Текстова парадигма оригінального та адаптованого текстів (на матеріалі англомовних художніх текстів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

УДК 811.111'42

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ТЕКСТОВА ПАРАДИГМА ОРИГІНАЛЬНОГО ТА АДАПТОВАНОГО ТЕКСТІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛОМОВНИХ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

НАСТАЛОВСЬКА ІРИНА ВІКТОРІВНА

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

КОЛЕГАЄВА Ірина Михайлівна, доктор філологічних наук, професор, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, завідувач кафедри лексикології та стилістики англійської мови.

Офіційні опоненти:

ДЕМЕЦЬКА Владислава Валентинівна, доктор філологічних наук, професор, Херсонський державний університет, завідувач кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту іноземної філології;

КОБЯКОВА Ірина Карпівна, кандидат філологічних наук, доцент, Сумський державний університет, завідувач кафедри германської філології.

Захист відбудеться 27 листопада 2009 року о 12.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/ 26, ауд. 166.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано "___" жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Матузкова О.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Процеси глобалізації, розповсюдження комп'ютерних та інтернет-технологій зумовлюють необхідність вивчення іноземних мов взагалі, а англійської - насамперед через її статус мови транскультурного спілкування. Важлива роль в опануванні іноземних мов належить самостійному читанню адаптованих текстів художньої літератури. Адаптація художнього тексту полягає в компресії та спрощенні літературного твору, наданні додаткових пояснень до тих його елементів, які не піддаються вилученню чи перефразуванню.

Про роль адаптованих текстів у методичних аспектах навчання іноземних мов написано багато (див. напр. Береговська 1997, Вейзе 1993, Печериця 1981, Салова 1991, Черезова 1987, Бамфорд 1984, Верінг 2000, Водинські 1988, Вулард 1988, Клерідж 2005, Мерфі 1987, Томас 1997, Хілл 1997, 1989). Утім, комплексний аналіз структури адаптацій практично не проводився, не досліджено структурні, семантичні та мовні особливості їхньої організації. Не з'ясованими залишаються різнорівневі ознаки, за якими адаптовані версії та відповідні оригінали утворюють текстову парадигму, витлумачену як сукупність текстів із системоутворювальною спільністю формальних, змістовних і комунікативних компонентів.

Розгляд структури та мовної організації адаптованих текстів та оригіналів з метою встановлення між ними різнорівневих парадигматичних відносин вимагає використання синтезу методик декількох наукових напрямів. Рефероване дослідження виконано в межах трьох наукових парадигм: функціонально-комунікативної (прагматичної), системно-структурної (таксономічної) та когнітивної. Так, робота спирається на положення комунікативного різновиду функціоналізму, що вивчає мову з урахуванням її ролі у людській комунікації (Демьянков 1995, Полюжин 1999). Прагматичний аспект передбачає вивчення фактора адресата (Арутюнова 1981), який є ключовим у процесі адаптування художніх текстів, адже оцінка адресатом змісту висловлення, як правило, супроводжується оцінкою адекватності запрограмованої прагматичної ситуації (Бехта 2004). Новий імпульс дослідження людського чинника отримало в когнітивних дослідженнях, присвячених аналізу мовленнєвої діяльності, мовної особистості, картини світу тощо (Арутюнова 1981, 1999, Караулов 2003, Колшанський 1990, Постовалова 1982, 1998, Степанов 2001). Когнітивну парадигму в дослідженні представлено описом картини світу, відбитої у розглянутих текстових парадигмах, та реконструкцією мовних одиниць базового рівня категоризації (Лакофф 1990, Рош 1978). Застосування положень структурної лінгвістики, згідно з якими мова є багаторівневою системою взаємозумовлених та взаємопов'язаних елементів, поєднаних у підсистеми (Селіванова 2006, 2008; Сусов 2004), уможливлює аналіз організації адаптованих текстів на різних рівнях (підсистемах).

Актуальність дисертаційної роботи визначається потребою комплексного вивчення парадигматично структурованої єдності оригінального художнього тексту та його комунікативних трансформів - текстів адаптацій, створених для досягнення певних праматичних настанов, а саме подолання мовних і культурологічних бар'єрів, наявних у читача - не-носія англійської мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах міжкафедральної наукової теми "Когнітивно-семіотичне дослідження англійської мови та мовлення" (номер державної реєстрації 0107U010629), яка розробляється на факультеті романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Тему дисертації затверджено Вченою радою факультету РГФ, протокол № 3 від 26 листопада 2005 р.

Об'єктом дослідження є кластери оригінальних англомовних прозових творів (романи, повісті, казки) та їх адаптованих версій, створених з навчальною метою та розрахованих на не-носіїв мови.

Предметом дослідження є текстова парадигма оригіналу й адаптацій, зокрема генетично зумовлена схожість та прагматично зумовлена різниця змістовних та формальних характеристик первинних і вторинних текстів, об'єднаних у межах кластера.

Матеріалом дослідження є текстова вибірка, що складається з 10 кластерів по три тексти кожний: оригінал та дві адаптовані версії. Адаптації розрізняються місцем видання: версії І опубліковані на теренах колишнього СРСР, версії ІІ - у Великій Британії. Різниця між першими та другими адаптованими текстами полягає у мовно-культурній компетенції потенційного читача - адресата цих видань, а також у наявності (версії І) чи відсутності (версії ІІ) спільної мови-посередника крім англійської (в нашому випадку це російська), якою написано твори. Вибірка нараховує 30 завершених текстів (10 оригіналів та 20 адаптацій) загальним обсягом 4576 умовних сторінок, або близько 1.300.000 слововжитків.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні структурних, семантичних і мовних особливостей англомовних оригінальних та адаптованих текстів, а також у встановленні рівневих ознак їх текстової організації, що утворюють текстову парадигму. Поставлена мета передбачає необхідність розв'язання таких основних завдань:

- виокремити особливості об'ємно-прагматичного та контекстно-варіативного членування тексту в оригінальних та адаптованих текстах;

- визначити мегатекстову структуру оригінальних та адаптованих текстів і проаналізувати чинники, що породжують комунікативну негомогенність вторинних текстів;

- схарактеризувати мовну організацію оригінальних та адаптованих текстів, зокрема використання в них лексичних одиниць та синтаксичних структур;

- дослідити появу і функціонування лексем базового рівня категоризації в адаптованих текстах;

- встановити, за якими формальними, змістовними, комунікативними та мовними параметрами англомовні оригінали та їх адаптовані відповідники утворюють текстову парадигму.

Мета і завдання дослідження зумовили використання таких загальнонаукових евристичних методів, як збір емпіричного матеріалу та спостереження, порівняння обраних адаптованих текстів з відповідними оригіналами, аналіз отриманого матеріалу, дедуктивне формулювання гіпотези дослідження, індуктивне узагальнення отриманих фактів з метою перевірки гіпотези та оформлення концепції існування текстової парадигми оригінального та адаптованого текстів. Синтез методів різних наукових парадигм дав підстави розробити комплексну та цілісну концепцію роботи.

Спеціальні лінгвістичні методи дослідження містять функціональний метод, що передбачає дослідження мови в дії, метод таксономічного опису, використаний для встановлення й аналізу класів мовних одиниць в оригінальних та адаптованих текстах та зв'язків між ними, кількісний метод застосовано для визначення частотності слів, метод компонентного аналізу - для виокремлення спільних сем лексичних одиниць, пов'язаних парадигматичними відношеннями, структурні методи - для аналізу позиційних схем висловлення.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:

- проаналізовано структуру та мовну організацію адаптованих текстів як комунікативних трансформів оригіналу, встановлено, що оригінал і його адаптації утворюють формально-змістовну єдність, визначену як текстова парадигма;

- описано сюжетну лінію художнього тексту як систему сюжетних вузлів різного комунікативного та функціонального навантаження;

- розглянуто лексичні одиниці, що функціонують в адаптованих текстах, крізь призму когнітивного підходу до вивчення мови;

- виокремлено та описано мовні одиниці базового рівня категоризації в адаптованих текстах.

Теоретична цінність дисертації полягає у певному внеску в комунікативну лінгвістику текста, зокрема в дослідження парадигматичної структури текстів, у розробку трансформаційної схеми комунікативного ланцюга адресант - текст - адресат, у когнітивну семантику, а саме в семантику прототипів, а також у виявлення факторів успішної транскультурної комунікації.

Практичне значення роботи визначається можливістю застосування її результатів у лекційних курсах з лінгвістики тексту, когнітивної лінгвістики, при розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених питанням текстової деривації, внутрішньомовного перекладу. Результати дослідження можуть бути використані у розробці рекомендацій до адаптації художньої літератури з навчальною метою, викладанні англійської мови як іноземної та написанні відповідних навчальних та методичних посібників. У роботі також запропоновано оригінальну методику розрахунку індексів текстової компресії.

Апробацію основних положень і результатів дисертаційного дослідження здійснено на 16 наукових конференціях: науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу факультету романо-германської філології ОНУ імені І.І. Мечникова (Одеса, 2005-2008), IV Міжвузівській конференції молодих учених "Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур" (Донецьк, 2005), науковій конференції "Мова та культура" (Київ, 2006-2007), VI та VII Веукраїнській науковій конференції "Каразинські читання. Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2007, 2009), V та VII міжнародній науково-практичній конференції з питань методики викладання іноземної мови пам'яті В.Л. Скалкіна (Одеса, 2007, 2009), IX міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих учених "Ломоносов - 2007" (Москва, 2007), науковій конференції "Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень і методика викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі" (Львів, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 2007), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Проблемы прикладной лингвистики" (Одеса, 2008), ІІ міжнародній науковій конференції "Лінгвістична теорія і практика: надбання, актуальні проблеми та перспективи розвитку" (Одеса, 2008).

За темою дисертації опубліковано 11 статей, з них 5 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Всі публікації є одноосібними.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури (371 позиція, з них 79 іноземними мовами), довідкових джерел (19 позицій) та матеріалів дослідження (30 текстів), трьох додатків, які містять таблиці, схеми та ілюстративні приклади до роботи. Додатки оформлено в окремий том.

Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, обсяг тексту основної частини складає 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, подано загальну характеристику роботи, розкрито її актуальність, предмет та об'єкт, висвітлено наукову новизну, практичне й теоретичне значення, деталізовано мету, завдання й методи дослідження.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження" розглянуто різноманітні підходи до визначення поняття "художній текст", до рівнів аналізу текстової структури, проаналізовано процес породження вторинних текстів та методів семантичної компресії, деталізовано типи вторинних текстів, зокрема навчальні вторинні тексти, дефіновано поняття "адаптація художнього тексту", наведено огляд ієрархічних (парадигматичних) структур у лексиці, розкрито основні положення семантики прототипів та синтаксичної семантики. текстова парадигма англомовний семантична

Текст виступає об'єктом вивчення декількох напрямів лінгвістики та літературознавства вже багато десятирічь, але численні дослідження різних аспектів цього надзвичайно складного та багатовимірного явища і досі не дали єдиного і вичерпного тлумачення його сутності. Завершений текст не становить гомогенне комунікативне ціле, він може змінювати свій комунікативний статус та набувати додаткових елементів з утворенням мегатексту, він може також зазнавати трансформацій, наприклад компресії. Специфічним результатом процесу текстової компресії, супроводжуваної спрощенням, є утворення нового тексту, який називають комунікативно вторинним. Вторинні тексти виокремлюються за умови наявності вихідного чи первинного, базисного тексту, який вони відображають та від якого залежать в онтологічному, комунікативно-прагматичному та змістово-композиційному аспекті.

Адаптований текст є прикладом компресованого та спрощеного вторинного тексту, розрахованого на адресатів, які вивчають іноземну, в даному випадку - англійську мову. Пристосування художнього твору для сприйняття дітьми або тими, хто вивчає мови, полегшення для них акту комунікації становить завдання комунікативного посередника - адаптатувальника. Не маючи прямого відношення до створення повідомлення оригіналу, він "втручається" у процес його комунікативної циркуляції та займає місце між первинним повідомленням та потенційним адресатом. Унаслідок цього система комунікації стає набагато складнішою, а сама комунікація - опосередкованою. В процесі компресії такого твору змінюються автор, читач, текстовий обсяг, не обов'язково витримується змістова еквівалентність вихідного та похідного текстів. Крім того, адаптація в навчальних цілях створюється для іншомовного, а отже, й іншокультурного читача. В дисертаційній роботі запропоноване комплексне дослідження текстової трансформації, що супроводжує утворення адаптованих текстів.

Лінійність та односпрямованість розгортання письмового повідомлення не означає монолітності графічного континууму як такого. Він виявляється парцельованим та структурованим на різних рівнях. У реферованій роботі розглядаємо оригінальні та адаптовані тексти на різних рівнях їх організації: мегатекстовому, архітектонічному, композиційному, лексичному та синтаксичному з метою виявлення й аналізу парадигмальних відношень між оригінальними й адаптованими текстами. Такі відношення ідентифікуємо на підставі наявності в первинних та вторинних текстах спільних формальних, змістовних і комунікативних компонентів, які утворюють текстову парадигму.

Адаптування полягає у звуженні діапазону варіативних та комбінаторних потенцій того ж самого мовного коду, в нашому випадку - англомовного коду. Зміни мовної структури оригіналу спрямовано на пристосування оригінального тексту до специфічних комунікативних навичок та обмеженої мовної компетенції читачів, які лише вивчають мову. Такий підхід стосується не тільки вокабуляра, а й граматики. Мова адаптації є спрощеною, але має таку ж основу, що і природна мова, тобто також становить собою семіотичну систему, та враховує вимоги лексичної сполучуваності слів природної мови й закономірності використання їх у різних регістрах.

Розгляд лексичного складу оригінальних та адаптованих текстів, а саме аналіз синонімічних та гіперо-гіпонімічних відношень між лексичними одиницями, вжитими в оригіналах та похідних текстах, базується на парадигматичному потенціалі лексичної системи мови. Це зокрема дає змогу встановити існування парадигматичного зв'язку між оригіналами та адаптаціями на лексичному рівні.

Теорія прототипної семантики розвивається в руслі когнітивної лінгвістики. В її основу покладено теорію прототипів, яка постулює нерівнозначність членства в категорії, наявність у її межах ядерних, або центральних елементів, тобто прототипів, та менш типових складників, а також встановлення належності до категорії за подібністю до прототипу. Відмінною рисою прототипного підходу є також визнання двох аспектів категоризації: горизонтального та вертикального. Горизонтальний аспект категоризації передбачає, обов'язкове уналежнення тих чи інших об'єктів до певних категорій того ж самого рівня узагальнення. Водночас самі об'єкти можуть бути співвіднесені з різними за ступенем узагальнення категоріями у вертикальному аспекті, де один з рівнів, середній, визнається за базовий, а решту визначають як суперординатний (абстрактніший вищий рівень) та субординатний (конкретніший нижчий рівень). Базовому рівню надається особливе значення завдяки його психологічній значущості провідній ролі у розумінні та здійсненні процесів категоризації. В основі відношень між рівнями категорій лежить гіперо-гіпонімічна ієрархія слів. Аналіз лексичного матеріалу, проведений у процесі дослідження, дав підстави висунути робочу гіпотезу, згідно з якою в адаптованих текстах використовуються насамперед мовні одиниці базового рівня категоризації.

Парадигматичні відношення в синтаксисі - це відношення між структурними типами речень та правила дериваційного переходу від одних речень до інших, які відрізняються між собою лише зовнішньою синтаксичною структурою. Синонімічні перетворення речень, препозиційну відповідність, позиційні схеми, їхнє варіювання в мовленні й парадигматику, імпліцитність і компресію предикативних одиниць вивчає семантичний синтаксис. Речення як одиниця мови - це відтворюваний знак, що використовується в процесі мовлення, таким знаком було визнано структурну схему речення, що становить основу певного висловлення незалежно від вербального контексту та комунікативної ситуації. Структурна модель речення може співвідноситися з декількома семантичними типами висловлення, а один семантичний тип може описуватися через кілька моделей, що і є базою для синтаксичних трансформацій. У дисертації розглянуто відповідність між синтаксичними структурами оригіналу та адаптацій, яка вказує на генетичний зв'язок між цими текстами на синтаксичному рівні.

Другий розділ "Структура оригінального та адаптованого тексту" присвячено порівняльному аналізу формальних, змістовних і комунікативних параметрів оригінальних текстів та їх адаптацій з метою виявлення притаманних цим текстам специфічних ознак, на підставі яких доведено, що оригінальний текст та його адаптовані версії утворюють єдину текстову парадигму.

Утворення вторинного тексту - адаптації супроводжується зміною фігури адресанта, автор замінюється адаптатувальником, але ім'я автора разом з оригінальною назвою твору завжди залишаються недоторканими. Це дає змогу читачеві ідентифікувати адаптований твір як комунікативну версію оригіналу та встановити чітку генетичну спорідненість між оригіналом та адаптацією. Всі три тексти (оригінал та дві адаптації) марковано ідентичною назвою й атрибутовано ідентичному авторові (письменнику, який створив оригінал), що слугує формальними ознаками текстової парадигми оригіналу та його адаптованих версій.

Проведений аналіз архітектонічної будови досліджуваних текстів демонструє, що адаптація обов'язково зумовлює зміни його архітектонічної будови. Зменшення текстового обсягу відбувається у 2-12 разів. Ступінь компресії є прямо пропорційним обсягу оригіналу й обернено пропорційним рівню мовної компетенції читача, інакше кажучи, компресія оригіналу є то вищою, що довшим є вихідний текст та що нижчим є рівень мовної компетенції потенційного читача. Основною одиницею архітектонічної будови як оригінального, так і адаптованого текстів є глава, але кількість глав, на які членується текст під час адаптації, загалом скорочується. Адаптовані версії переважно (70 % вибірки) членуються на крупніші складові текстові частини, і цих частин виявляється менше, ніж в оригіналі. Для більшості кластерів (80 %) у перших версіях кількість глав є значнішою, аніж в других версіях. Це є свідченням того, що ступінь архітектонічної компресії тексту корелює з рівнем мовної компетенції читача. Перші версії адресовано підготовленішому читачу порівняно з другими версіями, тому кількість глав у них виявляється осяжнішою, а компресія - слабшою.

В адаптованих текстах більша частка глав вибірки маркована тематичними заголовками (85 % адаптацій VS 60 % оригіналів), оскільки це полегшує читання та розуміння літературного твору через експлікацію теми та ідеї відповідного архітектонічного фрагмента. Отже, відмінності в архітектонічній побудові, зафіксовані в адаптованих текстах, з'являються внаслідок зміни модальності та прагматичної спрямованості таких текстів. У переважній частині похідних текстів відтворено авторську загальну схему побудови твору, модель викладу подій та розподілу всього текстового масиву між окремими главами, тобто не лише фабулу оригінального твору, а й його сюжет. Цей факт дає підстави стверджувати, що в архітектонічній структурі оригінальних та адаптованих текстів так само, як у назвах архітектонічних одиниць, простежуємо змістовні елементи текстової парадигми.

Аналіз композиційно-мовленнєвого членування текстів вибірки показав, що, порівняно з відповідними оригіналами, в адаптаціях воно спрямоване на те, щоб якомога повніше, виразніше та динамічніше передати сюжет, розвиток дії в тексті. Найзначнішої переробки, до повного вилучення, зазнають статичні композиційно-мовленнєві форми (КМФ), що сприяє збереженню насамперед змістово-фактуальної інформації. Кількісна перевага КМФ "розповідь" над КМФ "опис" та "міркування" є цілком зрозумілою з огляду на прагматичну спрямованість адаптованих текстів: їхня зорієнтованість перш за все на викладення сюжету, динамічного перебігу подій передбачає пріоритетне відтворювання в адаптованих текстах саме "рухливих мотивів" (термін В. Веселовського), які забезпечують розгортання лінійного контексту. Втім, попри будь-які модифікації, основою для розподілу всього вторинного текстового масиву між різними КМФ в адаптаціях є первинна, авторська модель КМ членування, якою вона представлення в оригіналі. Саме в цьому простежується генетична спорідненість адаптованих текстів з оригінальними.

В реферованому дослідженні пропонуємо власну модель композиційного аналізу сюжету як системи, де функціональною одиницею є сюжетний вузол. Сюжетні вузли виокремлено за принципом єдності актантів, дії та сірконстантів, тобто в одному сюжетному вузлі на певному просторі і за певний час реалізується певна функція (функції) актанту (актантів). Сюжетна схема тексту складається з усіх його сюжетних вузлів. Доходимо висновку, що сюжетна схема оригіналу значною мірою зберігається у вторинних текстах незалежно від рівня мовної адаптації (відтворено більше половини сюжетних вузлів). На процес сюжетної компресії в адаптованих текстах прямо пропорційно впливають обсяг вихідного тексту та складність його сюжету, та обернено пропорційно - рівень мовної компетенції потенційних читачів. Утім, основою для побудови сюжету адаптації безумовно є сюжет оригіналу: в похідних текстах найчастіше представлено звужений, обмежений лише головною інформацією фабульний матеріал, викладений у тій хронологічній, логічній послідовності і причинно-наслідковій залежності, яка формує сюжет оригіналу. В цьому простежується генетичний, парадигмальний зв'язок між оригіналом та похідними від нього вторинними текстами.

Розгляд системи персонажів довів, що адаптація відзначається певною селекцією дійових осіб, кількість яких не завжди повною мірою збігаються з оригіналом. В адаптованих текстах збережено всіх без винятку головних та другорядних героїв оригіналів. Водночас епізодичні персонажі можуть вилучатись або трансформуватися (замість двох персонажів оригіналу в адаптації з'являється один, що виконує функцію обох прототипів). Власні імена (оніми), надані персонажам в оригіналах, повністю відтворено у вторинних текстах; проте апелятивні (неонімні) номінації персонажів в адаптаціях можуть лексично відрізнятися від оригінальних номінацій, хоч завжди містять спільну з нею сему. Таким чином, персонажів у їх сукупності вважаємо одним з тих змістовних елементів текстової структури, за яким також можна встановити чітку генетичну спорідненість адаптації та оригіналу.

Дослідження комунікативної структури оригінальних та адаптованих текстів показало, що в процесі адаптації в цій структурі з'являються нові компоненти, кожен з яких має певну комунікативну цінність та настанову з огляду на загальну прагматичну спрямованість вторинного тексту. Допоміжні елементи мегатексту в оригінальних творах не надто чисельні (1-2 елементи: передмова, присвячення, зміст) та загалом мають ознайомлювальну, пояснювальну функцію. Мегатекстова структура розглянутих вторинних текстів є набагато складнішою та розгалуженішою, в ній нараховуємо загалом 10 типів допоміжних елементів мегатексту (передмова, зміст, відомості про автора та відомості про персонажів, посторінкові виноски, словник, коментарі, глосарій, післямова, практичні завдання), значна частка припадає на лінгвістичні елементи, тобто словники, глосарії, практичні завдання тощо. Особливої важливості набувають допоміжні елементи мегатексту, укладені адаптувальником, через їхню роль в експлікації культурно обумовленого шару повідомлення для читачів, що вивчають англійську мову як іноземну. Зауважимо, що рівень мовної компетенції читача, до якого адаптовано ту чи іншу версію, не впливає на обсяг та перелік складників допоміжного шару мегатексту. Обсяг є майже постійним та в середньому складає 4 допоміжні елементи, він не залежить від країни видання. Втім, наявність спільної рідної для адаптувальника та потенційного читача мови (російської) дає змогу укладати в перших версіях двомовні словники, в той час як в других версіях наявні лише тлумачні глосарії.

В адаптованому тексті роль іконічних зображень є значно ширшою, ніж в оригіналі. Для оригінальних текстів полікодовість є нехарактерним явищем, адже іконічні повідомлення фіксуємо в них лише в 3 текстах з 10, це ілюстрації та імітація записки. В адаптованих текстах це явище значно поширеніше - 17 з 20 версій (85 %) містять іконічні повідомлення. Типологію іконічних зображень в адаптованому тексті представлено виразніше, їхня кількість більша, ніж в оригіналі: це ілюстрації (з підписами чи без них), портретні зображення персонажів, генеалогічне дерево, карта, листи та записки. Вони полегшують процес сприйняття та розуміння адаптованого тексту, оскільки виступають засобом наочної підтримки фактуальної інформації, викладеної в тексті вербально. Малюнки зображують перш за все ті події, які є опорними для розвитку сюжету і ключовими для розуміння фабули.

На комунікативному рівні адаптований текст зазнає не компресії, як на формальному та змістовному рівнях, а розширення. Текстова експансія, розшарування тексту на різні складові у межах мегатексту, значне використання повідомлень іконічного коду саме в адаптованих версіях підпорядковані прагматичній спрямованості адаптованих текстів та націлені на оптимізацію комунікативного процесу. Це - новоутворені елементи адаптованого тексту, які, проте, тісно пов'язані з відповідним оригіналом, оскільки базуються на ньому. Ці факти дають змогу стверджувати, що в комунікативному компоненті простежується парадигмальна структурованість оригінального та адаптованого текстів.

Третій розділ "Мовна організація оригінальних та адаптованих текстів" присвячено дослідженню мовної компресії тексту, аналізу парадигматичних відношень між оригінальними та адаптованими текстами на лексичному та синтаксичному рівнях, а також виявленню одиниць базисного рівня мовної категоризації в адаптованих текстах. Мовна компресія базується на вилученні або заміні того мовного матеріалу, що може бути невідомим або маловідомим, а отже, складним для читача, який тільки починає вивчати мову. Надзвичайно важливий фактор, що впливає на мовний склад адаптованих текстів, - це читацький рівень мовної компетенції, до якого адаптується оригінальний текст. Одним із традиційних критеріїв визначення рівня мовної компетенції є володіння мовцем певним обсягом вокабуляру. Створюючи адаптовані тексти, адаптувальники підбирають слова, що мають високий коефіцієнт повторюваності, вживаються у великій кількості текстів, функціонально важливі для конкретного процесу комунікації та не є вузькоспеціалізованими. Згідно з мовними принципами адаптації, у спрощених текстах використовуються лексичні одиниці, що становлять перші дві тисячі частотного списку.

Залучення до реферованого дослідження спеціальної комп'ютерної програми "Vocabulary Profiler" уможливило порівняння текстових файлів оригіналів та адаптацій із частотним списком М. Веста, що складається із перших двох тисяч найуживаніших слів та 570 наукових слів. Виконавши це порівняння, доходимо висновку, що частотні слова складають основу як оригінальних, так і адаптованих текстів: наприклад, частота використання слів першої тисячі становить 77-87 % в оригіналах та 81 % - 89 % усіх слововжитків - в адаптаціях, але перелік цих слів є значно ширшим для оригіналів, де він наближається до тисячі, тобто до вичерпного використання. У вторинних текстах він може бути втричі меншим і варіюється від 297 до 834 слів першої тисячі. В усіх досліджуваних текстах фіксуємо також лексичні одиниці, що виходять за межі двох тисяч найчастотніших одиниць. В оригіналах їхня абсолютна кількість нічим не обмежується та може сягати 5000 вокабулярних одиниць, а в адаптованих текстах кількість цих одиниць не перебільшує 500, оскільки такі слова є рідковживаними і складними для читачів адаптованих текстів.

Рідковживані лексичні одиниці, використані авторами оригіналів, замінюються в адаптованих текстах на частотніші відповідники. Лексичні заміни зводяться до двох операцій: перефразування та узагальнення. Заміна вихідного слова або вислову в процесі перефразування відбувається на домінанту синонімічного ряду, якою є найуживаніше, стилістично нейтральне, мінімально експресивне і синтагматично фіксоване слово. В деяких випадках синонімічну домінанту можна розглядати як родову назву щодо видової (узагальнення) з тієї причини, що гіпонімія інтерпретується як квазісинонімія. Гіперонімічні назви є поширенішими, ніж їхні гіпоніми, тобто можна стверджувати, що заміна менш вживаного слова (гіпоніма) на більш вживане (гіперонім) - це перехід до загальнішої номінації. Заміни лексичних одиниць, використаних в оригінальних текстах, на простіші номінації у відповідних їм адаптаціях базуються на парадигматичному потенціалі лексичної системи мови, що ще раз доводить існування саме такого - парадигматичного зв'язку між оригіналом та адаптаціями.

Наявність гіпо-гіперонімічних відношень між лексичними одиницями в оригіналах та адаптованих текстах уможливила обґрунтування та доведення гіпотези про те, що в адаптованих текстах використовуються мовні одиниці базового рівня категоризації. Узагальнення найчастіше трапляється чи через вживання гіпероніма у випадку з видовою назвою, чи за рахунок лексеми, що номінує найкращого представника категорії, тобто прототип. Ядро лексикону адаптованих текстів складають насамперед частотні та короткі, прототипні номінативні одиниці. Вони відповідно є одиницями базового рівня мовної категоризації, тобто такого, що розташований між вищим, суперординатним рівнем, та нижчим, субординатним. На відміну від адаптованих, в оригінальних текстах використовуються лексеми всіх рівнів. Проте, заміни або перефразування відбуваються не завжди, і в адаптованих текстах деінде залишаються лексеми нижнього, субординатного, рівня категоризації, вжиті в оригіналі. Таке фіксуємо у випадках, коли мовний рівень адаптованої версії є достатньо високим, до слова подано переклад чи пояснення у коментарі, словнику чи глосарії або вживання саме цього слова є інформативно важливим.

Використання принципів когнітивної лінгвістики дало підстави розглянути мовну картину світу в оригінальних та адаптованих текстах. У мовній картині світу, яку відбивають проаналізовані адаптовані тексти, практично повністю відсутні етноспецифічні елементи, а саме фразеологізми, назви культурних реалій чи географічні назви. Всі вони складають перелік слів, що не входять до першої чи другої тисячі найуживаніших, а отже, є складними для розуміння та вимагають пояснень. Якщо, наприклад, фразеологізми, діалектні вислови не потрібні для сюжету, то вони елімінуються. Необхідні для сюжету лексеми, що додають тексту національного забарвлення, наприклад реалії чи топоніми, можуть або зберігатися, якщо вони є типовими назвами, або замінюватися на типові, тобто назви широковідомих елементів англійської чи американської культури, назви країн та великих міст. Реалії, які є важливими, але менш відомими, а відтак необов'язковими для тезаурусу потенційного читача адаптованих версій, роз'яснюються в коментарях. Через перевагу типових назв мовна картина світу, яка відбита в проаналізованих адаптованих текстах, є національно-узагальненою, оскільки адаптовані тексти розраховано не лише на іншомовного, а й на іншокультурного читача, для якого досконале знання культури, побуту чи менталітету іншої країни (в нашому випадку - Великої Британії чи Сполучених Штатів) не є характерним. Таким чином, доходимо висновку, що оригінальні та відповідні їм адаптовані тексти утворюють узагальнену культурну парадигму.

Аналіз синтаксичних структур у межах кластерів засвідчив, що речення в адаптованих версіях у 1,5-8 разів коротші за відповідні оригінальні, що пояснюємо прагненням зробити зорове сприйняття інформації простішим та швидшим для читача. Практично для всіх одиниць фактичного матеріалу, як оригіналів, так і адаптацій, мінімальне речення складається з одного слова-вигуку в персонажному мовленні. Максимальна довжина речень нелімітована та залежить виключно від авторського стилю в оригіналі та частково - від підходу адаптувальника у вторинних текстах. Найдовші речення в досліджених оригіналах коливаються від 85 до 449 слів, у перших (складніших) адаптованих версіях - від 25 до 72 слів, а у других (простіших) версіях - від 19 до 42 слів. Зважаючи на той факт, що другі версії нашої вибірки адаптовано до нижчого рівня мовної компетенції читача, можемо припустити, що рівень мовної компетенції впливає на довжину речення вторинного тексту: що нижчим є цей рівень, то коротшими є речення. Речення в адаптованих версіях також є синтаксично простішими, тобто складні речення в них замінюються простими або складними, але з меншою кількістю структур первинної предикації. Від 50 до 87 % речень в адаптованих текстах є простими, тобто містять одну предикатну пару. Решта припадає на складні речення, всі типи яких у різній кількості представлено в спрощених версіях. Найменша частка припадає на сурядно-підрядні речення (1-10 %). В складних реченнях адаптованих версій середня кількість предикатних пар практично не перевищує двох, тобто в складносурядному реченні рідко фіксуємо більше двох простих, а в складнопідрядному - більше одного головного речення, супроводжуваного одним підрядним. У тих фрагментах тексту, що містять персонажну мову, середня кількість структур первинної предикації в адаптованих текстах мало відрізняється від оригінальної.

Проведене дослідження демонструє, що спрощенню підлягають і структури вторинної предикації, оскільки вони ускладнюють синтаксичну будову повідомлення. Напівпредикативні структури оригіналу трансформуються в структури первинної предикації. Кількість вставних конструкцій в адаптаціях є у 2-8 разів нижчою, адже вони розширюють межі речення, подовжують ланцюг сприйняття. Монопредикативне поліпропозитивне речення оригіналу перетворюється при адаптації на монопропозитивне, при цьому в позиційній схемі висловлення залишається лише її предикатний центр - актант та дія, тобто відбувається згортання позиційної схеми висловлення до базової структурної схеми. З огляду на те, що актант та дія структурної схеми в адаптації відповідають актанту та дії структурної схеми в оригіналі, можемо говорити про відповідність між указаними текстами на рівні синтаксичного ядра - структурної схеми, яка забезпечує адекватність передачі основного змісту. Ці синтаксичні відношення розглядаємо як парадигматичні. Короткі речення, максимально наближені до структурної схеми, незначна кількість ускладнювальних зворотів доводять, що синтаксична структура речень в адаптаціях характеризується меншою синтаксичною глибиною, ніж в оригіналах. Опрацювання складних, насичених речень потребує значнішого обсягу оперативної пам'яті, а отже, більшого напруження з боку читача. У разі повноцінної мовної компетенції читача обсяг його оперативної пам'яті, що може бути ефективно задіяною при сприйнятті оригіналу, передбачається у традиційних межах 7+/- 2 рівнів. У випадку обмеженої мовної компетенції використання цього обсягу значно зменшується, адаптувальники намагаються не переобтяжувати реципієнта вторинного тексту висловленнями, що мають занадто глибоку синтаксичну структуру.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження. Парадигму оригінального та адаптованого текстів розглянуто у двох аспектах: структурному та мовному. В межах вивчення структури аналіз оригінальних та адаптованих текстів проведено на трьох рівнях: архітектонічному, композиційному та комунікативному.

Адаптований текст значно скорочується та спрощується перш за все на архітектонічному рівні. Адаптовані версії є в декілька разів коротшими за обсягом через їх пристосування для читачів-початківців, максимальної компресії зазнають довгі оригінали. Втім, ім'я автора та назва-оригіналу завжди залишаються у вторинному тексті незмінними, вони є першими формальними ознаками, за якими адаптований твір ідентифікується як комунікативна версія оригіналу. Адаптації членуються на меншу кількість архітектонічних одиниць, але з метою оптимізації процесу сприйняття іншомовного тексту більша частка глав в них маркована тематичними заголовками. В переважній більшості похідних текстів відтворено авторську модель розподілу тексту між окремими главами, що дає підстави простежити парадигмальний зв'язок між оригіналом та похідними від нього текстами.

На композиційному рівні найбільшої компресії зазнають статичні композиційно-мовленнєві форми, тобто описи та міркування, що пояснюється зорієнтованістю адаптацій на відтворення мотивів, які забезпечують розгортання лінійного контексту. Процес сюжетної компресії залежить від складності сюжету оригіналу: романи з кількома сюжетними лініями зазнають значніших змін: в похідних текстах представлено звужений, обмежений лише головною інформацією фабульний матеріал. Скорочення загальної кількості дійових осіб відбувається за рахунок епізодичних персонажів. Парадигматичний зв'язок між оригінальними та адаптованими версіями вбачаємо у відповідності композиційно-мовленнєвого членування в адаптаціях авторській моделі, а також у відтворенні в них фабульного матеріалу первинного тексту. Крім того, ідентичність головних та другорядних героїв в усіх трьох текстах у межах кластера є тією змістовною ознакою, яка дає змогу ідентифікувати генетичну спорідненість адаптації та оригіналу.

На комунікативному рівні адаптовані тексти зазнають розширення. Мегатекстова структура адаптованих версій стає розлогішою та значно різноманітнішою від оригінальної, в ній наявні нові неавторськи адресантні допоміжні елементи мегатексту, укладені адаптувальником для контролю за розумінням мовної тканини. Ширшою є також роль та типологія іконічних зображень в адаптованому тексті, оскільки мегатекстову експансію спрямовано на створення максимально сприятливих умов комунікації. Як елементи мегатексту, так і іконічні повідомлення є новоутвореними повідомленнями, але залежними від тексту оригіналу та тісно пов'язаними з ним, оскільки виступають його продовженням. Це дає підстави стверджувати, що між первинним та вторинним текстом існує парадигмальний зв'язок.

В межах дослідження мовної організації навчальне призначення адаптованих текстів набуває ключового значення, невідомий або складний для потенційного читача вторинного тексту матеріал вилучається з оригіналів. Адекватність лексичного та синтакичного наповнення адаптації вмінням та навичкам потенційного читача визначається через рівень мовної компетенції, традиційно витлумачуваний як володіння мовцем певним обсягом вокабуляру. До адаптованої версії певного рівня мовної компетенції добираються слова та конструкції, що відповідають цьому критерію. Цей етап дослідження проведено на двох рівнях: лексичному та синтаксичному.

Лексичний аналіз оригіналів та їх адаптацій показав, що основу як оригінальних, так і адаптованих текстів у слововжитках складають частотні слова. Різниця полягає у використанні в оригіналах значно більшої абсолютної кількості як частотних, так і рідковживаних лексичних одиниць. В адаптаціях останні замінюються на частотніші відповідники: домінанту синонімічного ряду або видову назву (гіперонімом) по відношенню до родової (гіпоніма), тобто використовується парадигматичний потенціалі лексичної системи мови. Аналіз гіпо-гіперонімічних відношень між лексичними одиницями, вжитими в оригіналах та адаптаціях, засвідчив, що в адаптаціях переважно використовують прототипні номінативні одиниці, які є гіпонімічними назвами та відповідно - одиницями базового рівня мовної категоризації.

Аналіз мовної картини світу в оригінальних та адаптованих текстах дає змогу твердити, що в мовній картині світу вторинних текстів практично повністю відсутні етноспецифічні елементи, оскільки адаптовані тексти розраховані не лише на іншомовного, а й на іншокультурного читача. Перевага типових, широковідомих назв приводить до того, що мовна картина світу в досліджених адаптованих текстах перетворюється з національно-специфічної на національно-узагальнену, а оригінальні та відповідні їм адаптовані тексти утворюють узагальнену культурну парадигму.

Розгляд синтаксичних структур у межах кластерів довів, що як у первинних, так і у вторинних текстах представлено всі типи зв'язку, за допомогою яких просте (монопредикативне) речення перетворюється на складне (поліпредикативне), але в адаптаціях спостерігаємо тенденцію до переваги простих речень над складними. Прості речення найчастіше є монопропозитивними. Це дає підстави припустити, що речення, які втрачають синтаксичну глибину, є більш лінійними та пласкими порівняно з оригіналами через пристосування їх до певної читацької аудиторії. Проте, в невеликій частині простих речень в адаптаціях фіксуємо основні варіанти ускладнення, за допомогою яких утворюється поліпропозитивне (семантично складне) або поширене речення. Актант та дія структурної схеми в адаптації відповідають актанту та дії структурної схеми в оригіналі, що забезпечує адекватність передачі основного змісту повідомлення. Це дає підстави для висновку, що між вказаними текстами існує парадигматичний зв'язок на синтаксичному рівні.

Проведене дослідження структурної та мовної організації адаптованих текстів як комунікативних трансформів оригіналу дає змогу стверджувати, що оригінал і його адаптації утворюють формально-змістовну єдність, що може бути визначена як текстова парадигма.

Методи, запропоновані в дослідженні, уможливлюють провести аналіз інших складових елементів оригінального та адаптованого текстів, наприклад часу та простору, в тому структурно та функціонально ідентифікованому цілому, яке називаємо текстовою парадигмою. Крім цього, дослідження відкриває перспективи у вивченні інших текстових трансформацій, для яких характерна наявність парадигматичних зв'язків між вихідним та похідним текстами, наприклад іншокодових трансформацій.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Насталовська І.В. Дослідження сюжету: одиниці сюжету та сюжетні схеми // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразина № 782. - Серія: Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов, вип. 53. - Харків: Константа, 2007. - с. 157-160.

2. Насталовська І.В. Комунікативна гетерогенність оригінального та адаптованого текстів // Записки з романо-германської філології. - Вип. 19. - Одеса: Фенікс, 2007. - С. 146-160.

3. Насталовська І.В. Трансформація архітектонічної структури оригінального тексту в адаптованому варіанті // Записки з романо-германської філології. - Вип. 18. - Одеса: Фенікс, 2007. - С. 107-119.

4. Насталовська І.В. Частотний аналіз лексичного складу адаптованих текстів // Наукові записки КДПУ. - Вип. 75(5). - Серія: Філологічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - с. 296-300.

5. Насталовська І.В. Сучасні підходи до мовної категоризації - семантика прототипів. Мовні одиниці базового рівня категоризації // Записки з романо-германської філології. - Вип. 23. - Одеса: Фенікс, 2009. - С. 146-156.

6. Насталовська І.В. Адаптування тексту як текстотворчій процес // Матеріали IV Міжвузівської конференції молодих учених (1-3 лютого 2006 р.). - Ч. 1. - Донецьк: ДонНу, 2006. - С. 135-138.

7. Насталовская И.В. Адаптация как вид коммуникативного посредничества // Материалы XІV международной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых Ломоносов - 2007. Секция Филология. - М.: Изд-во МГУ, 2007. - с. 157-160.

8. Насталовська І.В. Архітектонічні трансформації в адаптованому тексті // Матеріали VI Міжнародної наукової конференції "Каразинські читання. Людина. Мова. Комунікація". - Харків: Константа, 2007. - с. 238-240.

9. Насталовська І.В. Прагматична спрямованість адаптованого тексту // V Міжнародна науково-практична конференція з питань методики викладання іноземної мови пам'яті професора В.Л. Скалкіна. 15-16 лютого 2007 року: Збірник наукових праць. - Одеса: Астропринт, 2007. - С. 285-291.

10. Насталовська І.В. Система персонажів в адаптованому та оригінальному тексті // Сучасні проблеми лінгвістичних досліджень і методика викладання іноземних мов професійного спілкування у вищій школі: Зб. наукових праць. - Ч.1 Лінгвостилістика. Лінгвосемантика. Фразеологія. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - с. 110-113.

11. Насталовська І.В. Текстові трансформації в адаптованій англомовній літературі // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип. 9. - Т.ІІІ (91). - С. 285-290.

12. Насталовська І.В. Категорії інтеграції та зв'язності оригінального та адаптованого текстів // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. - Вип. 10. - Т.VІІІ (108). - С. 5-10.

13. Насталовська І.В. Спрощені мовні системи та частотні списки як основа для створення адаптованих навчальних текстів // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету: Зб. - Одеса: Міжнародний гум. ун-т, 2008. - вип. 12. - с. 171-177.

14. Насталовська І.В. Вторинні тексти: породження та функціонування // VІ Міжнародна науково-практична конференція з питань методики викладання іноземної мови пам'яті професора В.Л. Скалкіна. 12-20 лютого 2009 року: Збірник наукових праць. - Одеса: Астропринт, 2009. - С. 481-486.

15. Насталовська І.В. Прості речення в оригінальних та адаптованих текстах // Матеріали VІІI Міжнародної наукової конференції "Каразинські читання. Людина. Мова. Комунікація". - Харків: Константа, 2009. - с. 204-205.

АНОТАЦІЯ

Насталовська І.В. Текстова парадигма оригінального та адаптованого текстів (на матеріалі англомовних художніх текстів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2009.

Дисертацію присвячено аналізу явища текстової компресії через порівняння оригінальних (первинних) та адаптованих (вторинних) текстів. Метою дослідження є встановлення ознак, за якими такі тексти утворюють текстову парадигму.

З'ясовано архітектонічну побудову оригінальних та адаптованих текстів, їх членування на глави, принципи номінації глав. Проведено аналіз композиції, компресії сюжету та системи персонажів у цих текстах, обґрунтовано принцип домінування сюжету в процесі адаптації художніх творів. Визначено принцип членування адаптацій на композиційно-мовленнєві форми в залежності від їх статичної чи динамічної природи. Досліджено мегатекстову структуру вторинних текстів, описано функціонування в них іконічних зображень, одиниць базового рівня, окреслено представлену в них мовну картину світу. Деталізовано синонімічні та гіпонімічні відношення, синтаксичні структури в оригінальних та адаптованих текстах. Доведено, що адаптовані тексти є комунікативно залежними від відповідних оригіналів та генетично пов'язаними з ними парадигмальними зв'язками, які проявляються у всіх основних рисах текстової організації, синонімічних та гіперо-гіпонімічних відношеннях між лексемами, ідентичних ядерних синтаксичних структурах.

Ключові слова: оригінальний текст, адаптований текст, вторинний текст, текстова парадигма, текстова компресія.

АННОТАЦИЯ

Насталовская И.В. Текстовая парадигма оригинального и адаптированного текстов (на материале англоязычных художественных текстов). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Одесский национальний университет имени И.И. Мечникова, Одесса, 2009.