. 3). Все перелічене є об'єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Він являє собою сукупність природних об'єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників, природних національних, ландшафтних парків, рослин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України від 16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України».

Навколишнє природне середовище також є об'єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу у Законі України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища, тому об'єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони кожного природного об'єкта встановлена у поресурсовому законодавстві (Земельному, Водному, Лісовому кодексах та інших законах). 

2. Суб?єкти

Суб'єктами екологічного права є різноманітні фізичні та юридичні особи. Суб'єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов'язками; суб'єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов'язки -- екологічну дієздатність. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність.

Фізичні особи -- це переважний різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб'єктами екологічного права. Так, у Законі України «Про тваринний світ» встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст. 16).

Юридичними особами, як суб'єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб'єктністю. Вони підрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного управління у галузі екології; інші виступають суб'єктами оперативно-господарської діяльності. Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається компетенцією. Дані суб'єкти підрозділяються на органи загальної і спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади і управління. До органів спеціальної компетенції належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети, інші органи, які виконують еколого-управлінські функції.

До суб'єктів екологічного права належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні одиниці України (області, міста, райони). Так, відповідно до Закону України «Про тваринний світ» суб'єктом права загальнодержавної власності на тваринний світ є держава в особі Верховної Ради України (ст. 5). Суб'єктами екологічного права можуть бути іноземні юридичні особи, держави, міжнародні організації у сфері екології, громадяни, спільні підприємства, міжнародні об'єднання, організації з участю іноземних осіб.

ДЖЕРЕЛА

1. А.А.Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999

2. Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001

3. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997