Маркери когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України Херсонський державний університет

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Маркери когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки

Сас Василина Зиновіївна

Херсон - 2017

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі перекладу та філології Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент ОСТРОВСЬКА ОЛЕКСАНДРА МИКОЛАЇВНА, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент МАРІНА ОЛЕНА СЕРГІЇВНА Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри англійської філології і філософії мови імені професора О.М. Мороховського

кандидат філологічних наук, професор СОЛДАТОВА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА Херсонський державний університет, завідувач кафедри німецької мови

Захист відбудеться "29" березня 2017 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.051.05 Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, провулок Інженера Корсакова, 47, корп. 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вулиця Університетська, 27.

Автореферат розіслано "28" лютого 2017 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.О. Цапів

Анотації

Сас В.З. Маркери когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Херсонський державний університет Міністерства освіти і науки України, Херсон, 2017.

У дисертації з'ясовано, що когерентність є ключовою текстовою та дискурсивною категорією ідіодискурсу Ф. Кафки. Запропонована комплексна методика дослідження дозволила виявити та описати текстові та дискурсивні маркери когерентності ідіодискурсу Ф. Кафки.

З'ясовано, що текстовими маркерами когерентності є фонетичні, морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні прийомі і засоби, дискурсивними - композиційно-мовленнєві форми, в яких реалізовано різні наративні ситуації. текстовий ідіодискурс синтаксичний

Серед фонетичних маркерів когерентності нами виокремлено алітерацію, асонанс, ритмомелодику прози, вигуки та звуконаслідування. Морфолого-синтаксичними маркерами когерентності є авторські словоформи, особливий словопорядок та розташування частин речення, надвеликі синтаксичні полісиндетонічні і асиндетонічні конструкції. Лексико-семантичні текстові маркери когерентності - це звуження лексичного значення, синонімія, повтори лексем, тропи та фразеологізми.

Дискурсивними маркерами когерентності визнано типи невласне- прямого мовлення, які є ключовими композиційно-мовленнєвими формами наративної організації ідіодискурсу Ф.Кафки. З'ясовано закономірність, за якою автор оперує композиційно-мовленнєвими формами відповідно до певної конкретної мети: передачі емоційної напруги. Вибір темпоральних форм умовного способу Konjunktiv для реалізації дискурсивної ситуації "бажання-здійснення" в межах ідіодискурсу Ф.Кафки залежить від градусу надії, де за сператив відповідають презентативні часові форми умовного способу, а за десператив - претеритальні у його максимальній реалізації - плюсквамперфекті кон'юнктива.

Ключові слова: ідіодискурс, дискурсивні маркери когерентності, композиційно-мовленнєві форми, невласне-пряме мовлення, текстові маркери когерентності, умовний спосіб.

Сас. В.З. Маркеры когерентности в идиодискурсе Франца Кафки. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. Херсонский государственный университет Министерства образования и науки Украины, Херсон, 2017.

В диссертации специфика идиодискурса Ф. Кафки раскрыта сквозь призму когерентности. Когерентность рассматривается как ключевая текстовая и дискурсивная категория идиодискурса Ф. Кафки. Разработанная методика исследования позволила выявить и описать текстовые и дискурсивные маркеры когерентности идиодискурса Ф. Кафки.

В диссертации идиодискурс Ф. Кафки трактуется как совокупность художественных текстов с определенным набором участников коммуникации и определенной тематикой, которая мотивирована ощущением одиночества автора, осознанием пропасти между собой и семьей, страданиями от деспотичности отца, а также неудовлетворенностью автора враждебным отношением к еврейской нации, что характерно для немецкой культуры первой половины XX столетия.

К текстовым маркерам когерентности относятся фонетические, морфолого-синтаксические и лексико-семантические приемы и средства. При этом фонетические маркеры выражены такими приемами, как аллитерация, ассонанс, ритмомелодика прозы, междометия. Такие фонетические приемы способствуют передаче особенностей речи и произношения персонажей, а также косвенно подтверждают их принадлежность к миру животных, что свидетельствует о больших изобразительных возможностях.

Морфолого-синтаксические маркеры (авторское словообразование, определенная последовательность членов предложения, полисиндетонические / асиндетонические супердлинные конструкции) позволяют акцентировать внимание читателя на том, что автор считает важным, чем направляет текстовое восприятие в нужное русло.

Лексико-семантические маркеры (сужение семантического значения слова, полисемия, синонимия, повторы лексем и стилистически маркированная лексика), действуя на уровне значения лексической единицы, способствуют максимальной когерентности на уровне текста и контекста.

Дискурсивными нарративными маркерами когерентности являются композиционно-речевые формы, которые реализуются в разных типах несобственно-прямой речи. В работе выявнена определенная закономерность в использовании автором той или иной композиционно-речевой формы, которая зависит от эмоционального напряжения автора-нарратора: относительно спокойное состояние передается обозначенной несобственно-прямой речью, состояние тревоги - несобственно-прямой речью, ее различными типологическими видами, апогей эмоции - прямой речью. Обозначенная несобственно-прямая речь говорит, прежде всего, о раздельном восприятии личности автора-нарратора и личности персонажа. Различные типы необозначенной несобственно-прямой речи характеризуются речевой контаминацией - большим или меньшим присутствием личности автора-нарратора в речи персонажа.

Тематическая речь передает информацию фабульного характера, но всегда декларирует присутствие личности персонажа в речи автора-нарратора. У скрытой речи персонажный план, абсорбированный автором-нарратором, все же проявляется как в общих, так и в отдельных субъектных речевых регистрах. Цитатная речь используется Ф. Кафкой для передачи той личностной характеристики героя, которую может полностью раскрыть только сказанная им фраза. Через речь в речи / мысль в мысли автор будто доверяет оценку персонажу, одновременно характеризируя его. Внутренние рефлексии, выраженные словом, несколькими словами, предложением, абзацем или отрезком текста, служат мгновенному проникновению во внутренний мир героя. Внутренний монолог с прономинально-темпоральным смещением в пользу первого лица и настоящего времени изображает то, что может выразить только герой, углубившись в себя. Поток сознания передает внутреннее, чаще всего беспокойное состояние героя с позиции его собственного восприятия.

В различных композиционно-нарративных формах реализуется дискурсивная ситуация "желание - осуществление", которая выражена посредством грамматической категории Konjunktiv (представляет состояние вещей как желательное, возможное, сомнительное или даже невозможное). Выявленная тенденция обращения автора к конкретным темпоральным формам конъюнктива в рамках эволюции ситуации "безсилие" в дискурсивной ситуации "желание - осуществление", находит свое отражение во временных формах оптативного конъюнктива. Согласно ей, его произведениям характерен постепенный переход от презентативных к претеритальным формам соответственно снижению градуса надежды.

Ключевые слова: идиодискурс, дискурсивные маркеры когерентности, композиционно-речевые формы, несобственно-прямая речь, сослагательное наклонение, текстовые маркеры когерентности.

Sas V. Z. Markers of Coherence in F. Kafka's Idiodiscourse. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology, Speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kherson State University, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kherson, 2017.

This research focuses on revealing specific features of the idiodiscourse of F. Kafka via coherence as its content integrity. It is claimed that coherence is the main textual and discourse category of F. Kafka's idiodiscourse.

It has been proved that textual markers comprise phonetic devices (alliteration, assonance, rhythm and melody of the prose, exclamations, onomatopoeia), morphological and syntactical means include author's lexical neologisms, special word order in the sentence, extra-long syndetic and asyndetic constructions; lexical and semantic markers - narrowing of the lexical meaning, lexical repetitions, tropes, phraseologisms. Discourse markers - are narrative markers, embodied in compositional-speech forms. The author's selection of the compositional-speech forms in which the character's speech is represented, depends on the level of the narrator's emotional tension. The discourse situation "desire-realization" is embodied in different compositional-speech forms by means of the subjunctive mood. It is claimed that different types of free indirect speech constitute the narrative structure of F. Kafka's idiodiscourse. It has been established that textual and discourse markers of coherence, used by the author, construct coherent idiodiscourse in the consciousness of the reader.

Key words: idiodiscourse, discourse markers of coherence, compositional-speech forms, free indirect speech, subjunctive mood, textual markers of coherence.

Загальна характеристика роботи

Дисертацію присвячено виявленню текстових та дискурсивних маркерів когерентності як змістової зв'язності ідіодискурсу Франца Кафки.

Ідіодискурс як суб'єктивно-авторський художній простір, що створюється діяльнісно-комунікативною потребою - інтенцією, котра виникає у прагматиконі креативної мовної особистості (С.Е. Кегеян, А.Б. Тихонова, Л.В. Федоренко), всебічно вивчено у співвідношенні з поняттям ідіостилю (В.О. Самохіна, І.А. Тарасова), з позиції реалізації особливостей художньої образності (І.О. Свинцова, В.І.Бабич). Проте, вивчення ідіодискурсу крізь призму когерентності є недостатнім.

Когерентність як категорію зв'язності тексту всебічно досліджено у традиційній лінгвістиці (І.Р. Гальперін, В.А. Кухаренко), розрізнено когерентність як змістову зв'язність тексту і когезію як структурно-семантичну зв'язність окремих частин тексту (І.Р. Гальперін). З розвитком когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики виявлено типи когерентних зв'язків дискурсу (Дж. Гобс), зокрема семантичні, прагматичні (Т. ван Дейк), когнітивні (Т. Сандерс). Існують наукові розвідки з вивчення окремих категорій дискурсу, зокрема категорії парадоксальності англомовного поетичного дискурсу (О.С. Маріна), імпліцитності як способу актуалізації інтендованих смислів в німецькомовному політичному дискурсі (Л.Р. Безугла), реалізації категорії когезії в казковому дискурсі (М.А. Карп).

Актуальність роботи зумовлена її відповідністю загальним спрямуванням дискурсивних студій на вивчення категорій різних видів дискурсу. Комплексне дослідження когерентності ідіодискурсу з позиції мовностилістичного та лінгвопрагматичного підходів уможливлює виявлення особливостей ідіодискурсу Ф.Кафки.

Зв'язок роботи із науковими програмами, темами. Дисертація виконана згідно з темою наукового дослідження кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка "Сучасні напрями формування структурно-семантичних і когнітивно-дискурсних парадигм германських, романських і класичних мов" (номер державної реєстрації 0108U006466). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 5/15 від 26 травня 2010 р).

Метою дисертаційного дослідження є виявлення текстових та дискурсивних маркерів когерентності ідіодискурсу Франца Кафки. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

· уточнити співвідношення понять "текст" та "дискурс" відповідно до об'єкту і предмету дослідження;

· визначити лінгвістичні та екстралінгвістичні чинники, що впливають на особливості ідіодискурсу Ф. Кафки;

· розробити комплексну методику дослідження текстових та дискурсивних маркерів когерентності як змістової зв'язності ідіодискурсу Ф.Кафки;

· витлумачити когерентність як текстову та дискурсивну категорію ідіодискурсу Ф. Кафки;

· з'ясувати роль фонетичних засобів у реалізації когерентності в прозових творах Ф.Кафки;

· виявити морфолого-синтаксичні маркери когерентності в прозових творах Ф. Кафки;

· розкрити конотативне навантаження лексико-семантичних маркерів когерентності у прозових творах Ф.Кафки;

· описати дискурсивні маркери когерентності, а саме композиційно-мовленнєві форми невласне-прямого мовлення, які конструюють наративну структуру ідіодискурсу Ф.Кафки.

Об'єктом вивчення є когерентність як змістова зв'язність ідіодискурсу Франца Кафки. Предмет аналізу становлять текстові та дискурсивні маркери когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки.

Матеріалом дослідження слугували 14 прозових творів Ф. Кафки загальним обсягом 1376 умовних сторінок.

Загальнонауковим та методологічним підґрунтям реферованої роботи є принцип антропоцентризму, що акцентує увагу на ролі людського чинника в когнітивних та комунікативних процесах (Н.Д. Арутюнова, А.Д. Бєлова, О.С. Кубрякова, М.В. Нікітін, А.М. Приходько та ін.). Конкретно-науковою методологією є прагмалінгвістичний підхід до розгляду художнього тексту (І. А. Бехта, Л.Р. Безугла, Т.А. ван Дейк та ін.).

Методи дослідження зумовлені реалізацією мети та завдань роботи, а також особливостями аналізованого матеріалу. До загальнонаукових методів, залучених у роботі, належать аналіз - синтез, що дозволили сформулювати власну систему поглядів на комплекс мовленнєвих способів реалізації інтенції автора у тексті. Контекстуальний аналіз сприяв вивченню суспільно-історичного контексту як екстралінгвістичного чинника впливу на ідіодискурс Ф.Кафки. Лінгвостилістичний, семантичний, словотворчий та лексико-граматичний аналіз застосовано для виявлення морфолого-синтаксичних, лексико-семантичних і лексико-граматичних маркерів когерентності та їх ролі у побудові когерентності ідіодискурсу Франца Кафки. Дискурс-аналіз спрямований на установлення специфіки функціонування дискурсивних маркерів когерентності в ідіодискурсі Ф. Кафки, контент-аналіз уможливив виокремлення змісту наративних ситуацій у дискурсивних контекстах. Наративний аналіз використано для з'ясування ключових композиційно-мовленнєвих форм, які структурують ідіодискурс Ф. Кафки. Кількісні підрахунки підтверджують типовість тих чи інших тенденцій у реалізації когерентності в ідіодискурсі автора.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше:

· надано визначення ідіодискурсу Ф. Кафки в лінгвопрагматичному аспекті;

· витлумачено когерентність як текстову та дискурсивну категорію ідіодискурсу Франца Кафки;

· розроблено комплексну методику аналізу текстових та дискурсивних маркерів когерентності в ідіодискурсі Ф. Кафки;

· з'ясовано фонетичні, морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні засоби реалізації когерентності у прозових творах Ф.Кафки;

· розкрито роль наративних дискурсивних маркерів когерентності, реалізованих у композиційно-мовленнєвих формах, які конструюють наративну організацію ідіодискурсу Ф. Кафки.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що її результати і висновки є певним внеском у розвиток теорії тексту, дискурсу та ідіодискурсу (витлумачено когерентність як домінантну текстову та дискурсивну категорію ідіодискурсу Ф. Кафки), особливості ідіодискурсу Ф. Кафки розкрито через виявлення текстових та дискурсивних маркерів реалізації когерентності.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що результати проведеного дослідження можна застосувати у практичній навчальній діяльності, у теоретичних курсах із стилістики німецької мови (розділ "Стилістика тексту"), у спецкурсах з теорії дискурсу та текстознавства (розділ "Когезія та когерентність тексту"), лексикології німецької мови (розділ "Значення слова"), інтерпретації тексту (розділи "Контекстуальне значення мовних одиниць"). Основні положення дисертації можуть бути застосовані у написанні наукових робіт з проблем інтерпретації художнього тексту в рамках різних дискурсів.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорено на науково-методичних семінарах кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка 2009 - 2016 рр., на Всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: "Методичні та психолого-педагогічні проблеми викладання іноземних мов на сучасному етапі" (Харків, 2009), "Пріоритети германського і романського мовознавства" (Луцьк, 2010), "Проблеми та перспективи лінгвістичних досліджень в умовах глобалізації процесів" (Тернопіль, 2011), "Мови і світ: дослідження і викладання" (Кіровоград, 2011), "Сучасний стан і перспективи дослідження германських мов та проблеми перекладу" (Житомир, 2011), "Актуальні проблеми викладання іноземних мов для професійного спілкування" (Дніпропетровськ, 2012), "Актуальні проблеми германської філології та прикладної лінгвістики" (Чернівці, 2013), "The First International Conference on European Conference on Languages, Literature and Linguistics" (Відень, 2014), "Мови і світ: дослідження і викладання" (Кіровоград, 2016), "В мире науки и искусства: вопроси филологии, искусствоведения и культурологи" (Новосибирск, 2016).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 5-ти одноосібних статтях, надрукованих у фахових виданнях України, 2-х статтях у зарубіжних періодичних виданнях та 3 одноосібних матеріалах науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 2, 86 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 189 сторінок (обсяг основного тексту - 169 сторінок) складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками, загальних висновків, списку використаної літератури, списку лексикографічних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу. У дисертації подано 3 рисунки; бібліографія містить 220 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність і новизну роботи, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено матеріал аналізу, з'ясована новизна, теоретичне й практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ "Теоретичні засади дослідження категорії когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки" містить аналітичний огляд загальнотеоретичних питань, пов'язаних з дослідженням тексту як комунікативної одиниці, співвіднесенням тексту і дискурсу. У розділі характеризується і уточнюється поняття когерентності у системі текстових категорій, витлумачено когерентність як дискурсивну категорію, а також розкрито характерні риси ідіодискурсу Франца Кафки.

У контексті роботи когерентність розуміємо як змістову зв'язність, поєднання усіх частин тексу у єдине ціле відповідно до інтенції автора; встановлення взаємозв'язку між текстом, що несе інтенцію автора, і реципієнтом у процесі сприйняття; участь кожного з авторських прийомів у побудові самобутнього дискурсу. Когерентність стосується того, яким чином текстові компоненти формують смислову неприривність, створюють когнітивну зв'язність, сприяють концептуальній єдності смислу тексту.

Когерентність разом з когезією, інтенціональністю, сприйняттям, інформативністю, ситуативністю, інтертекстуальністю віднесено до текстових категорій (Robert-Alain de Beaugrand, Wolfgang Dressler), що тісно пов'язані з дискурсивними категоріями найсуттєвішими властивостями, ознаками: конститутивними, жанрово-стилістичними, змістовними, формально-структурними (В.І. Карасик), оскільки категорії тексту створюють змістовну основу дискурсивних категорій (І.С. Шевченко). Реалізація когерентності відбувається через маркери, які у контексті нашого дослідження поділяємо на текстові та дискурсивні. Так, нами виявлено фонетичні, морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні маркери, які відносимо до текстових. Дискурсивними маркерами вважаємо види нарації - композиційно-мовленнєві форми невласне-прямого мовлення.

Виявлення текстових та дискурсивних маркерів когерентності уможливлює розкриття специфіки ідіодискурсу Ф. Кафки як інтегрального феномену, мисленнєво-комунікативної діяльності автора, що є сукупністю процесу і результату та охоплює екстралінгвістичний та лінгвістичний аспекти.

У реферованому дослідженні ідіодискурс Франца Кафки постає як сукупність художніх текстів з певним набором учасників спілкування та визначеною тематикою, яка мотивується відчуттям самотності, усвідомленням прірви між собою та родиною, стражданням від деспотичності батька, а також невдоволеністю автора існуючим світоустроєм, викликаною ворожою соціокультурною ситуацією до єврейської нації загалом у першій половині ХХ ст. Слід також наголосити, що ідіодискурс Франца Кафки є свідченням його бажання виразити своє "Я", написати про те, про що не можна сказати. Спільним знаменником творів Кафки є їхня зумовленість дискурсом модернізму.

Провідними мотивами його прозових творів стали тривога, самотність і розпач, що їх переживав автор.

У другому розділі "Методологічні засади дослідження маркерів когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки" розроблено методику, що має комплексний характер, оскільки інкорпорує кілька методів і підходів до вивчення реалізації текстових та дискурсивних маркерів когерентності в ідіодискурсі Франца Кафки. Його основу становлять положення лінгвістики, що інтегрують лінгвістичний та екстралінгвістичний аналіз тексту, оскільки метою текстового аналізу є дослідження й відображення основних закономірностей індивідуально-авторського мислення, а також мовностилістичних засобів його реалізації.

На першому етапі здійснено аналіз теоретичних джерел та з'ясовано основні теоретичні засади дослідження когерентності як категорії тексту і дискурсу, що уможливлює аналіз потрактувань основних термінів і понять розвідки. Застосування методів аналізу та синтезу уможливило науково-теоретичні висновки за результатами аналітичної обробки теоретичних джерел. Нами було виявлено екстралінгвістичні чинники, до яких належать специфіка культурно-історичної епохи, біографічні факти життя Франца Кафки, що дозволило розкрити сутність ідіодискурсу автора як розумово-комунікативної діяльності, що є сукупністю процесу і результату з урахуванням екстралінгвістичних та лінгвістичних факторів.

На другому етапі дослідження методом інтерпретаційно-текстового та контент-аналізу виокремлено текстові фрагменти та дискурсивні контексти прозових творів, зокрема коротких оповідань Франца Кафки, в яких реалізовано авторові текстові та дискурсивні маркери когерентності.

На третьому етапі виявлено лінгвостилістичні текстові маркери когерентності в прозових творах Франца Кафки, а саме фонетичні, морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні.

Ф. Кафка з високою майстерністю використовував алітерацію у прозі, досягаючи у такий спосіб іншого, не менш яскравого фонетичного ефекту - звуконаслідування. Відомо, що герой Ф. Кафки - здебільшого тваринна істота з мисленням, характерним для людини, що діє у нав'язаних їй ззовні умовах. Автор передає потік мислення людини непересічного інтелекту, що водночас супроводжується притаманними тварині звуками. У такий спосіб думка про те, що перед ним тварина, не покидає читача ні на мить, як зокрема, у новелі "Перевтілення". Уже з самого початку твору про метаморфозу людини у жука сигналізує підбір лексичних одиниць, характерний алітеративним скупченням шиплячих приголосних, що є свого роду звуконаслідуванням дзижчання:

Als Gregor Samsa eines Morgens aus unruhigen Trдumen erwachte, fand er sich in seinem Bett zu einem ungeheuren Ungeziefer verwandelt (Die Verwandlung, с. 26).

Als er dies alles in grцЯter Eile ьberlegte, ohne sich entschlieЯen zu kцnnen, das Bett zu verlassen - gerade schlug der Wecker drei viertel sieben - klopfte es vorsichtig an die Tьr an Kopfende seines Bettes (214, с. 30).

Мистецький добір фонемосполучень не просто надає поетичній мові милозвучності, а й налаштовує читача на сприйняття авторських самобутніх текстів.

На четвертому етапі на основі наративного аналізу з'ясовано роль дискурсивних маркерів когерентності, а саме композиційно-мовленнєвих форм невласне-прямого мовлення, у яких реалізуються різні наративні ситуації: нестандартна ситуація > намагання усунути перешкоду > аналіз нереалізованих можливостей > порівняння і протиставлення героя і оточення > оправдання. Ключовою постає ситуація "бажання - здійснення" .

В ідіодискурсі Ф. Кафки невласне-пряме мовлення є без сумніву домінуючою композиційно-мовленнєвою формою передачі думок персонажів. Враховуючи те, що твори автора здебільшого автобіографічні, прослідкувати межу, де мовлення автора-наратора переходить у мовлення персонажа практично неможливо. На перешкоді стає і динаміка надвеликих синтаксичних конструкцій. Свіжа думка початку абзацу чи речення асоціюється у читача з автором-наратором, проте її кульмінація настільки прив'язана до персонажа, що присутність автора у фабульному дискурсі перестає бути помітною: Nichts war dem Hungerkьnstler quдlender als solche Wдchter; sie machten ihn trьbselig; sie machten ihm das Hungern entsetzlich schwer; manchmal ьberwand er seine Schwдnde und sang wдhrend dieser Wachzeit, solange er es nur aushielt, um den Leuten zu zeigen, wie ungerecht sie ihn verdдchtigten (Das Urteil und andere Erzдhlungen, с. 128).

Наведений приклад сповна характеризує суть невласне-прямого мовлення: зображуються події фабульного характеру, проте на передній план виступають внутрішні переживання; оповідь ведеться від третьої особи, але постать головного героя більшою або меншою мірою проглядається.

Третій розділ "Лінгвостилістичні маркери когерентності в прозових творах Ф. Кафки" присвячено детальному опису текстових маркерів когерентності - фонетичних, морфолого-синтаксичних, лексико-семантичних та їх ролі у побудові когерентності у коротких оповіданнях Ф.Кафки.

Фонетичні прийоми (О.П. Журавльов, І.М. Кочан, В.І. Кушнерик, М.П. Плющ, О.Є. Рудь, М.С. Трубецкой,), застосовані у прозових творах Ф. Кафки, є текстовими маркерами когерентності, до яких належать алітерація, асонанс, вигуки, ритмомелодика прозових творів.

Асонанс, якого автор досягає завдяки частому звертанню до умлаутування кореневих голосних звуків, у тому числі і завдяки вживанню кон'юнктива, слугує непрямому наближенню до наслідування звуків шимпанзе: Doch dьrfte ich selbst das Geringfьgige, was folgt, gewiЯ nicht sagen, wenn ich meiner nicht vцllig sicher wдre und meine Stellung auf allen groЯen Varietebьhnen der zivilisierten Welt sich nicht bis zur Unerschьtterlichkeit gefestigt hдtte (Ein Bericht fьr eine Akademie, с. 89), Immer klagten sie, daЯ meine Flцhe auf sie ьberspringen; aber doch waren sie mir deshalb niemals ernstlich bцse (Ein Bericht fьr eine Akademie, с. 92).

Ритмоутворююча мелодика твору досягається автором завдяки відносно однаковому розташуванню логічних наголосів у фонетичних синтагмах, а також через ритмоутворюючу епіфору у вигляді повторення звуку [а]/ [ae] у кінці переважної більшості інтонаційно-смислових частин (фраз). Ритмомелодика посилюється ще й розмірено-епічним повтором симетричної композиції німецького складнопідрядного речення з присудком у кінці. Як частини одного складного речення підрядні речення вводять нову інформацію, проте повторюються у своїй мелодиці, де за окремий такт відповідає крапка з комою, що додає ритміки висловлюванню. Ритмічність уривку досягнута ритмомелодикою повтору: звуків, синтаксичних конструкцій, логічних наголосів та інтонацій, композиційним оформленням, мелодикою оповідної техніки:

Damals beschдftigte sich die ganze Stadt mit dem Hungerkьnstler;

von Hungertag zu Hungertag stieg die Teilnahme;

jeder wollte den Hungerkьnstler zumindest einmal tдglich sehn;

an den spдtern Tagen gab es Abonnenten,

welche tagelang vor dem kleinen Gitterkдfig saЯen;

auch in der Nacht fanden Besichtigungen statt,

zur Erhцhung der Wirkung bei Fackelschein…(Ein Hungerkьnstler, с. 127)

Вигуки як полісемантичні знаки, що не називають емоцій, а лише сигналізують про них, у тексті набувають особливого забарвлення, здебільшого для передачі згустку емоційного напруження, що визрівало тривалий час: Da hцrte er schon den Prokuristen ein lautes "Oh!" ausstoЯen - es klang, wie wenn der Wind saust (Die Verwandlung с. 46), "Ah!" rief er gleich beim Eintritt in einer Tone, als sei er gleichzeitig wьtend und froh (Die Verwandlung с. 82). Відтворення особливостей вимови персонажів - достатньо цінний характерологічний засіб художньої літератури з особливо сильними виражальним можливостям у плані естетики художнього мовлення. Усвідомлення їх на рівні підсвідомості сприяє кращому сприйняттю тексту, надаючи йому акценту часово-територіальної приналежності, що непомітно задають потрібну емоцію.

Морфолого-синтаксичний аналіз прозових творів Ф. Кафки передбачає дослідження словоформ та їх поєднання у синтаксичні конструкції (В.З. Дем'янков, І. Г. Чередниченко, W. Dressler, F. Gardani, H.Luschu?tzky, F. Rainer). Саме словоформи загальновживані і авторські, архаїчні і неочікувані, створюють необхідний авторові ефект. Організація автором словоформ у синтаксичні конструкції слугує передусім створенню емоційної тональності твору. Авторські словотвори Ф.Кафки - це, здебільшого, композити. Якщо семантика одних абсолютно відповідає сумарному значенню його складників, як, наприклад, Trapezkьnstler, Landarzt, Strafkolonie, та інші, як, скажімо, Hungerkьnstler, характеризуються лише поєднанням, здавалося б, непоєднуваних лексем, і у такий спосіб виправдовують своє інколи завуальоване значення лише завдяки контекстуальному аналізу.

Автор дотримується чіткого порядку слів німецькомовного речення, яким би складним чи поширеним воно не було, а до порушення структури речення вдається тільки тоді, коли воно забезпечує логічний наголос, необхідний у даному контексті: Nun, hier wдre also mein Besuch zu Ende, man hat mich wieder einmal unnцtig bemьht, mit Hilfe meiner Nachtglocke martert mich der ganze Bezirk, aber daЯ ich diesmal auch noch Rosa hingeben muЯte, dieses schцne Mдdchen, das jahrelang, von mir kaum beachtet, in meinem Hause lebte - dieses Opfer ist zu groЯ, und ich muЯ es mir mit Spitzfindigkeiten aushilfsweise in meinem Kopf irgendwie zurechtlegen, um nicht auf diese Familie loszufahren, die mir ja beim besten Willen Rosa nicht zurьckgeben kann (Ein Landarzt, с. 77). Вочевидь, зламавши стереотип, автор у такий спосіб підкреслює силу надфразної єдності така жертва, що у граматично правильній диспозиції втратила б свою яскравість.

Залежно від смислового акценту на предметі опису, динамічності дії чи важливості зовнішніх умов, автор вдається до підметового зачину: Die Ruhe, die ich im Kreise dieser Leute erwarb, hielt mich vor allem von jedem Fluchtversuch ab(Ein Bericht fьr eine Akademie, с. 92), присудкового зачину: Es war so leicht, die Leute nachzuahmen (Ein Bericht fьr eine Akademie, с. 93)або ж обставинного зачину: Im Wohnzimmer war, wie Gregor durch die Tьrspalte sah, das Gas angezьndet, aber wдhrend sonst zu dieser Tageszeit der Vater seine nachmittags erscheinende Zeitung der Mutter und manchmal auch der Schwester mit erhobener Stimme vorzulesen pflegte, hцrte man jetzt keinen Laut (Die Verwandlung, с. 56). З метою звести до єдності ланцюг різних явищ, об'єктів, вражень автор використовує надвеликі синтаксичні полісиндетонічні конструкції: Man soll merken, daЯ es Ihnen schwer wird, darьber zu sprechen, daЯ Sie verbittert sind, daЯ Sie, falls Sie offen reden sollten geradezu in Verwьnschungen ausbrechen mьЯten (Die Verwandlung, с. 116) та асиндетонічні конструкції: Dann gehen alle aus der Stube; die Tьr wird zugemacht; der Gesang verstummt; Wolken treten vor den Mond; warm liegt das Bettzeug um mich; schattenhaft schwanken die Pferdekцpfe in den Fensterlцchern (Die Verwandlung, с. 78), що оформлюють переплетення спогадів, актуальних вражень та уявлень в безперервному розвиткові потоку свідомості.

Ф. Кафка як модерніст для передання потоку свідомості особливо часто звертається до надвеликих конструкцій - ще одного синтаксичного прийому, який з одного боку ускладнює сприйняття представленої у тексті інформації, а з іншого боку сприяє реалізації когерентності як текстової та дискурсивної категорії, завдяки нагромадженню навіть незавжди зрозумілої інформації довкола основної думки:

Er entkorkte langsam die Flasche und blickte mich dann an, um zu prьfen, ob ich verstanden habe; ich gestehe, ich sah ihm immer mit wilder, mit ьberstьrzter Aufmerksamkeit zu; einen solchen Menschenschьler findet kein Menschenlehrer auf dem ganzen Erdenrund; nachdem die Flasche entkorkt war, hob er sie zum Mund; ich mit meinen Blicken ihm nach bis in die Gurgel; er nickt, zufrieden mit mir, und setzt die Flasche an die Lippen; ich, entzьckt von allmдhlicher Erkenntnis, kratze mich quietschend der Lдnge und Breite nach, wo es sich trifft; er freut sich, setzt die Flasche an und macht einen Schluck; ich, ungeduldig und verzweifelt, ihm nachzueifern, verunreinige mich in meinem Kдfig, was wieder ihm groЯe Genugtuung macht; und nun weit die Flasche von sich streckend und im Schwung sie wieder hinauffьhrend, trinkt er sie, ьbertrieben lehrhaft zurьckgebeugt, mit einem Zuge leer (Das Urteil und andere Erzдhlungen, с. 94).

Такий каскад речень зумовлений потоком свідомості героя, в голові якого - рій думок, що наповзають одна на одну, створюючи незвичні логічні (а частіше й алогічні) ланцюжки. Вони прекрасно ілюструють внутрішній стан сум'яття мавпячої істоти, яку з одного боку відлякує запах алкоголю, а з іншого прагнення зробити ще один крок до свободи не дає їй спокою.

Лексико-семантичний рівень аналізу тексту. Значення кожного слова рухоме й історично змінне, і саме така мінливість надає художнику слова необмежений простір для імпровізації. Звуження значення у наведеному далі контексті активізує певні конкретні уявлення, проте тягне за собою шлейф інших, неактуалізованих зв'язків ніби з натяком на те, що вони можуть знадобитися будь-якої миті: der Reisende - подорожуючий (нейтральне значення), der Reisende - комівояжер (звужене лексичне значення). Звернення Ф. Кафки до синонімів характеризується як вживанням кількох синонімічних лексем в одному реченні для посилення емоційної напруги: Der Tьrhьter gibt ihm einen Schemel und lдsst ihn seitwдrts von der Tьr sich niedersetzen. Dort sitzt er Tage und Jahre (Vor dem Gericht, с. 77), так і неочікуваний вибір лексичної одиниці з умовного синонімічного ряду для досягнення максимальної контекстуальної промовистості: Er verkehrte mit seinem Vater stдndig im Geschдft, das Mittagessen nahmen sie gleichzeitig in einem Speisehaus ein (Das Urteil, с. 11). Повтори лексем покликані зосередити увагу реципієнта на речах (певних моментах), необхідних у побудові когерентного тексту: Das erste, was ich lernte, war: den Handschlag geben; Handschlag bezeigt Offenheit; mag nun heute, wo ich auf dem Hцhepunkt meiner Laufbahn stehe, zu jenem ersten Handschlag auch das offene Wort hinzukommen (Ein Bericht fьr eine Akademie, с. 89). У контексті лексичні одиниці отримують (реалізують) конотативне значення, а у випадку з потрійними повторами, відбувається поступове нанизування все нових лексичних одиниць з метою концентрації або ж розбавлення емоційної напруги: In den Pelz gepackt, die Instrumententasche in der Hand, stand ich reisefertig schon auf dem Hofe; aber das Pferd fehlte, das Pferd. Mein eigenes Pferd war in der letzten Nacht, infolge der Ьberanstrengung in diesem eisigen Winter, verendet (Ein Landarzt, с. 74). Для яскравого зображення антропоморфних (тваринних) персонажів, їх манери їсти автор вдається до стилістично маркованої лексики saugen (смоктати), schlьrfen (сьорбати), verzehren (поглинати), schleppen (тягати). Широка палітра стилістично маркованих синонімів присутня у Кафки для опису характерної поведінки Замзи-жука: flimmern (миготіти)), sich aufblasen (надиматися), sich blдhen (роздуватися), vorrьcken (просуватися), ragen (висуватися), schaukeln (хитатися), sich schwingen (розхитуватися), ausbrechen (вириватися). Такого ж стилістичного забарвлення надав автор і констатації смерті Грегора Замзи:

Sehen Sie nur mal an, es ist krepiert; da liegt es, ganz und gar krepiert! (Die Verwandlung, с. 112).

Індивідуально-авторське створення образності тексту реалізується у тропах. Епітети як художні означення, зокрема метафоричні епітети, служать когерентності тексту на локальному рівні та насичують лінійний сюжет супровідними картинами на основі асоціацій: Immerhin muЯ ich sagen, daЯ mir ein solcher stummer, dumpfer, trockener, verfallener Sohn unertrдglich wдre (Brief an den Vater, с. 20). Додаткового смислового навантаження авторському стилю додають порівняння - за станом речей, що апелюють до фонових знань реципієнта: Man hцrte gar nicht die Tьre zuschlagen; sie hatte sie wohl offen gelassen, wie es in Wohnungen zu sein pflegt, in denen ein groЯes Unglьck geschehen ist (Die Verwandlung, с. 44), порівняння за ознакою, де на перший план виступає оцінний компонент, а також метафоричні порівняння, що акцентують увагу на сигніфікаті.

Фразеологічні одиниці відображають специфіку індивідуально-авторського світобачення, і виступають як стійкі мовні знаки вторинної номінації, так і авторські модифікації (С.М. Солдатова. Саме модифікація перетворює у певному сенсі нейтральний вираз на маркер когерентності, що несе у собі авторську інтенцію. Іноді авторські вільні словосполучення у тексті надають омонімічності компонентам традиційного фразеологізму: Dem Kerl sollte jedes Fingerchen seiner schreibenden Hand sollte weggeknallt werden (Ein Bericht fьr eine Akademie, с. 89). Такого роду приклади цінні з точки зору внесення нових характеристик (притаманної лише людині жорстокості) у сприйняття тваринних істот. Фразеологічні одиниці народного походження внаслідок індивідуально-авторської обробки набувають більшої мовленнєвої експресії та несуть у собі оцінний компонент: Einzusehen versuchen, daЯ dieser groЯe Gerichtsorganismus gewissermaЯen ewig in der Schwebe bleibt und daЯ man zwar, wenn man auf seinem Platz selbstдndig etwas дndert, den Boden unter den FьЯen sich wegnimmt und selbst abstьrzen kann, wдhrend der groЯe Organismus … unverдndert bleibt (Der ProzeЯ, с. 44). Die Herren haben mich zuerst ьberfallen, und jetzt sitzen oder stehen sie hier herum und lassen mich vor Ihnen die Hohe Schule reiten (Der ProzeЯ, с. 7). Ф. Кафка часто застосовує народнорозмовні фразеологізми як семантичний контраст респектабельності високих чиновників, спрямовуючи сприйняття у задане автором-наратором русло. Книжні фразеологізми також виконують роль текстового маркера, що тягне за собою введення у текст уже готового, створеного в іншому контексті тексту: Bedauernswerter Mдrtyrer, і містить у собі приховану оцінну семантику і об'єкта, і суб'єкта мовлення.

У четвертому розділі "Дискурсивні маркери когерентності ідіодискурсу Ф. Кафки" увагу зосереджено на виявленні та описі дискурсивних маркерів когерентності, якими є композиційно-мовленнєві форми як способи наративної організації ідіодискурсу Ф.Кафки. Композиційно-мовленнєві форми, а саме невласне-пряме мовлення та його типи, вважаємо наративними дискурсивними маркерами когерентності.

У композиційно-мовленнєвих формах (різних типах невласне-прямого мовлення) реалізується дискурсивна ситуація "бажання-здійснення", що об'єктивується через граматичні форми умовного способу Konjuktiv.

Дискурсивний аналіз ідіодискурсу Ф. Кафки дозволив встановити закономірність, за якою автор оперує композиційно-мовленнєвими формами відповідно до певної конкретної мети - передачі емоційної напруги. Наведене непозначене невласне-пряме мовлення сигналізує про розмежування особи автора-наратора і персонажа: Sie fand ihn nicht gleich, aber als sie ihn unter dem Kanapee bemerkte - Gott, er muЯte doch irgendwo sein, er hatte doch nicht wegfliegen kцnnen - erschrack sie sehr, daЯ sie, ohne sich beherrschen zu kцnnen, die Tьr von auЯen wieder zuschlug (Die Verwandlung, с. 158). Автор-наратор не бере на себе відповідальності за його слова чи дії, про які все ж зобов'язаний повідомити. Про вищий ступінь напруги сигналізує непозначене, власне невласне-пряме мовлення, у якому автор-наратор і персонаж виступають однодумцями: Der Prokurist muЯte gehalten, beruhigt, uberzeugt und schlieЯlich gewonnen werden; die Zukunft Gregors und seiner Familie hing doch davon ab! Wдre doch die Schwester hier gewesen (Die Verwandlung, с. 58).

Апогей емоції у Ф. Кафки - в одному з типів невласне-прямого мовлення - зосереджений у прямому мовленні. Це, передусім, монолог Замзи-жука, що постав у новому тілі перед оточенням: "Nun", sagte Gregor und war sich dessen wohl bewuЯt, daЯ er der einzige war, der die Ruhe bewahrt hatte, "ich werde mich gleich anziehen, die Kollektion zusammenpacken und wegfahren. Wollt Ihr, wollt Ihr mich wegfahren lassen? Nun, Herr Prokurist, Sie sehen, ich bin nicht starrkцpfig und ich arbeite gern; das Reisen ist beschwerlich, aber ich kцnnte ohne das Reisen nicht leben. Wohin gehen Sie denn, Herr Prokurist? Ins Geschдft? Ja? Werden Sie alles wahrheitsgetreu berichten?" (Die Verwandlung, с. 56). Це репліки хворого, що, наляканий діагнозом, передумав вмирати і заговорив: "Wirst du mich retten?" flьstert schluchzend der Junge, ganz geblendet durch das Leben in seiner Wunde (Ein Landarzt, с. 77).

Весь спектр емоцій кафкіанських персонажів передані різними семантичними типологічними видами невласне-прямого мовлення, де тематичне мовлення передає інформацію фабульного характеру, проте завжди декларує присутність особи персонажа у мовленні автора-наратора: Sie lief ins Nebenzimmer, um irgendeine Essenz zu holen, mit der sie die Mutter aus ihrer Ohnmacht wecken kцnnte; Gregor wollte auch helfen - zur Rettung des Bildes war noch Zeit -; er klebte aber fest an dem Glas und muЯte sich mit Gewalt losreiЯen (Die Verwandlung, с. 80). З точки зору побудови когерентності, тематичне мовлення служить для зображення тих подій, які, поряд з другорядними, особливо важливі для персонажа, з яким ідентифікує себе автор-наратор. У прихованому мовленні персонажний план, абсорбований авторським, все ж виявляється як у загальних, так і в окремих суб'єктних мовленнєвих регістрах: Er hat noch gesehen, wie die Bedienerin sich gegen die Mдdchen fцrmlich wehrt und der junge die krummen Beine rьhrt, um der Mutter zu Hilfe zu kommen. Blumfeld begreift es nicht, warum solche Menschen wie die Bedienerin auf der Welt gedeihen und sich fortpflanzen(Blumfeld, ein дlterer Junggeselle, с. 20). Цитатне мовлення використовується Ф. Кафкою для передачі тієї особистісної характеристики героя, яку сповна може розкрити тільки сказана ним фраза: Schrecklich war mir zum Beispiel dieses: "ich zerreiЯe Dich wie einen Fisch", trotzdem ich ja wuЯte, daЯ dem nichts Schlimmeres nachfolgte (als kleines Kind wuЯte ich das allerdings nicht), aber es entsprach fast meinen Vorstellungen von Deiner Macht, daЯ Du auch das imstande gewesen wдrest (Brief an den Vater, с. 6). Через мовлення у мовленні / думку у думці автор-наратор начебто довіряє оцінку персонажеві, водночас характеризуючи його: Solche Schwierigkeiten hat der Mann vom Lande nicht erwartet; das Gesetz soll doch jedem und immer zugдnglich sein, denkt er (Vor dem Gericht, с. 81). Внутрішні рефлексії, які виражені словом, кількома словами, реченням, абзацом чи надфразовою єдністю, слугують миттєвому проникненню у внутрішній світ героя: Nun, sie konnte es ja immerhin versuchen! Er saЯ auf seinem Bild und gab es nicht her. Lieber wьrde er Grete ins Gesicht springen (Die Verwandlung, с. 80). Внутрішній монолог з прономінально-темпоральним зміщенням на користь першої особи та теперішнього часу покликаний зобразити те, що може висловити тільки герой, занурившись у себе: "Ja", denke ich lдsternd, "in solchen Fдllen helfen die Gцtter, schicken das fehlende Pferd, fьgen der Eile wegen noch ein zweites hinzu, spenden zum ЬbermaЯ noch den Pferdeknecht -. "Jetzt erst fдllt mir wieder Rosa ein; was tue ich, wie rette ich sie, wie ziehe ich sie unter diesem Pferdeknecht hervor, zehn Meilen von ihr entfernt, unbeherrschbare Pferde vor meinem Wagen?" (Ein Landarzt, с. 76). Потік свідомості покликаний передати внутрішній, переважно неспокійний стан героя з позиції його власного дискурсу: Nun, wie es beliebt: ich habe mich nicht angeboten; verbraucht ihr mich zu heiligen Zwecken, lasse ich auch das mit mir geschehen; was will ich Besseres, alter Landarzt, meines Dienstmдdchens beraubt! Und sie kommen, die Familie und die Dorfдltesten, und entkleiden mich; ein Schulchor mit dem Lehrer an der Spitze steht vor dem Haus und singt eine дuЯerst einfache Melodie auf den Text:

Entkleidet ihn, dann wird er heilen,

Und heilt er nicht, so tцtet ihn!

's ist nur ein Arzt, 's ist nur ein Arzt.

Dann bin ich entkleidet und sehe, die Finger im Barte, mit geneigtem Kopfe die Leute ruhig an…(Ein Landarzt, с. 78).

У композиційно-мовленнєвих формах невласне-прямого мовлення реалізовано дискурсивну ситуацію бажання-здійснення, яка втілюється граматичною категорією способу дії, що визначає відношення процесу мовлення до дійсності з точки зору мовця. Konjunktiv передає стан речей як бажаний, можливий, сумнівний або навіть неможливий. Тенденцію звернення автора до конкретних темпоральних форм кон'юнктива ми розглядаємо у рамках еволюції семантики "безсилля" у дискурсивній ситуації "бажання - здійснення", що знаходить своє відображення у часових формах оптативного кон'юнктива, характеризується поступовим переходом від презентативних до претеритальних форм відповідно до зниження градусу надії в межах одного тексту. Перешкода та її усунення супроводжується зверненням автора до складнопідрядного речення нереальної умови. Перевага надається безсполучниковим реченням нереальної умови, де присудок у препозиції бере на себе максимум смислового навантаження Im Gegenteil: hдtte ich Dir weniger gefolgt, Du wдrest sicher zufriedener mit mir (Brief an den Vater, с. 6).

Актуалізація змісту нереалізованих можливостей прослідковується у переході від сперативу (часова форма для вираження надії) до десперативу (часова форма для вираження безнадійності) при поступовій заміні презентативних форм перфектом, а згодом плюсквамперфектом кон'юнктива. Для ідіодискурсу Ф. Кафки характерне зниження градусу надії протягом розгортання фабули. Тому з розвитком подій можна простежити поступову заміну презентативних форм допустового кон'юнктива претеритом, а згодом плюсквамперфектом. Прикладом такої сперативної зміни може слугувати бажання героя підвищити рівень безпеки житла в оповіданні "Der Bau": Jedenfalls aber muЯ ich die Zuversicht haben, daЯ irgendwo vielleicht ein leicht erreichbarer, vцllig offener Ausgang ist, wo ich, um hinauszukommen, gar nicht mehr zu arbeiten habe, so daЯ ich etwa, wдhrend ich dort verzweifelt grabe, sei es in leichter Aufschьttung, plцtzlich - bewahre mich der Himmel! - die Zдhne des Verfolgers in meinen Schenkeln spьre (Der Bau, с. 2).> Nun bin ich freilich jetzt auЯerhalb seiner und suche eine Mцglichkeit der Rьckkehr; dafьr wдren die nцtigen technischen Einrichtungen sehr erwьnscht (Der Bau, с. 10). > Hдtte ich die Richtigkeit dieser Annahme herausgestellt, wдre ich, da ich niemals eroberungssьchtig oder angriffslustig gewesen bin, weggezogen, um anderswo zu bauen (Der Bau, с. 19).

На користь вищенаведеного твердження свідчать наведені текстові фрагменти: у прикладі № 1, де двічі вжитий презенс кон'юнктив, герой повен надії зробити своє помешкання безпечним; у прикладі № 2, де маємо справу з претеритом, він говорить, що необхідне технічне облаштування було б бажаним; у третьому наведеному фрагменті відбувається виправдання нереалізованої дії за допомогою плюсквамперфекту.

Порівняння, а згодом і протиставлення героєм себе та оточення знаходить своє відображення у вигляді нереального підрядного порівняльного речення, де реальний стан речей головного речення протиставляється переважно фантастичному підрядному, що особливо сприяє унаочненню: Und zwar wirfst Du es mir so vor, als wдre es meine Schuld, als hдtte ich etwa mit einer Steuerdrehung das Ganze anders einrichten kцnnen (Brief an den Vater, с. 1). Для реалізації оправдання автор вдається до чіткого розмежування бездіяльності реальної (індикатив) та ностальгії нереалізованої (кон'юнктив) Das wдre die notwendige Arbeit, fьr die es, nebenbei gesagt, natьrlich viel zu spдt ist, aber die notwendige Arbeit wдre es…(Der Bau, с. 17).