Мовна репрезентація категорії демінутивності: універсальне та ідіоетнічне

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна репрезентація категорії демінутивності: універсальне та ідіоетнічне

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

У процесі пізнання дійсності людиною суттєвим фізіологічним і соціально-психологічним фактором є емоції як наслідок сприйняття й оцінювання нею певного явища матеріального чи духовного світу. Відтак, одним із найважливіших компонентів будь-якої національно-мовної картини світу є оцінно-емоційна лексика, її дослідження сприяє отриманню повнішої інформації про саму мову та народ - носія цієї мови. Тому в сучасному мовознавстві, яке розвивається в антропоцентричному напрямі й зосереджується на вивченні мови у її зв'язку не лише з людським мисленням та процесами пізнання, але й емоційним світом людини, загальнолюдськими та національно-культурними цінностями, об'єктом дослідження нерідко стає оцінно-емоційна лексика (А. Бєлова, О. Бeссонова, В. Болотов, О. Галкіна-Федорук, І. Голубовська, В. Грідін, В. Жельвіс, Н. Золотова, O. Зубов, С. Іонова, З. Ісхакова, М. Кожина, Т. Космеда, Н. Лук'янова, Є. Нурахметов, О. Островська, С. Шакірова, В. Шаховський, M. Bamberg, А. Foolen, A. Wierzbicka та ін.).

Як наслідок спільності основних законів людського мислення у мовах світу існують відповідні універсальні категорії. Однією з них є мовна категорія демінутивності, виразники якої, крім свого основного завдання - позначати поняття малості, виконують також функцію вираження оцінно-емоційного ставлення до об'єктів чи явищ дійсності. Категорія демінутивності є гносеологічно-мовною універсалією, проте, внаслідок своєї складної семантичної структури, в одних мовах формально вона розвинена більше і перебуває у статусі семантичних домінант, а в інших має набагато вужчу функціональну парадигму.

У мовах світу категорія демінутивності може виражатися за допомогою засобів різних рівнів мовної структури. Окремі питання, пов'язані зі специфікою її мовного відтворення розглядаються у багатьох лінгвістичних дослідженнях (І. Васєва, Ф. Горбач, Р. Зелікова, М. Кравченко, Н. Максимчук, Р. Плямовата, М. Расулова, С. Шедогубова, T. Grzebieniowski, D. Jurafsky, N. Thun), проте й досі ця категорія залишається не до кінця вивченою, насамперед внаслідок її особливої семантико-функціональної природи. Нові напрямки сучасної лінгвістики дозволяють досліджувати категорію демінутивності і різноманітність засобів її мовного вираження із залученням когнітивного компонента. Зокрема демінутиви, найяскравіші, як видається, представники категорії демінутивності, привертають увагу як клас лексики, що фіксує особливості оцінно-емоційної концептуалізації дійсності та мовної репрезентації оцінок і емоцій - категорій універсальних, але таких, що мають ідіоетнічну специфіку свого вираження в національно-мовних картинах світу. На жаль, комплексний, із залученням різних мов, аналіз виразників категорії демінутивності як специфікаторів оцінно-емоційної концептуалізації досі не отримав достатньої уваги в лінгвістичних студіях.

Отже, актуальність дослідження зумовлена загальними тенденціями сучасної лінгвістики до вивчення універсальних та ідіоетнічних рис мови у контексті національно-мовних картин світу. Аналіз структури, семантики та мовного функціонування виразників категорії демінутивності на матеріалі трьох різного ступеня спорідненості мов (української, англійської, латинської) з метою виявлення універсальних характеристик цієї категорії та специфіки її вираження у структурі кожної з мов є важливим завданням у загальному контексті антропоцентричного спрямування сучасних мовознавчих студій для вирішення питань, пов'язаних із наявністю мовної етноспецифіки поряд із універсальністю мовних втілень загальнолюдських феноменів пізнавально-відображальної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертації відповідає профілю наукових досліджень у межах теми, що опрацьовується в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка - «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (Код: 06БФ044 - 01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі виразників категорії демінутивності у зазначених мовах, виявленні універсальних та ідіоетнічних, формальних і функціонально-семантичних характеристик демінутивних одиниць, їхнього статусу в українській, англійській, латинській етномовних картинах світу.

Відповідно до визначеної мети передбачено вирішення таких завдань:

- здійснити аналітичний огляд літератури з питань мовного вираження універсальних категорій оцінки та емоцій, зокрема їх реалізації у такому гносеологічно-мовному явищі як демінутивність;

- проаналізувати засоби вираження категорії демінутивності в українській, англійській та латинській мовах на тих рівнях мовної структури, на яких зазначена категорія може реалізуватися;

- виявити універсальні та специфічні для кожної із досліджуваних мов семантичні характеристики демінутивних одиниць;

- дослідити функціональні особливості демінутивних одиниць в аналізованих мовах;

- визначити контекстуально зумовлену специфіку вживання демінутивів та інших виразників поняття малості в українській, англійській, латинській мовах;

- з'ясувати етномовні особливості взаємозв'язку та співвідношення значення малості та оцінно-емоційних сем у семантичній структурі демінутивних одиниць досліджуваних мов.

Об'єктом дослідження виступає категорія демінутивності, а також засоби її репрезентації на словотвірному, лексико-семантичному та синтаксичному рівнях мовної структури в українській, англійській, латинській мовах.

Предметом дослідження є спільні та відмінні риси виразників категорії демінутивності української, англійської, латинської мов, розглянуті під структурно-семантичним та функціональним кутами зору.

Матеріалом дослідження слугували мовні одиниці - лексичні та синтаксичні - української, англійської, латинської мов, які виражають демінутивну семантику. Джерельною базою дослідження виступали тлумачні, перекладні, фразеологічні, енциклопедичні словники української, англійської, латинської мов, оригінальні тексти художньої літератури та фольклору зазначеними трьома мовами, а також дані проведеного серед носіїв української мови психолінгвістичного експерименту на з'ясування ролі і місця досліджуваних одиниць у мовному узусі.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань було застосовано комплекс традиційних методів та прийомів мовознавчого дослідження: описовий метод, зіставний метод, прийом компонентного аналізу, який виявився важливим при встановленні семного складу досліджуваних одиниць, прийом контекстуального аналізу, який допоміг виявити особливості семантико-функціональної актуалізації виразників категорії демінутивності у різних контекстах, психолінгвістичний експеримент.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на матеріалі трьох різного ступеня спорідненості різноструктурних (двох синтетичних і однієї аналітичної) мов проведено комплексне дослідження виразників категорії демінутивності і, зокрема, власне демінутивів, що становлять у кожній із досліджуваних мов клас оцінно-емоційної лексики, проте мають різний функціональний статус і відмінності в плані вираження та змісту; виявлено також універсальні й ідіоетнічні характеристики демінутивних одиниць у досліджуваних мовах.

Теоретичне значення роботи полягає в отриманні результатів, які є внеском у розв'язання проблеми категорії демінутивності в її універсальному та ідіоетнічому, гносеологічному та власне мовному аспектах, а також доповненням до усталених у мовознавстві уявлень про мовну універсальність та національно-мовну специфіку. У роботі визначаються засоби формального вираження, семантичного навантаження та функціонування демінутивних одиниць у мовах світу, що може сприяти подальшим студіям демінутивності теоретичного характеру із залученням інших мов за генетичними, типологічними, культурно-історичними характеристиками. Висновки дослідження можуть слугувати підґрунтям для вивчення специфіки вираження оцінно-емоційного та експресивного значення у мовах світу.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що його основні положення і висновки можна використовувати в нормативних курсах лекцій зі вступу до мовознавства, загального мовознавства, контрастивної лінгвістики, теорії і практики перекладу, типології словотвору, зіставної стилістики, в курсах і спецкурсах із теоретичної і практичної граматики та лексикології української, англійської, латинської мов, інтерпретації художнього тексту. Отримані результати можуть бути використані при подальшій розробці теорії та методики типологічного вивчення різноструктурних мов, а також при створенні навчальних посібників, написанні дипломних і магістерських робіт, у перекладацьких студіях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації було апробовано на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях і семінарах: «Київські філологічні школи» (Київ, 2005); «Наукова конференція молодих учених» (Київ, 2005); «Гуманітарна освіта в професійних вищих навчальних закладах» (Київ, 2005); «Пам'яті доктора філологічних наук, професора С.В. Семчинського» (Київ, 2006); «Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови» (Київ, 2006); «Гуманітарна освіта в професійних вищих навчальних закладах» (Київ, 2006); «Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (Київ, 2007); «Рецепція наукової спадщини академіка М.Я. Калиновича в сучасній філології» (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 6 статтях, 5 із яких опубліковані у фахових наукових виданнях ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного із них, загальних висновків, списку використаної літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 304 сторінки, з них основний текст - 184 сторінки. Список використаної літератури нараховує 328 наукових і лексикографічних праць, із них 32 позиції іноземними мовами.

Основний зміст

демінутив мова малість

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, наукову новизну, сформульовано теоретичне і практичне значення роботи, визначено її мету, завдання, методи дослідження, наведено відомості про апробацію.

У першому розділі «Категорія демінутивності та оцінно-емоційна концептуалізація дійсності в національно-мовних картинах світу» визначається зміст поняття національно-мовної картини світу, розглядаються питання взаємозв'язку емоції, оцінки та експресії, особливостей їх мовного вираження та впливу на специфіку національно-мовних картин світу, а також з'ясовується універсальна гносеологічно-мовна природа категорії демінутивності та етномовна специфіка її вербалізації.

Більшість дослідників (В. фон Гумбольдт, І. О. Голубовська, В.В. Жайво-ронок, В. І. Жельвіс, Є. Н. Нурахметов, В. І. Постовалова, Т.О. Туліна, А. Foolen, A. Wierzbicka та ін.) відзначають важливість такого фактора як емоційність у процесі пізнання світу. Сприйняття та відображення дійсності відбувається не лише за допомогою об'єктивного її оцінювання, але й із залученням до відображуваних об'єктів, явищ дійсності суб'єктивного емоційного компонента. Вираження оцінно-емоційного значення детерміноване світоглядом народу - носія мови, його культурно-історичним досвідом, системою існуючих у суспільній свідомості критеріїв оцінки, внаслідок чого способи та інтенсивність прояву емоцій значно відрізняються від культури до культури.

Категорії оцінки та емоції між собою тісно пов'язані, а їх мовне вираження нерідко містить у собі елемент експресивності. У дослідженні розділяються як самі поняття емоції, оцінки та експресії, так і їхні функції, хоча й не заперечується їх тісний взаємозв'язок: у той час як емотивність завжди є результатом оцінювання й емоційній вербалізації, як правило, передує оцінка (напр.: укр. людці (знев.), котусь (ласк.); англ. amourette (ірон. любовна інтрижка), sonny (ласк. синок); лат. homullus (знев. ница людина), amicula (ласк. подруженька), оцінне значення може і не супроводжуватися емоційністю (напр., малі діти - малий клопіт (тобто, поки діти малі - це добре, оскільки від них менше проблем, ніж від дорослих); так само самостійно може виражатися експресія (напр., укр. звичайнісінький; лат. aliquantullum (трішечки).

У багатьох мовах як особливий клас оцінно-емоційної лексики дослідниками виділяються демінутивні утворення. Таке виділення пов'язане з тим, що демінутиви, крім функції вказування на реальну зменшеність певного об'єкта, нерідко виражають суб'єктивну оцінку цього об'єкта мовцем, яка, як правило, супроводжується емотивністю чи експресивністю. Суб'єктивність оцінки є наслідком того, що малість часто асоціюється з чимось беззахисним, милим, ласкавим або неякісним, недосконалим, маловартісним тощо. У дослідженні обґрунтовується розуміння демінутивів як похідних суфіксальних утворень зі значенням зменшеного розміру або ослабленого вияву ознаки чи дії, яке може супроводжуватися певними оцінно-емоційними та/або експресивними семантичними компонентами. Проте, оскільки засоби вербалізації поняття зменшеності можуть формуватися і на морфологічному, і на лексичному, і на синтаксичному рівнях, а пріоритетність тих чи інших засобів залежить від конкретної мовної структури, прийнятним видається трактування категорії демінутивності як універсальної гносеологічної категорії, яка в мовах світу здатна виражатися за допомогою засобів різних рівнів мовної структури, реалізуючи семантику зменшеного розміру об'єкта, ослабленого вияву ознаки чи дії, що може супроводжуватися певними оцінно-емоційними та експресивними семами. Демінутивність тісно переплітається з багатьма іншими гносеологічно-мовними категоріями, що свідчить про її здатність багатогранно відображати навколишню дійсність.

У другому розділі «Універсальні риси та ідіомовні особливості формальної структури виразників категорії демінутивності в українській, англійській, латинській мовах» розглядаються способи і засоби вираження категорії демінутивності української, англійської, латинської мов, виявляються універсальні та специфічні для кожної з аналізованих мов риси у формальній репрезентації досліджуваної категорії.

Встановлено, що українська та латинська мови як мови синтетичного ладу флективного типу і дво - та триморфемної будови типового слова при вираженні демінутивного значення використовують переважно суфіксальний словотвір. В англійській мові, яка належить до мов аналітичного ладу з переважно одноморфемною будовою слова, морфологічний арсенал демінутивного вираження значно бідніший, тому в ній великої ваги набувають аналітичні способи вираження значення зменшеності.

Кількість українських демінутивних суфіксів (враховуючи прикметникові, прислівникові, дієслівні) перевищує п'ятдесят одиниць, переважна їх більшість - продуктивні (напр.: бур'янець, дитиночка, зайченятко, кашка, комашечка, носочок, пломінчик, розрадонька, сестриця, хлопчатко; гарнюсінький, дурнесенький, зелененький, малесечкий, невеличкий; зраночку, дрібнесенько, легенько; всенький, кожнісінький; першенький, тройко; їсточки, спатусі, спатуні тощо). Серед англійських демінутивних суфіксів, як показав аналіз, найпродуктивнішими є п'ять: - ette/-et, - ey/-ie/-y, - kin, - let, - ling (напр.: dovy - голубок, girlie - дівчинка, lambkin - ягнятко, leaderette - коротка стаття, nutlet - горішок, priestling - попик тощо). Основними серед демінутивних суфіксів латинської мови як для творення демінутивів-іменників, так і прикметників та прислівників виявилися - ell-, - cul-, - ul - (не враховуючи їх фонетичних варіантів). Кількісні дані похідних утворень із цими суфіксами свідчать про їхню вживаність та високу продуктивність (напр.: agnellus - ягнятко, animula - душенька, clavicula - ключик, fraterculus - братик, morula - коротка затримка; beatulus - щасливенький, glabellus - голенький, leviculus - досить легкий; clanculum - тихенько, saepicule - досить часто тощо).

Однією з особливостей суфіксального творення і семантики демінутивів української та латинської мов є явище повторної демінутивізації. В українській мові використання вторинних демінутивних суфіксів, як правило, зумовлене прагненням мовців до увиразнення, підкреслення, посилення оцінно-емоційного значення при вираженні особистого ставлення до об'єкта мовлення або з метою впливу на адресата (напр.: руки - рученята - рученятка - рученяточка) і значно рідше є наслідком втрати значення реальної малості (напр.: книга - книжка - книжечка). Щодо латинської мови, то основна причина повторної демінутивізації полягає у втраті первинним демінутивом значення об'єктивної зменшеності або в появі у його семантиці низки недемінутивних значень (напр.: flos (квітка) - flosculus (квіточка, а також краса, прикраса, красномовство) - floscellus (квіточка). Фактор експресивної та емоційної насиченості в більшості подібних випадків виступає як другорядний (напр.: avis - avicula - avicella (пташка - пташенятко - пташеняточко).

Дослідження джерел походження демінутивних суфіксів української, англійської та латинської мов показало, що в українській певна їх частина успадкована з попередніх етапів розвитку, а досить значна кількість постала вже на власне українському мовному ґрунті. Один із найпоширеніших демінутивних суфіксів української мови - к - (та його фонетичні варіанти), який став основою для багатьох похідних суфіксів, успадкований українською мовою через праслов'янську ще з індоєвропейської мови, в якій існували демінутивні морфеми * - kо, * - k (* - еk). Латинські демінутивні суфікси також є успадкованими варіантами індоєвропейських демінутивних суфіксів * - lo/* - la, * - kо, які на латинському ґрунті, як правило, функціонували у вигляді складного суфікса - cul-, суфікса - ul - та похідного від нього, а в деяких випадках його позиційного варіанта - ell- У словотвірну систему сучасної англійської мови демінутивні суфікси перейшли з раніших періодів її розвитку, проте більшість із них є запозиченими з інших близько - чи неблизькоспоріднених мов.

У системах демінутивів кожної із досліджених мов спостерігається явище дедемінутивізації - втрати семантичною структурою певного демінутива семи малості і відповідної емоційної оцінки (якщо вона була присутня). При цьому матеріальне вираження слова співвідноситься з демінутивом. Проте фактори, які спричиняють втрату демінутивами їхнього природного значення, відрізняються в кожній із аналізованих мов. Так, в латинській мові дедемінутивізація відбувалася внаслідок частого вживання певного демінутива, що призводило або до повної чи часткової нівеляції значення зменшеності (напр.: lectus - lectulus - lecticulus (ложе - ліжко - ліжечко), або до появи в семантиці демінутивного похідного низки інших значень, не пов'язаних із поняттям малості (напр.: casa (хата) - casula (хатинка, а також могильний склеп, плащ з каптуром) - casella (хатинка). Незначна частина демінутивів десемантизувалася внаслідок термінологізації значення або в результаті називання предметів за подібністю (напр.: fundulus (сліпа кишка), lunula (жіноча прикраса у вигляді місяця).

З'ясовано, що в українській мові основними факторами десемантизації демінутивів є часте їх вживання (напр.: річка, книжка), термінологізація (напр.: шлуночок), спеціалізація значення (напр.: столик (в ресторані), а також повне чи часткове зникнення відповідного твірного слова (напр.: бублик (від бубел), фразеологічна десемантизація (напр.: перемивати кісточки) тощо.

У процесі десемантизації демінутивів англійської мови фактор частотності їх вживання не відіграє жодної ролі. Слід зважати на те, що значна кількість англійських демінутивів запозичена з інших мов з уже чітко спеціалізованим значенням (напр.: з лат. animalcule - мікроскопічна істота). Деякі демінутиви втрачають значення зменшеності на ґрунті власне англійської мови внаслідок метафоричного перенесення (напр.: catling - хірургічний ніж, дослівно кішечка) або спеціалізації значення (напр.: roomette - невелике купе у спальному вагоні).

Властивим кожній із досліджуваних мов, хоча значно меншою мірою ніж суфіксація, виявився префіксальний спосіб вираження категорії демінутивності. І українська, і англійська мови у своєму словотвірному арсеналі мають два префіксоїди, здатні виражати зменшеність (укр. міні - та мікро-, англ. mini - та micro-), більше того - ці афікси одного й того самого походження і їхні функції в обох мовах дуже подібні. Префіксоїд мікро - (micro-), запозичений із давньогрецької мови, і в українській, і в англійській використовується переважно для творення слів, що належать до наукової термінології (напр.: мікроампер, microhm). Префіксоїд міні - (mini-), запозичений із латинської мови (ймовірно, через французьку) у словотвірні системи обох мов порівняно недавно, приєднується переважно до основ загальновживаних слів (напр.: мінімаркет, minicab). В англійській мові він продуктивніший, ніж в українській, проте, завдяки недавній появі та специфічному плану вираження, в обох мовах може утворювати досить експресивні похідні. Крім того, в українській мові є кілька питомих префіксів здатних відтворювати семантику малості, проте вони малопродуктивні (напр.: підлатати, паморозь, сутінь).

Латинська мова для вираження значення малості, яке стосувалося переважно неповноти, слабкого вираження дії, стану чи ознаки, використовувала префікс sub - (напр.: subinvidere - трішки заздрити, subasper - шорсткуватий). Тоді як в українській та англійській мовах префіксальне вираження демінутивності відбувається, як правило, у сфері іменника, в латинській мові - у царині дієслова, прикметника, прислівника та іменника (напр.: subtimere - побоюватися, subcurvus - кривуватий, subridicule - смішнувато, subdefectio - невелике послаблення).

Для кожної з трьох мов виявилося властивим, хоч і не однаковою мірою, суплетивне вираження категорії демінутивності. З'ясовано, що в аналізованих мовах цей спосіб використовується переважно для творення груп лексики на позначення малих за віком істот (напр.: укр. вівця - ягня, кінь - лоша; англ. poult - індича, але turkey - індик; leveret - зайченя, але hare - заєць; лат. porculus - порося, але sus - свиня; vitulus - теля, але bos - бик). Проте в українській та латинській мовах суплетивізм є, певною мірою, периферійним способом, оскільки вони мають досить розвинену систему суфіксів для вираження значення недорослості (напр.: укр. лис - лисеня, щур - щуреня; лат. anserculus - гусеня, від anser - гусак, cornicula - вороненя, від cornix - ворона), а в англійській мові в цій функції він є основним. Слід зауважити, що, на відміну від української мови, де існують демінутивні суфікси, які чітко спеціалізуються на творенні саме назв дитинчат (напр.: ведмеденя, але ведмедик; кошеня, але котусь), у латинській мові такого розрізнення немає (напр.: formicula - і мурашеня, і мурашечка; ranula - і жабеня, і жабка), але в ній, як і в українській, можливе явище повторної демінутивізації для вираження оцінно-емоційного значення (напр.: укр. бик - теля - телятко - теляточко; лат. sus (свиня) - porculus (порося) - porcellus (поросятко) - porcellulus (поросяточко).

Дослідження показало, що англійською мовою для відтворення демінутивної семантики, окрім названих вище, використовується такий, властивий лише їй спосіб, як редуплікація. Редупліковані форми часто виявляються оказіональними і можуть виражати значення реальної зменшеності (напр.: peerie-weerie - будь-яка маленька річ чи істота, leggy-peggy - ноженя, teeny-tiny - малесенький) або створювати експресивний фон мовлення (напр.: lovey-dovey - любчик, palsy-walsy - дружок, unky-dunky - дядечко). У будь-якому випадку, навіть якщо сема реальної малості виражена досить яскраво, у семантиці редуплікатива завжди наявні оцінно-емоційні та експресивні конотації.

Аналітичний спосіб вираження демінутивності властивий усім трьом мовам і представлений переважно у вигляді прикметниково-іменникових словосполучень. В українській та латинській мовах демінутивні словосполучення можуть бути представленні такими моделями: 1) недемінутивізований прикметник, що вказує на малість + недемінутивізований іменник: укр. Довго надумувався, не повертався язик на слово, але надумався, прийшов до Корнія, до малої хати (У. Самчук); лат. Parva delicta aperiunt viam ad majora (Малі злочини відкривають дорогу великим) (приказка); 2) демінутивізований прикметник, що вказує на малість + недемінутивізований іменник: укр. [Микола] Що вас сюди до нас приводить? [Війт] Гм, так собі, маємо до вас маленьку справу (І. Франко); лат. Parvulas illi manus ad ora referunt… (Вони маленькі руки до пащі простягають…) (Petronius); 3) недемінутивізований прикметник, що вказує на малість + демінутивізований іменник: укр. Се вже тобі не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця (Леся Українка); лат. Nec iuxta quisquam quam parva casula cannulis temere contecta (Поряд нічого не було, за винятком невеликої хатинки, покритої очеретом) (Apulejus); 4) демінутивізований прикметник, що вказує на малість + демінутивізований іменник: укр. Старий розправив тремтячою рукою малесенький шматочок паперу і тримав його наче бозна-яку газету (І. Багряний); лат. Tunc formicula illa parvula atque ruricola… convocat corrogatque cunctam formicarum accolarum classem… (Тоді та маленька польова мурашечка… скликала усіх-усіх довколишніх мурах…) (Apulejus).

В англійській мові аналітичне вираження малості є домінуючим, кількість демінутивних словосполучень значно переважає кількість суфіксально утворених демінутивних одиниць, проте вони творяться лише за двома моделями: 1) недемінутивізований прикметник, що вказує на малість + недемінутивізований іменник: You have a very small park here, - returned Lady Catherine after a short silence (У вас тут дуже малий парк, - знову почала розмову леді Кетрін після недовгої мовчанки) (J. Austen); б) недемінутивізований прикметник, що вказує на малість + демінутивізований іменник: When he opened his eyes again, little wavelets were hurrying over the river, chasing one another (Коли він знову розплющив очі, то побачив на поверхні річки лише малі хвильки, що, поспішаючи, накочувалися одна на одну) (I. Turgenev). Оскільки суфіксальна демінутивізація в англійській мові розвинена мало, типовими є словосполучення, утворені за першою моделлю. Індикаторами малості в англійських демінутивних словосполученнях найчастіше виступають прикметники little та small, рідше - tiny, wee, young, іноді - dwarf, midget, miniature тощо. Нерідко в розмовному стилі мови предметно-логічне значення прикметника little затемнюється емоційним, він набуває здатності виражати симпатію, ніжність, співчуття, жалісливість і, навпаки, негативні емоції та бути семантично тотожним зменшувально-пестливим суфіксам української та латинської мов: There is such a nice little dog near our house, I should like to show you! (Біля нашого будинку живе таке миле щенятко, я б залюбки його вам показала!) (L. Саrroll); Grandmother Wheeler smiled her little, aggravating, curved, pink smile (Бабуся Вілер усміхнулася своєю кривою, нестерпною, рожевою посмішечкою) (E. М. Wilkins Freeman).

У третьому розділі «Універсальні риси та ідіомовні особливості семантики і функціонування демінутивних одиниць в українській, англійській, латинській мовах» розглядаються спільні та відмінні риси у семантико-функціональних характеристиках виразників демінутивності досліджуваних мов.

Частиномовний аналіз демінутивних одиниць української, англійської та латинської мов засвідчує, що більшість частин мови, а саме іменник, прикметник, прислівник, дієслово, займенник, числівник і вигук, виявляються потенційно спроможними до суфіксального вираження значення демінутивності в українській мові (напр.: віночок, біленький, ранесенько, купоньки, кожнісінький, двійко, пробочку!). У латинській мові вираження демінутивного значення та супровідних оцінно-емоційних конотацій можливе у сфері іменника, прикметника, прислівника та дієслова (напр.: arbuscula - деревце, breviculus - коротенький, dicacule - досить дошкульно, murmurillare - підмугикувати), в англійській мові - лише в іменника, крім того, редупліковані прикметники також можуть виражати певні аспекти демінутивної семантики (напр.: frogling - жабеня, sparklet - іскринка, deeshy-doshy - маленький-маленький).

У ході дослідження в лексичному складі кожної з аналізованих мов було виділено ті лексико-семантичні групи іменників, складові одиниці яких найчастіше піддаються демінутивізації. Семантичні групи іменників-демінутивів зі значенням реальної зменшеності є майже співмірними в українській та латинській мовах, за винятком властивої лише латинській мові групи лексем, які утворені від основ на позначення різних абстрактних понять і вказують на слабку інтенсивність дії, стану чи ознаки (напр.: contractiuncula - легке засмучення, contradictiuncula - невелике протиріччя, defensiuncula - незначний захист). В англійській мові кількість та обсяг семантичних груп іменників-демінутивів значно менші, ніж в українській та латинській, що насамперед пояснюється її аналітичним ладом. Як і в українській та латинській мовах, англійські демінутиви можуть виражати значення реальної зменшеності матеріальних об'єктів за усіма фізичними параметрами та вказувати на недорослість живих істот (напр.: укр. дібровка, пастушок, ковточок, віршик тощо; лат. historiola - оповідка, gregiculus - маленьке стадо, mensula - столик, lepusculus - зайченя тощо; англ. eaglet - орленя, lakelet - ставок, playlet - коротка п'єса, rootlet - корінчик тощо).

У кожній із досліджуваних мов виділяються семантичні групи іменників із оцінно-емоційними семами - як позитивними, так і негативними (напр.: укр. раночок, бабусенька, куркулик, п'яничка; англ. nаnny - нянечка, doggie - собачка, princeling - князьок, kinglet - царьок; лат. uxorcula - дружинонька, filiolus - синочок, praedonulus - злодійчук, moscilli - ниці звичаї). Найбільша їх кількість наявна в українській мові, де, крім властивих усім трьом мовам груп іменників на позначення живих істот - людей та тварин -, існують іменники-демінутиви, що позначають неживі чи абстрактні об'єкти та явища матеріального і духовного світу, які взагалі не можуть мати зменшеного розміру, ослабленого вияву тощо (напр.: безголов'ячко, літечко, щастячко). Прикметно, що в кожній із мов при відтворенні демінутивної семантики надзвичайно великою є роль контексту у появі, корекції чи зміні оцінно-емоційних конотацій.

І в українській, і в латинській мовах прикметники-демінутиви здатні до позначення градації ознаки відповідно до семантики мотивуючої основи (незважаючи на демінутивність, ця градація стосується як послаблення, так і посилення ознаки: темний - темненький (темнуватий) - темнісінький (дуже темний); pauculus - дуже незначний, від paucus - невеликий; spinosulus - трохи заплутаний, від spinosus - заплутаний) та вираження оцінно-емоційних сем. Особливістю української мови є те, що при вказуванні на реальну зменшеність чи збільшеність вияву ознаки в семантиці прикметників-демінутивів незмінно присутні оцінно-емоційні та/або експресивні семи (напр.: білявий - білявенький, босий - босісінький, гарний - гарненький): Дівчата теж не шкодували (за бригадиром): байдужісінький був до них (О. Гончар). Латинські ж прикметники нерідко виражають градації зменшення чи збільшення без оцінно-емоційних конотацій (напр.: frigidulus - холоднуватий, pusillulus - зовсім крихітний, uvidulus - вологуватий), їх поява, як правило, зумовлюється контекстом: Tunc Psyche misella, utpote simplex et animi tenella, rapitur verborum tam tristium formidine (Тут біднесеньку Психею, оскільки вона була довірлива і досить вразлива, охоплює страх від цих жахливих слів) (Apulejus).

На відміну від латинської мови, в якій у семантиці демінутивних прислівників сема реального послаблення чи посилення вияву ознаки за ознакою є визначальною, а поява оцінно-емоційних і експресивних сем залежить, як правило, від контексту, прислівники-демінутиви української мови виражають обидва типи значень у нерозривній єдності (напр.: укр. добренько, веселісінько; лат. paululum - ледь-ледь (дуже мало), clanculum - досить тихо (тихенько). Напр.: укр. Троянди пахнуть так, наче тихесенько стогнуть (Л. Денисенко); лат. Quidam colonus partem venationis immanis cervi pinguissimum femus domino illi suo numeri miserat, quod incuriose pone culinae fores non altiuscule suspensum canis latenter invaserat… (Якийсь селянин прислав своєму господареві найжирнішу частину величезного оленя, але її повісили не досить високо над дверима кухні, і собака радо вхопив…) (Apulejus).

Семантика демінутивізованих дієслів української та латинської мов очевидно відрізняється: у той час як в українській мові подібні утворення вживаються лише з оцінно-емоційним та/або експресивним значенням у специфічних контекстах чи комунікативних ситуаціях (напр.: їсточки, спатоньки), латинські дієслова-демінутиви реалізують семантику слабкої інтенсивності вираження дії (напр.: ustulare - обпалювати, від urere - палити): укр. Їстоньки дівчаткам майбутнього буде важче, аніж нам (В. Єшкілєв); лат. … idque modico prius quam totum exsorberem clementer invadit ac relictum paullulatim labellis minuens meque respiciens sorbillat dulciter (…але перш, ніж я мав випити все, швидко від мене відбирає і решту, потрошку вустоньками смакуючи і дивлячись на мене, солодко посьорбує) (Apulejus).

Демінутивні похідні від займенників, числівників та вигуків, властиві лише українській мові, часто є оказіоналізмами; вони не вказують на зменшеність, а використовуються, як правило, для відтворення емоційного стану мовця, створення стильової тональності або експресивного забарвлення мовлення: Ой пробі! Рятуйте! Про-о-бочку! - закричали баби (О. Довженко).

Аналітичне вираження категорії демінутивності виявилося властивим кожній із досліджуваних мов. Випадки вживання демінутивних словосполучень, які складаються переважно з прикметника - індикатора значення зменшеності та іменника, малість позначуваного об'єкта яким засвідчується, в українській та латинській мовах збігаються. Як правило, такі словосполучення використовуються 1) з метою підкреслення значення об'єктивної зменшеності (напр.: укр. Коли ж не побажаєте тягти з собою спальний мішок та накомарник, візьміть із собою невеличкий розбірний мисливський будиночок з розкладним ліжком (Остап Вишня); лат. Denique solus ac solitarius parva sed satis munita domuncula contentus, pannosus alioquin ac sordidus, aureos folles incubabat (Він був самотній і відлюдькуватий, задовольнявся маленьким, але досить укріпленим будиночком, сидячи в брудному лахмітті на мішках із золотом) (Apulejus); 2) коли в словосполученні виступає повністю або частково десемантизований демінутив (напр.: укр. У неділю перед богами горіла маленька синенька лампадка… (О. Довженко); лат. At enim casulae parvulae conterminos magnos et beatos agros possidebat vicinus potens et dives… (А поряд із цією малесенькою хатиною були численні і родючі землі владного та заможного сусіда…) (Apulejus); 3) коли іменник не може внаслідок структурно-фонетичних чи семантичних особливостей демінутивізуватися суфіксально (напр.: укр. Ах, яке маленьке наше життя! Ах, яке маленьке! (У. Самчук); лат. Quot ego tuas petititones ita conjectas ut vitari posse non viderentur parva quadam declinatione et, ut ajunt, corpore effugi! (Скільки разів я уникав твоїх нападів, яких, здавалося б, неможливо уникнути, невеликим, як то кажуть, відхиленням тіла!) (M.T. Cicero); 4) коли іменник може утворювати демінутив, але в такому випадку сема малості нівелюється, а натомість яскраво проявляються оцінно-емоційні конотації (напр.: укр. Принесли від хреста маленьку нову людину, а ім'я їй Христина (У. Самчук) (пор. демінутивізовану форму людинка (людиночка), яка, як правило, реалізує суб'єктивно-оцінні семи, напр.: От то вже людиночка! (розм.); лат. Nam procedente sermone paulo iam clarius contempta mea praesentia quasi vere mortui… (Продовжуючи цю коротку розмову, він вже говорив зрозуміліше, не зважаючи на мою присутність, так, наче я був мертвим…) (Apulejus) (демінутив sermunculus, як правило, виражає зневажливе ставлення, напр.: sermunculi urbani - міські плітки, балаканина).

У той час як для вираження демінутивного значення згадані вище мови успішно використовують суфіксально утворені демінутивні одиниці, в англійській мові для відтворення семантики зменшеності значно частіше вживаються словосполучення: Mr. Collins and Charlotte appeared at the door, and the carriage stopped at the small gate which led by a short gravel walk to the house (На порозі з'явилися містер Колінз та Шарлотта, і екіпаж зупинився біля маленьких воріт, від яких до дому вела коротка посипана гравієм стежка) (J. Austen). Англійські аналітичні виразники категорії демінутивності досить часто складаються з трьох компонентів: крім прикметника - індикатора значення зменшеності (як правило, little) та іменника, про малість позначуваного об'єкта яким йдеться, вживається прикметник із яскраво вираженою оцінною чи оцінно-емоційною семантикою. У таких випадках демінутивні словосполучення англійської мови семантично є майже еквівалентними українським та латинським власне демінутивам (напр.: I must be Mabel after all, and I shall have to go and live in that poky little house and have next to no toys to play with, and oh! (Ох, мабуть, я таки Мейбл; мушу йти і жити в тому убогому будиночку і не мати ніяких іграшок, якими могла б гратися!) (L. Саrroll); I will answer for it, he never cared three straws about her - who could about such a nasty little freckled thing (Я відповім на це: він ніколи і не переймався нею, бо хто зацікавиться таким огидним веснянкуватим створіннячком?) (J. Austen).

У процесі дослідження було проведено пілотний психолінгвістичний експеримент із метою з'ясування ролі та місця демінутивних одиниць у мовному узусі носіїв української мови. В експерименті взяли участь 60 викладачів та студентів (віком від 18 до 30 років) спеціальності «переклад» І курсу Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. Учасникам експерименту було роздано анкету-питальник, яка містила два модулі - соціологічний (дані про учасників експерименту) і творчий, який складався з п'яти окремих завдань, та роз'яснено вимоги щодо виконання кожного із них. Отримані завдяки експерименту результати засвідчили таке: 1) носії української мови здебільшого вільно утворюють суфіксальні похідні демінутивної семантики, причому від різних частин мови, використовуючи при цьому різні демінутивні суфікси; 2) у семантичній структурі багатьох українських демінутивів, особливо прикметникових, прислівникових, дієслівних, узуально закріплена здатність до вираження оцінно-емоційного значення та/або експресії; 3) в українській мові демінутиви є важливим джерелом поповнення її лексичного складу; 4) демінутиви української мови, залежно від семантики основи, рідше - суфікса, від контексту, а також від комунікативних інтенцій мовця, можуть виражати як позитивні, так і негативні конотації, причому нерідко в межах одного й того самого слова (феномен конотативної енантіосемії); 5) переважна більшість демінутивних суфіксів української мови має позитивну семантику, що чітко простежується, наприклад, при перекладі російських демінутивів із негативним значенням українською мовою.

Важливим для пояснення семантико-функціональних розбіжностей у структурі вираження категорії демінутивності в досліджуваних мовах виявилося залучення позамовних факторів. Наприклад, порівняно найбільшу розповсюдженість та семантико-функціональну навантаженість демінутивних одиниць в українській мові можна пояснити як впливом психоповедінкових архетипів, що тісно переплітаються із традиційним світоглядом, ліризмом, естетизмом українців, так і власне з історією української мови, специфіку формування якої визначали значною мірою народно-розмовні та писемні джерела. Значно менші можливості оцінно-емоційного та експресивного демінутивного словотвору англійської мови можна пояснити не лише типологічним аналітизмом, але й такими позамовними чинниками, як прагнення англійців до емоційної стриманості, особливості психоповедінкових норм, що надають перевагу вербальній та невербальній «скупості», ледь помітним натякам та недомовкам, нечастій, але влучній сатирі, перед відвертим «навішуванням» оцінок-ярликів і відкритим вираженням чи то позитивних, чи то негативних емоцій. Раціоналізм, прагнення конкретності у всьому і водночас емоційна відкритість давніх римлян можуть пояснити специфіку вираження демінутивного значення в латинській мові. Тому, на відміну від демінутивів української мови, які нерідко в контексті втрачають семантику малості, а певна їх частина взагалі її не має, у латинській мові значення об'єктивної зменшеності тією чи іншою мірою реалізується в усіх здатних до демінутивного вираження частинах мови, а поява оцінно-емоційних конотацій, як правило, визначається ситуацією мовлення.

Висновки

У сучасній лінгвістиці актуальними є питання мовного відтворення оцінок та емоцій, особливостей мовних засобів емоційного вияву, специфіки оцінно-емоційної концептуалізації в національно-мовних картинах світу, що зумовлено потребою з'ясування характеру взаємодії логічного та емоційного компонентів у структуруванні мовлення. Попри те, що категорії оцінки та емоцій є універсальними, низка етноспецифічних факторів обумовлює появу різноманітних оцінок та способів емоційного реагування на них, що не може не впливати на варіювання способів та засобів їх власне мовного вираження у національно-мовних картинах світу.

Дослідження репрезентації категорії демінутивності в українській, англійській та латинській мовах дозволило виділити в семантиці її виразників низку значень, пов'язаних із категоріями оцінки, емоцій, а також експресії: 1) значення об'єктивної малості; 2) значення об'єктивно-суб'єктивної або лише суб'єктивної малості, що супроводжується позитивними чи негативними оцінно-емоційними, а безпосередньо в мовленні нерідко й експресивними конотаціями; 3) власне експресивне, що, як правило, відображає прагнення мовця увиразнити мовлення, актуалізувати певну інформацію, вплинути на адресата.

Дослідження довело, що категорія демінутивності - гносеологічно-мовна універсалія, проте в національно-мовних картинах світу засоби її вираження формуються не завжди на одних і тих самих рівнях мовної структури. Домінування засобів того чи іншого рівня в конкретній мові залежить насамперед від її формальної організації. Функціональна різноаспектність виразників категорії демінутивності свідчить про їх складну семантичну структуру, вагомими компонентами якої, крім значення об'єктивної малості, є різноманітні оцінно-емоційні конотації.

Аналіз способів вираження категорії демінутивності в українській, англійській та латинській мовах показав, що виразники значення малості в них за формальною структурою поділяються на два типи - синтетично утворені та аналітично утворені. Серед синтетичних способів вираження категорії демінутивності в досліджуваних мовах виділено суфіксацію, префіксацію, редуплікацію та словоскладання, а також суплетивне творення; аналітичні виразники представлені у вигляді атрибутивних, прикметниково-іменникових словосполучень. Основним для кожної із зазначених мов серед синтетичних способів виявився суфіксальний словотвір. У ході дослідження демінутиви трактувалися як похідні суфіксальні утворення, специфіка яких полягає у здатності до оцінно-емоційного маркування на рівні найменшої значущої одиниці і які є одним із важливих засобів оцінно-емоційного, а подекуди й експресивного вираження в багатьох національно-мовних картинах світу.

Дослідження показало, що демінутивність - це полісемантична категорія, яка репрезентує ряд значень та функцій загально властивих їй у кожній із аналізованих мов, а також мовноспецифічну семантику та прагматику. Демінутивізація в системі іменника у досліджуваних мовах використовується для: 1) вказування на об'єктивну зменшеність конкретних об'єктів та явищ, а також на слабкий вияв ознаки, дії чи стану у сфері абстрактних понять; 2) вираження позитивного оцінно-емоційного та/або експресивного значення в лексико-семантичних групах іменників на позначення живих істот та конкретних об'єктів, а також на позначення абстрактних, нереальних та неживих об'єктів і явищ матеріального або духовного світу; 3) вираження негативного оцінно-емоційного та/або експресивного значення в лексико-семантичних групах іменників на позначення живих істот та конкретних об'єктів, а також у сфері абстрактних понять.