У дисертаційному дослідженні політичний дискурс розглядається як форма соціальної дії, що визначається конкретними цінностями і соціальними нормами, умовностями і соціальною практикою, яка є обмеженою і знаходиться під впливом конкретних інституціональних структур у соціумі, а також реальних (часових) процесів і визначається як мовленнєва діяльність політичних суб'єктів у сфері інституціональної комунікації (О.Н. Паршина). Включення історико-соціальної перспективи в обсяг поняття політичного дискурсу дозволяє у більшій мірі відобразити динаміку соціальної природи мовного знаку (що розуміється як мова у дії) на будь-якому рівні і розглядає його як результат соціальних процесів, мотивованих єдністю форми та значення (О.А. Романов). Основні характеристики політичного дискурсу виділяються більшістю дослідників, виходячи з розуміння того, що будь-яке “письмо” влади може одночасно розглядатися і як політичний, ідеологізований ( бо виражає функціональну ідеологію влади, її точку зору) дискурс, і як публіцистичний, оскільки він звернений до масової аудиторії та містить виклад певної суспільно-політичної позиції з приводу актуальної для цього періоду життєдіяльності соціуму теми (Р. Барт) і включає інформативність, ідеологічну спрямованість, інтертекстуальність, міфологічність.

У дослідженнях, присвячених вивченню політичного дискурсу простежується тенденція до розгляду мови як засобу існування соціальної влади, де в основі лежить просте твердження “хто називає речі, той ними і оволодіває” (Р.М. Блакар, Х. Вайнріх, Т.А. ван Дейк, М.А Halliday, G. Kalivoda, H.D. Zimmermann).

Не ставлячи знака рівняння між політичними діями та мовними, проте не можна нехтувати залежністю політичного мислення від мовної форми. Комунікація, репрезентована у межах конкретної політичної системи, набуває функції, з одного боку, зближуючого чинника колективних рішень, з іншого боку - символічного узагальнення, засобу влади. Вона стає способом, в якому вміщено певний політичний і мовний код. Вивчення взаємодії на реальному матеріалі чинників соціального порядку та їх відображення у фактах мови є актуальним для сучасного мовознавства.

Політичний дискурс і політичну мову об'єднує сфера соціальної діяльності - політика. Політична мова є особливою підсистемою національної мови і призначена для політичної комунікації, зокрема для пропаганди ідей, інформаційного впливу на членів соціуму (громадян), спонукаючи їх до здійснення політичних дій з метою прийняття можливих для влади соціально-політичних рішень в умовах існування різних точок зору в суспільстві (E. Brix, H. Goebl, O. Panagl, R. Wodak).

Виділення в політичному дискурсі інституціонального його типу детермінує значущість функціонування особистості у владі. Під мовною особистістю розуміється людина, здатна створювати та сприймати тексти, які відзначаються різним ступенем структурно-мовної складності, глибини й точності відображення дійсності при визначеній спрямованості (Ю.М. Караулов).

Мовна особистість реалізується у певному властивому їй стратегічному й тактичному комплексі, який передбачає наявність набору різнорівневих мовних засобів, необхідних для створення текстів. Підсумовуючи існуючі підходи до визначення комунікативних стратегій і тактик в цілому, і стратегії в політичному дискурсі зокрема, слід виділити наступні найбільш суттєві її дефініції. Стратегія розглядається як: 1) оптимальна реалізація інтенцій мовця для досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і глибокого їх видозмінення в конкретній ситуації (Ф.С. Бацевич); 2) особливий підхід до інтерпретації дискурсу і, ширше, підхід до комунікації, орієнтований на мовця, що керує використанням лексичного, граматичного, соціолінгвістичного та іншого знання при відтворенні та інтерпретації повідомлень у контексті (Дж. Гумперц); 3) “властивість когнітивних планів”, де під останнім розуміється спільна організація декількох послідовних дій, включаючи мету і цілі взаємодії (Т.А. ван Дейк); 4) “свого роду “насильство” над адресатом, спрямоване на зміну його моделі світу, на трансформацію його концептуальної свідомості” (О.С. Іссерс); 5) “ефективні шляхи досягнення комунікативних цілей” (Г.Г. Почепцов); 6) складова евристичної інтенції програм планування дискурсу, його проведення і керування ним з метою досягнення кооперативного результату, ефективності (О.О. Селіванова).

У роботі під стратегією в політичному дискурсі розуміється оптимальна реалізація інтенцій мовця, спрямована на досягнення конкретної мети спілкування, узгоджена з особистісними (статусно-рольовими) і психологічними характеристиками учасників комунікаційного процесу, що зумовлено комунікативним досвідом, який передбачає підкорення законам і нормам у відповідній сфері комунікації та конкретно змодельованій ситуації спілкування. Якщо стратегія є контролюючою комунікативну поведінку з пролонгованим характером, тактики являють собою систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегії, що описують сукупність прийомів проведення бесіди і лінію поведінки на певному етапі. Тактика описує конкретні мовленнєві дії, що мають на меті досягнення впливу на певному (короткотривалому) етапі комунікації.

При розгляді стратегій і тактик у політичному дискурсі суттєвим є “чинник влади”: 1) завоювання або прихід до влади у результаті передвиборчої кампанії; 2) утримання влади з обґрунтуванням ефективної роботи її інститутів. Якщо перший етап передбачає наявність комплексу конфронтаційних стратегій і тактик, то другий етап передбачає домінування кооперативних стратегій. У кооперативному спілкування у межах політичного дискурсу його стратегії визначають пошук і підбір мовних засобів репрезентації речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації. Кооперативні стратегії і тактики є основою кооперативного політичного дискурсу, який характеризується смисловим, ідейно-змістовим аспектом соціальної взаємодії і відбувається у конкретному часовому і просторовому вимірі у межах закритого соціуму з метою обміну інформацією між комунікантами шляхом вербального / невербального каналу зв'язку згідно з певними правилами і нормами комунікації.

У другому розділі “Політичний дискурс канцлера ФРН: тактико-стратегічний аспект” аналізуються комунікативні стратегії і тактики політичного дискурсу канцлерів ФРН і різнорівневі мовні засоби їх реалізації у німецькій мові. У результаті аналізу урядових заяв і політичних виступів канцлерів ФРН встановлено, що для К. Аденауера, Л. Ерхарда, К.Г. Кізінгера, В. Брандта, Г. Шмідта, Г. Коля, Г. Шредера і А. Меркель інтегральними є шість основних стратегій: 1) державності; 2) позиціонування Німеччини; 3) єдності; 4) визнання провини; 5) спадкоємності влади; 6) позитивної самопрезентації.

Політичний дискурс канцлерів ФРН характеризується домінуванням кооперативних стратегій, що зумовлено чинником утримання влади, прагненням гармонізувати комунікацію влади, її інститутів і громадян.

Стратегія державності реалізується трьома тактиками, основна мета яких - збереження та зміцнення державного устрою, а також обґрунтування доцільності та ефективності державної влади та її інститутів.

Тактика “дефініції держави”, зафіксована в урядових заявах і політичних виступах К. Аденауера, Л. Ерхарда, В. Брандта, виражається лексичними засобами, а також простими синтаксичними конструкціями дефініційного характеру з понятійними кореляціями між іменниками der Staat - das Volk - der Staatsbьrger. Зазначені лексеми підтримуються прикметниками sozial, inner, demokratisch та особовими займенниками unser, sein (Volk), наприклад:

(1) Unser Volk braucht, wie jedes andere, seine innere Ordnung. In den 70er Jahren werden wir aber in diesem Land nur so viel Ordnung haben, wie wir an Mitverantwortung ermutigen. Solche demokratische Ordnung braucht auЯerordentliche Anstrengung, sie gegenseitig zu verstehen… Wir brauchen eine verantwortungsbewuЯte цffentliche Kritik. Sie ist ein unverдuЯerlicher Bestandteil unserer Ordnung und geeignet, die innere Beteiligung des Bьrgers am staatlichen Leben wachzuhalten. (W. Brandt)

Тактика "залучення до демократичних цінностей" реалізується на лексичному рівні, де встановлена відповідна динаміка у вживанні іменників: від Sklaverei - Zwangswirtschaft - Planwirtschaft - Behцrdenwirtschaft - Totalitarismus (у Л. Ерхарда) до Ordnung - Freiheit - Verantwortung - Mitverantwortung - Rechtsstaatlichkeit - Gerechtigkeit - Achtung der Menschenrechte - Demokratie (у В. Брандта, Г. Шмідта, Г. Коля, Г. Шредера, А. Меркель). Зафіксовані зміни синтаксичних засобів реалізації цієї тактики - від складних синтаксичних конструкцій із багатоланковими підрядними причини, наслідку та сурядними з суб'єктом wir до простих з суб'єктом Europa, наприклад:

(2) Entweder wir verlieren die Nerven und geben der gehдssigen, demagogischen Kritik nach, dann sinken wir in den Zustand der Sklaverei zurьck. Dann verliert der deutsche Mensch die Freiheit aufs neue, die wir ihm jetzt glьcklich zurьckgegeben haben; dann kommen wir wieder zurьck in die Planwirtschaft, die stufenweise, aber sicher zur Zwangswirtschaft, zur Behцrdenwirtschaft bis zum Totalitarismus fьhrt. (L. Erhard)

(3) Europa grьndet sich auf geschichtliche Erfahrungen. Hдufig waren dies sehr leidvolle Erfahrungen. Europa grьndet sich auf dem Willen, die Zukunft gemeinsam besser zu gestalten. (A. Merkel)

Для тактики "визнання пріоритету загальнолюдських цінностей" характерним є вживання двох груп іменників, де перша репрезентована лексемами Freiheit, Frieden, Leben, Recht, Wьrde (див. пр.(4)), друга - іменниками, що вказують на інститути влади і державні документи: Verfassung, Grundrechtscharta. Смислова вісь Gesellschaftspolitik - Mensch - BewuЯtsein - Wert - Wьrde - Persцnlichkeit - Sozialpolitik демонструє прагнення канцлерів до встановлення взаємозв'язку між загальнолюдськими цінностями і політикою, ставлячи у центр завдання держави зміцнити людину в усвідомленні гідності та цінності своєї особистості, наприклад:

(4) Hier geloben wir erneut, alles zu tun, damit das Leben, die Wьrde, das Recht und die Freiheit jedes Menschen, gleich, zu welchem Gott er sich bekennt, welchem Volk er angehцrt und welcher Abstammung er ist, auf dieser Erde unverletzt bleiben. (H. Kohl)

(5) Vergessen wir nicht, daЯ eine moderne und freiheitliche Gesellschaftspolitik den Menschen in dem BewuЯtsein des Wertes und der Wьrde seiner Persцnlichkeit stдrken will. Dieses Bild hat unserer Sozialpolitik als Rechtschnur zu dienen. (L. Erhard)