Міжнародне екологічне право

23

23

Міністерство освіти і науки України

Маріупольський державний гуманітарний університет

Факультет заочного навчання

Кафедра правознавства

РЕФЕРАТ

На тему: Міжнародне екологічне право

титульний лист

Студента 4 курсу

Група ПР. - 04

Дідаш О.О.

Маріуполь 2008 р.

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. Міжнародно-правові принципи співробітництва в вирішенні екологічних проблем 3

РОЗДІЛ 2. Об'єкти міжнародно-правової охорони навколишнього середовища 11

РОЗДІЛ 3. Поняття і класифікація джерел міжнародного права 15

РОЗДІЛ 4. Міжнародні природоохоронні організації 18

Список використаної літератури 24

РОЗДІЛ 1. Міжнародно-правові принципи співробітництва в вирішенні екологічних проблем

По правовому і смисловому значенню декларовані принципи охорони навколишнього середовища можна підрозділити на дев'ять груп, в главу яких, звичайно, необхідно визначити принципи, що затверджують право громадян на сприятливе навколишнє середовище, хоча ще 20 літ тому пріоритет віддавався суверенітету держав на користування природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.

Отже, перша група включає принципи, що закріплюють пріоритети прав людини на сприятливе навколишнє середовище і стійкий розвиток. Турбота про людей займає центральне місце в зусиллях по забезпеченню стійкого розвитку. Люди мають право на здорове і плідне життя в гармонії з природою. Право на розвиток повинне бути реалізовано, щоб забезпечити справедливе задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь в області розвитку і області навколишнього середовища. Для досягнення стійкого розвитку захист навколишнього середовища повинен складати невід'ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього.

Відмітимо також, що принцип 2 Стокгольмської декларації проголошує, що природні ресурси Землі, включаючи повітря, воду, землю, флору і фауну, і особливо репрезентативні зразки природних екосистем, повинні бути збережений на благо нинішнього і майбутніх поколінь шляхом ретельного планування і управління у міру необхідності.

Друга група принципів проголошує суверенітет держав на користування природних ресурсів. Особливо яскраве це положення відображає принцип 21 Стокгольмської конференції, який свідчить: ”Відповідно до Статуту Організації З'єднаних Націй і принципами міжнародного права держави мають суверенне право використовувати власні ресурси відповідно до своєї національної політики в підході до проблем навколишнього середовища, і саме на них лежить відповідальність за те, щоб діяльність в межах їх юрисдикції або контролю не заподіювала шкода навколишньому середовищу в інших державах або районах, що лежать за межами національної юрисдикції“.

Держави приймають ефективні законодавчі акти в області навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі регламентації і пріоритети повинні відображати екологічні умови і умови розвитку, в яких вони застосовуються. Стандарти, вживані одними країнами, можуть бути недоречними і зв'язаними з необґрунтованими економічними і соціальними витратами в інших країнах, що зокрема розвиваються.

Як і Стокгольмська декларація, Всесвітня хартія природи містить провідні принципи поведінки держав і народів по відношенню до оточуючої природи, з тим, проте, особливою якістю, що вони обернути не тільки і навіть не стільки до сфери міждержавних відносин, скільки до внутрідержавних правовідносин, до сфери реальної поведінки людей, індивідуального або колективного.

У Всесвітній хартії природи мовиться, що принципи, викладені в Хартії, повинні знайти віддзеркалення в законодавстві і практиці кожної держави, а також на міжнародному рівні: повною мірою ураховуючи суверенітет держав над своїми природними ресурсами, кожна держава повинна застосовувати положення справжньої Хартії через своїх компетентних органів і в співробітництво з іншими державами.

Принцип 8 Декларації Ріо-де-Жанейро указує, що для досягнення стійкого розвитку і більш високої якості життя для всіх людей держави повинні обмежити і ліквідувати нежиттєздатні моделі виробництва і споживання і заохочувати відповідну демографічну політику.

Третя група принципів характеризує обов'язки громадян в області охорони навколишнього середовища. Кожна людина покликана діяти відповідно до положень Всесвітньої хартії природи; кожна людина, діюча індивідуально, повинна прагнути забезпечити досягнення цілей і виконання положень Хартії (пункт 24).

В Декларації Ріо-де-Жанейро ці положення сформульовані таким чином:

-- жінки грають життєво важливу роль в раціональному користуванні навколишнього середовища і розвитку. Тому їх усестороння участь необхідна для досягнення стійкого розвитку;

-- слід мобілізувати творчі сили, ідеали і мужність молоді світу в цілях формування глобального партнерства, з тим щоб досягти стійкого розвитку і забезпечити краще майбутнє для всіх;

-- корінне населення і його общини, а також інші місцеві общини покликані грати життєво важливу роль в раціональному користування і поліпшенні навколишнього середовища через їх знання і традиційну практику.

Держави повинні визнавати і належним чином підтримувати їх самобутність, культуру і інтереси і забезпечувати їх ефективну участь в досягненні стійкого розвитку;

-- навколишнє середовище і природні ресурси народів, що живуть в умовах пригноблення, панування і окупації, повинні бути захищений.

Четверта група декларує відповідальність за охорону навколишнього середовища. Принцип 4 Стокгольмської декларації проголосив особливу відповідальність людини за збереження і розумне управління творами живої природи і її середовища, які знаходяться під серйозною загрозою у зв'язку з рядом несприятливих чинників.

А у Всесвітній хартії природи указується: генетична основа життя на Землі не повинна наражатися на небезпеку; популяція кожної форми життя, дикого або одомашненого, повинна зберігатися принаймні на тому рівні, який достатній для її виживання; необхідне для цього середовище незаселеного слід зберігати (принцип 2); ці принципи збереження природи застосовуються до всіх частин земної поверхні, сухіше або морю; особливий захист повинен забезпечуватися унікальним районам -- типовим представникам всіх видів екосистем і середовища незаселеного рідкісних або

зникаючих видів (принцип 3); людиною екосистеми, що використовуються, і організми, а також ресурси суші, моря і атмосфери повинні управлятися так, щоб можна було забезпечити і зберегти їх оптимальну і постійну продуктивність, але без шкода для цілісності тих екосистем або видів, з якими вони співіснують (принцип 4).

П'ята група встановлює пріоритети у користування природних ресурсів. Всесвітньою хартією природи передбачається (принцип 10), що природні ресурси повинні не марнуватися, а використовуватися помірковано:

а) Біологічні ресурси використовуються лише в межах їх природної здібності до відновлення;

б) Продуктивність ґрунтів підтримується або покращується завдяки заходам по збереженню їх довгострокової родючості і процесу розкладання органічних речовин і по запобіганню ерозії і будь-яких інших форм саморуйнування;

в) Ресурси багаторазового користування, включаючи воду, використовуються повторно;

г) Не відновлювані ресурси однократного користування експлуатуються в міру, з урахуванням їх запасів, раціональних можливостей їх переробки для споживання і сумісності їх експлуатації з функціонуванням природних систем.

Шосту групу складають принципи (зокрема, принципи 6 і 7 Стокгольмської декларації), зорієнтовані на запобігання забруднення навколишнього середовища і інших шкідливих дій на природу.

В Хартії з цього питання записано наступне: слід утриматися від всякого скидання забруднюючих речовин в природні системи, якщо таке скидання неминуче, то ці забруднюючі речовини повинні знешкоджуватися в тих місцях, де вони проводяться, з використанням самих вчинених засобів, що є у розпорядженні виробників, а також повинно вживатися особливих заходів обережності з метою не допускати скидання радіоактивних і токсичних відходів (принцип 12).

Сьома, величезніша група принципів охорони навколишнього середовища припускає тісну і ефективну міжнародну співпрацю в даній області. Держави співробітничають у дусі глобального партнерства в цілях збереження, захисту і відновлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі.

Унаслідок своєї різної ролі в погіршенні стану глобального навколишнього середовища держави несуть загальну, але різну відповідальність.

Розвинуті країни визнають відповідальність, яку вони несуть, в контексті міжнародних зусиль по забезпеченню стійкого розвитку з урахуванням стресу, який створюють їх суспільства для глобального навколишнього середовища, технологій і фінансових ресурсів, якими вони володіють.

Принцип 12 Декларації Ріо-де-Жанейро говорить про те, що для більш ефективного вирішення проблем погіршення стану навколишнього середовища держави повинні співробітничати в справі створення сприятливої і відкритої міжнародної економічної системи, яка привела б до економічного зростання і стійкого розвитку у всіх країнах.

Заходи в області торгової політики, що приймається в цілях охорони навколишнього середовища, не повинні бути засобом довільної або невиправданої дискримінації або прихованого обмеження міжнародної торгівлі. Слід уникати односторонніх дій за рішенням екологічних задач за межами юрисдикції імпортуючої країни.

Заходи в області охорони навколишнього середовища, направлені на рішення трансграничних або глобальних екологічних проблем, повинні, наскільки це можливо, ґрунтуватися на міжнародному консенсусі.

Держави повинні розробляти національні закони, що стосуються відповідальності і компенсації жертвам забруднення і іншого екологічної шкоди.

Держави оперативним і більш рішучим чином співробітничають також в цілях подальшої розробки міжнародного права, що стосується відповідальності і компенсації за негативні наслідки екологічного шкода, заподіюваного діяльністю, яка ведеться під їх юрисдикцією або контролем, районам, що знаходяться за межами їх юрисдикції (принцип 13).

Держави повинні ефективно співробітничати з метою заборони або запобігання перенесення і перекладу в інші держави будь-яких видів діяльності і речовин, які завдають серйозного екологічного збитку або вважаються шкідливими для здоров'я людини (принцип 14).

В цілях захисту навколишнього середовища держави відповідно до своїх можливостей широко застосовують принцип вживання заходів обережності. В тих випадках, коли існує загроза серйозного або незворотної шкоди, відсутність повної наукової упевненості не може служити причиною для відстрочення вживання ефективних заходів економічно по попередженню погіршення стану навколишнього середовища (принцип 15).

Національні власті повинні прагнути сприяти інтернаціоналізації екологічних витрат і використовуванню екологічних засобів, беручи до уваги підхід, згідно якому забруднювач зобов'язаний покривати витрати, пов'язані із забрудненням, належним чином ураховуючи суспільні інтереси і не порушуючи міжнародну торгівлю і інвестування (принцип 16).

Оцінка екологічних наслідків як національний інструмент здійснюється відносно передбачуваних видів діяльності, які можуть зробити значний негативний вплив на навколишнє середовище і які підлягають твердженню рішенням компетентного національного органу (принцип 17).

Держава негайно повідомляє інші держави про будь-які стихійні
біди або інші надзвичайні ситуації, які можуть привести до несподіваних шкідливих наслідків для навколишнього середовища в цих державах.

Міжнародне співтовариство робить все можливе для надання допомоги потерпілим від цього державам (принцип 18).

Держави направляють державам, які можуть виявитися зачепленими, попередні і своєчасні повідомлення і відповідну інформацію про діяльність, яка може мати значні негативні трансграничні наслідки, і проводять консультації з цими державами на ранньому етапі і у дусі доброї волі (принцип 19).

Держави повинні співробітничати в цілях зміцнення діяльності по нарощуванню національного потенціалу для забезпечення стійкого розвитку завдяки поглибленню наукового розуміння шляхом обміну науково-технічними знаннями і розширення розробки, пристосовування, розповсюдження і передач технологій, включаючи нові і новаторські технології (принцип 9).

Восьма група характеризує принципи, що забезпечують право на інформацію. Відповідно до принципу 10 Декларації Ріо-де-Жанейро екологічні питання розв'язуються найефективнішим чином за участю всіх зацікавлених громадян -- на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина повинна мати відповідний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, яке є у розпорядженні державних органів, включаючи інформацію про небезпечні матеріали і діяльність, і можливість брати участь в процесах ухвалення рішень.

Держави розвивають і заохочують інформованість і участь населення шляхом широкого надання інформації. Забезпечується ефективна можливість користування судових і адміністративних процедур, включаючи відшкодування і

засоби судового захисту.

Дев'ята група встановлює зобов'язання охорони навколишнього середовища у випадках озброєних конфліктів. Війна неминуче надає руйнівну дію на процес стійкого розвитку. Тому держави повинні поважати міжнародне право, що забезпечує захист навколишнього середовища під час озброєних конфліктів, і при необхідності повинні співробітничати в справі його подальшого розвитку.

Процес вдосконалення правових норм, регулюючих охорону навколишнього середовища, виходить на новий рівень в 90-х роках. З урахуванням рекомендацій і принципів, викладених в документах Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), рішень Комісії ООН по стійкому розвитку, більше 20 країнами світу, прийняті національні програми по навколишньому середовищу і розвитку 4 .

В цих програмах відображені основні рекомендації і принципи документів, прийнятих в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку, прагнення здійснити перехід до стійкого розвитку, що забезпечує збалансоване рішення соціально-економічних задач, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу в цілях задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь людей.

В прийнятій Конференцією ООН “Повістці дня на XXI вік” намічена стратегія світової спільноти на майбутнє, що передбачає гармонійне досягнення основних цілей -- збереження навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світ.

Це припускає охорону навколишнього середовища і раціональне користування природних ресурсів, збереження біологічної різноманітності, екологічно безпечне застосування високих технологій, хімічних речовин з урахуванням рішення соціально-економічних проблем.

РОЗДІЛ 2. Об'єкти міжнародно-правової охорони навколишнього середовища

Об'єктом міжнародно-правової охорони є вся природа планети Земля і навколоземного космічного простору в межах, в яких чоловік реально впливає на матеріальний світ. Але оскільки природне середовище має ряд внутрішніх структурних підрозділів, розрізняються її елементи і об'єкти, що охороняються.

У тому числі:

Світовий океан, який займає 2/3 площі поверхні земної кулі. Поняттям «Світовий океан» охоплюються всі чотири є на землі океану -- Атлантичний, Індійський, Тихий і Північний Льодовитий, а також всі пов'язані з ними морити. Не відносяться до Світового океану ізольовані моря, що знаходяться усередині материків, наприклад, Каспійське море.

Материки, які складають основний і безпосередній життєвий простір для розвитку людства. Традиційно цим поняттям охоплюється весь природний комплекс, міцно пов'язаний з сухопутною поверхнею Землі, тобто ґрунти, надра землі, водні ресурси, рослинний і тваринний мир.

Проте за останні роки відбувається диференціація природних об'єктів у сфері міжнародно-правової охорони і поступово одержують самостійне визнання як об'єктів, що охороняються, міжнародні річки і інші материкові водоймища, мігруючі тварини, які проводять окремі періоди життя на території різних країн і в міжнародних просторах, інші природні багатства, що належать двом або декільком країнам.

Атмосферне повітря -- газоподібна оболонка земної кулі, лежача між
поверхнею Землі і космічним простором. Склад газів атмосферного повітря є відносно постійним, містить в певних пропорціях кисень, азот, вуглекислий газ, завдяки чому забезпечується одна з основних фізіологічних потреб живих організмів -- дихання, а також ряд процесів обміну речовин в природі.

Космос -- весь матеріальний простір, що лежить за межами Землі і її

атмосфери. Космічний простір нескінченний. Але сфера впливу людей обмежена найближчим до Землі районам. Тому при сучасному рівні розвитку продуктивних сил, який обумовлює процеси проникнення людини в космос, міжнародно-правовій охороні потребує лише частина космосу, а саме, навколоземний космічний простір, природний супутник Землі -- Місяць, планети Сонячної системи, поверхні яких досягають космічні кораблі.

Незалежно від приведеної класифікації природні об'єкти з урахуванням відмінностей в їх правовому режимі підрозділяються на ті, що знаходяться під національною юрисдикцією або контролем окремих держав -- внутрідержавні природні об'єкти і що знаходиться зовні національної юрисдикції або контролю -- міжнародні, інтернаціональні природні об'єкти.

До об'єктів, що знаходяться під національною юрисдикцією або контролем, належать природні багатства материків на території окремих держав, багатства, що знаходяться в межах прибережних територіальних морських вод, континентального шельфу і виняткових економічних зон.

Правовий режим внутрідержавних природних об'єктів визначається внутрішнім правом кожної країни. Відповідно до норм внутрішнього права розв'язується питання про власність на природні об'єкти: вони можуть належати державі, приватним особам, державним, кооперативним, суспільним організаціям, а іноді і міжнародним співтовариствам.

Внутрішнє право встановлює порядок володіння, розпорядження і користування природними об'єктами. В правовому регулюванні користування і охорони внутрідержавних природних об'єктів є частка участі і норм міжнародного права. Тут існує співвідношення і взаємодія норм внутрішнього і міжнародного права. Звичайно вироблені світовою практикою, що отримали загальне визнання і закріплені в міжнародно-правових актах прогресивні принципи трансформуються в норми внутрішнього права і таким шляхом проводяться в життя.

До числа природних об'єктів, що знаходяться зовні національної юрисдикції і контролю, за межами сфери виняткового суверенітету окремих держав, відносяться в основному ті з них, які знаходяться в інтернаціональних просторах: Світовий океан зі всіма його багатствами, за межами територіальних вод, континентального шельфу і економічних зон, окремі материки, наприклад, Антарктида, частина атмосфери Землі і космос.

Правовий режим міжнародних природних об'єктів визначається в основному
нормами міжнародного права. Питання про власність на ці об'єкти тривалий час взагалі не виникав. Панувало мовчазне визнання інтернаціональних природних об'єктів нічиєю річчю і згода з правом будь-якої країни на захоплення цих об'єктів.

Але в сучасних умовах таке положення все менше стало відповідати інтересам і потребам народів світ. Були вироблені і є поступово упроваджений в практику деякі міжнародно-правові принципи, що обмежують можливість довільних дій відносно міжнародних природних об'єктів.

РОЗДІЛ 3. Поняття і класифікація джерел міжнародного права

Центральне місце серед джерел міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища займають резолюції Генеральної Асамблеї ООН і Всесвітня хартія охорони природи. Вони мають визначальне значення в реалізації принципів і положень міжнародно-правової екологічної співробітництво.

В числі резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, присвячених охороні навколишнього середовища і раціональному використовуванню світових природних ресурсів, слід звернути увагу на чотири.

18 грудня 1962 р. Генеральна Асамблея ООН приймає резолюцію «Економічний розвиток і охорона природи», в якій схвалюються ініціатива і рекомендації, запропоновані ЮНЕСКО.

Прийнята резолюція виділяє три найважливіші моменти:

по-перше, цілісний розгляд сукупності навколишнього середовища, природних ресурсів, флори і фауни;

по-друге, інтеграція терміну охорони природи в більш широкий термін «охорона навколишнього середовища»;

по-третє, концепція органічного поєднання інтересів охорони природи і економічного розвитку, що отримала свій розвиток на Стокгольмській конференції ООН по навколишньому середовищу в 1972 р.

3 грудня 1968 р. Генеральна Асамблея ООН приймає резолюцію, в якій наголошується найважливіша роль сприятливого навколишнього середовища для дотримання основних прав людини і належного економічного і соціального розвитку.

З цією метою Генеральна Асамблея ООН ухвалює рішення про скликання Конференції ООН по навколишньому середовищу в р. Стокгольмі в 1972 р.

У вересні 1980 р. Генеральна Асамблея ООН приймає резолюцію про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для нинішнього і майбутніх поколінь».

Резолюція закликає всі держави і народи вжити конкретним заходам по скороченню озброєнь і розробці заходів щодо охорони навколишнього середовища.

В 1982 р. Генеральна Асамблея ООН затверджує Всесвітню хартію охорони природи.

Всесвітня хартія охорони природи схвалена і є затверджений 28 жовтня 1982г. Резолюцією 37-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Вона складається з 24 основних принципів.

Хартія розглядує екологічну освіту як складову частину загальної освіти. Признається необхідним всемірно розширювати наші знання про природу шляхом проведення досліджень і розповсюдження цих знань інформаційними системами будь-якого типу. Принципи справжньої хартії повинні знайти віддзеркалення в правовій практиці кожної держави і на рівні міжнародної співробітництво.

По своїй юридичній силі хартія є міжнародно-правовим документом рекомендаційного значення. Це значить, що її норми і принципи юридично необов'язкові для держав і міжнародних організацій, але в своїй практичній діяльності члени світової спільноти, виходячи із загального обов'язку охорони навколишнього природного середовища, повинні дотримуватися положень цього акту.

Як джерело міжнародно-правової охорони центральне місце займає договір. Серед цієї групи джерел виділяються перш за все договори політичного змісту, де проблеми охорони навколишнього середовища переплітаються з питаннями світ, безпеки, скорочення озброєнь.

Головне місце в даній групі займає Заключний акт наради по безпеці і співробітництво в Європі, підписаний всіма європейськими державами, США і Канадою. До цієї ж групи примикає ряд конвенцій, договорів, угод про заборону виробництва, випробування, застосування засобів масового знищення. Сюди відносяться такі документи, як

Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою (1963 р.);

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.);

Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів зброї масового знищення (1971 р.);

Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічного) зброї і токсинів і їх знищення (1972 р.).

Ряд договорів про скорочення, обмеження, знищенні стратегічних наступальних озброєнь носять двосторонній характер, оскільки полягали СРСР і США.

Іншу значну групу договорів як джерел міжнародно-правової охорони навколишнього середовища складають міжнародні договори екологічного змісту.

Серед них одну підгрупу утворюють договори екологічно-комплексного, іншу -- екологічно-ресурсові напрями.

Ознаками комплексного екологічного змісту володіють такі міжнародно-правові акти, як:

Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого користування засобів дії на природне середовище (1977 р.);

Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великі відстані (1979г.);

Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використовуванню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла (1967 р.);

Договір 1959 р. про Антарктиду.

Самостійну групу міжнародно-правових актів утворюють конвенції, угоди і договори про охорону Світового океану від забруднення і виснаження.

РОЗДІЛ 4. Міжнародні природоохоронні організації

Охороною навколишнього середовища займаються всі відомі види міжнародних організацій - спеціалізовані установи і органи ООН, міжурядові організації, міжнародні неурядові організації універсального типу, регіональні і субрегіональні органи.

За змістом охоплюваних екологічних проблем всі міжнародні організації можна розділити на три групи:

Природоохоронного напряму (ЮНЕП, МСОП), комплексного природоохоронного профілю (ФАО, ВІЗ, ВМО), спеціального природоохоронного профілю (охорона перелітних птахів, рибних запасів, міжнародних річок і т.п.).

Провідна роль в міжнародній екологічній співробітництво належить Організації З'єднаних Націй, її спеціалізованим установам.

Захист навколишнього людину середовища безпосередньо витікає із Статуту ООН. Її ціль і задача - в наданні сприяння дозволу міжнародних проблем в області економічного, соціального життя, охорони здоров'я, підвищення рівня життя населення, дотримання прав людини.

Генеральна Асамблея ООН визначає основні напрями екологічної політики міжнародного співтовариства, розробляє принципи взаємостосунків держав по охороні навколишнього середовища, ухвалює рішення про проведення міжнародних конференцій ООН по найважливіших проблемах навколишнього середовища, розробляє проекти міжнародних конвенцій, рекомендації по охороні навколишнього середовища, створює нові природоохоронні органи, сприяє розвитку багатобічної і двосторонньої співробітництво держав з метою захисту навколишнього середовища.

Природоохоронна діяльність ООН здійснюється безпосередньо або через її головні і допоміжні органи або систему спеціалізованих установ. Одним з головних органів ООН є Економічна і соціальна Порада (ЕКОСОС), в рамках якої діють функціональні і регіональні комісії і комітети.

Всі ці органи разом з іншими політичними, економічними і соціальними питаннями займаються екологічними проблемами. Разом з тим система ООН має спеціальний центральний орган, який займається виключно охороною навколишнього середовища.

Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 15 грудня 1972 р. відповідно до рекомендацій Стокгольмської конференції ООН по навколишньому середовищу (1972). ЮНЕП має Раду керівників, куди входять представники держав, Рада з координації охорони навколишнього середовища. Фонд навколишнього середовища. Основні напрями діяльності ЮНЕП визначаються на Раді керівників.

Як першочергові на найближчу перспективу названо 7 напрямів:

1) населені пункти, здоров'я людини, санітарія навколишнього середовища;

2) охорона земель, вод, запобігання спустошування;

3) океани;

4) охорона природи, диких тварин, генетичних ресурсів;

5) енергія;

6) освіта, професійна підготовка;

7) торгівля, економіка, технологія.

У міру розвитку діяльності організації число пріоритетних напрямів може зростати. Зокрема, в число пріоритетних напрямів вже висуваються проблеми кодифікування і уніфікації міжнародного і внутрішнього екологічного законодавства.

В вирішення цих проблем ЮНЕП виступає, як правило, спільно з іншими міжнародними природоохоронними організаціями. Наприклад, при підготовці і проведенні двох міжнародних конференцій за освітою в області навколишнього середовища в Тбілісі в 1977 и1987 рр. ЮНЕП активно співробітничав з ЮНЕСКО.

По ступеню екологічної близькості до ЮНЕП як центральному органу охорони навколишнього середовища стоїть ще одна організація ООН (ЮНЕСКО). Організація З'єднаних націй по культурі, науці, освіті (ЮНЕСКО) є освічений в 1948 р. з штаб-квартирою в Парижі.

Природоохоронну діяльність вона здійснює по декількох напрямах:

а) керівництво екологічними програмами, в яких зайнято зверху ЮО держав. Серед програм довгострокова, міжурядова і міждисциплінарна програма <Людина та біосфера (ЛТБ), Міжнародна програма за освітою в області навколишнього середовища, Міжнародна гідрологічна програма і т. д.;

б) облік і організація охорони природних об'єктів, віднесених до всесвітньої спадщини;

в) надання допомоги країнам, що розвиваються і іншим, в розвитку екологічної освіти і підготовці фахівців-екологів.

Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів - (МСОП) - є встановлений в 1948 р. Це неурядова міжнародна організація, представляє понад 100 країни, неурядові організації і міжнародні урядові організації (всього понад 500 члени).

Від Росії членами МСОП є Міністерство сільського господарства і продовольства (Мінсільгосппрод) і Всеросійське суспільство охорони природи.

Основна задача в діяльності МСОП полягає в розвитку міжнародної співробітництво держав, національних і міжнародних організацій, окремих громадян:

а) збереження природних екосистем, рослинного і тваринного світ;

б) збереження рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, пам'ятників природи;

в) організація заповідників, резерватів, національних природних парків;

г) екологічна освіта.

За сприяння МСОП проводяться міжнародні конференції по охороні природи, розробляються проекти міжнародних конвенцій по охороні пам'ятників природи, окремих природних об'єктів і комплексів. За ініціативою МСОП ведеться Червона книга рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, розроблена програма Всесвітня стратегія охорони природи. Всесвітня організація охорони (ВОХ) здоров'я утворена в1946 р.

Вона займається питаннями охорони здоров'я людини в аспекті взаємодії його з навколишнім середовищем. ВОХ здійснює санітарно-епідеміологічний моніторинг навколишнього середовища, узагальнює дані про захворюваність людей у зв'язку із станом навколишнього середовища, проводить санітарно-гігієнічну експертизу навколишнього середовища і дає оцінку її якості. У зв'язку з цим ВОХ вивчає проблеми оздоровлення міст, організації відпочинку і санаторно-курортного лікування громадян, бере участь в міжнародних програмах по поліпшенню санітарно-гігієнічних умов життя людини.

В своїй діяльності консолідується з ЮНЕП, МАПАТЕ, ВМО і ін. Міжнародне агентство по атомній енергії (МАПАТЕ) утворена в 1957г. для виконання програми забезпечення ядерної безпеки і охорони навколишнього середовища від радіоактивного забруднення. МАПАТЕ розробляє Правила будівництва і експлуатації атомних електростанцій, проводить експертизу проектованих і діючих АЕС, дає оцінку дії атомних матеріалів на навколишнє середовище, встановлює норми радіаційної безпеки, перевіряє їх виконання.

Непокора окремих держав цим вимогам, як показує світовий досвід, може викликати застосування за рішенням Ради Безпеки ООН економічних санкцій з боку світової спільноти.

Сільськогосподарська і продовольча організація З'єднаних Націй (ФАО) утворений в 1945 р. Сфера її діяльності - сільське господарство і світові продовольчі ресурси. У зв'язку з цим вона займається екологічними проблемами в сільському господарстві: охороною і використовуванням земель, водних ресурсів, лісів, тваринного світу, біологічних ресурсів Світового океану. ФАО підготувала ґрунтову карту світ, завдяки ініціативі ФАО прийнята Всесвітня ґрунтова хартія, проведені міжнародні конференції по народонаселенню, продовольству, по боротьбі з спустошуванням земель, охороні водних ресурсів. ФАО бере участь в розробці екологічних програм багато кого, активно співробітничає з ЮНЕП, ЮНЕСКО, МСОП.

Міжнародна морська організація (ММО) створена в1948 р. діє в області морського судноплавства і охорони моря від забруднення; бере участь в розробці міжнародних конвенцій по боротьбі із забрудненням моря нафтою і іншими шкідливими речовинами.

До складу ММО входить Комітет по захисти морського середовища. В даний час ММО є однією з представницьких міжнародних організацій, в рамках якої розробляються і узгоджуються основні принципи міжнародної політики по захисту морського середовища.

Всесвітня метеорологічна організація ООН (ВМО) створена в 1947 р. Її

задача: вивчення і узагальнення ступеня дії людини на погоду і клімат планети в цілому і по окремих регіонах. Вона діє в рамках глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМОС). Роботу системи координує ЮНЕП. Разом з ВМО в ГСМОС входять ВІЗ, ФАО, ЮНЕСКО.

Система ГСМОС має п'ять діючих програм: моніторингу стану атмосфери; перенесення забруднюючих речовин на великі відстані; програми здоров'я людини, Світового океану, відновлюваних ресурсів суші.

Крім названих ведучих міжнародних організацій природоохоронного профілю в світовій спільноті функціонують численні міжнародні структури, що займаються однією або декількома спеціальними екологічними проблемами. Наприклад, Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин (МРПТХВ) є створений як частина ЮНЕП.

Його задача - вивчення і розповсюдження інформації про токсичні хімічні речовини, включаючи інсектициди і гербіциди, і їх дії на людину і навколишнє середовище.

В базі даних МРПТХВ міститься інформація про більш ніж 600 хімічні

речовини, поширені у всьому світі. Це число продовжує рости. Бюро ООН по наданню допомоги на випадки стихійних бід (ЮНДРО) покликане мобілізовувати і координувати допомогу по наданню різними державами і організаціями країнам, яких спіткала стихійна біда.

Бюро збирає і обробляє інформацію про стихійні біди, розробляє заходи по запобіганню завданого збитку. В числі регіональних комісій ЕКОСОС заслуговує уваги перш за все робота Європейської економічної комісії (ЕЕК). В її складі спеціальний орган по навколишньому середовищу із старших радників країн ЕЕК. Цей орган координує екологічну діяльність комітетів ЕЕК, заздалегідь розглядує питання охорони навколишнього середовища на своїх засіданнях і розробляє рекомендації сесії ЕЕК. Пріоритетними екологічними проблемами ЕЕК є впровадження безвідходних технологій оцінка дії на навколишнє середовище, охорона екосистем, тваринного світу суші, боротьба з трансграничним забрудненням і т.д.

Список використаної літератури

1. Ерофеев Б.В. Екологічне право Росії. Підручник. Видання друге,
перероблене і доповнене. М.: Юрист. 1996.

2. Екологічне право Росії. Підручник. Під. Ред. Ермакова В.Д.

3. Сухарева А.Я. М.: Інститут міжнародного права і економіки. Ізд-во"Тріада, ЛТД". 1997.

4. Р.С. Маковік. Екологічне право “Визначення, схеми, коментарі”. Навчальний посібник, Л., 1996 р.

5. Тимощенио А.С. Формування і розвиток міжнародного права навколишнього середовища. - К., 1999.

6. Колбасов О.С. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища. - Х., 1982.