Лінгвопрагматика сучасного французького політологічного дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 81'42=133.1+32:165.741

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Лінгвопрагматика сучасного французького політологічного дискурсу

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

Афанасьєва Ольга Миколаївна

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, доцент СМУЩИНСЬКА Ірина Вікторівна, професор кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор КАГАНОВСЬКА Олена Марківна, завідувач кафедри французької філології Київського національного лінгвістичного університету МОН України

кандидат філологічних наук, доцент БУЦИКІНА Надія Євгенівна, доцент кафедри сучасних європейських мов Київського національного торговельно-економічного університету

Захист відбудеться 18 грудня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано «____» листопада 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радик. філол. н. Клименко Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дослідження різних типів дискурсу, їх семантичних, лінгвопрагматичних та структурних ознак є одним із основних напрямків пошуку в сучасному мовознавстві. Теоретичні підвалини теорії та аналізу дискурсу, його складових, розроблені такими ученими, як М.М.Бахтін, Р.Якобсон, М.Фуко, Ц.Тодоров, К.Бремон, М.Пеше, Т. ван Дейк, Н.Феаклу, Р.Водак та інших, послужили основою для численних розвідок сучасних дослідників, присвячених вивченню різних типів дискурсу та їх специфіки. Особливо популярним об'єктом таких досліджень став політичний дискурс з огляду на важливу роль політики, політичної діяльності у сучасних демократичних суспільствах (див. праці таких учених, як О.І.Чередниченко, К.С.Серажим, Л.О.Кудрявцева, Л.П.Дядечко, І.О.Філатенко, О.І.Андрейченко, К.В.Святчик, Ф.С.Бацевич, Л.Ф.Компанцева, П.Г.Крючкова, В.В.Демецька, Л.О.Ставицька, Л.Ю.Бессонова, В.З.Демьянков, Г.Г.Почепцов, О.Ф.Русакова, Е.В.Будаєв, А.П.Чудінов, французької школи аналізу дискурсу М.Пеше та ін.). Проте ще бракує системних досліджень, присвячених дискурсу політології, зокрема французької, яка посідає одне з провідних місць серед сучасних політологічних шкіл.

Водночас, дискурс політології належить до царини наукового дискурсу, лексико-семантичним та лінгвопрагматичним особливостям якого присвячено значний доробок вітчизняних та зарубіжних учених, серед яких В.В.Акуленко, Т.Р.Кияк, Е.Ф.Скороходько, О.М.Ільченко, В.М.Лейчик, С.Д.Шелов, Р.С.Алікаєв, О.О.Баженова, М.П.Котюрова, В.Є.Чернявська, К.Гіланд, Дж.М.Свейлз, А.Рей, Ф.Растьє, К.Флоттум, Ф.Бош, М.Т.Кабре, Ф.Ренк, А.Тютен, С.Пуда та багато інших. Проте вплив постмодерністських підходів на усталені традиції методології науки та наукового стилю, інтернаціоналізація сучасної науки та специфіка національних наукових шкіл зумовлюють необхідність комплексного аналізу дискурсу певної науки, виявлення як спільних, так і специфічних лінгвопрагматичних характеристик наукового викладу.

Актуальність дослідження зумовлено становленням політології як окремої науки та її значною роллю в житті сучасного суспільства, а також відсутністю комплексних лінгвопрагматичних досліджень французького політологічного дискурсу як у вітчизняному, так і зарубіжному мовознавстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язано з науковою темою, яка розробляється Інститутом філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, “Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 06БФ044-01). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20 листопада 2006 р. (протокол № 3) та уточнено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 13 квітня 2009 року (протокол № 9).

Метою дисертаційної роботи є визначення семантичних та лінгвопрагматичних особливостей сучасного французького політологічного дискурсу (далі СФПД), що зумовлює вирішення таких завдань:

· аналіз політологічних джерел з метою окреслення статусу сучасної політології, кола політологічних дисциплін, об'єкта, предмета і методів політологічних досліджень, які визначають лінгвопрагматичну специфіку сучасного французького політологічного дискурсу;

· вивчення сучасних теорій аналізу дискурсу для визначення основних теоретичних засад та методів дослідження та наукової літератури, присвяченої проблемам наукового дискурсу, з метою окреслення лінгвопрагматичної специфіки сучасного французького політологічного дискурсу;

· дослідження семантичного простору сучасного французького політологічного дискурсу з позицій концептосферичного підходу, а саме виокремлення базової протосемної будови суспільно-політичної галузі, основних етапів становлення та особливостей організації загального та медіатизованого у ЗМІ суспільно-політичного словника, професійних лексиконів і терміносистеми політології;

· встановлення ізотопічних принципів розбудови сучасного французького політологічного дискурсу;

· визначення дискурсотвірних лінгвопрагматичних домінант сучасного французького політологічного дискурсу;

· дослідження жанрово-композиційної будови сучасного французького політологічного дискурсу;

· виокремлення основних функцій автора та стратегій розбудови політологічного дискурсу;

· побудова типології дефініційних конструкцій сучасного французького політологічного дискурсу та аналіз їх лінгвопрагматичних особливостей;

· визначення основних риторико-аргументативних особливостей дискурсу сучасної французької політології;

· з'ясування інтердискурсивної, інтертекстової та метадискурсивної специфіки сучасного французького політологічного дискурсу.

Об'єктом дослідження є сучасний французький політологічний дискурс, а його предметом -- семантичні та лінгвопрагматичні особливості цього типу дискурсу.

Матеріалом дослідження послужили тексти наукових та педагогічних жанрів сучасної французької політології (всього близько 11 000 стор.), енциклопедичні політологічні та політичні словники, матеріали французької преси, Інтернет ресурси, аудіо- та відеозаписи лекцій, інтерв'ю та колоквіумів (27 год.).

Для досягнення визначеної мети та розв'язання сформульованих завдань було застосовано комплекс методів дослідження, серед яких методи історико-етимологічного, лінгвоконцептуального, лексико-семантичного та лінгвопрагматичного аналізу. Дослідження семантичної будови СФПД проводилося за допомогою семного аналізу із застосуванням методу опозицій. Для забезпечення комплексного підходу до дослідження лінгвопрагматичної будови сучасного французького політологічного дискурсу було застосовано методи аналізу жанрово-композиційного та риторико-аргументативного рівнів тексту. Метод контекстуального аналізу застосовано для виявлення смислових домінант СФПД.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше, на основі комплексного аналізу сучасного французького політологічного дискурсу, виявлено та описано його основні дискурсотвірні засади - епістеміко-когнітивні, концептуально-семантичні та лінгвопрагматичні. Новими є встановлення особливостей семантичної будови суспільно-політичної галузі у французькій мовно-культурній картині світу та її аналіз в діахронії, окреслення дискурсивно-жанрової специфіки СФПД та його композиційної будови, зокрема розробка типології дефініційних структур, виділення та дослідження особливостей французького політологічного дискурсу у риторико-прагматичному плані, визначення основних функцій автора політологічного твору та його комунікативних стратегій.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає у визначенні основних семантичних та лінгвопрагматичних характеристик сучасного французького політологічного дискурсу, зокрема у розробці концептосфери СФПД, виявленні специфіки будови та розвитку терміносистеми французької політології, виокремленні та аналізі лінгвопрагматичних домінант СФПД - авторських функцій, комунікативних стратегій, жанрово-композиційної будови, риторико-аргументативних характеристик, виявленні особливостей інтердискурсивної, інтертекстової та метадискурсивної структури СФПД.

Практичне значення проведеного дослідження зумовлено можливістю використання його результатів у викладанні французької мови для студентів гуманітарних фахів, у курсах лексикології і стилістики французької мови, спецкурсах з теорії дискурсу та дискурсивного аналізу, лінгвопрагматики, в укладанні перекладних політологічних словників, подальших лінгвопрагматичних дослідженнях наукових дискурсів французької мови.

Положення, які виносяться на захист:

1. Французька політологія є відносно молодою науковою дисципліною, яка не має чітко окреслених кордонів, має міждисциплінарний статус і є тісно пов'язаною з іншими гуманітарними науками, що зумовлює лінгвопрагматичну специфіку її дискурсу. Принципи організації сучасного французького політологічного дискурсу зумовлено традиційними вимогами до наукового викладу, новими міжнародними стандартами та впливом постмодерністських епістемічних підходів, інтернаціоналізацією сучасної науки та етнокультурно маркованою специфікою національних наукових традицій. Дискурсотвірними домінантами виступають також об'єкт та предмет політологічного пошуку, тісно пов'язані з динамічним феноменально-подієвим політичним аспектом реальної дійсності, методами дослідження.

2. Специфіку цього типу дискурсу визначає передусім семантична розбудова його концептосфери, базовими осередками якої є конкретно-образні уявлення про структуру суспільства, основні принципи її організації та суспільні відносини. Становлення сучасної терміносистеми політології починається в добу Великої французької революції і супроводжується активними процесами інтернаціоналізації французького суспільно-політичного словника та взаємодії загального, професійного та наукового лексиконів.

3. Словник сучасної французької політології може бути представлений як концептосфера, ядром якої є базові поняття “влади” та “політики”, які спеціалізуються у термінах на позначення політичних режимів, доктрин, ідеологій, а периферію складають професійні лексикони управління, права, економіки та широке тло загальнонародного суспільно-політичного словника. Актуалізація тих чи інших семантичних домінант визначає предметну та галузеву спеціалізацію словника, а також лежить в основі відповідних картин світу: наукової, медійної, професійної, наївної.

4. Взаємодія різних лексико-семантичних шарів та прив'язаність до мінливої політичної реальності зумовлюють активні процеси збагачення політологічного словника та термінотворення. Основними шляхами лексичного розвитку виступають афіксація, ресемантизація, складання основ, утворення термінологічних сполук, запозичення, (ре)термінологізація.

5. Лінгвопрагматичні особливості СФПД (жанрово-композиційні, мовленнєво-актові, риторико-аргументативні) зумовлено жанровими рамками, основними епістеміко-прагматичними настановами та дискурсивними функціями автора. Жанрова будова СФПД відповідає загальним усталеним принципам організації наукового дискурсу, де головним оперативним жанром є жанр статті, і водночас відбиває міждисциплінарну та визначену динамікою суспільного розвитку специфіку свого предмета у досить варіативній та гнучкій жанрово-композиційній структурі.

6. Основними стратегіями побудови сучасного французького політологічного твору виступають епістемізація, проблематизація, модалізація, які визначають мовленнєво-актову структуру СФПД, а також основні семантико-прагматичні вектори, які забезпечують загальну ізотопію політологічного тексту.

7. Серед дискурсотвірних домінант СФПД особлива роль належить інтердискурсивності та інтертекстуальності, що виражається у значній поліфонізації французького політологічного дискурсу та його опорі на прецедентність, у визначальній ролі метадискурсивного аспекту, що виражається в активній семантизації та етимологізації політологічного тексту.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та наукові результати дисертаційного дослідження були викладені на 5 наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції “Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (Київ, 24 жовтня 2007 р.), двох Всеукраїнських наукових конференціях за участю молодих учених “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 11 квітня 2007 р.) та “Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, 9 квітня 2008 р.), Першій всеукраїнській науковій конференції молодих учених “Іноземна філологія у ХХІ столітті” (Запоріжжя, 10-11 квітня 2008 р.), Другій всеукраїнській науковій конференції романістів “Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства” (Чернівці, 16-18 жовтня 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 8 публікаціях автора, з них 7 у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації є одноосібними.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (336 позицій), списку довідкової літератури (20 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (67 позицій), Інтернет ресурсів (13 позицій) та додатків. Повний обсяг дослідження складає 273 сторінки, з них основного тексту дисертації - 210 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, актуальність проблеми, визначаються мета і завдання роботи, розкривається її наукова новизна, теоретичне та практичне значення, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію роботи, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі “Французький дискурс політичних наук як об'єкт лінгвопрагматичного аналізу”, на основі аналізу праць сучасних вітчизняних та зарубіжних політологів, таких як Ф.М.Кирилюк, В.М.Бебик, О.В.Бабкіна, В.П.Горбатенко, В.П.Андрущенко, В.Г.Антоненко, А.О.Дегтярьов, В.П.Пугачов, М.В.Ільїн, Б.І.Коваль, П.Фавр, Ж.Бодуен, Ж.Бюрдо, Р.Арон, М.Дюверже, Ж.Лека, О.Ней та ін., розглядаються питання становлення політичних наук у Франції в контексті світового розвитку сучасної політології, структури політологічного знання та взаємовідношень політології з іншими науками, які визначають основні епістемічні засади формування дискурсу французької політології.

Сучасна французька політологія є відносно новою дисципліною, яка є тісно пов'язаною з іншими суспільно-політичними науками, передусім соціологією, історією, юридичними та економічними науками, філософією, психологією, а також новітніми науками, як-то теорія комунікації, інформатика і т.п. Ці процеси взаємодії та взаємообміну зумовлюють дисциплінарну спеціалізацію таких галузей знання як філософія політики, політична соціологія, історія політики, політична економія, політична географія, політична психологія тощо. Сучасні французькі дослідники визначають власне політологію як центральну дисципліну, що вивчає політику, позначаючи її як la science politique, а широкий міждисциплінарний простір політичних досліджень як les sciences politiques. До нагальних завдань даної дисципліни французькі політологи включають також дослідження її дискурсивних особливостей.

Об'єкт і предмет політології, методи дослідження, загальні епістемічні засади, нові постмодерністські підходи, специфіка національних наукових шкіл та тенденції до інтернаціоналізації та глобалізації наукового знання визначають концептуально-семантичні, жанрово-композиційні та лінгвопрагматичні особливості СФПД. Сучасна французька політологія має науково-пошуковий, науково-педагогічний та науково-популярний (медійний) виміри (політологічну журналістику, довідникові видання тощо). Належність до одного з цих вимірів зумовлює вибір принципів дискурсивної організації політологічного твору.

Особлива актуальність поняття дискурсу у сучасних суспільних науках, розробка кратологічних та ідеологічних концепцій дискурсу (М.Фуко, Л.Альтюссер, М.Пеше, П.Бурдьє та ін.), методів критичного дискурс-аналізу (Т. ван Дейк, Р.Водак, Н.Феаклу), інтерпретації дискурсу як соціального конструювання (У.Джеймс, Дж.Дьюі, Дж.Г.Мід) безпосередньо чи опосередковано позначають галузь політики, громадське обговорення нагальних суспільно-політичних проблем, політологічні дослідження. Ці чинники зумовили виокремлення політичної лінгвістики та політологічної дискурсології (В.З.Демьянков, О.Ф.Русакова, Л.Ю.Бессонова, А.П.Чудінов та ін.). Аналіз сучасних теорій дискурсу, лінгвопрагматичних підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників (О.О.Потебня, М.М.Бахтін, К.С.Серажим, Ф.С.Бацевич, І.В.Смущинська, О.М.Кагановська, А.Д.Бєлова, М.Макаров, Д.Менгено, П.Шародо, Ж.-П.Адан, Ж.-П.Бронкар, Ф.Растьє, К.Кербра-Ореккйоні та ін.) дозволив визначити теоретичні та методологічні засади та параметри дослідження СФПД, а саме його концептуально-семантичні, жанрово-композиційні, риторико-аргументативні, інтертекстуальні та метадискурсивні особливості.

Розділ другий “Концептуально-семантична будова сучасного французького політологічного дискурсу” присвячено дослідженню СФПД в історико-етимологічному, когнітивно-концептуальному, семантичному, термінологічному та ізотопічному аспектах. Етимологічну основу суспільно-політичного словника складає протосемантична база межі, подібності, залежності, цілого, належності, спроможності, говоріння, спрямування, міри. Так, розвиток суспільно-правової семантики відношень влади у лат. rex іде від суто фізичного уявлення про поширення, спрямування по прямій лінії від гр. orйgф, за Е.Бенвеністом, до просторово, територіально, а потім і суспільно визначеного обмеження, встановлення кордонів між внутрішнім і зовнішнім, священним і світським, своїм і чужим. Цю основу знаходимо у таких однокорінних лексемах: лат. regio (“управління”, “кордон”, “країна”) > фр. rйgion; лат. rectus > directus (“прямий” > “правильний”, “справедливий”) > фр. droit (прикм. “прямий”; ім. “право”); лат. regula (“лінійка”) > фр. rиgle (“лінійка”, “правило”); лат. regere > фр. rйgir (“керувати”, “управляти”); лат. dirigere (“розташовувати по прямій”, “упорядковувати”)>фр. diriger (“очолювати”, “керувати”); лат. regimen (“управління”, “уряд”) > фр. 1) royaume (“королівство”), 2) rйgime (“режим”, “спосіб управління”).

Сучасний французький суспільно-політичний словник сформувався в добу Великої французької революції і набув міжнародного поширення. Йому притаманні тенденції до інтернаціоналізації, відкритості, новотвору. Політика стає публічною практикою, звертається до широких мас, і таким чином відбувається становлення і розвиток політичної мовленнєвої практики, політичного дискурсу, процеси активної неології в суспільно-політичній галузі, що засвідчує навіть консервативно-пуристичне лексикографічне джерело - словник Французької Академії, 5-е видання якого (1798 р.) включає додаток із 362 термінів, які відносяться до суспільно-політичного словника та мерології. Значна їх частина є результатом семантичного переосмислення вже існуючих слів. Завдяки цим неологічним процесам відбувається “політизація” певної частини загальнофранцузького словника та галузевих словників. При цьому реактуалізуються протоконцептуальні засади лексичних одиниць (citoyen), або ж відбувається “політична реорієнтація” релігійних термінів (dйcret). Fraternitй - одна зі складових тричленного лозунгу французької республіканської демократії “Libertй, Йgalitй, Fraternitй” - є прикладом політичної спеціалізації елементу базового словника на позначення сімейних відносин.

Специфіку суспільно-політичної семантики зумовлено її розташуванням у таких вимірах: загальна наївна картина світу, професійні лексикони, медійна та науково-популярна картина світу, наукова картина світу. Як показав проведений аналіз, терміносистема політології є досить гнучкою, динамічною, відкритою системою і має концептосферичну природу. Наукові уявлення про політику тісно пов'язано із загальною політичною картиною світу, її медійним представленням. Крім того, політологія поділяє з іншими науками, передусім суспільними, значну кількість термінів на позначення загальних методологічних принципів, філософських доктрин, історичних аспектів, суспільних відносин. Разом із тим, сучасна французька політологія формує власну терміносистему. Ядро цієї терміносистеми розбудовується навколо ключових концептів влади та політики. Позначення влади у французькій мові двома лексемами - autoritй i pouvoir активно використовується у СФПД для концептуально-семантичної розробки цього поняття. Власне політологічні терміни, які складають ядро терміносистеми політології, позначають принципи владних відношень, державного устрою та політичні доктрини. Спеціальні семантичні конфігурації формують ядро різних галузей політичних наук: політичної філософії, політичної соціології, політичної антропології, геополітики тощо. Терміносистема політології включає як вузькоспеціальні терміни, так і значну кількість широковживаних. Так, до французького політологічного енциклопедичного словника внесено такі поняття, як ami, amitiй, ennemi, bonheur. У цілому терміносистема політології є відкритою й активно поповнюється шляхом:

1. Афіксації. Для утворення нових термінів політології у сучасній французькій мові широко застосовуються іменні та дієслівні суфікси -isme, -itй, -able, -iser, -isation. За допомогою афіксації цього типу активно відбувається процес термінотворення на основі власних імен, назв політичних систем, партій (giscardisme), утворюються терміни на позначення форм правління, суспільно-політичних відношень на основі загальновживаної лексики (аbsentйisme, dйveloppementalisme) або широковживаної суспільно-політичної чи загальнонаукової лексики (factualisme). Необхідно відмітити значну роль віддієслівних похідних із суфіксом -isation, розповсюдження яких зумовлено як тенденцією французької мови до субстантивації, так і особливою роллю діяльнісного аспекту в галузі політики: dйmodernisation, dйterritorialisation, reterritorialisation, occidentalisation і т.п. Активно використовується парасинтез із суфіксами -isme, -isation та префіксоїдами anti- (antieuropйanisme), alter- (altermondialisme), multi- (multiculturalisation), hyper- (hyper-individualisme), proto- (proto-fascisme), post- (post-matйrialisme), pan- (panafricanisme), proto- (proto-fascisme), pseudo- (pseudo-apolitisme), nйo- (nйo-gaullisme), bi- (bipartisme), tri- (trifonctionnalitй), ultra- (ultra-sarkozisme).

2. Складання основ залишається поширеним прийомом термінотворення у сучасній французькій політології: рeuple-nation, ethno-diffйrentialisme, tiers-mondisme, euroscepticisme. Численні авторські новотвори використовуються для позначення складної суспільно-політичної реальності: “La libertй-autonomie peut se dйfinir trиs simplement par l'absence de contrainte” [Georges Burdeau].

3. Утворення складних термінологічних одиниць. Терміносистема французької політології включає значну кількість усталених термінологічних сполук, як-то contrat social, уведений в обіг Ж.-Ж. Руссо, а також biens collectifs, division du travail тощо. Так, відбувається термінологічна спеціалізація таких концептів, як droit (droit а l'insurrection, droit а la vie privйe), Йtat (Йtat de droit, Йtat de puissance), dйmocratie (dйmocratie dйlibйrative, participative, reprйsentative), monarchie (monarchie constitutionnelle, parlementaire), nationalisme (nationalisme rйvolutionnaire, ethnique, europйen). Найпоширенішою моделлю є N + Adj: anarchisme vert, йcologie politique. Рідше зустрічається конструкція N de N: communisme de conseils. Використовуються також усталені латинські вирази, такі як libido dominandi. У досліджуваних текстах спостерігається активний процес специфікації терміна шляхом його означення іншим, який відсилає до автора концепції, хронотопу тощо: le libйralisme orlйaniste, le conservatisme moral nord-amйricain. Визначальна роль означення у таких термінологічних сполуках, як pouvoir exйcutif, pouvoir lйgislatif, etc. призводить до випущення опорного іменника та субстантивації ознаки: le lйgislatif, l'exйcutif, le judiciaire.

4. Запозичень з інших мов. Досить поширеними є терміни, які позначають певний устрій чи доктрину, сформовані від іншомовних основ, передусім англіцизмів (paupйrisation, trade-unionisme), а також запозичення радянської доби: bolchevisme, lйninisme, dйstalinisation. Прямі запозичення зі збереженням зовнішньої форми (pйrйstroпka, djihad) та кальки (centralisme dйmocratique, conscience de classe) є нечисленними. Характерними рисами формування нової політологічної термінології є активне використання іншомовної пропріальної основи (reaganisme, thatchйrisme, bushisme). Крім того, французькі політологи активно залучають іншомовні терміни чи вирази мовою оригіналу, тим самим посилюючи національно-культурну та авторську специфіку цих термінів та розбудовуючи таким чином інтертекстову перспективу твору.

5. Надання загальновживаним словам спеціалізованих значень та ресемантизація термінів суспільно-політичних та інших наук. У сучасній французькій політології широко використовується лексема patrimoine та її похідні - patrimonialisme, patrimonialisation, а також acteur, який позначає суспільного діяча в широкому сенсі. До передтермінів можна віднести лексему banlieu, яка метонімічно позначає суспільно-політичні проблеми найбідніших, іммігрантських верств населення сучасної Франції, у той час як властивостями термінологічного сполучення наділено новий вираз zone urbaine sensible. Важливим чинником термінологізації є розповсюдженість, певна “мода” на певну лексему. Так, особливої актуальності, набув термін gouvernance, який зазнав процесу розширення значення й наповнення “динамічними” семантичними компонентами. До подібних новотворів з розпливчастою семантикою сучасні політологи відносять transparence, multiculturalisme, dйveloppement durable та ін. Спостерігаємо також ретермінологізацію термінів природничих наук (atomisation, cristallisation).

Аналіз семантичної будови політологічного тексту на основі ізотопічного підходу показав, що її особливості зумовлено різновидом дискурсу та жанром, предметом, авторською інтенцією, особливостями авторського стилю. Дослідження виявило досить активну взаємодію інгерентних та адгерентних ізотопій, конвергентних та дивергентних процесів, які встановлюють референційно-контекстуальні зв'язки, що відсилають до конкретного подієвого тла, суспільного контексту. Значну роль відіграє хронотопна ізотопія та пошук нових контекстів для ресемантизації усталених понять, надання їм статусу авторського концепту.

Метафорика СФПД є багаторівневою та виражається в базових концептуальних метафорах, пов'язаних з етимологічною основою слова (просторові опозиції верх/низ, правий/лівий, семантика руху, обмеження, вмістилища, давання, взяття, інструменту, війни), епістемічних метафорах (ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК ШЛЯХ, БУДІВНИЦТВО, ПОШУК, ПОРІГ, ПОЛЕ), предметних метафорах політології, джерелом яких є предметний, природний світ, суспільні практики. Особливу роль відіграє прийом персоніфікації суспільно-політичних акторів та метонімія на позначення органів влади, політичних режимів. Таким чином, проведений аналіз дозволив виявити концептуально-семантичні протооснови суспільно-політичного словника, властиві СФПД способи термінотворення, особливості семантичної організації тексту, принципи співвідношення спеціальної термінології, загальнонаукового та загального словника.

У третьому розділі “Лінгвопрагматичні характеристики сучасного французького політологічного дискурсу” вивчається комплекс питань, пов'язаних з особливостями різних рівнів та аспектів будови СФПД. Так, жанрово-композиційна будова СФПД досліджувалася в аспекті прототипових ознак наукового дискурсу та його специфіки у СФПД, де представлено такі основні наукові жанри як трактат, монографія, дисертація, стаття, рецензія, передмова, анотація, резюме, хроніка, науковий огляд, виступ на конференції, тези, наукова дискусія (усна чи журнальна полеміка), і жанри педагогічні (підручник, лекція, семінар тощо). У ширшій науково-популярній перспективі основне навантаження несуть довідкові видання та медійна політологія (газетно-журнальна стаття, інтерв'ю, веб-сайти, блоги, громадянські форуми, сайти громадянської журналістики тощо). У цій же перспективі слід розглядати і твори наративно-біографічного спрямування, присвячені життю та політичній діяльності видатних осіб - Ш. де Голля, Ж.Помпіду та ін., діяльності політичних сил. Крім того, ознаки різних жанрів та типів дискурсів знаходимо у філософських творах, таких як роздуми після читання П.Рікера, фрагменти-роздуми Г.Дебора. Діалогічні жанри, зокрема інтерв'ю, поширено як у медійній політології, науковій полеміці, педагогічній практиці, так і в філософії політики (Ален, Л.Альтюссер).

Прагмакомунікативна структура жанру базується на конструюванні образів адресанта та адресата та виходить з його прагмакомунікативної мети, за якою жанри СФПД можна поділити на рефлексивно-аргументативні (трактат, монографія, дисертація, наукова стаття), інформативно-реферативні (реферат, анотація, хроніка, огляд), інформативно-навчальні (підручник, лекція), інформативно-пояснювальні (енциклопедичний словник, довідник), інформативно-оцінні (передмова, рецензія), полемічно-оцінні, діапазон яких охоплює жанри наукової полеміки та дебатів (усних та письмових), а також жанри філософської есеїстки, політичної публіцистики тощо. Співвідношення ролей адресанта та адресата в різних жанрах СФПД розбудовується в широкому діапазоні між крайніми точками опозицій: фаховості / нефаховості, авторитетності / неавторитетності, старшинства / підлеглості, інформованості / неінформованості.

Предметна галузь дослідження - фактуальна, концептуальна або теоретично-узагальнювальна - визначає основні семантичні та лінгвопрагматичні особливості жанру. Предметна галузь корелює з часово-просторовою та особистісною прив'язкою дослідження - аналізом певного концепту в історії його становлення та розвитку, або концепції певного ученого, чи конкретної події тощо. Необхідно зазначити, що предметна та тематична рубрикація виступає на перше місце в організації сучасних політологічних періодичних та неперіодичних видань. Слід відзначити також роль редакційної політики наукових часописів у структуруванні політологічного знання. Так, можна вважати прототиповими в жанрі наукової політологічної статті праці, опубліковані в часописі Французької асоціації політичних наук і Національної фундації політичних наук Revue franзaise de science politique з 1951 р. і дотепер. Засновані пізніше часописи мають ширшу міждисциплінарну перспективу (Politix), або, навпаки, є більш спеціалізованими, зокрема в галузі міжнародної політики (Politique йtrangиre, Critique internationale), мають регіональне спрямування (Pфle Sud), чи галузеву спеціалізацію (Mots. Les langages du politique). Політологічні праці публікуються в різних серіях видавництва Інституту політичних наук, видавничих серіях : учбових (Themis), учбово-популярних (Que sais-je ?).

Спеціальною предметною галуззю сучасного пошуку в галузі політології стають лінгвокомунікативні аспекти, дослідження мови як засобу впливу, влади. З цим критерієм пов'язано наступний - логіко-когнітивний, а саме залучення різних когнітивних схем та моделей з огляду на інші жанрові параметри, передусім - предметну галузь.

Серед функціонально-смислових типів мовлення відзначається особлива роль міркувальних та описових структур, спеціальна функція оповіді. Проведений аналіз дозволив виділити 20 типів описово-дефініцйних структур: 1) ідентифікаційний прототип x est y, заснований на родо-видових відношеннях та відношеннях еквівалентності; 2) інклюзивний “ціле / частина” x a y ; 3) альтернативний; 4) кон'юнктивний x est y et (aussi) z…; 5) антонімічний x n'est pas y; 6) кон'юнктивно-диз'юнктивний x est y mais (aussi) z, який може мати обмежувальний компонент x n'est pas seulement y mais z; 7) аспектуальний x a les propriйtйs y, z, ...; 8) градуально-обмежувальний x est plutфt y que z; 9)епістемічний x est considйrй comme y; 10) модалізований у різних модальних ракурсах типу x semble кtre y, x peut dйsigner y, il semble … de dйfinir x comme y, etc.; 11) семіотичний, де ознака приписується концепту як мовна x dйsigne y; 12) полісемічний en tant que z x est y; 13) авторизований x est y pour (selon) A; 14 ) уточнювальний x est y c'est-а-dire z; 15) метафоричний; 16) асоціативний x йvoque y; 17) функціональний x fait y; 18) складність або неможливість визначення; 19) метадискурсивний; 20) складна цілісна секвенція чи низка секвенцій, яка включає різні види визначення.

Застосування комунікативних стратегій залежить від дискурсивного підвиду (пошукового, довідкового, педагогічного, науково-популярного, полемічно-критичного). Так, основна родо-видова модель дефініції спирається на різні парадигми класем, які у науковому дискурсі відносяться до загальної чи спеціальної наукової парадигми (doctrine, thйorie, rйgime, etc.), у той час як у науково-популярних виданнях на загальні абстрактні категорії накладається низка конкретизувальних обмежень.

Дослідження функцій автора політологічного твору показало провідну роль автора як дослідника, медіатора, полеміста та провідника, за класифікацією Ф.Растьє. Головними дискурсивними стратегіями побудови політологічного твору виступають стратегії проблематизації, епістемізації, модалізації та семантизації викладу. Основними мовленнєвими актами у СФПД є акти, спрямовані на зміни в ментальному контексті - ментативи. Визначальну роль відіграють констативи, інтерогативи (прямі проблемотвірні питальні акти та риторичні питання), перформативні акти згоди та заперечення, акти привертання уваги, нагадування, комісиви, а також акти, які позначають зміни в мовному контексті. Аналіз французьких політологічних творів дозволив виявити такі основні риторико-аргументативні прийоми: ампліфікація, кон'юнкція, накладання обмежувальних рамок, диз'юнкція, заперечення та фокалізація. Особливістю дискурсу французької політології є поєднання цих прийомів, які встановлюють обмежувальні, проблемні, модальні рамки викладу.

Визначальною рисою сучасного французького політологічного дискурсу є його інтердискурсивність та інтертекстуальність, що зумовлює особливу роль у цьому типі дискурсу різних форм і прийомів поліфонізації. До них відносяться активне залучення різних форм цитування та посилання, поміщення в лапки, вставні конструкції, уведення іншомовних компонентів, прийом авторизації, широке залучення прецедентних елементів, розбудова алюзивної перспективи. Особливу роль відіграє метадискурсивна складова політологічного тексту, яка виявляються у двох аспектах - внутрішньотекстовій та зовнішній (епітекст, паратекст). Саме в цьому аспекті виявляється функція автора - провідника наукового твору. Крім того, важливим аспектом побудови політологічного тексту виступає звернення до семантичних та етимологічних засад політологічного дискурсу. Таким чином, СФПД набуває специфічних дискурсивних ознак, які окреслюють його дисциплінарні рамки, утворюючи водночас широку міждисциплінарну перспективу.

семантичний французький політичний дискурс

ВИСНОВКИ

1. На основі аналізу сучасного французького політологічного дискурсу було виділено три групи дискурсотвірних чинників: епістемічного статусу, предметно-галузевої належності, структурно-функціонального плану (жанрово-композиційного та прагмариторичного), які зумовлюють специфіку СФПД. До чинників першої групи слід віднести відносну новизну сучасної французької політології, яка знаходиться в процесі свого становлення та виокремлення з широкого кола гуманітарних наук. З огляду на міждисциплінарний характер сучасного політологічного знання, французькі політологи розрізняють власне політологію - la science politique та політичні науки - les sciences politiques (філософія політики, політична соціологія та соціологія політики, політична антропологія, геополітика), які знаходяться у відношеннях центрального ядра та широкої відкритої багатогалузевої зони, кордони між якими залишаються досить гнучкими. Політика як об'єкт політології зумовлює її предмет - різні аспекти та вияви політичної діяльності, які передусім зосереджено в опорних категоріях влади та політики, що розглядаються як системотвірні концепти політології. Крім того, сучасна французька політологія має власне пошуковий, педагогічний, науково-популярний та медійний виміри та досить активно взаємодіє з професійними галузями (громадсько-політичною, адміністративною, економічною, правовою) та загальнонародними уявленнями про політику і політичну діяльність, які нерідко стають предметом чи аргументом у політологічному дослідженні.

2. Як сучасна політика, так і політологія є тісно пов'язаними з аналізом дискурсу, який ґрунтується на різних підходах, серед яких визначальну роль відіграють теорія дискурсу як владного, ідеологічного феномену (М.Фуко, Л.Альтюссер, М.Пеше та ін.), методи критичного дискурс-аналізу (Т.ван Дейк, Р.Водак, Н.Феаклу та ін.), що зумовлює особливий інтерес сучасних дослідників в галузі мовознавства та суспільно-політичних наук до аналізу політичного дискурсу та виокремлення політичної дискурсології як спеціального напрямку досліджень (В.З.Демьянков, О.Ф.Русакова та ін.). Ці підходи до інтерпретації сутності дискурсу та застосування методів критичного дискурс-аналізу позначають сучасну медіа-політологію та інтерактивну Інтернет-політологію, виявляються в активному впровадженні прийомів семантизації та етимологізації у різних жанрах французької політології.

3. Предметно-галузева належність зумовлює концептуально-семантичну організацію СФПД. Семантична основа сучасної французької політології виокремлюється та спеціалізується у відповідну терміносистему з концептуально-семантичних протооснов грецького та латинського походження, починаючи з доби Великої французької революції кінця ХVIII ст. Семантичний простір сучасної французької політології базується на загальному суспільно-політичному словнику, в якому актуалізуються семи, що позначають межу / розмежування; подібність, схожість / відмінність, іншість; залежність / незалежність, ціле / частину; спроможність / силу / вплив; належність / спадкоємність / статус; говоріння / гарантування / відповідальність / закріплення / угоду; спрямування, керування / наділення, делегування; порядок / міру. Відбуваються активні процеси взаємодії наївної суб'єктоцентричної політичної картини світу, професійної суспільно-політичної діяльності, суспільно орієнтованих медійної і науково-популярної та наукової політологічної картин світу, що супроводжується процесами ресемантизації, термінологізації, де- та ретермінологізації, аксіологізації певних лексичних елементів, які вербалізують нові концепти чи нові аспекти переосмислених базових концептів суспільно-політичної дійсності.

4. Основою терміносистеми сучасної французької політології є терміни на позначення принципів державного устрою, концепцій та доктрин влади, політичної боротьби. Ця терміносистема є відкритою, градуйованою та активно поповнюється шляхом ресемантизації, афіксації, складання основ, утворення термінологічних сполук, запозичень з інших мов. Загальна семантична основа СФПД включає також загальнонаукові терміни, усталені наукові колоквіалізми, терміни, які належать до широкої суспільно-політичної царини, терміни інших наук, зокрема природничих, точних, інформатики, семіотики, літературознавства та мовознавства, елементи загального словника.

5. Характерною ознакою семантичної організації наукового дискурсу політології є досить активна взаємодія інгерентних та адгерентних ізотопій, конвергентних та дивергентних процесів семантичної розбудови, які встановлюють референційно-контекстуальні зв'язки, що відсилають до конкретного подієвого тла, суспільного контексту. Це виражається передусім у значній ролі хронотопної ізотопії, пошуку нових семантичних контекстів для ресемантизації усталених понять, надання їм статусу авторського концепту. Важливою ознакою СФПД є його метафорика, яка має багаторівневу організацію та виявляється в базових концептуальних метафорах, пов'язаних із прототиповою семантичною основою слова, епістемічних когнітивних метафорах, метафорах політологічного пошуку, джерелом яких виступають природний світ, світ артефактів, різні суспільні практики. Особливу роль відіграє прийом персоніфікації суспільно-політичних акторів. Загальні принципи семантичної організації політологічного твору пов'язано з його належністю до певного дискурсивного різновиду (філософського, науково-пошукового, педагогічного, науково-популярного) та жанру, з предметом дискурсу (подія, явище, їх сутність, ознаки, відношення, історія, концепт, концепція, методологічні засади, історія дослідження тощо), авторською інтенцією (пояснити, аргументувати, увести нові поняття, розвинути власну концепцію, висунути та обґрунтувати гіпотезу, полемізувати з певними поглядами тощо) та особливостями авторського стилю.

6. Особливості структурно-функціонального плану зумовлено, передусім належністю СФПД до наукових дискурсів, загальними ознаками яких є логічність викладу, об'єктивність, абстрактність тощо. Водночас відмічається специфіка дискурсу гуманітарних наук відносно природничих і точних, а також, поряд із тенденцією до глобалізації науки та розробки нових наукових стандартів, особливості, зумовлені етнокультурною специфікою (англосаксонський, галльський, тевтонський наукові стилі), об'єктом та методами дослідження, авторським стилем. Зміна наукової парадигми та нові постмодерністські підходи зумовили відхід від усталених моделей побудови наукового дискурсу, передусім в суспільно-політичній галузі, що спостерігаємо зокрема в певних прагмариторичних модифікаціях публікацій головного часопису французьких політологів Revue franзaise de science politique від 1951 р. до наших днів.

7. Аналіз жанрової будови СФПД дав можливість розробити п'ять критеріїв жанрового аналізу цього типу дискурсу та показав актуальність жанру статті, яка розбудовується в цілому за усталеними міжнародними принципами IMRAD. У композиційній будові політологічних текстів прототиповою структурою є міркування, проте відмічаються зумовлені галуззю (пошуковою, педагогічною, медійною), жанром, а також об'єктом та методами дослідження домінанти тих чи інших функціонально-смислових типів мовлення: оповіді (історичні дослідження, політична журналістика, зумовлена суспільно-політичними явищами проблематика різних жанрів політології, передусім статті, яка є найбільш динамічним жанром, що відгукується на актуальні події), описово-дефініційних структур, які набувають особливого значення у сучасній французькій політології з огляду на необхідність чіткого визначення основоположних понять, активні процеси актуалізації політичного знання, що супроводжується переосмисленням усталених значень, формуванням нових термінів тощо. Дослідження описово-дефініційних структур дозволило виділити двадцять структурно-семантичних типів, які використовуються у французьких політологічних текстах.

8. На основі проведеного дослідження було виокремлено та проаналізовано такі основні функції автора політологічного твору: дослідника, медіатора, полеміста, провідника. Крім того, були виявлені такі основні дискурсивні стратегії: проблематизації, епістемізації, модалізації, семантизації. Ці стратегії авторів політологічних творів зумовлюють лінгвопрагматичні особливості СФПД, які виявляються передусім у його мовленнєво-актовій будові, де вирізняються ментативи, спрямовані на зміну ментального контексту, а також констативи, інтерогативи (прямі проблемотвірні питальні акти та риторичні питання), перформативні акти згоди та заперечення, акти привертання уваги, нагадування, комісиви, а також акти, які позначають зміни в мовному контексті. Складна синтаксична структура політологічного тексту корелює з його складною мовленнєво-актовою структурою. Крім того, стратегії проблематизації, епістемізації та модалізації зумовлюють активне використання таких риторико-аргументативних прийомів, як ампліфікація, кон'юнкція, накладання обмежувальних рамок, диз'юнкція, заперечення та фокалізація. Особливістю дискурсу французької політології є поєднання цих прийомів, які встановлюють обмежувальні, проблемотвірні, модальні рамки наукового викладу.

9. СФПД розбудовується в широкій інтердискурсивній та інтертекстовій перспективі. До основних інтердискурсивних прийомів відносяться цитування, поміщення в лапки, вставні конструкції, система посилань та формування бібліографії. Особливу роль відіграють у СФПД метадискурсивні, зокрема метасемантичні засоби, які сприяють уточненню значення, актуалізують власне дискурсивний, комунікативний виміри дослідження. Сюди слід віднести також активну взаємодію власне текстових, епітекстових, паратекстових та метатекстових компонентів. До цього аспекту слід включити також особливо значущу для сучасної французької політології структуру прецедентності, яка включає прецедентні імена, події, тексти, висловлення, утворюючи предметно та пошуково зумовлену концептуально-референційну структуру дослідження.

10. Вбачаємо перспективу подальшого пошуку у зіставному вивченні семантичних та лінгвопрагматичних аспектів дискурсу політичних та інших суспільних наук, дискурсу політології в різних мовах та етнокультурних традиціях, в історичній перспективі його становлення, побудові дво- та багатомовних політологічних словників.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Афанасьєва О.М. Динаміка розвитку та функціонування французької терміносистеми політичних наук / О.М.Афанасьєва // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - Вип.23. - Част. 1. - С. 36-39.)

2. Афанасьєва О.М. Жанрові характеристики сучасного французького дискурсу політичних наук: до постановки проблеми / О.М.Афанасьєва // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗНУ, 2008. - № 30. - С. 6-10.

3. Афанасьєва О.М. Концептуальний простір сучасної французької політології: лексико-семантичний аналіз / О.М.Афанасьєва // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - К.: Логос, 2007. - Вип.11. - С. 15-20.

4. Афанасьєва О.М. Лінгвопрагматичні особливості французького енциклопедичного дискурсу політичних наук / О.М.Афанасьєва // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2009. - №42. - С. 12-15.

5. Афанасьєва О.М. Прагмакомунікативний вектор проблематизації в сучасному французькому дискурсі політичних наук / О.М.Афанасьєва // Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства: матеріали другої Всеукр. наук. конф. романістів 16-18 жовт. 2008 р. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 87-88.

6. Афанасьєва О.М. Семантика концепту “влада” у французькій мові та дискурсі політичних наук / О.М.Афанасьєва // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - Вип.24. - Ч.1. - C. 17-22.

7. Афанасьєва О.М. Типологія дефініційних структур у дискурсі сучасної французької політології/ О.М.Афанасьєва // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - К.: Логос, 2009. - Вип.15. - С. 28-37.

8. Афанасьєва О.М. Французький дискурс політичних наук та політології у системі сучасних суспільно-політичних дискурсів / О.М.Афанасьєва // Мовні і концептуальні картини світу.-- К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009. - Вип.25. - Част.1. - С. 28-32.

АНОТАЦІЯ

Афанасьєва О.М. Лінгвопрагматика сучасного французького політологічного дискурсу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертації здійснено дослідження сучасного французького політологічного дискурсу у концептуально-семантичному, жанрово-композиційному та лінгвопрагматичному аспектах. Визначено головні дискурсотвірні принципи організації дискурсу французької політології та запропоновано комплексний підхід до аналізу сучасного французького політологічного дискурсу. Виявлено протоконцептуальну будову суспільно-політичного словника французької мови, специфіку вербалізації концептосфери політики в наївній та науковій картинах світу, особливості структури терміносистеми французької політології та шляхи її збагачення, ізотопічні принципи конструювання дискурсу французької політології та його метафорику. Окреслено жанрову структуру дискурсу французької політології та визначено особливості його композиційної й мовленнєво-актової будови. Виявлено двадцять типів описово-дефініційних структур, описано основні риторико-прагматичні засоби побудови політологічного твору. Визначено основні функції автора французького політологічного твору та його дискурсивні стратегії, з'ясовано інтердискурсивну, інтертекстуальну та метакомунікативну специфіку дискурсу французької політології.