Художня картина світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ століття

· дієслова, які передають фізіологічний стан: душа болела [Аверченко, Геракл]; душа морщится от реального прозаического трезвого слова, душа умерла [Романов, Зима]; душа у нее дрожала [Тефі, Жизнь и воротник]; женская душа не распустилась еще [Романов, Зима]; не запела и не зацвела душа его и не засмеялась радостно [Тефі, Поручик Каспар];

· дієслова мовлення: душа вопит [Аверченко, Этапы русской книги]; душа ее молилась тайно и горячо… [Тефі, Счастливая любовь]; душа станет унижаться, говоря, что она еще не все видела из того, что можно увидеть, и что ей хотелось бы чего-нибудь еще из этого посмотреть [Зощенко, Голубая книга. Любовь];

· дієслова стану: душа горит [Аверченко, Русские в Европах], загорелась душа [Тефі, Француженка]; душа ее зажглась восторгом [Тефі, Донжуан]; душа расширилась и ждала [Тефі, Троицын день];

· дієслова бажання: молодая женская душа хочет жизни, и шума, и ярких цветов [Романов, Зима]; душа, которая требует… [Романов, Суд над пионером]; душа требует звука, бурного, бешеного движения обезумевшей руки по клавишам… [Аверченко, Поэма о голодном человеке]; душа хотела быть белой, легкой, воздушной, прозрачной, улетать в звуках и в дымах [Тефі, Кишмиш];

· дієслова зору: видит мужская душа в редкие минуты просветления [Романов, Зима]; душа, видевшая небо и вечность [Романов, Зима]; душа станет унижаться, говоря, что она еще не все видела из того, что можно увидеть, и что ей хотелось бы чего-нибудь еще из этого посмотреть [Зощенко, Голубая книга. Любовь]; душа все видела [Зощенко, Голубая книга. Любовь].

Душа як пасивна субстанція виступає в ролі об'єкта дії. Семантика предиката у цьому випадку не має жорстких обмежень, що, на наш погляд, указує на складність мовного образу. Його сутність розкривається через асоціативні зв'язки. Душа асоціюється:

а) з живим організмом, на який передається емоційне напруження: истерзавшее душу горе [Романов, Соболиный воротник]; щемящий душу рефрен [Аверченко, Осколки разбитого вдребезги]; так мало знаешь свою душу [Романов, Осень]; ранена ее душа [Романов, Осень]; душой их овладевает бурная экстазная радость, торжество духа [Тефі, Человекообразные]; душу человеческую не чувствует, душу перевернешь [Романов, Шведская машина]; о душе теперь не думает [Романов, Яблоневый цвет]; душу выворотит [Тефі, Проворность рук]; душу радовать, повеселил душеньку [Тефі, Звонари]; отравляет душу первое разочарование [Тефі, Сокровище земли]; утоливший души человеческие [Тефі, Когда рак свистнул]; встревожили Гришину душу [Тефі, Троицын день]; душу в монастырь не пустить [Тефі, Сердце]; томил и тревожил душу, как отзвук далекой чужой радости [Тефі, За стеною];

б) із дорогоцінним предметом, яким можна оволодіти або який можна передати: черти украли христианскую душу и никак не могут ее поделить [Аверченко, Тоска по родине]; владеть его душой [Романов, Зима]; передавая от отца к сыну, от предков к потомкам живую горящую душу [Тефі, Человекообразные]; променять свою душу и душу друга [Романов, Зима];

в) із найтоншою матерією: разорвать свою душу, чтобы наполнить ее душу [Романов, Зима]; жалостью сжимает душу [Тефі, О нежности]; копье архангела пронзило его душу [Тефі, О нежности];

г) із чистотою, покоєм: душу свою пачкает [Романов, Яблоневый цвет]; мысль колыхнула душу [Тефі, Седая старина].

Мовний образ душі розширюється у ментальному просторі за рахунок ад'єктивних парадигм, які репрезентують атрибутивні властивості. Як свідчить аналіз, їхня структура частіше визначається позитивною оцінкою: светлая душа [Романов, Зима]; душа хорошая и голос тихий [Романов, Смерть Тихона]; новая душа [Романов, Арабская сказка]; добрая душа [Романов, Три кита]. Поза сумнівом, означення-конкретизатори зумовлені особливостями художньої інтерпретації подій, що відбувалися на початку ХХ ст. Проте суперечливість їхнього сприйняття різними авторами не відобразилася на загальній трактовці поняття. На перший план висуваються ознаки, що акцентують щирість російської (слов'янської) нації, російської людини: душа настоящая русская [Романов, Русская душа]; живая русская душа [Романов, Русская душа]; бездна хаотической первозданной души славянской [Аверченко, Русские в Европах]; славянская душа [Тефі, L'вme slave]; живая горящая душа - дыханье Божие [Тефі, Человекообразные].

В умовах переходу на нові морально-етичні орієнтири актуальним було утвердження ідеальності, негріховності внутрішнього світу людини, що й зумовило склад ад'єктивної парадигми. Контекстуальна характеристика при цьому не обмежується одиничними визначеннями, найчастіше автори використовують однорідні відкриті ряди: душа нежная, меланхолическая, полная радостного трепета перед красотой мира [Аверченко, Геракл]; неразгаданная мятущаяся душа [Аверченко, Смерть девушки у изгороди]; бессмертная душа, видевшая небо и вечность [Романов, Зима]; душа… хотела быть белой, легкой, воздушной, прозрачной [Тефі, Кишмиш]; душа осталась такая же тихая и умиленная [Тефі, Поручик Каспар]; тихие, глубокие души [Романов, Зима]; серьезная и глубокая душа, какой я не встречал у современных женщин [Тефі, Сватание].

Розвиток мовного образу ґрунтується також і на негативних конотаціях, відображаючи об'єктивні реалії. У такому випадку використовуються прикметники, які передають не стільки саму ознаку, скільки авторське ставлення (жаль, співчуття і т. п.): беззащитная и не устоявшаяся душа [Тефі, Рекламы]; усталая, издерганная душа [Аверченко, Смерть девушки у изгороди]; заблудившаяся душа [Аверченко, Страшный человек]; душа его глуха и тяжела [Романов, Зима]; одинокие души [Романов, Зима]; убогая душа [Романов, Верующие]. Як свідчить матеріал, на негативні конотації нашаровуються модальні смисли, які й домінують в ад'єктивній парадигмі.

Отже, у художній картині світу російського сатирико-гумористичного наративу початку ХХ ст. мовний образ розвиває нові асоціативні відношення, зумовлені емоціонально-психологічною домінантою. Продукуються художні парадигми як наслідок інтелектуально-емоційного відображення дійсності. Лексико-семантичні параметри художніх парадигм виявляють синергетичні властивості мовного образу, розкриваючи фрагмент цілісної картини світу.

У підрозділі 3.3. «Релятивна параметризація людини в аспекті естетичної категоризації» у центрі уваги опиняється ключове поняття художньої картини світу -- людина. Система історично, психологічно, культурно мотивованих уявлень про людину, об'єктивованих численними мовними засобами та способами, може бути репрезентована параметрами, що детерміновані положенням людини у світі. Релятивна параметризація людини, створена на підставі художніх сатиричних і гумористичних текстів початку ХХ ст., дала можливість визначити динамічну, естетично значущу антропоцентричну модель, яка виконує репрезентативну функцію й демонструє категоріальні ознаки, що лежать у основі естетичної категоризації певного фрагменту реального світу.

У підрозділі 3.4. «Художні парадигми як актуалізатори художнього концепту людина» проведено аналіз лексико-семантичних параметрів концептуалізації людини у художній картині світу. Спостереження за текстуальними реалізаціями лексеми людина виявили, що визначальними для її експлікації є референтні ознаки `зовнішній вигляд', `характер', `інтелект', `вік' і `соціальне положення'. Ці ознаки виступають базовими для формування художніх парадигм. Доведено, що динамічними є художні парадигми, об'єднані домінантними ознаками `фізична сутність' і `психічна сутність'. Групи номінацій із вказівкою на інтелект, вік і соціальне положення людини характеризуються статичністю та меншим обсягом. Отже, лексико-семантичні параметри естетичної категоризації свідчать про вибірковість мовних засобів, що зумовлено когнітивною настановою авторів на репрезентацію навколишнього світу.

Четвертий розділ «Концептосфера художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.» складається з чотирьох підрозділів. Звертання до концептуальної організації художньої картини світу передбачає вивчення художніх концептів, актуальність дослідження яких зумовлена специфікою тексту, що формує систему логіко-семантичних зв'язків та композиційних елементів при відтворенні дійсності. У розділі наведені базові концепти, які розкривають цілісність мовних образів художнього мислення.

Підрозділ 4.1. «Художній концепт як лінгвокогнітивна категорія» має реферативно-аналітичний характер. У ньому подано огляд сучасного стану питання про сутність поняття концепт, про його структуру й межі його складників. Художній концепт репрезентовано як одиницю дифузної розумової діяльності мовної особистості, що продукується художнім мисленням та принципами перетворення узуального значення знака у лінгвокогнітивну структуру.

У підрозділі 4.2. «Співвідношення колективного й індивідуального знання у структурі художнього концепту» висувається проблема осмислення мовних одиниць як структур репрезентації знань. На матеріалі художніх концептів життя і небо розглянуто особливості репрезентації авторського знання, розосередженого у сфері колективного уявлення.

Мовна репрезентація художнього концепту підтримується структурою епідигматичних зв'язків. Спільнокореневі утворення як периферійний пласт ментальної одиниці репрезентують інтерпретаційні й емоційно-оцінні інтенції авторів. Таким чином, концептуальна значущість ізоглос у художній картині світу, виражається не лише лексичними, а й словотворчими засобами.

У підрозділі 4.3 «Мовні схеми розвитку художнього концепту» аналізується специфіка зіставлення структури художнього концепту з моделлю ситуації. Під моделлю ситуації розуміємо когнітивний аналог тексту, що слугує основою для побудови та сприйняття тексту і є реалізацією фрейму або сценарію у конкретному мовленнєвому акті. На прикладі художнього концепту дом описано схему метонімічної антитези, метафоричну кільцеву схему та циклічну схему. Схема метонімічної антитези передбачає протиставлення лексичних компонентів на підставі суміжності: будинок - будівля + будинок -- музей. Метафорична кільцева схема становить зіставлення лексичних компонентів на підставі подібності та суміжності: будинок (зовнішнє житло людини -- будинок (душа як внутрішнє житло людини) -- будинок (зовнішнє житло людини). Циклічна схема передбачає розвиток концепту через перехід з одного циклу до іншого, наприклад: будинок -- куча цегли (1 цикл), куча цегли -- квартира (2 цикл), квартира -- вільне життя (3 цикл).

Підрозділ 4.4. «Дихотомичні відношення як принцип естетичної категоризації світу початку ХХ ст.» присвячено ролі антиномій у когнітивному процесі. Дослідження вчених показали, що когнітивний зміст багатьох концептів уточнюється (а іноді й виявляється) через зіставлення дихотомічних пар. Протилежні взаємопов'язані начала, що виділяються на поняттєвому рівні змістової структури тексту, створюють умови для активізації мисленнєвих операцій читача. У цьому плані показовими є мовні девіації, які дають змогу розкрити комізм несправжньої норми (наприклад, в оповіданнях Н.О. Тефі) і визначити специфіку інформативно-змістового рівня художньої картини світу.

Значне місце в підрозділі відводиться концептуальному опису дихотомії умный -- дурак. Така увага до конкретної антиномії зумовлена не лише аксіологічним обсягом одиниць відносно центральної категорії у художній картині світу -- людині, але й тими дифузними явищами, які відбуваються в межах пари під впливом авторського світосприйняття.

У п'ятому розділі «Семантичний простір художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст.» розглянуто мовні засоби образної репрезентації навколишнього світу.

У підрозділі 5.1. «Асоціативно-образна мотивація художнього значення» зроблено акцент на формуванні семної структури художнього значення. Як основні виділено такі семантичні процеси: актуалізація сем, ітерація (повторення сем), наведення сем, поляризація сем, нейтралізація сем. Семантичні процеси, які дають змогу перетворювати значення слова відповідно до естетичних мотивів, свідчать про закономірності створення мовленнєвих образів. Виділяються три типи мовленнєвих образів. Диглосивні мовленнєві образи пов'язані з порушенням звичайних сфер використання мовних одиниць. Найпоширенішим є мішання просторічної та нормативної лексики (найбільш яскравим прикладом цього є мовленнєві образи в ідіостилі А. Аверченка). Функціонально-регістрове, тобто навмисне і свідомо орієнтоване комунікативно-прагматичними настановами, використання іншостильових одиниць дає змогу передати характер художньої сегментації реального буття на певному часовому зрізі. Художня картина світу в російському сатиричному наративі, закріплюючись у конкретних творах, виконує орієнтаційно-регулятивні функції у сфері духовної або ідеологічної свідомості. При цьому для створення вона зберігає, з одного боку, наочність, а з іншого, -- автономію, тобто виступає системою узагальнених ідеальних об'єктів. Наприклад, мовлення оповідача в творах М.М. Зощенка часто побудоване на контрастному зіткненні “низької” розмовно-просторічної лексики з науковим або настільки ж недоцільним високим стилем: А хозяин держится индифферентно - ваньку валяет… <МММ> А хозяин держится индифферентно - перед рожей руками крутит. <МММ> Ну, народ, конечно, собрался. Эксперты. <МММ> Одни говорят - надкус сделан, другие - нету [Зощенко, Аристократка]. Вот вы, товарищ, небось не одобряете эти пленарные заседания… А мне как-то они ближе. Все как-то, знаете ли, выходит в них минимально по существу дня… Хотя я, прямо скажу, последнее время отношусь довольно перманентно к этим собраниям. Так, знаете ли, индустрия из пустого в порожнее [Зощенко, Обезьяний язык]. Оказіональні мовленнєві образи відображають мовленнєву творчість письменників-сатириків. Оказіональні утворення дають можливість митцю передати глибинний смисл його світобачення, що особливо було важливо в умовах замкнутості суспільства на початку ХХ ст. Використовуючи продуктивні моделі словотворення, їхні творці надають новим словам не властиві узусу значення. Нерідко стає необхідною авторська семантизація: - Что, холодно вам? - спросил метрдотель, подавая карточку. - О да, - возразил молодой сей господин. - Я есть большой замерзавец на свой хрупкий организм. - Послушай, - робко возразила жена, - разве есть такое слово «замерзавец»? - Ну да. Человек, который быстро замерзает, суть замерзавец… [Аверченко, Трагедия русского писателя]. Оборванный господин в красной феске подошел к нам и хрипло сказал: - А что, ребятежь, нет ли у кого прикурить цигарки? [Аверченко, Трагедия русского писателя]. Узуально-актуалізовані мовленнєві образи становлять узуальні факти, що мають додаткове естетичне навантаження. Узуальне значення, експлікуючи асоціативний компонент, може актуалізуватися частково. Такий процес спостерігається, зокрема, при підсиленні естетичного ефекту. Пор.: - И неправда, и не думала щипать, - оправдывается Аннушка, осторожно водя по лицу рукавом платья. - Ей-богу! Вон образ-то на стене... Ей-богу, от жары. Кулич пекла, куру жарила... В кухне такое воспаление [Тефі, За стеною].

У підрозділі 5.2. «Конотативний фон художнього значення» висунуто тезу про необхідність експлікації конотативного тла художнього значення. Існування різноманітних емотивних смислів, що породжують поліфонізм емотивних тонів, відображає картину світу почуттів. Досліджуваний матеріал дає можливість зробити висновок про те, що текстові емотивні смисли не лише передають уявлення сатирика про світ почуттів людини, але й виражають ставлення до цього світу, оцінюють його з позицій автора. Разом з тим вони є явно прагматичними, спрямованими на емоційне сприйняття читача.

Использование в художественной речи той или иной лексемы вызывает в сознании языковой личности непроизвольно всплывающие ассоциации. За каждым словом закреплено не только определенное значение, но и многомерная система связей (звуковые, ситуационные, понятийные и т.д.). Поэтому нередко понимание смысла выступает как результат синергетического процесса смыслопорождения, представленного вербально, в котором лексемы не реализуют некое абстрактное системное значение, а фиксируют актуальные субъективные авторские смыслы с помощью конвенциональных семиотических единиц. Коннотативный микрокомпонент художественного значения формируется на основе диктально-эмотивных и модально-эмотивных смыслов, реализованных в тексте. Наблюдаемое явление говорит о том, что в художественной картине мира, реконструируемой на основе сатирических и юмористических рассказов, помимо абсолютных и сравнительных оценок, выделяемых в логике, имеются ситуативные, характерные для разговорной речи.

У підрозділі 5.3 «Художня дефініція як результат індивідуально-образної категоризації світу» розкрито особливості формування художньої дефініції. Большинство зафиксированных в сатирико-юмористическом нарративе художественных дефиниций представляют собой связные повествования большого объема. Краткие определения встречаются редко. В основе их структуры лежат отношения причинно-следственного характера («Нева - это огромная река, которая впадает сразу в две стороны - в Ладожское озеро и в Балтийское море. Поэтому плавать по ней очень трудно» [Тэффи, Морские сигналы]) либо взаимоисключения или противопоставления («Война, эпидемия, жизнь - это все неважно и несерьезно. Это все пестрит, рябит, мелькает быстро. Обернешься - и нет, и опять новое, и снова уйдет. Остается всегда только одно: - Колени верблюда очень гибки. Это непреходяще. Это вечно, незыблемо и абсолютно. Это - наука [Тэффи, Француженка]).

Эмотивные реалии определяют высокий потенциал коннотативных компонентов в структуре толкований. Актуальными становятся семантические компоненты, позволяющие вызвать ассоциативные переживания читателя. С этой целью автор использует языковые единицы одной тематической группы или лексико-семантического поля, эксплицируя признаковые семы: Нежность - самый кроткий, робкий, божественный лик любви? [Тэффи, О нежности].

Логіка складного динамічного взаємозв'язку ознак реальності й механізмів художньої свідомості дає можливість визначити не тільки предметні поняття, але й абстрактні. Цим зумовлено явище художньої енциклопедичності.

У Висновках узагальнено результати роботи, з-поміж яких основними є:

1. Художня картина світу, що моделюється на підставі художніх сатиричних та гумористичних текстів початку ХХ ст., доповнює й розвиває когнітивні здібності мовної особистості, озброюючи її стратегіями перетворення обставин навколишнього світу, що ґрунтуються на взаємодії художнього бачення зі знаково зафіксованою рефлексією пересічної свідомості автора. Художня картина світу в російському сатиричному наративі початку ХХ ст. -- це результат концептного перетворення дійсності, обмеженої жорсткими часовими рамками.

2. Творчі принципи образного моделювання світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. і відповідно естетичного застосування мовних засобів співвідносяться з художньою свідомістю епохи, її літературними стилями. Цим зумовлено факт репрезентації художньої картини світу в її концептосфері, яка містить базові концепти, що розкривають складність і цілісність мовних образів та форм національного мовного мислення (наприклад, концепти жизнь, человек, душа, небо, дом, умный, дурак).

3. Базовий рівень естетичної категоризації у російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ ст. формують утворення, в яких сконцентровані максимально релевантні для художньої свідомості того часу властивості об'єктів. У зв'язку з цим під естетичною категоризацією розуміємо формування смислового потенціалу поняття з урахуванням чинника художнього втілення авторських інтенцій. Одним із засобів експлікації смислового потенціалу є художня парадигма.

4. Антропоцентризм художньої картини світу зумовлює сугестивність комунікативного ланцюжка «автор -- читач», мовні девіації як засіб привертання уваги та фіксації авторських інтенцій у виявленні глибинного ідейно-естетичного змісту, зумовленого художнім баченням автора, використання відтворюваних одиниць (фразем і логоепістем) для дешифрування лінгвокультурологічного коду.

5. Звернення до художнього твору як репрезентанта лінгвокультурного коду дало змогу виявити культурно-мовні відповідники, що репрезентують семантичний простір художньої картини світу. Зокрема, на матеріалі сатирико-гумористичних оповідань Н.О. Тефі показано співвідношення індивідуального знання письменниці та колективного художнього досвіду. Під час естетичної категоризації світу, об'єктивованого у російському сатиричному наративі початку ХХ ст., важливе значення мають емоційно-психологічна домінанта й лінгвокультурологічне тло.

6. Аналіз наративних текстів А.Т. Аверченка, М.М. Зощенка, П.С. Романова, Н.О. Тефі, І. Ільфа і Е. Петрова дав можливість визначити мовні схеми художнього концепту. Механізм взаємовідношення структури знання із системою мовних процесів, за допомогою яких передається це знання, експлікують метонімічна антитеза, метафорична кільцева схема, циклічна схема.

7. Зіставлення індивідуальних семантико-стилістичних систем дає змогу виявити залежність структури мовних одиниць, принципові розходження у функції й естетичній значущості тих самих або однотипних мовних явищ від авторського бачення світу, від творчих принципів письменника (наприклад, функціонування лексеми европеец у Н.О. Тефі і П.С. Романова розкрило неоднозначне ставлення письменників до проблеми співвідношення російського і неросійського у російській культурі; відмінності в художній дефініції женщина у різних авторів синтезують різноплановість авторських трактувань поняття; естетична значущість художнього концепту дом у А.Т. Аверченка, П.С. Романова і М.М. Зощенка дає можливість виявити їхні індивідуальні художні асоціації і т. п.).

8. Для російського сатирико-гумористичного наративу початку ХХ ст. характерним є явище художньої енциклопедичності. Художні дефініції, виступаючи як результат індивідуально-образної категоризації світу, відображають естетичні принципи опосередкованого пізнання дійсності з позицій сатирико-гумористичного підходу. Логіка складного динамічного взаємозв'язку ознак реальності та механізмів художньої свідомості дає змогу визначити не тільки предметні поняття, але й абстрактні (любовь, счастье, вранье і т. п.).

9. Художня парадигма інтерпретується як інваріант образної парадигми. Вона включає сукупність мовних одиниць, об'єднаних естетичною функцією образного вираження референта. Аналізований у роботі матеріал показав, що художні парадигми реалізують поетапний принцип репрезентації мовного образу на базовому рівні естетичної категоризації. Перший етап становлять фізичні характеристики досліджуваного об'єкта, які задають перцептивний план. На другому етапі перцептивний образ зазнає просторово-образної обробки і сприймається як цілісна структура. На третьому етапі формується експресивно-образна інформація, що передає весь спектр багатоаспектних контекстуальних зв'язків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІІ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Петрова Л.О. Лингвокогнитивные основы художественной картины мира. Монография. - Симферополь: ОАО «СГТ», 2006. - 286 с.

Рецензії на монографію: Семенюк О.А. Рецензия на монографию. Петрова Л.А. Лингвокогнитивные основы художественной картины мира. - Симферополь, 2006. // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - № 112. - Симферополь, 2007. - С. 170; Халина Н.В. Рецензия на книгу: Л.А. Петрова. Лингвокогнитивные основы художественной картины мира. Монография. - Симферополь, 2006. // Схiднослов'янська фiлологiя. Зб. наук. праць. - Вип. 13. - Горлiвка, 2008. - С. 376-378.

2. Петрова Л.О. Практический курс русской лексикологии: Учебное пособие, рекомендованное МОН Украины. - Симферополь: Симгортип, 2006. - 276 с. (у співавторстві з Л.Ю. Безсоновою, Н.М. Ничик, О.В. Петровим).

3. Петрова Л.О. Внутрисловная парадигма глагола как система фреймов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Т. 15 (54). - Вып. 4: Филологические науки. - Симферополь, 2002. - С. 125-131.

4. Петрова Л.О. Взаимодействие интегральных сем в семантической модели глагола // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - 2002. - № 4. - Запоріжжя, 2002. - С. 134-139.

5. Петрова Л.О. Лексическая репрезентация пространства в рассказах Н.А. Тэффи // Мова і культура (науковий щорічний журнал). - Вип. 6. - Т. III. Ч. 2: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - С. 246-253.

6. Петрова Л.О. Процессуальные связи в тезаурусе языковой личности // Мова. Науково-теоретичний часопис з мовознавства. - № 8. - Одеса: «Астропринт», 2003. - С. 193-196.

7. Петрова Л.О. Художественное значение в системе индивидуально-авторского словаря // Культура народов Причерноморья. - № 48. - Т.2. - Симферополь, 2004. - С. 180-186.

8. Петрова Л.О. «Поэтика девиаций» в концептосфере художественного текста // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - Серія Філологія. - Вип. 41. - № 631.- Харків, 2004. - С. 179-182.

9. Петрова Л.О. Интенции речевого действия в художественной картине мира // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Филологические науки. - Т. 17 (56). - № 1. - Симферополь, 2004. - С. 186-191.

10. Петрова Л.О. Интерпретация художественного концепта в учебных целях // Русский язык за рубежом. - № 4. - 2004. - С. 28-32.

11. Петрова Л.О. Социокультурные факторы в художественной картине мира писателей-сатириконцев // Мова і культура (науковий щорічний журнал). - Т. IV. Ч. 2. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 172-177.

12. Петрова Л.О. Электронный конкорданс как основа моделирования художественной картины мира // Культура народов Причерноморья. - № 60. - Т. 3. - Симферополь, 2005. - С. 39-48.

13. Петрова Л.О. Эпидигматические отношения в структуре художественного концепта // Система і структура східнослов'янських мов. До 170-річчя з дня народження О.О. Потебні: Зб. наукових праць. - К.: Знання України, 2005 - С. 154-159.

14. Петрова Л.О. Языковая картина мира в русле теоретических изысканий // Культура народов Причерноморья. - № 69. - Симферополь, 2005. - С. 19-23.

15. Петрова Л.О. Языковые схемы развития художественного концепта // Філологічні студії. - № 3-4. - Луцьк, 2005. - С. 244-250.

16. Петрова Л.О. Культурно-эстетический потенциал новых слов в художественной картине мира // Вісник Дніпропетровського університету. - Серія Мовознавство. - № 2/2. - Дніпропетровськ, 2005. - С. 101-107.

17. Петрова Л.О. Художественная дефиниция как явление индивидуально-образной категоризации мира // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Т. 19 (58). - № 1. - Серия Филология. - Симферополь, 2006. - С. 171-176.

18. Петрова Л.О. Коннотативные семы в структуре художественного значения // Актуальні проблеми слов'янської філології. Лінгвістика и літературознавство. Міжвуз. зб. наук. пр. - Вип. ХІ, ч. 1. - К., 2006. - С. 196-203.

19. Петрова Л.О. От теории трех штилей М.В. Ломоносова к диглоссии в художественной картине мира // Вісник Луганського національного педагогічного університету им. Тараса Шевченка. - № 11 (106) липень. - Луганськ, 2006. - С. 102-109.

20. Петрова Л.О. Информационные технологии в описании художественной картины мира // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. - Вип. 16. - К., 2006. - С. 179-186.

21. Петрова Л.О. Роль парадигматической структуры в реконструкции языкового образа // Культура народов Причерноморья. - № 82. - Т. 2. - Симферополь, 2006. - С. 78 - 80.

22. Петрова Л.О. Узуальная дихотомия в концептосфере художественной картины мира // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Т. 19 (58). - № 4. - Серия Филология. - Симферополь, 2006. - С. 58-62.

23. Петрова Л.О. Художественное мышление - художественная картина мира // Культура народов Причерноморья. - №. 91. т. 1. - Симферополь, 2006. - С. 77-86.

24. Петрова Л.О. Лексико-семантические параметры эстетической категоризации человека // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Лінгвістика. - Вип. 4. - Херсон, 2006. - С. 186-191.

25. Петрова Л.О. Преломление лексикологической концепции профессора О.М. Соколова в «Практической лексикологии русского языка» // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Т. 20 (59). - № 1. - Серия Филология. - Симферополь, 2007. - С. 15-25 (у співавторстві з Л.Ю. Безсоновою, Н.М. Ничик, О.В. Петровим).

26. Петрова Л.О. Аксиологические типы восприятия художественного текста в формате интернет-форума // Культура народов Причерноморья - № 100. - Симферополь, 2007. - С. 70-73.

27. Петрова Л.О. Ассоциативная словообразовательная мотивация как функциональное явление // Функциональная семантика языка, семиотика знаковых систем и методы их изучения. - М., 1997. - С. 149-150 (у співавторстві з О.В. Петровим).

28. Петрова Л.О. Сферы внутрисловной деривации глаголов физического действия // Literatury i jezyki slowian wschodnich. Stan obecny i tendencje rozwojowe. - Т. 2. - Opole, 1997. - С. 103-106.

29. Петрова Л.О. Легенды и предания в газетном дискурсе // Тезисы VIII научно-теоретической конференции профессорско-преподавательского состава и студентов КГИПИ. - Симферополь, 2002. - С. 149-151.

30. Петрова Л.О. Полевая модель словарной дефиниции // Проблемы межкультурной коммуникации в теории языка и лингводидактике. Материалы международной научно-практической конференции. - Барнаул, 2003. - С. 209-214.

31. Петрова Л.О. Стилистические формы суггестивности в языковом дискурсе А.Т. Аверченко // Пушкин и Калиостро. Внушение в искусстве и в жизни человека: Материалы конференции. - СПб.: КПО «Пушкинский проект», 2004. - С. 187-193.

32. Петрова Л.О. Дескрипция фразеологических единиц в семантическом пространстве текста // Информационный потенциал слова и фразеологизма. Сб. науч. тр.- Орел, 2005. - С. 372-376.

33. Петрова Л.О. Эстетическая значимость системных отношений в художественном тексте // Единство системного и функционального анализа языковых единиц: межвуз. сб. науч. трудов. / Под ред. О.Н. Прохоровой: в 2-х ч. - Ч. 2. - Вып. 7. - Белгород: изд-во БелГУ, 2005. - С. 95-99.

34. Петрова Л.О. Образные модели номинации в топонимии Крыма // Языковая концепция регионального существования человека и этноса: материалы II Всероссийской научной конференции, посв. памяти проф. И.А. Воробьевой. - Барнаул: изд-во АГУ, 2005. - С. 49-55.

35. Петрова Л.О. Принципы лексикографического описания художественной картины мира // Слово и словарь = Vocabulum et vocabularium: сб. науч. тр. по лексикографии / Отв. ред. Л.В. Рычкова. - Гродно: ГрГУ, 2005. - С. 144-147.

36. Петрова Л.О. Типы речевых образов в художественной прозе // «Функциональная семантика, семиотика знаковых систем и методы их изучения». I Новиковские чтения: Материалы Международной научной конференции (Москва, 5 - 6 апреля 2006 г.). - М.: Изд-во РУДН, 2006. - С. 261-264.

37. Петрова Л.О. Релятивная параметризация человека в аспекте эстетической категоризации // Язык. Культура. Коммуникация [Текст]: Материалы Международной научной конференции, г. Волгоград, 18 - 20 апреля 2006 г. - В 3_х ч. - Ч. 2. - Волгоград: Волгоградское научное изд-во, 2006. - С. 462-468.

38. Петрова Л.О. Деривационные интенции автора в художественной картине мира // Актуальные проблемы современного словообразования. - Томск, 2006. - С. 119-123.

39. Петрова Л.О. Когнитивная направленность лингвистического анализа текста // Преподавание языков в вузе на современном этапе. Межпредметные связи. Научные исследования. Опыт. Поиски. Сб. науч. тр. - Вып. 10. - Харьков: Константа, 2006. - С. 220-227.

40. Петрова Л.О. Принцип дихотомии в методике обучения языку // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки. Тези Міжнародної науково-практичної конференції, присвяч. 45-річчю підготовчого факультету 8 - 9 червня 2006 р. - Харків: „ЕкоПерспектива”, 2006. - С. 226-228.

41. Петрова Л.О. Художественные традиции в языковом дискурсе Н.А. Тэффи (лингвокультурологический аспект) // Ученые записки Крымского инженерно-педагогического университета. - Вып. 8. - Симферополь, 2006. - С. 86-91.

42. Петрова Л.О. Когнитивные ассоциации в художественной картине мира Н.А. Тэффи // Картина мира: язык, литература, культура. Сб. науч. ст. - Вып. 2. - Бийск: РИО БПГУ им. В.М. Шукшина, 2006. - С. 387-390.

АНОТАЦІЯ

Петрова Л. О. Художня картина світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 - російська мова. - Iнститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню концептуально-лексичної системи, що репрезентує механізми формування семантичного простору і концептосфери художньої картини світу в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ століття.

Репрезентовано базовий рівень естетичної категоризації в російському сатирико-гумористичному наративі початку ХХ століття. Його формують об'єднання, в яких сконцентровані максимально релевантні для художньої свідомості того часу властивості об'єктів.

Доводиться, що в художній картині світу в російському сатирико-гумористичному нарративі початку ХХ століття мовний образ розвиває нові асоціативні відносини, обумовлені емоційно-психологічною домінантою. Як результат продукуються художні парадигми, які є підсумком інтелектуально-емоційного відбиття дійсності.

У дисертації обґрунтовується теза про необхідність зіставлення структури художнього концепту з моделлю ситуації. Під моделлю ситуації мається на увазі когнітивний аналог тексту, який служить основою для побудови й сприйняття тексту і є реалізацією фрейму або сценарію в конкретному мовному акті.

У роботі констатується, що когнітивний зміст багатьох концептів уточнюється (а іноді й виявляється) через зіставлення дихотомічних пар. Запропоновано й обґрунтовано методику опису художнього значення й художньої дефініції як репрезентантів лінгвокультурного коду. Художнє значення розглянуто як продукована художнім мисленням мовної особистості естетична категорія, що відбиває специфіку художнього узагальнення в слові. В роботі визначено три типи мовних образів: 1) діглосивний; 2) окказіональний; 3) узуально-актуалізований.

Ключові слова: художня картина світу, естетична категоризація, художній концепт, художня дефініція, художнє значення, мовний образ, сатирико-гумористичний нарратив, лінгвокогнітивний код.

Петрова Л.А. Художественная картина мира в русском сатирико-юмористическом нарративе начала ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Институт языковедения им. А.А. Потебни НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению концептуально-лексической системы, репрезентирующей механизмы формирования семантического пространства и концептосферы художественной картины мира в русском сатирико-юмористическом нарративе начала ХХ века. Предметом исследования являются языковые единицы, участвующие в формировании художественной картины мира и отражающие особенности лингвокогнитивной деятельности автора сатирико-юмористического текста.

Источниками анализируемого материала послужили сатирические и юмористические нарративные тексты писателей начала ХХ в. В круг значимых текстовых элементов входят языковые и речевые явления (от отдельных лексических единиц до высказываний, фрагментов текста и далее - целых текстов), семантика которых определяет их способность приобретать эстетическую нагрузку в художественном произведении. Большая часть иллюстративных данных извлечена из рассказов писателей-сатириков А.Т. Аверченко, М.М. Зощенко, И. Ильфа, Е. Петрова, П.С. Романова, Н.А. Тэффи.

В работе реконструированы особенности верификации лингвокультурологических реалий, которые определяли специфику художественной картины мира в русском сатирико-юмористическом дискурсе первой половины XX в., связанные с восприятием, пониманием и интерпретацией вербально зафиксированных эстетических смыслов, кумулированных в художественном тексте. Сопоставление индивидуальных семантико-стилистических систем позволяет выявить зависимость структуры языковых единиц, принципиальные расхождения в функции и эстетической значимости одних и тех же или однотипных языковых явлений от авторского видения мира, от творческих принципов писателя.

В диссертационном исследовании представлен базовый уровень эстетической категоризации в русском сатирико-юмористическом нарративе начала ХХ века. Его формируют объединения, в которых сконцентрированы максимально релевантные для художественного сознания того времени свойства объектов. В связи с этим под эстетической категоризацией понимается формирование смыслового потенциала понятия с учетом фактора художественного воплощения авторских интенций. Анализу подвергаются единицы, которые реализуют уровневый принцип репрезентации языкового образа. Первый уровень составляют физические характеристики описываемого объекта, задающие перцептивный план. На втором уровне перцептивный образ подвергается пространственно-образной обработке и воспринимается как целостная структура. На третьем уровне формируется экспрессивно-образная информация, передающая весь спектр многоаспектных контекстуальных связей. Частотность проанализированных лексем, их функциональная универсальность позволяют выйти за пределы индивидуально-авторских концептуально-лексических систем и развиваться в коллективном ментальном пространстве, определять механизмы лингвокогнитивных процессов.

Доказывается, что в художественной картине мира в русском сатирико-юмористическом нарративе начала ХХ века языковой образ развивает новые ассоциативные отношения, обусловленные эмоционально-психологической доминантой. В результате продуцируются художественные парадигмы, которые являются итогом интеллектуально-эмоционального отражения действительности. Лексико-семантические параметры художественных парадигм выявляют синергетические свойства языкового образа и таким образом раскрывают фрагмент целостной картины мира конкретного временного среза.

В диссертации обосновывается тезис о необходимости сопоставления структуры художественного концепта с моделью ситуации. Под моделью ситуации понимается когнитивный аналог текста, служащий основой для построения и восприятия текста и являющийся реализацией фрейма или сценария в конкретном речевом акте. На примере художественного концепта дом показаны схема метонимической антитезы, метафорическая кольцевая схема и циклическая схема.

В работе констатируется, что когнитивное содержание многих концептов уточняется (а иногда и выявляется) через сопоставление дихотомических пар. Противоположные взаимосвязанные начала, выделяемые на понятийном уровне содержательной структуры текста, создают условия для активизации мыслительных операций читателя. В этом плане показательны языковые девиации, позволяющие раскрыть комизм мнимой нормы и определить специфику информативно-смыслового поля художественной картины мира в сатирико-юмористическом нарративе начала ХХ века.

Предлагается и обосновывается методика описания художественного значения и художественной дефиниции как репрезентантов лингвокультурного кода. Художественное значение рассматривается как продуцированная художественным мышлением языковой личности эстетическая категория, отражающая специфику художественного обобщения в слове. Особый акцент делается на формировании семной структуры художественного значения. В качестве основных семантических процессов выделены следующие: актуализация сем, итерация (повторение) сем, наведение сем, поляризация сем, нейтрализация сем. Процесс преобразования значения слова в соответствии с эстетическими мотивами связывается с закономерностями создания речевых образов в художественной прозе начала ХХ века. В соответствии с этим в работе выделяется три типа речевых образов: 1) диглоссивный; 2) окказиональный; 3) узуально-актуализированный. Речевой образ не только передает специфику эстетической категоризации мира, но и объективирует культурно-релевантную информацию, заложенную в семантике языковой единицы.

Ключевые слова: художественная картина мира, эстетическая категоризация, художественный концепт, художественная дефиниция, художественное значение, речевой образ, сатирико-юмористический нарратив, лингвокогнитивный код.

Petrova L.A. Artistic Picture of the World in Russian Satirical and Humorous Narrative Prose in the Early XX^th century. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Doctor of Philology in Speciality 10.02.02. - Russian language. - O.O. Potebnya Institute of Linguistics of National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The present dissertation deals with the study of the system of concepts and lexical units that represents mechanisms creating semantic space and conceptual sphere in the artistic picture of the world in Russian satirical and humorous narrative prose in the early XX^th century.

The present work reconstructs characteristic features of verifying those linguistic and cultural realities of life that determined specificity of the artistic picture of the world in Russian satirical and humorous discourse in the first half of the XX^th c. and which were connected with perception, understanding and interpretation of verbally fixed aesthetic meanings accumulated in a literary fiction text.

The dissertation provides a research of the basic level of aesthetic categorization in Russian satirical and humorous narrative prose in the early XX^th c. which is formed by groups of objects' features maximally relevant for the artistic conscience of the time. In this connection, aesthetic categorization is defined as formation of the notional semantic potential with regard to the factor of the artistic realization of author's intentions.

There is suggested and substantiated a technique of describing artistic value and artistic definition as representatives of the linguistic and cultural code. Artistic value is treated as an aesthetic category produced by a language personality's artistic thinking and reflecting artistic generalization specificity in a word. A special accent is placed on the artistic value semic structure formation.

There are three types of speech images discussed in the present work: 1) diglossive; 2) occasional; 3) usus-actualized. Speech image does not only convey aesthetic categorization of the world but also objectivizes culturally relevant information contained in the linguistic unit semantics.

Key words: artistic picture of the world, aesthetic categorization, artistic concept, artistic definition, artistic meaning, speech image, satirical and humorous narrative prose, linguistic and cognitive code.

Размещено на Allbest.ru