Сторони користуються рівними процесуальними правами.

Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в арбітражних засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення арбітражному суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході арбітражного процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників арбітражного процесу, брати участь у прийнятті рішення, подавати заяву про перевірку рішення, ухвали, постанови арбітражного суду в порядку нагляду, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку доарбітражного врегулювання спору в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Арбітражний суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Участь у справі кількох позивачів та відповідачів

ІНШІ ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ПРОЦЕСІ

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду до “інших осіб, які беруть участь у процесі” належать “... зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 18 АПК України)” (п. 1.1. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25 лютого 1992 р. № 01-6/244).

Права посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів (далі - посадових осіб) визначає ст. 30 ГПК України, а права експерта - ст. 31 і Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII (далі - Закон про судову експертизу). Перелік прав перекладача як учасника господарського процесу чинне законодавство взагалі не встановлює. Посадові особи й експерти (оскільки це необхідно для надання висновку) мають право знайомитися з матеріалами справи і брати участь в огляді та дослідженні доказів (ч. 1 ст. 30 і ч. 4 ст. 31 ГПК України). Крім того, посадові особи користуються правом подавати докази і давати пояснення, а експерт - просити господарський суд надати йому додаткові матеріали. Порівняння переліку і значення цих прав не дозволяє визнати їх рівними правам сторін і третіх осіб. Всі права посадових осіб і експерта в господарському процесі мають службовий характер. Вони надаються лише для того, щоб посадові особи і експерти могли виконувати свої функції в процесі, в якому вони не мають юридичного інтересу. Ці функції для посадових осіб полягають у тому, щоб сповістити знані їм відомості та обставини по справі (ч. 2 ст. 30 АПК України), а для експертів - у тому, щоб дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань, які потребують спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів (ч. 3 ст. 31 ГПК України, ст. 1 Закону про судову експертизу). Отже, рівності між правами сторін, з одного боку, і правами посадових осіб чи експертів - з іншого, не може і не має бути. Проте, ст. 4-2 ГПК України передбачає рівність всіх учасників процесу, тобто винятків з цього принципу не встановлює.

Виходом з цієї ситуації є чітке окреслення кола учасників господарського процесу. Наприклад, ст. 98 ЦПК України (в редакції від 21.06.2001 р.) містить наступний перелік осіб, які беруть участь в справі: “... сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування у передбачених цим Кодексом випадках, особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження та справах, що виникають з адміністративно-правових відносин”.

Як бачимо, про експерта тут не згадано, як і про свідка (приблизного цивільно-процесуального аналога господарсько-процесуальної посадової особи). Проте, згадано про представників сторін та третіх осіб, про яких чомусь не йдеться в ст. 18 ГПК України і вище зазначеному роз'ясненні Вищого арбітражного суду України. Таким чином, перелік осіб, які беруть участь у справі, в ст. 98 ЦПК України є більш повним і точним, ніж перелік учасників судового процесу, закріплений в ст. 18 ГПК України.

В цілому ж учасники українського господарського процесу наділені хоч і не однаковими, але рівними правами. Еволюція принципу рівності сторін в господарському процесі призвела до його послідовного закріплення в конкретних нормах права.

ОСОБИ, ЯКІ НЕ Є УЧАСНИКАМИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Розділ 5 ГПК України містить права і обов'язки власне учасників процесу. Поряд з цим рішення чи постанова суду може встановити права і обов'язки осіб, яких не було залучено до участі в справі. Частина 2 ст. 107 ГПК України передбачає право таких осіб на касаційне оскарження рішення чи постанови. Зазначені особи (незважаючи на те, що не є учасниками господарського процесу у вузькому значенні цього слова) наділені окремими правами на стадії касації. Зокрема, їм надсилається копія відзиву (ст. 111-2 ГПК України), ухвала про прийняття касаційної скарги до провадження суду, в якій вони повідомляються про час і місце розгляду скарги (ст. 111-4 ГПК України). Також їм надано право відмовитися від касаційної скарги (ст. 111-6 ГПК України). Іншими словами, на стадії касації ці особи мають рівні з учасниками процесу права.

Однак принцип рівності не додержується на стадії апеляційного оскарження. Сторони, які не брали участі в процесі (права та обов'язки яких, тим не менше, встановлені судом ) не вправі подати апеляційну скаргу. Таке упущення законодавця пов'язане з тим, що апеляційному оскарженню підлягають лише рішення, які не вступили в законну силу. Про такі рішення особи, які не є учасниками процесу, зазвичай, нічого не знають. Щоправда, вони можуть одержати листа від державного виконавця з пропозицією добровільно виконати рішення. Це, в свою чергу, означатиме, що рішення вступило в законну силу, а отже, такій особі залишається лише один засіб захисту - касаційна скарга. Відповідно, законодавець не вважає за потрібне спеціально встановити право зазначених осіб на подання апеляційної скарги. І все ж, можливі випадки, коли особа, яка не є учасником процесу, довідалася про порушення своїх прав після ухвалення рішення, але ще до того, як воно вступило в законну силу. При цьому така особа має наділятися правом подання апеляційної скарги. Цього вимагає принцип рівності, за яким всі сторони, права і обов'язки яких встановлюються судом, повинні мати рівні права.

Висновок

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки; що арбітражний суд сприяє економічним перетворенням в державі, формуванню конкурентоспроможного середовища для суб'єктів господарювання та усіх форм власності, врегульовує господарські спори згідно законам і підзаконним актам. Також спрямовує дії господарюючих суб'єктів у правове русло. При розгляді справ арбітражні суди вживають певні заходи, приймають на професійному рівні рішення і не припускаються помилок. Ще хочеться доповнити, що високу оцінку роботи арбітражних судів України дав Президент. Він наголосив, що суди в умовах зіткнення інтересів різних суб'єктів господарювання спроможні притаманними їм методами поєднувати інтереси кожного з них з державними інтересами.

Це висловлення ми розцінюємо не лише як підсумок діяльності, а, насамперед, як програмне положення на перспективу.

Література

Арбітражний процесуальний кодекс України. Харків, 1995, стор. 3-4.

Закон України про арбітражний суд. Харків, 1991.

Юридичний журнал “Право України” №3, 1998, стор. 20-22.

Юридичний журнал “Право України” №6, 1999, стор. 3-4.

Завдання.

До вимог,які пред*являються законом ї до форми і змісту позовної заяви відносяться: Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позовна заява повинна містити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків); 2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); 4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги;зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; 6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 цього Кодексу; 7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Відмова у прийнятті позовної заяви

Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстава бо є рішення цих органів з такого спору;

3) позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано. Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала,яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Повернення позовної заяви

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін,їх поштових адрес;

3) у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

4) не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

5) порушено правила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;