Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 811.111-26'25:82-2

ВІДТВОРЕННЯ ДОМІНАНТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ АНГЛОМОВНОЇ ДРАМИ

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ШЛІХАР Тетяна Олександрівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент НЕКРЯЧ Тетяна Євгенівна, доцент кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор ЧереДНИЧЕНКО Олександр Іванович завідувач кафедри теорії і практики перекладу з романських мов імені М. Зерова Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, професор ГЛАДУШ Надія Федорівна, проректор з наукової роботи Київського національного лінгвістичного університету МОН України, кафедра французької філології

Захист відбудеться “26” листопада 2009 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “21” жовтня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради к.філол.н. Л.В. Клименко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Художній переклад розвивається і збагачується протягом багатьох століть, створюючи потужний засіб для взаємообміну між різними культурами. Історія перекладу драматичних творів сягає корінням стародавніх грецьких трагедій, які перекладалися латиною. Згодом з'являються твори видатних драматургів новітнього часу - В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Г. Ібсена, Ф. Лопе де Вега, Ф. Шіллера, Б. Шоу, які перекладаються багатьма мовами, складаючи, таким чином, міцний підмурок для подальшого розвитку драматичного перекладу драми. Однак, більшість теоретичних підходів до перекладу драматичного тексту позначаються статичністю, вони не враховують специфіку сценічності та можливості постановки. Причина подібної розбіжності полягає у недооцінюванні прагматики тексту п'єси та схильності перекладачів зосереджуватися на тому, що написано на папері, а не на тому, як це виглядатиме на сцені і звучатиме для публіки у театральній залі.

Драматичний твір являє собою, передусім, діалог у дії, який у перекладі має зберігати усю свою дієвість, сконцентрованість думок та подій, а головне - залишатись сценічним та зручним для вимовляння акторами, а відтак - зрозумілим для сприйняття на слух.

Різні аспекти перекладу драми останніми роками викликають увагу перекладознавців в усьому світі, зокрема, ними займаються услід за С. Аалтонен, С. Баснет, І. Лєвим, П. Паві, вітчизняні вчені Н. Бідненко, В.Мізецька, Т.Некряч та інші.

Основні засади перекладу творів для театру виокремлюються із загальної теорії художнього перекладу, критерії та методики якого продуктивно розроблялися у перекладознавчих працях Р. Зорівчак, В. Коптілова, М. Новикової, М. Рильського, О. Чередниченка.

Перед перекладачем творів для театру постає багато вимог, які викликані самою природою даного виду літератури. Якщо переклад загалом являє собою відтворення вихідного тексту мовою перекладу, то драматичні твори для театру містять поряд з мовними цілу низку позамовних факторів, які потребують специфічного сценічного втілення. Тож, зважаючи на відокремлену фактуру п'єс, їх переклад підпорядковується дещо іншим законам, порівняно з перекладом інших типів тексту. Тому поступово, проте неухильно в системі теорії перекладу переклад драматичних творів оформлюється в окремий напрямок.

Прагмалінгвістика розглядає текст як динамічну субстанцію, у якій слово - це дія, а драматичний твір складається з ілокутивних актів - дієвих висловлювань, які просувають розвиток сюжету та конфліктів драматичного твору. Тому для перекладу драматичних творів надзвичайно важливо враховувати прагматичний фактор тексту.

Видатні українські перекладачі ще задовго до появи і наукового оформлення прагматичних явищ у перекладі відчували їх сутність інтуїтивно. Наразі, коли прагматика перекладу набуває все чіткішого формулювання, про що свідчать дослідження Л. Бархударова, В.Комісарова, А. Нойберта, А. Швейцера, подальші розробки в цій галузі і застосування прагматики до перекладу творів драматургії отримують новий вимір і відкривають новий погляд на художній переклад в цілому. Цьому сприяють розвідки в галузі прагматики та комунікації вітчизняних, а також зарубіжних вчених: Ф. Бацевича, А. Бєлової, Н. Гладуш, В. Карабана, Дж. Ліча.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що насьогодні в Україні на тлі загального розвитку перекладознавства як фундаментальної науки, нагальною постає проблема дослідження найрізноманітніших галузей перекладу, яким іще не приділялося належної уваги: зокрема залишаються недослідженими прагматичні аспекти, закладені у драматичному творі, і засоби їх перекладу української мовою. Нині починають з'являтися нові переклади творів драматургії, оскільки в умовах сучасного розвитку мови, мислення, сучасної теорії художнього перекладу з урахуванням більшої кількості мовних і позамовних факторів, у тому числі і прагматичних, переклади попереднього періоду вже не повністю задовольняють сучасного читача і глядача. Однак навіть нові переклади не завжди виконуються з урахуванням жанрових вимог, тому подекуди не відповідають прагматиці оригіналу. Саме тому необхідне висвітлення і узагальнення визначальних рис драматичного твору, а також труднощів перекладу драми на прагматичному рівні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах комплексної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за № 06 БФ 044-01 „Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації”, затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дисертаційного дослідження - виявити і проаналізувати контекстуальні і субконтекстуальні прагматичні значення мовленнєвих актів у драматичних творах, їх змістову насиченість при відтворенні засобами іншої мови та при перенесенні ілокутивних актів в іншу культуру, зокрема, ілокутивних актів “директивів” та “експресивів” як жанрово домінантних, а також систематизувати ці перекладацькі засоби.

Досягнення цієї мети обумовлює наступні завдання:

1. Опрацювати теоретичний доробок вітчизняних та зарубіжних перекладознавців у сфері драматургічного перекладу.

2. Проаналізувати і систематизувати у перекладацькому ракурсі експресиви і директиви як основні рушії розвитку драматичної дії у творі драматичного жанру.

3. Окреслити сутнісну специфіку перекладу драматичних творів у зіставленні з перекладом творів інших літературних видів (поезія, проза).

4. Встановити, якою мірою в драматичному творі представлено ті чи інші ілокутивні акти та їх зв'язок із природою драми як такої.

5. Визначити засоби досягнення адекватності у відтворенні директивів та експресивів в українських перекладах драматичних творів.

6. Визначити прагматичну функцію драматичного діалогу та залежність вибору перекладацьких засобів від сюжетних перипетій п'єси та психологічної характеристики персонажа.

7. Виявити експериментальним шляхом за допомогою етюдного методу оптимальні для сценічного рішення відповідники експресивів-вигуків.

Робоча гіпотеза полягає в тому, що мовленнєві акти директиви та експресиви вимагають ретельних трансформацій при перекладі, оскільки через них реалізується жанрова природа драматичного твору. Адекватно відтворений прагматичний потенціал директивів та експресивів повніше розкриває психологічну характеристику персонажа і сприяє вірному трактуванню драматичного твору на сцені.

Об'єктом дослідження є перекладацькі засоби відтворення ілокутивних актів, зокрема директивів (імперативів) та експресивів як іманентних характеристик драми з позиції перекладацької прагматики на матеріалі англомовних п'єс ХХ століття та їх українських перекладів.

Предметом дослідження є директивні та експресивні конструкції в українських перекладах англомовної драматургії кінця ХІХ - ХХ століття як її домінантні мовленнєві акти. Під експресивними конструкціями в даній роботі маємо на увазі мовленнєві акти “експресиви”, які передають емоційний стан мовця, справляють перлокутивний ефект та утворюються вигуками або дискурсивними словами.

Матеріалом дослідження слугували невіршовані драматичні твори британських і американських авторів (Р. Болт, О. Вайльд, Т.Вільямс, Т.Джонсон, Дж. Кауфман та М. Гарт, Е. Олбі, Т. Стоппард, Б. Шоу) та їхні українські переклади у виконанні В. Владка, Р.Доценка, Ю. Кочевенка, Т.Некряч, М. Овруцької, Є. Ржевуцької, Я. Стельмаха, М. Стріхи, І.Талалаєвської. Загальний обсяг сторінок матеріалу складає 3128, кількість проаналізованих мовленнєвих актів директивів та експресивів становить 2055. драматичний переклад літературний діалог

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- вперше досліджується комунікативна прагматика художнього діалогу англо-українських перекладів драматичних творів ХХ століття;

- визначається специфіка перекладу драматичного діалогу з позиції прагматики та субтекстових характеристик;

- здійснюється розгляд ілокутивних актів - імперативів та експресивів - як рушіїв драматичної дії, а також засобів їх відтворення у перекладі;

- визначається необхідність експлікації або імплікації змісту висловлювання у перекладі;

- встановлюється зв'язок між мовою героя, змістом висловлювання та характеристикою його образу.

Викладені у теоретичній частині положення застосовуються у практичних частинах, що уможливлює всебічний аналіз перекладів.

Теоретичне значення. Теоретичні положення, представлені в дисертації, поглиблюють теорію та критику перекладу драматичних творів і можуть бути використані для їхньої подальшої розробки. Зокрема, визначено відмінні риси перекладу творів драматургії, встановлено залежність між розумінням прагматичного потенціалу і сценічністю драматичного твору у перекладі.

Практична цінність. Спостереження і результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі: у теоретичних та спеціальних курсах з художнього перекладу, зокрема, у викладанні курсу “Теорія та практика перекладу”, на практичних заняттях з перекладу та інтерпретації тексту, у спецсемінарах із проблем практики перекладу, порівняльної стилістики, прагматики. Результатами дослідження можуть також скористатися режисери, театрознавці для кращого розуміння прихованих змістів оригіналу.

Експериментальна частина дослідження. Задля віднайдення адекватних відповідників експресивів-вигуків (при виявленні похибок у перекладі ілокутивних актів у творах драматургії) та перевірки сценічності існуючих українських перекладів було проведено експеримент, у якому взяли участь 12 акторів Національного академічного драматичного театру імені І.Франка. Акторам надавалась конкретна ситуація кожного твору, стисла психологічна характеристика персонажів та умови, в яких їм необхідно було знайти найприродніший експресив-вигук у відповідь на репліку партнера. Метою даного експерименту було встановити, як може розкритися імпліцитний зміст експресива-вигука у перекладі.

Положення, що виносяться на захист:

1. Прагматичні смисли висловлювань, зрозумілі носіям однієї культури, при асиметричному відтворенні іншою мовою можуть втрачати важливі відтінки змісту, тому переклад нерідко вимагає більшої експлікації цих смислів, особливо з огляду на подвійну природу драми та її аудіо-візуальне сприйняття.

2. Обмежений текстовий простір драматичного твору - при граничній концентрації дії, емоцій та конфліктів - ущільнює словесний ряд, тому кожне слово має значну питому вагу. Переклад драматичного твору має бути рівновеликим оригіналу і рівнонасиченим без багатослів'я твором, що вимагає гнучкості у пошуках виражальних засобів при обов'язковому збереженні ідеолектних та психологічних ознак драматичного персонажа.

3. Адекватне відтворення у перекладі мовленнєвих характеристик персонажа з частковою експлікацією прагматичних смислів утворює його цілісний сценічний образ, що складається з низки мовленнєвих рис, які потребують від перекладача глибокого розуміння домінантних ознак драми.

4. Детальне тлумачення перекладачем тексту оригінальної п'єси, усвідомлення і урахування прагматичного рівня висловлювання, з огляду як на вихідну, так і на цільову культуру, сприяють створенню такого тексту для театру, який органічно відтворюється на сцені, тобто в іншій семіотичній системі.

5. Драматичний твір містить усі типи ілокутивних актів, однак найвагомішими з погляду прагматики перекладу є директиви як рушії драматичної дій та експресиви, що утворюють емоційний і психологічний малюнок п'єси.

6. При перекладі директивів, основна увага має приділятися адекватному відтворенню прагматичного змісту спонукання до дії - фізичної та словесної. У перекладі драматичного твору має розкриватися прагматичний потенціал усіх різновидів директивів в оригіналі, ступінь їх наказовості, з урахуванням психологічної характеристики мовця.

7. Експресиви, утворені вигуками та дискурсивними словами, у перекладі з англійської в багатьох випадках експлікуються, тобто набувають сили повноцінного мовленнєвого акту, виходячи з контексту та прагматичного потенціалу оригіналу.

Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації були апробовані на науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції “Феномен А. Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, 18 квітня 2006); Наукових читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження Івана Васильовича Шаровольського (Київ, 3 жовтня 2006); Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених. “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 11 квітня 2007); Міжнародній науковій конференції “Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики” (Київ 24 жовтня 2007 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному ВНЗ” (Київ, 8-9 листопада 2007); Міжнародній науковій конференції “Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі” (Київ, 22 жовтня 2008), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 19-20 березня 2009).

Основні положення й висновки дисертаційного дослідження висвітлені у 6 статтях, виданих у фахових збірках наукових праць. З них п'ять статей одноосібні та одна стаття написана у співавторстві з Т.Є. Некряч, яка розробила теоретичну концепцію, а практичний доробок належить Т.О.Шліхар.

Обсяг та структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 236 сторінок, із них 187 - основний текст. Список використаних джерел налічує 440 бібліографічні позиції, із них 386 - науково-критичні праці, 16 - словниково-довідкова література, 38 - джерела ілюстративного матеріалу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається загальний напрямок дослідження, її актуальність, теоретична та практична цінність роботи, мета та завдання даного дисертаційного дослідження, робоча гіпотеза, наукова новизна, методи дослідження, основні положення, що виносяться на захист, а також викладається сутність та мета експерименту, який проводився з акторами Театру імені І. Франка.

У першому розділі “Прагматика перекладу драматичного діалогу” переклад драматичного твору ретельно розглядається з позиції прагматики. Встановлюється, що переклад драматургії є своєрідним видом художнього перекладу, що відрізняється від перекладу прози або поезії, завдяки специфіці жанру, а саме: обмеженості засобів висловлювання, великій концентрованості, лаконічності та граничній доцільності драматичного діалогу. У драматичному творі відбувається комплексний чуттєвий вплив на реципієнта перекладу, тому досягти перлокутивного ефекту та адекватного впливу можливо лише при урахуванні прагматичного рівня висловлювання, який посідає не менш важливе місце, ніж семантико-стилістичні засоби та соціо-семіотичні параметри. Прагматика - це наука про слово у дії, а драма - це дія, отже, прагматичні аспекти є органічною та невід'ємною частиною перекладу творів для театру.

Драматичний твір являє собою, передусім, діалог у дії. Перекладач творів драматургії має враховувати не лише суто лінгвістичне оформлення оригінального висловлювання, а й передусім координувати це вербальне вираження з прагмалінгвістичними факторами - з реакцією мовців на повідомлення, загальною тональністю діалогу, стосунками між мовцями, їхнім статусом, культурним рівнем, контекстом перебігу розмови.

Кожне слово в драмі є дієвим, а репліка і відповідь на неї - це удар і контрудар. Щоб проаналізувати підходи до адекватного відтворення іноземного драматичного твору і перенесення його в іншу культуру, перекладач має усвідомити усі риси драми, які стають визначальними при перекладі.

З погляду прагматики, переклад драматичного твору має здійснюватись на рівні інтенцій мовців та глибинного змісту ілокутивних актів, які складають репліки і семантика яких нерідко розходиться з їхнім прагматичним змістом. Зауважимо, що у даному дослідженні розглядаються невіршовані драматичні твори, у яких імітується і “ідеалізується” природне людське мовлення.

П'єса в цілому - це низка ретельно обраних мовленнєвих актів, і кожна репліка в ній - це дія, тобто драматичний діалог складається з ілокутивних актів, які вперше визначив і розробив Дж. Остін в рамках теорії мовленнєвих актів.

У драмі вступають у дію взаємовідносини, які існують на рівні підтексту, тобто імплікацій, оскільки п'єса, зазвичай, є обмеженою у часі, і більшість інформації про персонажів та події читач / глядач отримує зі слів самих дійових осіб. Перекладач твору драматургії має вдаватися до дещо іншого підходу, аніж перекладач художнього твору іншого жанру - звертаючись частіше до глибинного змісту висловлювань, аніж до семантики, чіткіше увиразнюючи наміри мовця. Тобто перекладач драми звертається до прагматичного потенціалу висловлювань.

Прагмалінгвістика як наука ввела у визначення мови акціональний (дієвий) аспект. Вона розглядає текст не як застиглу структуру, а як живу, функціонуючу єдність, як акт комунікації автора і читача.

Антропоцентричність прагматики визначає винятковий інтерес до неї в останні роки. Прагматика орієнтується на людину, на комунікацію - вона розглядає слово та його реципієнтів у динаміці. Театр, а отже і драматургія, - це вид мистецтва, орієнтований на вплив на глядача, отже, також характеризується антропоцентричністю. Тому переклад драми нерозривно пов'язаний з прагматикою та такими її поняттями, як комунікативний ефект, інтенція мовця, імплікатура, ілокутивний і перлокутивний акт, прагматичний потенціал тощо.

Текст зазвичай містить комунікативне повідомлення, що передається від джерела до реципієнта. Сприймаючи отриману інформацію, реципієнт виробляє особисте ставлення до неї, тобто прагматичне ставлення. Водночас отримана інформація може заторкнути його почуття, викликати певну емоційну реакцію, спонукати до дії - у цьому виявляється перлокутивний (комунікативний) ефект повідомлення на реципієнта. На перекладача лягає серйозне завдання “першопрочитання” твору оригіналу, відтворення всіх його аспектів мовою перекладу і введення його в культурний обіг своїх сучасників.

У зв'язку із знаковим “культурним поворотом” у перекладознавстві чітко намітилася тенденція розвитку перекладу драматичних творів із урахуванням культурних особливостей цільової аудиторії. Здійснюються спроби розташувати переклад та його розуміння в контексті культури реципієнта, а також досліджується статус цього перекладу в даній культурі - переклад драматичного твору має відповідати реципієнту, створювати адекватний комунікативний вплив, викликати передбачену автором реакцію. Серед прихильників перекладу драматичних творів, що орієнтується на сприймаючу культуру та рецепцію його в іноземному середовищі, слід назвати С. Аалтонен, А. Бріссе, Ж.-М. Депра, С. Баснет, А. Лефевра та М. Лаліберта.

Щоб поставити іноземні тексти в один ряд з іншими текстами в цільовій культурі, а також з реальністю цільового суспільства, перекладач може вдатися до стратегії акультуралізації (С. Аалтонен) або натуралізації у спробі максимально згладити культурні розбіжності, що створюють перепони на шляху до повного порозуміння. Завдяки пристосуванням, до яких вдається перекладач творів драматургії, провідною перекладацькою стратегією в театрі видається адаптація.

Драматичний діалог зазвичай характеризується “легкою вимовлюваністю” (І. Лєвий) та сценічністю, які мають бути збережені при перекладі, і це нерідко спричиняє проблеми для перекладу, оскільки від перекладача вимагається копітка робота над природністю звучання іноземного твору мовою перекладу. І. Лєвий наголошував на необхідності побудови коротких речень у перекладі драми, використання простих, добре відомих слів замість складних і маловживаних, уникнення зіткнень складних груп приголосних і т. ін.

Сценічність перекладу - це гармонійне поєднання у тексті перекладу вербальних відповідників оригіналу в усій їх підтекстовій і прагматичній повноті з акустичними, пластичними і візуальними параметрами сценічної дії, що допомагає створити театральну виставу, максимально наближену до втілення авторського задуму.

Твори драматургії можуть породжувати велику кількість прочитань, тобто вони є полівалентними, оскільки водночас можуть означати різні речі для різних людей як на певному часовому відтинку, так і діахронічно - з розвитком часу. Завдяки імпліцитності змісту одна й та сама прагматична ситуація може бути висловлена прямо і безпосередньо, або із застосуванням непрямого ілокутивного акту. При перекладі драми подекуди спостерігається більша експлікація імпліцитного змісту, ніж в оригіналі, і в деяких випадках це просто необхідно.

Теорія мовленнєвих актів, вперше запропонована Дж. Остіном і розроблена Дж. Серлем, не охоплює усі можливі види мовленнєвих актів, які виявляються у драмі, і потребує уточнення. У драматичному діалозі, як діалозі ідеальному, присутні практично усі типи мовленнєвих актів, проте не усі вони однаково значущі для нашого дослідження, оскільки їхня роль у жанровому ракурсі неоднакова, а труднощі відтворення нерівноцінні. Розглядаючи прагматичний аспект, ми виокремлюємо мовленнєві акти, які потребують творчого усвідомлення і пошуку в процесі перекладу, і ті, які в драмі зустрічаються найчастіше, визначають її жанрову природу. Зважаючи на інтенційну структуру п'єси, високу конфліктність та постійне спонукання до дії, вживанішими у драмі виявляються мовленнєві акти “директиви”, а у зв'язку з високим ступенем накалу емоцій та почуттів драматичний твір зазвичай містить велику кількість експресивних актів, пов'язаних не лише з висловлюванням подяки або поздоровлення. На думку Дж. Ліча, Ф. Бацевича, К.Велс, експресиви пов'язані з багатьма іншими проявами емоцій, які однозначно прочитуються у вузькому контексті (розчарування, засторога, дорікання), тому потребують детальнішої класифікації. Ілокутивним актам зазвичай притаманний рухомий характер. Речення, що за своїми формальними ознаками є одиницею одного прагматичного типу або виду, в мовленнєвій реалізації може набувати ілокутивної сили речення іншого типу або виду. Таке транспонування часто відбувається при перекладі драматичних творів.

У другому розділі “Відтворення директивних мовленнєвих актів у перекладі драматичного діалогу” директивні мовленнєві акти розглядаються як основні рушії драматичної дії. Саме директиви просувають розвиток сюжету, створюють драматичний конфлікт, а також, завдяки розрізненню їхньої ілокутивної сили, уможливлюють створення цілісного образу дійової особи. Важливим аспектом у дослідженні директивів є те, що далеко не завжди директивний ілокутивний акт виражається прямим імперативом (спонуканням): дуже часто це відбувається шляхом натяків, імпліцитних підтекстів, ввічливих форм або транспонованих мовленнєвих актів, що у процесі перекладу подекуди викликає більшу експлікацію змісту висловлювання.

Основний комунікативно-інтенційний зміст директивних висловлювань - спонукати адресата до бажаної дії. Спектр варіативності цих висловлювань дуже великий: від наказу - до благання. Усі варіанти цих висловлювань близькі між собою. Спільними ознаками для них можуть бути: спонукальна форма речення, спрямованість інтенції мовця на дію адресата, наявність дієслова, яке номінує майбутню дію адресата в лексико-граматичній структурі. Різниця між варіантами полягає в силі спонукання, в обов'язковості / факультативності виконання дії адресатом, що в свою чергу пов'язано зі статусними характеристиками комунікантів.

Головне, що має враховувати перекладач при відтворенні директивних мовленнєвих актів, - це міжособистісні стосунки мовців, їхній статус та психологічна характеристика. Нехтування цими складниками може призвести до викривлення ситуації мовлення та цілісного образу персонажа. У перекладі директивних мовленнєвих актів у драматичному діалозі може змінюватися ступінь наказовості, тобто ілокутивна сила висловлювання у зв'язку з нормами вживання мови та культурними особливостями; іноді непрямий директив може ставати явним наказом і навпаки - усе залежить від ситуації мовлення, характеру персонажів, їхніх мовленнєвих особливостей, фонових знань та статусу мовців. Перекладач може впливати на сприйняття образу персонажів, змінюючи інтенційну структуру висловлювань, наприклад, через недостатнє розуміння характеру відносин між мовцями та контекстуальної ситуації, як це сталося у перекладі Ю. Кочевенка п'єси Р.Болта “Vivat!Vivat, regina!” (“Віват, королево!”). Єлизавета Англійська звикла видавати накази з малку і говорить зі своїми підданими лише прямими директивами.

ELIZABETH. What then? Speak! ( R. Bolt “Vivat! Vivat, Regina!

ЄЛИЗАВЕТА. То що ж робити, кажіть уже. (“Віват, королево!” пер. Ю.Кочевенка)

У перекладі ця директивність значно знижується, і репліка вже не відповідає психологічному образу королеви, первинно закладеному автором. Жорстка і сильна, володарка виглядає у перекладі безпорадною жінкою.

Інтенції у людському спілкуванні настільки численні, а засоби їх вираження, створені століттями, настільки гнучкі, що здається неможливим надати вичерпну типологію спонукальних висловлювань. За підрахунками В.Храковського і А.Володіна, можна виокремити близько 30 значень спонукальних конструкцій. Серед них одностайно згадуються наказ, вимога, заборона, прохання, порада, пропозиція, погроза. Найчіткішого визначення набувають директивні висловлювання прескриптиви (ін'юнктиви, прямі накази), реквестиви (прохання, благання), сугестиви (пропозитиви, адвізиви, поради).

Для нашого дослідження вагомими з погляду перекладу є прескриптивні, реквестивні, сугестивні та менасивні мовленнєві акти.

У п'єсі Б. Шоу “Widowers' Houses” молодий аристократ Тренч у пориві роздратування на свого приятеля Кокейна викрикує:

TRENCH. Oh, shut up, you fool! (B. Shaw “Widower's Houses”)

ТРЕНЧ. Та заткніться ви, дурню!(“Будинки вдівця” пер. В. Владка)

ТРЕНЧ. А цитьте ви, дурню!(“Вдівцеві будинки” пер. Є. Ржевуцької)

У перекладах, як і в оригіналі, використовується прямий директив, однак його ілокутивна сила в цих двох перекладах різниться. У перекладі В. Владка наказ інтенсивніший і звучить грубо, що не властиво для Тренча. М'який за характером, Тренч не здатен на такі вирази, як “заткніться”. Перекладач не врахував індивідуальність персонажа, а, отже, дещо викривив його психологічний образ. У перекладі Є. Ржевуцької це висловлювання більше відповідає оригіналу за своїм прагматичним потенціалом і комунікативним ефектом, хоча просторічне “цитьте” мало узгоджується зі статусом мовця, і в експерименті виникли варіанти “Замовкніть, ви!” та “Годі вам, телепню!”.

Поряд з прямими директивними актами існує велика кількість латентних і транспонованих мовленнєвих актів, у яких інтенція мовця приховується: наказ висловлюється у вигляді прохання або пропозиції, дорікання у вигляді подяки тощо.

Елджернон і Джек, через сварку з коханими, залишилися самі за чайним столом (O. Wilde “The Importance of Being Earnest”).

JACK: I say it's perfectly heartless your eating muffins at all, under the circumstances. (Wilde, The Importance: 74)

ДЖЕК: А я вважаю, що лише зовсім бездушна людина може наминати оладки за таких обставин. (“Як важливо бути поважним” пер. Р.Доценка)

ДЖЕК. Може, годі тобі поїдати печиво - за таких обставин це безсердечно.. (“Конче треба бути Ернестом” пер. Т. Некряч)

Прагматика повідомлення оригіналу - “Stop eating muffins!” - висловлена імпліцитно мовленнєвим актом - репрезентативом з міркувань ввічливості. В обох перекладах прагматика відтворюється вірно, оскільки такі етикетні явища присутні однаковою мірою в обох мовах. Однак, перекладачі застосували різні лексично-синтаксичні засоби відтворення прагматики цього висловлювання. Фраза Джека у перекладі Р. Доценка видається дещо незручною для вимови і неприродною у розмові двох приятелів. У перекладі Т. Некряч репрезентативний мовленнєвий акт оригіналу перетворюється на пропозицію з прагматикою директиву, що забезпечує природне звучання репліки зі сцени. Ретельне вивчення транспонованих мовленнєвих актів у перекладі драматичних творів дозволяє твердити, що вони сприяють сценічності перекладу в цілому і забезпечують легку вимовлюваність.

Особливого значення при відтворенні директивів набуває соціальний статус та культурне середовище мовця, оскільки від цього залежить вибір ступеня волюнтативності та засобів відтворення у перекладі. Через недостатнє розуміння характеру відносин між мовцями та контекстуальної ситуації перекладач може впливати на сприйняття образу персонажів, змінюючи інтенційну структуру їх висловлювань. Інтенція директивного висловлювання може бути явною, експліцитною, або ж завуальованою, імпліцитною. Завданням перекладача є виявити завуальовану інтенцію і належно відтворити її у перекладі.

У цьому розділі на прикладах українських перекладів британських і американських п'єс розглянуто відтворення прескриптивних, реквестивних, сугестивних та менасивних мовленнєвих актів, а також відтворення прагматики латентних директивів і зроблено висновки про те, що перекладач змушений вдаватися до транспонування і експлікації, у зв'язку з культурними відмінностями.

У третьому розділі “Відтворення експресивних мовленнєвих актів у перекладі драматичного діалогу” розглядаються мовленнєві акти експресиви у контексті перекладацької прагматики. Конфлікт, драма, дія - це завжди емоції, вираження почуттів через мову і мовлення. Дуже часто експресія в мовленні передбачає два і більше значень повідомлення. Саме тому мовленнєві акти - експресиви часто з'являються у драматичному і створюють емоційний дух мовленнєвої комунікації.

У кожній мові існує певний набір засобів експресії, притаманний тільки їй. У перекладі ж нерідко трапляється, що перекладач буквально передає текст оригіналу і не звертається до емотивних одиниць, притаманних у подібних ситуаціях мові перекладу. Виникають невластиві реальному спілкуванню висловлювання, і якщо п'єса іде на сцені, і актори промовляють ці репліки, такі експресивні висловлювання звучать фальшиво і не справляють бажаного перлокутивного ефекту на глядача.

У даній роботі експресиви розуміються як мовленнєві акти, насичені сильним почуттям, які за допомогою різних мовних засобів відтворюють ставлення мовця до безпосередньої ситуації, що склалася. Експресиви характеризуються підвищеною емотивністю, а їхнє прагматичне значення може бути виражене експліцитно згідно з контекстом. У драмі кожна репліка - окремий мовленнєвий акт, тому вигуки, які утворюють окрему репліку, в нашій роботі вважаються експресивними мовленнєвими актами. На думку Ф.Бацевича, Дж. Ліча, формування номенклатури експресивів ще не завершено, тому залишається місце для її розширення.

Переклад емотивних та інвективних мовленнєвих актів, які містять вигуки, становить низку проблем, оскільки найчастіше їх значення виявляється контекстуально-обумовленим. Один і той самий вигук-експресив може виражати діаметрально протилежні емоції у різних ситуаціях мовлення. Оскільки вигук-експресив не є мовленнєвим актом у повному значенні цього слова, означимо його як квазі-мовленнєвий акт.

Одним з таких полісемантичних експресивів є вигук “Oh”, який в англійській драматургії є надзвичайно поширений та набуває контекстуально-обумовленого значення: відповідно, контекстуально- і прагматично-обумовленим має бути варіант перекладу.

У п'єсі Б. Шоу “The Devil's Disciple” ригористична пуританка місіс Даджен (дія відбувається в американських колоніях під час визвольної війни) дізнається від пастора Андерсона про раптову смерть свого чоловіка, проте не засмучується, оскільки ніколи не кохала його. Однак, звістка, що чоловік заповів свої статки не їй, а старшому синові, викликає у неї гнівне обурення на покійника, і з її вуст ось-ось зірветься образливе слово (типу “fool”, “bastard”, “idiot”), неприпустиме у присутності духовної особи і у даних обставинах. Пастор зупиняє її вигуком “Oh!”. Очевидно, що англійське “Oh!” може її зупинити, українське ж “О!” - не зупинить, тому ця репліка не виконує своєї ролі в перекладі. Перекладач має донести, які на той час існували табу - національні, соціальні, релігійні.

MRS. DUDGEON (forgetting herself). Richard's earthly father was a softheaded - ANDERSON (shocked). Oh! (B. Shaw “The Devil's Disciple”)

М-С ДЕДЖОН (нестримано). Земний батько Річардів був придуркуватий…

АНДЕРСОН (обурений). О! (“Учень диявола” пер. Є Ржевуцької)

МІСІС ДАДЖЕН (забувшись). Земний батько Річарда був дурноверхий…

АНДЕРСОН (вражений). О! (“Учень диявола” пер. М. Овруцької)

В сучасній англійській мові виокремлюють майже 50 значень вигуку “Oh”. Усі ці значення є логічним розширенням основного значення “Oh” - вираження емоцій, яке і є для всіх об'єднувальним. Оскільки цей вигук є контекстуально-обумовленим, то його переклад цілком залежить від безпосередньої ситуації: подекуди він навіть випускається, іноді передається іншими вигуками і частками у мові перекладу, а іноді для його передачі використовують повноцінний мовленнєвий акт. У вищенаведеному уривку з п'єси Б. Шоу перекладачі пішли шляхом найменшого опору і передали англійське “Oh!” українським “О!”, яке не відповідає за семантикою та вжитком англійському “Oh” і в даному контексті порушує драматичну дію. У ході експерименту актори вдалися до експлікації і запропонували наступні варіанти перекладу: “Цитьте!”, “Замовкніть!” (прямі директиви), “Як ви можете!”, та “Місіс Даджен! (з докором)”. Перекладачі знехтували контекстуальною ситуацією, що унеможливило адекватне сценічне втілення. Слід взяти до уваги і фонетичний фактор - в англійській мові “Oh” - це дифтонг [ех], який кількісно звучить довше, ніж український монофтонг [o], тому “Oh” може бути самостійною реплікою, а “O” - навряд чи. Драматичний твір проходить декілька фільтрів сприйняття на своєму шляху від автора до глядача - через розуміння перекладача, режисера і актора, - і невідомо, у якому вигляді і з яким змістом отримає глядач готовий продукт. Тому роль перекладача, як першого фільтра, набуває особливої ваги.

Отже, у перекладі прямі словникові значення експресивів-вигуків можуть виявлятися недоречними, тому перекладач має, з огляду на ситуацію мовлення, психологічну характеристику персонажа та його статус, відтворити прагматику вигуку таким чином, щоб у перекладі він був сценічним і легким до вимовляння у ситуації, коли мовець знаходиться у стані емоційного збудження. Експеримент засвідчив, що переклад вигуків-експресивів передбачає більшу експлікацію їх прагматичного змісту, з метою донесення до реципієнта перекладу справжніх почуттів персонажа драматичного твору.

У розділі розглядалися такі розповсюджені експресиви-вигуки як: “Oh”, “Oh, bother!”, “Eh”, “Well”, “Why”, експресиви зі словом “soul”, “Why / where / how / what etc. on earth”, інвективні експресиви з негативною оцінкою, евфемістичні експресиви “Oh Lord!”, “Oh, dear!”, та зроблено висновок про те, що у перекладі експресивні мовленнєві акти, що утворюються вигуками, вимагають експлікації закладеного в них змісту з урахуванням усього комплексу психологічних та культурних факторів, при цьому квазі-мовленнєві акти можуть стати повноцінними у перекладі.

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставлених у роботі завдань, у результаті аналізу мовленнєвих актів директивів та експресивів в українських перекладах сучасної англомовної драми з'ясовано наступне:

1. Перекладацька прагматика визначає шлях до адекватного відтворення драматичного діалогу. У перекладі драматичного твору на перший план висувається прагматичний потенціал окремої репліки, контекст вживання того чи іншого висловлювання, психологічні характеристики та соціальний статус персонажів, культурні особливості мовного середовища оригіналу та перекладу.

2. Переклад драматичних творів є специфічним видом художнього перекладу, що відрізняється від перекладу поезії або прози онтологічною природою драматургії. Драматична репліка є лаконічним, влучним висловлюванням, обмеженим у часі, завдяки чому частина інформації в ній подається у підтексті, тобто імпліцитно, що, передусім, має враховувати перекладач.

3. Драматичний діалог - це виразність, доведена до досконалості: у ньому виражається усе, що має бути виражено для розкриття авторської інтенції. У перекладі така добірність має знаходити своє відтворення у відповідних виражальних засобах мови перекладу, які влучно передаватимуть прагматику повідомлення.

4. Оскільки основним засобом вираження у драматичному творі є дієвий діалог, можна стверджувати, що п'єса в цілому - це низка ретельно обраних мовленнєвих актів, і кожна репліка в ній - це дія або поштовх до дії, тобто драматичний діалог складається з ілокутивних актів, таких як прохання, обіцянка, вибачення, наказ, дорікання тощо.

5. Оскільки драматичний твір передбачається для гри на сцені, він має бути зручним для вимовляння акторами та сценічним, тобто таким, що координується із пластичною стороною акторської гри. Драматичний діалог зазвичай характеризується “легкою вимовлюваністю” та сценічністю, які мають бути збережені у перекладі, що подекуди спричиняє проблеми, оскільки від перекладача вимагається ретельна робота над природністю звучання іноземного твору мовою перекладу.

6. Мета директивних висловлювань полягає у спонуканні адресата до певних дій, при цьому вони можуть варіювати від прямого наказу, вимоги - до прохання, благання. У перекладі директивних висловлювань часто спостерігається транспонування мовленнєвих актів - прохання в оригіналі може перетворюватися на прямий наказ у перекладі.

7. У результаті проведеного експерименту з елементами етюдного методу режисури, було з'ясовано, що нерідко у перекладі виникає більша експлікація прихованого змісту спонукання, згідно із мовленнєвими традиціями української мови, однак прагматичний потенціал повідомлення залишається адекватним оригіналу.

8. У більшості випадків квазі-мовленнєві акти, що в оригіналі утворюються вигуками, у перекладі набувають форми повноцінного мовленнєвого акту, при цьому їх значення есплікується.

9. Результати проведеного експерименту підтвердили, що перекладачі драматичних творів не завжди заглиблюються у прагматичний зміст чи детально зупиняються на імпліцитних змістових нюансах експресивного висловлювання, через що відбувається поверхневе тлумачення тієї чи іншої ситуації та застосування словникових значень, які можуть відчутно викривляти зміст чи образ.

10. Аналіз емпіричного матеріалу (2055 прикладів) дає підстави твердити, що тільки за умови урахування усіх прагматичних рівнів висловлювання можливе досягнення адекватності у перекладі драматичних творів.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Шліхар Т.О., Некряч Т.Є. Прагматичний аспект перекладу експресивів у драматичному творі / Т. Шліхар, Т. Некряч // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.:КНЛУ, 2006. Вип. 10. С. 408-413.

2. Шліхар Т.О. Принцип негативної ввічливості в контексті прагматики перекладу драматичного діалогу / Т. Шліхар // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. Вип. 19. С. 352-356.

3. Шліхар Т.О. Принцип кооперації та максими Пола Грайса з позиції прагматики перекладу художнього діалогу / Т. Шліхар // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Київський університет, 2007. Вип. 22. С. 202-207.

4. Шліхар Т.О. Відтворення мовленнєвих актів спонукання у драматичному творі (на матеріалі перекладів п'єси Б. Шоу “Будинки вдівця”) / Т. Шліхар // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2008. Вип. 13. С. 392-398.

5. Шліхар Т.О. Множинність перекладу імперативів у драматичному діалозі на матеріалі п'єси Е.Олбі “Не боюсь Вірджинії Вульф” / Т. Шліхар // Літературознавчі студії. К.: Київський університет. 2008. Вип. 21.Ч.2. С. 295-300.

6. Шліхар Т.О. Множинність перекладу експресивів на матеріалі англомовних драматичних творів ХХ століття / Т.О. Шліхар // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (Мовознавство). Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2009. Вип. 81 (4). С. 343-346.

АНОТАЦІЯ

Шліхар Т.О. Відтворення домінантних мовленнєвих актів в українських перекладах англомовної драми. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 - перекладознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню засобів відтворення мовленнєвих актів директивів і експресивів в українських перекладах британських та американських невіршованих драматичних творів кінця ХІХ - ХХ століття.

У роботі виокремлено експресиви і директиви як основні рушії драматичної дії. Виявлено основні відмінності та своєрідність перекладу драматичного твору у порівнянні з художнім перекладом інших видів літератури. Експериментально доведено, що адекватний переклад драматичного твору не може бути здійснений без урахування прагматики і передбачає виконання умов сценічності, природності звучання та легкої вимовляємості тексту перекладу.

Дослідження встановлює, що у перекладі директивів і експресивів відбувається експлікація імпліцитних змістів висловлювання.

Ключові слова: переклад драматичних творів, прагматика, теорія мовленнєвих актів, імплікатура, транспонування, директиви, експресиви.

АННОТАЦИЯ

Шлихар Т.А. Воссоздание доминантных речевых актов в украинских переводах англоязычной драматургии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.16 - переводоведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящается изучению средств воссоздания речевых актов директивов и экспрессивов в украинских переводах британских и американских нестихотворных драматических произведений конца ХIX - XX столетия.

В работе выделяются экспрессивы и директивы как основные средства продвижения драматического действия. Выявлены основные отличия и своеобразие перевода драматического произведения по сравнению с художественным переводом других видов литературы. Экспериментально доказано, что адекватный перевод драматического произведения не может быть осуществлен без учета прагматики и предусматривает выполнение условий сценичности, природности звучания и удобопроизносимости текста перевода.