Доказове право

2

Міністерство освіти і науки України

Іпольський державний гуманітарний університет

Факультет заочного навчання

Кафедра господарського, цивільного та трудового права

Контрольна робота

з дисципліни "Доказове право"

Варіант № 8

Студента 5 курсу

Група

Маріуполь 2008 р.

Питання 1. Суб'єкти доказування.

Суб'єктами доказування є ті учасники процесу на котрих полягає обов'язок встановлення об'єктивної реальності, тобто суб'єктами доказування є, передусім, суд, також особи, що беруть участь в справі, та їх представники. В процесуальній науці суд не завжди признається суб'єктом доказування, що обґрунтовується, зокрема, тим, що під судовим доказуванням розуміється переконання в своїй правоті опонента в спірній ситуації і органу, що вирішує дану ситуацію.

Суд при такому підході нікого не переконує і з цієї причини виключається із суб'єктів доказової діяльності. В українській мові під дієсловом "довести" розуміються: підтвердити положення на основі системи доводів.

Навряд процесуальна наука повинна ігнорувати лексичне значення слова, в противному випадку граматичний спосіб тлумачення буде неможливий.

Подвійне розуміння процесу доказування приводить до висновку, що навіть участь в процесі у формі виведення якого-небудь положення на основі досліджених доказів означає участь в доказування.

Однак і суд, і особи що беруть участь в справі повинні аргументувати правоту своїх думок на основі досліджених доказів.

Свідки, експерти, будучи учасниками процесу доказування, надають допомогу в досягненні мети доказування, не несучи обов'язку довести які-небудь обставини по справі.

Доказування в процесуальному праві можна підрозділити на два види:

1) доказування щодо всієї справи;

2) доказування щодо окремих юридичних фактів.

Наприклад, вживання заходів забезпечення позову припускає, що їх неприйняття може утрудняти або зробити неможливим виконання судового акту.

Отже, в суді особа, що подає клопотання про забезпечення позову, повинна підтвердити, що неприйняття заходів може затрудняти або зробити неможливим подальше виконання акту суду.

Або інший приклад: в клопотанні про відстрочення, сплати державного мита повинні бути приведені мотиви і прикладені докази, підтверджуючі дане прохання.

Об'єктом доказування для здійснення окремої процесуальної дії є обставини, що підлягають встановленню відповідно до вимог процесуального законодавства. Об'єкт доказування по справі в цілому є предметом доказування.

Доказування в процесі здійснюється відповідно до законодавства і тому неминуче володіє рисами, що виділяють його як різновид пізнання.

Можна виділити наступні риси процесуальної форми доказування.

По-перше, законодавча урегульованість. Питання доказування в процесі регламентуються нормативними актами. Однак істотною особливістю законодавчого регулювання доказування є поєднання процесуальних і матеріально-правових джерел.

По-друге, детальність правової регламентації. Як послідовність дій по доведенню, так і їх зміст детально регламентується нормами права.

В третіх, універсальність процесуальної форми доказування. Доказування розраховано на весь процес. Наприклад, в будь-якій стадії судочинства об'єкт доказування включає обґрунтовування окремих юридичних фактів, необхідних для здійснення певних процесуальних дій.

В класичному цивільному процесі панував принцип письмового процесу, не було представництва, змагальності. У результаті одним повновладним суб'єктом доказування був суд.

Змагальний процес відрізняється усністю, наявністю представництва, розширенням кола суб'єктів доказування, де кожний грає певну законом роль.

Таким чином, процесуальна форма доказування в арбітражному суді - це детально врегульована система правил доказування, відмінна універсальністю і підлеглістю принципам процесуального права.

Питання 2. Взаємозв'язок між логічною і процесуальною сторонами в судовому доведенні.

Судове доведення не можна протиставляти пізнанню, оскільки воно як і логічний доказ, являється способом пізнання реальної дійсності. Тому важко погодитися із категоричним твердженням С.В. Курильова: «Доведення - не пізнання, воно для пізнання».

Судове доведення як логічно-правова діяльність, що проникає у врегульованій нормами процесуального права формі, має на своїй меті відтворення дійсності. Тому судове доведення є в певному значенні пізнання.

Однак це твердження не суперечить і іншій думці: судове доведення існує для пізнання правовідносин.

Автор цієї роботи вважає, що предметом істинних думок суду служать не тільки юридичні факти (фактичні підстави судового рішення), але і підтверджені судом правовідношення.

В.Н. Щеглов також вважав, що об'єктивна істина не може обмежуватися фактичною стороною справи і повинна включати правову оцінку встановлених фактів, тобто висновок про права і обов'язки сторін, тому що права і обов'язки, як і самі суб'єкти, являються об'єктивно наявними. Оскільки об'єктивно є закон, регулюючий спірне відношення, і здійснювалися факти, передбачені цим законом, виникли і об'єктивно існуючи права і обов'язки.

Фактичні обставини по справі, а також об'єктивно існуючі права і обов'язки являються об'єктом судового пізнання, предметом істинних висновків суду.

Судове доведення виступає як спосіб пізнання фактичних обставин справи, які мають значення малої посилки в судженнях для логічних висновків суду про права і обов'язки.

Фактичні обставини справи підтверджуються за допомогою доказів, які виявляються, досліджуються і оцінюються відповідно до норм процесуального права.

Правова ж оцінка встановлених фактів, за допомогою якої з'ясовуються права і обов'язки сторін в процесі, проводиться на основі норм матеріального права. З'ясування змісту належних застосуванню правових норм досягається різними способами тлумачення: граматичним, логічним, систематичним і історичним тлумаченням норми права.

Таким чином, судове доведення, будучи способом пізнання фактичних обставин по справі, не виступає як єдиний спосіб судового пізнання, предметом якого являється як фактичні обставини справи, так і права і обов'язки сторін.

В судовому доказувані органічно поєднуються дві рівноцінні сторони -- розумова і практична.

Розумова (логічна) сторона доведення підпорядкована законам логічного мислення, практична (процесуальна) діяльність, тобто процесуальні дії по доведенню, підпорядковані приписам правових норм і є заснованими на них.

В нормах права приписують здійснення таких процесуальних дій, які створюють найкращі умови для того, щоб процес мислення був логічним і приводив до адекватних знань людей, що застосовують норми права.

Процесуальне доведення не можна потрактувати в якості або тільки розумового процесу, або тільки практичної роботи.

Судове доведення -- єдність двох видів діяльності: логічній і процесуальній. Кожна з сторін судового доведення може бути об'єктом самостійного наукового дослідження.

Правознавці, як правило, вивчають зовнішню, практичну, тобто правову сторону доведення, досліджують, наскільки норми права забезпечують реальні гарантії досягнення вірного знання.

Однак найвищий ефект досягається комплексним дослідженням, коли проблема судового доведення вивчається з точок зору гносеологічної, логічної, психологічній і правовій в єдності.

Наприклад, питання про доведення з допомогою свідчень неповнолітніх свідків неможливо вивчити всесторонньо, не вторгаючись в область специфіки дитячого мислення, психології дітей. Особливостями дитячої психології можна пояснити порядок допиту неповнолітніх свідків із участю батьків, педагога.

Необхідно критично оцінювати погляди С.В. Курильова, який потрактував судове доведення у відриві від логічної основи лише як практичну діяльність, як процесуальні дії, що «зовнішньо об'єктивувалися, за представленням і отриманням необхідних даних для встановлення істини».

Звичайно, треба відрізняти логічне доведення (доказ) від судового (процесуального) доведення.

Однак є багато правових норм, що встановлюють цілі доказування, його умови, порядок дослідження доказів, вимоги, що пред'являються до оцінки доказів, виражають закономірності формальної логіки.

Закон враховує, що в процесі доведення суд зобов'язаний встановити наявність логічного зв'язку між доказом і доказуваним фактом, і цей обов'язок фіксується у вигляді процесуального правила доведення і позначається терміном «відносність доказів». Доказ відносний, якщо із нього логічно може бути виведений доводжувана теза.

Процес судового доведення з логічної сторони являється побудовою системи логічних висновків, в якій із одних думок (початкових доказів) на підставі правил логіки виводяться інші думки (доводжувані обставини).

Функція суду зводиться до з'ясування відповідності одного закону іншому, що має вищу юридичну силу. При розгляді і рішенні подібного роду справ відбувається розумова операція порівняння правових норм по суб'єктах дії, за об'ємом, перевіряються повноваження акт органу, що видав, і т. д., але не проводиться процесуальне доведення як логічно-практична діяльність по наповненню справи судовими доказами з врахуванням їх відносності та допустимості.

Питання. 3 Президією обласної колегії адвокатів Кузьменко був виключений з числа членів колегії адвокатів за систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку і недобросовісне виконання обов'язків. Протягом місяця після вручення йому копії постанови президії колегії адвокатів він звернувся до районного суду по місцю знаходження президії з позовом про відновлення його на роботі в колегії адвокатів і стягненні за вимушений прогул заробітку. Районний суддя відмовив в прийнятті позовної заяви як про відновлення на роботі, так і стягненні заробітку, пославшись на непідвідомчість спору суду. Чи правомірні дії судді, що визнав спір не підвідомчим суду?

Відповідно статті 109 Цивільно-процесуального кодексу, заяву про відшкодування шкоди від юридичної особи, а в даному випадку йдеться і про відновлення на робочому місці, громадянин має право подати до суду за місцем знаходження суб'єкта, який спричинив шкоду громадянину, в даному випадку це колегія адвокатів. Виходячи з вищезложеного, вважаю що дії суду є неправомірними.

Список використаної літератури:

Арбітражний процесс: посібник для ВУЗів / Під ред. В.В. Ярова. - К., 1993 р., 462 стор.

Доказування в цивільному процесі - www.pravoznavec.com.

Тертышник В.М., Слинько С.В.: Теорія доказувань - навч. посібник - Х. 1998 р., 256 стор.

Васильєв С.В.: Доказування та докази по справах про відшкодування шкоди, завданої особи: навч. посібник - Х., 2000р. - 200стор.

Доказування в арбітражному процесі - www.pravoznavec.com.

Калюш С.В. Цивільне процесуальне право України: Навч. посібник. Х., 1999 р., 457 стор.

Цивільній процесуальній Кодекс України - Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон вiд 18.03.2004 № 1618-IV.