Конституційне право України

- 31 -

Міністерство внутрішніх справ України

Луганський державний університет внутрішніх справ

ім. Е.О. Дидоренка

Кафедра конституційного та міжнародного права

Контрольна робота

з дисципліни "Конституційне право України"

Варіант № 13

Виконала: студентка

Факультету заочного

та дистанційного

навчання

2 - го курсу 204 групи

Чайникова Оксана Геннадіївна,

яка мешкає за адресою:

86300, Донецька область, м. Кіровське

вул. Театральна, буд.18, кВ. 11

Перевірив:_______________________

Луганськ - 2008

Зміст

1. Принципи конституційного ладу України: типологія і зміст 3

1.1 Конституційні принципи державного ладу України 3

1.2 Конституційні принципи суспільного ладу України 5

1.3 Конституційні принципи правової системи України 8

1.4 Конституційні принципи економічних відносин в Україні 10

1.5 Основи національної безпеки та міжнародної діяльності 11

2. Конституційно - правові відносини, їх зміст та суб'єкти (сторони) 14

2.1 Конституційно - правові відносини і їх загальна характеристика 14

2.2 Зміст конституційно - правових відносин 16

2.3. Суб'єкти конституційно - правових відносин 17

3. Конституційні засади взаємовідносин між Президентом України та Кабінетом Міністрів України 21

3.1. Конституційний статус Президента України та кабінету Міністрів

України 21

3.2. Взаємовідносини Президента України та Кабінету Міністрів України в кадрових питаннях 22

3.3.Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Президентом України відповідно до ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» 24

3.4. Представник Президента України у Кабінеті Мікстів України 25

3.5 Взаємовідносини Президента України та Кабінетом Міністрів України у Раді національної безпеки в оборони України та іншими державними органами 27

4.Список літератури 30

1. 1. Принципи конституційного ладу України: типологія і зміст.

1.1 Конституційні принципи державного ладу України.

Конституція України визначає основні засади, принципи державного ладу України, що є керівними засадами організації та діяльності держави та її основних інститутів; органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави (7;125). Основними принципами державного ладу України є:

- принцип суверенності та незалежності держави; принцип демократизму;

- принцип соціальної і правової держави;

- принцип унітарності (єдності, соборності);

- принцип республіканської форми державного правління тощо.

Ці принципи відображено в основних рисах нашої держави, якими наділяє її чинна Конституція України.

Так, згідно зі ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Вона також проголошується унітарною державою (ст.2) із республіканською формою державного правління (ст.5). Крім того, Україна визначається, за Конституцією України, національною і світською державою.

Принципи суверенності та незалежності нашої держави є спорідненими й передбачають внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність України в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших. За своєю суттю суверенітет, незалежність держави означають верховенство, повноту, цілісність, невідчужуваність і самостійність державної влади в межах державного кордону та рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Принцип демократизму.

Демократизм держави і державного ладу в цілому виявляється насамперед у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, а також у поєднанні безпосереднього народовладдя зі здійсненням влади через органи державної влади й місцевого самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування, у демократичному порядку формування органів державної владий місцевого самоврядування, у системі, структурі, функціях і повноваженнях органів державної влади й місцевого самоврядування та у порядку їх діяльності.

Демократизм опосередковує насамперед і головним чином взаємовідносини держави та народу, держави й соціальних груп, держави й особи.

Принцип соціального характеру держави полягає перш за все у захисті державою інтересів кожної особи, всіх класів та інших соціальних груп і суспільства в цілому; у соціальній спрямованості діяльності держави, її економіки, внутрішньої та зовнішньої політики. За Конституцією Україна не лише проголошується соціальною державою, але й визначається її ставленням до життя й здоров'я, честі та гідності, недоторканності й безпеки людини як найвищої соціальної цінності.

Конституцією закріплюється та гарантується система соціальних та інших прав і свобод людини і громадянина, передбачається забезпечення соціальної спрямованості економіки, прийняття та втілення на практиці соціальних програм ( 5;206).

На жаль, на сьогодні соціальна сфера державного ладу України залишається найменш гарантованою і переживає період свого становлення.

Принцип правового характеру нашої держави виявляється у передбаченому Конституцією верховенстві права, тобто його пріоритеті щодо держави та інших інститутів держави і суспільства, у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову, у взаємній відповідальності держави та особи, неприпустимості порушення її прав і свобод тощо.

Важливим принципом державного ладу України є принцип республіканської форми державного правління. До 1 січня 2006р. Україна була президентсько - парламентською республікою, але із набуттям чинності змін до Конституції України наша держава отримала нову форму державного правління і стала парламентсько-президентською формою державного правління, що відповідає вимогам сьогодення щодо оптимізації форми державного правління.

Україна є національною за своїм походженням державою, оскільки її утворення відбувалось на основі здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення. Національний характер держави зумовлюється певною мірою й етнонаціональним складом нашого суспільства. Це знаходить своє відображення у державній мові (ст. 10), символіці (ст. 20), інших атрибутах держави, її політиці сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичній свідомості, традиціям та культурі, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), у піклуванні про задоволення національно - культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. (8;62)

За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини й громадянина. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

1.2. Конституційні принципи суспільного ладу України

Конституційні принципи суспільного ладу України виявляються в основних принципах організації і діяльності суспільства. До таких принципів слід відносити:

- принцип народного суверенітету; принцип демократизму суспільства, суспільного ладу;

- принцип конституційності, законності суспільного ладу;

- принцип політичного, економічного та ідеологічного плюралізму;

- принцип етнічної багатоманітності (поліетнічності) суспільства і політичної єдності українського народу;

- принцип соціальної справедливості тощо.

Принцип суверенності народу (народного суверенітету) закріплений в ст.5 Конституції України, яка визначає народ України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органам або посадовим особам.

Принцип демократизму суспільства полягає у незалежності влади народу і його участі у здійсненні влади. Народ України реалізує свіфй суверенітет, здійснює народовладдя як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.

Одним з найважливіших принципів суспільства та суспільного ладу є плюралізм, багатоманітність, зокрема, політична, економічна, ідеологічна (стаття 15 Конституції). Це означає, що Українська держава визнає право її громадян на різноманітні політичні погляди та гарантує свободу політичної діяльності за умови, що така діяльність не суперечить Конституції й законам України. Жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов'язкова: Українська держава створює рівні умови для розвитку різних ідеологій, крім, звичайно, ідеологій, які за своїм змістом і сутністю є антидержавними або пропагують расову, національну, релігійну ворожнечу.(8;80)

Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації і діяльності нашого суспільства визначаються і гарантуються Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин - політичних, економічних, соціальних та інших - визначаються законами України.

Принцип етнічної багатоманітності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів. Про це свідчить, зокрема, преамбула Конституції України, в якій зазначається, що Верховна Рада України приймає Конституцію - Основний Закон України - від імені українського народу - громадян України всіх національностей.

Ст.11 Конституції України визначила, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Основний закон також проголошує (ст.12), що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні та захисті інтересів усього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, Конституція України закріплює і гарантує широке коло громадянських, політичних, економічних, соціальних, інформаційних, екологічних прав і свобод людини та громадянина.

Організаційно - суспільний лад являє собою систему, що складається з політичної, економічної, соціальної та культурної (духовної) систем, кожна з яких, у свою чергу, включає інститути суспільного ладу України. Так, основними інститутами політичної системи суспільства є народ, держава, політичні партії, територіальні громади, органи місцевого самоврядування та ін.; економічної системи - основні форми власності та економічної (господарської) діяльності, економічні права і свободи людини і громадянина; соціальної системи - соціальні спільності (українська нація, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, територіальні громади і трудові колективи), соціальні об'єднання (організації), соціальні права та свободи людини і громадянина, форми соціальної діяльності тощо; культурної (духовної) системи - освіта, наука, культура, релігія та церква, мова, культурні права та свободи людини і громадянина, інформація, право вільного доступу до інформації; екологічна сфера - безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо (6;21).

Зазначені підсистеми та інститути суспільного ладу України перебувають між собою в стійких взаємних зв'язках. Злагодженість їх функціонування визначає ефективність суспільного та конституційного ладу України в цілому.

1.3. Конституційні принципи правової системи України

У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:

принцип верховенства права. Цим положенням забезпечується принцип основопологаючої та верховної дії закону як незаперечного правила суспільних відносин.

принцип найвищої юридичної сили Конституції. Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню;

наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв'язку з відсутністю тих або інших роз'яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;

обов'язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням Конституції. Приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;

визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадської організації.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів. (8;47)

Говорячи про основи характеристики Конституції України, треба наголосити, що вона є основою правової системи нашої держави. Це означає, що норми ycix галузей права, нормотворча, правозастосовча та інші діяльності щодо здійснення правових приписів мають бути зорієнтовані на Конституцію. Взагалі "правова система держави" -- дуже широке поняття. До зазначених вище складників слід додати всі юридичні установи (суди, прокуратуру, різноманітні інспекції, які стежать за дотриманням норм права відповідного профілю, наприклад, санітарну інспекцію, органи внутрішніх справ, інститут судових виконавців, адвокатуру тощо). До організаційної структури правової системи належать також державні органи, які видають правові акти, наприклад, Верховна Рада України - орган, що видає закони; районна державна адміністрація, що у межах своїх повноважень може видавати, зокрема, постанови; а також велика кількість державних i громадських організацій, громадян, яким адресовано правові приписи. Інакше кажучи, правова система суспільства -- це відповідний його зріз, сфера правового регулювання, яке здійснюється у даному суспільстві.(6;52)

1.4 Конституційне принципи економічних відносин в Україні

Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому суспільстві. Нині економічна система України передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктом права власності українського народу.

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини і громадянина складають економічні права.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов'язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права - це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Систему основних прав і обов'язків громадянина в галузі економічного життя складають:

Право на приватну власність;

Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

Право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності.

1.5 Основи національної безпеки та міжнародної діяльності

Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України, орієнтує зовнішню політику Україну на співробітництво з іншими країнами на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.

Економічна та інформаційна безпека є важливими складовими національної безпеки України, під якою прийнято розуміти стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз у державно-політичній, економічній, соціальній, екологічній та інформаційній сферах.

Обов'язок, передбачений ч. 1 статті 17, покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Конституція, також визначає у ст.107 спеціальний орган Раду національної безпеки і оборони України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Спеціальне завдання щодо оборони України у ч. 2 статті 17 покладається на Збройні Сили України, які згідно з Законом України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 p. є військовою державною структурою, призначеною для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та неподільності України від нападу ззовні (ст. 13).

Справу державної безпеки Закон "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 p. покладає на Службу безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення. (8;94)

Відповідно до Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p. державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються. Закон визначає, що охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається иа Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на війська повітряної оборони України.

У межах своєї компетенції у забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону беруть участь (сприяють) Національна гвардія України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, міліція, та деякі інші державні структури.

Конституція передбачає, що Збройні Сили України та iншi військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою антиконституційною метою.

Зовнішньополітична діяльність України здійснюється із врахуванням системи норм і принципів міжнародного права. Саме за допомогою зазначених основних принципів закріплюються і регулюються основи сучасних систем міжнародних відносин і міжнародного права. Оскільки принципи є ядром міжнародного права, вони діють як універсальні, загальновизнані та загальнообов'язкові для держав, міжнародних організацій.

При цьому сфера їх дії універсальна як за суб'єктами, так і за видами та сферами міжнародних відносин.

Важливою функцією основних принципів є забезпечення пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, а саме миру і безпеки, життя і здоров'я людей, міжнародного співробітництва та інших цінностей, мирного співіснування держав.

Найважливішим міжнародно-правовим актом, у якому закріплені основні принципи міжнародного права та передбачені механізми їх виконання, є статут OOH. Крім цього документу, зміст основних принципів розкрито у Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 p., Декларації про недопущення інтервенції і втручання у внутрішні справи держав 1981 p. та інших міжнародно-правових документах.(6;101)

2. Конституційно - правові відносини, їх зміст та суб'єкти (сторони).

2.1. Конституційно - правові відносини і їх загальна характеристика.

Становлення України як демократичної, соціальної та правової держави вимагає постійного вдосконалення правового регулювання суспільних відносин. Адже реалізація задекларованих конституційних характеристик статусу держави значною мірою залежить від того, як досконало ці відносини врегульовані на законодавчому рівні.

Характеристику конституційно-правових відносин доречно розпочати з окреслення предмета конституційного права, який охоплює дві основі сфери суспільних відносин:

Охорону прав і свобод людини (тобто відносини між людиною і державою).

Відносини всередині державної влади (так звані владно відносини).

Відносини між людиною та державою регулюються не тільки конституційним правом, але й іншими галузями права. Але конституційне право містить норми основоположного характеру, які становлять правових статус людини, її основні права, свободи та обов'язки. Його норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. (14;21)

Правовідносини є головним засобом, з допомогою якого вимоги юридичних норм втілюються в поведінці людей. Юридичні норми реально виявляють свої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати у правовідносинах. Саме у правовідносинах проявляється буття Конституції України, яке соціальне реалізується. Конституційно-правові відносини забезпечують зв'язок Основного Закону з найважливішими соціальними процесами і є результатом дії норм конституційного права. Але вони виникають із практичної діяльності суб'єктів державно - правових зв'язків. Питання конституційно-правових відносин -- одна із суттєвих проблем конституційного права, оскільки вияв їх характеру, змісту та специфіки допомагає відокремити конституційне право України від інших галузей права, розкрити його функціональне призначення, особливості регламентованих ним правових зв'язків.

Конституційно - правові відносини -- це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб'єктами у формі взаємних прав і обов'язків, передбачених відповідною нормою конституційного права. В свою чергу конституційно-правові відносини є головним засобом, за допомогою якого вимоги правових норм втілюються у діях відповідних суб'єктів, а правові норми реально виявляють свої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати у правовідносинах.

Таким чином, змістом конституційно - правових відносин є юридичний зв'язок між суб'єктами у формі прав і обов'язків, передбачених відповідною правовою нормою конституційного права, тобто соціальна поведінка учасників цих відносин. Останнім притаманні загальні риси, характерні для всіх правовідносин, адже будь - які з них є результатом впливу правової норми на відносини в суспільстві. Природа конституційно-правових зв'язків розкривається у змісті суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин. При цьому суб'єктивне право дає можливість суб'єкту діяти в межах, визначених нормою конституційного права України, на свій розсуд, і в необхідних випадках вимагати відповідної поведінки від інших суб'єктів правовідносин, у тому числі від державних органів та органів місцевого самоврядування. Конституційно-правові відносини є основою правового регулювання у сфері політико-державного управління, і це визначає їх головну роль у регулюванні суспільних зв'язків.(11;4 - 5)

Водночас вони мають особливі риси, пов'язані насамперед зі специфікою предмета правового регулювання, суб'єктами правовідносин, механізмом їх реалізації, місцем у системі правових зв'язків тощо.

2.2 Зміст конституційно - правових відносин

Конституційно - правові відносини відрізняються своїм змістом, виникають в особливій сфері відносин, які становлять предмет конституційного права України. Вони є різновидом політико - правових зв'язків, оскільки пов'язані з правовим регулюванням політико - правових процесів, і насамперед з реалізацією державними структурами владних повноважень, з поділом влади між цими структурами і взаємодією органів законодавчої, виконавчої і судової влади, з визначенням правового статусу людини і громадянина, функціонуванням політичних партій, інших суб'єктів політичного процесу.

Цим відносинам притаманний здебільшого імперативний характер, оскільки вони значною мірою пов'язані з реалізацією владними структурами своїх повноважень, взаємодією різних органів державного механізму.

Але конституційне право України врегульовує значне коло відносин, в яких зв'язки між їх суб'єктами ґрунтуються на рівності сторін, тобто застосовується диспозитивний метод регулювання взаємодії суб'єктів. У цьому насамперед виявляється демократичний потенціал конституційного права України.

У системі правовідносин конституційно-правовим відносинам належить провідне місце, оскільки вони визначають зміст правовідносин, що регламентуються іншими галузями права. Наприклад, правовідносинам громадянства притаманний постійний політико-правовий зв'язок громадянина і держави, вони визначають широкий спектр правовідносин громадянина в різних сферах суспільного життя, в тому числі трудових, цивільно-правових та ін. Правовідносини громадянства -- підстава для участі громадянина у політичному житті країни, виборчому процесі тощо.(7;65 - 67)

Конституційно - правовим відносинам властивий особливий суб'єктний склад, їх учасниками є і суб'єкти, які не можуть бути учасниками інших видів правовідносин, наприклад, народ України, населення Автономної Республіки Крим, адміністративно - територіальної одиниці у зв'язку з проведенням референдумів та ін.

Специфіка конституційно - правових відносин виявляється в особливості механізму реалізації їх суб'єктами своїх прав і обов'язків. Одні з них безпосередньо втілюються в цих правовідносинах, другі -- через інші правовідносини. Так, положення Конституції України про те, що влада в Україні належить народові, конкретно реалізується через норми закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, через закони про вибори, інші нормативно - правові акти.

Особливим видом конституційно - правових відносин є так званий правовий статус. Його характерна риса -- чітка визначеність суб'єктів правовідносин. Але зміст взаємних прав і обов'язків суб'єктів конкретно не вказується, а визначається з великої кількості конституційно-правових норм. До такого виду відносин належать статус громадянства, який розкривається в значній кількості правових норм.

Конституційно - правові відносини мають різний строк дії. Одні з них -- постійні, більшість -- тимчасові. До постійних, наприклад, належить статус громадянства, який припиняється зі смертю громадянина або його виходом з громадянства. До тимчасових насамперед належать державно-правові відносини, пов'язані з організацією і проведенням референдумів, виборів. Тимчасові правовідносини виникають, як правило, в результаті реалізації конкретних норм -- правил поведінки.

У системі конституційно - правових відносин виділяються матеріальні і процесуальні. До перших належать зміст прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, до других - - процедура реалізації матеріальних норм.

За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно-правові відносини. (4;16-18)

2.3 Суб'єкти конституційно - правових відносин

Суб'єктами конституційно - правових відносин є особи, спільноти людей, органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є носіями суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.(7;65-67).

До суб'єктів конституційно - правових відносин відносять такі найбільш поширені їх види: спільноти (народ, нація, національні меншини, корінні народності, територіальні громади тощо); держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, депутати, службові посадові особи; політичні партії, громадські організації; громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; підприємства, установи, організації тощо.

Цей перелік є невичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб'єктами конституційно - правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії, загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

Статус учасників конституційно - правових відносин полягає в тому, що вони посідають особливе місце у сфері суспільних відносин, які виникають і діють у процесі взаємовідносин людини і громадянина як головного суб'єкта цих правовідносин і держави та її органів, які відіграють службову роль стосовно особи, внаслідок чого основне знаряддя їх діяльності - державну владу - обмежено Конституцією.

Такі відносини влади, зокрема її носії - перелічені суб'єкти, посідають особливе місце тому, що саме вони здійснюють таку владу, наділені виключними повноваженнями. Їхні дії і вчинки здебільшого мають владно-імперативний характер. З усієї цієї різноманітності суб'єктів є такі з них, які наділені спеціальною правосуб'єктивністю. Зокрема, це - Український народ. Саме цей суб'єкт фігурує в нормах Конституції України і має такі повноваження, яких не має жоден з інших суб'єктів. Так, згідно до ст. 5 Конституції України Українській народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; виключно народові належить право визначати та змінювати конституційних лад в Україні. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Проте в даному випадку народ України ототожнюється з таким суб'єктом, як громадянин України, адже відповідно до ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумі мають право лише громадяни України.(4;16 - 18)

Особливість суб'єктів конституційно - правових відносин полягає в тому, що вони мають різні за обсягом права та обов'язки, тобто різну за змістом правоздатність - властивість володіти правами та обов'язками відповідно до норм конституційного права. Неоднакова вона, наприклад у народу України та Української держави, у громадян України , з одного боку, й іноземців і осіб без громадянства - з іншого, які у випадках, визначених законом, також можуть бути суб'єктами конституційно-правових відносин. Громадяни України, крім того, різняться за своєю дієздатністю, тобто можливістю своїми діями здійснювати надані їм права та виконувати покладені на них обов'язки.

Іншою рисою суб'єктів конституційно - правових відносин є особливий механізм реалізації їхніх повноважень. Така реалізація здійснюється безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент України обирається народом) або через норми інших галузей права (право на забезпечення недоторканності житла, у разі потреби здійснюється у повному обсязі нормами кримінального права).

Специфіка деяких суб'єктів цих відносин полягає у тому, що вони виступають як учасники конституційно - правових відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (наприклад територіальні утворення). Переважна більшість суб'єктів є учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому основою статусу цих суб'єктів є конституційно-правових статус.

Особливий, субординаційний характер мають зв'язки між суб'єктами конституційного права та суб'єктами інших правових відносин. Визначальною рисою таких зв'язків є їх нерівноправовий характер, тобто один із двох таких суб'єктів наділений владними, підпорядковуючими повноваженнями щодо іншого суб'єкта. Проте з цього правила є винятки, коли відносини між суб'єктами конституційно - правових відноси рівноправні. Це, наприклад, відносини між територіальними управліннями, які виступають суб'єктами конституційно - правових відносин, муж державними органами. Прикладом таких відносини між цими органами можна вважати Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України від 18 червня 1995 року.(13;24 - 29)

3. Конституційні засади взаємовідносин між Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

3.1. Конституційний статус Президента України та Кабінету Міністрів України

Президент України є главою Української держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. (ст. 102 Конституції). Якщо врахувати, що згідно зі ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, то до жодної з цих гілок влади Президент не належить. Цим підкреслюється, що він виконує інтегруючу функцію у процесі здійснення державної влади в цілому.

Згідно з Конституцією України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні і місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Як відомо, в Україні з 1.01.2006 р. розпочалося впровадження реформ, результатом яких має бути встановлення парламентсько - президентської форми правління. У парламентській системі державного правління, яка передбачає наявність посади президента, останній є конституційним главою держави. Це означає, що уряд і його діяльність практично виведені із сфери впливу президента. І хоча формально Президент, згідно з конституцією, наділений такими важливими повноваженнями, як призначення глави уряду, об`явою про розпуск парламенту і призначення дати чергових або позачергових парламентських виборів, а також представництво держави у сфері міжнародних відносин, але фактично всі ці й інші повноваження він повинен здійснювати тільки за згодою глави уряду, який ще й до того відповідальний не перед президентом, а перед парламентом. В такому випадку главою виконавчої влади є прем`єр - міністр (як у ФРН та Австрії - канцлер), який має необхідні повноваження для здійснення урядової політики. Президент в умовах парламентської системи правління не відповідає за дії уряду і залишається надпартійною фігурою, гарантом правопорядку, уособленням непорушного конституційного ладу.(13;370)

3.2.Взаємовідносини Президента України та Кабінету Міністрів України у кадрових питаннях.

Відповідно до положень (статей 85, 106 та 114) Конституції 1996 року український уряд - Кабінет Міністрів формувався наступним чином. Глава уряду - Прем`єр-Міністр України призначався Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України , а персональний склад Кабінету Міністрів призначався главою держави за поданням Прем`єр-міністра. Останнє положення є аналогічним і щодо призначення керівників інших структур виконавчої влади - центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Таким чином, Президент України мав визначальну роль в процесах формування виконавчої влади.

Що стосується порядку звільнення названих керівників адміністративних структур, то роль глави держави була ще значнішою. Президент на свій розсуд, без згоди українського парламенту міг прийняти рішення про відставку Прем`єр - міністра (що тягне відставку уряду в цілому), а також звільнити із займаних посад керівників усіх інших названих органів виконавчої влади. При тому, Верховна Рада мала можливість впливу на уряд по суті незалежно від Президента, - через прийняття українським парламентом резолюції недовіри Кабінетові Міністрів, що маємо наслідком його відставку.(6;398)

Особлива роль глави держави щодо діяльності уряду підкреслювалось також іншим положенням Конституції 1996 року - згідно з частиною першою статті 115 Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом.

Відповідно до закону „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року порядок призначення та звільнення керівників органів виконавчої влади відрізняється значною мірою. На відміну від попередньої редакції Основного Закону, Прем`єр - Міністр України призначається не главою держави, а парламентом. Кандидатуру для призначення на посаду Прем`єр-Міністра вносить Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій або однієї депутатської фракції, до якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Після цього глава уряду, у разі прийняття рішення парламентом, призначається на свою посаду. В цій ситуації роль Президента у призначенні Прем`єр-міністра може бути вагомою в конкретній політичній ситуації, у разі його належності до політичних сил, що становлять більшість у парламенті, проте очевидно формальною, якщо більшість становить конкуруюча з главою держави політична сила. Адже Президент буде просто зобов`язаний за цією нормою представити на схвалення ту кандидатуру, яку запропонує парламентська більшість.

Поза тим, істотно змінено порядок призначення та звільнення із займаних посад керівників, як членів уряду, так і інших центральних органів виконавчої влади:

Міністр оборони, Міністр закордонних справ та Голова Служби безпеки України призначаються Верховною Радою за поданням Президента;

інші члени Кабінету Міністрів, голова Антимонопольного комітету, Голова Державного комітету телебачення та радіомовлення, Голова Фонду державного майна призначаються Верховною Радою за поданням Прем`єр - міністра;

усі інші керівники центральних органів виконавчої влади призначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра. (2)

З перелічених положень випливає, що повноваження Президента стосовно кадрової політики у сфері виконавчої влади зменшено та передано: насамперед до українського парламенту, але й, чималою мірою - до уряду та його голови.

3.3 Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Президентом України відповідно до ЗУ «Про Кабінет Міністрів України»

Ст. 26 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 279 - VI від 16.05.2008 року передбачає ряд повноважень Кабінету Міністрів України у відносинах з Президентом України, а саме:

Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України. Президент має право внести Верховній Раді України пропозицію щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання актів Президента України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 частини першої ст. 106 Конституції України скріплюються підписами Прем'єр - Міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Кабінет Міністрів України відповідає на звернення Президента України, а у разі потреби проводить консультації з Президентом України.

У засіданнях Кабінету Міністрів України може брати участь Президент України або уповноважений ним представник. Особи, які уповноважені Президентом України, мають право брати участь у засіданнях Урядових комітетів.

Кабінет Міністрів України спрямовує діяльність органів виконавчої влади на здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності, національної безпеки та обороноздатності, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, додержання прав і свобод людини і громадянина та інших питань, визначених Конституцією України.

За власною ініціативою Кабінет Міністрів України чи на виконання указів України вносить пропозиції та здійснює підготовку проектів відповідних законопроектів, а також актів Президента України з питань, що належать до повноважень Президента України. У разі підготовки Кабінетом Міністрів України законопроекту з власної ініціативи цей законопроект після схвалення на засіданні Кабінету Міністрів України може бути переданий Президентові України із вмотивованим обґрунтуванням необхідності внесення його в порядку законодавчої ініціативи Президента України для невідкладного розгляду Верховною Радою України.(6)

Відповідно до Конституції України Прем'єр - міністр України подає Президентові України кандидатури для призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, постанову Кабінету Міністрів України про призначення голів місцевих державних адміністрацій, а також пропозиції щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

3.4. Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України

Указом Президента України від 15.02.2008 року № 132/2008 було затверджено Положення про Представника Президента України у Кабінеті Міністрів України, який є уповноваженою особою Президента України та забезпечує взаємовідносини між Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Представник Президента України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнями Глави Секретаріату Президента.

Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України (далі - Представник Президента України) відповідно до покладених на нього завдань:

Бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України; представляє на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, а також його консультативно - дорадчих та інших органів позицію Президента України з питань, що розглядаються, та інформує главу держави про хід та результати такого розгляду;

Здійснює моніторинг актів та в разі потреби проектів актів Кабінету Міністрів України, вносить Президентові України пропозиції щодо зупинення дії актів Кабінету Міністрів у разі їх невідповідності Конституції України;

Вносить президентові України пропозиції щодо підготовки проектів законів, а також актів Президента України з питань, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України, бере участь у розроблені таких проектів;

Бере участь у розроблені проектів законодавчих актів, які вносяться Президентом України або за його дорученням Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Здійснює за дорученням президента України інші функції.

Представник Президента України має право в установленому порядку:

Брати участь у обговоренні питань, які розглядаються на засіданнях Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, постійних та тимчасових робочих органів, утворених Кабінетом Міністрів України, відповідно до позиції Президента України вносить пропозиції, робити застереження, давати пояснення;

Ініціювати запити щодо одержання, одержувати необхідні для виконання своїх повноважень матеріали та інформацію від Кабінету Міністрів України, в тому числі про порядок денний засідання Кабінету Міністрів України разом із відповідними матеріалами; протоколи, стенограми засідань Кабінету Міністрів України, а також законопроекти та інші нормативно - правові акти, які розробляються на виконання доручень Президента України;

Запитувати та одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади необхідних для своїх повноважень матеріали та інформацію, проекти законів та інші нормативно - правові акти, які розробляють на виконання доручень президента України;

Вносить пропозиції щодо утворення експертних та робочих груп з окремих напрямків своєї діяльності, залучення спеціалістів, науковців та експертів для виконання покладених на нього обов'язків;

Визначати уповноважених осіб для участі у засіданнях Кабінету Міністрів України. (7)

3.5. Взаємовідносини Президента України та Кабінетом Міністрів України у Раді національної безпеки та оборони України та іншими державними органами.

Особливою організаційною формою гарантування президентом України конституційного ладу України, державної незалежності і безпеки є Рада національної безпеки і оброни України.

Рада національної безпеки та оброни відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки та оборони при Президентові України.

Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оброни України. Головою Ради Національної безпеки та оброни України є Президент України, який формує її персональний склад.

До складу Ради національної безпеки та оброни України за посадою входять Прем'єр - Міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України , Міністр закордонних справ України.

Кабінет Міністрів України відповідно до указів Президента України, якими вводяться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, прийнятих у межах, визначених законом, забезпечує здійснення заходів з координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Кабінет Міністрів України взаємодіє з апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України. У цих відносинах беруть участь як члени Кабінету Міністрів України, так і їх патронатні служби та посадові особи апарату Кабінету Міністрів України.

Посадові особи апарату Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб при Президентові України не мають права давати доручення Кабінету Міністрів України та окремим членам Кабінету Міністрів України.

Засади і порядок здійснення відносин Кабінету Міністрів України з Радою національної безпеки і оборони України, апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами при Президентові України визначаються законами України, а порядок здійснення цих відносин -- також і указами Президента України.(9;216)

Отже, впровадження парламентсько - президентської форми державного правління в Україні зумовило появу нових інституціональних викликів, які повинні бути вирішені найближчим часом для збереження політичної і, як наслідок, соціально - економічної стабільності держави.

Організація виконавчої влади за Конституцією України 1996 року є доволі суперечливою, а дискусії щодо її положень не вщухають до останнього часу. Передусім мова йде про існування двох центрів цієї гілки влади, зумовлене положеннями Основного Закону. З одного боку, у статті 113 визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. З іншого боку, з аналізу закріпленої у статті 106 компетенції Президента України випливає, що саме глава держави має найбільші важелі управлінського впливу на систему цих органів. Таке конституційно - правове регулювання в українській практиці зумовило наявність двох центрів виконавчої влади - в уряді та апараті Президента. До цього можна додати, що від моменту вступу на посаду нового глави держави і аж до останнього часу, коли відбулись кардинальні кадрові зміни на вищих щаблях державної влади, існував ще й третій фактичний центр у цій сфері - Рада національної безпеки й оборони. Ця ситуація була зумовлена відсутністю чіткого законодавчого розмежування повноважень між зазначеними структурами.

Окреслений стан суперечить елементарному принципу теорії організації про необхідність існування єдиного центру для ефективного функціонування системи органів виконавчої влади, побудованої ієрархічно.

На жаль, конституційну реформу в Україні було розпочато і здійснено у зв`язку з іншими чинниками, передусім політичного характеру. Саме політичні фактори, а не недоліки Основного Закону значною мірою обумовили зміст закону від 8 грудня 2004 року „Про внесення змін до Конституції України”.

Список літератури

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222 - IV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.44). - К., 2006.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 25, ст. 241

Указ Президента України «Про положення Представника Президента України у Кабінеті Міністрів України» № 132/2008 від 15.02.2008р.

Давидов Р., Данилюк Ю. Питання теорії конституційних відносин// Право України. - 2006.- №1 С. 16-18

Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Медведчук В.В.Основи конституційного ладу України// - Київ: Либідь, 1997. - С. 206

Комментарии к Конституции Украины (книга первая) за ред. А.Г. Мучник, - К.: Парламентское издательство, 2003. - 398 с.

Конституційне право України. За ред. доктора юридичних наук проф. В.Ф. Погорілка. Підручник. - К.: Наукова думка, 2002, С. 65 - 67, 125 - 131

Конституція України. Науково - практичний коментар за ред.. доктора юридичних наук Тація В.Я.. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003

Олуйко В.М. Парламентське право України: проблеми теорії та практики. - Київ: Юрінком Інтер, 2004. С. 216

Основи правознавства// за ред.. Усенка І.Б.. - Київ: Ірпінь: «Перун», 1997. С 416

Погоріло В., Федорченко В.// Суб'єкти конституційних правовідносин: поняття; ознаки, види//Право України - 2002. - № 10, С. 4-5

Тодыка Ю.Н. Основы Конституционного строя Украины. Учебное пособие. - Харьков «Факт», 1999. - с.125

Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. 3 - є видання перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер‚ 2006, С 24 - 29; С. 370 - 373

Шаповал В., Суб'єкти конституційного права України: постановка проблеми теоретичного визначення// Право України. - 2000. - №8., С 21