Поняття права та адміністративної відповідальності

1. Загальні умови виникнення держави і права. Поняття держави і права, їх ознаки і функції. Принципи права.

3 переходом від безкласового до соціально неоднорідного суспільства виникають держава і право. Цей процес спричинила дія багатьох факторів, що відобразили особли-вості розвитку різноманітних сфер суспільних відносин того періоду.

Таким чином, виникнення держави і права є наслідком внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привів до виникнення соціальних груп і різноманітних інтересів, необ-хідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.

Існують різноманітні погляди на процес виникнення дер-жави і права . До числа най-більш поширених, крім викладеної вище соціально-еконо-мічної теорії походження держави і права, належать такі теорії:

Теологічна (Фома Аквінський) -- пояснює походження держави і права Божою волею. Основним у ній є ідея возве-личування держави, обгрунтування її вічності та недотор-канності. Держава підкорює собі громадян, а її розвиток залежить лише від релігійних діячів.

Патріархальна ( Арістотель, М. К. Михайловський ) -- визнає виникнення держави як результат історичного роз-витку сім'ї. Як необмеженою і справедливою є влада батька в сім'ї, так священною визнається влада монарха.

Договірна (Ж.-Ж. Руссо, О. М. Радіщев) -- вважає дер-жаву результатом укладення угоди між людьми. Ця угода є виразом природної потреби людей до об'єднання та ведення спільних справ. Порушення умов договору приводить до заміни правителів природним чи революційним шляхом.

Психологічна (Л.Й. Петражицікий, Т. Тард) - пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки -- потребою підкорятися волі сильнішого, усвідомленням залежності членів роду від жерців і вождів у період зародження держави і права. Держава визначається як спосіб керівництва суспільством видатними особами.

Насильства (Є. Дюрінг) -- пояснює походження держави і права процесом завоювання одного народу іншим. Завою-вання, що є законом розвитку природи, потребує захоплен-ня нових територій, а відтак і управління ними. Цю функцію може виконувати держава.

Типологія держави і права призначена розподіляти дер-жави та правові системи, які існували й існують нині, на певні групи, що дають змогу розкрити їх найсуттєвіші риси. Сутність держави і права полягає в їх здатності задоволь-няти життєво важливі потреби та інтереси певної спільноти (класу, народу, соціальної групи). Ця соціальна сутність змінювалася з історичним розвитком держави і права. Саме тому їх типи називають історичними.

2. Адміністративна відповідальність громадян за нормами кодексу України про адміністративні правопорушення. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність -- це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадо-вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юри-дичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, озна-ки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності по-лягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого державою право-порядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реа-лізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопо-рушника наслідками (морального або матеріального ха-рактеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності ви-значаються її юридичною природою.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчи-нення адміністративних правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінар-ну відповідальність. Більш того, у ряді випадків окремі ка-тегорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним пра-вилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КпАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановле-них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі-ністративну відповідальність. Адміністративну відпові-дальність тягне порушення тільки тієї норми адміністра-тивного права, що охороняється адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може на-ставати не тільки за порушення правил, встановлених ад-міністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодек-су передбачає можливість притягнення до адміністратив-ної відповідальності особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністра-тивне правопорушення, підлягає відповідальності на підс-таві законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Попередження (ст. 26 КаАП) застосовується як самостійна міра покаран-ня за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного стягнення полягає в офіційно-му, від імені держави, осудженні протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі.

Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні май-нових, ні інших прав порушника.

Попередження як адміністративне стягнення треба від-різняти від попередження -- запобіжного заходу протип-равного поводження.

Попередження-стягнення необхідно також відрізняти від попередження як заходу впливу щодо неповнолітніх (від 16 до 18 років), що застосовується в порядку ст. 24 КпАП.

Штраф (ст. 27 КпАП) -- це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністра-тивні правопорушення у випадках, установлених законо-давством України.

Штраф -- адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку (орга-нами адміністративної юрисдикції, повноваження яких визначені статтями 218-220' і 222-244⁷), або в судовому (адміністративно-юрисдикційні повноваження міських і районних судів визначені ст. 221). Це винятково грошове стягнення. Чинному законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми штрафу (наприк-лад, натуральний штраф).

У адміністративно-юрисдикційній практиці штраф -- домінуючий вид стягнення. Насамперед це пояснюється тим, що він передбачений як єдиний або альтернативний захід за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф не відшкодувальне (компен-саційне) стягнення. За даною ознакою його необхідно від-різняти від цивільно-правового штрафу. Перше (адмініст-ративний штраф) -- це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника. Друге -- компенсація матері-ального збитку, що заподіяний внаслідок порушення дого-вірних зобов'язань.

Оплатне вилучення (ст. 28 КпАП) застосовується тільки щодо предметів, які стали знаряддям вчинення або безпо-середнього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його на-ступній реалізації і передачі колишньому власнику вируче-ної суми з відрахуванням витрат по реалізації. Фактично йдеться про примусову реалізацію майна, що знаходилося в особистій власності правопорушника. Це стягнення мо-же бути основним або додатковим. Оплатне вилучення вогнепальної зброї і боєприпасів не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існу-вання. Це стягнення міститься в санкціях статей 121', 130, 133, 166¹, 191,193.

Мета сплатного вилучення -- виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж викорис-товуваним з порушенням установлених правил. Дана міра більш м'яка порівняно з конфіскацією і відрізняється від неї сплатним характером.

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст-ративного правопорушення, полягає в примусовій безоп-латній передачі цього предмета у власність держави.

Дане стягнення застосовується органами адміністра-тивної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органа-ми, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46'; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тіль-ки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209).

Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП). Даний захід відповідальності встановлено за адміністративні правопо-рушення, що за ступенем громадської безпеки наближа-ється до злочинів. Він є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо за-значає, що адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною пояснюється ви-користання даного стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до ва-гітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо-возобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ор-ганів внутрішніх справ (ст. 15).

3. Позовна давність.

Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк -- це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

Позовна давність -- це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу у здійсненні прав і виконанні обов'язків.

З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення строку, але не скорочення. Про таке збільшення строків позовної давності сторони мають укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст.259 ЦК).

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність становить три роки (ст.257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.

Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

- про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК);

- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);

- про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК);

-- у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК); - про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).

Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 років; 10 років.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

4. Способи турботи про дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є вихо-вання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайно-вих і майнових Інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлю-ються для захисту особистих немайнових і майнових прав повно-літніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійсню-вати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклуван-ня про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ни-ми догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст.67, 69 ЦК, ст.249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та ін-тересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, вста-новлюються законом.

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і в його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчи-няти лише дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, -- будь-які правочини.

Водночас закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підо-пічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. І ст.68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть ук-ладати з підопічним договорів.

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких ви-падках:

1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце пере-бування якої невідоме (ст.44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише правочини, зазначені в ч. І ст.32 ЦК, а особа, обмежена в ци-вільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочи-ни, то піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особа-ми й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зо-бов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),

Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органа-ми опіки та піклування.

Згідно зі ст.61 ЦК встановлення опіки та піклування в адмініс-тративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, ко-ли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, передбачених ч. І, 2 ст.60 ЦК.

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у родинних стосунках з підопічним. Тому, як прави-ло, обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно. Вод-ночас ст.73 ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визна-чає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклу-вальника, розмір і порядок їх виплати. Тобто принципово питання про оплату обов'язків опікуна або піклувальника не виключене. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та СК, яка виникає через те, що ч.5 ст.249 СК передбачає безоплатність вико-нання обов'язків з опіки та піклування над дитиною. Постає пи-тання: чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути сплатною?

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, ци-вільна дієздатність якої була обмежена (ст.77 ЦК);

5) смерть підопічного або піклувальника (п.5.5 Правил опіки та піклування).

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є пе-редбачений ст.78 ЦК "інститут помічників". Призначення помічни-ків полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здій-сненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту в тому, що помічник не є піклувальником у прямому значенні сло-ва, оскільки призначається для надання допомоги повністю діє-здатній фізичній особі та на її прохання (за її вибором).

Практична частина

Ситуація 24.

Подружжя Іван та Світлана Татків зловживало спиртними напоями, щоб діти не заважали їм, вони відправили 6-ти річного Олега та 14-ти річну Катю жити до бабусі - матері Івана. Через пів року батько став вимагати повернення дітей додому, хоча дома ситуація не змінилась. Діти 14-ти річна Катя та бабуся заперечували проти цього, тому бабуся звернулася до органу опіки і піклування з проханням залишити дітей з нею.

Якою може бути відповідь органу опіки і піклування? Чи можна позбавити батьків батьківських прав у даному випадку? Як слід вірно діяти бабусі щоб вирішити це питання? Які права мають діти?

Розв'язання.

1. Факти:

1.1. Зловживання спиртними напоями подружжя Івана та Світлани Татків.

1.2. Відправлення подружжям 6-ти річного Олега та 14-ти річної Каті на прорживання до бабусі, з метою позбавлення від них на деякий час.

1.3. Ситуація зі зловживанням спиртних напоїв не змінилася.

1.4. Небажання дітей повертатись до батьків.

1.5. Свідоме звернення Каті та бабусі до органу опіки.

2. Правовілносини - цивільні та сімейні.

3. Нормативні акти:

Сімейний кодекс України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22, ст.135 )

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 )

4. Аналіз законодавства:

Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування

1. Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. {Частина перша статті 243 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3497-IV ( 3497-15 ) від 23.02.2006 }

2. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

3. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України ( 435-15 ).

Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини

1. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.

2. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

3. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. ( Статтю 164 доповнено частиною п`ятою згідно із Законом N 2710-IV ( 2710-15 ) від 23.06.2005 )

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. { Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3497-IV ( 3497-15 ) від 23.02.2006 }

5. Відповідь: На даному етапі розвитку подій, орган опіки та піклування, відмовить бабусі. Отож для того, щоб діти лишилися з нею, вона має зробити наступні дії:

ь Катя й бабуся повинні звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (14-ти річна Катя має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, тому що вона досягла чотирнадцяти років;Бабуся також має право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, адже останні пів-року діти проживали саме у неї;)

ь В нашому випадку їхнім умовам буде повністю задоволено, адже мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками . (в нашому випадку, вони лишили дітей на пів-року, і ситуація з алкоголем не змінилася)

ь Тоді бабусі потрібно звернутися до органу опіки та піклування, з проханням встановлення опіки та піклування над дітьми. Адже опіка, піклування встановлюється над дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, в нашому випадку над Олегом, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, у нашому випадку над Катею.

Діти мають право на належне батьківське виховання.

Література

1. Хропанюк. В.Н. “Теория государства и права” Москва 1993г.

2. “Общая теория права” Учебник Москва 1993г.

3. Коваленко А.И. Правовое государство: концепции и реальность, Москва 1993г.

4. “Общая теория права и государства” Учебник Москва 1994г.

5. Основи правознавства / під ред. Усенка. --- К . : Ірпінь;1997р.

6. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. -- М., 1972.

7. Кириллова М.Я. Исковая давность. -- М., 1966.

8. Павлов А.А. Присуждение к исполнению обязанности в натуре как способ защиты гражданских прав в обязательственньїх правоотношениях. -- СПб., 2001.

9. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. - Львов, 1985.

10. Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. -- М., 1962.

11. Знгельман Й.Е. О давности по русскому гражданскому праву: Историко-догматическое исследование. -- М., 2003.

12. Гражданское право Украины. -- X.: Основа, 1996. -- С. 244; Гражданское право. Часть 1: Учеб. / Под ред., А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. -- М.-. Проспект, 1998. -- С. 293; Гражданское право. Часть первая. Учеб. / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. - М.: Юрид. лит., 1997. - С. 198.

13. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. - М., 1967. - С. 7-10.

14. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях // Правоведе-ние. - 1989. - № 1. - С. 40.

15. Цивільне право. - К.: Beнmypi, 1997. - С. 226.

16. Сімейний кодекс України

17. Цивільний кодекс України