Біблеїзми в українській та англійській мовах: термінологічний і функціонально-семантичний виміри

Чернівці

BIBLEISMS IN UKRAINIAN AND ENGLISH LANGUAGES: TERMINOLOGICAL AND FUNCTIONAL SEMANTIC DIMENSIONS

The article deals with identifying approaches to understanding the essence and differential features of the phenomenon of precedence in modern linguistics, and describing the main features of the precedent text as a value-cognitive universal of a particular society. The phenomenon of precedence is studied within different linguistic directions, which confirms, on the one hand, the prevalence of this phenomenon, and its important role in communicative practice on the other. The historical and cultural aspect of the phenomenon of precedent, its dimensions, as well as the peculiarities of implementation at the reference, cognitive and verbal levels are clarified. The relationship between the concepts of “precedent text” and “precedentphenomenon” is considered, and their correlation with the biblical text is determined, in particular, a reasonable interpretation of the Bible, which is a sign of Christian culture as a precedent phenomenon, is substantiated. Precedent phenomena can have both national-specific or historically determined status, and universal one. The Bible is a clear example of this. The Holy Scripture is a precedent text primarily for Christian religious discourse. Within other discourses, it can be either a recognized authoritative source, or allowed, or not recognized at all. The notion ofprecedence and precedent text is historically unstable and depends on many factors. “Knowledge ofprecedent phenomena indicates that the recipient belongs to a certain era, its culture, and ignorance indicates a rejection of this culture, his alienation from this culture or incomplete `immersion' in it.” The study ofprecedent in diachrony shows that the spectrum ofprecedent phenomena in each generation will be different from the previous one. Their knowledge is an indicator of a certain era and culture. The Bible is included in other texts at various levels: quotations, names, allusions, lexical and phraseological inclusions or biblicalisms, which are a powerful layer in the languages of Christian peoples. The author identifies clarifying characteristic features of the use of biblicalisms in various functional semantic types of discourse, in particular, publicistic discourse, as a promising direction of further research.

Key words: Bible, precedence, precedent text, precedent phenomenon.

Постановка проблеми

Біблія - текст, який став знаковим для християнської культури, визначивши підвалини світобачення і світосприйняття значної частини людства. Вона й досі залишається потужним чинником впливу на людину, емотивним і когнітивним подразником, джерелом алюзій і ремінісценцій, що посилюють прагматичну насиченість дискурсу, у який вони уведені, а отже, справедливим є зарахування її до одного із найпродуктивніших прецедентних феноменів у світовій культурі.

Аналіз досліджень

Явище прецедентності досліджують у межах різних лінгвістичних напрямів, що підтверджує, з одного боку, його поширеність, з іншого - роль у комунікативній практиці. До понять прецедентного тексту і прецедентного феномену зверталися у своїх працях лінгвокогнітивісти (Д. Гудков, В. Красних, Г Слишкін), лінгвокультурологи (В. Костомаров, Ю. Прохоров), представники структурно-семантичного напряму (А. Кожин, В. Мокієнко, О. Савченко, К. Сидоренко), а також комунікативно-прагматичного (О. Дмитрієва, Л. Дядечко, О. Земська, С. Сметаніна) та функціонального (Ю. Гунько, К. Іванова, С. Плотнікова, Ю. Сорокін, А. Супрун). Тому й підходів до їх витлумачення, а також до з'ясування семантичних відношень, у яких вони перебувають, є чимало, що робить актуальною потребу їх узагальнення.

Мета статті - розглянути поняття прецедентності, прецедентного тексту та прецедентного феномену на прикладі Біблії як одного з найпродуктивніших джерел змістово-ціннісних імплікатур християнської культури.

Виклад основного матеріалу

Із лінгвістичного погляду біблеїзми належать до лексико-фразеологічної підсистеми мови. У її межах вони формують окремий клас одиниць, що, з одного боку, мають низку особливостей (у функційносемантичному аспекті - це належність до релігійного дискурсу, у граматичному - можлива наявність архаїчних форм, у лексичному - застарілих лексичних компонентів чи стертих сьогодні лексико-семантичних варіантів), а з іншого - мають ті самі родові класифікаційні ознаки, що й решта одиниць фразеологічної підсистеми, адже належать до фразеологізмів.

Фразеологізм, або фразеологічна одиниця - основна одиниця фразеології. Традиційно ним називають семантично неподільний комплекс, який містить два або більше повнозначні лексичні компоненти та якому властиві відтворюваність, цілісність значення, стійкість лексичного складу та граматичної будови. Серед їхніх важливих ознак - семантична цілісність, тобто значення фразеологічних одиниць не може бути витлумачене чи інтерпретоване на основі значень його складників: a round peg in a square hole - бути не на своєму місці, to draw the wool over someone's eyes - обманювати когось, to buy a pig in a poke - придбати щось, не знаючи його якостей, as like as two peas in a poke - дуже схожі.

Уперше термін «прецедентний текст» увів у лінгвістичний обіг російський мовознавець Ю. Караулов, котрий визначив його як текстове утворення, що поєднує у собі три визначальні ознаки (Караулов, 2007: 45):

1) є пізнавально і ціннісно значущим для певної особистості;

2) має надособистісну природу, тобто відомий не тільки самій особистості, а й іншим людям із її близького й віддаленого оточення, а також нащадкам і попередникам;

3) до нього особистість неодноразово звертається у своїй комунікативній практиці.

Оскільки, як свідчать наведені ознаки, текст набуває рис хрестоматійності для певної особи, вона вдається до нього за різних ситуацій і в різні періоди свого життя, що позначається і на його інтерпретації. У зв'язку із цим Ю. Караулов уводить поняття «реінтерпретованості» таких текстів (Караулов, 2007: 69). Ідеться про те, що постійне звернення до них мовців веде до переосмислення тих чи тих фрагментів, внаслідок чого відбувається вихід за межі того, що було від початку закладено в сам текст. Звідси й можливість окремих фрагментів «жити поза межами тексту», тобто залишатися впізнаваними й емоційно та когнітивно вартісними й поза межами певного вербального комплексу. У контексті Біблії ідеться про можливість функціонування узятої з нього вербальної одиниці, яка залишатиметься маркованою зв'язком із цим текстом (Селіванова, 2006: 216).

Поступово такі «реінтерпретовані» частини тексту перестають бути його фрагментами й перетворюються на «факти культури». Такими фактами культури стають, наприклад, біблійні тридцять срібників, за які Іуда зрадив Ісуса Христа, «заборонений плід із дерева пізнання» зі Старого Завіту чи змій-спокусник.

Поступове переосмислення й уточнення дефініції, яку дав нововведеному поняттю «прецедентного тексту» Ю. Караулов, зумовило появу чималої кількості його потрактувань, наприклад:

- це закінчений, самодостатній продукт мовленнєво-мисленнєвої діяльності, (полі)предикативна одиниця і складний знак, відомий кожному представникові певної лінгвокультурної спільноти, звернення до якого у процесі комунікації відбувається знову і знову через пов'язані з цим текстом висловлювання і символи (Форманова, 2020);

- це потенційно автономний мовленнєвий змістовий блок, котрий актуалізує значущу для автора фонову інформацію й апелює до культурної пам'яті читача, що виникає як результат значеннєвої компресії вихідного тексту і форма його «метонімічної заміни» (Воробйова, 2003:107).

- це відомий твір, актуалізований в інших текстах, повернення до якого кероване механізмами інтертекстуальності (Меркотан, 2014: 179-183);

- це завершений і самодостатній продукт мовленнєво-мисленнєвої діяльності; поліпредикативна одиниця; складний знак, добуток значень компонентів якого дорівнює його змісту (Гузак, 2014: 72-76);

- один із компонентів мовної свідомості соціуму, що є одиницею усвідомлення загальнолюдських життєвих цінностей через мову за допомогою культурної пам'яті;

- це фундамент колективного дискурсу, умова ідеологічного взаєморозуміння і критерій соціальної ідентифікації, це одиниця осмислення людських цінностей через призму мови за допомогою культурної пам'яті; це відомий твір, актуалізований в інших текстах, звернення до якого скероване лінгвокогнітивними механізмами інтертекстуальності (Костомаров, 1996: 297-302).

Наведені дефініції свідчать, що визначення поняття прецедентного тексту відбувається у площинах категорій ціннісності, знаності, культурної значущості й подекуди інтертекстуальності.

Крім того, усі наведені визначення, відштовхуючись від класичного розуміння поняття тексту, вписують поняття «прецедентний текст» у вербальний вимір, обмежуючись тільки лінгвальною семіотичною системою.

Дещо по-іншому трактує прецедентний текст В. Красних. Дослідниця розуміє його як вербальний прецедентний феномен, що зберігається в когнітивній базі у вигляді інваріанта сприйняття. Згідно з її тлумаченням, яке значною мірою ґрунтується на постмодерному трактуванні усієї дійсності як безперервного тексту, прецедентним текстом може бути й музичний твір, і твори живопису, й танець тощо - тобто твори інших семіотичних систем, що, проте, стали знаковими для певної спільноти. Якщо дотримуватися такого підходу, то прецедентним текстом не обов'язково має бути власне текст - ним можна вважати й окреме прислів'я або афоризм, які стали засобом вираження важливих рис світобачення та світорозуміння спільноти. Більше того, вони підходять до поняття креолізованого тексту. Це поняття стало важливою віхою у розробленні теорії інтертекстуальності, інтерсеміотичності та прецедентності, оскільки розширило погляд на природу того, що можна вважати прецедентним текстом. Для О. Анісімова креолізований текст - це особливий лінгвовізуальний феномен, у якому вербальна і невербальна частини формують єдине візуальне, структурне, смислове й функціональне ціле, чим досягається його комплексний прагматичний вплив на адресата (Анисимова 2003: 56).

У контексті дослідження Біблії поняття креолізованого тексту є вагомим з огляду на важливість релігійної візуальної символіки, зокрема хреста. Особливо відчутною роль візуального компонента була на ранніх етапах християнства, коли зовнішнє оформлення канонічної книги було частиною біблійного дискурсу, виражаючи пишною оздобою повагу й пієтет до вміщеного у книзі тексту. Зовнішнє оформлення такої книги не могло залишати байдужим читача, а отже, ставало частиною того візуально-текстового комплексу, який і справляв вплив на свідомість.

Тож поступово уведений Ю. Карауловим термін, здобувши популярність у наукових колах, став основною для творення цілої низки інших термінологічних одиниць у працях В. Красних, Д. Гудкова, О. Фоміна, О. Березовича, Т Смірнової, А. Проскуріної, Л. Балашової та ін. Серед таких термінологічних нововведень - терміносполуки «прецедентне ім'я», «прецедентна ситуація», «прецедентний жанр», «прецедентний світ», «прецедентний образ» тощо.

У контексті дослідження прецедентності Біблії докладнішої інтерпретації потребує термінологічна одиниця «прецедентний феномен», яка має ширший зміст, ніж прецедентний текст, і подекуди навіть витлумачена як родове щодо нього поняття. Ю. Прохоров пропонує підхід, у межах якого прецедентний феномен потрактований як гіперонім щодо понять «прецедентний текст», «прецедентна ситуація», «прецедентне висловлювання» та «прецедентне ім'я». Під прецедентною ситуацією учений пропонує розуміти «еталонну» ситуацію, з якою пов'язані певні конотації. Наприклад, такими є новозавітні біблійні ситуації зради Ісуса Христа, молитви Христа в Саду Гетсиманському, зречення Петра, перетворення води на вино тощо.

Прецедентне ім'я - ім'я, пов'язане з певним текстом, і тому широко відоме у спільноті або ж ім'я, пов'язане з певною ситуацією (Гудков, 2003: 151).

Такі імена набувають ціннісного значення і починають функціонувати як загальновідомі знаки й поза текстом, із якого з'явилися. Такими є біблійні імена Адама як першого чоловіка, Єви як першої жінки, Каїна як братовбивці, Ісуса Христа як месії й Сина Божого, Іуди як зрадника, Матвія, Марка, Луки та Івана як євангелістів тощо.

На думку Т Воробйової, під прецедентними феноменами варто розуміти когнітивні структури, які виникають на основі пізнавальної діяльності носіїв мови, зокрема як наслідок перегляду кінофільмів, читання однакових книг, прослуховування новин та обговорення суспільно-політичних подій у процесі соціологізації особистості [4, с. 124].

Отже, прецедентний текст і прецедентний феномен розглядаються переважно у двох різних вимірах - вербальному та когнітивному, перебуваючи у щонайтісніших зв'язках. Важливим у цьому контексті видається твердження О. Селіванової про прецедентний текст як простір реалізації вербальної прецедентного феномену (Селіванова, 2006: 591), яке заперечує положення Ю. Прохорова про те, що ці поняття перебувають у родо-видових зв'язках, оскільки відносить їх до явищ дещо різної природи. Це виразно засвідчують рівні прецедентності, які виділяє науковець. Серед них такі:

1) референційний, на якому прецедентність представлена ситуацією або сукупністю ситуацій, реальних чи ірреальних;

2) когнітивний, на якому прецедентність існує як концептуальна структура представлення ситуації (пропозиція, фрейм, ментальна модель);

3) вербальний - рівень, де прецедентність існує як прецедентне ім'я, прецедентна сполука, прецедентне висловлення, прецедентний текст чи його фрагмент.

Отже, вербальні засоби є інструментами актуалізації прецедентного феномену. Співвідношення вимірів когнітивного й вербального у явищі прецедентності В. Красних розглядає на прикладі прецедентного тексту і прецедентної ситуації. Дослідниця стверджує, що вони зберігаються у когнітивній базі у вигляді «інваріантів сприйняття» і можуть бути актуалізовані за допомогою вербальних засобів через реалізацію усього інваріанта сприйняття або через якусь деталь, атрибут чи символ прецедентного феномену. Власне, аби певний текст набув статусу прецедентного, він має спочатку пройти «когнітивний відбір» через «алгоритм сприйняття, який існує в певній національно-лінгво-культурній спільноті». Отримавши статус прецедентного феномена, вони стають «еталоном» тексту і значною мірою визначають алгоритм сприйняття тексту, котрий містить сигнал, що відсилає до текстів прецедентних. Торкаючись питання про звернення до текстів, які набули статусу прецедентних, К. Гудков підкреслює: прецедентні феномени актуалізуються в мовленні, прецедентні висловлення та прецедентні імена виступають як вербальні феномени, а прецедентні тексти та прецедентні ситуації - як такі, що можуть бути лінгвалізовані. Однак лінгвалізуються останні не повністю, а тільки через свої символи або сигнали, якими є прецедентні висловлювання та прецедентні імена, Отже, можна стверджувати, що дослідник виносить у когнітивний вимір не тільки поняття прецедентного феномену, а й поняття прецедентного тексту, який, як він стверджує, також перестає бути явищем лінгвальним і переноситься у свідомість мовця як інваріант сприйняття (Гудков, 2003: 109).

У своїй теорії прецедентного тексту Ю. Караулов одразу визначив поєднання у тексті емоційної та пізнавальної значущості, тобто здатність збуджувати інтелектуальні процеси й викликати емоційні реакції як основу для набуття ним статусу прецедентності. У теорії прецедентності ці два виміри, пізнавальний і емотивний, нерозривно пов'язані. «Це зумовлено тим, що когніція й емоція взаємозумовлені, тому що когніція викликає емоцію, оскільки вона емоціогенна, а емоції впливають на когніцію, тому що вони втручаються в усі рівні когнітивних процесів. Вони тісно пов'язані між собою у структурі особистості: когнітивні процеси супроводжуються емоціями, емоції когнітивно осмислюються» (Караулов, 2007: 89) Тож самої повторюваності звернення до тексту або його пізнавальності замало - він має набути й емоційно-ціннісного значення для людини.