Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

УДК 81'04:81'373.611:81'28=811.11

АВТОРЕФЕРАТ

Ягупова Лариса

Миколаївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германської філології Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор Каліущенко Володимир Дмитрович, Донецький національний університет, декан факультету іноземних мов, кафедра германської філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Левицький Віктор Васильович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра германського, загального і порівняльного мовознавства, завідувач кафедри доктор філологічних наук, професор Петренко Олександр Дем'янович,

Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, декан факультету іноземної філології, кафедра теорії і практики перекладу та соціолінгвістики, завідувач кафедри доктор філологічних наук, професор Іщенко Ніна Григорівна, Національний технічний університет України “КПІ”, кафедра теорії, практики та перекладу англійської мови,професорЗахист відбудеться “23” квітня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “2” березня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради к.філол.н. Л. В. Клименко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Історичний словотвір належить до галузей германістики, які зазнали в останні десятиліття помітних змін. Ці зміни стосуються принципів і методики синхронно-історичного словотвірного аналізу. Їх апробовано із середини 80-х років германістами Німеччини (Б. Айхлер, Б. Брендель, M. Габерманн, Б. Дерінґ, Р. Дерферт, Ш. Мозер, П. O. Мюллер, Г-П. Прелль, Р. Фріш, М. Шеббен-Шмідт) під час реалізації наукових проектів із дослідження ранньонововерхньонімецької (далі - рнвн.) мови. Нові принципи покладено в основу написання нової граматики рнвн. мови, що вийшла друком у 1987 р. і ґрунтується на корпусі текстів (Wegera, 1987).

Вищеназвані проекти об'єднують зусилля, спрямовані на подолання етимологічно й передусім семасіологічно спрямованої перспективи, закладеної у працях молодограматиків (В. Вільманнс, В. Генцен, Ф. Kлуґе, Г. Пауль). Незважаючи на визнання з боку сучасних лінгвістів безперечної значущості цих праць через багатий мовно-історичний матеріал (пор.: Г. Г. Мунскe, П. O. Мюллер, П. фон Поленц), учені наголошують, що в них недостатньо уваги приділено семантичним питанням. У семасіології панував атомістичний підхід (Огуй, 1998), основною ж метою було спостереження за ізольованими елементами і їхнім розвитком упродовж тривалого часу (Каліущенко, 1996; Habermann, 2002). Функціональні аспекти відігравали у молодограматичних історичних студіях, присвячених словотвору, підпорядковану роль. Однак Г. Пауль писав, що для класифікації споріднених явищ і для визначення способів творення у різні епохи слід враховувати усі можливі морфологічні й функціональні ознаки цих явищ. Недоліки аналізованих розвідок були зумовлені передусім загальним низьким рівнем розробленості проблем семантики в мовознавстві. Однак історичні дериватологи не можуть ігнорувати вищезгадані праці.

Визначальною рисою дослідження історичного словотвору німецької мови на сучасному етапі є посилений інтерес учених до мови середньоверхньонімецького (далі - свн.) періоду. Попри досягнення, які існують у цій галузі (K.-П. Веґера, Б. Герберс, К. Ґанслмайер, Г. Зібурґ, Г.-Й. Зольмс, В. Д. Каліущенко, Т. Кляйн, K. Kроненберґер, А. Ляйпольд, П. O. Мюллер, Г.-П. Прелль, У. Рінґ), система іменникового префіксального словотвору свн. мови залишається дотепер у значній мірі мало дослідженою ланкою історичного словотвору.

Германісти Німеччини мають на меті написання нової наукової граматики свн. мови, про яку йдеться від 1991 року. Як складові частини цього проекту вийшли друком лише дві монографії (Herbers, 2002; Leipold, 2006). Вони присвячені аналізу префіксальних і суфіксальних дієслів у корпусі свн. рукописів, структурованих за часовими відрізками і діалектними ареалами.

Історично-лінгвістичні студії в царині германістики відроджуються також в Україні (І. Р. Буніятова, Р. В. Васько, В. Д. Каліущенко, В. В. Левицький, О. Д. Огуй, В. Г. Таранець, І. С. Шевченко). Між тим розвідки в галузі свн. словотвору, які б ґрунтувалися на великому за обсягом репрезентативному корпусі автентичних рукописів, залишаються, навіть у Німеччині, поодинокими спробами. Саме цим зумовлена актуальність пропонованої дисертації.

Розвиток лінгвістичної теорії взагалі і теорії словотвору зокрема, набутий досвід у царині словотвірного аналізу щодо рнвн. і нововерхньонімецької (далі - нвн.) мови дозволили приступити до розв'язання завдання, яке вперше поставлено в українській германістиці: відтворити префіксальний іменниковий словотвір свн. мови як динамічну систему, що розвивалася у часі.

В історичному словотворі німецької мови існує уявлення про свн. префіксальну систему як цілісне явище, однак відсутні дослідження префіксальних іменників з урахуванням часового й територіального чинників свн. періоду. Це зумовлено у свою чергу відсутністю корпусозорієнтованих праць, побудованих на новому мовно-історичному фундаменті, які б повно представили префіксальний іменниковий словотвір свн. мови cаме з цього погляду. Тому в монографії (Ягупова, 2007) і в дисертації зроблено спробу заповнити лакуну, яка існує в історичному словотворі вибраного сегмента: установити джерела інновацій, дослідити графічну варіативність словотворчих елементів, латинсько-середньоверхньонімецькі паралелі, тенденції розвитку окремих словотвірних типів.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація є складовою частиною комплексної наукової держбюджетної теми факультету іноземних мов Донецького національного університету “Семантичні дослідження мовних одиниць різних рівнів у типологічному, зіставному і діахронічному аспектах” (шифр № 07-1 вв/74, номер державної реєстрації 0104U002166).

Мета дослідження полягає в тому, щоб максимально вичерпно представити шляхи розвитку, поширення в часі і територіальну варіативність системи префіксальних іменників упродовж середньоверхньонімецького періоду і в такий спосіб подати аналізовані похідні іменники як динамічну систему.

У зв'язку з цим необхідним постає розв'язання таких основних завдань:

1) обґрунтувати доцільність дослідження словотвору свн. мови на основі автентичних рукописів, а не відредагованих текстів, які створюють хибне враження про стандартизацію свн. мови і синхронізують мову трьох століть;

2) простежити кількісну і якісну динаміку щодо розвитку словотвірних типів і функційного навантаження іменникових префіксів;

3) визначити зміни в інвентарі словотворчих морфем, за допомогою яких утворено префіксальні іменники;

4) проаналізувати динаміку поширення досліджуваних мовних явищ за внутрішніми часовими відрізками і діалектними ареалами свн. періоду; показати на прикладі префіксальних іменників варіювання словотвірної системи, зумовлене діалектними й часовими розбіжностями, частково також - жанровим чинником;

5) дослідити системність мовного розвитку, а саме: конкуренцію й синонімію за участю префіксальних іменників, процеси зникнення і/або появи певних конкурувальних утворень і синонімів;

6) розробити класифікацію рангів мотиваційних баз, з тим щоб скласифікувати аналізовані лексеми як похідні або непохідні (умотивовані або семантично неподільні) слова і в такий спосіб забезпечити семантичний аналіз дериватів;

7) інвентаризувати й описати графічні варіанти префіксів (як додаткове завдання - установити графічну варіативність суфіксів і частотних кореневих морфем у складі аналізованих прикладів префіксальних іменників); дослідити процеси скорочення кількості графічних варіантів префіксів упродовж свн. періоду, зв'язок графічної варіативностї префікса з мовно-географічним і часовим чинниками;

8) виокремити латинсько-середньоверхньонімецькі паралелі в царині префіксальних іменників із метою порівняння відповідних словотворчих засобів;

10) установити функційне навантаження іменникових префіксів і структурувати функціональні класи похідних лексем на засадах словотвірного типу.

Особливу увагу приділено аналізу поширення окремих словотвірних типів, частотних іменників у часових проміжках і діалектних ареалах, порівнянню з іншими періодами розвитку німецької мови.

Виходячи з трьох ключових моментів - словотвірного, діахронічного, територіального, - в дисертації постало також завдання аналізу конкурувальних утворень, словотвірних спільнокореневих синонімів, їхньої поширеності за часом у певному діалектному ареалі, а також обмежень, які виникають у цьому зв'язку. Це дозволило зробити відповідні висновки про зміни, яких зазнала система префіксального іменникового словотвору впродовж свого розвитку.

Об'єктом роботи є префіксальний іменниковий словотвір середньоверхньонімецької мови.

Предмет дисертаційного дослідження - діалектна варіативність і динамічність префіксальної системи іменникового словотвору у середньоверхньонімецький період.

Основний емпіричний матеріал отримано шляхом суцільного добору префіксальних іменників і їхніх мотиваційних баз із репрезентативного електронного дослідницького корпусу автентичних рукописів - 79 пам'яток (загальним обсягом у 767 567 словоформ), що репрезентують різні типи й жанри текстів свн. періоду. Для аналізу походження й розвитку словотворчих морфем залучено етимологічні словники німецької мови (Duden, 2001; Kluge, 1989; Pfeifer, 1997) й окремі лінгвістичні праці (Левицький, 2006; Таранець, 1999; Doerfert, 1994; Schwarz, 1986). Допоміжним джерелом визначення тенденцій розвитку впродовж більшого, ніж середньоверхньонімецький, періоду, слугували історичні словники (Grimm, 1984; Paul, 1960; Schьtzeichel, 1995). Порівняння отриманих даних із даними найбільш повних і авторитетних лексикографічних джерел сучасної німецької мови (Duden “Das groЯe Wцrterbuch der deutschen Sprache”; A. Ruoff. Hдufigkeitswцrterbuch gesprochener Sprache…; Wцrterbuch der deutschen Gegenwartssprache / R. Klappenbach, W. Steinitz) дозволило виокремити свн. лексеми, які вийшли з ужитку, і проаналізувати кількісні і якісні зміни, що їх зазнала система префіксальних іменників упродовж тривалого періоду.

Джерелом пошуку префіксальних іменників на попередньому етапі дослідження слугував тритомний словник свн. мови (Lexer, 1992). Зібрання лексем, зафіксованих у ньому, залучено для порівняння з основним ілюстративним корпусом префіксальних іменників, дібраних із відповідних рукописів. Крім того, словник М. Лексера слугував допоміжним засобом тлумачення аналізованих іменників і перекладу прикладів із рукописів.

На першому етапі з корпусу рукописів було дібрано всі приклади іменників, до складу яких входить префікс, - понад 9 300 слововживань близько 700 лексем. Цей ілюстративний корпус використано у повному обсязі для узагальнень щодо графічної варіативності префіксів, у певних випадках також - щодо часового й діалектного поширення словотворчих афіксів. На наступному етапі визначено останній дериваційний крок для кожного слововживання через зіставлення похідних іменників і можливих мотиваційних баз. У такий спосіб корпус слововживань і лексем подвоюється за рахунок прикладів базових лексем. Їхня загальна кількість становить понад 18 600 прикладів уживання 1 400 лексем. На цьому етапі було сформовано основний корпус іменників і їхніх прикладів. До нього увійшли іменники, однозначно утворені за допомогою префіксації, або такі, що можуть вважатися подвійно умотивованими (понад 2 600 прикладів уживання близько 300 лексем).

Основний текст дисертації містить понад 400 текстових прикладів із рукописів, які не лише засвідчують наявність того чи іншого похідного утворення в корпусі пам'яток, але й підтверджують у певних випадках, разом із твірним, ранг бази, свідчать про графічну варіативність словотворчих і кореневих морфем, сприяють розкриттю парадигматичних і синтагматичних властивостей частотних дериватів.

Методи й прийоми аналізу. Багатоаспектність дослідження зумовила застосування цілого комплексу методів і прийомів лінгвістичного аналізу. З-поміж них перевагу надано елементам порівняльно-історичного аналізу - для встановлення середньоверхньонімецько-латинських паралелей, порівняння з іншими періодами розвитку німецької мови, що дозволило визначити динаміку розвитку префіксальних іменників; лінгвогеографічному методу - для визначення територіального поширення певних мовних явищ; індуктивному і дедуктивному описовому методам - для інвентаризації, класифікації й опису як окремих словотворчих морфем і явищ, так і відповідних узагальнень і висновків щодо шляхів поширення й змін в інвентарі іменникових префіксальних утворень; елементам компонентного аналізу - для більш точної семантичної характеристики окремих лексем і словотвірних типів; контекстуального аналізу, який сприяв уточненню функційного навантаження окремих префіксів і лексичного значення відповідних слів; дистрибутивного аналізу - для вивчення похідних іменників з погляду їхньої сполучуваності, а також для встановлення можливої сполучуваності кореневих і/або афіксальних морфем між собою. Під час дослідження семантичних особливостей важливу роль відіграв трансформаційний аналіз, необхідний для формулювання словотвірних парафраз, установлення напрямку мотивації, з'ясування вмотивованості - невмотивованості досліджуваних утворень і зарахування іменників до певних словотвірних типів і функціональних класів. Кількісний аналіз був допоміжним засобом, який залучено для ілюстрації різних положень і висновків, починаючи від інформації про кількість лексем в абсолютних числах і їхню частотність і до характеристики поширення певних мовних явищ за часовими відрізками і діалектними ареалами. В такий спосіб кількісний аналіз сприяв відтворенню мовної реальності вибраного історичного сегмента.

Сукупність вищеназваних методів і прийомів лінгвістичного аналізу, а також репрезентативний емпіричний матеріал дослідження забезпечують достовірність висновків і спостережень, об'єктивність отриманих результатів.

Методологічною основою дослідження є корпусна лінгвістика, яку учені визнають не лише методом лінгвістичного дослідження, а й теорією, тому що узагальнення в цій галузі нерідко призводять до якісних змін у тлумаченні мовних явищ. Дисертація ґрунтується також на системно-функціональному підході до їхньої інтерпретації.

Теоретичним підґрунтям слугують фундаментальні положення, розроблені у працях німецьких германістів - К.-П. Веґери, Г.-Й. Зольмса, Т. Кляйна, які наголошують, що наше знання про свн. словотвір залишається обмеженим, принаймні коли йдеться про нові методики словотвірного аналізу, застосовані переважно щодо мови рнвн. і нвн. періодів.

Наукова новизна дослідження зумовлена об'єктом, предметом, методологією, методами й прийомами лінгвістичного аналізу і полягає в тому, що вперше дослідження ґрунтується на аналізі репрезентативного корпусу автентичних свн. рукописів, завдяки яким зроблені висновки набувають важливих модифікацій і доповнень; електронний корпус пам'яток, покладений в основу дисертації, охоплює весь свн. період (1050-1350 роки). Розподіл на внутрішні часові відрізки дозволив спростувати уявлення про свн. період як про синхронний зріз мови, про свн. словотвір - як статичне, територіально й хронологічно не диференційоване явище, вперше показати динаміку розвитку, змінюваність (діахронію) мови у царині префіксального іменникового словотвору у межах одного - середньоверхньонімецького - періоду. Новим постає створення дослідницького корпусу, розподіленого за діалектними ареалами, який репрезентує не лише південнонімецькі діалекти, що бралися майже винятково до уваги у розвідках попередників, але також середньонімецькі діалекти. Такий розподіл надав можливості побачити варіативність свн. мови. Уперше в германістиці з погляду корпусної лінгвістики проведено багатоаспектний аналіз усієї системи іменникового префіксального словотвору свн. мови.

Основну гіпотезу дисертації репрезентує положення про відсутність у свн. період єдиної (наддіалектної) літературної мови.

До постулатів дослідження належить знання про змінюваність мови взагалі і про процеси розвитку кожної окремої мови зокрема, а також - про варіативність мови, під якій розуміється передусім регіонально зумовлена варіативність.

Відповідно до поставленої мети, визначених завдань на захист винесено такі положення:

1. Середньоверхньонімецький період, що тривав три століття, є діахронним зрізом німецької мови, якому притаманна динаміка й варіативність. Середньоверхньонімецький словотвір виявляє значну варіативність щодо продуктивності окремих префіксів, їхнього написання, часу появи / зникнення певних префіксальних іменників тощо. Достовірним першоджерелом дослідження історичного словотвору, що дозволяє побачити динаміку й варіативність, є корпус автентичних рукописів, структурований за часовими відрізками, діалектними ареалами й текстово-формним чинником.

2. Становлення системи словотвору німецької мови відбувається переважно під впливом дериваційних інновацій з півдня. У певних випадках процес просування префікса на північ завершується його поширенням у середньонімецьких діалектах і зникненням з ужитку у південнонімецькому ареалі.

3. Префіксальна система іменникового словотвору свн. мови успадкувала структурну організацію префіксальної системи двн. періоду й розвинула її за рахунок переходу до класу словотворчих афіксів прийменника after і прикметника misse. Тож до іменникових префіксів свн. мови слід зарахувати високопродуктивні афікси un- i ge-, а також словотворчі морфеми в-, ab-, after-, misse-, ur-, яким не притаманний високий ступінь продуктивності. Словотвірні типи за участю в-, ab-, after-, misse- швидко набувають архаїчності і тому не потрапляють до нового для свн. періоду типу тексту, яким постає грамота.

4. Формування однотипних функціональних класів іменників за допомогою різних префіксів спричинило конкуренцію окремих словотвірних типів. Синонімія за участю префіксальних іменників зумовлена часовим, діалектним і жанровим чинниками.

5. Словотвірна система німецької мови розвивалася впродовж свн. періоду як сукупність діалектних систем, поширених у верхньонімецькому ареалі, що взаємодіяли між собою. Іменникові префікси виявляють у корпусі рукописів значну графічну варіативність, зумовлену діалектним і часовим чинниками. Це свідчить про відсутність у досліджуваний період єдиної наддіалектної літературної мови як такої. До кінця свн. періоду кількість графічних варіантів префіксів скорочується.

6. Деяким префіксам властива плеонастичність, або функційна спустошеність. Словотвірні плеоназми більш характерні для південнонімецьких, ніж середньонімецьких, діалектів. Іменники із плеонастичним ge- впродовж свн. періоду розвиваються у напрямку ідіоматизації.

7. Для свн. періоду характерне поступове відмирання певних словотвірних типів, яке завершується в подальшому переходом відповідних іменників до класу простих лексем. Цей процес проходить у свн. період етап набуття іменниковими утвореннями семантичної неподільності.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є внеском у теорії історичного словотвору, історичної семантики, теорії номінації і корпусної лінгвістики. У дисертації створено нову модель опису історичного словотвору. В такий спосіб започатковано новий напрям його дослідження на принципово нових засадах. Зроблено теоретичні висновки й узагальнення, які стосуються мало досліджуваної галузі - свн. словотвору взагалі й іменникового префіксального словотвору цього мовно-історичного періоду зокрема. Теоретичні висновки й узагальнення щодо системи префіксального іменникового словотвору свн. мови, дослідженого з погляду графічної варіативності, морфологічних властивостей, але передусім у функціонально-семантичному аспекті, мають теоретичне значення для подальших розвідок із свн. мови.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання теоретичних положень, висновків, емпіричного матеріалу дослідження в теоретичному курсі з “Історії німецької мови” - розділах, присвячених розвитку жанрів і типів тексту, фонологічної системи, словотвору, лексичного складу свн. мови, - в курсах за вибором вищого навчального закладу або студента “Історична діалектологія” - розділах “Надрегіональна писемна мова й діалект у свн. період”, “Середньоверхньонімецькі діалекти”, “Історична семантика”, “Історична прагматика”, для написання підручників, посібників, практикумів для студентів і аспірантів.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в монографії “Мовно-географічна варіативність системи середньоверхньонімецьких префіксальних іменників” (26,5 др. арк.), а також у 60 одноосібних публікаціях, у т.ч. - у 31 статті, 27 із яких вийшли друком у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і 29 збірниках матеріалів конференцій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження пройшли апробацію під час 41 конференції, а саме: Міжнародної конференції, присвяченої науковій спадщині професора М. Д. Степанової і її подальшому розвитку: до 100-річчя від дня народження (Москва, 1999), Шостої Міжнародної конференції комісії зі слов'янського словотвору при Міжнародному комітеті славістів “Проблемы теории и истории славянского словообразования” (Мінськ, 2003), “Языковые категории: границы и свойства” (Мінськ, 2004), Міжнародної конференції “Стилистика и теория языковой коммуникации”, присвяченої 100-річчю від дня народження І. Р. Гальпєріна (Москва, 2005), “Номинация и дискурс” (Мінськ, 2006), міжнародних наукових конференцій - “Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мові як іноземній” (Полтава, 2000), “Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика й словотвір)” (Донецьк, 2001), з функціональної лінгвістики (Ялта, 2001-2007), імені проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2003-2005), Української спілки германістів вищої школи (Київ, 2005-2006), “Актуальні проблеми германської філології”, присвяченої 70-річчю від дня народження професора, доктора філологічних наук В. В. Левицького (Чернівці, 2008), міжнародних науково-практичних конференцій Асоціації українських германістів (Донецьк, 1996, 2007; Біла Церква, 2001; Львів, 2003, 2005-2006; Харків, 2004), міжнародних лінгвістичних семінарів “Компаративістика і типологія у сучасній лінгвістичній науці: здобутки і проблеми” (Донецьк, 2002-2007), Українсько-баварського конгресу „Ukrainisch-bayerische Beziehungen: Germanistik im Spannungsfeld zwischen Kultur, Politik und Wirtschaft“ (Львів, 2002), Других всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читань (Донецьк, 2002), всеукраїнських наукових конференцій “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002), “Сучасні тенденції розвитку лінгвістики та європейської і американської літератур” (Черкаси, 2004), регіональної науково-методичної конференції “Методические концепции обучения иностранным языкам в вузе” (Донецьк, 1996), наукових конференцій професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (Донецьк, 2001; 2003; 2005).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, додатків, списку теоретичних, лексикографічних та енциклопедичних джерел, джерел прикладів. Загальний обсяг дисертації - 513 сторінок (обсяг основного тексту - 390 сторінок). Допоміжним засобом унаочнення результатів дослідження слугують таблиці.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історичні та теоретичні засади дослідження словотвору” уточнено поняття “синхронія” і “діахронія”, “статика” і “динаміка”, проаналізовано стан дослідження різних періодів розвитку німецької мови, спростовано з погляду нової наукової парадигми поширену дотепер теорію про існування вже у свн. період єдиної наддіалектної літературної німецької мови, викладено основні положення корпусної лінгвістики, окреслено поняттєвий апарат дослідження.

1. Зміна парадигми від етимологічно-діахронічної до історично-синхронічної у дослідженні історичного словотвору висуває на перший план питання про співвідношення між синхронією й діахронією, статикою й динамікою. Ці поняття детально розглянуто у працях багатьох учених (В. В. Акуленко, Г. О. Винокур, М. Докуліл, М. М. Гухман, Г. Ґлінц, Є. А. Карпіловська, Р. Келлер, Г. А. Клімов, Н. М. Корбозерова, Е. Косеріу, К. А. Левковська, Г. Маршан, В. Матезіус, Г. П. Нещименко, О. Д. Огуй, А. Сеше, Ф. де Соссюр, І. С. Улуханов, У. Л. Чейф, Л. Р. Щерба, Р. Якобсон). Питання співвідношення синхронії й діахронії вирішували впродовж тривалого часу по-різному: від абсолютного заперечування зв'язку між ними (Ф. де Соссюр) до ствердження, що діахронія є складовою частиною синхронії (С. Д. Кацнельсон).

Багато лінгвістів вважають давньоверхньонімецький (далі - двн.), свн., рнвн., нвн. періоди “синхронними зрізами” німецької мови, виходячи вочевидь із соссюрівського протиставлення вісі одночасності, що відображає стан мови, й вісі послідовності. Такий підхід характерний для більшості історичних граматик (Дж. A. Aшер, Г. де Боор, K. Вайнгольд, Р. Віснієвські, K. A. Ган, Г. Mетткe, В. Mіхельс), а також для інших розвідок, що ґрунтуються винятково на аналізі словникової вибірки або видань, написаних унормованою, стандартизованою свн. мовою. При цьому лінгвісти уникають подальшого поділу великого часового відрізка на менші сегменти (пор.: М. В. Андрейчикова, Т. С. Богомазова, Н. Н. Васіна, Л. М. Глізеріна, А. В. Гутнікова, Е. Еманн, Н. Т. Калініна, Г. Клоокe, Н. С. Кускова, Д. С. Масанділова).

Звичайно, коли матеріалом дослідження стає окрема пам'ятка (Schwarz, 1986) або період часу, обмежений 50 або навіть 100 роками (Besch, 1976; Bьrgisser, 1983; Habscheid, 1997), можна говорити про синхронію, хоча виникають й інші випадки, коли лінгвісти, досліджуючи досить короткий відрізок часу, вважають його таким, що належить до діахронічного розгляду (Медведовська, 2003).

Вивчення окремо взятого мовно-історичного періоду розвитку німецької мови, яким є свн. період, не виключає, а навпаки передбачає синтез синхронного й діахронного підходів, який “забезпечує вивчення структури у поєднанні з процесом змінювання” (Степанов, 1979). Саме значна тривалість у часі, а внаслідок цього - суттєві зміни, що їх зазнає словотвір упродовж усього свн. періоду, дають підстави К.-П. Веґері писати про діахронію трьох століть, а медієвістам, які базують свої розвідки на корпусі автентичних рукописів, - розглядати кожний внутрішній відрізок свн. періоду як синхронну систему (Herbers, 2002).

Аналізуючи синхронічний стан словотвору, необхідно брати до уваги особливості й тенденції його розвитку. Їхнє виявлення можливе через експлікацію контрасту між окремими синхронними зрізами. Поряд з уявною статикою, притаманною синхронним зрізам, слід зважати на динаміку словотвору, яку виражають зміни у складі словотворчих морфем, їхньої продуктивності, зникненні одних й активізації інших словотвірних типів, підвищеній частотності окремих лексем і словотвірних типів, зумовленій часовим і діалектним чинниками, іноді також - жанрами й типами текстів.

Єдність статики й динаміки, необхідність поєднання синхронічного підходу з діахронічним є очевидними, тому в дисертації здійснено синхронічний аналіз префіксальних іменників в окремих рукописах і внутрішніх часових проміжках свн. періоду. Відмінності, які можна виявити лише порівнюючи один внутрішній часовий проміжок, один діалектний ареал, одні жанри й типи текстів з іншими, відображають внутрішню динаміку досліджуваного періоду.

З погляду діахронічного підходу аналіз кожного префікса доповнює порівняння з іншими мовно-історичними періодами. Отримані дані наведено у таблицях, які унаочнюють поширення окремих афіксів, їхніх графічних варіантів за часом й у певних діалектних ареалах. У дисертації показано розвиток семантики окремих словотвірних типів і напрямок поширення обговорюваних мовних явищ у німецькомовному регіоні.

Дослідження свн. дослідницького корпусу рукописів, структурованого за часовими відрізками і діалектними ареалами, урахування жанру і/або типу тексту сприяє виявленню й аналізу поширення конкурувальних утворень і синонімів.

2. Традиції діахронічного дослідження мови, закладені Я. Ґріммом, були і залишаються джерелом, що спонукає багатьох дослідників на історичні й порівняльно-історичні студії взагалі (І. Р. Буніятова, В. Б. Бурбело, Р. В. Васько, М. М. Гухман, В. С. Данилич, О. С. Кубрякова, В. В. Левицький, О. Д. Огуй, Г. Пенцль, М. М. Полюжин, Н. М. Семенюк, І. А. Сізова, В. Г. Таранець) і на розвідки в царині історичного словотвору, з урахуванням різних періодів розвитку німецької мови, зокрема (В. Д. Каліущенко, В. М. Павлов).

З погляду нових методів і методик аналізу, що їх розроблено й апробовано німецькими дослідниками на матеріалі нвн. (Г. Велльманн, І. Кюнгольд, E. Мюллер-Болльгаґен, Л. Ортнер) і рнвн. мови (К.-П. Веґера, Р. Дерферт, Г.-П. Прелль, O. Райхманн), словотвір свн. мови перебував до останнього часу у затінку. Про необхідність дослідження свн. мови по-новому ідеться лише від початку 90-х років ХХ ст. Окремі аспекти проекту, спрямованого на написання нової наукової граматики свн. мови, обґрунтували К.-П. Веґера, K. Ґертнер, Г. Зібурґ, Г.-Й. Зольмс, T. Кляйн, Г.-П. Прелль. Словотвір свн. мови знаходиться у центрі уваги й іншого проекту, що ґрунтується на матеріалі грамот ХІІІ ст. і доповнює перший проект (К. Ґанслмайер, K. Кроненберґер, П. O. Мюллер, У. Рінґ).

Дотепер є рідкісними спроби лінгвістів розглянути окремі діалекти попередніх епох із нового мовно-історичного погляду: Г. Зібурґ аналізує похідні іменники у ріпуарських (західносередньонімецьких) пам'ятках ХІІІ-XVII ст. і лише частково приділяє увагу свн. періоду. Учені, які до Г. Зібурґа вивчали рнвн. cловотвір на матеріалі текстів одного автора (П. O. Мюллер) або фахових текстів (Б. Айхлер, Б. Дерінґ), зосередили увагу на південнонімецькому ареалі. У корпусі грамот ХІІІ ст., який досліджують К. Ґанслмайер, П. O. Мюллер, У. Рінґ, представлено усі діалектні ареали зазначеного часу, однак він обмежений у часі й репрезентує лише один тип тексту.

3. Упродовж тривалого часу германісти вважали, що вже у свн. період існувала єдина літературна мова. Наведені ж у дисертації дані репрезентують неоднозначну й розмаїту картину свн. мовної дійсності навіть в одній пам'ятці. Проведений аналіз першоджерел спростовує теорію існування єдиної наддіалектної літературної мови у досліджуваний період і свідчить про те, що термін “середньоверхньонімецька мова” є збірним поняттям щодо групи діалектів свн. періоду.

Сучасна медієвістика пропонує нові підходи до вивчення історичного словотвору взагалі і свн. словотвору зокрема: основою словотвору, в якому беруться до уваги варіативність і зміни, повинен бути текстовий корпус, структурований за часом, діалектним ареалом і жанрами (типами текстів).

4. Одне з визначальних понять дисертації - дослідницький корпус - спрямоване передусім на вивчення певних аспектів функціонування мовної системи у свн. період. Щоб вважатися достовірною емпіричною базою дослідження, він має бути репрезентативним, структурованим і повним. Останнє означає, що текстів повинно бути достатньо багато, “щоб відобразити всі релевантні властивості проблемної галузі” (Карпіловська, 2003).

Дослідницький корпус дисертації створено на основі так званого Бохумського корпусу, укладеного німецькими лінгвістами (Wegera, 2000) (350 текстів базового й додаткового корпусів електронних (комп'ютерних) версій автентичних свн. рукописів). Згідно із принципом структурованості весь корпус рукописів розподілено за 5 часовими відрізками, позначеними в дисертації римськими числами (1050-1150 рр. (часовий відрізок І), 1150-1200 рр. (ІІ), 1200-1250 рр. (ІІІ), 1250-1300 рр. (IV), 1300-1350 рр. (V)); 9 діалектними ареалами, позначеними в дисертації арабськими числами (загальнопівденнонімецький (діалектний ареал 0), баварський (1), баварсько-алеманський перехідний (швабський) (2), алеманський (3), західносередньонімецький (4), середньофранкський (4а), рейнськофранксько-гессенський (4b), гессенсько-тюрінґенський (східносередньонімецький) (5), східнофранкський (6)) і текстово-формним чинником (віршовані тексти, грамоти, проза). Дослідження структурованого в такий спосіб корпусу рукописів дозволив спростувати уявлення про свн. період як синхронний зріз німецької мови, якому притаманна статика, і відтворити префіксальний іменниковий словотвір як динамічну систему, якій властиві змінюваність і варіативність.

5. Інше поняття - щільність мотивації - було вперше застосовано щодо встановлення просторово-часового відношення між словотвірною базою й дериватом під час дослідження словотвору рнвн. мови (Habermann, Mьller, 1987). Критерій щільності мотивації дозволяє класифікувати аналізовані лексеми як похідні або непохідні слова, забезпечує семантичний аналіз дериватів, однак відповідна класифікація може мати лише приблизний характер. Визначення щільності мотивації відіграє важливу роль у встановленні словотвірних типів, а отже, - словотвірних функцій похідних іменників, подвійно вмотивованих утворень, семантично неподільних лексем, у розподілі дериватів за функціональними класами.

Для аналізу мотиваційних відношень між дериватом і його можливою базою запропоновано 6 рангів мотиваційних баз, релевантних за таких умов.

Ранг 1: база наведена в тому ж рукописі, що й дериват.

Ранг 2: база міститься в тексті, що є близьким за часом та місцем написання.

Ранг 3: база засвідчена в рукописі, що є близьким за часом.

Ранг 4: база наведена в тексті, що є близьким за місцем появи.

Ранг 5: база міститься в текстах, віддалених за часом та місцем написання.

Ранг 6: база відсутня в дослідницькому корпусі, однак її зафіксовано у словниках свн. мови.

Чим нижчий ранг бази, тим вищий рівень мотивації. Якщо база наведена в тому ж рукописі, що й дериват, ідеться про добре вмотивовану похідну лексему. Іноді словотвірну базу засвідчено за межами тексту - у пам'ятках, віддалених за часом та місцем появи, або вона взагалі не зафіксована у дослідницькому корпусі. Тоді стає необхідним звернутися до лексикографічних джерел свн. мови, кваліфікувати похідний іменник як недостатньо вмотивований (ранг бази 6), а його значення як таке, що поступово розвивається у напрямку ідіоматизації. Якщо в рукописі представлені як безафіксальна, так і суфіксальна бази, між ними встановлюються кількісні реляції: статус мотиваційної бази отримує та з них, яка частіше наводиться в тексті. За умови відносного або повного паритету, а також якщо обидві уживаються в поодиноких випадках (зокрема, за межами контексту) або якщо вони взагалі не зафіксовані, йдеться про подвійну мотивацію.

Щодо історичних періодів розвитку німецької мови слід зважати на чинник випадковості під час упорядкування баз похідних іменників за рангами (М. Габерманн). Hе всі рукописи, що входять у текстовий корпус, існують у повному обсязі, тому цілком можливо, що база деривата зафіксована в уривках або пам'ятках, які не увійшли до корпусу. Під час історичних досліджень необхідно враховувати той факт, “що відсутність лексеми у пам'ятках не завжди свідчить про її відсутність у лексичній системі минулого” (Kleszczowa, 1999).

Серед морфологічно і семантично вмотивованих дериватів виокремлено й досліджено групу словотвірних іменникових плеоназмів, сутність яких полягає у надлишковості, функційній спустошеності словотворчого афікса.

Фактичний матеріал свідчить про те, що деякі утворення є морфологічно вмотивованими, натомість вони втратили семантичний зв'язок із відповідною словотвірною базою. Такі лексеми визначено в роботі як семантично неподільні іменники. Їхнє дослідження постає важливим саме з погляду динаміки розвитку, притаманній префіксальній системі свн. періоду.

Для дослідницького корпусу, структурованого за часовими відрізками, діалектними ареалами, формою, жанрами й типами тексту, постає логічне питання про взаємовідношення в межах словотвірної системи одного історичного зрізу. Зокрема, у царині іменникового словотвору свн. мови важливою є експлікація системного характеру зв'язків через установлення синонімії, відношень конкуренції між словотвірними типами, а також аналіз сполучуваності частотних префіксальних іменників.

У другому розділі “Іменники малопродуктивних словотвірних типів” проаналізовано лексеми з в-, ab-, after-, misse-, ur-, визначені в дисертації як малопродуктивні.

2.1. Іменники з префіксом a-. Дібрані з корпусу рукописів іменники, утворені за допомогою префікса в- (8 лексем = 42 слововживання), не є, як правило, частотними. Більшість із них утворюють лексичні паралелі з латинськими (далі - лат.) еквівалентами. Щодо інших лексем, то не виключено, що вони - калька з латини, а отже зберігаються реляції на словотвірному рівні: свн. в- відповідає лат. в- (ad-), in-, co-. Префікс в- реалізується в рукописах у складі вибраних іменників як а-, б- та в-. Графічний варіант а- характерний для переважної більшості лексем і відповідних слововживань.

Пік продуктивності префікса в- припадає на першу половину свн. періоду і триває до середини ХІІІ ст. Найширша географія властива префіксальним іменникам з в- у пам'ятках, датованих саме першою половиною ХІІІ ст.: аналізовані деривати наводяться в усіх 4 діалектних ареалах південнонімецького регіону і в одному середньонімецькому (ріпуарському) рукописі, тобто уживання похідних іменників з в- обмежено майже винятково південнонімецькими діалектами. Вочевидь ідеться про тенденцію, характерну для періоду становлення системи словотвору німецької мови: інноваційні процеси нерідко починалися з півдня (і це незважаючи на те що латина була в ужитку в усьому німецькомовному регіоні). Тож можна припустити, що через територіальні, а отже мовленнєві, контакти в- поширилося первісно з лангобардської мови, через латину, на південнонімецький діалектний ареал Учені припускають, наприклад, що саме “в лангобардській і близьких їй діалектах почався другий пересув приголосних” (Левицький, 2006), і що існують певні “лангобардсько-верхньонімецькі збіги” (Ганіна, 2006).. При цьому просування в- на північ практично не торкнулося середньонімецького ареалу.

Майже 86 % слововживань (36 із 42) дібрано з пам'яток, датованих другою половиною ХІ - першою половиною ХІІІ ст. У другій половині ХІІІ ст. досліджуваних дериватів не зафіксовано. У першій половині XIV ст. уживання префіксальних іменників з в- обмежено одним утворенням (вkust), одним діалектом (алеманським), двома рукописами (6 слововживаннями). Це свідчить про поступове зникнення досліджуваних іменників упродовж свн. періоду.

Дослідження спільнокореневих іменників із значенням `підступність' дозволило виявити конкурувальні утворення з мотиваційною базою kust у межах 6 рукописів (вkust - unkust - hфnkust - unkusticheit). У дослідницькому корпусі вkust - більш частотний іменник, ніж unkust: співвідношення слововживань дорівнює ~ 1,7 : 1. Уживаність обох дериватів має часове й діалектне забарвлення. Передусім це стосується вkust: лексему зафіксовано лише у південнонімецьких пам'ятках (13 рукописах). Найбільша кількість пам'яток - дев'ять - припадає на другу половину ХІІ - першу половину ХІІІ ст. На початку й наприкінці свн. періоду таких текстів по два.

Поступове зникнення з ужитку іменників із префіксом в- може свідчити про те, що він залишився чужим для носіїв відповідних діалектів. Архаїчність, властива цьому афіксу вже у свн. період, підтверджує той факт, що відповідні лексеми не уживаються в новому для свн. періоду типі тексту - грамотах, а також в інших ділових текстах - зводах міського права тощо.

2.2. Іменники з префіксом ab-. Словотворчий формант ab- визначено в дисертації як префікс. Структурно-семантичний і функціональний аналіз відповідних утворень дозволив установити, що у складі іменників ab- утратив прислівниковий (прийменниковий) характер, став функційно тотожним, наприклад, префіксу un-. Префікс ab- - це малопродуктивний афікс, хоча кількість прикладів уживання лексем із ним зростає до кінця свн. періоду. Усього ж зафіксовано 4 іменники (129 слововживань). До середини ХІІІ ст. лексеми з ab- частіше з'являються у південнонімецьких діалектах, після цієї часової межі - у середньонімецьких рукописах.

У дослідницькому корпусі префікс ab- функціонує у різних варіантах: поряд з основною формою ab- у рукописах виявлено аbе-, abt-, ap-, app-, apt-, af-, affe-. Графічна варіативність форми префікса пов'язана передусім зі змінами, що їх зазнає приголосна в його складі, тобто виникає опозиція b - p - f. Унікальними графічними варіантами префікса є такі, що містять у своєму складі приголосну f: af-, affe- зустрічаються тільки в ріпуарських рукописах.

Конкуренцію між словотвірними типами за участю ab- у рукописах не зафіксовано. Її можна припустити лише приблизно на основі аналізу лексикографічних джерел. Синонімію за участю іменників з ab- можна спостерігати на словотвірному, лексичному й синтаксичному рівнях.

Деривати з ab-, як і такі з в-, не уживаються у грамотах та інших правничих текстах, що підтверджує їхню архаїчність.

2.3. Іменники з префіксом after-. Префікс after- виявляє низький рівень продуктивності. Усі 3 префіксальні іменники, утворені за допомогою after- (6 слововживань), зафіксовано в середньонімецьких рукописах. Уже в другій половині свн. періоду лексеми з nвch- (позначення людини) поступово витискують відповідні іменники з after-. Словотвірні міжмовні лат.-свн. паралелі у рукописах не встановлено. Крім графічного варіанта after- у пам'ятках зафіксовано ahter-, ahcter-, achter-. Невелика кількість уживань іменників з after- не дозволила виявити провідний графічний варіант.

Словотвірна синонімія виникає між after- і nвch- щодо значення часової послідовності (afterkumelinc, nвchkumelinc `нащадок'); між after-, bн- та hinder-, коли вони виражають негативну оцінку (aftersprвche, bнsprвche, hindersprвche `обмова'). Іменник afterkumelinc зафіксовано тільки в гессенсько-тюрінґенському діалектному ареалі другої половини ХІІ ст. З ним корелює лексема більш пізнього часу nвchkumelinc, засвідчена у грамотах двох канцелярій (Єна/Вайда, Майнц), датованих другою чвертю XIV ст. (у східносередньонімецькому і рейнськофранксько-гессенському діалектних ареалах). Компоненти after-, bн- та hinder- корелюють між собою в такий спосіб: перший з них уживається лише у середньонімецьких діалектах, два останні - у південнонімецьких. Декілька іменників з after-, зафіксованих у сучасній нім. літературній мові, лексикографи класифікують як застарілі або історизми. Місце after- із часом заступив словотворчий формант nach-.

2.4. Іменники з префіксом misse-. Визначення статусу misse- як префікса у дисертації спирається на аналіз текстового корпусу: misse не виявлено у досліджуваних рукописах як самостійне слово. Його відсутність у великому за обсягом корпусі пам'яток дає підстави вважати misse- вже у свн. мові префіксом. Аналіз дослідницького корпусу свідчить також про те, що misse- у свн. період є малопродуктивним іменниковим префіксом (5 лексем = 75 слововживань). Підвищену частотність у рукописах демонструє лише іменник missetвt `поганий учинок, гріх', поширений у всіх часових відрізках і діалектних ареалах; missehёllunge `розбрат' виявлено тільки в південнонімецьких, а missetrфst `невтішність' - тільки в середньонімецьких діалектах. Кількість слововживань із misse- зростає до кінця ХІІІ ст. і зменшується у першій половині XIV ст. у південнонімецьких пам'ятках, тоді як у середньонімецьких рукописах, навпаки, питома вага відповідних лексем зростає саме у першій половині XIV ст.

На відміну від дослідницького корпусу у словнику свн. мови наведено всього 68 іменників, до складу яких входить missе- (у рукописах нараховано 13 іменникових лексем із missе-, включаючи суфіксальні похідні слова й семантично неподільні утворення). Подібні розбіжності між словником і реально дослідженими текстами в кількості лексем спостерігає також Ґ. Ріхтер, яка припускає, що певна кількість утворень із missе- (зокрема дієслів) завдячує своєю появою активності лексикографів, оскільки такі лексеми не експлікуються за межами словників і не належать до уживаної лексики. При цьому дослідниця вважає, що свн. період є найпліднішим щодо творення нових слів із missе-.

Лат.-свн. паралелі за участю іменників із misse- у корпусі зустрічаються, проте вони є скоріш винятком, аніж правилом (напр.: missetвt - delictum `гріх'). Префікс misse- реалізується в дослідницькому корпусі як mi$$e- Символ $ у прикладах означає здовжене s., mi$$i-, mi$-, mн$$e-, my$-. Найпоширенішим графічним варіантом є mi$$e-. Він постає як єдино можливий для missehёllunge `розбрат', missetrit `хибний крок' і misserвt `погана порада'. Варіативність написання властива missetвt і missetrфst. Графічна варіативність виникає не лише у різних авторів та у різних текстах, але й в одному рукописі, що підтверджує основну гіпотезу дослідження про відсутність у свн. період єдиної наддіалектної літературної мови.

Конкуренція словотвірних типів стосується лише іменників із базами tвt `учинок' і rвt `порада'. Конкуренція missetвt і untвt існує в рукописах, написаних на різних діалектах. У половини пам'яток, де зустрічається untвt, зафіксовано також missetвt. Проте untвt постає уперше в корпусі пам'яток у гессенсько-тюрінґенському діалектному ареалі (перша половина XIII ст.). У другій половині ХІІІ ст. уживання untвt зафіксовано в усіх мовних регіонах південнонімецького ареалу. Префікс misse-, приєднуючись до tвt, конкурує у дослідницькому корпусі з першими компонентами складних слів mein- та ьbel-. Іменники missetrфst і untrфst співвідносяться між собою в такий спосіб: untrфst частіше уживається у південнонімецьких пам'ятках, тоді як missetrфst - у середньонімецьких рукописах. Єдиний спільний для них ареал - рейнськофранксько-гессенський.

2.5. Іменники з префіксом ur-. Іменниковий префікс ur- у свн. мові є малопродуктивним: префіксальними можуть бути визнані лише 3 іменники (25 уживань). Лат.-свн. паралелі за участю префіксальних іменників з ur- не виявлено. Оскільки у свн. мові ще відсутня усталеність у написанні слів та їхніх складових частин, префікс ur-, як і більшість інших аналогічних морфем, постає в корпусі рукописів у різних варіантах: варіативність стосується передусім голосного. Провідними графічними варіантами в текстах, в яких уживаються будь-які лексеми з аналізованим префіксом, є vr- та ur-. Перевага того чи іншого варіанта не пов'язана з діалектним або часовим чинниками. Однак іменники з ur-, утворені не завдяки префіксації, а іншими способами (723 уживання в корпусі), демонструють значну варіативність префікса, пов'язану зокрема і з діалектним чинником. Наприклад, варіант or- зафіксовано лише у західносередньонімецькому і рейнськофранксько-гессенському діалектних ареалах. Уживання цього варіанта не обмежено певним часовим відрізком, а його поширення у західній частині німецькомовного ареалу засвідчує зв'язок з іншими мовами того часу (давньоскандинавською, давньофризькою тощо).