Генеза образної предикації в етнолінгвістичному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

10.02.01 -- українська мова

Генеза образної предикації в етнолінгвістичному аспекті

Жуйкова Маргарита Василівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі прикладної лінгвістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки Міністерства освіти та науки України.

Науковий консультант: Мокієнко Валерій Михайлович, доктор філологічних наук, професор, професор кафедри слов'янських мов (Санкт-Петербурзький університет, Росія).

Офіційні опоненти:

Манакін Володимир Миколайович, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри видавничої справи та редагування (Запорізький національний університет).

Тараненко Олександр Онисимович, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри загального та українського мовознавства (Київський національний лінгвістичний університет).

Ужченко Віктор Дмитрович, доктор філологічних наук, професор, професор кафедри української мови (Луганський національний університет імені Тараса Шевченка).

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних Наук Т.Я. Марченко.

Анотація

лексика фразеологізм предикат

Жуйкова М.В. Генеза образної предикації в етнолінгвістичному аспекті. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальностями 10.02.01 -- українська мова, 10.02.02 -- російська мова. -- Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, Київ, 2009.

У роботі розглянуто внутрішньослівну семантичну деривацію предикатів української та російської мов в етнолінгвістичному аспекті, виявлено зумовленість процесів семантичного розвитку традиційною культурою українського та російського народів. Показано вплив ціннісної картини світу на формування оцінних предикатів та метафоричних моделей, поглиблене розуміння поняття «символ метафори» в когнітивних дослідженнях; розглянуто роль магічної практики у формуванні образних значень предикатів. Проаналізовано взаємозв'язки між лексичною та фразеологічною підсистемами мови, побудовано когнітивно-генетичну типологію фразеологічних одиниць.

Ключові слова: діахронія, образність, оцінка, метафора, семантична деривація, ідіома, етнолінгвістика, когнітивна лінгвістика.

Аннотация

Жуйкова М.В. Генезис образной предикации в этнолингвистическом аспекте. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальностям 10.02.01 -- украинский язык, 10.02.02 -- русский язык. -- Институт языкознания им. А.А. Потебни НАН Украины, Киев, 2009.

В работе рассмотрена внутрисловная семантическая деривация предикатов лексического и фразеологического уровней украинского и русского языка в аспекте этнолингвистики, обнаружена обусловленность процессов семантического развития фактами традиционной культуры украинского и русского народов. Показано влияние ценностной картины мира на формирование оценочных предикатов и метафорических моделей, углублено понимание понятия «символ метафоры» применительно к когнитивным исследованиям языка. Описаны два основных источника оценочных значений в предикатной метафоре (во-первых, исходная концептуальная структура, за которой закрепляется устойчивая оценка, выведенная из аксиологических параметров картины мира, а во-вторых, концептуальная структура реципиентной зоны, оцениваемая безотносительно к исходной).

Впервые проанализована роль магической практики в процессах развития у конкретных глаголов образных значений эмоциональных и психических состояний человека; выделен тип каузативной метафоры, основанной на перенесении атрибута с предмета-медиатора на человека в ходе обрядов вредоносной магии. Описаны деривационно-мотивационные связи между образными единицами лексической и фразеологической подсистемами украинского и русского языков; выявлена специфика процессов компрессии устойчивого выражения, при которой глагольная фразема утрачивает все компоненты, за исключением предиката, что приводит к появлению омонима по отношению к исходному значению.

Подробно охарактеризованы следующие процессы семантической деривации: 1) каузативный перенос наименования в контексте магической практики и сопровождающих ее вербальных формул; 2) редукция устойчивого словосочетания, вследствие чего образный предикат выделяется из фраземы и приобретает ее значение. В сфере фразеоматики, кроме трансформации семантики свободного словосочетания на основе метафоризации или метонимизации, отмечены следующие механизмы: 1) ироническое переосмысление словосочетания; 2) конструирование целостных единиц из отдельных лексических компонентов; 3) выделение фразеологизма из паремии или прецедентного текста; 4) наращение образного предиката именными компонентами при сохранении семантики. Построена когнитивно-генетическая типология фразеологических единиц.

Ключевые слова: диахрония, образность, оценка, метафора, семантическая деривация, идиома, этнолингвистика, когнитивная лингвистика.

Summary

Zhujkova M.V. The genesis of figurative predication in ethnolinguistic aspect. -- Manuscript.

Thesis presented for a Doctor's Degree in Philology in specialities 10.02.01 -- the Ukrainian language, 10.02.02 - the Russian language. -- Oleksandr Potebnya Institute of Linguistics of the Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2009.

The paper deals with the problems of semantic derivation of predicates within a word as viewed from an ethnolinguistic aspect. It also reveals the dependence of semantic development on the traditional Ukrainian and Russian cultures. The present dissertation shows the influence of the axiological picture of the world upon the formation of axiological predicates and metaphoric patterns; develops the understanding of the notion metaphoric symbol in cognitive research; considers the role of magical practices in the process of formation of figurative predicates. It also contains an analysis of connections between the lexical and phraseological sub-systems of language and a cognitive-genetic typology of phraseological units.

Key words: diachrony, figurativeness, evaluation, metaphor, semantic derivation, idiom, ethnolinguistics, cognitive linguistic.

1. Загальна характеристика праці

Однією з визначальних методологічних засад сучасної лінгвістики є інтеграційне розуміння сутності мови як динамічної системи, у центрі якої перебуває людина з її мовним та культурним досвідом. Ще в XІX ст. у мовознавстві була висунена думка про те, що кожна мова є відбиттям специфічної картини світу, витвором унікального історичного шляху, який пройшов народ, що нею говорить, а водночас віддзеркаленням його духовного життя, менталітету та системи цінностей. Напрямок, започаткований В. фон Гумбольдтом та О.О. Потебнею, -- вивчення різноманітних зв'язків між мовою та національною культурою -- у лінгвістичних дослідженнях кінця XX ст. став особливо актуальним, що спричинило відродження етнолінгвістики. Ця галузь мовознавства, за визначенням С.М. Толстої та М.І. Толстого, «вивчає мову через призму людської свідомості, менталітету, побутової та обрядової поведінки, міфологічних уявлень і міфопоетичної творчості» Славянские древности: этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И. Толстого. -- М.: Международные отношения. Т. 1. -- 1995. -- C. 5..

Одиниці лексико-фразеологічної системи розглядаються в ній як результат взаємодії законів внутрішньомовної еволюції й таких позамовних чинників, як традиції матеріальної культури, історичні реалії, система духовних цінностей і пріоритетів, стиль мислення, ментальність («дух народу» за В. фон Гумбольдтом), обрядовість, вірування та ін. Для дослідників етнолінгвістичного напрямку визначальним є постулат про ізоморфізм мови та культури.

Як зазначає О.Л. Березович, «етнолінгвістичні дослідження в будь-якому випадку є комплексними. Вони можуть бути скеровані або на опис того чи того фрагмента традиційної картини світу за даними різних культурних кодів, або на виявлення специфіки відбиття духовної культури в мові (на тлі інших культурних кодів)» Березович Е.Л. Русская топонимия в этнолингвистическом аспекте / Е.Л. Березович. -- Екатеринбург: Из-во Урал. ун-та, 2000. -- С. 7--8.. Таке розуміння завдань етнолінгвістики вимальовує широкі перспективи цієї галузі мовознавчої науки, яка здатна об'єднати матеріал та проблематику традиційних лінгвістичних дисциплін з проблемами, що виходять за їх межі і розв'язуються в дослідженнях з етнології, історії, релігієзнавства, археології, когнітології, семіотики, фольклористики та інших гуманітарних наук.

Дослідження семантичних процесів у лексико-фразеологічній системі мови з погляду принципів етнолінгвістики та на основі її методик виявляє свою вищу продуктивність у порівнянні з традиційними діахронними дослідженнями мовних одиниць, оскільки залучення широкого світоглядно-культурного тла дає надійні підстави для реконструкцій процесів номінації, що відбувалися в минулому. Предметом аналізу в етнолінгвістичному ключі найчастіше стають мовні одиниці, безпосередньо пов'язані з традиційною народною культурою: номінації обрядів та їх компонентів, назви рослин і тварин, космічних і ландшафтних об'єктів, предметів побуту, теологічних та демонологічних персонажів (див. роботи українських науковців П.Ю. Гриценка, Й.О. Дзендзелівського, В.В. Жайворонка, В.Л. Конобродської, Т.Б. Лукінової, В.М. Мойсеєнка, Н.В. Хобзей, О.В. Юдіна, Г.М. Яворської, російських етнолінгвістів О.Л. Березович, О.В. Бєлової, Т.І. Вендіної, Л.М. Виноградової, М.О. Єрьоміної, А.Ф. Журавльова, В.В. Колосової, С.О. Кошарної, О.Є. Левкієвської, С.Є. Нікітіної, М.І. Толстого, С.М. Толстої, А.Л. Топоркова, Т.В. Цив'ян, О.О. Черепанової, білоруських дослідників М.П. Антропова, Т.В. Володіної, В.А. Маслової, О.М. Руденко, Г.П. Цихуна, а також представників польської етнолінгвістичної школи на чолі з Є. Бартмінським). Крім іменних лексем, об'єктом етнолінгвістичних досліджень часто стають одиниці фразеологічного рівня як такі мовні знаки, що відбивають специфіку народного світобачення, особливості категоризації та інтерпретації світу носіями традиційної культури (див. праці М.Ф. Алефіренка, А.М. Баранова, Д.О. Добровольського, А.М. Емірової, Л.Г. Золотих, С.В. Кабакової, Л.В. Ковальової, В.І. Коваля, М.Л. Ковшової, О.П. Левченко, В.М. Мокієнка, І.О. Подюкова, С.М. Толстої, В.М. Телія, О.О. Селіванової, В.Д. Ужченка та ін.).

Значно менше уваги в етнолінгвістичних дослідженнях приділено предикатній лексиці, яка вербалізує фрагменти концептосфери абстрактної природи. У сучасному мовознавстві термін «предикат» розуміють у двох сенсах: по-перше, як структурно-пропозитивну, а по-друге, як семантико-функціональну одиницю. Предикатам належить важлива роль не лише в оформленні думки й вербалізації пропозиції (судження), а й у накопиченні і трансляції в часі культурно-історичного досвіду народу. Наше дослідження, продовжуючи й розвиваючи проблематику взаємодії мови та народної культури, спрямоване на образні дієслова й дієслівні фразеологічні одиниці предикатної природи. З метою лаконічного найменування об'єкта дослідження -- предикатів лексичного та фразеологічного рівнів мови -- ми запроваджуємо термін «предикація» в його нетрадиційному значенні. Під предикацією ми розуміємо не лише процес приписування ознаки певному суб'єкту, а й сукупність мовних одиниць, що можуть виступати у предикативній функції в структурі висловлювання. Предикація у сенсі, прийнятому в роботі, -- це будь-які предикатні одиниці мови (дієслова, прикметники та дієприкметники, предикативи, предикатні фразеологічні одиниці), що виконують функцію характеризації позамовних сутностей, названих іменною (референтною) лексикою. Специфіка образних предикатів як знаків вторинної номінації значною мірою визначається саме лінгвокультурними чинниками, що впливають на спосіб концептуалізації конкретного явища дійсності та його місце в мовній картині світу того чи того етносу.

Вибір для дослідження двох близькоспоріднених мов зумовлений спільністю еволюційних механізмів, що діють у сфері семантичної деривації; спільністю тих архаїчних світоглядних підвалин носіїв української та російської мов, що значною мірою визначають їхню мовну картину світу; неможливістю розмежувати деякі процеси вторинної номінації та співвіднести їх із конкретною мовою. В українській та російській мовах простежуються спільні явища, що сягають корінням різної часової глибини; через брак писемних фіксацій важко, або й неможливо, встановити час виникнення певного мовного явища та його мовну приналежність.

Аналіз вторинної номінації неможливий без звернення до діахронної проблематики, без врахування минулих станів мовної системи. Як писав О.М. Трубачов, етимологічні зв'язки слова та трансформації його значення дають «ключ до розуміння сучасної семантики слова, де може відтворюватися етимологічне значення» Трубачев О.Н. Труды по этимологии: Слово. История. Культура: в 2 т. / О.Н. Трубачев. -- М.: Языки славянской культуры, 2004. -- Т. 2. -- С. 116.. Тому в нашому дослідженні робиться наголос на механізмах переходу від одного значення до іншого, на процесах мовної динаміки, на реконструкції всіх можливих етапів генези плану змісту мовних одиниць. Ми бачимо своє завдання в тому, щоб, говорячи словами М.І. Толстого, «історично витлумачувати факти й процеси» Толстой Н.И. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике / Н.И. Толстой. -- М.: Индрик, 1995. -- С. 28. в мовній системі, вписуючи їх у широке культурне тло.

У лінгвістичній науці дедалі більшого поширення набуває думка про те, що лексику та фразеологію не можна вивчати як дві незалежні підсистеми мови, оскільки в них діють загальні еволюційні тенденції, спільні закономірності функціонування та розвитку. Єдність лексичної та фразеологічної підсистем мови виявляється у постійній взаємодії їхніх одиниць, які беруть участь у мотиваційно-дериваційних процесах у межах лексико-фразеологічної підсистеми мови, що зрештою спричиняється до збагачення обох підсистем. Однак не всі аспекти цієї взаємодії вивчаються однаково активно; якщо в сучасній україністиці та русистиці повно досліджене явище відфразеологічної деривації -- як на рівні наповнення дериваційних гнізд, так і на рівні побудови продуктивних моделей деривації (див. праці М.Ф. Алефіренка, М.А. Алексеєнка, Т.П. Бєлоусової, О.М. Єрмакової, О.В. Петрова, О.А. Стишова та ін.), то у вивченні двох різноспрямованих процесів -- компресії (редукції) предикатних фразеологізмів, а також нарощення образного предиката іменними компонентами -- ще не спостерігається вагомих наукових досягнень.

Актуальність теми дослідження визначає його проблематика, що перебуває на одному з головних напрямків розвитку сучасного мовознавства, -- виявлення та вивчення різноманітних зв'язків мови, мислення та духовної культури. Актуальність зумовлена активізацією у слов'янському мовознавстві етнолінгвістичних досліджень, які мають на меті характеристику та аналіз конкретних мовних проявів співвідношення «мова» -- «традиційна народна культура», а також потребою у вивченні в етнолінгвістичному аспекті тих мовних одиниць, які позначають культурно значущі та національно-специфічні концепти. Подібні праці набувають особливої ваги в межах нового -- когнітивного -- напрямку розвитку лінгвістичної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Працю виконано в межах проблематики кафедри прикладної лінгвістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Тема дослідження затверджена на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 26.06.2007 (протокол № 3).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у виявленні й аналізі механізмів вторинної номінації, внаслідок дії яких у лексико-фразеологічній системі двох споріднених мов з'являються образні предикати і предикатні фразеологізми, та зумовленість цих процесів традиціями і практикою народної культури українців та росіян. Попри те, що в роботі окремо проаналізовано внутрішньослівну семантичну деривацію та механізми фразеологізації, нашою метою є демонстрація єдності когнітивно-дискурсивних механізмів, які беруть участь у процесах вторинної номінації.

Відповідно до мети дослідження визначено такі завдання:

1. Схарактеризувати особливості етнолінгвістичного підходу до вивчення динаміки предикатних одиниць лексичного та фразеологічного рівнів.

2. Дослідити метафоризацію предикатів як когнітивний процес, зумовлений специфікою колективної етнокультурної свідомості, виявити роль світоглядного чинника в метафоризації предикатів та вільних словосполучень.

3. З'ясувати специфіку метафоричного моделювання, окреслити роль базових культурних концептів при метафоризації, виявити каузативний зв'язок між одиницями різних граматичних класів, залучених у метафоризацію семантичного поля.

4. Визначити зміст поняття «символ метафори» в концептуально-когнітивному аспекті, виявити роль символу метафори при метафоризації предикатів, а також його джерела та межі варіювання.

5. Виявити специфіку поліметафоризації предикатів як лінгвально-ментального процесу, що приводить до утворення декількох метафоричних одиниць концептуально віддалених сфер досвіду; схарактеризувати різні типи поліметафоризації.

6. Визначити типи оцінок у структурі предикатної метафори, описати випадки незбігу логічної та емоційної оцінки, виявити національно-культурну зумовленість емоційних оцінок у метафорі.

7. Окреслити способи та характер впливу магічної практики на внутрішньослівну деривацію предикатів, співвіднести акціональну та вербальну частини магічних обрядів.

8. Схарактеризувати різноспрямовані процеси взаємодії одиниць лексичної та фразеологічної підсистем мови при породженні знаків вторинної номінації, зокрема, проаналізувати явище компресії ідіом, виявити зумовленість відфразеологічної деривації культурними чинниками.

9. Описати та проаналізувати культурні й когнітивні основи неметафоричних механізмів породження одиниць фразеологічного рівня мови.

10. Побудувати генетичну типологію фразеологічних одиниць з урахуванням мовно-когнітивних механізмів, що беруть участь у процесах фраземотворення.

Матеріалом дослідження стала картотека, що містить близько 10 тисяч контекстуальних вживань предикатної лексики та фразеології. Джерела дослідження представлено трьома блоками. По-перше, це лексикографічні праці різних типів (тлумачні словники сучасних української та російської мов, фразеологічні, діалектні, історичні, етимологічні, жаргонні та ін. словники). Використовувалися також картотеки деяких багатотомних словників. По-друге, це різноманітні тексти, передусім фольклор різних жанрів (паремії, билини, балади, легенди, казки, пісні тощо; перевага надавалася щонайдавнішим їх фіксаціям), а також художні твори українською та російською мовами. Частину ілюстративного матеріалу вибрано з електронного ресурсу -- «Национального корпуса русского языка». По-третє, до аналізу залучено східнослов'янські етнографічні джерела (загальний обсяг вибірки -- близько 3 тис. фрагментів), що дозволяє повніше реконструювати концептуальну картину світу носіїв традиційної культури. Для реалізації принципу повноти джерельної бази подекуди використовувалися також білоруські мовні, фольклорні та етнографічні джерела, матеріали білоруських фольклорних та етнолінгвістичних архівів.

Об'єктом дослідження в роботі виступає масив образних предикатів та предикатних ідіом української й російської мов, передусім у їхніх мовленнєво-функціональних (дискурсивних) проявах. У межах об'єкта окреслено предмет дослідження -- механізми утворення та семантичної трансформації знаків вторинної номінації образної природи, когнітивні процедури, в ході яких мовці утворюють образні предикатні одиниці.

Методи, застосовані в дослідженні, визначаються його конкретними завданнями. Для виявлення семантичного наповнення плану змісту предикатних одиниць використано аналіз словникових дефініцій, компонентний аналіз, контекстно-функціональний (дискурсивний) аналіз; за допомогою останнього досліджено зміни в семантиці мовних одиниць, що експлікуються через їхнє контекстуальне оточення. Зіставний аналіз застосовано з метою контрастивного дослідження семантики мовних одиниць двох споріднених мов. Для створення когнітивних дефініцій деяких образних предикатів використано прийом тренованої інтроспекції, введений у практику семантичних досліджень А. Вежбицькою. При вивченні культурної специфіки фразеологічних одиниць застосовано концептуально-ідеографічний аналіз, запропонований В.М. Телія. Використано також прийоми комплексного етнолінгвістичного аналізу, спрямованого на дослідження мовних, фольклорних та етнографічних явищ у їхній взаємозумовленості. Почасти використовується також концептуальний аналіз, який дозволяє виявити структуру та змістове наповнення концепту й кореляцію між змістом концепту та семантикою його мовних вербалізаторів.

Наукова новизна роботи полягає в репрезентативному описі й аналізі тих мовно-когнітивних механізмів, які спричиняють утворення знаків вторинної номінації образної природи. Вперше в українському та російському мовознавстві проведено комплексний етнолінгвістичний аналіз мовного, фольклорного й етнографічного матеріалу з метою виявлення процесів семантичної деривації в лексико-фразеологічній системі. Поглиблене розуміння лінгвокультурних основ метафоризації, уточнене поняття «символ метафори», розглянута його роль у семантичному переході від прямого до метафоричного значення. Вперше проаналізоване явище поліметафоризації предикатів, виявлено два типи цього процесу. Принципово новими результатами є аналіз метафоризації каузативного типу та побудова генетичної типології сталих виразів, в основу якої покладено механізми їх утворення. Розроблено когнітивні дефініції для деяких метафоричних предикатів та фразеологічних одиниць.

Теоретична цінність роботи зумовлена тим, що в ній поглиблено сучасні уявлення про метафоризацію як фундаментальний механізм мови та мислення, описано й проаналізовано інші прийоми, що приводять до утворення образних предикатів, обґрунтовано специфіку процесів фраземотворення з позицій когнітивної лінгвістики. Вперше проведене комплексне етнолінгвістичне дослідження мовного, фольклорного та етнографічного матеріалу з метою виявлення лінгвокультурних основ еволюційних процесів у лексико-фразеологічній системі української та російської мов. Практичне значення праці полягає у можливості використовувати отримані результати для вдосконалення статей у тлумачних, фразеологічних та етимологічних словниках східнослов'янських мов, для створення етнолінгвістичних словників та словників народної культури. У методичному плані прийоми дослідження, застосовані в роботі, можуть слугувати зразками для майбутніх етнолінгвістичних студій у галузі предикатної лексики та фразеології. Окремі результати дослідження можуть бути використані в університетських курсах «Лексикологія української мови», «Лексикологія російської мови», «Основи семасіології», «Теорія мови», спецкурсах «Історична лексикологія та фразеологія», «Концептуальний аналіз», «Методи етнолінгвістичних досліджень», «Лінгвокультурологія» тощо.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному виявленні та аналізі еволюційних механізмів, що діють у сфері вторинної номінації. Всі теоретичні та практичні результати отримані без співавторів, публікації з теми дисертації (монографія та статті) підготовлено самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати роботи обговорено на засіданні міжкафедрального семінару Волинського національного університету ім. Лесі Українки (травень 2008 р.). Протягом 1996--2008 рр. результати роботи регулярно доповідались на різноманітних наукових конференціях як в Україні, так і за її межами.

Загальна кількість конференцій -- 48. Основні з них такі: III, IV та V конгреси Міжнародної асоціації україністів (Харків, 1996; Одеса, 1999; Чернівці, 2002), Міжнародна славістична конференція пам'яті професора К.К. Трофимовича (Львів, 1998), XVII Міжнародні Карські читання «Антропоцентричний підхід у дослідженні мови» (Ніжин, 1998), Всеукраїнська наукова конференція «Міф і міфопоетика в традиційних і сучасних формах культурно-мовної свідомості» (Харків, 1999), Міжнародні конгреси «Беларускае асветніцтва: вопыт тысячогоддзя» (Мінськ, 1998; 2000), V Міжнародна конференція «Пам'ятки писемності східнослов'янськими мовами XI--XVIII століть» (Київ, 2000), Наукова координаційна рада «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» (Луцьк, 2000), Міжнародна наукова конференція «Традиції харківської філологічної школи» (Харків, 2000), Міжнародна наукова конференція «Язык и культура. Проблемы современной этнолингвистики» (Минск, 2000), III Міжнародний конгрес білорусистів (Мінськ, 2000), Всеукраїнська наукова конференція до 100-річчя Лукії Гумецької (Львів, 2001), Міжнародна конференція на честь 80-річчя професора Й.О. Дзендзелівського «Українське і слов'янське мовознавство» (Ужгород, 2001), щорічні міжвузівські науково-методичні конференції викладачів та аспірантів Санкт-Петербурзького державного університету (Петербург, 2001--2008), Х Міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми семантичних досліджень» (Харків, 2001), Міжнародна конференція «Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія» (Київ, 2001), Міжнародний діалектологічний семінар «Традиції культури в мові» (Львів, 2001), Міжнародні наукові конференції «Нова фразеологія в новій Європі» (Щецин, 2001) та «Kategorije przestrszeniu w mowie» (Люблін, 2001), Міжнародна наукова конференція «Между двумя мирами: представления о демоническом и потустороннем в еврейской и славянской культурной традиции» (Москва, 2001), Міжнародна наукова конференція «Sіowianie wschodni: Ukraina -- miкdzy jкzykem a kultur№» (Краков, 2001), Х Міжнародна наукова конференція «Функциональная лингвистика: итоги и перспективы» (Ялта, 2002), Міжнародна наукова конференція «Актуальні напрями слов'янської та романо-германської філології» (Рівне, 2003), Міжнародні Кирило-Мефодіївські читання (Одеса, 2003), Міжнародна конференція «Зеленинские чтения» (Петербург, 2003), Міжнародний науковий семінар «Тіло як феномен культури» (Київ, 2003), наукові конференції «Діалог культур в поліетнічному світі» (Сімферополь, 2004--2008), ІІІ Міжнародна наукова конференція «Национально-культурный компонент в тексте и языке» (Минск, 2005), ІV Міжнародний конгрес білорусистів «Беларуская культура ў кантэксце культур еўрапейских краін» (Мінск, 2005), Всеросійська науково-практична конференція «Проблемы изучения живого русского слова на рубеже тысячелетий» (Вороніж, 2005), ІІ та ІІІ Міжнародні школи-семінари з етнолінгвістики (Житомир, 2006, 2007), Міжнародна конференція, присвячена 100-літтю з дня народження акад. І. Білодіда (Київ, 2006), Міжнародна етнолінгвістична конференція «Opozycja SWУJ / OBCY (INNY) w jкzykach i kulturach sіowiaсskich» (Люблін, 2006), Міжнародна наукова конференція «Слов'янське слово і культура в контексті світового розвитку» (Київ, 2007), ХІІ Міжнародна конференція «Актуальні проблеми семантичних досліджень» (Харків, 2007).

Публікації. Зміст роботи відбито в 44 публікаціях, серед них одна монографія (обсяг 20,5 друк. аркушів), 21 стаття в українських фахових виданнях, 11 статей у закордонних наукових журналах та збірниках наукових праць, 11 статей у виданнях, що не мають статусу фахових, а також у матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна праця загальним обсягом 470 стор. (з них основний текст займає 396 стор.) складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та бібліографії (список використаної літератури -- 497 позицій, список джерел -- 243 позиції).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання, визначено предмет та об'єкт дослідження, його теоретичну цінність, практичне значення, схарактеризовано методи дослідження, його наукову новизну, зв'язок роботи з науковими планами і програмами.

У першому розділі -- «Образна номінація в контексті антропоцентризму мови» -- розглянуто загальнотеоретичні питання, що стосуються явища вторинної номінації у контексті антропоцентризму: типи вторинних номінацій, принципи номінації, поняття образу та образності в лінгвістичних дослідженнях, мовної картини світу, співвідношення образності та внутрішньої форми.

Проблеми номінації постійно перебувають у центрі уваги лінгвістів, починаючи вже від античних часів, коли з'явились перші спроби витлумачити та осмислити природу найменувань. Термін «номінація» в лінгвістичних працях прийнято розуміти у трьох значеннях: як акт творення та надання назв явищам дійсності чи думки, як саме найменування, а також як використання існуючих мовних одиниць у мовленні. Найчастіше цей термін вживається у першому (динамічний аспект) та другому (статичний аспект) сенсах. Для характеристики динамічного аспекту номінації В.Г. Гак запропонував поняття загальної номінативної моделі, в яку входить об'єкт та суб'єкт номінації, саме найменування та адресат. Кожний з названих компонентів моделі має свою специфіку, яка може визначатися багатьма чинниками. Важливо підкреслити, що в номінативному процесі чільне місце належить творчому акту суб'єкта -- свідомому вибору тієї ознаки номіната, яка кладеться в основу внутрішньої форми («представлення» за термінологією О.О. Потебні), оскільки процеси початкового пізнання об'єкта та створення його назви відбуваються майже одночасно.

У сучасній теорії номінації розроблено типологію вербальних найменувань за різними параметрами: за характером вказівки імені на дійсність (первинна та вторинна), за специфікою мотиваційних ознак номіната (внутрішні чи зовнішні, локальні, темпоральні і под. ознаки), за типом врахованих у акті номінації властивостей об'єкта (якісний, реляційний, функціональний, ситуативний тип ознак), за принципами номінації (О.Л. Березович) тощо. Так, доцільно розрізняти «емпіричний» та «ідеологічний» принципи найменування (в останньому випадку номінація відбиває ідеологічні настанови номінатора, а не ознаки об'єкта номінації), «онтологічний» та «міфологічний» принципи (міфологічне найменування засноване на уявних, міфологічних ознаках чи властивостях об'єктів, що складають відповідну міфологему -- архаїчний концепт як компонент міфопоетичної картини світу). Віднесення мовної одиниці до того чи того типу номінації може визначити шляхи та прийоми її дослідження; так, для етнолінгвістичного напрямку на перший план виходить опозиція «онтологічного» та «міфологічного» принципів номінації.

Аналіз будь-якої мовної номінації передбачає врахування антропоцентризму як прояву культурної детермінації мовних явищ. Більшість номінативних моделей є національно та культурно зумовленими, в них може проявлятися ментальність народу, його світобачення, система цінностей та життєвих настанов. Незважаючи на існування спільних (універсальних) основ перцептивної та когнітивної діяльності всіх представників людського роду, що відбивається в так званому «універсально-предметному коді» (М.І. Жинкін), різні мови по-різному структурують і відбивають світ. Усвідомлення цього привело до виникнення лінгвістичного поняття «мовна картина світу», близького до того, що В. фон Гумбольдт розумів під «мовною свідомістю народу», -- специфічним способом концептуалізації світу, втіленим у мовних одиницях.

Проявом специфіки різних картин світу є неоднакова міра наповнюваності семантичних полів, незбіг обсягів понятійного змісту, який стоїть за еквівалентними номінаціями в різних мовах, відмінності між лексемами на рівні прагматичних змістів, різне членування світу засобами мови тощо. Мовна картина світу, як правило, суттєво розходиться з науковою, вона ретроспективна, архаїчна, часто відбиває стани свідомості, характерні для представників минулих поколінь, а тому її прийнято називати також «наївною картиною світу», що, втім, не означає її примітивності. Особливо чітко національно-культурна своєрідність відбивається у процесах вторинної номінації, при творенні образних засобів мови, які у своїй семантиці закріплюють результати когнітивної діяльності певного національного колективу. Тому образність мовних знаків розглядають не лише як лінгвістичний, а також як лінгвокультурологічний феномен, що вимагає для своєї інтерпретації звернення до глибинних основ культурного буття етносу.

У семантичних дослідженнях розрізняють два типи образів та образності (О.А. Юріна). Образ першого типу є перцептивним, він формується на основі чуттєвого досвіду людини і кодується переважно знаками первинної номінації (море, зелений, летіти), тоді як образ другого типу -- асоціативний, або чуттєво-ментальний (море квітів, зелений юнак, час летить). Його можна виявити в знаках вторинної номінації, які засновані на встановленні ментального зв'язку між феноменологічно різними фрагментами дійсності, зближеними внаслідок певних когнітивних процедур. Носієм образності у формальній структурі мовної одиниці часто виступає внутрішня форма -- мотивувальна ознака слова чи фразеологічної одиниці, яка бере участь у дериваційно-номінативних процесах.

За фігуральним висловом В.М. Телія, це слід, який залишає мотиватор у семантичній структурі похідного слова. Важливу роль відіграє поняття внутрішньої форми у фразеологічних дослідженнях, проте серед фразеологів немає єдності щодо розуміння сутності та ролі цього явища, воно інтерпретується суперечливо: або як семантична вмотивованість фразеологічної одиниці значенням її складників (Л.Г. Авксентьєв, В.В. Виноградов, А.М. Мелерович, Л.І. Ройзензон), або як відбиття у фразеологічній одиниці того чуттєвого образу, на основі якого вона виникає (М.Ф. Алефіренко, О.В. Кунін, В.М. Телія, Т.З. Черданцева та ін.). Проте В.М. Мокієнко та А.М. Мелерович обстоюють думку, що образність фразеологічної одиниці не слід ототожнювати з її внутрішньою формою, оскільки друге поняття може бути застосоване й до тих одиниць, які не сприймаються носіями мови як образні. На нашу думку, поняття внутрішньої форми є ширшим за поняття образності, що підтверджується наявністю значної групи ідіом, які прийнято називати алогічними і з формальної структури яких не може бути виведено наочно-чуттєвий образ.

Другий розділ -- «Культурний компонент у семантичному просторі предикатної метафори» -- складається з трьох підрозділів. Перший («Метафора і культурно мотивовані концептуальні структури») присвячено двом колам питань: по-перше, механізмам утворення метафор на основі метафоричних моделей (вперше розглянутим американськими лінгвістами Дж. Лакоффом та М. Джонсоном), по-друге, сутності поняття «символ метафори» та його культурному навантаженню.

Під метафоричною моделлю ми, слідом за А.П. Чудіновим, розуміємо «наявну чи витворювану в свідомості носіїв мови схему зв'язку між понятійними сферами, яку можна представити певною формулою: “Х -- це Y”» Чудинов А.П. Метафорическая мозаика в современной политической коммуникации / А.П. Чудинов, Уральский госуд. педагог. университет. -- Екатеринбург, 2003. -- С. 35.. Метафоричне моделювання є засобом осягнення та інтерпретації дійсності шляхом когнітивно-вербальної діяльності, в ході якої відбувається приписування певному актуальному об'єкту (явищу) тих ознак, які усталено пов'язані у національній чи соціальній свідомості з іншим фрагментом досвіду, що належить до іншої понятійної сфери. Метафоричні моделі мають глибоке культурне підґрунтя, закорінене в архаїчних світоглядних уявленнях, і часто наповнюються так званими стертими метафорами.

У фольклорному та художньому дискурсах української і російської мов представлена метафорична модель, в якій обстріл з вогнепальної зброї трактується через концептуальну сферу «їжа»: укр. зустріти залізними бобами, почастувати чавунними кавунами, рос. угостить ружейным маком, попотчевать свинцовым горохом. Пор.: -- За ласку вам дякуємо, а вам ми радимо, забирайтесь до диявольської мами, бо зараз привітаємо вас олив'яними галушками, що ні один з вас живий не вийде. (А. Чайковський. Сагайдачний). У метафоричний процес залучені дієслова, що позначають пригощання й обдаровування гостя, та іменники -- назви харчів, які своїм кольором, розміром, формою нагадують порох, кулі та гарматні ядра. Метафора, що представляє військові дії як частування, має під собою глибокі світоглядні основи: в народній свідомості існує стійка концептуальна кореляція «гість» -- «дар», де адресатом дару виступає гість, а суб'єктом -- господар.

Статус гостя в традиційній культурі слов'ян значною мірою визначається його сприйняттям як істоти сакральної. При осмисленні розбійних нападів, військового втручання, крадіжок і т. п., для яких характерне вторгнення особи (групи осіб) на чужу територію, актуалізується культурний сценарій прийому гостя, який зазнає певних трансформацій (агресор отримує статус непроханого гостя). Для метафори частування, що виступає засобом інтерпретації військових дій, виявляються релевантними лише деякі складові концептуальної структури прийому гостя: ідея пригощання гостя як його обдаровування чимось цінним, а також функціональна опозиція «господар» -- «гість», якій приписують концептуальні характеристики «активний» -- «пасивний». У цій опозиції містяться латентні оцінки обох учасників (бути господарем -- «добре», а бути гостем -- «погано»), які й переходять у метафоричну модель. Про її актуальність для носіїв української мови козацької доби свідчить, крім названих мовних засобів, така номінація гармати, як харчівниця, відома з описів військового облаштування українських фортець.

Метафорична модель «обстріл з вогнепальної зброї» -- це «частування гостя», що сформувалася в умовах, коли війна була основою життя багатьох прошарків українського суспільства, виявляє виразну національну орієнтацію: спостерігаємо її значно вищу активність та багате формально-семантичне варіювання в українських фольклорних та художніх текстах на тлі вужчого поширення в російському художньому дискурсі.

Не меншою мірою культурний чинник відбивається на ментальних процесах відбору ознак подібності, на яких засновується метафорична номінація. В науковій літературі існує два погляди на статус елементів подібності в метафорі. Згідно з традиційним семасіологічним підходом, елементи подібності виступають інтегративним компонентом у семантиці двох значень слова (В.В. Виноградов, Г.М. Скляревська, Є.Т. Чернишова, Д.М. Шмельов), проте, на думку представників когнітивного напрямку, ознаки, які забезпечують метафоричне перенесення найменування, належать концептуальній сфері (Н.Д. Арутюнова, А.М. Баранов, В.З. Дем'янков, О.С. Кубрякова, А.П. Чудінов, М. Блек, Дж. Лакофф, М. Джонсон, Дж. Тейлор та ін.). Г.М. Скляревська запропонувала називати спільні семантичні ознаки, що служать основою змістових перетворень у процесі метафоризації, терміном «символ метафори» Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка / Г.Н. Скляревская. -- СПб. : Наука, 1993. -- С. 47.. На нашу думку, символ метафори слід розглядати не як компонент семантики слова, а як частину концептуальної структури, що належить до донорської зони досвіду людини.

Цей статус диктується тим, що при метафоризації мовець здійснює ментальну процедуру порівняння не лексичних значень слів, а концептуальних структур, пор. прийняте в когнітивній лінгвістиці розуміння метафори як відображення одного концептуального поля (поля-джерела, донорської зони) на іншому (на полі-меті, на реципієнтній зоні). Символом метафори ми називаємо елементи подібності, виявлені свідомістю носія мови між об'єктами донорської та реципієнтної зон у ході ментальної процедури порівняння, наслідком чого стає перенесення найменування з об'єкта (ситуації) донорської зони на об'єкт (ситуацію) реципієнтної зони. Місце символу метафори в структурі концепту, а також його наповнення варіюється залежно від типу концепту донорської зони, який постачає ознаки для зіставлення, і часто зумовлене культурними чинниками. Лінгво-культурні особливості символу метафори розглянуто на прикладі українського предиката обрости та його російського відповідника обрасти. Семантико-функціональна специфіка метафоричного дієслова обрости полягає в тому, що воно співвідноситься з неоднорідним масивом позамовних ситуацій, у якому можна виділити декілька референтних типів (дах обріс антенами, сім'я обросла боргами, заява обросла резолюціями, подія обросла легендами тощо). Узагальнюючи їх релевантні ознаки, подаємо для метафоричного обрости таку пропозитивну дефініцію:

Х обростає / обріс Y_PL: «Внаслідок цілеспрямованої діяльності або поведінки людини в оточенні Х-а поступово з'являється / з'явилось багато однорідних об'єктів Y. Мовець вважає, що кількість наявних на момент спостереження об'єктів Y перевищує кількість, оптимальну для цього Х-а, і тому негативно оцінює цю ситуацію».

В основу символу метафори кладеться компонент «в оточенні Х-а поступово з'являється / з'явилось багато однорідних об'єктів Y», однак він не вичерпує всього змісту метафори і не пояснює появи в ній негативної оцінки ситуації. Метафоричне обрости маркує передусім ті ситуації, коли наявність низки однорідних предметів на периферії центрального об'єкта Х або спотворює його сутність, або деформує його зовнішньо, або перешкоджає його нормальному функціонуванню. Вирішальну роль в інтерпретації ситуації відіграє саме кількісний показник: що більше однорідних предметів з'являється в оточенні якогось об'єкта Х, то вища ймовірність, що вони будуть позначатися на ньому негативно, пор.: …Люди обростатимуть невпинно новими речами, новими предметами, нав'язаними їм чужою волею… люди задихатимуться від тих предметів, самі перетворяться на предмети бездушні й скам'янілі... Речі знищать колись людину (П. Загребельний. Диво).

Таким чином, негативна оцінка ситуації викликана дисбалансом між наявною та оптимальною кількістю об'єктів, а це означає, що предикат обрости не лише описує наслідки цілеспрямованої діяльності людини, а й опосередковано відбиває сферу людських настанов та цінностей. Саме в контексті цих цінностей об'єкт або адресат мовлення й отримує оцінку «погано». Предикат обрости є носієм глибинної культурної інформації, зумовленої загальним осмисленням обростання в традиційному світогляді східних слов'ян. Обростання в народній свідомості інтерпретується як перехід від культурного до дикого стану (пор. заростання орної землі кущами, заростання доріг); наявність волосся на голові й тілі є усталеним атрибутом образів диких тварин та демонологічних персонажів. Оброслими довгим волоссям традиційно змальовуються лісовики, домовики, водяники, русалки, російські кикиморы та ін. Цей факт позначився на формуванні загальної негативної оцінки обростання, яка перейшла згодом у прагматичний компонент семантики метафоричного предиката обрости.

У символ метафори предикатів входять не лише конкретні ознаки ситуації, сприйняті почуттями, а й компоненти неспостережуваної природи, які видобуваються з концепту донорської зони і можуть варіюватися залежно від осмислення типових ситуацій, позначуваних тим самим дієсловом; таким чином, на чуттєво сприйнятий образ ситуації накладаються ціннісні характеристики, привнесені культурною традицією. Поява оцінки в символі метафори зумовлена його формуванням в рамках антропоорієнтованої картини світу, куди обов'язково входять й аксіологічні параметри.

У другому підрозділі другого розділу -- «Взаємозв'язок образності й оцінки в предикатній метафорі» -- зазначено, що предикатні метафори є типовими носіями прагматичного (оцінного чи експресивного) змісту. Оцінка може безпосередньо включатися до сигніфікативного компонента лексичного значення чи доповнювати його як конотація. В лінгвістичних дослідженнях, присвячених проблемі прагматичного значення слова, прийнято розрізняти два типи оцінок, що передаються мовними одиницями (див. праці Н.Д. Арутюнової, О.М. Вольф, О.П. Єрмакової, Т.А. Космеди, В.М. Телія). Це логічні (інакше раціональні, об'єктивні) оцінки, які випливають з ціннісних орієнтацій мовного колективу в цілому (герой, смачно, перемогти), та емоційні (суб'єктивні) оцінки, що виражають ставлення мовців до конкретної ситуації чи реалії: розкиснути, пересолити, розкусити, підкрадатися, рос. пережёвывать 'много и нудно говорить о том же самом, об известном', погрязнуть, приставать. Логічні оцінки виводяться з сигніфікативного компонента лексичного значення і можуть безпосередньо входити до нього, тоді як суб'єктивні оцінки завжди знаходяться на периферії лексичного значення і мають статус конотацій. Наші спостереження за процесами внутрішньослівної семантичної деривації свідчать, що існують різні джерела емоційних оцінок, закріплених у структурі предикатної метафори.

Перше джерело оцінки пов'язане з донорською зоною досвіду. В таких випадках метафоричне слово отримує вже сформовану оцінку, джерелом якої виступають колективні, стереотипні уявлення носіїв мови про світ. Пор. два метафоричних дієслова: докопатися з позитивною оцінкою, яке корелює із метафоричною моделлю «заглиблювання» -- це «добре» (напр., глибока думка, глибока повага, глибокий знавець; глибина таланту, вкорінитися, пустити корені; рос. глубокомысленный, глубокоуважаемый, укорениться, коренной 'исконный', коренным образом, в корень глядеть 'вникать в существо дела, обстоятельств'), та дієслово підкопатися з негативною оцінкою, за яким стоїть культурно-історичне минуле народу (практика підкопів під ворожі укріплення) та зумовлена соціально позиція того учасника ситуації, який виступав у ролі номінатора (саме наявність негативної оцінки дозволяє трактувати його як захисника, а не як агресора).

Другим джерелом оцінки стають ті референтні ситуації, що позначені метафоричним предикатом. Якщо мовці дають цим ситуаціям сталі суб'єктивні оцінки, то останні фіксуються у відповідній мовній одиниці та стають частиною її семантики. Так, укр. образне дієслово знюхатися (аналогічно рос. снюхаться) описує поведінку двох осіб, між якими зав'язуються тісні стосунки (дружні, партнерські або інтимні). Наявність негативної оцінки в цій метафорі зумовлена різко несхвальною оцінкою референтної ситуації -- зближенню людей, якщо воно, на думку мовця, є небажаним чи компрометуючим явищем, пор.: -- Получил он свое воспитание в Москве, сперва на счет какого-то дяди, а потом, когда он подрос и оперился, на счет одного богатого князька, с которым снюхался... ну, извините, не буду... с которым сдружился (И. Тургенев. Рудин). Вибір номінації з концептуальної сфери «собака» спричинений потужною негативною аксіологією, характерною для цього концепту в традиційній культурі слов'ян.

У третьому підрозділі другого розділу -- «Особливості утворення поліметафоричних предикатів» -- описано процес паралельного розвитку декількох метафоричних значень, що маніфестують різні фрагменти дійсності, між якими нема онтологічного зв'язку. За нашими спостереженнями, існує два типи цього процесу. В першому джерелом метафоричних перенесень стає той самий фрагмент донорської зони, по-різному осмислений та структурований, тоді як у другому таким джерелом служить декілька суміжних концептуальних структур, позначуваних дієсловом у прямому значенні.

Типовим прикладом поліметафоризації першого типу є дієслово пиляти 'розрізати щось пилкою', яке розвиває такі метафоричні значення: пиляти 1 'грати на смичковому музичному інструменті', пиляти 2 'постійно докоряти комусь, надокучати причіпками' та пиляти 3 'йти чи їхати, долаючи значну відстань'. Метафора пиляти 1 виникає внаслідок уподібнення типових рухів, які робить людина пилкою, та рухів скрипаля. Другою ознакою подібності виступає певна схожість звуків, що виникають в обох ситуаціях. Метафора пиляти 2 ґрунтується на актуалізації у базовому ментальному образі компонента 'впливати на щось довго, одноманітно'та суб'єктивно-оцінного компонента 'неприємно (слухати звуки)', який, як і в метафорі пиляти 1, випливає з оцінки звуків, що виникають при розпилюванні. Ця метафора базується на аналогії між людиною (її душею чи серцем) та деревом, яке розпилюють: об'єкт А такий, як ніби він був об'єктом В, що пояснює походження змістового компонента 'страждати': людина подумки переживає больові відчуття, що могли б у неї виникнути, якби вона стала об'єктом відповідної фізичної дії. Метафора пиляти 3 заснована на уявленні про те, що розпилювання займає значний час, а сам процес пиляння є одноманітним і нецікавим. Метафоричне перенесення базується на ознаках, безпосередньо пов'язаних не з об'єктом, а з суб'єктом дії.

У процесах поліметафоризації розглядуваного типу, при обробленні актуальної інформації, що належить різним реципієнтним зонам досвіду, активізуються різні фрагменти базової (донорської) концептуальної структури, яка корелює з дієсловом у його прямому значенні. У фокусі метафори опиняються й оцінні характеристики, що виникають у концептуальній структурі внаслідок осмислення базової ситуації в аксіологічних параметрах («відчувати біль -- погано», «робити щось одноманітне -- погано», «слухати одноманітні звуки -- погано»).

Другий тип поліметафоризації, за нашими спостереженнями, трапляється в мові значно рідше. В цьому процесі активізується не один фрагмент донорської зони, а різні концептуальні структури, вербалізовані за допомогою того самого предиката в його прямому значенні. Так, метафоричний предикат танути (рос. таять) означає 'зникати, пропадати з виду'; 'зменшуватися' (про ресурси), 'марніти від хвороби'; 'розчулюватися, зворушуватися, мліти'. При утворенні цих метафор з донорської зони вибирається декілька прототипових сцен. Танути 1 'зникати, пропадати з виду', очевидно, орієнтоване на сцену танення снігу чи льоду, які зникають під дією тепла. На утворенні метафоричного предиката танути 2 -- 'зменшуватися' (про ресурси) -- позначилося передусім знання про те, що предмет, який тане, зменшується в об'ємі. Складність семантичної організації поліметафоричного танути полягає в тому, що безпосередньо пов'язати семантику предиката та візуальні враження від танення чогось твердого можливо лише в метафорах танути 1 і танути 2, тоді як для танути 3 і танути 4 перцептивна інформація виявляється малоістотною. Механізми їх формування можна пояснити лише враховуючи світоглядну основу, в межах якої були утворені ці метафори. Предикат танути 3 позначає стан душевної розслабленості, розчуленості. В минулому це значення реалізувалося передусім у синтагмі серце тане (рос. сердце тает).