Джерела господарського права

Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Поняття господарства може співпадати з поняттям виробництво і економіка, якщо за межі господарського виробництва винести майнові і немайнові відносини, пов'язані з веденням домашнього господарства (відносини між членами сім'ї). Господарське право зосереджує увагу на відносинах, що виникають між юридичними особами, їх органами управління, державними суб'єктами підприємницької діяльності.

Предметом цих відносин в процесі господарської діяльності є чисельні організаційні та майнові відносини, що виникають і реалізуються між юридичними особами незалежно від їх форм власності; між ними та органами державного управління або відносини між органами управління.

Господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності.

Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.

До господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти: це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.

Загальна характеристика джерел господарського права

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Господарське законодавство це сукупність правових актів, що містять данні норми. Джерела:

1. блок (Конституція, Конституційний договір, акти референдумів);

2. блок (міжнародні акти і закони України, Укази президента щодо економічних реформ, Декрети Кабінету Міністрів, Постанови Верховної Ради України);

3. блок (Укази президента України);

4. блок (Закони Автономної республіки Крим);

5. блок (Постанови Верховної Ради республіки Крим);

6. блок (Постанови Кабінету Ради Міністрів України і Постанови Ради Міністрів СРСР);

7. блок (Рішення місцевих органів самоврядування);

8. блок (Відомчі та інші акти);

9. блок (Локальні акти).

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права.

Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є

господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників тощо.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства.

Враховуючи, що суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі.

По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

Вимоги до правових актів господарювання. Акти господарських суб'єктів це дія органів, що здійснює управлінські функції в процесі господарської діяльності, спрямовані на прийняття в межах своєї компетенції рішень щодо встановлення зміни або припинення господарських відносин.

Вимоги до актів:

1. Загальні - згідно чинного законодавства України учасники господарських відносин повинні приймати акти в межах своєї компетенції, у відповідності до закону, в певному порядку, по встановленій формі.

2. Спеціальні - встановлюються до певних груп господарських актів, які регулюють конкретні господарські відносини.

3. Організаційно-технічні - це вимоги до самої технології прийняття рішень в сфері господарської діяльності, до змісту і якості рішення. Це вимоги до процедури підготовки і прийняття рішень - чіткість, ясність, конкретність.

Якщо акт прийнятий суб'єктом ігнорує вимоги передбачені чинним законодавством, то він може бути визнаний неістотним (акти що не породжують для учасників господарських відносин юридичних наслідків) чи спірним (акти, що в певному відношенні не відповідають вказаним вимогам).

Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт".

Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.

Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне.

Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Нормативний акт -- це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права. Відповідно до Закону України «Про інформацію» всі нормативні акти мають бути опубліковані та зареєстровані.

Нормативними актами, що регулюють господарську діяльність в Україні, є:

1. Конституція України. Конституцією регулюються питання господарської діяльності у статтях про власність, підприємництво, визначається компетенція органів державної влади, Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

2. Закони, що регулюють господарські відносини, розподіляються на:

-- закони, що регулюють загальні питання господарської діяльності (закони України «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про бюджетну систему України», «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» тощо);

-- закони про окремі види господарської діяльності («Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.);
-- закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать нормативні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, повітряному, водному, земельному, лісовому та інших кодексах України.

В системі господарського законодавства слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів -- укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.

Якщо розглядати систему всіх законів і підзаконних актів України з питань господарського законодавства, то їх можна поділити на групи нормативних актів, які регулюють:

-- господарську діяльність підприємств, організацій, установ, об'єднань;

-- оподаткування; договірні відносини;

-- фінансову діяльність;

-- зовнішньоекономічну діяльність;

-- страхування;

-- господарські спори;

-- антимонопольну діяльність.

1. Конституція України як джерело господарського права

Джерела господарського права - це конкретні форми виразу правових приписів, це ті приписи, що виходять з органів державної влади.

На першому місці як джерело господарського права постає Господарський Кодекс України. По аналогії, основним джерелом господарського права визначаємо конституцію держави як першоджерело законів, норм внутрідержавного господарського регулювання.

Становлення законодавства у будь-якій державі незалежно від її соціально-економічної орієнтації, розмірів території, чисельності населення, еко-номічного і соціального рівнів розвитку тощо відбувається з урахуванням відповідних закономірностей. Однією з таких є те, що Конституція у будь-якій державі є основою розвитку та вдосконалення уже чинного законодавства, своєрідним фундаментом по-будови правової системи, здійснення державно-правової реформи.

Якщо вести мову більш предметне про те, що Конституція України є основою розвитку законодавства нашої держави, то можна назвати три напрями такого розвитку. Перший -- це прийняття абсолютно нових законів, які випливають з Конституції. Другий зводиться до приведення чинного законодавства у відповідність з Основним Законом. Якщо вести мову про третій напрям, то він полягає у вдосконаленні окремих норм самої Конституції. Розглядаючи перші два напрями, слід насамперед зазначити, що Конституція України є особливим і єдиним законом, з якого бере витоки вся правова система держави. У зв'язку з цим вона має найвищу юридичну силу і найширшу юридичну дію. Практично немає жодної держави, яка б не враховувала цього в процесі своєї законотворчої діяльності, формування своєї правової системи.

Не є винятком у цьому плані й Україна. У ст. 8 її Конституції міститься одне з важливих положень, зміст якого зводиться до наступного: “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Це важливе не лише як суто юридичне, а й як методологічне вихідне положення, яке слід враховувати у законот-ворчому процесі. Крім того, слід зазначити, що Конституція містить також норми, які передбачають необхідність прийняття конкретних законів. І сьогодні, реалізуючи від-повідні норми нашої Конституції, вже прийнято ряд нових законів, які прямо випли-вають із Конституції України.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Конституція України - значний крок уперед для здійснення господарського права у нашій молодій державі, її прийняття, безперечно, забезпечило міцну та стабільну правову базу, і можна стверджувати, що від 26 червня 1996 року Україна стала на демократичний шлях розвитку правової держави.

2. Цивільний та Господарський кодекси України як джерела господарського права

В умовах переходу до ринкової економіки, здійснення приватизації та перетворення державної власності в приватну виникла необхідність у прийнятті Господарського кодексу України та пакету законів, які формують нові господарські, економічні, політичні та фінансові процеси функціонування ринкової економіки.

Господарське законодавство -- це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина цих нормативних актів включає норми трьох і більше галузей права.

Господарсько-правові норми є різновидом загальних правових норм і характеризуються такими ознаками:

-- вони встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;

-- покладають на суб'єкта господарських відносин певні права та обов'язки;

-- встановлюють певні правила поведінки, приписи, щодо їх використання та виконання усіма суб'єктами господарських правовідносин;

-- мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.

Вся господарська діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами господарського права.

Важливе значення в сучасних умовах трансформації ринкових відносин на Україні має прийняття в 2003 році Господарського та Цивільного кодексів України, які набрали чинності 1 січня 2004 року.

Так, Господарський Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності або господарювання, які базуються на різноманітності господарювання різних форм власності, де предметом регулювання є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський кодекс України встановлює, що умови, обсяг, сфе-ри та порядок застосування окремих видів засобів державного регулю-вання господарських відносин визначаються законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробля-ються відповідно до Закону від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального роз-витку України».

Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяль-ності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відпо-відно до Господарського кодексу та інших законів, зокрема Закону від 31 березня 2005 року «Про інноваційну діяльність». Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної регламентації інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвит-ку економіки інноваційним шляхом. Згідно з ним державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізу-ють в Україні інноваційні проекти.

Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 13), а також до Закону України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб», такі поставки забезпечуються шляхом формуван-ня на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних за-мовлень на поставку (закупівлю) цієї продукції, робіт чи послуг серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державними замовниками, за Законом від 6 липня 2000 року «Про внесення змін до Закону України «Про поставки продукції для державних потреб», виступають Верховна Рада та інші центральні органи державної влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська місцеві державні адміністрації, державні організації, ви-значені законом про Державний бюджет, а також організації, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти.

Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності. До основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єк-тів господарювання, перелічених Господарським кодексом (ст. 12), на-лежать також ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та її квотування; сертифікація та стандартизація; застосуван-ня нормативів та лімітів, регулювання цін та тарифів; надання інвес-тиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів госпо-дарської діяльності та квотування визначаються, виходячи з консти-туційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, і принципів господарювання, встановлених Гос-подарським кодексом (ст. 14). Відносини, пов'язані з ліцензуванням тих чи тих видів господарської діяльності, регулюються Законом від 16 травня 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Регулювання цих відносин здійснюється відповідно до основних принципів державної політики в цій сфері. Ними, зокрема, є забезпе-чення рівності права всіх суб'єктів господарювання, встановлення єди-ного переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуван-ню на території України. Законом встановлено також, що ліцензування не може бути використано для обмеження конкуренції у здійсненні господарської діяльності.

Основні напрямки державної політики у сфері ліцензування, зако-нодавчі основи її проведення визначаються Верховною Радою, а ре-алізацію цієї політики здійснює Кабінет Міністрів, спеціально уповно-важений орган із питань ліцензування, а також органи виконавчої вла-ди за визначенням Кабінету Міністрів, інші органи, уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Господарським кодексом (ст. 14) та відповідними законами встанов-лено, що у сферах, пов'язаних з торгівлею за грошові кошти (готівкою,чеками, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі з готівковими платіжними засобами, вираженими в іно-земній валюті та з платіжними картками), у сфері побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснювати патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Визначення і зміст діяльності, що підлягає патентуванню, міститься в Господарському кодексі та в Законі від 23 березня 1996 року «Про па-тентування деяких видів підприємницької діяльності». Останній визна-чає також порядок патентування певних видів підприємницької діяль-ності. Документом, який надає право суб'єкту господарювання здійсню-вати діяльність, що підлягає патентуванню, є торговий патент -- державне свідоцтво, яке засвідчує таке право. Зазначене законодавство передбачає також одержання суб'єктом господарювання спеціального торгового па-тенту, який засвідчує його право на особливий порядок оподаткування.

Господарський кодекс передбачає і такий засіб регулюючого впли-ву держави на діяльність суб'єктів господарювання, як квотування, вста-новлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (включаю-чи експорт та імпорт) певних товарів і послуг.

Дотації та інші засоби підтримки суб'єктів господарювання. Господар-ський кодекс України визначає й інші економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання.

Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів.

4. Закони України як джерела господарського права

Закон встановлює компетенцію спеціально уповноваженого орга-ну з питань ліцензування, органів ліцензування, експертно-апеляційної ради, створюваної при спеціально уповноваженому органі. Останній, зокрема, розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцен-зування, разом з органом ліцензування затверджує ліцензійні умови здійснення певного виду господарської діяльності і порядок контролю за їх додержанням, веде Єдиний ліцензійний реєстр. Для виконання своїх повноважень цей орган організовує свої територіальні органи, які діють на підставі повноважень, що ним затверджуються.

Господарські закони можна класифікувати як:

· загальні (Закон України "Про власність";

· Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);

· закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);

· закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);

· закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).

Експортні та імпортні квоти, тобто граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати чи імпортувати протягом встановленого строку, передба-чені Законом від 7 лютого 2002 року «Про внесення змін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль-ність» та Декретом Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2006 року «Про єдиний митний тариф України».

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає такі квоти (контингенти): глобальні -- квоти, що встановлюються по товарах без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товари ек-спортуються або з яких вони імпортуються; групові -- квоти, що вста-новлюються по товарах з визначенням груп країн, куди товар експор-тується або з яких імпортуються; індивідуальні -- квоти, що встановлю-ються по товарах з зазначенням конкретної країни, куди товари можуть експортуватись або з якої вони можуть імпортуватися. По кожному виду товарів може встановлюватися лише один вид квоти.

Надання переваг вітчизняним виробникам здійснюється, зокрема, шляхом застосування преференційної поправки до ціни тендерних про-позицій при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Особ-ливо це стосується суб'єктів господарювання з низькою конкуренто-спроможністю. Закон від 15 грудня 2005 року «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачає, що замовник (орган дер-жавної влади чи місцевого самоврядування, підпорядковані їм організації, а також підприємства, уповноважені здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) застосовує преференційну поправку до ціни тендерної пропозиції, поданої підприємствами Українських товариств сліпих, глухих, спілки організацій інвалідів України.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковано лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господарсько-процесуальних.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.
Як приклад можна навести Закон України "Про підприємства в Україні". Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного (статті 10, 20 і 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (статті 18, 23 і 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права.

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, зокрема транспортні статути та кодекси.

З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин випливає висновок про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому акті (Господарському чи Комерційному кодексі) буде дуже важко.

Слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство.

Господарське законодавство не кодифіковано. Воно має офіційну інкорпорацію у формі розділу IV "Законодавство про народне господарство" Зводу законів УРСР (т. 5). Ця форма розрахована на "союзно-українське" господарське законодавство. Отже, у своїй основі вона застаріла.
Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут являє собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.

Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів (законодавчий інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікують залежно від кола осіб, на яких вони поширюються. Так, загальні закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і організаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 27 грудня 2007 р., який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Крім загальних законів, до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства» від 27 квітня 2007 р., який визначає поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, що утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон «Про внесення змін до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 2 листопада 2000 р. враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад - Закон «Про внесення змін до Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 15 травня 2003 р., в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" регулює особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, що регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулює Закон України "Про підприємства в Україні" (об'єднань кооперативів у сільському господарстві - Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту належать також декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення).

Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема Закону «Про внесення змін до Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 23 лютого 2006 р.

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві.

Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Значення його зумовлено тим, що інститут господарського зобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Чинна система законодавства про договірне господарське право ґрунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти - це: Цивільний кодекс України, що містить норми про зобов'язальне право та окремі види зобов'язань; Закон України "Про підприємства в Україні", в ст. 21 якого йдеться про господарські відносини підприємства, а в ст. 31 - про відповідальність за порушення договірних зобов'язань; Арбітражний процесуальний кодекс України, статті 10 та 11 якого встановлюють загальний порядок врегулювання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів.

Законодавство про регулювання ринків, яке ґрунтується на Законі України "Про власність", охоплює такі основні закони і декрети:

Закон «Про внесення змін до Закону України «Про Національний банк України» від 20 грудня 2005 р., яким визначено юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України;

Закон України "Про банки і банківську діяльність, який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків;

Закон «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 15 березня 2006 р., який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні;

Закон «Про внесення змін до Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 27 квітня 2007р., який визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні;

Закон «Про внесення змін до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 15 травня 2003 р., який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних паперів в Україні;

Декрет «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 19 січня 2006 р., яким визначено поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності тощо;

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон «Про внесення змін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 листопада 2006 р., який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції. Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування.

5. Підзаконні нормативні акти, локальні нормативні акти, звичаї ділового обороту як джерела господарського права

Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт". Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.

Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» від 23 червня 2005 р. Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".

Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:

а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були прийняті як акти поточного законодавства;

б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймав Кабінет Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, «Про внесення змін до Указу Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 7 серпня 1999 р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 р.);

б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 24 травня 1994 р., "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" від 14 травня 1997 р.);

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;

д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).
Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути господарського права.;

- інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права та обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є множинність актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має істотні особливості, які враховуються у спеціальних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України;
4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної виконавчої влади.

Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин запроваджено принципи прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства таким чином обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. Щоб забезпечити законність актів відомчого законодавства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 21 травня 1998 р. в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів. Її здійснюють: Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції - щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства.
По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є "суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

Висновок

Основою господарського законодавства є система статусних або компетенційних законів, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів. Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: «Про господарські товариства», «Про режим іноземного інвестування» та ін.

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі закону України «Про власність» регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти: про управління державною власністю; про оренду державного та комунального майна; про приватизацію державного майна.

Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства про договірне право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон «Про підприємства в Україні», Господарський процесуальний кодекс тощо. До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньо-економічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін..

У законотворчій діяльності слід також суворо додержуватися принципу правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, використання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року за № 436-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - ст.144.

4. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-12 «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

5. Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 49. -- Ст. 682.

6. Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” №02-5/293 від 29.04.94 року.

7. Цивільний кодекс України: Коментар. -- X.: ТОВ «Одіссей», 2003.

8. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положення. - М., 1997.

9. Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.Витрянский В. Обеспечение исполнения обязательств // Хозяйство й право. -- 1995. -- № 10.

10. Господарське законодавство України: 3б. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

11. Господарське законодавство України: 3б. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

12. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Пронська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. -- К.: Юрінком Інтер, 2001.

13. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрчнком Інтер, 1998.

14. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М., 1975.

15. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

16. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996.

17. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України.-- К.: МАУП, 1998.

18. Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. -- Харків: Еспада, 2000. - С. 134.

19. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права. - X., 1998.

20. Хозяйственное право / Под. Ред. Маматова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002.

21. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

22. Цивільне право України / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової - К.: Юрінком Інтер, 1999.

23. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К., 2002.

24. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, 2003.

25. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. по-сіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. -- К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. -- 292 с.