Етнокультурні концепти в творчості Ф. Купера

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТ ТА ТЕОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТІВ

1.1 Історія терміна концепт і концепт як базове поняття когнітивної лінгвістики

1.2 Етнокультурний концепт як ключове поняття когнітивної лінгвістики

РОЗДІЛ 2. ЕТНОКУЛЬТУРНІ АМЕРИКАНСЬКІ КОНЦЕПТИ В ТВОРЧОСТІ ФЕНІМОРА КУПЕРА

2.1 Основні концепти американського національного характеру

2.2 Концепт свобода в уявленні американського народу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ



ВСТУП

Кожна з культур країн, людей або націй, існуючих в світі, є унікальною і кожна з них є невід'ємною складовою частиною скарбниці світової культури. свобода когнітивний лінгвістика купер

Розвиток етнічної культури знаходиться під впливом цілої низки чинників, таких як історія нації, ізоляції або втручання до інших націй, соціальні, економічні, екологічні умови, культурна політика країни тощо. Таким чином, національна культура повинна розглядатися як повна система, яка включає в себе фольклорно-етнографічний пласт і вклад в нього різних верств населення протягом тривалого історичного шляху, вплив культури народів, а також досягнення вихідців з країни, які проживають за кордоном.

Актуальність дослідження полягає у когнітивній та культурологічній спрямованості сучасної лінгвістики, через яку питання, пов'язані з функціонуванням мови у соціокультурному просторі, набувають особливої актуальності.

Мета дослідження полягає у виявленні ментальної сутності, прихованої за різноманітними мовними одиницями, в яких виражається концепт та наданні їй раціональної, впорядкованої форми. Поставлена мета передбачає необхідність розв'язання таких завдань:

- визначити сутність поняття «концепт», надати характеристику типів концептів;

- визначити основні методологічні напрями вивчення структури та змісту концепту;

- проаналізувати та структурувати зміст концепту «свобода» як американського етнокультурного концепту;

Об'єктом дослідження є концепт «свобода» як американський етнокультурний концепт;

Предметом виступають аспекти реалізації концепту «свобода» у мові та мовленні;

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання основних положень і висновків на семінарських заняттях із лінгвокультурології, стилістики, у наукових пошуках магістрів.

Обсяг та структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини роботи становить 31 стор., загальний обсяг - 39 стор. Список використаної наукової і довідкової літератури містить 52 найменуваня, з яких 6 іншомовних джерел.



РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТ ТА ТЕОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТІВ

1.1 Історія терміна концепт і концепт як базове поняття когнітивної лінгвістики

Основною категорією когнітивної лінгвістики є поняття «концепт». Категорія концепту фігурує в дослідженнях філософів , логіків і психологів , вона несе на собі сліди всіх цих позалінгвістичних інтерпретацій.

Слово концепт походить від латинського «conceptus», що в перекладі означає «думка, уявлення, поняття» і первинно застосовувалося як термін логіки та філософії. За другою версією, автором якої є В. Колесов, під концептом розуміється не conseptus (умовно передається терміном «поняття») аconseptum («зародок», «зернятко»), з якого й виростають у процесі комунікації всі змістові форми його втілення в дійсності" [Колесов, с. 19]. Період затвердження терміна в науці неодмінно пов'язаний з певною довільністю його вживання, розмитістю кордонів, змішанням з близькими за значенням або по мовній формі термінами.

До кінця XX століття лінгвісти зрозуміли, що носій мови - це носій певних концептуальних систем. Концепти суть ментальні сутності. У кожному концепті зведені воєдино принципово важливі для людини знання про світ і разом з тим відкинуті несуттєві подання. Система концептів утворює картину світу (світобачення, світосприйняття), в якій відбивається розуміння людиною реальності, її особливий концептуальний "малюнок", на основі якого людина мислить світ. Експлікація процесу концептуалізації та змісту концепту доступна тільки лінгвістові, який сам є носієм цієї мови. Таким чином, на рубежі тисячоліть на перший план у лінгвістиці виходить проблема ментального, бо концепти - ментальні сутності .

Термін концепт у лінгвістиці і старий і новий одночасно. С.А. Аскольдів-Алексєєв ще в 1928 р. опублікував статтю "Концепт і слово", але до середини XX століття поняття "концепт" не сприймалося як термін в науковій літературі [Аскольдів-Алексєєв, с. 41]. Зараз у лінгвістичній науці можна позначити три основних підходи до розуміння концепту, що базуються на загальному положенні: концепт - це те, що називає зміст поняття, синонім сенсу.

Перший підхід, представником якого є Ю.С. Степанов, при розгляді концепту більшу увагу приділяє культурологічному аспекту, коли вся культура розуміється як сукупність концептів та відносин між ними. «Концепт ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з другого боку, концепт - це те, посередництвом чого людина - пересічна, звичайна людина, не «творець культурних цінностей» - сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї… концепти не лише мисляться, вони переживаються. Вони - предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді й зіткнень. Концепт - основна чарунка культури в ментальному світі людини» [Степанов, с.40?41].

Другий підхід залучення в когнітивну лінгвістику семантики мовного знака становить єдиний засіб формування змісту концепту. Прихильниками третього підходу є Д.С. Лихачов, Є.С. Кубрякова [Лихачов, Кубрякова], які вважають, що концепт не безпосередньо виникає із значення слова, а є результатом зіткнення значення слова з особистим і народним досвідом людини, тобто концепт є посередником між словами та дійсністю. Перегляд традиційного логічного змісту концепту і його психологізація пояснюються також потребами когнітивної лінгвістики, зосередженням уваги на співвіднесенні лінгвістичних даних з психологічними, оскільки оперування категорією поняття в класичному, «потворному» представленні виявилося явно недостатнім [Лєонтьев, с. 12].

В даний час можна виділити відмінності в розумінні терміна «концепт».

Як це часто буває, дати чітке пояснення концепту надзвичайно складно, і найчастіше він залишається невизначуваним і сприймається інтуїтивно. Робочим визначенням в роботі є визначення О.С Кубрякової. «Концепт- це одиниця свідомості та інформаційної структури, що відображає людський досвід; а також «оперативна одиниця пам'яті, всієї картини світу, квант знання» [Кубрякова, с. 90].

У філософських словниках, зокрема за редакціями І. Фролова та С. Аверинцева, концепт подається як синонім одного зі значень поняття і трактується як смисл імені, «те, розуміння чого є умовою адекватного сприйняття, засвоєння даного імені» [Словарь, с.203] . За І. Чесноковим, концепт - це «одиниця мислення, що володіє окремим цілісним змістом і реально не розкладається на більш дрібні думки, тобто елементарна сторона внутрішнього шару » [Чесноков, с. 173]. М. Холодна визначила термін концепт як «пізнавальна психічна структура, особливості організації якої забезпечують можливість відображення дійсності в єдності різноякісних аспектів» [Холодна, с. 23].

Концепт має внутрішню організацію, складну структуру. За словами Н. Рябцевої, «це не хаотичне нагромадження уявлень, значень або смислів і навіть не їхня кон'юнкція, а логічна структура. В основі концепту лежить вихідна, прототипічна модель основного значення слова… Основне значення є базою для формування похідних значень… У структурі концепту це відбивається в тому, що в ній є центральна й периферійна зони. Причому остання здатна до дивергенції, тобто зумовлює „віддаленість“ нових похідних значень від центрального…, є механізм, що забезпечує впорядкованість будови концепту та зв'язаність складових його елементів» [Рябцова, с. 73]. Ядром концепту є стрижневе слово, смислова домінанта, що у процесі осмислення «обростає» новими семами, які в тексті реалізуються через мовні одиниці (слово, словосполучення, речення) [там само, с. 80].

Центральною ідеєю, що об'єднує багато досліджень, стали уявлення про те, що наші знання організовуються за допомогою певних структур - когнітивних моделей - і що категоріальні структури і прототипи - це лише наслідок саме такої організації наших знань [Кубрякова, с. 56]. На даний момент не існує чітко розробленої методики дослідження структури і змісту концептів. Дослідники пропонують різні прийоми вивчення концептів. Це ще одне свідчення того, що когнітивна наука поки новий напрямок і тільки ще розробляє прийоми і методи дослідження своїх одиниць, визначає термінологічний апарат.

На сучасному етапі когнітивна лінгвістика використовує два основні підходи в методиці лінгвокогнітивного аналізу. Перший підхід - логічний «від сенсу до мови» - передбачає, що дослідження починається з деякого обраного концепту, підбираються всі можливі мовні засоби його вираження, які потім аналізуються. Другий підхід - семантико-когнітивний «від мови до сенсу» - передбачає, що дослідження починається з якогось ключового слова, до якого підбираються різноманітні контексти його вживання. Семантико-когнітивний підхід дозволяє вивчити семантику даного слова, виявити набір семантичних ознак, які воно здатне надати в процесі вживання. З цього набору семантичних ознак реконструюється відповідний лексичний або фразеологічний концепт. Становлячись об'єктом, концепт займає своє місце в семантичному просторі мови, де вступає в певні стосунки з іншими концептами [Попова, Стернин, с. 96].

"Мета когнітивно-лінгвістичного дослідження: виявивши максимально повно склад мовних засобів, які репрезентують досліджуваний концепт і, описавши максимально повно семантику цих одиниць (слів, словосполучень, паремій, текстів), теоретично описати, змоделювати зміст досліджуваного концепту як глобальної ментальної (розумової) одиниці в її національній (можливо і в соціальній, віковомій, гендерній, територіальній) своєрідності; описати зміст відповідного концепту як одиниці національної (групової, індивідуальної) концептосфери "[Попова, Стернін, с. 93]. Вважається, що «чим більше способів і прийомів вживає дослідник, тим більше ознак концепту він виявить, тим ближче до правди буде побудована модель концепту» [Попова, Стернін, с. 152].

Широке поширення отримало впровадження експериментальних психолінгвістичних способів. Їх застосування, як вважає Н.А. Красавский, допомагає «встановити« приховані» ознаки концепту - його асоціації» [Красавский, с. 21].

Одним з таких психолінгвістичних способів є вільний асоціативний досвід. Асоціативні досліди дозволяють «виявити національні особливості мовної свідомості народу - зв'язки слів у свідомості, їх смислову та ієрархічну підпорядкованість, яскравість тих чи інших компонентів значення слова-стимулу, їх ціннісну навантаження в соціумі» [Попова, Стернин, с. 40].

Опис концепту, по В.І. Красику, - це особливі дослідні процедури тлумачення значення його імені і найближчих значень:

1) дефініція (виділення смислових ознак);

2) контекстуальний аналіз (виділення асоціативно пов'язаних смислових ознак); 3) етимологічний аналіз;

4) пареміологічний аналіз;

5) інтерв'ювання, анкетування, коментування [Карасик, с. 92].

1.2 Етнокультурний концепт як ключове поняття когнітивної лінгвістики

Актуальною проблемою сучасної лінгвістики є відображення в мові національної самосвідомості, її формування і збереження в умовах міжкультурної комунікації. У зв'язку з цим в даний час активно розвивається новий напрямок лінгвістики - лінгвокультурологія, яка вивчить «втілену в державну мову культуру і менталітет» [Телія, с. 217]. Основним в сучасній лінгвістиці є твердження, що процеси концептуалізації і категоризації в кожній мові володіють своєю специфікою, з цього спостерігаються міжмовні відмінності, які проявляються як на рівні мовної системи, так і в мовній картині світу. Отже, слова отримують роль «міток на безперервному просторі сенсу, мають крім власної соціальної природи і соціальну функцію», тобто вони завжди належать певній культурі і містять в собі етноспецифічну інформацію [Вежбицька, с. 41].

Проблема взаємодії і зв'язку мови і культури, що отримала зараз нове звучання, в перший раз розглядається в працях В. Гумбольдта, в яких були закладені основи сучасного розгляду мови як культурного коду цивілізації. Він зазначав: «Мова є начебто зовнішній прояв духу народу; його мова є його дух, і його дух є його мова. Важко уявити собі що-небудь більш тотожне ». Національні особливості мови знаходяться в тісному взаємозв'язку із загальними умовами життя і розвитку народу, що говорить цією мовою. Мова є типовим «проміжним світом», що знаходиться між народом і оточуючим його неупередженим світом. Наше ставлення до предметів і явищ об'єктивного світу обумовлюється не властивостями цих предметів або явищ, а мовою. Фіксуючи поняття і уявлення певного етносу, мова описує ставлення людини до об'єктивної реальності і його поведінку. «Мова - це не просто, як прийнято говорити, відбиток ідеї народу ... це об'єднана духовна енергія народу ... Різні мови? це ніяк не різні визначення однієї і тієї ж мови, а різні бачення її ... Мова завжди втілює в собі своєрідність цілого народу »[Гумбольдт, с. 348-349].

Думка В. Гумбольдта про «внутрішню форму мови» також стверджує національну своєрідність мов. У зв'язку з цим цікава ідея найвизначнішого представника неогумбольдтіанського напрямку в зарубіжному мовознавстві Л. Вайсгербера про етнічність мовного змісту, зачатки якої він почерпнув у вченні В. Гумбольдта про «внутрішню форму мови». «Словниковий запас певної мови,писав Л. Вайсгербер, включає в цілому укупі з сукупністю мовних знаків також і сукупність понятійних розумових засобів, якими володіє мовне суспільство; ... можливість рідної мови полягає в тому, що він містить у власних поняттях певну картину світу і передає її всім членам мовної спільноти ». Л. Вайсгербер підкреслює світоглядний, суб'єктивно-національний, «ідіоетнічний» характер мови, що виявляється в тому, що в кожній мові представлена особлива точка зору на світ, та точка зору, з якої дивився на нього народ, який створив цю мову [Weisgerber, с. 250].

В останні роки в центрі уваги провідних напрямків сучасної лінгвістики (когнітивної лінгвістики і лінгвокультурології) знаходиться дослідження концептів, що складають «категоріальну базу всієї людської діяльності, і, перш за все, мови» [Берестнєв, с. 97]. Роботи багатьох видних мовознавців присвячені теоретичному дослідженню концептів [Ліхачьов 1993; Степанов 1997; Попова 1999, 2002, 2007; Стернін 2001, 2002; Карасик 2001, 2002, 2005; Кубрякова 2001, 2005; Слишкін 2001, 2005; Воркачьов 2003, 2007 і ін.].

В даний час слід визнати, що концептосфера і концепт є головними поняттями когнітивної лінгвістики, так як вони детально описують проблематику стилю життя, мови, культури і свідомості певного народу [Попова, с. 29]. Поняття концептосфери, в перший раз використане в термінологічному значенні в роботі академіка Д.С. Ліхачьова «Концептосфера російської мови» для позначення сукупності концептів цивілізації, сфери життя народу, особливо важливо тим, що воно «допомагає усвідомити, чому мова є не просто способом спілкування, але деяким концентратом культури. Культури цивілізації і її втілення в різних шарах, прямо до окремої особистості ». Концептосфера народу безпосередньо залежить від культури цивілізації, її науки, фольклору, літератури, історичного досвіду і релігії [Ліхачьов, с. 7].

З.Д. Попова та І.А. Стернін, які в своїй книзі «Когнітивна лінгвістика» використовують концепцію Д.С. Ліхачьова, відзначаючи, в свою чергу, «упорядкований характер» концептосфери, що виявляється в тому, що концепти, складові концептосфери певного народу, «за окремими своїми ознаками вступають в системні справи подібності, відмінності та ієрархії з іншими концептами» [Попова, с. 36] . Відповідно, під концептосферою ми усвідомлюємо строго структуровану область розумових образів, що представляють собою пізнання людей, інформаційну базу їх мислення.

Розвиваючи поняття концептосфери, Л.О. Чернейко доводить, що концептосфера може бути представлена не тільки системою мовних символів, та й іншими знаковими системами, так як концепт «проникний, його асоціативне поле також проникне і немає меж пізнання світу» [Чернейко, с. 294]. Але не можна не взяти до уваги той факт, що значна частина концептосфери народу, а саме: сфоровані у концептосфері етноспецифічні особливості набору і організації концептів відображаються в семантичному просторі мови і комунікативній свідомості народу, що говорить цією мовою .

Спираючись на теоретичні положення таких мовознавців, як Е.С. Кубрякова, С.Г. Воркачьлв, В.І. Карасик, З.Д. Попова, І.А. Стернін, М.В. Піменова і ін., В якості одиниці концептосфери ми розглядаємо концепт, що включає в себе всі ознаки того або іншого явища, які відображені в свідомості народу на даному етапі його розвитку. Ми усвідомлюємо концепт як «дискретне ментальне утворення, що є базисною одиницею розумового коду людини, що володіє відносно впорядкованою внутрішньою структурою, що представляє собою підсумок пізнавальної (когнітивної) діяльності особистості і суспільства і несе всеохоплюючу, енциклопедичну інформацію про предмет або явище, про інтерпретацію даної інформації суспільною свідомістю і щодо суспільної свідомості щодо даного явища або предмету»[Попова, с. 34]. Концепт відображає категоріальні і ціннісні властивості знань про деякі частини світу. У структурі концепту показуються ознаки, функціонально важливі для відповідної культури, для національного самовизначення.

Концепт кодується у свідомості особистим емоційним чином, виступаючим як чуттєвий компонент змісту концепту. Концепти, керуючі мисленням людини, згідно думки доктора когнітивної лінгвістики Каліфорнійського інституту Дж. Лакофф, є не просто породженнями розуму. Вони впливають на щоденну діяльність людей, прямо до найочевидніших деталей. «Наші концепти структурують наші почуття, поведінку, наше ставлення до інших людей. Тим наша концептуальна система відіграє центральну роль у визначенні реалій щоденного життя»[Лакофф, с. 25].

Відповідно до даного усвідомлення концепт є частиною картини світу і несе на собі відбиток тієї культурної системи, в рамках якої він був сформований. Відповідно, висувається поняття культурного концепту, яке термінологічно близького до понять етнокультурного концепту (етноконцепта), також лінгвокультурного концепту (лінгвоконцепта) [Карасік, с. 113]. Можна уявити, що культурний концепт за визначенням співвідноситься з більш широким колом явищ, етнокультурний концепт конкретно відображає специфіку державної картини світу, в той час як лінгвокультурний концепт має на увазі мовну репрезентацію культурно важливої інформації. Під подібного роду концептами розуміються ключові культури тої чи іншої цивілізації, що широко використовуються в даній мові і поширені в стійких словосполученнях [Тільман, с. 12].

Концепти різного рівня абстракції об'єднуються в систему наших знань про світ, відображенням якої, в свою чергу, є мовна картина світу, дослідження якої дозволяє осмислити особливості державної концептуальної картини світу і виявити специфіку національної самосвідомості [Кудрявцев, с. 80-85].

Реальна робота базується на визначенні національної самосвідомості як процесу самопізнання, розвитку етнокультурної самобутності цивілізації, також оцінки представниками однієї цивілізації власного пізнання, моральності та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. Крім того, національна самосвідомість передбачає виділення цивілізацією себе посеред інших націй, розуміння свого місця в світі природи і публічних подій [Залевська]. Розвиток національної самосвідомості дозволяє цивілізації виділитися і оформитися у вигляді історично складеної стійкої групи людей, яка свого часу виникла з урахуванням спільної мови, території проживання, економічного життя, культури і самобутнього характеру.

Багатогранність культури і мови є основою багатоформності і багаторівневості національної самосвідомості. Для представників інших націй майже все в цій самосвідомості неясно і чуже. У той же час кожен представник цивілізації розуміє себе як її частину (самоідентифікація), з моменту народження стає носієм національної культури. Для кожної людини ця свідомість є основою для включення в систему політичних і суспільних зв'язків, для соціалізації.

Національна самосвідомість є вагомою ознакою етносу і являє собою двостороннє явище, яке полягає в розумінні всіма її членами своєї єдності на основі приналежності до цивілізації, також містить систему ментальних структур, що виявляються у вигляді суджень і поглядів представників цієї цивілізації щодо світу і своєї спільності як частини світу.

Культура суспільства, мовою якої виступає природна мова даного народу, яскраво представлена концептами, які володіють етномаркованими особливостями. Державна мова, що вдає із себе «дзеркало та інструмент культури», є універсальною формою концептуалізації світу і раціоналізації людського досвіду [Мечковська, с. 64]. Цю точку зору доводив ще В.І. Даль, який вважав, що приналежність людини до тієї чи іншої цивілізації знаходиться в залежності від того, якою мовою людина мислить [Даль, с 56]. Відповідно, державна мова відіграє роль метамови опису явищ культури.

У зв'язку з цим національна самосвідомість вивчається не тільки з позиції психології, філософії, етнології, та й з позиції сучасної когнітивної лінгвістики. Так, в лінгвокультурології для позначення інформації етнокультурного змісту вживається поняття культурної конотації [Маслова, с. 88]. Культурна конотація є не тільки інформацію мовного значення, та й певний обсяг знань (громадського, історичного, політичного, ідейного характеру), що відносяться до концепту і безпосередньо пов'язаних з його репрезентацією, включаючи ситуативні умови цієї репрезентації в рамках даного мови та її культури. Мова, реалізуючи функцію збереження і передачі національної самосвідомості, традицій, культури та історії народу, вбирає в себе нові смислові відтінки, закріплюючи їх в різних джерелах, формуючи тим самим певний культурний зріз концептуального явища.

Аналізуючи загальний зміст поняття культури і його різні визначення та інтерпретації в різних словниках і наукових теоріях, вчені сходяться на думці, що культура являє собою сукупність концептів і відносин між ними. При цьому М.М. Болдирєв спеціально підкреслює, що культура «завжди має на увазі певну аспектуалізацію, виділення деяких областей, рядів, парадигм і т.д., до числа яких в більшості випадків відносять види і результати діяльності людини, суспільства людей, сукупності значень, цінностей і норм» [ Болдирєв, с. 39].

Так як у свідомості людини здійснюється взаємодія мови і культури, то будь-яке когнітивне дослідження є відразу і лінгвокультурологічним дослідженням. Базисною одиницею при такому дослідженні є етнокультурний концепт, що вдає із себе багатовимірну ментальну одиницю, «спрямовану на комплексне дослідження мови, свідомості і культури» [Макаров, с. 50]. Співвідношення етнокультурного концепту з 3-ма вищевказаними сферами В.І. Карасик визначає наступним чином:

1) свідомість є область перебування концепту, тобто концепт лежить в свідомості народу;

2) культура етносу детермінує концепт;

3) мова і мовлення - це ті сфери, в яких концепт «упредметнюється» [Карасик, с. 76].

Засвоєння як певними людьми, так і певними поколіннями людей вже наявних етнокультурних концептів, вживання відповідних їм мовних виразів означає впровадження результатів практичного досвіду соціуму і всієї цивілізації. Відповідно, етнокультурний концепт є головним поняттям організації, обробки та передачі інформації, яка містить в собі відомості про неупереджений стан справ в світі, також про те, що людина знає, має на увазі, представляє про об'єкти світу. Тому для дуже важливий культурно-етнічний компонент: будь-який концепт неминуче належить колективній свідомості і відображає етноспецифічне бачення світу.

Дослідження етнокультурних концептів передбачає осмислення ступеня їх значимості в самих різних якостях, визначення значущості того або іншого концепту в умовах даного моменту, виявлення ступеня відповідності концепту сучасному факту реальності. Цій темі присвячена робота академіка Ю.С. Степанова «Константи. Словник російської культури. Досвід дослідження », де висловлені міркування мовознавця про державну концептосферу і етнокультурні парадокси російської мови. Вчений згадує про так званий «соціальний рейтинг» концептів - «міру суспільного престижу або важливості». [Степанов, с. 37-40].

Під актуальними концептами ми усвідомлюємо концепти, що відображають сучасні, насущні уявлення людини про світ, що мають безпосереднє відношення до інтересів особистості. Виявлення та аналіз актуальних концептів, також їх освоєння як істотного шматка державної картини світу реально можна здійснити на підставі аналізу їх мовних репрезентацій [Попова, Воробйов].

Підводячи підсумок всього вищесказаного, потрібно побачити, що державна концептосфера являє собою не статичну, раз і назавжди сформовану, а динамічну, структуру, що постійно змінюється. Зі зміною цінностей і цінностей в масовій свідомості, з конфігурацією історичних, географічних, соціальних та інших умов змінюється значимість тих чи інших концептів, їх місце на шкалі цінностей, і це знаходить своє відображення в мові, в частотності і популярності тих чи інших слів, ідіом , прислів'їв і афоризмів. Іншими словами, при виведенні результатів концептуалізації об'єктів державної картини світу постає питання про актуальність концептів, наявних в національній самосвідомості, що володіють значущістю для репрезентантів відповідної культури.

Висновки

1. На даний час в лінгвістиці активно розвивається тенденція опису ціннісних понять національної культури через призму мови, що стало причиною значного розширення досліджень в рамках лінгвокультурології та суміжних з нею наукових дисциплін: культурології, етнолінгвістики, соціолінгвістики, когнітивної лінгвістики та етнопсихолінгвістики. Одне з головних завдань, які ставить перед собою лінгвокультурологія, - це вивчення і опис синхронної взаємодії мови і культури.

2. Лінгвокультурологія орієнтована на відображення в мові культурно-значущих елементів (ідеології, цінностей, переконань, норм і зразків поведінки), притаманних тій чи іншій лінгвокультурній спільноті.

Лінгвокультурний концепт є центральним поняттям в термінологічному апараті лінгвокультурології. Вивчення будь-якого лінгвокультурного концепту як фрагмента мовної картини світу є цінним для відображення культурної специфіки світобачення конкретної лінгвокультурної спільності.

3. Пізнання культури здійснюється за допомогою інтерпретації її концептів, закріплених, в першу чергу, в мові, оскільки серед основних функцій мови більшість лінгвістів виділяють так звану національно-культурну функцію.



РОЗДІЛ 2. ЕТНОКУЛЬТУРНІ АМЕРИКАНСЬКІ КОНЦЕПТИ В ТВОРЧОСТІ ФЕНІМОРА КУПЕРА

2.1 Основні концепти американського національного характеру

Національний характер формується в конкретних історичних умовах та в певному сенсі є засобом «перекладання» стійких структур менталітету в цінності культури. Виходячи з цього тезису, предметом нашого дослідження є американський національний характер у контексті умов, що його сформували. Перш за все, слід відмітити, що американський національний характер формувався в умовах і значною мірою під впливом освоєння північноамериканського континенту. У цьому процесі перші поселенці, рухаючись по його території, робили багато відкриттів, основаних на зіставленні фактів та власних спостережень. Науковий інтерес стимулювала, у першу чергу, користь для мореплавання, сільського господарства, ремесел, лікування хвороб тощо. Як писав з цього приводу Д. Бурстин: «Щоб зробити відкриття, американцю не потрібна була ні сміливість, ні уява. У старій щільно заселеній Англії майже кожен факт або досвід потребував зусиль, таланту та мужності. Не так було в Америці, де новизна, здавалося, сама проклада собі шлях навіть до найбільш байдужого погляду» [Бурстин, с. 198].

Американський історик Коммаджер вважає, що саме досвід заселення території американського континенту затвердив прагматизм у свідомості його жителів: «Кожен американець знав, що світ, в кому він жив, був частково створеним ним самим, що він підкорив Природу своїй волі та залучив Провидіння на свою сторону…» [Коммаджер, с. 104]. Значна частина поселенців і в першу чергу, англо-саксонське ядро, були від самого початку націлені не тільки на обоснуванні на території Північної Америки, а й на особистісний успіх, реалізацію власних інтересів, які, в основному, стосувалися економічної площини та проявлялися в підприємливості як умові виживання на новому континенті.

На думку М. Лернера, підприємливість була безпосередньо пов'язана з пуританськими постулатами трудової етики і в цьому сенсі «сучасний протестантизм та сучасний діловий дух мають одне підґрунтя» [Лернер, с. 203].

На основі підприємливості як національної риси характеру сучасних американців були сформовані концепти прогресу та успіху. Динаміка американського життя сприяла матеріалізації даної концепції. Так, на очах громадян США XIX сторічя невпинно та швидкими темпами збільшувалося населення країни та її економічна могутність.

В умовах революційного відокремлення від метрополії та освоєння незвіданого північноамериканського континенту формувався індивідуалізм як ключовий концепт національного американського характеру. Кредо індивідуаліста полягало в тому, щоб спиратися виключно на власні сили, саме тому першими американськими героями колоніального періоду стали ті, хто самотушки досягав результатів, тобто трапери, ковбої тощо. К. Гаджиєв конкретизує: «Довгий час головним героїм Америки був самотній, сміливий борець проти дикої природи, герой «золотої лихорадки», чиє працелюбство та завзятість допомогли йому розбагатіти та стати мільйонером» [Гаджиєв, с. 58].

Пізніше національним героєм та прикладом для наслідування став чоловік, що зробив себе сам («self-mademan»), або точніше людина, що спромоглася збагатитися, спираючись лише на власні сили. Цьому сприяли «відкриття нафти, будівництво залізних доріг, автомобілебудування», які «живили розум звичайної людини, закріплюючи тим самим успіх ідеї про self-mademan та успіх» [Гаджиєв, с. 89].

Пізніше, як і інші концепти американського менталітету, індивідуалізм видозмінювався під впливом конкретних умов американської колоніальної історії, хоча знаменитий принцип «допоможи собі сам» («self-help concept»), згідно якого жили декілька поколінь американців, живий і сьогодні.

Знаменитий сучасний американський дослідник Ф. Хсю у своїй праці «Індивідуалізм - двосічний меч», акцентуючи увагу на великих досягненнях американського народу в області науки, технологій, медицині та інших сферах, втілених під впливом індивідуалізму, тем не менш закликав позбуватися індивідуалізму у його крайньому прояві. Оскільки зловживання індивідуалізмом приводить до таких тривожних для США симптомів як ескалація насилля у суспільстві та його роз'єднаність (атомізація) [Хсю, с. 213].

Дослідники відмічають, що американці також схильні до «культу речей» як процесу їх створення. З особливим ставленням до речей та їх виробництва пов'язане закладена у північноамериканській культурі повага до майстерності, вправності, кмітливості. «У новоанглійській системі виробництва, якій судилося стати загально американською системою, цінувалися розум, грамотність, гнучкість, прагнення до пізнання. По мірі того, к виробниче обладнання ставало дорожчим та потребувало більшого ступен інтеграції, від робітників потребували все більше та більше уваги та здібностей до навчання. Сприйнятливий розум виявився ціннішим за вправні руки [Бурстин, с. 49].

На межі XIX та XX століть американці, спираючись на значні науково-технічні досягнення, зробили значний внесок в організацію виробництва та його раціоналізацію. На думку К. Гаджиєва, ентузіазм щодо науково-технічних знань сприяв виробленню в американців «своєрідної технічної свідомості, яка схильна приписувати чудодійну силу науково-технічним знанням, здатність вирішувати всі проблеми, що виникають перед суспільством… [Гаджиєв, с. 81]. П. Гуревич підкреслює, що сприйнятливість до ідей технічного прогресу та та конкретних технічних рішень стала з часом особливістю американської культура [Гуревич, с. 90].

Безумовно, національний характер не є статичною конструкцією, його концепти трансформуються під впливом мінливої етнокультурної ситуації. У цьому плані національний характер американців може розглядатися як об'єкт постійного культурного конструювання.

2.2 Концепт свобода в уявленні американського народу

Розірковуючи про американські цінності і переконання, автори книги «America in Close-up» стверджують, що свобода знаходиться в центрі всього того, що цінують американці, вважаючи своє суспільство найкращим і вільним: «At the center of all that Americans value is freedom. Americans commonly regard their society as the freest and best in the world »[філдер, с. 25]. Причому це своє уявлення про свободу як про вищий ідеалі вони успішно транслюють в інші світи і не тільки на інформаційному рівні, а й на рівні чуттєвого, підсвідомого сприйняття.

Представники американського суспільства, зрозуміло, також усвідомлюють вплив своїх ідеалів на інші народи: «The ideal of freedom America represents to its people and to the world» [філдер, с. 25]. Свобода в поданні американців - це вільний вибір, який роблять іммігранти, вирішивши почати освоєння Нового Світу в пошуках кращого життя: «Americans 'perception of their history is being that of a nation populated by immigrants who exercised free choice in coming to the New World for a better life» [філдер, с. 25]. Крім того, ідеал свободи об'єднує американців і служить сполучною ланкою, що з'єднує сьогодення з минулим: «The notion that America offers freedom for all is an ideal that unifies Americans and links present to past» [філдер, с. 25].

Разом з тим концепт «свобода» категорізуется як поняття, що має міцні філософські коріння, і може розглядатися з одного боку як ідея, що об'єднує американців, а з іншого - як поняття, що базується на індивідуалізмі: «American's notion of freedom focuses on the individual, and individualism has strong philosophical roots in America »[філдер, с. 26].

Ще одна смислова складова концепту «свобода» - безперервність. Свободи не буває багато. Чим більше можливостей для її отримання, тим сильніше виникає бажання стати ще вільніше: «The freedom of the wilderness whetted their appetites for more freedoms» [Вайт, с. 31]. Відчуття вільного неосвоєної простору (wilderness), яке виникло у перших переселенців, поступово перетворилося в спрагу утвердження демократичних свобод у знову створюваному товаристві вільних громадян. І за ці ідеали справедливості колоністи були готові боротися до кінця: «By the time Jefferson drafted his call, men were in the field fighting for those new-learned freedoms, killing and being killed by English soldiers, the best-trained troops in the world»[вайт, с. 31].

Самій ідеї свободи властива деструктивність, що простежується в ряді контекстів. За неї дійсно потрібно боротися і не шкода загинути, оскільки вона має величезну силу, подібної вибуху: «But what is most important is the story of the idea that made them into a nation, the idea that had an explosive power undreamed of in 1776» [вайт, с. 31]. З іншого боку, ця ідея созидательна по суті, адже вона створила американське суспільство: «Americans are a nation born of an idea; not the place, but the idea, created the United States Government»[вайт, с. 31]. Знову спостерігається деяка невідповідність смислів, що говорить про багатовимірність і неоднозначність даного концепту.

З розвитком суспільства, ідея, зберігши основний набір смислів, зазнає деякі зміни, але, як і раніше, має на увазі різну їх інтерпретацію: «The idea worked itself out, it stretched and changed and the call for" life, liberty and the pursuit of happiness "does still, as it did in the beginning, mean different things to different people» [вайт, с. 31].

Ще одна складова концепту свобода простежується в тексті «American Dreams», написаному А. Шварцнегером: «When I came over here to America, I felt I was in heaven. In America, we do not have an obstacle. Nobody's holding you back» [шварцнегер, с. 32]. Тобто відчуття внутрішньої свободи народжується тоді, коли немає тиску ззовні, і тільки від самої людини залежить, чи досягне він тих цілей, які перед собою поставив.

Свобода займає центральне місце в системі цінностей американського суспільства, а, значить, грає найважливішу роль в світогляді його членів. Американці усвідомлюють, що поняття свободи актуально не тільки для них самих, але і для інших народів, і їх місія полягає в тому, щоб транслювати цей ідеал через зразки культури (книги, фільми, інші твори мистецтва).

Свобода є складним, багатовимірний феномен, наповнений філософським змістом. З одного боку, він об'єднує американців, з іншого - він ґрунтується на індивідуалізмі. З одного боку, він має деструктивною силою, так як за свободу неминуче доводиться боротися і бути готовим віддати своє життя, з іншого - ідея свободи привела до створення американського суспільства, і в цьому простежується її творче начало. На наш погляд, ці характеристики концепту вказує не стільки на його суперечливість, скільки на властиве йому діалектичну єдність.

Складність і неоднозначність ідеалу свободи для представника американської культури полягає ще і в тому, що смисли, що наповнюють цей концепт нестабільні, мінливі з плином часу, і, головне, по-різному трактуються різними людьми, особливо якщо мова йде про носіях інших культурних цінностях (наприклад, україномовних).

Для характеристики понятійної складової сучасного концепту «свобода» необхідний аналіз словникового відображення і втілення концепту. Система дефініцій в словниках дає можливість досліднику культурних концептів ключі до розуміння народної свідомості, специфіки народного світобачення. Інтерпритація словникових визначень дозволяє виявити узагальнений прототип концепту, його змістовий мінімум, що створює базу для подальшого вивчення концепту на основі інших методик. Cambridge Dictionary пропонує такий лексикографічний аналіз слова «freedom»:

1) the condition or right of being able or allowed to do, say, think, etc. whatever you want to, without being controlled or limited;

2) a right to act in the way you think you should;

3) the state of not being in prison.

«Liberty» трактується як:

1) the freedom to live as you wish or go where you want;

2) an example of speech or behaviour that upsets other people because it shows little respect or does not follow what is thought to be polite or acceptable [словарь кємбридж].

Таким чином, семема слова «freedom» трактується також як можливість суб'єкта проявляти власну волю на основі усвідомлення законів розвитку природи та суспільства. Тобто, «freedom» включає в себе сему «обмеження» (законами розвитку природи та суспільства), тоді як «liberty» - це повна свобода, пов'язана виключно з бажаннями та їх реалізацією.

Концепт «свобода» є складним ментальним утворенням, що має загальнокультурні та культурно-специфічні (етноспецифічні та соціоспецифічні) характеристики в американській лінгвокультурі. Концепт також має особливості в рамках побутового та філософського дискурсу. Згідно етимологічних даних концепт «свобода» («libertу») походить від назви вільних, закононароджених людей, які у рабовласницькому суспільстві належать певній етнічній групі «своїх». Концепт «freedom» походить від етимона, що означав ефективне ставлення до себе та оточуючих, так само, як і лексема «friend». Приязне ставлення між людьми, вірогідно під впливом кельтської, починає використовуватися для означення приналежності людей певній соціальній спільноті вільних людей. Концепт «свобода» в американській культурі пов'язаний, з однієї сторони, з приналежністю до кола «своїх», з іншої - із виокремленням себе як особистості.

За результатами аналізу словникових дефініцій імен концептів «freedom» та «liberty» в американській лінгвокультурі було виділено три основних значення:

1) можливість діяти на власний розсуд;

2) відсутність обмежень;

3) стан не ув'язнення/рабства [Солохина, с. 20].

Крім того, кожний концепт має низку власних значень, які, відповідно, є частиною смислового змісту концепту у лінгвокультурі. Дієслівне уявлення концепту «свобода» у мові здійснюється за допомогою наступних груп дієслів:

1) дієслова набуття свободи;

2) дієслова надання свободи;

3) дієслова втрати свободи;

4) дієслова позбавлення свободи.

Згідно аналізу роману Фенімора Купері «Звіробій» найчисельніша за кількістю група - дієслова позбавлення свободи. Оскільки концепт «свобода» є бінарним, то доцільно розглядати не тільки дії, що призводять до набуття свободи, а й дії, що призводять до її втрати.

Загальна семантика дієслів набуття свободи - позбавлення від певних обмежуючих факторів:

1) поганих звичок: to dispose of (45 [тут і далі в дужках вказано скільки разів слово використовувалося у романі Фенімора Купера «Звіробій»]), to overcome (16);

2) хвороби: to recover (24);

3) одягу, пут, предметів, що сковують рухи: to unwrap oneself (7), to unswaddle

oneself (2);

4) виконання законів, розпоряджень влади: to revolt (6), to rebel (1);

5) виконання обов'язків: to get demobilized (1), to desert (13);

6) невизначених, невказаних факторів: to break out/from (42), to escape (85), to throw off (41).

Дієслова набуття свободи описують перехід суб'єкту із стану неволі у стан свободи (або із стану меншої свободи до стану більшої свободи), тобто позбавлення певної залежності. Дії, описані більшістю із зазначениї дієслів оцінюються позитивно.

Група дієслів надання свободи конкретизується як:

1) дозвіл: to let/in/through/by (353), to permit (38), to allow (66);

2) відмикання, відкриття: to open (177), to unlock (2);

3) позбування певних обмежуючих факторів, у якості яких можуть виступати:

а) одяг, пути, предмети, що сковують рухи: to unwind (2), to uncoil (7), to unshoe (4);

б) обов'язки: to demobilize (1), to dismiss (1);

в) невизначені, невказані фактори: to disentangle (3), to let out (1), to rescue (8);

Характеристики агенса та пацієнта у реченнях, що містять дієслова вищерозглянутої групи, визначають семантичне тлумачення речення.

Група дієслів втрати свободи - найменш чисельна. Вірогідно, це зумовлено тим, що людина не схильна добровільно переходити зі стану свободи у неволю. Група включає такі одиниці:

1) дієслова покори: to obey (14), to yield (19), to submit (19);

2) дієслова просторового обмеження, ізоляції: to fence oneself (18);

3) окреслення меж: to limit oneself (18), to restrict oneself (9);

Дієслова покори описують ситуацію, при якій людина так чи інакше знаходиться у стані залежності від іншої людини (людей), обставин тощо та вимушена робити те, що не бажає. Доволі часто мова йде про спілкування людей у ситуації статусної нерівності: діти - батьки, підлеглі -керівництво тощо. Можливо також підкоритися долі, неминучом - тобто певним силам, протистояти яким неможливо або небезпечно.

Остання група дієслів - дієслова позбавлення волі - найбільш чисельна. Велика кількість дієслів даної семанитики показує, що кількість ситуацій, які загрожують свободі людини, доволі велика. Оскільки особливість психіки людини полягає у тому, що позитивні явища нейтралізуються, а негативним приділяється більша увага, можна дійти висновку, що ситуація позбавлення свободи визнається ненормальною, протилежною правильному порядку речей. Широко та різноманітно представленя дієслова цієї групи демонструють цінність свободи для людини. У дану групу ввійшли:

1) дієслова просторового обмеження об'єкту: to block (2), to enclose with (4);

2) дієслова обмеження дихання, руху: to constrain (3), to constrict (5);

3) дієслова безпосередньої обмежувальної дії на об'єкт: to arrest (10), to bind (9);

4) дієслова примусу: to order (132), to compel (12), to force (43);

5) дієслова покори: to subdue (3), to conquer (12);

6) дієслова заборони: to prohibit (3), to forbid (3), to ban (140);

7)дієслова обмеження суспільно-політичного життя: to discriminate (3), to terrorize (1);

8) дієслова відчуження, окупації: to conquer (12), to grab (33), to seize (22), to occupy (6), to capture (9), to kidnap (10);

9) дієслова протидії: to hinder (1), to impede (1);

Усі перераховані предикати позбавлення волі можна звести до кількох основних дій: обмежити у чомусь (групи 1, 2,3,7), змусити (група 4), підкорити (група 5), заборонити ( група 6), ускладнити (група 9). Суть дії, направлених на позбавлення волі, полягає у тому, щоб змусити об'єкт робити те, що він не бажає, або позбавити його можливості робити те, що він хоче. Суб'єктом впливу може бути людина, група осіб, людська воля опосередковано через правила та норми людського суспільства. Об'єктом впливу може бути жива істота - людина, група людей, тварина, територія, заселена людьми.

Іншим суб'єктом можуть бути певні сили, яким, за різних причин, людина не може протистояти, наприклад: сили природи, обставини, катастрофи тощо. Ці сили можуть обмежувати (блокувати дорогу, погіршувати видимість), змушувати (примусити залишитися вдома, вимагати зосередженості), ускладнювати (затримувати в місті). Об'єктом виступає жива істота - людина, група людей, тварина.

Дієслівні втілення концепту «свобода» показують, що концепт «свобода» актуалізується у «пограничних» ситуаціях переходу від свободи до несвободи (або від більшої свободи до меншої свободи), і навпаки, або за наявності у людини бажання таої зміни. Такий підхід до розгляду концепту «свобода» ілюструє його неоднозначність, двополярність - свобода не існує без неволі і навпаки.

З урахуванням філософських підходів до тлумачення свободи та на основі аналізу лексичних одиниць, що репрезентують концепт, ми виділяємо три типи свободи у свідомості людини по відношенню до людини - надлюдська, загальнолюдська та індивідуальна свобода. Акцептуючи концепт «свобода» в індивідуальній свідомості, можна представити ситуації, коли людина говорить «я не вільна», акцентуючи на присутності певних обмежень. Це можуть бути ситуації закріпачення (ув'язнення, рабство, полон), ситуації добровільно взятих на себе обов'язків (робота, навчання, родина). У такому випадку існіє велика кількість обмежень, бажання непевні та розмиті, а сама свобода є бажаною метою.

У ситуації, коли людина може сказати «я (не) можу/маю волю робити щось» маються на увазі обмеження чи можливості, які приводять до певної мети. Свобода як сукупність можливостей чи обмежень виступає засобом досягнення мети, шляхом до бажаного. Проте, в обидвох випадках (свобода як мета і свобода як засіб) висловлювання людини про свободу породжується певним бажанням, реалізація/не реалізація свободи виражається в отриманні/не отриманні бажаного.

Згідно цього, модель існування концепту «свобода» в індивідуальній свідомості може бути представлена таким чином:

1) поява потреби - дискомфорту, що спонукає до активності;

2) діяльність, обмежена законами природи та суспільства, що має на меті усунення дискомфорту;

3) реалізація потреби, що приводить до комфорту, задоволення, щастя.

Характеристики та умови «діяльності» із цього списку відповідає ситуації свободи чи неволі. Необмеженість людських потреб (бажань) визначає безкінечну кількість інтерпретацій людської свободи. Відповідність між потребами та свободами можна провести на основі різних критеріїв класифікації потреб та свобод. Те, якою є потреба - основною чи преферійною, - визначає важливість тієї чи іншої свободи у системі цінності людини.

Потреби самореалізації співвідносні з питаннями свободи волі, політичними та соціальними свободами. За умови загрози життєво важливим потребам людини, останні здатні боротися за особисту, групову чи національну свободу. Таким чином, модель існування свободи у свідомості може бути представлена у вигляді ланцюжка «потреба (бажання)» - свобода - комфорт («щастя»). Якщо потреба не є важливою для людини, то немає і ситуації неволі, пов'язаної з нею.

Свобода, що протиставляється рабству, є особливістю американської мовної свідомості: slavery (2), chains (8). Причини цьому, очевидно, слід шукати у колоніальному минулому Великобританії. Свободою для американців також є можливість вийти або піти звідкись: release (24), escape (85), away (118) out of (111), flee (17), при чому американці акцентують важливість особистісних зусиль задля досягнення свободи.

Свобода у свідомості багатьох людей асоціюється з правами та демократичними цінностями, правосуддям та незалежністю держави. Хоча роман «Звіробій» розкриває концепт у більш широкому значенні, і ми не зустрінемо там слів, які стосувалися б свободи виключно у політичному сенсі, на кшталт democracy, democratic, автор використовує такі слова соціально-політичного кола як justice (20),independent (2),rights (12), vote (3).

Подібне сприйняття свободи є домінуючим в американській лінгвокультурі. Щоб людина отримала свободу, часто необхідно, щоб державала набула незалежність. І, звісно, держава, що втілює уявлення про свободу - це саме Сполучені Штати Америки.

У романы «Звіробій» образи свободи доволі різноманітні і включають в себе як статичні, так і динамічні образи. В американській свідомості домінують динамічні образи. Концепт «liberty» не є образотворним. До динамічних образів свободи у романі належать: flying (17), running (79), train (38), bird (54), falcon (1), with the wind (69), glide (7), sailing (69), jump (2), animals (41), deer (25), lions (11), wild (67), flight (22), field (11), space (11), ocean (3), room (14), wilderness (28).

До статичних образів свободи у романі, на нашу думку, можна віднести: spur (1), countryside (26), mountains (63), plains (2), oxygen (5). Таким чином, в американській дінгвокультурнія свідомості свобода сприймається як рух (19 динамічних проти 5 статичних образів).

У творі Фенімора Купера лексема «liberty» не є плідною у плані створення художніх образів. Серед образів свободи найчастіше зустрічаються образи повітря: «The air, for wind it could scarce be called, was still light, it is true…», «This wind will soon die away altogether, now the sun is down," he said, "and there is no need for rowing ag'in it…», «a few moments of silence had succeeded the sudden crack, during which the noise was floating in air across the water, it reached the rocks of the opposite mountain…», «nothing vulgar or noisy mingled in her melody, its strength and melancholy tenderness grew on the ear, until the air was filled with this simple homage of a soul that seemed almost spotless…».