Морфологічні норми текстів документів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Морфологічні норми текстів документів

Морфологічні норми. Нормативне вживання форма слова

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

Морфологічні норми - це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства - морфологія.

Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики - науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів. Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. Вони поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв'язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції.

Іменник

Іменник - це самостійна змінювана частина мови, що означає предмети, опредметнені назви ознак, кількостей, станів, дій та явищ і відповідає на питання хто? що?

Іменники поділяються на:

- Конкретні - іменники називають предмети, явища, що пізнаються органами чуття людини (книга, олівець, нога, вітер, цукор, зоря).

- Абстрактні - іменники, що називають поняття, властивості та ознаки, явища, почуття, одиниці міри та ваги, що не мають конкретного предметного значення (життя, щастя, рух, упевненість);

- Назви істот і неістот - назви людей, назви тварин, птахів, риб, плазунів, комах, міфологічні та демонічні назви. Іменники на позначення назв істот у називному відмінку відповідають на питання хто?, а в знахідному - кого? (Н. в. хто? учень, дитина; Зн. в. кого? учня, дитину). До неістот належать іменники, що означають сукупність людей, тварин (народ, колектив), які в називному й знахідному відмінку відповідають на питання що? (Н., Зн. в. що? народ),

- Назви явищ природи (дощ, завірюха, лід);

- Власні й загальні назви. Загальні іменники - це узагальнені назви однорідних предмет (день, роса). Власні назви - це індивідуальні назви, що виділяють предмет з однотипного ряду. До власних назв належать імена, прізвища, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад тощо. Власні назви зазвичай пишуться з великої літери, але родові назви у їх складі пишуться з маленької букви (річка Десна).

- назви ознак (холоднеча, шанобливість);

- назви кількостей (одиниця, трійка);

- назви станів і дій (ходіння, читання, біг).

Іменники змінюються за відмінками та числами, належать до чоловічого, жіночого або середнього роду.

Усі іменники, крім тих, що вживаються тільки в множині, належать до певного роду: чоловічого, жіночого або середнього (день - чол. рід; радість - жіночий рід; вікно - середній рід).

Рід невідмінюваних іменників, запозичених з інших мов, визначається так: усі загальні назви - назви неістот - належать до середнього роду (меню, ательє, журі), іменники, що означають осіб чоловічої статі, назви тварин, належать до чоловічого роду (маестро), іменники, що означають осіб жіночої статі, належать до жіночого роду (леді, мадам).

Рід іменників розрізняють тільки в однині й визначають за формою однини: хліб, мрія, поле. Якщо іменник вживається тільки у множині, то він граматичного роду не має: жнива, вершки.

Більшість іменників називають предмети, які можна порахувати. За наявністю форм числа іменники поділяються на такі групи:

1. Іменники, що мають форми однини й множини (дерево - дерева).

2. Іменники, що мають форму тільки однини. До таких іменників належать: назви речовин (масло, молоко); назви дій, абстрактних понять, ознак (стрільба, біг); власні назви (Ворскла, Говерла); збірні іменники, що означають сукупність предметів, але сприймаються як єдине ціле (колосся, листя).

3. Іменники, що вживаються тільки у множині. Це назви парних предметів (ножиці, штани); назви речовин та матеріалів (дрова, ліки); назви проміжків часу або періодів (жнива, канікули); назви дій, у яких бере участь декілька осіб (іменини; назви почуттів, емоцій, дій (радощі); назви ігор; власні назви (Ромни, Карпати).

Відмінювання іменників - це один із засобів зв'язку слів у реченні. Називний відмінок - початкова форма слова - прямий. Усі інші (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний) - непрямі. Кожна відмінкова форма твориться за допомогою закінчення та (або) прийменника.

На вибір відмінкового закінчення впливає значення слова, рід, на який звук закінчується основа слова. За ознакою роду й характером основи слова всі іменники поділяються на чотири відміни.

I відміна: іменники переважно жіночого й деякі іменники чоловічого роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця. [11, с. 188]

II відміна: іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в називному відмінку: край, майстер, Дніпро; та іменники середнього роду з закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат, -ят, -єн при відмінюванні): вікно, море; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер).[11, с. 188]

III відміна: іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, а також слово мати, у якому при відмінюванні з'являється суфікс -ер. [11, с. 89]

IV відміна: іменники середнього роду: із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят: дівча (дівчати); та іменники із закінченням -я (із суфіксом -єн при відмінюванні): ім'я (імені).[11, с. 89]

Відмінювання іменників, що мають тільки форму множини:

1. У називному відмінку мають такі самі відмінкові закінчення -и, -і: закінчення -і (після голосного - -ї): двері, дріжджі, коноплі; закінчення -а (зрідка -я): вила, ворота.

2. У родовому відмінку виступають: закінчення -ей: грошей; закінчення -ів: в'язів, хитрощів; нульове закінчення: вил, воріт.

3. У давальному відмінку виступають:

а) закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): веселощам, вилам, але: дітям, саням, сіням;

б) закінчення -ям після голосного та після м'якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на -і, -ї, -я:дверям.

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) однакові з називним відмінком: вила, вінця, граблі;

б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): дітей, людей;

в) обидві форми (для назв деяких свійських тварин).

5. В орудному відмінку виступають:

а) закінчення -ами в іменниках, що в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого): вилами, ночвами, сходами;

б) закінчення -ями в іменниках, що в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, граблями;

в) закінчення -ми: ворітьми (й воротами), грішми (й грошима).

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах, -ях: на хвилях, на воротах.

Способи творення іменників:

1. Префіксальний: дід - прадід, друг - недруг.

2. Суфіксальний: гриб - грибок, стіл - столик, дорога - доріжка.

3. Префіксально-суфіксальний: береза - підберезник.

4. Безафіксний: підписувати - підпис, розшукувати - розшук.

5. Основоскладання: пароплав, стінгазета.

6. Словоскладання: школа-інтернат.

7. Абревіація: ГЕС, ООН, агропром.

8. Перехід з іншої частини мови: вчительська, учений.

Не з іменниками здебільшого пишеться окремо: не вітер, не молодість. У цьому випадку не - заперечна частка.

Разом з іменниками не пишеться, коли:

- слово без не не вживається: недуга, негода;

- не - префікс, який утворює слово з новим значенням і може замінюватися синонімом без не: недруг (ворог), нещастя (горе).

Окремо не пишеться, коли є протиставлення: не горе, а радість.

Імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів: -ович - при творенні чоловічих імен по батькові: Васильович Дорошович, Юрійович, але: Ілліч, Кузьмич; -івн(а) - при творенні жіночих імен по батькові: Петрівна, Ігорівна. Від деяких імен можуть утворюватися дві форми імен по батькові: Сава - Савович, Савич; Микола - Миколайович, Миколович.

Правопис складних іменників пишуться разом:

а) складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ, одна з яких дієслівного походження: вертоліт, лісосплав, самохід;

б) складні іменники, утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ за допомогою сполучного звука: білокрівці, чорнозем;

в) складні іменники, утворені за допомогою сполучного звука від двох іменникових основ: лісостеп; сюди ж належать іменники, першою частиною яких є незмінний іменник іншомовного походження (тут роль сполучного звука виконує останній голосний першого іменника: велотрек, радіокомітет); іменник граматичний морфологічний

г) складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт;

д) складні іменники, утворені з кількісного числівника у формі родового відмінка (для числівника сто - називного) та іменника: сторіччя.

е) складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півгодини, півмісяць, перед іменниками - власними іменами пів- пишеться через дефіс: пів-Європи, пів-Києва;

є) складні іменники, утворені з трьох і більше основ: світловодолікування, термогідродинаміка.

Через дефіс пишуться:

а) іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж,

б) іменники, що означають спеціальність, професію: лікар-еколог;

в) іменники на позначення казкових персонажів: Лисичка-Сестричка;

г) іменники, у яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, явища, названого другим словом: блок-система.

ґ) іменники, що означають державні посади, військові, наукові звання: генерал-губернатор.

д) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година;

е) складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон, міні-футбол;

є) іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;

ж) субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: брат-і-сестра;

з) скорочені іменники, у яких наводиться початок і кінець слова: б-ка - бібліотека, вид-во - видавництво, д-р - доктор.

и) перша частина складного слова (що пишеться разом або дефіс), коли далі йде слово з такою самою другою частиною: кулько-й роликопідшипники, радіо- й телеапаратура.

Прикладки можуть писатися окремо й через дефіс:

а) якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означ; ним іменником і прикладкою не ставиться: місто Київ; якщо ж у ролі прикладки виступає родом назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставить дефіс: звіробій-трава;

б) якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: дівчина-красуня; якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то він пишеться окремої богатир хлопець, красуня дівчина;

в) пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому атрибутивну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина;

г) якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає атрибутивне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишуться через дефіс: льон-довгунець.

Прикметник

Прикметником називається значуща самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета й відповідає на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? котрий? котра? котре? котрі? Наприклад: щасливий, короткий, зелена, братове, високі.

Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками: високий, висока, високе, високі, високого, високої.

У словосполученні виступає здебільшого залежним словом: лан (який?) широкий, але може бути й головним: ширший (за що?) за море.

У реченні найчастіше виступає означенням, але може бути й присудком: Синє небо чисте й прозоре.

Прикметники поділяються на три групи: якісні, відносні й присвійні.

Якісні вказують на таку ознаку, яка може бути у предмета більшою чи меншою мірою: чорний - чорніший, найчорніший. Вони можуть утворювати словосполучення із залежними прислівниками дуже, надзвичайно, надто, занадто, досить тощо.

Відносні прикметники вказують на ознаки предметів за різноманітними відношеннями між предметами. Наприклад, відношення до місця й часу: весняна пора; до матеріалу: сталевий прут, шовкова сукня; до національності: українська мова.

Присвійні позначають належність чого-небудь людині чи тварині і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: дідусеві окуляри.

Прикметники мають здатність переходити в інші групи за значенням:

а) якісні у відносні: помаранчева квітка - помаранчева революція;

б) відносні у якісні: металевий стрижень - металевий голос;

в) присвійні у відносні та якісні: лебединий пух - лебедина зграя - лебедина пісня.

Якісні прикметники при порівнюванні ознак предметів можуть вказувати на неоднакову міру якості. У зв'язку з цим розрізняються два ступені порівняння: вищий і найвищий.

Вищий ступінь показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою (або меншою) мірою, ніж в іншому: сьогодні погода холодніша, ніж учора.

Найвищий ступінь показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з іншими предметами: Дніпро - найдовша річка України.

Кожен зі ступенів має дві форми: просту й складену.

Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, -ш: милий - миліший, ніжний - ніжніший. У деяких прикметників при таких змінах можуть випадати суфікси -к, -ок, -ек: глибокий - глибший, далекий - дальший.

При додаванні суфікса -ш у складі прикметників можуть виникати звукові сполуки (результат чергування), які на письмі позначаються буквами жч і щ. У вищому ступені прикметників г, ж, з перед суфіксом -ш змінюються на -жч, а с + ш - на -щ: високий - вищий, дорогий - дорожчий, але: легкий - легший.

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най: кращий - найкращий. Значення найвищого ступеня можна посилити префіксами -як, -що: якнайзручніший, щонайвродливіший.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою приєднання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш вдалий, менш вередливий.

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний, найменш приємне.

Не мають ступенів порівняння прикметники, що називають абсолютну якість: порожній; прикметники, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -езн-, -енн-, -уват-: гарнесенький, величезний, широченний, білуватий.

Деякі якісні прикметники чоловічого роду в називному й знахідному відмінках можуть мати, крім повної (зелений, повний), ще й коротку форму (ясен день). Короткі прикметники мають нульове закінчення.

Прикметники жіночого, середнього роду та множини в називному, й знахідному відмінках мають, крім звичайної стягненої (висока, високе, високі), нестягнену форму (високая, високую).

Короткі та нестягнені форми прикметників вживаються здебільшого в поетичному стилі мовлення: Стоїть гора високая, а за нею вища (Народна пісня).

Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками. Форма прикметника визначається тим іменником, від якого цей прикметник залежить у словосполученні чи реченні.

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи - тверду і м'яку.

До твердої групи належать:

а) Якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ий: безладний, безпорадний, безробітний, бідолашний, величний;

б) Присвійні прикметники із суфіксами -ів (після голосного та апострофа - -їв), -ин (після голосного та апострофа - -їн), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення: батьків, дідів;

в) Усі короткі форми прикметників: варт, винен, жив, здоров.

До м'якої групи належать:

а) Відносні прикметники, що мають основу на м'який приголосний -н і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ій (після голосного - їй): безодній, будній, верхній, весінній;

б) Усі прикметники на -жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, внутрішній, вчорашній, давнішній, домашній.

в) Відносні прикметники з основою на -й: безкраїй, довговіїй; відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.

Відмінювання прикметників відбувається в однині (тверда, м'яка група) і в множині (тверда і м'яка група). [11, с. 210]

Способи творення прикметників:

Префіксальним способом прикметники утворюються від: прикметників: високий - невисокий; іменників (із прийменником без): без меж - безмежний.

Суфіксальним способом прикметники утворюються від: іменників: книга - книжний, книжковий; прикметників: білий - біленький, білесенький, білісінький, білуватий; дієслів: гнути - гнучкий; прислівників: вчора - вчорашній.

Префіксально-суфіксальним способом прикметники утворюються від іменників: без талану - безталанний.

Основоскладанням утворюються прикметники від: двох прикметників: кислий і солодкий - кисло-солодкий; і сполучення іменника і прикметника або числівника: довгі ноги - довгоногий.

Складно-суфіксальним способом (складанням основ з додаванням суфікса) утворюються прикметники від словосполучень: п'ятнадцять років - п'ятнадцятирічний.

Правопис префіксів:

а) префікс пре- вживається переважно у якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, прекрасний.

б) префікс при- вживається у прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками зі значенням наближення: прикордонний; неповноти дії: присісти та приєднання: прибити;

в) префікс прі- вживається тільки у словах прізвисько, прізвище.

Правопис суфіксів:

а) -н (-ий) у більшості якісних і відносних прикметників: дружний;

б) -н (-ій) у небагатьох прикметниках (переважно відносних), в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження після ж, ш: братній, всесвітній, незабутній;

в) -ин (-їн) у присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни: баба - бабин, тітка - тітчин;

г) -ин, -ичн, -ист пишуться після твердих приголосних: бджолиний, голубиний, історичний;

ґ) -ічн після м'яких приголосних: академічний;

д) -їн, -їст, -їчн - після голосних та апострофа: героїчний, солов'їний;

е) -ев уживається після м'яких або шиплячих приголосних, якщо наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий;

є) -ев пишеться після м'яких н, т або й: дієвий, життєвий;

ж) -ов вживається в прикметниках, якщо перед ним стоїть твердий приголосний або шиплячий (ж, ч, ш, щ), м'який приголосний або й: вітровий, казковий, гайовий;

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов, -ев (-єв) у присвійних прикметниках жіночого і середнього роду: робітникові, робітникове.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): майстрова - майстрів.

з) -уват, а після м'яких приголосних -юват, уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: синюватий, темнуватий;

и) -оват уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий;

і) -овит уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий;

ї) прикметникові суфікси -анн, -енн, які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний. Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі;

й) у прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н-, -н- викликає подвоєння н: осінній, ранній, туманний;

к) перед суфіксами -ськ деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси: -к, -ць, -ч + -ськ дають -цьк-: гірник - гірницький; -г, -ж, -з + -ськ дають -зьк: Париж - паризький; -х, -ш, -с + -ськ- дають -ськ: товариш - товариський;

л) приголосні основи -к, -ц(ь) перед суфіксом -н змінюються на -ч: безпека - безпечний, сонце - сонячний. Приголосний основи -ч зберігається: ніч - нічний.

Складні прикметники пишуться разом:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: чорноземний (чорнозем);

б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта);

в) складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний;

г) складні прикметники, у яких першим компонентом виступає прислівник: загальнодержавний; так само й такі, у яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово;

д) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), також - глухонімий;

е) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, стодвадцятип'ятирічний, але 125-річний;

є) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників: поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).

Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент);

б) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: культурно-технічний; між компонентами цих складних прикметників, не з'єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний;

в) складні прикметники, у яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний.

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний;

ґ) складні прикметники, у яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідною з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м'ясо-молочний, крохмале-патоковий;

д) складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори);

е) складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний;

є) складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.

Числівник

Числівник - це значуща самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі й відповідає на питання скільки? котрий? Числівники виділяються передусім своїми лексичними значеннями. Вони можуть означати: число, числове математичне поняття: один, два, три; назви певної кількості предметів: шість столів; кількість, що складається з певного числа частин цілого: вісім десятих гектара; сукупність перелічуваних предметів або істот: шестеро саней; порядок предметів при лічбі: перший номер, дванадцята година. Числівники вживаються в усіх стилях мовлення.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні (відповідають на питання скільки?) і порядкові (відповідають на питання котрий?).

Кількісні числівники змінюються тільки за відмінками, але не мають роду й числа, крім числівників один (який має форми родів - одна, одне і числа множини - одні), два (має форму жіночого роду дві), обидва (жіночий рід обидві), півтора (жіночий рід півтори). Кількісні числівники, які означають число, бувають підметами й додатками: Три і чотири - сім (підмет і присудок). Розділіть двадцять чотири на вісім (додатки).

Порядкові числівники змінюються за родами (четверта, четверте), числами (четвертий, четверті), відмінками (четвертого, четвертої, четвертих). Порядкові числівники виступають означеннями, іменною частиною присудка, зрідка підметом, додатком чи обставиною: Мій брат навчається у третьому класі (означення); Тарас Шевченко народився тисяча вісімсот чотирнадцятого року (обставина); На фініші наш спортсмен був п'ятим (присудок); Сьоме січня - Різдво Христове за православним календарем (підмет).

За будовою числівники поділяються на прості, складні та складені. Прості числівники складаються з однієї кореневої основи. До них належать: назви чисел першого десятка (один - десять), числівники сто, тисяча, мільйон, мільярд, нуль; числівники, утворені за допомогою суфікса -дцять: одинадцять, двадцять, тридцять; збірні числівники: двоє, одинадцятеро; неозначено-кількісні числівники: кілька, багато, немило; порядкові числівники, утворені від простих числівників: третій, сьомий, сотий.

Складними називаються числівники, утворені від двох числівникових основ. До них належать: назви десятків: шістдесят, дев'яносто; назви сотень: триста, сімсот; збірні числівники (обидва, обидві), дробові (півтора), неозначено-кількісні (кількадесят, кількасот); порядкові числівники, утворені від складних кількісних: двохсотий, сімдесятий.

Складені числівники складаються з кількох слів: двадцять два, вісімдесят третій.

Морфологічні особливості кількісних числівників:

1. Кількісні числівники не мають категорії, роду, числа, крім числівників один, два, нуль.

2. Числівник один має ознаки прикметника: змінюється за родами й числами (одна, одне, одні), відмінками (одного, одної).

3. Числівники два, обидва мають ознаки роду тільки в сполученні з іменниками у формі називного та знахідного відмінків: два ясени, дві берізки, але двох ясенів, двох берізок.

4. Має форму жіночого роду й невідмінюваний числівник півтора (жіночий рід півтори),

5. Числівники тисяча, мільярд, нуль мають форми роду, числа, змінюються за відмінками.

Уживання числівників з іменниками:

1. Числівники два, три, чотири вживаються з іменниками чоловічого роду у формі називного відмінка множини та іменниками жіночого і середнього роду у формі родового відмінка однини: два учні, три стільці, чотири уроки.

2. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини: дві шостих метра, двох шостих метра.

3. Числівники півтора, півтори, півтораста вимагають від іменника форми родового відмінка: півтори години, півтора яблука.

4. Числівники від п'яти і далі у формі називного відмінка керують іменниками, вимагаючи від них форми родового відмінка множини: вісім будинків, тридцять сім учнів. У всіх інших відмінках маємо узгодження: восьми друзів, тридцятьма сімома учнями.

5. Зі складеним числівником іменник уживається в тій формі, якої вимагає останнє слово: триста двадцять одне дерево, п'ята сторінка.

Відмінювання кількісних числівників відбувається в однині і множині, чоловічого, жіночого і середнього роду. [11, с. 226-227]

Відмінювання порядкових числівників:

1. Числівники, що мають закінчення -ий, відмінюються як прикметники твердої групи? перший (перша, перше), другий, четвертий, п'ятий; числівник третій (третя, третє) відмінюється як прикметник м'якої трупи.

2. У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина: вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмого (року), у тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятому (році).

Дробові числівники складаються з двох частин, перша з яких є кількісним числівником, а друга - порядковим, і відмінюються, відповідно, як кількісні й порядкові числівники: двом третім, трьома п'ятими.

Половина (1/2), третина (1/3), чверть (1/4) відмінюються як звичайні іменники. Числівники півтора (карбованця, відра), півтори (тисячі), півтораста не відмінюються.

М'який знак пишеться:

1. У кінці числівників п'ять, шість, дев'ять, десять, від одинадцяти до двадцяти та в числівнику тридцять.

2. У непрямих відмінках після букви, що позначає м'який приголосний, перед о та закінченням -ма: трьох, двадцятьох; трьома, двадцятьма.

3. У називному відмінку числівників від п'ятдесяти до вісімдесяти та від п'ятисот до дев'ятисот м'який знак не пишеться ні в середині, ні в кінці слова: п'ятдесят, вісімдесят.

4. У непрямих відмінках числівників, що позначають сотні, м'який знак вживається у їхній першій частині: трьохсот, трьомстам.

Правопис складник числівників:

Разом пишуться складні кількісні числівники: одинадцять, п'ятдесят,(трьохсот, трьомстам) та складні порядкові числівники й схожі з ними прикметники, останнім компонентом яких є -сотий, -тисячний, -мільйонний: дев'ятисотий, двохсотий, багатотисячний.

Окремо пишуться складені кількісні та порядкові числівники: тисяча п'ятсот тридцять вісім, тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмий та порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною теж пишуться окремо: три з половиною тисячний загін.

Через дефіс пишуться порядкові числівники, написані цифрами й літерами: (7-й, 10-ї, 11-го, 35-мільйонний, 3-тисячний) і складні займенники з компонентами -будь, -небудь, казна-, хтозна-: хтозна-скільки, скільки-небудь.

Займенник

Займенник - це частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники відповідають на ті самі питання, що й: іменник: хто? що? прикметник: який?чий? числівник: скільки?

У словосполученні буває:

- головним словом: він хороший, ніхто з присутніх;

- залежним словом: ручка (чия?) моя; приїхати (з ким?) з ним.

У реченні може бути тим самим членом речення, що й іменник, прикметник, числівник.

За лексичним значенням, граматичними ознаками та за морфологічним складом займенники поділяються на дев'ять розрядів: Особові: я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони; зворотний: себе; питальні: хто? що? який? чий? котрий? скільки?; відносні: хто, що, який, чий, котрий, скільки; неозначені: хтось, щось, будь-хто, будь-що, який-небудь, дещо, абиякий, хтозна-чий; заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки; присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній; вказівні: той, цей, такий, стільки; означальні: весь, всякий, кожний, самий, сам, інший.

Особові займенники вказують на особу якій належить висловлювання (я), або на осіб, до яких вона себе відносить (ми), на одну особу або на певну кількість осіб, до яких звертаються (ти, ви) на особу чи предмет, про яких говорять (він, вона, воно, вони). У зв'язку з цим розрізняють займенники 1-ї, 2-ї, 3-ї особи. Особові займенники мають граматичні значення відмінка й числа, а займенники він, вона, воно - ще й роду. Особливістю відмінювання особових займенників є те, що вони в непрямих відмінках мають іншу основу, ніж у називному відмінку: я - мене, він - його, вони - вас.

Форми займенника третьої особи (він, вона, воно, вони) після прийменників уживаються з приставним н: до нього, за неї, з них. Орудний відмінок має форму з н і без прийменника: ним, нею, ними.[11, с.236]

Зворотний займенник лише один: себе. Особливість його полягає в тому, що він не має називного відмінка. [11. с. 236]

Зворотний займенник себе вказує на відношення до суб'єкта дії і виступає в реченні в ролі додатка.

Присвійні займенники вказують на належність:

- першій особі однини (мій) або множини (наш);

- другій особі однини (твій) або множини (ваш);

- третій особі однини (його, їі) або множини (їхній);

- будь-якій особі (свій).

Присвійні займенники відмінюються подібно до прикметників м'якої групи з основою на й. [11, с. 239-237]

Так само відмінюються займенники твій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються як прикметники твердої групи. Займенник їхній відмінюється як прикметник м'якої групи.

Питальні займенники використовуються для вираження запитань про особу чи предмет, їхню ознаку, кількість. Вживаються питальні займенники для утворення питальних речень, а також як допоміжний засіб для встановлення відмінкової форми іменників (хто? що?) прикметників (який? чий? котрий?), числівників (скільки?). Займенники який, котрий відмінюються як прикметники твердої групи.[11, с. 237]

Відносні займенники звучать так само, як питальні, але вживаються не для вираженні питання, а для зв'язку частин складного речення: Двоє хлопців, яким прийшла черга, кинулись у човен і зайняли місця на лаві (О. Копиленко). Відмінюються відносні займенники так само, як і питальні.

Заперечні займенники утворюються додаванням префікса ні- до відносно-питальних: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки. Заперечні займенники відмінюються як і питально-відносні, від яких вони утворені. У займенниках ніякий, нікотрий змінюється місце наголосу: який - ніякий; котрий - нікотрий.

Заперечні займенники з ні пишуться разом. Але коли між ні та займенником вживається прийменник, то пишемо окремо - як три слова: ні з ким, ні перед чим, ні за яких (умов).

У непрямих відмінках займенники ніхто, ніщо можуть мати різний наголос - на твірному займеннику або на префіксі. Ці форми мають різне значення: нічого не сказав (промовчав) - нічого було сказати (не можна було заперечити).

Неозначені займенники утворюються додаванням до питально-відносних займенників префіксів де- (дехто, деякий), аби- (абихто, абичий), будь- (будь-що, будь-який), хтозна- (хтозна-хто) або суфіксів -сь (хтось, щось), -небудь (скільки-небудь, чий-небудь).

Неозначені займенники відмінюються так само, як питально-відносні, від яких вони утворені. У неозначених займенниках префікси будь-, казна-, хтозна- та суфікс -небудь пишуться через дефіс, а префікси де-, аби- та постфікс -сь (-ся-) разом.

Якщо неозначені займенники префіксального творення вживаються з прийменником, то прийменник ставиться після префіксів і все сполучення пишеться як три слова: аби з чим, дена чому, будь для кого.

До вказівних займенників належать цей, той, такий, стільки.

Займенники той і такий відмінюються так, як прикметники твердої групи, цей - як прикметник м'якої групи в однині та як прикметник твердої групи - у множині. Займенник стільки змінюється лише за відмінками. Так само відмінюються оцей та рідковживаний займенник сей [11. с. 239]

До означальних належать займенники сам (самий), весь (увесь, ввесь), кожний (кожен), інший.

Відмінюються вони подібно до прикметників; весь - як прикметники м'якої групи, решта - як прикметники твердої групи. [11, с. 239]

Складні займенники відмінюються лише в основній частині:

Абихто, абикого, абикому, абиким, аби на кому.

Абиякий, абиякого, абиякому, абияким, аби на якому.

Дехто, декого, декому, де з ким, де на кому (й де на кім), на декому.

Деякий, деякого, деяким, на деяких (і де на яких).

Котрийсь, котрогось, котромусь, котримсь, на котромусь.

Ніхто, нікого, нікому, ніким, ні на кому.

Ніякий, ніякого, ніякому, ніяким, ні на якому (й ні на якім).

Хто-небудь, кого-небудь, кому-небудь і ким-небудь, на кому-небудь.

Хтось, когось, комусь, кимсь (і кимось), на комусь.

Чийсь, чийогось, чийомусь, чиїмсь (і чиїмось), на чийомусь.

Що-будь, чого-будь, чому-будь, чим-будь, на чому-будь.

Що-небудь, чого-небудь, чому-небудь, чим-небудь, на чому не-будь.

Щось, чогось, чомусь, чимсь (і чимось), на чомусь.

Дієслово

Дієслово - це самостійна повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предметів, істот і відповідає на питання що робить предмет? що з ним робиться? в усіх можливих формах цих слів.

Початковою формою дієслова є неозначена форма (інфінітив), яка закінчується на -ти, рідше -ть: читати, писати. Неозначена форма тільки називає дію або стан, але не вказує на час, особу, рід, число, Інфінітиву властиві такі граматичні ознаки, як перехідність (будувати) і неперехідність (іти), вид: доконаний (прочитати) і недоконаний (читати). У реченні інфінітив може виступати підметом: Жити - Вітчизні служити; присудком: Тяжко-важко в світі жити сироті без роду (Т. Шевченко); додатком: Бажання вчитись все зростало. Особові форми виступають у реченні присудками.

Не з дієсловами здебільшого пишеться окремо: не прийшов, не виконуй, не читав.

Разом не пишеться у таких випадках:

- коли слово без не не вживається: ненавидіти, нехтувати;

- коли дієслово означає неповноту дії, що виражається префіксом недо-: недочувати, недогледіти.

Щоб вирішити, як писати не з дієсловом, треба вдуматися в зміст речення. Наприклад: нездужати - хворіти (пишеться разом), не здужати - не змогти (пишеться окремо).

Префікс недо- не завжди є неділимим: до- може бути частиною дієслова, з яким вживається частка не, тоді не пишеться окремо: не додав, не дослідили, не доспівали.

Дієслова мають два види - доконаний і не доконаний.

Доконаний вид означає дію, обмежену в часі, вказує на її завершеність: напишу, пішов би. Дієслова доконаного виду відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? та ін.

Дієслова недоконаного виду означають дію, не обмежену в часі, не завершену: малював, читаю, будемо писати. Відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що робитиму?