Художня картина світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України

АВТОРЕФЕРАТ

ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ В РОСІЙСЬКОМУ САТИРИКО-ГУМОРИСТИЧНОМУ НАРАТИВІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

10.02.02 -- російська мова

ПЕТРОВА Луїза Олександрівна

Київ -- 2008

Дисертацією є рукопис.

Праця виконана на кафедрі російської філології Кримського інженерно-педагогічного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант --

Бурвікова Наталія Дмитрівна,

доктор філологічних наук, професор,

проректор з наукової та навчальної роботи Державного Інституту російської мови ім. О.С. Пушкіна (м. Москва).

Офіційні опоненти --

Дядечко Людмила Петрівна,

доктор філологічних наук, професор,

професор кафедри російської мови Інституту філології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка

Пристайко Тамара Степанівна,

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри російського та загального мовознавства Дніпропетровського національного університету

Степанченко Іван Іванович,

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістиці досить активно досліджуються проблеми формування мовної картини світу (Н.Д. Арутюнова, С.В. Антонова, В.Г. Гак, Л.Л. Габишева, Л.П. Іванова, Ю.М. Караулов, Ю.В. Казарін, Г.В. Колшанський, О.С. Кубрякова, С.А. Курбатова, Р.І. Павіленіс, З.Д. Попова, Т.В. Радзієвська, О.А. Радченко, О.М. Селіверстова, Ж.П. Соколовська, Й.А. Стернін, Н.І. Сукаленко, О.В. Урисон, М. Хайдегер, О.Д. Шмельов, О.С. Яковлева та ін.). На перший план висуваються питання про те, як відображено світ у свідомості людини, яку роль у цьому процесі відіграють вербальні засоби, що зберігають знання індивіда про світ.

Проблема відображення в мові мисленнєвої діяльності людини пов'язана з пильною увагою лінгвістів до антропоцентричного чинника в мові, зокрема з вивченням мовної картини світу як лінгвокультурної єдності, з аналізом індивідуальної картини світу носія мови (О.П. Василевич, Л.П. Іванова, Ю.В. Казарін, М.Л. Левченко, В.А. Маслова, М.Ю. Михеїв, Г.М. Мусагітова, С.Г. Носовець, Г.М. Яворська та ін.). Учені визнають, що накопичення раціонального й емпіричного досвіду здійснюється у структурі свідомості особистості за допомогою мови. Як відзначав П.Я. Гальперін, «переваги мови (а отже, і мовної свідомості) перевіряються ефективністю мовленнєвого повідомлення ... Тому мовна свідомість намагається досягти не повноти відображення дійсності, а цільового набору таких засобів повідомлення, які в суспільно встановлених умовах надають певної характеристики об'єктам і тим самим забезпечують бажане їхнє розуміння й відповідну поведінку».

Поняття «мовна свідомість», яке увійшло до активного лінгвістичного обігу протягом останніх двох десятиліть, пов'язане з проблемами дослідження когнітивної структури мовного знака. У вивченні мовної картини світу мовна свідомість розглядається як система бачення світу, один з варіантів можливих способів освоєння світу, пристосованих для завдань комунікації. Як відзначає М.Ф. Алефіренко, «мова має здатність своєрідно репрезентувати когнітивні структури, перетворювати їх на значення -- структури мовної свідомості» (Алефіренко 2006).

Когнітивна засада методології, що розвивається, у дослідженні системи мови і тексту як прояву мовленнєво-мисленнєвої активності людини ґрунтується на твердженні про те, що саме твір і є тим завершеним станом авторської свідомості, індивідуальної волі людини, за прояв якої вона несе відповідальність.

Актуальність дослідження. Когнітивний аналіз став одним із пріоритетних напрямків у сучасній лінгвістиці. Учені застосовують його методику не тільки для осмислення системних мовних явищ (Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов, І.О. Голубовська, С.О. Кошарна, О.С. Кубрякова, З.Д. Попова, Й.А. Стернін, О.М. Селіверстова, Н.В. Слухай та ін.), а й у вивченні ментальних утворень, які перебувають за художніми текстами окремих авторів (В.А. Маслова, О.М. Кагановська, Т.В. Радзієвська, О.Г. Беспалова, М.Л. Левченко, Л.Ю. Дикарьова та ін.). Аналіз ментальних структур (концептів, фреймів, сценаріїв) допомагає пояснити особливості функціонування мовних засобів у тексті, виявити своєрідність індивідуально-авторського осмислення світу, з одного боку, та ті життєві ідеали та морально-етичні цінності, які властиві колективній свідомості на певному історичному етапі, з іншого.

Різноманітні теоретичні погляди вчених щодо сутності художніх (поетичних, текстових, індивідуальних, авторських) концептів зумовлені семантико-когнітивною структурою тексту, яка привертає постійну увагу лінгвістів до інтенціонального аспекту семантики художнього тексту, дослідження якого в кожній науковій парадигмі відкриває нові перспективи бачення художніх творів. Це свідчить про актуальність вибору теми дослідження, яку визначає загальна спрямованість сучасної лінгвопоетики на вивчення семантики художнього тексту, на розкриття його інтенціонального потенціалу.

Відсутність комплексного підходу до вивчення художніх концептів зумовлює необхідність подальшого всебічного аналізу їхньої природи з використанням найновітніших методик, спрямованих на проникнення в глибинні механізми художньої творчості. При комплексному підході до дослідження художніх концептів актуальною стає інтеграція когнітивного та функціонального планів, що дозаоляє простежити структурні особливості художніх концептів і продемонструвати їхній зміст.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з комплексною науковою темою кафедри російської філології Кримського інженерно-педагогічного університету "Вивчення російської мови і літератури в умовах поліетнічного світу". Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Кримського інженерно-педагогічного університету (протокол № 8 від 24 квітня 2007 року) і на засіданні Координаційної ради "Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності" Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол № 4 від 30 жовтня 2007 року).

Мета пропонованого дослідження -- проаналізувати особливості розвитку концептуально-лексичної системи в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ століття, які репрезентують механізми формування семантичного простору і концептосфери художньої картини світу як динамічної форми російської мовної свідомості.

Концептосферою називаємо сферу мисленнєвих образів, одиниць універсального предметного коду (Д.С. Лихачов, В.І. Жинкін, І.М. Горєлов, З.Д. Попова, Й.А. Стернін), що являють собою структуроване знання людей, їхню інформаційну базу. До концептосфери належать когнітивні класифікатори, які сприяють певній, хоча й не строгій її організації.

Семантичний простір -- це та частина концептосфери, яка отримала вираження в системі мовних знаків.

Концептуально-лексичну систему трактуємо як область відношень концептуальних смислів, виражених лексичними одиницями, що мають смислові зв'язки (парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні, асоціативні тощо).

У межах когнітивної лінгвістики значення розглядається як певний психічний феномен, який у мовній формі відображає концептуалізацію людиною навколишнього світу, при цьому до ментальних структур, матриць знання, що знаходяться в мозку людини, входить і конотативний компонент.

На досягнення поставленої мети спрямоване розв'язання низки загальнотеоретичних і часткових завдань:

1. Розглянути й узагальнити стан розробки основних лінгвокогнітивних понять у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві.

2. Визначити обсяг частотних лексичних одиниць, які становлять собою базовий рівень естетичної категоризації світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.

3. Описати семантичний простір художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. з погляду його лінгвокогнітивної будови.

4. Виявити механізми асоціативно-образної деривації в семантичному просторі художньої картини світу російського сатирико-гумористичного наративу початку ХХ ст.

5. Спираючись на багатоаспектну характеристику художніх концептів у російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст., дослідити співвідношення наївних і культурних знань у їхній структурі.

6. Описати систему лінгвокогнітивних структур як відображення взаємодії колективних та індивідуальних знань про навколишню дійсність, ґрунтуючись на аналізі концептосфери художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.

Отже, об'єктом нашого дослідження є художня картина світу як відображення мовних механізмів, що беруть участь у процесі організації концептуально-лексичної системи в художньому просторі російського сатирико-гумористичного наративу початку ХХ ст.

Предмет дослідження становлять мовні одиниці, що беруть участь у створенні художньої картини світу та відтворюють особливості лінгво-когнітивної діяльності автора сатирико-гумористичного тексту.

Джерелами аналізованого матеріалу слугували сатиричні та гумористичні наративні тексти письменників початку ХХ ст. Вибір наративної розповіді як матеріалу дослідження ґрунтується на її характерних ознаках: специфічне авторське бачення описуваних подій; зображення реальних фактів, унаслідок чого актуальною стає об'єктивність письменника; у центрі наративної розповіді перебуває «найбільш значуща подія», яка організовує всі інші факти, необхідні для її опису.

До кола вагомих текстових елементів входять мовні й мовленнєві явища (від окремих лексичних одиниць до висловлювань, фрагментів тексту і далі -- цілих текстів), семантика яких визначає їхню здатність набувати естетичного навантаження в художньому творі. Більша частина ілюстративних даних ґрунтується на оповіданнях письменників-гумористів А.Т. Аверченка, М.М. Зощенка, І. Ільфа, Е. Петрова, П.С. Романова, Н.О. Тефі. Картотека матеріалу містить близько 10000 мовних одиниць, дібраних із наративних джерел, обсяг яких понад 4000 творів.

Методи дослідження:

· метод корпусного аналізу забезпечує дослідження великого емпіричного матеріалу, даючи можливість вивчення аналізованих одиниць у реально функціонуючих текстах;

· метод компонентного аналізу деталізує інформацію про структуру мовної одиниці в концептуально-лексичній системі мови з обліком усіх її функціональних особливостей;

· метод кількісно-статистичного аналізу дозволяє відновити частотні характеристики й моделі, конституентами яких вони виступають;

· метод позиційного аналізу забезпечує положення досліджуваної одиниці щодо інших одиниць або структурних частин тексту;

· метод прототипного аналізу використовується для відновлення структури досліджуваної категорії в мовному вираженні;

· метод когнітивного аналізу передбачає аналіз структур репрезентації знань про категорії у вигляді фреймів;

· метод контекстуальної інтерпретації використовується при дослідженні функціонального потенціалу одиниць у художньому тексті.

Методологічним підґрунтям роботи є фундаментальні теоретичні положення загального і російського мовознавства, лінгвопоетики, лінгвостилістики, лінгвістики тексту, лексикології, естетики, історії, культурології, когнітології, теорії референції. Насамперед це розроблені в працях відомих вітчизняних і зарубіжних учених положення про системність лексики в мові і мовленні, про роль слова у створенні художнього образу, а також необхідність вивчення художнього тексту з широких філологічних позицій.

Наукова новизна отриманих результатів. У роботі вперше здійснено системне дослідження когнітивних моделей, які виступають засобами репрезентації художньої свідомості й експлікації художньої картини світу в російському сатиричному наративі початку ХХ ст. Аналіз мовних одиниць різних рівнів, що реконструюють художню картину світу, дає можливість поглибити наукові знання про системні відношення в концептуально-лексичній системі.

Реконструйовані особливості верифікації лінгвокультурологічних реалій, які визначають специфіку художньої картини світу в російському сатиричному дискурсі першої половини ХХ ст., пов'язані із сприйняттям, розумінням та інтерпретацією вербально зафіксованих естетичних смислів, акумульованих у художньому тексті.

Запропоновано й обґрунтовано методику опису художнього значення та художньої дефініції як репрезентантів лінгвокультурного коду. Художнє значення розглядається як продукована художнім мисленням мовної особистості лінгво-естетична категорія, що відображає специфіку художнього узагальнення у слові. Процес перетворення значення слова згідно з естетичними мотивами пов'язується із закономірностями створення мовленнєвих образів у художній прозі. Відповідно до цього в роботі виділяються три типи мовленнєвих образів: 1) диглосивний; 2) оказіональний; 3) узуально-актуалізований. Мовленнєвий образ не лише передає специфіку естетичної категоризації світу, але й об'єктивує культурно-релевантну інформацію, яку закладено в семантику мовної одиниці.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній вперше на матеріалі російського наративного дискурсу початку ХХ ст. досліджено феномен художньої картини світу як цілісної концептуально-лексичної системи російської мовної особистості; розроблено основні положення естетичної категоризації світу -- принципи організації базового рівня, художнього значення, художньої дефініції, художнього концепту; розвинуто далі методологію концептуального аналізу стосовно мовних фактів і тексту як прояву мовленнєво-мисленнєвої активності людини. Визначення лінгвістичних принципів концептуальної організації художньої картини світу на підставі сучасних теорій художньої семантики є подальшим розвитком лінгвокогнітивного підходу до вивчення художнього мовлення.

Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю застосування основних положень і висновків дисертації в теоретичних курсах стилістики російської мови, лексикології (розділи «Семасіологія», «Соціально-територіальна диференціація лексики»), теоретичної граматики (розділи «Морфологія», «Синтаксис»), у спецкурсах, пов'язаних із питаннями лінгвістичної інтерпретації художнього тексту, а також у розширенні кола проблематики наукової роботи студентів, магістрантів, аспірантів, пошукувачів наукових ступенів.

Отримані під час дослідження результати можуть використовуватися в написанні ідіостильових лексикографічних праць, навчальних посібників лінгвокультурологічного спрямування.

Особистий внесок здобувача полягає в системному аналізі художньої картини світу конкретного часового зрізу як мовного феномена, у виявленні об'єктивних закономірностей організації базового рівня естетичної категоризації, у визначенні основних тенденцій взаємодії колективних і індивідуальних, наївних і культурних знань у структурі художнього концепту, в апробації методики лінгвокогнітивного аналізу сатирико-гумористичного дискурсу початку ХХ століття. Усi теоретичні й практичнi результати дослiдження одержано самостiйно.

Апробація результатів роботи. Основні положення дослідження викладено на міжнародних конференціях: Міжнародна наукова конференція «Викладання мов: нові методики і технології» (Сімферополь, 2004 р.), Міжнародна наукова конференція «Мова і культура» ім. С. Бураго (Київ, 2004 р., 2005 р.), Міжнародна наукова конференція «Пушкин и Калиостро: внушение в жизни и литературе» (Михайловське, 2004 р.), Міжнародна наукова конференція «Лінгвістичні читання пам'яті професора О.М. Соколова» (Сімферополь, 2004 р., 2006 р.), Міжнародна наукова конференція «Традиції харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету» (Харків, 2004 р.), ІІ Міжнародна наукова конференція «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах» (Дніпропетровськ, 2005 р.), Міжнародна конференція «Современные проблемы лексикографии» (Гродно, 2005 р.), Міжнародна наукова конференція «Актуальные проблемы словообразования» (Кемерово, 2005 р.), Міжнародна наукова конференція «Информационный потенциал слова и фразеологизма» (Орел, 2005 р.), ІІ Всеукраїнська науково-методична конференція «Теорія і технологія іншомовної освіти» (Сімферополь, 2005 р.), І Новиковські читання (Москва, 2006 р.), Міжнародна наукова конференція «Язык. Культура. Коммуникация» (Волгоград, 2006 р.), наукова конференція «Теоретичні проблеми сучасної лінгвістики», присвячена 70-річчю проф. О.М. Сидоренко (Сімферополь, 2006 р.), ІV Міжнародний форум «Дні слов'янської писемності і культури», присвячений 295-річчю з дня народження М.В. Ломоносова (Луганськ, 2006 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2006 р.), Міжнародна наукова конференція, присвячена 100-річчю з дня народження І.К. Білодіда (Київ, 2006 р.), Всеукраїнська наукова конференція «Текст і методика його аналізу» (Херсон, 2006 р.), Міжнародна наукова конференція «Російська мова і література: проблеми вивчення і викладання в Україні» (Київ, 2006 р.), ІХ міжнародна конференція «Русистика і сучасність», присвячена 100-річчю з дня народження Д.С. Лихачова (Одеса, 2006 р.), V Міжнародний форум «Дні слов'янської писемності і культури» (Луганськ, 2007 р.), ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Діалог культур. Теорія і практика викладання мов» (Сімферополь, 2007 р.), ХІІ Міжнародна наукова конференція «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)» (Харків, 2007 р.), Міжнародна наукова конференція «Діалог культур у поліетнічному світі» (Сімферополь, 2002 р., 2003 р., 2004 р., 2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р.), Міжнародна науково-методична конференція «Севастопольські кирило-мефодіївські читання» (Севастополь, 2007 р., 2008 р.).

Окремі розділи праці, дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри російської словесності і міжмовної комунікації Державного Інституту російської мови ім. О.С. Пушкіна (м. Москва), відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні (м. Київ), кафедри російської філології Кримського інженерно-педагогічного університету (м. Сімферополь).

Публікації. Основні наукові результати дослідження висвітлено в науковій монографії (загальний обсяг -- 17,75 д.а.), в одному навчальному посібнику (у співавторстві, авторський внесок -- 2,5 д.а.), 22 статтях, надрукованих у спеціалізованих фахових виданнях ВАК України (1 - у співавторстві), 2 статтях, опублікованих у наукових виданнях ВАК Російської Федерації, і 17 статтях, опублікованих в інших наукових журналах і збірниках (1 - у співавторстві).

Структура роботи зумовлена її метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, загальних висновків, двох додатків, списку використаної наукової літератури (430 позицій) і списку довідкових видань, що містить 25 джерел. Основний текст дисертації викладено на 342 сторінках. Повний обсяг роботи - 417 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, з'ясовано її актуальність, визначено аналітичні методи, сформульовано мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення праці, окреслено межі матеріалу дослідження, сформульовано методологічні засади.

Перший розділ дисертації -- «Художня картина світу в аспекті теоретичних розвідок» -- складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Теоретичне обґрунтування художньої картини світу» розглянуто сучасні позиції вчених щодо поняття художньої картини світу, відзначено її значущість для художнього комунікативного акту на різних рівнях: рівень творця художнього тексту (концептосфера мови > концептосфера митця) і рівень реципієнта художнього тексту (концептосфера мови > концептосфера читача).

Художня картина світу становить суттєву грань концептуального образу дійсності. Дослідники визначають її як певну єдність, створену засобами різних мистецтв. Ю.В. Казарін, формуючи поняття художньої картини світу, робить акцент на індивідуально-авторській частині моделі, відображеної за допомогою семантики різноманітних одиниць мови у свідомості автора і зафіксованої в його лінгвосмисловій сфері. Як вторинну картину світу, що виникає у свідомості читача під час сприйняття художнього тексту (або у свідомості глядача, слухача під час сприйняття інших творів мистецтва), розглядають художню картину світу З.Д. Попова і Й.А. Стернін.

На думку вчених, дійсність відображена у свідомості людини нерозчленовано. Народження образного бачення, за даними генетики й антропології, -- це дуже тривалий процес руху від найпростіших відчуттів через чуттєві рефлексії й емоційні переживання до мисленнєвої або раціональної рефлексії. Художня картина світу формується в почуттях, свідомості, ідеальних спрямуваннях особистості на основі даних чуттєвого сприйняття навколишнього світу.

Картина світу в художньому тексті створюється мовними засобами, при цьому вона відбиває індивідуальну картину світу письменника і втілюється:

а) у відборі елементів змісту художнього твору;

б) у відборі мовних засобів, що використовуються: вживання певних тематичних груп мовних одиниць, збільшення або зменшення частотності окремих одиниць та їхніх груп, індивідуально-авторські мовні засоби тощо;

в) в індивідуальному використанні образних засобів (система тропів).

При цьому важливу роль відіграє контекст, який є засобом фіксації особистісних смислів і свідчить про перебудову змісту відповідного поняття і його сприйняття. Роль контексту в реалізації художньої картини світу є важливою і тому, що він розкриває естетичну спрямованість мовних засобів і ті зміни, за допомогою яких досягається контакт між художнім поняттям і цілісним багатогранним образом того чи іншого явища.

Провідну роль у формуванні художньої картини світу автора відіграє художня семантика лексичних засобів -- характер слововживання і взаємодія словесних образів. Саме тому семантико-стилістичну систему можна визначити як художньо мотивовану єдність лексико-фразеологічних засобів, які використовує письменник і які підпорядковано певним принципам відбору й використання відповідно до авторського бачення світу.

У підрозділі 1.2. «Аспекти вивчення і принципи опису мовної картини світу» висвітлено теоретичні питання, які є необхідними для обґрунтування обраного підходу. Охарактеризовано апробовані методи здійснених раніше досліджень, які розкривають сутність мовної картини світу та її різновидів.

Основоположником теорії мовної картини світу по праву вважається В. фон Гумбольдт. Первинне для нього поняття - «людська духовна сила», яка виявляється у вигляді «духу народу». Це означає, що дух народу і мова народу невідривні, проте в цій єдності провідний дух народу. У сучасних дослідженнях (Ю.Д. Апресян, Т.В. Булигіна, Л.П. Іванова, О.С. Кубрякова, В.М. Мокієнко, Й.А. Стернін, О.В. Урисон, О.Д. Шмельов, О.С. Яковлева та ін.) визнається, що картина світу -- феномен більш складний, ніж мовна картина світу, тобто та частина концептуального світу людини, яка набуває вербальної форми. Як культурний феномен картина світу репрезентована у Словнику культури ХХ ст. В.П. Руднєва.

Мовну картину світу вчені ототожнюють із синхронним поєднанням різночасових сприймань і трактувань, натомість під власне картиною світу дослідники розуміють уявлення про світ, духовну культуру етносу в певний хронологічний період.

Мовна картина світу -- це образ світу, що створюється лінгвістичними засобами, зокрема:

· номінативними засобами мови -- лексемами і фразеологізмами, які забезпечують членування та класифікацію об'єктів національної дійсності, значущою відсутністю номінативних одиниць;

· граматичними засобами мови;

· функціональними засобами мови (відбір найчастотнішої лексики і фразеології дає змогу визначити склад комунікативно-релевантних мовних засобів);

· образними засобами (напрямки розвитку переносних значень, внутрішня форма мовних одиниць, національно-специфічна образність);

· фоносемантикою мови;

· дискурсивними засобами мови -- специфічними засобами і стратегіями текстопобудови, аргументації, ведення суперечки, діалогу, побудови монологічних текстів, особливостями стратегій і тактик комунікативної поведінки у стандартних комунікативних ситуаціях тощо (Попова, Стернін, 2002, Чарикова, 2000).

Різноманітні підходи до вивчення картини світу дали можливість визначити видові похідні цього поняття: концептуальна картина світу (Павіленіс 1983), теоцентрична картина світу (Михайлова 2003), нормативно-наукова картина світу (Максимчук 2002), індивідуальна картина світу, поетична картина світу (Казарін 1999, Левченко 2000, Маслова 2004, Михеев 2004, Ященко 2006 та ін.), публіцистична картина світу (Солганик 2000, Чернишова 2005), філологічна картина світу (Щукін 2004), міфологічна картина світу (Габишева 2003, Кошарна 2002, Питіна 2002, Слухай 1999 та ін).

Як похідні національних менталітетів розглядає мовні картини світу О.А. Корнилов. На думку автора, національна картина світу формується внаслідок взаємодії трьох видів національно-специфічної лексики: позначення специфічних реалій; позначення універсальних об'єктів, що мають специфічні прототипи; позначення специфічних абстрактних концептів. Дослідник вважає, що неповторність національного семантичного універсуму пов'язана з логіко-поняттєвим і морально-ціннісним компонентами свідомості.

Актуальним видається питання про складники мовної картини світу. Існування у російському всесвіті забезпечується чотирма джерелами: православ'ям, історією, літературою і фольклором. Історія і література -- це світська культура, православ'я -- «духовна культура», а фольклор -- «народна культура». Це позиція Г. Газагерова, яка, на наш погляд, загалом безсумнівна. Отже, описані вище різновиди мовних картин світу підтверджують думку про об'єктивність «трьох китів», на яких тримаються світоглядні принципи російської мовної особистості.

Дослідники вважають, що не може бути єдиної, такої, що збігалася б у деталях, ієрархії смислів та духовних цінностей для всіх людей, які послуговуються однією мовою. Саме тому формування завершеної, такої, що однозначно сприймається, картини світу «є можливим лише на підставі встановлення ієрархії смислів і цінностей окремої мовної особистості». Проте певна основа, що визначається національно-культурними традиціями й панівною в суспільстві ідеологією, існує. Вона й дає можливість виділити у загальномовній картині світу її ядерну, загальнозначущу частину. Окрім ядерної (базової, єдиної) зони, виділяється змінна частина (периферія). Разом з тим варто підкреслити умовність такого поділу, розмитість меж, оскільки обидві частини можуть змінюватися з огляду на історичний час та умови реального світу.

У підрозділі 1.3. «Ментальні засади художньої картини світу» на підставі розроблених у лінгвістиці та філософії концепцій художньої свідомості сформульовано висновок про те, що метою естетичної мовленнєвої діяльності є репрезентація особистісних смислів, а її результатом - художній текст як сукупність естетичних мовленнєвих актів, що актуалізують концептуальну систему автора. Художня картина світу, сформована художнім мисленням не лише відбиває уявлення письменника про навколишній світ, які закріплені у мовній формі в одному або у кількох творах, але й доповнює та розвиває когнітивну здатність мовної особистості, яка намагається усвідомити авторський задум художнього тексту.

Другий розділ дисертації -- «Художня картина світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. і російський культурний простір» -- присвячено інтерпретації художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі як складової частини російського культурного простору.

Розділ складається з п'яти підрозділів. У підрозділі 2.1. «Художній текст як репрезентант лінгвокультурного коду» розглядається проблема визначення тексту з позицій когнітивної та кумулятивної функцій мови. Дослідження тексту як мовної одиниці є одним із перспективних напрямків у сучасній лінгвістиці. Вже у 60-ті роки ХХ ст. у зв'язку з розвитком семантики, теорії мовленнєвої діяльності та прагмалінгвістики граматисти почали розуміти, що мовленнєве спілкування здійснюється не стільки через окреме речення, скільки через більш складні мовленнєві утворення. Для таких утворень характерні ознаки, за якими їх відносять до цілісних синтаксичних і комунікативних одиниць. Про вирішальному значенні тексту в процесі номінації наголошує більшість дослідників, зокрема, Л.М. Мурзін і А.С. Штерн.

Мова це соціальна категорія. Реалізуючись у мовленні індивіда, вона постійно збагачується за рахунок когнітивного досвіду мовця, який отримує в мові і через мову плоди колективних знань. Текст як одиниця мовної системи є результатом розвитку індивідуальної мовної свідомості та когнітивного досвіду індивідуума, з одного боку, і суспільної свідомості та культурно-мовних традицій суспільства -- з іншого.

Протягом останніх років під впливом антропологічної та когнітивної лінгвістики змінилося уявлення про семантичну організацію художнього тексту. У тексті вбачають двомірну структуру, що виникає внаслідок використання авторами специфічної системи кодифікування як різновид комунікативного акту між автором і читачем.

При такому підході семантична структура тексту трактується як специфічний ментальний простір - семантичний простір тексту. Семантичний простір тексту -- це ментальне утворення, у формуванні якого бере участь, по-перше, сам словесний літературний твір, що містить зумовлений інтерпретацією автора набір мовних знаків -- слів, речень, складних синтаксичних цілих (віртуальний простір); по-друге, інтерпретація тексту читачем у процесі його сприйняття. Така бінарність семантичного простору зумовлена характером співвіднесеності зовнішньої матеріальної структури (позначувального) і внутрішнього змісту (позначуваного) тексту. Між планом вираження (лінійний вербальний простір) і планом його змісту (ментальний семантичний простір) немає однозначної відповідності, оскільки ментальний семантичний простір тексту здатен виражати не тільки явні, безпосередньо експліковані змісти, але й неявні, імпліцитні.

На думку вчених, якщо денотативно-референційний компонент ментального простору загалом експлікується, то концептуальна інформація найчастіше є імпліцитною, оскільки вона переважно виводиться. Очевидно, саме тому виникла необхідність пошуку нової методики дослідження мови, що забезпечує розгляд мови як репрезентант лінгвокультурного коду.

Аналізуючи коди культури, вчені інтерпретують їх як «сітку», яку культура «накидає» на навколишній світ, членує, категоризує, структурує та оцінює його. Під лінгвокультурним кодом розуміють систему культурно-мовних відповідників, що обслуговують комунікативні потреби членів лінгвокультурної спільноти.

У підрозділі 2.2. «Фатичний код художнього тексту і його роль в експлікації художньої картини світу» художній текст розглянуто як ретранслятор художнього комунікативного акту. Авторська картина світу, створена у сатиричних і гумористичних творах у словесній формі, реалізує сугестивну функцію мови.

Використовуючи мовні форми й засоби сугестивності, письменник-сатирик намагається передати читачеві свої ціннісні орієнтири. Так, звернення до міфологічної свідомості читачів дає можливість маніпулювати категорією істинності. Спираючись на цю властивість, письменник переводить деякі реальні факти до сфери нездійсненної мрії (Жил-был папа и у папы была твоя мама, и была она потому, что тогда не было сыпного тифа. И жили твои папа с мамой в квартире из шести комнат, и даже для сына была отдельная комнатка, где стояла его колыбелька [Аверченко, Новая русская сказка]), а фантастичні сцени подає як реальне життя (оповідання А. Аверченка «Разговоры в гостиной», «Володька», «Записки дикаря» та ін.).

Естетика сатирико-гумористичного наративу веде до перерозподілу лексико-семантичній організації символічних паралелей. Відомо, що до символіки революції входив червоний колір: червона гвоздика, червоний стяг, червоні партизани, Червона Армія та ін. А. Аверченко переводить революційну символіку до сфери нейтрального або негативного мовлення: Состояние его <молодшого сина> умственных способностей видно из того, что, когда у него родилась и подросла дочь, - он подарил ей красную шапочку. Почему именно красную? Именно потому, что дурак красному рад [Аверченко, Новая русская сказка]. Идти пришлось лесом. Идет <Красная Шапочка>, Интернационал напевает, красную гвоздику рвет [там само]. Показовим тут є й використання назви міжнародного пролетарського гімну, гімну комуністичних партій «Інтернаціонал». Гімн -- це урочиста пісня, яка є символом державної єдності, але у наведеному контексті усувається урочистий характер, унаслідок чого «Інтернаціонал» сприймається як легкий музичний жанр.

Не менш актуальними для реалізації фатичного коду в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. є такі стилістичні прийоми, як маніпуляція із числівниками, нагнітання фактів, авторське звертання до читача.

Як різні рівні або ступені пізнання художнє й абстрактно-теоретичне мислення є різними сторонами та однаково адекватними способами в єдиному процесі пізнання різноманітної об'єктивної дійсності. Стилістичні засоби у семантичному просторі художнього тексту, репрезентуючи сугестивно-риторичне поле художньої картини світу, активізують здатність читача декодувати авторський задум у системі художньо-образного сприйняття. Найскладніша форма мовленнєвого впливу, на думку вчених, -- це ідеологічний вплив, що має за мету формування або зміни світогляду адресата. Одним з ідеологічних різновидів впливу на адресата є естетичний вплив, який здійснюється засобами мови, коли автор матеріалізує ідейно-художній задум, втілений у структурі сатирико-гумористичного твору.

Під впливом художньої картини світу в мовній свідомості читача формується певна схема віртуального світу, яка згодом може розвинутися у норму поведінкових, моральних та етичних стратегій.

У підрозділі 2.3. «Просторовий код художнього тексту та його роль в експлікації художньої картини світу» аналізуються лексичні засоби просторового кодування у сатирико-гумористичному наративі ХХ ст. Як відомо, простір може розглядатися у двох аспектах: перший пов'язаний із активною чи пасивною поведінкою людини в соціумі, другий представляє здатність людини організувати простір відповідно до своїх відчуттів, уявлень. Другий аспект стосується саме художнього тексту.

У художній картині світу, репрезентованій російським сатирико-гумористичним наративом початку ХХ ст., просторовий код пов'язується з концептом батьківщина. Детальний опис цього культурного концепту, що включає чуттєвий, ціннісний, етнічний та інші компоненти, поруч із просторовим, репрезентує кодову систему певного мисленнєвого конструкта. На наш погляд, вибір лексичних засобів, які беруть участь в експлікації просторового коду художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст., зумовлений дією мисленнєвих операцій, пов'язаних з актуалізацією та конкретизацією таких концептотвірних ознак: 1. Внутрішній світ людини, те, що перебуває в самій людині та обмежується тілесними межами. 2. Близький, свій, рідний -- фрагмент зовнішнього світу, який виходить за межі особистої зони, але історично пов'язаний з рідною землею. 3. Чужий, чужинний, ворожий -- фрагмент зовнішнього світу, який перебуває далеко за межами того, що усвідомлюється як рідне, близьке, своє.

Особливості реалізації просторового коду описано на матеріалі сатиричних і гумористичних оповідань Н.О. Тефі. В її оповіданнях просторовий код реалізований художнім мікротезауросом: простір -- небо -- природні об'єкти -- міські об'єкти, названі власною назвою, -- місто-Вежа. Лексичні одиниці, які репрезентують авторське знання про простір, співвідносяться за принципом суміжності, а тому можна говорити про формування концептуальної метонімії.

У підрозділі 2.4. «Культурно-мовні відповідники в художній картині світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.» розглядаються художні паралелі у семантичному просторі художньої картини світу досліджуваного періоду. Доведено, що у художній картині світу, сформованій на підставі російського сатирико-гумористичного наративу початку ХХ ст., відбувається ретрансляція певних культурно-мовних відповідників. Зокрема, сатирико-гумористичні оповідання Н.О. Тефі свідчать про культурно-мовні зв'язки письменниці з Ф.М. Достоєвським, А.П. Чеховим, М.В. Гоголем, а це вказує на широту культурного тла, в якому вербалізувалися етичні й моральні принципи автора.

Особливу увагу приділено характеристиці художніх девіацій (відхилень від норми) на лексичному, морфологічному й синтаксичному рівнях тексту. Художні девіації сприяють фіксації знання у вигляді фрейму, який структурує конкретний зміст для передання його читачеві.

У підрозділі 2.5 «Когнітивні функції логоепістеми в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.» художня картина світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. інтерпретується з позицій вербалізації смислів, які письменник-сатирик вкладає у свої твори й дії. З цього погляду, як відомо, вчені застосовують різні підходи. Так, В.Г. Гак пропонує культурему як об'єкт лінгвокраїнознавчого дослідження, тобто сукупність певних знаків, за допомогою яких може розглядатися культура. В.В. Воробйов, поставивши до центру вирішення проблеми взаємозв'язки мови, нації та культури, одиницею аналізу висуває архікультурему -- лексичну одиницю із семантичною часткою, що є носієм культури. Методом проведення дослідження автор вважає утворення семантичного поля навколо одиниць такого типу. Компоненти цього семантичного поля, розкриваючи зміст архікультуреми, самі можуть утворювати мікрополя.

В.Г. Костомаров і Н.Д. Бурвікова запроваджують термін логоепістема. Логоепістема, на думку вчених, -- це мовне вираження закріпленого суспільною пам'яттю сліду відображення дійсності у свідомості носіїв мови внаслідок усвідомлення (або створення) ними духовних цінностей вітчизняної та світової культури. Логоепістеми можуть бути репрезентовані на різних рівнях мовної системи: у їхньому вираженні можуть бути задіяні слова, словосполучення, речення, а також надфразові єдності - як нелінійні когнітивні структури, що реалізують принцип економії по відношенню до функціонування мовної системи. Логоепістема є символом духовної культури, вираженої у мовній формі. Мовні форми несуть певні знання, які в процесі їхньої обробки свідомістю утворюють дискурси концептуального плану. Отже, можна говорити про роль логоепістем у формуванні семантичного простору художньої картини світу.

У російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. логоепістеми створюють широке культурне тло, тим самим даючи читачеві можливість відновити ситуацію соціального розвитку. Найбільш часто у цій функції використовуються логоепістеми-номінації: імена і прізвища відомих письменників, художників, артистів, політиків, назви літературних творів, імена персонажів. Уведення таких одиниць до сатиричного тексту створює ситуацію комічного протиставлення, наприклад: - Цена? - уронил покровитель искусства, прищурившись с видом покойного Третьякова, покупающего уники для своей галереи [Аверченко, Косьма Медичис].

Логоепістеми використовуються як антитеза відомим фактам для увиразнення аксіологічної ситуації. Автор дає читачеві можливість оцінити прочитане, зіставивши його із цінністю згаданої духовної пам'ятки культури. Найчастіше у таких випадках виникає іронічний або комічний ефект. Пор.: А способ до того действительный, до того дешевый, что надо бы за границей патент взять, да, к глубокому сожалению, Федор Алексеевич Кульков не может сейчас за границу выехать -- сидит, сердечный друг, за свой опыт. Нет пророка в отечестве своем [Зощенко, Волокита].

Беручи участь в аксіологічній характеристиці ситуації, що художньо відновлюється, логоепістема посилює комічний тон розповіді, змушуючи читача провести когнітивні (літературні) асоціації. Проте якщо у творі-джерелі фраза стосується трагічної ситуації, то у сатиричному або гумористичному тексті вона доводить відновлену подію до абсурдного кінця: «Милостивый государь! Вы клевещете на русское общество. Назовите мне такую обитель, где бы русский мужик не страдал! Но, как видно, вы не бывали на Волге! Стыдитесь!» [Тэффи, Жизнь и темы].

У третьому розділі -- «Базовий рівень естетичної категоризації світу в російському сатиричному наративі початку ХХ ст.» -- розглянуто проблему визначення прототипових когнітивних ознак, які характеризують базові одиниці в мовній свідомості письменників-сатириків.

У підрозділі 3.1 «Інформаційне декодування концептуальних структур у художній картині світу» розкрито механізм декодування концептуальних структур. Вивчення співвідношення мисленнєвих і мовних структур пов'язане з дослідженням механізмів пізнання навколишньої дійсності, а отже, і її членованості. Розмежування вербальних виразів та зіставлення їх із конкретними денотатами здійснюється концептами, що утворюють концептуальну систему художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.

Прихильники теорії когнітивної категоризації (Н.П. Анісимова 1998, Т.В. Булигіна, О.Д. Шмельов 2003, А. Вежбицька 1996, 1999, В.І. Карасик 2002, О.С. Кубрякова 1999, З.Д. Попова, Й.А. Стернін 2000, 2002, Ю.Е. Прохоров 2004, О.В. Рахіліна 2000 та ін.) підкреслюють, що концептуальні ознаки, як правило, не підлягають чіткому визначенню, тому говорять про типового представника категорії, яка у найбільш повному й довершеному вигляді має прототипові когнітивні ознаки. У зв'язку з цим у роботі використовується поняття прототипової ситуації, яка зберігає інформаційний образ знань про предмет, закріплених у мовній свідомості.

Для того, щоб слово стало носієм культурно значущої інформації, воно повинно виконувати функцію опорного компонента. Його смисловий обсяг може бути розкрито тільки при вивченні всієї творчості письменника як системи, унікальність й естетична значущість якої зумовлені ідейно-тематичною спрямованістю, образно-мовленнєвою будовою, жанровою специфікою. Такі слова прийнято називати ключовими. Ю.М. Караулов та Ю.Л. Гінзбург запропонували термін ідіоглоса: «Ключове слово в широкому смислі, яке ми називаємо ідіоглосою (пор. ряд термінів -- ідіолект, ідіостиль, ідіома, ідіосинкразія), -- це також одиниця тексту, але водночас це й обов'язкова одиниця індивідуального авторського лексикону, заряджена потенцією розкрити читачеві не тільки те, який світ відтворює автор, але також і те, як він це робить».

Для кожного письменника система ідіоглос є глибоко індивідуальною, оскільки відображає особистість художника слова, його ставлення до дійсності. Смислові домінанти, що передаються з їхньою допомогою, розкривають смисл художнього образу, художню ідею, вербалізуючи як інтенції креативної діяльності мовної особистості, так і пізнавальні стратегії. Проте дослідження художньої картини світу не обмежується вивченням творчості одного митця. Тому, на наш погляд, ключові слова й ідіоглоси варто розмежовувати. Ідіоглоси мають більш широку репрезентованість у художньому просторі та характеризуються глибокою смисловою дифузністю. Це такі лексичні одиниці, які відрізняються великою частотністю використання у творчості різних авторів, визначають вектори художнього узагальнення й передають смислову повноту естетичних трансформацій у концептуально-лексичній системі.

Проведений аналіз художніх текстів дав змогу визначити ті лексичні одиниці, які можна позначити як ідіоглоси у творчості письменників-сатириків початку ХХ ст. Оскільки ці одиниці виступають як смислові й емоційно-оцінні домінанти, розглянемо їхнє узуальне представлення з урахуванням функціонування у художньому просторі початку ХХ ст.

Людина (рос. человек). Жива істота, яка має дар мислення й мовлення, здатність створювати знаряддя та користуватися ними у процесі суспільної праці. семантичний художній лінгвокогнітивний гумористичний

Дурак (рос. дурак). Нерозумна людина.

Розумний (рос. умный). Той, що має розум, дуже тямущий.

Душа (рос. душа). 1. Основа психічного життя людини; життєва сутність людини. 2. Внутрішній, психічний світ людини. 3. Властивість характеру, основні риси особистості, а також людина з тими чи іншими властивостями.

Любов (рос. любовь). 1. Почуття прив'язаності, що ґрунтується на спільності інтересів, ідеалів, на готовності віддати свої сили заради спільної справи. 2. тільки одн. Почуття прив'язаності, що ґрунтується на статевому потягу; відношення двох осіб, які взаємно пов'язані цим почуттям.

Ніжність (рос. нежность). Привітність і м'якість у відношеннях до кого-н.

Образа (рос. обида). Несправедливо заподіяна прикрість, кривда.

Радість (рос. радость). 1. Почуття утіхи, внутрішньої задоволеності, веселий настрій. ¦ Зовнішній прояв цього почуття. 2. Подія, предмет, що зумовлює таке почуття.

Сон (рос. сон). Фізіологічний стан, що періодично наступає і є протилежним по відношенню до неспання. Під час цього стану повністю або частково припиняється робота свідомості. ¦ перен. Одноманітність, сірість, застій, відсутність руху вперед, перемін.

Туга (рос. тоска). Сильна душевна нудьга, душевна тривога у поєднанні з сумом та нудьгою.

Заздрість (рос. зависть). Почуття досади, спричинене перевагою, благополуччям іншого, бажанням мати те, що є в іншого.

Хотіти (рос. хотеть). 1. Мати бажання, охоту, відчувати потребу в чомусь. 2. Мати намір (робити що-н.).

Революція (рос. революция). Переворот у суспільно-політичних відношеннях, який здійснюється насильницьким шляхом та веде до переходу державної влади від панівного класу до іншого, суспільно-передового класу.

Вітчизна (рос. отчизна). Батьківщина.

Батьківщина (рос. родина). Вітчизна; країна, в якій людина народилася громадянином якої вона є.

Російський і росіянин (рос. русский). 1. Прикм. до російські <Росіяни (рос. русские). Східнослов'янський народ, що становить більшість населення СРСР, великоруси>. 2. Прикм. до Росія і до Русь.

Життя (рос. жизнь). 1. тільки одн. Стан організму в стадії зростання, розвитку й руйнування. ¦ Фізіологічне існування людини і тварини. 2. Час від народження до смерті людини або тварини. 3. тільки одн. Розвиток чого-н., події, які відбуваються з чимось, що існує. 4. Діяльність суспільства і людини в усій сукупності її окремих проявів або в її окремих проявах та її внутрішній зміст.

Голова (рос. голова). 1. Верхня частина тіла людини або тварини, що складається із черепної коробки й обличчя. 2. перен. Розумові здатності, розум, свідомість. ¦ Людина як носій яких-небудь якостей, здатностей.

Обличчя (рос. лицо). Передня частина голови людини.

Очі (рос. глаза). Орган зору.

Погляд (рос. взгляд). Спрямованість, звернення очей, зору; очі, що дивляться. ¦ Вираз очей, манера дивитися.

Серце (рос. сердце). 1. перен. Частини тіла в лівій частині грудної порожнини як символ осередку почуттів, настроїв людини. ¦ Здатність відчувати і розуміти, чуйність, щирість. 2. перен. Ця ж частина тіла як символ осередку якої-н. сильної пристрасті.

Слово (рос. слово). Одиниця мовлення, що являє собою звукове вираження окремого предмета думки.

Думка (рос. мысль). Продукт діяльності розуму, міркування; ідея.

Небо (рос. небо). 1. Видимий угорі над землею простір у вигляді склепіння, бані; небозвід. ¦ Сферичний простір, що оточує землю, місце розташування світил, що здається, як астрономічне поняття. 2. У різноманітних релігійних уявленнях -- це простір, де перебувають боги, надлюдські створіння, рай.

Частотність цих ідіоглос, їхня функціональна універсальність дають змогу вийти за межі індивідуально-авторських концептуально-лексичних систем і розвиватися у колективному ментальному просторі, визначати механізми лінгвокогнітивних процесів. Вони реалізують рівневий принцип репрезентації мовного образу на базовому рівні естетичної категоризації. Перший рівень становлять фізичні характеристики описуваного об'єкта, які задають перцептивний план. На другому рівні перцептивний образ зазнає просторово-образної обробки і сприймається як цілісна структура. На третьому рівні формується експресивно-образна інформація, яка передає весь спектр багатоаспектних контекстуальних зв'язків.

Підрозділ 3.2. «Лексико-семантичні параметри художньої парадигми» присвячено аналізу мовних одиниць, у семантиці яких сконцентровані максимально релевантні для сатирико-гумористичного дискурсу ХХ ст. властивості об'єктів. Одним із засобів експлікації смислового потенціалу поняття є художня парадигма, що в лінгвістиці інтерпретується як інваріант образної парадигми (термін Н.В. Павлович). Вона включає сукупність лексем, об'єднаних естетичною функцією образного вираження референта.

Так, художня картина світу в російському сатиричному наративі репрезентує душу як активну субстанцію, пасивну субстанцію і субстанцію, яка має певні ознаки.

Душа як активна субстанція репрезентована художніми парадигмами дієслів, що називають активну дію. При цьому більш об'ємною є дієслівна парадигма, що співвідноситься з психічним, внутрішнім світом людини:

· дієслова психічного стану: Она <душа Колі> тихо и горько плакала и понимала [Тефі, Репетитор]; душа тоскует [Аверченко, Русские в Европах], душа сладко мучилась и тосковала [Тефі, Неживой зверь]; тоскует душа его неполная, несытая [Тефі, Поручик Каспар]; душа моя растерялась [Тефі, О нежности]; душа сжалась, дрожит и тихонько хнычет, душа не верит [Тефі, Кишмиш]; смирялась душа, умилялась [Тефі, Кишмиш]; душа ныла и холодела [Тефі, Неживой зверь]; душа стонала… душа плачет, и стонет, и шепчет… [Тефі, Амалия]; душа тихо заплакала [Тефі, Маркита]; душа моя билась в конвульсиях и громко выла [Тефі, Визитерка]; душа не принимает [Зощенко, Стакан]; душа протестует… душа поет и радуется [Зощенко, Бедность]; душа забьется и застонет, и запросится назад, и станет унижаться, говоря, что она еще не все видела из того, что можно увидеть, и что ей хотелось бы чего-нибудь еще из этого посмотреть [Зощенко, Голубая книга. Любовь]; душа его <Коли> не могла подбочениться [Тефі, Репетитор]; в тоске металась маленькая душа [Тефі, Книга Июнь];