Дослідження основних лінгвопрагматичних особливостей дискурсу англомовного медичного маркетингу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ): «Здоров'я - це стан повного фізичного, психологічного та соціального благополуччя». Організм людини - це складний механізм, який іноді, на жаль, виходить з ладу. Саме тому медицина є дуже важливим аспектом нашого щоденного життя.

Успіх упровадження сучасних технологій управління в охороні здоров'я, як і в інших виробничих і соціальних сферах, переважно базується на концепції маркетингу. Використання маркетингових технологій сприятиме покращенню результатів діяльності.

На сьогоднішній день існує безліч джерел інформації, які стосуються медицини та здоров'я. Одними з таких є медичні блоги, яких є сотні й тисячі у просторах мережі Інтернет. Як правило, вони містять різні рекомендації та статті про хвороби та їх лікування, новини про розвиток медицини та різноманітні інновації у лікуванні, інформацію про ліки та їх вживання тощо. Зрозуміло, що всі жанри текстів з цієї тематики міститимуть медичну термінологію.

Медична термінологія є сукупністю слів і словосполучень, що позначають медичні наукові та технічні поняття і використовуються для здійснення комунікації в галузі охорони здоров'я. Вона поділяється на такі види, як анатомічна і гістологічна номенклатура, патолого-анатомічна, патолого-фізіологічна й клінічна терміносистема та фармацевтична термінологія. Розвиток науки призводить до постійного збагачення словникового запасу сучасних англійської та української мов. Розвиток інформаційних технологій, поглиблене вивчення захворювань, синдромів та симптомів і способів їх лікування впливають на появу нових лексичних номінацій для обміну медичною інформацією у сфері охорони здоров'я.

Мета дослідження полягає у визначенні основних лінгвопрагматичних особливостей дискурсу англомовного медичного маркетингу.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

- Надати визначення поняттю текст в лінгвістиці;

- Розглянути значення поняття дискурсу;

- Визначити прагматика дискурсу медичного маркетингу;

- Визначити прагматичні особливості англомовних медичних текстів;

- Розглянути лексичні особливості англомовного медичного маркетингу на прикладі медичних блогів та сайтів;

- Визначити прагматику англомовних блогів, які ведуть відомі медики;

- Проаналізувати стилістичні особливості ведення англомовних медичних блогів.

Об'єктом дослідження є англомовний медичний дискурс у сфері маркетингу.

Предметом вивчення в курсовій роботі є комунікативні стратегії і тактики, використовувані адресантом повідомлення у англомовному медичному маркетингу.

Методи дослідження. При аналізі мовного матеріалу було використано методи прагмасемантичного, семантичного та концептуального аналізу. В рамках кожного з методів використовувались різні методики, підпорядковані розв'язанню конкретного дослідницького завдання.

1. Дискурсивний простір медичного маркетингу і його особливості

1.1 Поняття тексту в лінгвістиці

Терміном «текст» послуговуються різні галузі науки: лінгвістика, літературознавство, філософія, семіотика, психолінгвістика та ін. Для лінгвістики тексту це поняття є основоположним.

Феномен тексту міститься в його багатоаспектності, а тому зустрічаємо в наукових працях різні його визначення. Текст трактують як інформаційний простір, мовленнєвий твір, знакову послідовність тощо. Оскільки текст несе певний смисл, то він виступає як комунікативна одиниця, об'єднана за смислом послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність.

Звернемося до джерел, що подають визначення тексту. Почнемо з енциклопедичних та лексикографічних праць. Досить розлоге трактування тексту подає енциклопедія української мови: «Текст (від лат. textum - зв'язок, поєднання, тканина) - писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв'язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані - спільною тематичною і сюжетною заданістю» [26, c. 627]. Автор цього визначення Д. Баранник розглядає текст як продукт мовленнєвої діяльності людини, в якому поєднуються його структурні й семантичні компоненти.

На думку В. Мещерякова, «текст - результат мовленнєво-мисленнєвого процесу, реалізованого автором у вигляді конкретного письмового (або усного) твору відповідно до мотивів, цілей, обраної теми, задуму та ідей, який характеризується певною структурою, композиційною, логічною і стилістичною єдністю» [19, c. 239]. Близьким до цього є визначення тексту Л. Мацько. Авторка, зокрема, відзначає, що «текст - писемний або усний масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних смисловими і формально-граматичними зв'язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю» [19, c. 32]. Ці визначення тісно пов'язані з дефініцією І. Гальперина, який ще на початку 80-років минулого століття писав: «Текст - витвір мовленнєво-творчого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до цього типу документа, витвір, що складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного зв'язку і має певну цілеспрямованість і практичну настанову» [6, c. 8]. Учений традиційно трактував текст як письмовий витвір (документ). З того часу вчені розширили об'єкт дослідження тексту.

В українському сучасному мовознавстві він розглядається як усна і писемна форма спілкування, а отже, як продукт усного і писемного мовлення. У словниках лінгвістичних термінів зустрічаємо такі визначення: «Текст. Повідомлення, яке складається з кількох (чи багатьох) речень, характеризується змістовою й структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлювання» [7, c. 308]. «Текст - зв'язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата» [13, c. 182].

Хоч ці визначення відділяють одне від одного понад півтора десятиліття, вони досить близькі за змістом і, таким чином, виражають однакові позиції авторів щодо розуміння сутності тексту.

У процесі дослідження тексту визначилися такі основні аспекти:

- текст як система вищого рангу, основними ознаками якої є цілісність і зв'язність (текст є складна система, об'єднана комунікативною цілісністю, смисловою завершеністю, логічними, граматичними, семантичними зв'язками);

- типологія текстів (за стилістичною функцією, зв'язністю, способами поєднання елементів, що входять до тексту, на основі комунікативної настанови і визначених нею структурно-семантичних особливостей тексту);

- текст утворює ціла система одиниць, що в сукупності має назву складне синтаксичне ціле (ССЦ) або надфразна єдність (НФЄ);

- особливі категорії тексту (інформативність, здатність тексту членуватися, зв'язність (когезія), континуум, автосемантичні відрізки тексту, ретроспекція, модальність, інтеграція, завершеність);

- якісна своєрідність функціонування мовних одиниць тексту (як структурно-семантична єдність текст має здатність впливати на мовні одиниці);

- міжфразні зв'язки та відношення (словосполучення, ССЦ, абзац);

- текст як засіб комунікації.

На думку психолінгвістів (А. Зимня, О. Леонтьєв), текст є результатом мовленнєво-мисленнєвого процесу, що реалізується мовцем у формі конкретного усного чи письмового твору відповідно до мотиву, мети, обраної теми, задуму та ідеї. Він характеризується певною структурою, композиційною, логічною й стилістичною єдністю.

Розгляд тексту як засобу комунікації став одним із магістральних напрямів лінгвістики тексту. Це насамперед проблеми комунікативної організації тексту й текстової діяльності (Ф. Бацевич, І. Зимня, Л. Лосева, О. Селіванова та ін.), міжфразні зв'язки і відношення (І. Баринова, В. Готвінський, Г. Солганик). Однак найбільш вагомою в цьому аспекті є дослідження Ф. Бацевича й О. Селіванової, які розглядають теоретичні й практичні аспекти тексту.

В обсяг поняття «текст» на основі різних критеріїв В. Мещеряков та інші включають досить широке коло видів тексту, зокрема такі:

1) за характером авторства виділяються первинні або оригінальні, вторинні або створені на основі вторинних (конспекти, шкільні перекази), і первинно-вторинні тексти (огляди літератури, реферати проблемного характеру, шкільні твори тощо);

2) за способом розгортання змісту тексти діляться на моноперспективні (такі, що розгортаються в одній часовій, просторовій площині), поліперспективні (що включають кілька часових, просторових перспектив);

3) за способом передачі розрізняються тексти неперервно-фабульні і переривно-фабульні (з авторськими відступами, вставками, доповненнями тощо) [23].

Найважливішим елементом тексту, його основною одиницею є надфразна єдність. Вона об'єднує ряд речень. Цей термін має багато синонімів у науковій літературі: складне синтаксичне ціле, компонент тексту, висловлювання, прозова строфа, синтаксичний комплекс, монологічне висловлювання, комунікативний блок, комунікат, дискурс. Останній, щоправда, нині набув іншого, спеціального і широкого значення.

Хоча ці терміни часто застосовуються для визначення різнорідних явищ, проте їх об'єднує спільна функція - визначити більшу, ніж речення, одиницю, у котрій речення є складовою частиною. Загалом можна констатувати, що ССЦ - це смислова і структурна єдність кількох речень, що виражає повніший порівняно з окремим реченням розвиток думки.

У писемному тексті ССЦ іноді ототожнюють з абзацом - структурним елементом тексту. Однак ці поняття слід розрізняти. Адже абзац - не синтаксична категорія на відміну від ССЦ. Абзац може репрезентуватися сполученням кількох складних синтаксичних цілих і, навпаки, одне ССЦ може об'єднувати декілька абзацних фраз.

На думку О. Коменської, кожний текст характеризується мовними засобами міжфразного зв'язку. За своїми функціями ці засоби діляться на дві групи:

1) ті, що забезпечують семантичну єдність тексту і

2) ті, що виражають логічні відношення між частинами тексту [16, с. 42-43].

До першої групи належать такі мовні засоби міжфразного зв'язку, як лексичні повтори, синоніми, тематичні групи слів, співвідносність видо-часових форм дієслів, вставні слова, що вказують на послідовність, називні, питальні речення, порядок слів у реченні (актуальне членування), парцеляція та ін. До другої групи відносять засоби вираження логічних відношень між частинами тексту (сполучники, частки, вставні слова).

Таким чином, наукове визначення тексту і текстових понять дозволяє усвідомити їх сутність, функції і ту роль, яку вони виконують у практичному мовознавстві - забезпечують процес спілкування в різних сферах і мовленнєвих ситуаціях.

1.2 Поняття дискурсу. Розмежування понять «текст» і «дискурс»

Природа терміну «дискурс» настільки багатогранна, що незважаючи на досить довгу історію його дослідження й численні праці в сфері дискурсивного аналізу, говорити про однозначне розуміння дискурсу вважається передчасним [3, с. 5].

Дискурс (фр. discours, англ. discourse від лат. discursus «бігання взад-вперед; рух, кругообіг; бесіда, розмова») - мовлення, процес мовленнєвої діяльності; спосіб говоріння. Це багатозначний термін цілого ряду гуманітарних наук, предмет яких прямо або опосередковано передбачає вивчення функціонування мови, - лінгвістики, літературознавства, семіотики, соціології, філософії, етнології та антропології.

Чіткого та загальноприйнятого визначення «дискурсу», яке охоплює всі випадки його вживання, не існує, й не виключено, що саме це сприяло тій широкій популярності, яку цей термін здобув за останні десятиріччя. Найчіткіше виділяються декілька основних класів використання цього терміну, які співвідносяться з різними національними традиціями та працями конкретних авторів.

Словник «Routledge Dictionary of Language and Linguistics» узагальнює і перераховує різноманітні підходи різних зарубіжних лінгвістів до терміну «дискурс», зазначаючи, що термін використовується із значними відмінностями у значенні: зв'язне мовлення (Harris 1952), діяльність (на противагу «тексту» як репрезентація формальної граматичної структури дискурсу) (van Dijk 1974), продукт інтерактивного процесу в соціокультурному контексті (Pike 1954), розмова (на противагу письмовій прозі, чи «тексту») (Cicourel 1975), «мова в контексті всіх форм і способів» (Tannen 1981), конверсаційна взаємодія (Coulthard 1977) та процес (на противагу подукту чи «тексту») (Brown and Yule 1983)» [37, c. 320].

Як явище дискурс став предметом аналізу лінгвістичних теорій у середині ХХ ст., зокрема лінгвістики тексту і дискурсивного аналізу. Введення в науковий обіг нового терміну супроводжувалося кризою лінгвістики, засобів якої виявилося недостатньо в умовах глобалізації інформаційних мереж (наприклад, для вираження змісту реклами, символіки компаній тощо). Соціальна реальність вимагала такої одиниці, яка була б ширша за речення і більш гнучка, ніж текст. На думку Х. Ізенберг, потенційний об'єкт мав забезпечити: порозуміння (здійснення мовної комунікації в соціальному і предметному контексті), продукування текстів; декомпонування тексту і виокремлення з нього композиційного плану, здійснення комунікації з допомогою текстів [14, c. 43]. Відповідно до цих вимог дослідник піддає аналізу питання правильного оформлення і побудови тексту, за результатами якого вказує, що відносна закінченість тексту не є специфічною ознакою правильної побудови. З вищевикладеного стає зрозуміло, що такі властивості текстових фрагментів як закінченість, зв'язність, узгодженість, композиційна побудова формуються дискурсом лише у процесі комунікації і не можуть сприйматися відокремлено від неї. Це означає, що дискурс - це не просто актуальна одиниця тексту, дискурс потенційно ширший тих складових, що роблять його предметом дослідження спеціальних лінгвістичних теорій, оскільки він є елементом соціокультурної взаємодії, «характерні риси якої - інтереси, цілі та стилі» [10, c. 53]. У такий спосіб дискурс розширює пізнавальні можливості, виводячи конкретно наукові проблеми на соціокультурний рівень.

Залежність дискурсу не лише від змісту висловлювань і текстів, а й від методології, методики його реалізації і сфери впливу вивело дискурс за межі суто лінгвістичних теорій. Цей процес розпочався у 80-х роках ХХ ст. У той час у науковій літературі все частіше з'являються публікації, в яких уже не просто аналізується співвідношення дискурсу і тексту, але й робляться спроби їхнього протиставлення. У науці такий перехід ознаменований появою нового напрямку у вивченні дискурсу - дискурс - аналізу.

«Дискурс - багатозначний термін лінгвістики тексту, що вживається колом авторів у значеннях майже омонімічних. Найважливіші з них: 1) зв'язний текст; 2) усно-розмовна форма тексту, 3) діалог, 4) група висловлювань, пов'язаних між собою за змістом, 5) мовленнєвий витвір - письмовий або усний» [21, c. 467]. Значно пізніше лінгвісти, що досліджують дискурс у рамках формально-структурного підходу, починають відзначати, що дискурс - це не тільки «даність тексту», але також і «системно мовні структури цілого тексту» [10, c. 154], і «мовленнєво - мисленнєвий процес, що приводить до утворення структури» [4, c. 1].

Другий підхід до аналізу дискурсу відображає функціонально-структурне визначення дискурсу як будь - якого «вживання мови» [30]. Цей підхід передбачає обумовленість аналізу функцією дискурсу, вивченням функцій мови в широкому соціокультурному контексті: «вивчення дискурсу - вивчення будь-якого аспекту використання мови» [34, c. 65], «аналіз дискурсу неминуче передбачає аналіз мови в її використанні» [30]. У межах цього підходу важливою є взаємодія одиниць між собою, те, як вони доповнюють і змінюють текст. Цей підхід співзвучний з ідеями Празького лінгвістичного гуртка: «... до лінгвістичного аналізу потрібно підходити з функціональної точки зору. З цієї точки зору мова є системою засобів вираження, що служить якійсь певній меті» [23, c. 123].

Третій підхід ґрунтується на прагмалінгвістичній моделі дискурсу, яка будується, виходячи з поняття комунікативної діяльності, і протиставляється структурній моделі мовної діяльності. При порівнянні комунікативно-прагматичної та системно-структурної парадигм І.П. Сусовим були відзначені два підходи до дискурсу (під яким автор розуміє комунікацію за допомогою тексту) [26, c. 8-9]. Прихильники системно-структурної парадигми вважають, що семантичний компонент мови органічно включається в структурний компонент, який дає необхідну деталізацію цілей і умов комунікації для змісту мовної дії. Ця точка зору представлена Ю.Н. Карауловим в його трирівневій диференціації мовної особистості: лексикон (формальний, вербальний рівень), тезаурус (когнітивний рівень) і прагматикон (мотиваційний рівень) [14, c. 18-19].

Дискурс є центральним моментом людського життя в мові. Будь-який акт вживання мови є частинкою досвіду людини. У цій якості він вбирає в себе і відображає збіг обставин, за яких та для яких він був створений. До таких обставин належать: комунікативні наміри мовця, взаємовідношення автора та адресатів, різноманітні обставини (особливі та випадкові), спільні ідеологічні риси та стилістичний клімат епохи взагалі та окремих особистостей зокрема, жанрові та стильові риси як самого повідомлення, так і тієї комунікативної ситуації, до якої воно належить, сукупність асоціацій з попереднім досвідом [8, c. 10].

До найважливіших характеристик дискурсу в його сучасному розумінні можна віднести такі:

- дискурс є складним комунікативним явищем, що містить у собі й соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їхні характеристики), так і про процеси виробництва і сприйняття повідомлень [11, c. 116-133];

- дискурс відображає суб'єктивну психологію людини, і отже, він не може бути відчужений від того, хто говорить [2, с.3-42];

- за самою своєю суттю дискурс - явище когнітивне, тобто таке, що має справу з передачею знань, з оперуванням знаннями особливого роду і, головне, зі створенням нових знань [1, с. 7-25]; дискурс - це «зв'язаний текст у сукупності» з екстралінгвістичними, прагматичними й іншими факторами; текст, взятий у дієвому аспекті; мовлення розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах)» [1, c. 136-137].

Лінгвістів, які працюють над проблемою взаємодії дискурса і культури, об'єднує розуміння того, що в основі спілкування лежить комунікативна компетенція, яка включає знання фактів, ідей та асоціацій, спільних для всіх хто говорить цією мовою, яка виражається як вербально, так і невербально. Люди, які розмовляють певною мовою, знаходяться під впливом культурної моделі цієї мови. Прибічники культурологічного підходу до вивчення дискурсу будують його типологію, виділяючи основні та другорядні культурно релевантні ознаки дискурсу, які мають як етнічні, так і соціальні виміри.

У лінгвістичній літературі неодноразово вказувалося, що найбільш перспективним видається прагмалігвістичний підхід до аналізу дискурсу. Виходячи з положення про те, що дискурс є складне, багатопланове утворення, яке характеризується щонайменше трьома вимірами - учасники комунікації, ситуація спілкування та сам текст, - приходимо до висновку, що одновимірний розгляд об'єкту буде недостатнім.

Розглядаючи типологію дискурсу необхідно брати до уваги всі його складові. Відповідь на те, яка з них буде пріоритетною, завжди буде суб'єктивною, оскільки кожен дослідник має своє бачення вирішення проблеми. Наголошується, що ведуча роль серед цих трьох складових належить все таки категорії учасників спілкування, оскільки саме вони є творцями тексту в його кінцевому рахунку.

1.3 Прагматика дискурсу медичного маркетингу

Маркетинг медичних послуг належить до найскладніших видів маркетингу. Оскільки, саме медичні послуги пов'язані з охороною і підтриманням найважливіших цінностей людини - життя та здоров'я. Окрім цього, існує так звана обмеженість бюджетних коштів, що спонукає до пошуку позабюджетних джерел фінансування й розвитку приватних медичних центрів, які використовують маркетингові інструменти, інтенсивні маркетингові комунікації, інноваційні технології та якісний сервіс.

За визначенням Ф. Котлера, «послуги - це об'єкти продажу у вигляді дій, вигод або задоволення» [29, с. 6]. З урахуванням цього, приходимо до розуміння ринку послу, як сукупності соціально-економічних відносин у сфері нематеріального виробництва. Варто відмітити специфічний характер послуги як товару (невідчутність, нерозривність виробництва і споживання, мінливість якості й нездатність до зберігання), який накладає особливі маркетингові умови її виробництва та обміну.

Відповідно, ринок медичних послуг - це сукупність соціально-економічних відносин у сфері охорони здоров'я. Відзначимо й те, що медичні послуги характеризуються додатковими особливостями. З одного боку прагнення людей до здоров'я забезпечує постійний попит на даний вид послуг, з іншого - специфіка медичних послуг породжує негативний попит (щеплення, хірургічні процедури, стоматологічні маніпуляції тощо). Маркетинг медичних послуг мусить враховувати обернену залежність якості і попиту, яку породжують дані послуги: чим вища якість медичної послуги, тим менший попит на неї в кінцевому результаті. Також, необхідно враховувати, що охорона здоров'я не є суцільним товаром, а складається із численних самостійних і різноманітних компонентів, врешті, як і кожна окрема медична послуга. Причому ці компоненти можуть бути специфічні для одних і тих самих послуг, наприклад, перев'язки у різних відділеннях лікувально-профілактичного закладу. Суттєвою особливістю є і те, що як виробник (лікар), так і споживач (пацієнт) можуть самі безпосередньо впливати на природу медичної послуги чи предмета споживання.

Маркетингові дослідження доводять, що діяльність лікаря є саме чистою послугою, в основі якої покладено ефект збереження та зміцнення здоров'я. Цю послугу не можна побачити, спробувати, дізнатися до моменту її набуття. Пацієнт, який прийшов на прийом до лікаря, не може заздалегідь знати результат відвідин. Він повинен вірити лікареві на слово. Цю послугу не можна демонструвати, її не можна здійснювати через посередників, оскільки на прийом повинен прийти безпосередньо той, хто потребує цієї послуги. Такий різновид послуг обмежений у транспортуванні (хірургічні операції практично не виконуються вдома, а ін'єкції медпрацівник може виконати й на виїзді). Вище наведене додатково підкреслює, що ринок надання медичних послуг є достатньо специфічний. Це не означає, що особливий він тільки в Україні, специфіка накладає відбиток на цей різновид бізнесу як у нас в країні, так і за кордоном.

Для успішної конкуренції в умовах трансформації ринку необхідно, щоб у центрі філософії медичної установи був споживач (пацієнт). Тобто, всі бізнес-процеси, трудові та матеріальні ресурси повинні бути організовані таким чином, щоб пропонувати на ринку ті медичні послуги, які бажають отримувати споживачі, в яких є найбільша потреба, і робити це краще за конкурентів.

Інструментом аналізу прагматичного пристрою рекламного тексту як продукту медичного маркетингу є поняття типового елемента змісту, найменшою змістовної одиниці рекламного тексту.

Підставою для виділення таких типових елементів є, з одного боку, денотативно-предметна складова рекламного дискурсу (тобто мається на увазі, про що йде мова в комунікативному процесі), з іншого боку, його прагматично обумовлена подача типових елементів, їх мовне оформлення.

Типовий змістовний елемент, наприклад «Повідомлення про те чи інше захворювання», служить здійсненню певної мовної тактики, під якою ми розуміємо реалізацію приватної мети на тому чи іншому етапі вирішення конкретних завдань, що ведуть до реалізації загальної стратегії рекламування. Такі мовні тактики здійснюються за допомогою відповідного вживання мовних одиниць.

У зв'язку з виділенням поняття типовий елемент змісту нам представляється необхідним виділити поняття тематичний блок. Це загальна ідея, інваріант, що об'єднує конкретні різні варіанти мовного вираження одного і того ж типового елемента. Типовий елемент в порівнянні з термінами «типова ситуація», «пропозиція» позначає менш абстрактне поняття, мінімальна частина змісту рекламного тексту медичного характеру. Типовий елемент як частина реалізації тематичного блоку складається з змістовних одиниць. Так, наприклад, такий тематичний блок, який можна перелічити «Конкретизація виходу з ситуації, що склалася», включає об'єктивну інформацію про виробника препарату, способах впливу, інструкцію із застосування і т. д. Тематичні блоки в текстах медичної реклами досить різноманітні, також як і типові елементи. Причому серед останніх можуть бути постійні (константні) типові елементи і змінні (факультативні).

Проаналізований матеріал дозволяє вибудувати певну композиційно-змістовну структуру газетної і радіореклами медичного характеру:

1. Тематичний блок «Озадачування».

- опис відчутних наслідків хвороби;

- вказівка на джерело хвороби;

- опис причини захворювання;

- відомості про вирішення проблемної ситуації;

- помилкові судження людей про хвороби;

- уривок / витяг з листа читача, де міститься прохання про допомоги, про консультації з приводу тієї чи іншої медичної послуги, (призначення), спектра дії, або з приводу того чи іншого медичного препарату;

ІІ. Тематичний блок «Пошук виходу із ситуації, що склалася - введення повідомлення про існування, наявності препарату.

ІІІ. Тематичний блок «Конкретизація виходу із ситуації, що склалася:

- відомості про історію створення, виробника препарату;

- інформація про сучасні методи лікування;

- інструкція по застосуванню;

- інформація про склад препарату;

- підвищення якості здоров'я;

- наукова аргументація необхідності і можливості лікування пропонованими способами;

- посилання на авторитети;

- спосіб поліпшення здоров'я з опорою на особливості організму людини.

IV. Тематичний блок «Механізм розвитку захворювання (Джерело захворювання)».

V. Тематичний блок «Завуальована критика препаратів конкуруючих фірм».

VI. Тематичний блок «Якісна характеристика об'єкта реклами (препарату/ прибору)»:

- спосіб впливу рекламованого препарату на організм людини;

- унікальність засобів;

- рекомендації щодо застосування - рада адресанта адресату про способи користування препаратом.

VII. Тематичний блок «Малюнок з відповідним написом (Тільки в газетній рекламі)».

VIII. Тематичний блок «Залякування». Залякування містить елемент проблеми погіршення стану організму людини. «Чисте» залякування відрізняється тим, що в даному типовому елементі вказуються наслідки невирішених проблем, тоді як типовий елемент «Озадачування / проблемна ситуація» містить асоціації, пов'язані зі станом людини: дискомфорт, зниження якості життя і т. п.

IX. Тематичний блок «Цікаві відомості».

X. Тематичний блок «Статистичні дані. Опробування препарату, приладу».

XI. Тематичний блок «Реквізити фірми або аптек, чи інших пунктів продажу».

XII. Тематичний блок «Повідомлення про наявність протипоказань».

XIII. Тематичний блок «Вигідні умови придбання медичного товару» [15].

Дискурс у сфері маркетингу існує у вигляді суміжних масово-комунікаційних дискурсів, а саме: паблік рілейшнз, медіадискурсом та рекламним дискурсом. Так, О. Д. Кривоносов стверджує, що, зважаючи на той факт, що маркетинг використовує ті ж інструменти та тих же носіїв, що і масова комунікація, можна вести мову про те, що PR-текст є одним із різновидів текстів масової комунікації. Тому він, як і журналістський та рекламний текст повинен відповідати критеріям текстів масової комунікації, таким як: доступність, конкретність, лаконічність, зручність сприйняття і естетичність [17]. PR-тексту властиві такі ж характеристики, що і текстам масових комунікацій, адже його посередником виступають ЗМІ, і націлений він на масові аудиторії.

Останнім часом дискурс у сфері паблік рілейшнз та медіадискурс інтенсивно зближаються, розвиток яких відбувається паралельно та у постійній тісній взаємодії. PR усе більше включається в медійний простір, внаслідок чого відбувається трансформація медіадискурсу та оновлення медіасфери, що проявляється у виборі комунікативних стратегій, у діалогізації монологу та в жанровій палітрі [24, c. 9].

Як зазначає Л. Н. Синельникова, дискурс у сфері паблік рілейшнз та медіадискурс об'єднані багатьма технологіями інформаційної діяльності, такими як: пошук подій і фактів, створення інтриги, установка на новизну і сенсаційність, застосування комунікативних методів отримання і текстової «обробки» інформації та ін. [7, c. 10].

Погляди фахівців з приводу співвідношення дискурсу у сфері паблік рілейшнз та рекламного дискурсу розійшлися. Одні вважають, що існують всі підстави розглядати рекламу як частину PR, один зі засобів, що використовується у паблік рілейшнз. Інші стверджують, що PR є одним зі видів реклами, адже більшість PR-заходів, презентацій, прес-конференцій проводяться із залученням рекламних агентів і реалізацією рекламних акцій під час їх проведення. Згідно з третьою точкою зору, це абсолютно різні сфери комунікативної діяльності [9, c. 112]. Проте, на нашу думку, цілком правомірно вважати, що дискурс у сфері паблік рілейшнз та рекламний дискурс активно взаємодіють в комунікативному просторі та доповнюють один одного.

Оскільки паблік рілейшнз є складовою маркетингових комунікацій, то можна стверджувати, що паблік рілейшнз як робота з громадськістю є передумовою та важливою частиною маркетингу. Комунікативно-прагматичні стратегії маркетингового дискурсу, такі як встановлення партнерських відносин, формування лояльного ставлення та створення позитивного іміджу [34, c. 34], повністю збігаються з основними завданнями паблік рілейшнз.

Таким чином, дискурс у сфері паблік рілейшинз можна справедливо назвати складним типом дискурсу, гібридною субстанцією, яка характеризується інтеграцією ознак різних типів дискурсу, а саме: медіадискурсу, рекламного дискурсу та маркетингового дискурсу, і реалізується на їх перетині.

Дискурс у сфері маркетингу як гібридний дискурс є певним відображенням ситуації, умов комунікативного акту, втіленням засобів досягнення комунікативних цілей, реалізацією намірів адресанта. Він виділяється за низкою параметрів, таких як: мета і характер цілей дискурсу, комунікативний статус учасників мовленнєвої інтеракції, інтенція мовців, комунікативні стратегій й тактики їх реалізації у мовленні комунікантів, ситуативна зумовленість та інформаційна значущість тощо.

Для опису дискурсу у сфері маркетингу варто розглянути його наступні параметри:

1) учасники;

2) хронотоп;

3) цілі;

4) цінності (ключовий концепт);

5) стратегії;

6) тематика (матеріал);

7) різновиди і жанри;

8) дискурсивні формули [17, с. 85].

Важливим завданням є виділення суб'єктів та об'єктів комунікації, тобто відправників та отримувачів маркетингової інформації. Суб'єктом, як правило, є штатні спеціалісти з маркетингу, які займають відповідну посаду у відділі маркетингу (або відділі зв'язків з громадськістю чи службі з роботи з персоналом) в інституції. Крім того, існують зовнішні провайдери маркетингових послуг, такі, як консалтингові або PR-агенції, куди інституція може звертатися по допомогу з приводу проведення PR-кампаній або PR-акцій. Об'єктом у PR-дискурсі виступає громадськість, яка, в свою чергу, являє собою цільові групи людей усередині інституції та поза нею, з якими інституція так чи інакше взаємодіє [30].

У результаті маркетингової комунікації відбувається налагодження відносин, які передбачають двосторонній характер та гармонійність зв'язків між учасниками дискурсу. За таких умов реалізуються суб'єкт-об'єктні відносини між маркетинговою структурою та громадськістю. Важливою особливістю цих відносин є те, що обидва учасники комунікації, передавши та отримавши інформацію, стають взаємозалежними і взаємозацікавленими партнерами [4, c. 29].

Хронотопом дискурсу у сфері маркетингу є інформаційне середовище, типове для маркетингових комунікацій. Ці комунікації можуть бути усними та письмовими, тому для усного маркетингового дискурсу підходять прес-конференцї, виставки, презентації, прийоми, дні відкритих дверей, круглі столи, телевізійні дебати, корпоративні PR-заходи тощо, а для письмового - кабінет, робоче місце у відділі маркетингу чи службі з роботи з персоналом, або у PR-агенції.

Цінності дискурсу у сфері маркетингу розкриваються у його ключових концептах (довіра, вплив, переконання, взаєморозуміння, толерантність, успіх). Вони зводяться до усвідомлення тісного зв'язку між людиною, культурою та суспільством.

Стратегії дискурсу у сфері маркетингу зумовлені його завданнями, перелік яких пропонує С. Блек:

- консультувати підприємців щодо законів поведінки людини;

- виявляти можливі тенденції та прогнозувати їхні наслідки;

- вивчати суспільну думку, громадські очікування та рекомендувати відповідні заходи для формування цієї думки й задоволення суспільних сподівань;

- установлювати та підтримувати двостороннє спілкування, що базується на правді та повній інформованості;

- запобігати конфліктам та непорозумінням або припиняти такі;

- сприяти формуванню взаємної поваги та соціальної відповідальності;

- гармонізувати особисті та суспільні інтереси;

- сприяти формуванню доброзичливих відносин із персоналом, постачальниками та споживачами;

- поліпшувати виробничі відносини;

- залучати кваліфікованих робітників та зменшувати плинність кадрів;

- збільшувати прибутковість;

- створювати громадський імідж [32].

1.4 Прагматичні особливості англомовних медичних текстів

У сучасній науці досить глибоко вивчені основні етапи становлення самої медичної термінології, досліджені лексико-семантичні особливості медичних товарів, описані методичні підходи до вивчення медичної термінології, проаналізовані функціональні особливості медичного тексту [30]. Ситуація спілкування в газетних і радіорекламних текстах медичного характеру реалізується в мовних тактиках, під якими розуміються мовні прийоми, що дозволяють досягти поставлених цілей в конкретній ситуації, які слугують етапними в досягненні генеральної мети в стратегії адресанта-рекламіста - спонукати адресата стати споживачем медичних товарів, впливаючи на його свідомість в потрібному напрямку. мовні тактики лікаря в процесі його спілкування з пацієнтом переслідують інші цілі.

Головною метою когнітивних стратегій лікаря є коригування (в деяких випадках зміна) картини світу потенційного пацієнта, спрямована на вирішення конкретних задач, пов'язаних з процесом лікування того чи іншого захворювання.

Бесіда лікаря з пацієнтом і дискурс медичної реклами (тобто реклами товарів для здоров'я) мають деякі точки дотику в стратегії і тактиці їх здійснення, але вони продиктовані різними прагматичним установками.

Англомовний медичний дискурс (АМД) як один із видів професійного дискурсу на сьогодні залишається ще малодослідженим соціально-значущим феноменом. З комунікативної точки зору, специфіка цього виду дискурсу полягає у тому, що його учасниками є як фахівці (адресанти і адресати), так і нефахівці (хворі, широкий загал).

Динаміка суспільного життя, зміна пріоритетів, переоцінка цінностей - усе це сприяє виникненню нових комунікативних проблем, вирішення яких завдання не лише психології та соціології, але й лінгвістики. Як розмовляти лікареві з пацієнтом похилого віку, а як із підлітком, яким має бути стиль керівника з підлеглим - відповідь на ці питання ніколи не втратить своєї актуальності. Загальновідома істина «слово лікує», безумовно, наштовхує на думку про те, як саме це відбувається і як працювати зі словом.

Очевидно, що спілкування лікаря з пацієнтом не повинно відбуватися цілком спонтанно з боку лікаря, інакше не уникнути несприятливих для лікувального процесу ситуацій.

Однак і спілкування лікаря-керівника з підлеглим, і взаємодія лікарів у процесі роботи також мають відповідати основному завданню - лікуванню людей, які звернулися за допомогою. Тому дослідження медичного дискурсу передбачає всі аспекти цієї сфери комунікації, зважаючи на стереотипи мовної поведінки, що виникли завдяки структурній організації самого інституту медицини. Саме це є підґрунтям пропонованої класифікації медичного інституційного дискурсу на дискретний (суцільний) та недискретний (несуцільний) медичний дискурс, згідно з якою характер виконання лікарем-мовцем соціально-рольових функцій є фахово зумовленим.

Дискретний дискурс (лат. discretus - роздільний, перервний) - це такий тип інституційного дискурсу, який передбачає перервність у процесі свого вербального вираження, зумовлену специфікою обставин спілкування. Такими обставинами у професійній діяльності лікаря є спілкування з пацієнтом. Тому дискурс діалогів «лікар - пацієнт» може бути лише дискретним, оскільки мовлення лікаря переривається мовленням пацієнта і накладає на нього свій відбиток.

Серед ознак дискретного медичного дискурсу ми виокремлюємо такі: перервність у мовному вираженні інтенцій лікаря, спрямованість комунікативної настанови лікаря на задоволення потреб пацієнта, неоднорідність, зумовлена нерівноправністю партнерів з огляду на їх статусно-рольові функції, наявність інтерпрофесійного складника в мовлені лікаря, асиметричний характер комунікативної взаємодії, коли професійні ролі комунікантів не збігаються.

Особливість дискретного медичного дискурсу полягає в тому, що потенційним та інтенційно заданим реципієнтом у ньому є фахівець, який володіє необхідним рівнем спеціальних знань для розуміння та обробки інформації, представленої в дискурсі. Такі прагматичні цілі адресанта дискретного медичного дискурсу, як узагальнення нагромадженого досвіду, фіксування наукового знання, повідомлення отриманих результатів проведених досліджень тощо визначають використання лікарем основних комунікативних стратегій.

Основна прагматична мета лікаря-мовця полягає у вироблені такої реакції пацієнта, яка спрямована на боротьбу із захворюванням та виконання настанов лікаря.

Тому у дискретному дискурсі відбувається поєднання інформаційного та емоційного впливу на реципієнта під час комунікативної взаємодії.

Дискретний дискурс лікаря зумовлений інтерпрофесійним характером спілкування, яке передбачає вибір лікарем слів, адекватних конкретній мовленнєвій ситуації, та появу нових значень у загальновживаних словах. Це можуть бути також евфемізми або розмовна лексика зниженого стилю, що створює атмосферу невимушеного спілкування.

Важливою ознакою дискретного медичного дискурсу є асиметрія спілкування як результат наявності в лікаря комунікативних преференцій. Ці преференції, зумовлені статусом, фаховою компетентністю, особистими рисами, практичними навичками й вміннями лікаря, сприяють виконанню ним провідної ролі в спілкуванні, яке передбачене певними стандартами комунікативної ситуації та тематичним матеріалом.

Асиметрія спілкування є закономірним явищем у медичному дискретному дискурсі, оскільки лікарю належить комунікативна ініціатива. Це знаходить відображення у характері, модальності та тональності спілкування.

Статусна нерівність у медичному дискретному дискурсі має як індексний, так і ситуативних характер. Індексна статусна нерівність передбачає нерівність, зумовлену сталою ознакою учасників спілкування, коли один із комунікантів володіє певними знаннями, які можуть бути корисними для того, хто їх не має. Індексна нерівність пояснюється наявністю у лікаря фахових знань.

Ситуативна нерівність зумовлена ініціальною мовленнєвою дією з боку пацієнта.

Той, хто звертається за допомогою, тим самим ставить себе у становище, яке передбачає підпорядкування.

Отже, дискретний дискурс лікаря з пацієнтом ? це дискурс виключно нерівноправних партнерів. Хоч звертання до лікаря може ініціюватися здебільшого пацієнтом, провідним у їхньому спілкуванні є, безумовно, лікар. Він ставить питання - і пацієнт повинен на них відповідати, він наказує ? і пацієнт повинен підкоритися. Лікар рекомендує, забороняє, попереджає про можливі наслідки порушення його приписів, і це не викликає протесту, оскільки передбачено системою рольових очікувань пацієнта.

Лікар і пацієнт періодично можуть мінятися ролями мовця й слухача. І хоча загалом їхнє спілкування ми характеризуємо як діалог, у самій структурі цього діалогу можливі досить вагомі за обсягом фрагменти монологічного мовлення. Це буває, зокрема, тоді, коли лікар складає анамнез та вислуховує розповідь пацієнта про всі його минулі та теперішні проблеми зі здоров'ям. Дискретний дискурс передбачає також наявність пауз, до того ж регулює їх зазвичай лікар: наприклад, при вислуховуванні ритмів серця, при вимірювання артеріального тиску тощо. Зауважимо, що в контексті недискретного дискурсу, в ситуаціях професійного спілкування рівноправних партнерів виникнення пауз є цілком спонтанним.

Недискретний медичний дискурс ? це діалоги лікарів на професійні теми, безпосередньо пов'язані із поточними проблемами лікувального процесу. Тому визначальною ознакою цього типу дискурсу є те, що він діє між представниками однієї мовленнєвої категорії, об'єднаної за ознакою професійної приналежності. Мовою представників недискретного (суцільного) фахового дискурсу є так звана «ідеальна» професійна мова, але не з огляду на її відповідність літературній нормі, а з огляду на фахову зорієнтованість її представників. Ми поділяємо думку професора О.Б. Сиротиніної, яка вважає, що під ідеальним професійним мовленням варто розуміти мовлення на професійну тематику під час спілкування фахівця з фахівцем, тоді як при спілкуванні на ту чи іншу професійну тему фахівців і нефахівців перед нами постає своєрідний «знижений» варіант професійного мовлення [25, с. 105]. Тобто йдеться вже про дискретний фаховий дискурс.

Домінанта недискретного (суцільного) дискурсу у діалогах фахівців визначає такі його основні риси: однорідність (неперервність, суцільність) міжособистісного спілкування в професійній сфері, учасниками якого є виключно фахівці, володіння відповідним понятійно-категоріальним апаратом та специфічною системою термінів, фахова зумовленість тематичного репертуару, колегіальність як визначальний чинник у процесі комунікативної взаємодії, симетричний характер спілкування у разі рівноправності партнерів (лікарі-колеги) та асиметричний характер спілкування у разі нерівноправності статусних ознак (лікар-керівник ? лікар-підлеглий), наявність інтрапрофесійного складника в мовленні лікаря.

Обов'язковою умовою функціонування недискретного (суцільного) дискурсу є наявність колективу фахівців, що спільно реалізують програму, на яку зорієнтована їхня діяльність, у системі певних правил і процедур.

За П. Лінеллом, у межах АМД ми розрізняємо професійний медичний дискурс, у якому комунікантами є медичні працівники, та професійно-непрофесійний медичний дискурс, у якому адресантом повідомлення є лікар, а адресатами - хворий чи широкий загал. З когнітивної точки зору, специфіка АМД полягає в тому, що у ньому відбито дескрипції референтних ситуацій походження, перебігу, лікування та наслідків хвороби.

Особливість професійного АМД полягає в тому, що потенційним та інтенціонально заданим реципієнтом є фахівець, який володіє необхідним рівнем спеціальних знань для розуміння та обробки інформації, представленої у тексті. Такі прагматичні цілі адресанта професійного АМД, як узагальнення нагромадженого досвіду, фіксування наукового знання, повідомлення результатів проведених досліджень, пояснення отриманих даних та стимулювання адресата до подальшого пошуку рішень ще нерозв'язаних питань, визначають використання двох основних комунікативних стратегій: позиціювання (термін Ю.К. Пирогової) та вияву солідарності (термін О.М. Ільченко).

2. Лінгвограматичні особливості дискурсу англомовного медичного маркетингу (на прикладі блогів відомих медиків)

2.1 Лексичні особливості англомовних медичних блогів

Медична термінологія являє собою окремий пласт лексичного фонду, який через свою специфіку займає особливе місце в лексичній системі мови. Характерною особливістю є розширення міжнародного пласту як наслідок взаємодії різних мов через потребу в спілкуванні лікарів та медичних працівників. Інтернаціоналізація медичної термінології відбувається постійно, особливо в останні десятиліття.

Для європейських мов джерелом нової термінології є, перш за все, англійська мова. Маючи багато спільного з термінологією природничих наук, медична термінологія, тим не менш, володіє своїми специфічними особливостями:

- основу медичної термінології складають запозичені греко-латинські терміни або терміни, створені штучно з греко-латинських терміноелементів. Як в англійській, так і в українській мові обсяг термінів, створених на базі класичних мов, сягає 90 і більше відсотків [27]. Анатомічна та гістологічна номенклатури, що входять до складу медичної термінології, складені цілком латинською мовою, на основі його алфавіту, фонетики та граматики;

- більшість медичних термінів є інтернаціональними, оскільки греко-латинські терміни лежать в основі медичної термінології практично всіх європейських мов. Створення термінів з класичних терміноелементів призвело до того, що медичні терміни мають високий ступінь вмотивованості і є семантично прозорими;

- низка спеціальних виразів у фаховій мові медика будь-якої країни вживаються тільки латинською мовою. Наприклад: per os, in vivo, in vitro, per rectum тощо.

Яворський О. Г. у своїй роботі зазначає, що значною мірою поповнення термінології відбувається з використанням епонімічних термінів (епонім - назва поняття, явища чи методу по імені людини, що вперше виявила або описала їх). Слід пам'ятати, що часто в національній медичній літературі можуть використовувати спрощені або, навпаки, ускладнені епонімічні назви; у ряді випадків взагалі відбувається заміна прізвища. Наприклад: Cushing's disease - хвороба Іценка-Кушинга; Cori's disease - хвороба Форбса; Duhring's disease - хворобливий поліморфний дерматит Брока.

Також слід особливу увагу звернути на використання корпусу неологізмів у лексиці медичних текстів.

Аналіз корпусу неологізмів виявив, що новотвори підмови медицини, в основному, утворені традиційними способами: словоскладання; способом телескопії, афіксації; абревіації. Виявлені неологізми за структурою поділяємо на однолексемні терміни (315) та полілексемні терміни або термінологічні словосполучення (457). Відповідно до способу утворення досліджувані медичні неологізми можна класифікувати як: афіксальні, основа яких містить корінь та афікси: paramedicalization (тенденція надавати перевагу альтернативним методам лікування), hospitalist (медик, який практикує тільки в лікарні), superinfecto r (особа, яка є носієм інфекційного захворювання і свідомо розповсюджує його); складні слова, що містять не менше двох кореневих морфем: andropause («клімактеричний період» у житті чоловіка), photomedicine (міждисциплінарна галузь медицини, що займається вивченням та застосуванням світла для профілактики та лікування хвороб) та складнопохідні слова, що утворені складанням двох та більше основ, одна з яких утворена шляхом деривації: photorejuvenation (фотоомолодження - метод лікування шкіри, що використовує інтенсивне джерело освітлення або інші термальні або хімічні засоби для усування зморшок, спричинених фотостарінням), neuropreservation (кріоконсервація мозку), apitherapist (фахівець у галузі терапії, що використовує бджолину отруту як засіб лікування хвороб), psychoergonomics (вивчення чинників психологічної збалансованості стану людини); абревіатури: SARS (severeacuterespiratorysyndrome - гостре інфекційне захворювання, схоже на пневмонію, що супроводжується високою температурою, задишкою та кашлем); телескопізми: globesity (всесвітня епідемія ожиріння), virtopsy (віртуальна аутопсія, яка здійснюється за допомогою комп'ютерних технологій, що створюють детальне трьохвимірне зображення тіла людини); словосполучення: roboticcheck-ups (комп'ютерний дистанційний медичний огляд), phagetherapy (використання вірусів-бактеріофагів для знищення бактерій, які є збудниками хвороби), pharmafood (генетично модифіковані продукти харчування з фармакологічними складниками для зменшення холестерину, поліпшення пам'яті тощо), genetic enhancement (генетичне удосконалення).

2.2 Прагматична адаптація лексичних засобів англомовних медичних блогів при перекладі

Переклад медичних текстів - дуже затребуваний вид перекладу, але в той же час, один із найскладніших та відповідальних. Цей вид перекладу означає абсолютне розуміння перекладачем тексту оригіналу, кропітку працю зі словниками та довідниками, а також постійні консультації з професіоналами цієї галузі.

Серед переваг цього виду перекладу є наявність додаткової інформації - у вільному доступі існує велика кількість інформаційних джерел у мережі Інтернет, словники, довідники, періодичні видання, до яких перекладач може звертатися під час роботи. Отримані знання з різних питань щодо здоров'я не завадять і у повсякденному житті перекладача, а можливо, колись навіть стануть у нагоді.

Серед недоліків треба зазначити величезну відповідальність та тяжкість роботи, адже медичні тексти містять безліч латинських назв, скорочень, а також, беручи до уваги швидкий розвиток медицини, нові слова і терміни з'являються чи не щодня, на відміну від появи новітніх словників, що містять ці терміни. Наприклад, широковживане словосполучення «клінічний аналіз крові» зазвичай перекладають як «blood test» або «blood analysis», що є в корені невірним. Відповідником словосполучення «клінічний аналіз крові» є англійське «complete blood count» або «CBC», яке включає визначення цілком конкретних показників крові, таких як рівень гемоглобіну, кількість еритроцитів і лейкоцитів тощо. У свою чергу поняття «blood test» або «blood analysis» є більш широкими і потребують у тексті подальшого уточнення щодо типу обстеження: Blood chemistry tests or Basic Metabolic Panel (BMP) - Blood Glucose, Electrolytes...; Blood enzyme tests - Troponin, Creatine Kinase; Blood tests to assess heart disease risk тощо. Не можна забувати і про хибних друзів перекладача. Наприклад, українським еквівалентом англійського терміну «angina» є не «ангіна», а «стенокардія, біль у грудях». Або англійський термін «cellulitis» - не «целюліт», а «флегмона», «панікуліт»; «gland» перекладатимемо як «залоза», а не «гланд» (tonsil).

Окремо необхідно виділити вживання в англійській мові абревіатур і скорочень, які українською перекладаються, як терміни. Наприклад, LK - це ліва нирка, LN - рідкий азот. Або ж навпаки, деякі абревіатури перекладаються звичайними словами: a.c. - до вживання їжі, b.i.d. - двічі на день. Ряд широко вживаних у англомовній медичній літературі абревіатур потребує уточнення контекстом, оскільки в залежності від останнього може означати різні поняття, наприклад: IVP (Intravenous pyelogram) - метод обстеження в урології; або ж IVP (Intravenous Push) - струминне внутрішньовенне введення.