Німецький постмодерністський дискурс: лінгвоконцептуальний і лінгвопоетичний аспекти

12

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕт

імені І.І. МечнИкова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

НIМЕЦЬКий ПОСТМОДЕРНIСТСЬКий ДИСКУРС:

лінгвоконцептуальний і лінгвопоетичний аспекти

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

СТУЛIНА Мар'яна Василівна

Одеса - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі німецької філології та перекладу Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Приходько Анатолій Миколайович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри іноземних мов

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Безугла Лілія Ростиславівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри німецької філології та перекладу

доктор філологічних наук, доцент Бабелюк Оксана Андріївна, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, професор кафедри германських мов і перекладознавства

Захист відбудеться 28 квітня 2011 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.02 Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65058, Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 166.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розіслано 25 березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. В. Петлюченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА роботи

Останні десятиріччя цивілізаційного поступу ознаменовано поширенням нового типу світосприйняття, відомого під назвою "постмодернізм" (ПМ), філософсько-ідеологічна платформа якого сформувалась у надрах постструктуралізму з притаманною йому орієнтацією на подолання суб'єктивності, ієрархічності та детермінованості. Виникнувши в умовах глобалізації та кризи постіндустріального суспільства, ПМ спирається у своєму розвитку на принцип перцептивної естетизації, що визначає і його лінгвопоетичні підвалини - аудіовізуальні ефекти, пріоритет форми над змістом, подвійне кодування, цитацію тощо, які й стають предметом жвавого обговорення філологічного загалу (Д. Барс, Х. Бертенс, Ж. Бодрійяр, Ж. Дельоз, Ж. Деріда, Ф. Джеймісон, Ф. Гватарі, У. Еко, О. В. Крилова, П.-М. Лютцлер, Р. Ніч, Х.-Д. Ортейль, І. С. Скоропанова, Г. Л. Тульчинський, Г. А. Фролов, Р. Функ, Д. Херманд).

Пошукова активність філологічної спільноти спрямована насамперед на художні тексти ПМ, їхню герменевтичну специфіку та особливості мовного аранжування, які значною мірою залежать від творців відповідної інтелектуальної продукції - агентів постмодерністського дискурсу (ПМД). Розвинувшись у США та Західній Європі, постмодернізм як культурологічна модель сучасності претендує на глобалізаційний статус, хоча й існує у своїх національно специфічних варіантах. На цьому тлі з'явилися праці з проблем постмодернізму, виконані на матеріалі англійської (О. А. Бабелюк, І. А. Бехта, С. Бекер, О. А. Толстих), французької (Т. М. Бєлова, О. М. Кагановська, Ю. Крістєва), російської (Н. Г. Бабенко, Н. П. Беневоленська, І. С. Скоропанова) та інших мов.

Крім літературознавчих (Ю. А. Арська, Н. А. Большакова, Б. В. Орєхов, Ю. С. Райнеке, Г. А. Фролов) і філософських (С. Альтмайєр, Ю. Хабермас) розвідок, німецька лінгвокультура практично не відображена у працях, присвячених постмодерністському мовленню. Попри той факт, що німецький ПМД - це широко представлена художньо-словесна практика, ані зарубіжна, ані вітчизняна лінгвістична думка все ще не приділяє йому належної уваги, що засвідчує необхідність подальшого опрацювання цієї проблеми. Чільним напрямом опису і аналізу особливостей постмодерністського дискурсу є когнітивно-дискурсивна парадигма мовознавства (Л. Р. Безугла, Г. Брюнер, Т. Вуд, Г. Грефен, В. І. Карасик, В. В. Козловський, І. М. Колегаєва, Г. М. Манаєнко, А. П. Мартинюк, О. І. Морозова, О. О. Селіванова, Г. В. Токарєв, М. Шварц, І. С. Шевченко).

Актуальність роботи визначається загальною тенденцією гуманітарної парадигми знання до соціокультурного опису мовленнєвої діяльності, у межах якої виокремлюється один із її пріоритетних напрямів - когнітивно-комунікативний аналіз тексту з його підвищеним інтересом до проблем категоризації та концептуалізації світу, де чільне місце належить і німецькому ПМД. Нерозв'язаність проблеми когнітивно-комунікативного статусу останнього, відсутність інтегрального підходу до опису його лінгвоконцептуальної та лінгвопоетичної специфіки зумовлюють необхідність системного аналізу ПМД у вимірах "дискурсивної концептології", що сприятиме осмисленню того впливу, який чинить постмодернізм на всю комунікативну культуру постіндустріального сьогодення в цілому та на естетику художнього мовлення зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація, тема якої затверджена вченою радою Запорізького національного університету (протокол № 7 від 15 квітня 2010 р.), виконано в межах міжкафедральної наукової теми факультету іноземної філології "Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць" (номер державної реєстрації 0103U002181).

Мета роботи - встановлення лінгвоконцептуальних і лінгвопоетичних особливостей німецького постмодерністського дискурсу.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

- теоретичне узагальнення напрямів і здобутків міждисциплінарного вивчення постмодернізму як сучасного типу культури й художньої комунікації;

- визначення мовознавчого статусу і лінгвокультурної специфіки німецького постмодерністського дискурсу;

- когнітивне моделювання концептосистеми німецького ПМД і аналіз її складників як ціннісних домінант специфічної лінгвокультури;

- опис основних лінгвокультурних типажів німецького ПМД;

- з'ясування механізмів нелінійної організації текстової матерії ПМ та систематизація її композиційно-мовленнєвих форм;

- встановлення лінгвопоетичного алгоритму гіпертекстуальності в художньому світі німецького ПМД;

- аналіз шляхів і способів лінгвостилістичного аранжування текстового простору німецького постмодерністського дискурсу.

Об'єктом дослідження є німецький постмодерністський дискурс, що розгортається в текстовому просторі художньої комунікації.

Предмет дослідження - лінгвоконцептуальний і лінгвопоетичний аспекти літературно-художнього дискурсу німецького постмодернізму.

Джерельною базою роботи стали художні твори німецькомовної постмодерністської літератури, авторами яких є найвідоміші її представники в Німеччині (М. Енде, С. Надольні, П. Зюскінд), Австрії (Е. Єлінек, Кр. Рансмайр, О. Вінер, Р. Шнайдер) і Швейцарії (К. Крахт). Всього для аналізу було відібрано 22 романи загальним обсягом понад 7000 умовних сторінок.

Методологія дослідження зумовлена когнітивно-комунікативним підходом до мовних і мовленнєвих явищ, який, ґрунтуючись на загальнонаукових методах індукції та дедукції, аналізу та синтезу, форми і змісту, структури й системи, передбачає комплексне застосування таких методів лінгвістичного аналізу, як лінгвокультурологічний (для окреслення лінгвокультурної ситуації та лінгвофілософських рамок ПМД), лінгвоконцептуальний (для моделювання концептосистеми ПМД), дискурсивний (для когнітивно-комунікативного вивчення ПМД як соціо- і лінгвокультурного явища), наративний (спрямований на усвідомлення оповідних стратегій і композиційно-мовленнєвих форм у текстах ПМД) і лінгвостилістичний (для опису стилістичних фігур, прийомів і засобів у текстах ПМД). Як допоміжні методи в роботі застосовувалися прийоми класифікації та систематизації, а також процедури контекстуального, компонентного, дескриптивного та формально-логічного аналізу мовних і мовленнєвих явищ. Особливу увагу приділено кількісним підрахункам, за допомогою яких визначалися атрибутивні характеристики концептуальних домінант німецького ПМД.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше визначено національну своєрідність німецького ПМД; змодельовано його концептуальний простір у вигляді чітко структурованої системи, складники якої являють собою ієрархію ціннісних домінант дискурсу; виокремлено й описано його лінгвокультурні типажі. Інноваційним моментом роботи є лінгвопоетичний аналіз провідних принципів і механізмів організації текстової матерії - нелінійності та зумовлених нею композиційно-мовленнєвих форм, а також гіпертекстуальності з такими її видами, як інтертекстуальність, пародіювання та авторське маскування. Уперше здійснено аналіз лінгвостилістичного аранжування текстового простору німецького ПМД з акцентуванням уваги на прийомах і техніках метафоризації, міфологізації та концептуалізації.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати і висновки становлять певний внесок у когнітивну і дискурсивну лінгвістику, зокрема у лінгвосеміотику, лінгвокультурологію, лінгвоконцептологію та лінгвопоетику. Для германістики особливої ваги набуває моделювання концептосистеми німецького ПМД і лінгвопоетичний опис його текстового континууму. Досвід відтворення й аналізу концептосистеми німецького ПМД може стати основою для когнітивно-дискурсивних досліджень інших видів і типів дискурсу. Запропонований підхід сприяє розширенню знань і уявлень щодо теорії номінації, мовленнєвих жанрів і стилів, художньої комунікації. Дослідження концептуальної організації та стилістичного аранжування текстів німецького ПМД може стати в нагоді у вивченні аналогічних або споріднених явищ в інших природних мовах.

Практичне значення дисертації зумовлюється можливістю застосування отриманих результатів у теоретичних курсах сучасної німецької мови - стилістики (розділи "Стилістика тексту", "Поетичні засоби і фігури мовлення", "Засоби образності: тропи та їх види") і лексикології (розділи "Слово, поняття, значення", "Стилістична лексикологія"), у спецкурсах з теорії дискурсу, лінгвоконцептології, герменевтики, текстології. Окремі результати можуть виявитися корисними при розробці навчально-методичних матеріалів з інтерпретації тексту для студентів-германістів, у курсовому й дипломному проектуванні, а також у лексикографічній практиці при укладанні словника німецького постмодернізму.

Апробація роботи. Основні положення й результати дослідження виголошено на наукових конференціях різних рівнів - на міжнародних: "Лексико-грамматические инновации в современных языках" (Дніпропетровськ, 2007), "Мови і світ: дослідження і викладання" (Кіровоград, 2008); XVII Міжнародна наукова конференція імені професора Бураго "Мова і культура" (Київ, 2008), Міжнародний кримський лінгвістичний конгрес "Язык и мир" (Ялта, 2008; Ялта, 2009), ІІІ Міжнародна наукова конференція "Іноземна філологія у ХХІ ст." (Запоріжжя, 2010), а також на всеукраїнській конференції - "Світоглядні горизонти філології: традиції й сучасність" (Київ, 2007) і на щорічних підсумкових конференціях професорсько-викладацького складу Запорізького національного університету (2008 - 2010 рр.).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 12 публікаціях, у т. ч. у 9, надрукованих у фахових виданнях України. Особистий внесок у роботу [9], виконану в співавторстві, складає 80% і полягає у виокремленні та описі основних лінгвопоетичних моделей гіпер- та інтертекстуальності.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (446 джерел, із них 121 іноземними мовами); дисертація містить 1 таблицю, 13 рисунків і 47 додатків. Загальний обсяг дисертації - 265 сторінок, обсяг основного тексту - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У першому розділі "Теоретико-методологічні передумови вивчення німецького постмодерністського дискурсу" здійснено аналітичне узагальнення основних напрямів і здобутків міждисциплінарного вивчення постмодернізму як сучасного типу культури й художньої комунікації, з'ясовано його витоки, основні параметричні властивості, специфіку постульованої ним моделі світу, а також визначено мовознавчий статус німецького ПМД, окреслено його етнокультурну специфіку та запропоновано методику його комплексного аналізу.

Як провідний соціокультурний феноменом сучасності постмодернізм виникає в умовах постіндустріального інформаційного суспільства, формується на теоретичній базі постструктуралізму й використовує - залежно від національної своєрідності - різні художні стратегії попередніх культурних епох. Для німецького ПМ пріоритетним художнім "підґрунтям" є модернізм і романтизм.

Зберігаючи основний принцип постструктуралізму - відмову від раціонального сприйняття дійсності, постмодернізм успадковує його філософсько-естетичну базу і термінологічний апарат, що апелюють до таких понять, як "суб'єкт", "текст", "дискурс", "структура", "ризома" (Р. Барт, Ф. Гватарі, Ж. Дельоз, Ж. Деріда, М. Фуко). Однак замість фундаментальних структуралістських орієнтирів постструктуралізм запровадив своє бачення реальності: логоцентризм змінився ацентризмом, бінарність - плюралізмом, закономірність - грою, знак - симулякром, метамова - дискурсом.

Постмодернізм найчастіше прийнято розглядати як "епоху після модернізму" (Ф. Джеймісон, Ч. Дженкс, Р. Коен, Ж.-Ф. Ліотар, І. Хасан), але, використовуючи авангардну традицію модернізму і його здатність до мовного експериментування, ПМ не є тотожним йому: модернізм - трагічний, постмодернізм - відсторонено іронічний (Ю. Хабермас).

Важливим ідейно-художнім джерелом ПМ є романтизм, характерний переважно для його німецької гілки. Окрім переосмислення культурної спадщини, романтична традиція актуалізується через специфічну техніку творення текстів - подвійне кодування, нелінійне письмо, інтертекстуальність, цитатність тощо.

Базуючись на традиціях постструктуралізму, модернізму й романтизму, постмодернізм відтворює не "деревну", а ризоматичну модель світу, в якій чинності набувають іманентність, мінливість, фрагментарність, амбівалентність, що зумовлюють такий спосіб нарації, при якому тексти виявляються позбавленими центру і периферії, початку і кінця, часу і простору. Ризома з її поліморфністю й ацентричністю виступає альтернативою логічно структурованій дійсності.

Ключовою особливістю постмодерністської культури є нове тлумачення знака, який зазнав трансформацій через панування епістемічної невпевненості - втрати віри в істину. Відкинувши можливість адекватного відображення дійсності, постмодернізм змінив і ставлення до знака, внаслідок чого той перестає бути єдністю означуваного й означувального і перетворюється на симулякр - копію дійсності, істини, реальності. Сукупність симулякрів створюють гіперреальність - єдино можливу форму постмодерністської дійсності.

Симулятивна рефлексія постмодернізму спирається на імітацію реального життя, тобто відтворення реальності за допомогою гри. Лудична сутність сучасної культури реалізується за допомогою мовної гри з використанням цілої низки поетичних технік, серед яких провідними стають колаж, пастиш, авторська маска, подвійне кодування (І. А. Бехта, І. П. Ільїн, Ю. Крістєва). Отже постмодернізм представляє собою специфічну культурну ситуацію, базовану на боротьбі з канонами логоцентричної традиції. Намагаючись запровадити панування письмового мовлення, він створює особливий стиль, заснований на презумпції інтертекстуальності, хаотичного набору цитат, ігрового переосмислення дійсності.

У контексті постмодерністської культури особливого значення набуває дискурс. Дискурс як категорія комунікації та когніції посідає чільне місце не тільки в лінгвістиці, а й у суміжних науках. Перетинаючи міждисциплінарну межу, він стає об'єктом філософії, культурології, літературознавства, але максимальної ваги набуває в лінгвістиці, де часто розглядається як динамічний текст (В. Г. Борботько, C. Сміт, В. Є. Чернявська). Проте на відміну від інших видів художніх практик "динамічний текст" покликаний у ПМД не стільки віддзеркалювати дійсність, скільки бути засобом творення альтернативної дійсності.

Постмодерністский дискурс є лінгвосоціокультурним феноменом, художньо-словесна іпостась якого конституюється комплексом текстів, побудованих на відмові від логоцентричного світосприйняття (нелінійність, неструктурованість, децентрованість), результатом чого є ірраціональність, фрагментарність, інтертекстуальність, гіперсимволічність, міфопоетичність.

Ці властивості релевантні й для німецького ПМД з тією різницею, що він виявляється міцно пов'язаним з культурними традиціями, мовленнєвими стратегіями і креативними техніками німецького романтизму, екзистенціалізму і модернізму, а також з класичною німецькою філософією, специфічно німецьким фемінізмом і формалізмом поп-культури. Німецький ПМД базується на загальній орієнтації ПМ на інтертекстуальність, цитатність, фрагментарність, монтажність, експериментування з мовними формами. Він є відкритим, рухливим, мінливим і плинним утворенням, у якому відбуваються процеси модифікування "старих" і конструювання "нових" художніх кодів. Один із них - орфографічні вільності, які експлікуються в навмисному порушенні правопису і пунктуації німецької мови (пор.: Nechsten Sonntag um 6 im alten Anfiteather /К. Kracht/; komt bitte alle zur grosen Fersammlunk /S. Nadolny/) до їх повного ігнорування (treppenlappensuppenseppelkappelkappenschnup /M. Ende/).

Сукупність "привілейованих" знаків і домінантних концептуальних одиниць, у контексті яких певної дискурсивної ваги набувають інші семіотичні та концептуальні одиниці, наділяє німецький ПМД статусом лінгвокультурного утворення, що вимагає від своїх агентів і клієнтів глибокої комунікативної компетенції. Це пов'язано із загальною спрямованістю цього дискурсу, з одного боку, на переосмислення спадку попередніх культурних епох, а з іншого, - на створення цивілізаційних засад нової культури. лінгвокультурний постмодерністський дискурс німецький

Розгляд двох провідних категорій когнітивно-комунікативної парадигми лінгвістики - дискурсу й концепту - в їхній діалектичній взаємодії уможливлює один із провідних дослідницьких ракурсів - аналіз дискурсу в апелюванні до різних концептів. Він же визначає загальну концепцію реферованої роботи та її опору на лінгвокультурологічний, лінгвоконцептуальний і лінгвопоетичний підходи до аналізу мовного матеріалу. У процесі вивчення параметричних властивостей німецького ПМД, його спільних і відмінних від інших національних варіантів ПМД рис було запропоновано трирівневу стратегію дослідження, яка посприяла з'ясуванню меж постмодерністської парадигми, окресленню концептів, що входять до концептосистеми аналізованого дискурсу, і розкриттю його лінгвопоетичних особливостей.

У другому розділі "Концептосистема німецького постмодерністського дискурсу" змодельовано систему концептів німецького ПМД, де на засадах когнітивної ієрархії та гіперо-гіпонімічного принципу виокремлено дискурсивно релевантні концепти різних рівнів абстракції та описано їх як ціннісних домінант специфічної лінгвокультури, відмінних за своїм ідейним навантаженням, дискурсивною функцією та взаємодією з іншими ментальними одиницями дискурсу.

Концептосистема німецького ПМД утворюється конфігураціями типологічно різних ментальних одиниць - метахтону постмодернізм, автохтонів і аллохтонів, які, вступаючи між собою в різноманітні зв'язки (у т.ч. й трансдискурсивні), здатні створити специфічний інформаційний портрет дискурсу. Проте його ментальними домінантами є автохтони - прототипові, системо- і дискурсотвірні константи концептуального простору ПМД (рис. 1).

Рис. 1. Концептуальний простір німецького ПМД

Концептуальний простір німецького ПМД становить собою ієрархічно впорядковану систему, яка конституюється ментальними одиницями висхідного і низхідного порядку. Ядро концептуального простору утворюється метахтонним мегаконцептом постмодернізм, якому підпорядковуються низхідні одиниці різного ієрархічного статусу - гіпер-, гіпо- і катаконцепти. Останні виступають найменшими і далі неподільними ментальними одиницями концептосистеми. Особливий тип концептів складають лінгвокультурні типажі, які разом з гіперконцептами смерть суб'єкта, смерть Бога, децентрація (т. зв. "мерехтливі" концепти) визначають лінгвокультурну специфіку ментального простору німецького ПМД.

Гіперконцепт смерть суб'єкта, втілюючи ідею усунення внутрішньої визначеності та відмови від усталеної ментальної моделі "суб'єкт vs об'єкт", маніфестується гіпоконцептами / доменами фемінність і маскулінність, які відбивають зсув гендерного центру із суб'єкта "чоловік" на об'єкт "жінка".

Домен ФЕМІННІСТЬ / АНІМА відбиває зміну гендерних акцентів, розставлених допостмодерністською культурою, яку вона вважає фалоцентричною. Він об'єктивується низкою (ката)концептів різного типологічного статусу - гендерних (FRAU, TOCHTER, MUTTER, GROЯMUTTER), біовітальних (KIND), ритуальних (HOCHZEIT, MOND, ECHO) і концептами, що фіксують патріархальну підлеглість жінки (HILFSLOSIGKEIT, DUMMHEIT, ZUGДNGLICHKEIT, PASSIVITДT, OPFER).

Постмодерністський дискурс репрезентує суто "жіноче" ставлення до проблем власної ідентифікації в "чоловічому" суспільстві, яке оцінює жінку з точки зору її сексуальності та віку, що відбивається в німецькому ПМД через негативні аксіологічні ознаки kalt і alt. Провідні риси жіночності зводяться тут до атрибутивного ряду "dumm - schlьpfrig - vielbenutzt - blind - kьmmerlich - unterentwickelt - unwesentlich - unmenschlich - gefьhlsunfдhig - klein - tot - hirnlos - kochend". Асоціативно-образний шар фемінності відбиває практики ототожнення жінки з речами (Instrument, Kochtopf), тваринами (dumme Kuh, Schakal, Insekt, Jagdfalke, Maulwurm) і невизначеними об'єктами (formlose masse, etwas mittleres, das unwesentliche schlьpfrige Ding, Miniaturmasse, das wippende tote Gewicht).

МАСКУЛІННІСТЬ / АНІМУС об'єктивує погляд жінки на місце і роль чоловіка в постмодерністському суспільстві, що передбачає скасування маскуліноцентричності та переорієнтацію світоглядних настанов на жіноче сприйняття. Цей домен об'єктивується гендерними концептами MANN, CYPARISSUS, YASON, з якими асоціюється панівна роль чоловіка (KRAFT, GEWALT, JДGER, VERFЬHRER), що потребує його символічної демаскулінізації (ENTMANNUNG). Постмодерністський погляд об'єкта-жінки на дійсність незмінно приводить до розгляду позитивних властивостей чоловіка як руйнівних. До них належить експансивне (Besitzer, Jдger) і насильницьке (wirft, schlдgt, prьgelt) ставлення до жінки. Основним оцінним атрибутом тут є jung, що у німецькому ПМД виступає домінантною рисою чоловіка на відміну від аlt, характерного для оцінної кваліфікації жінки.

Гіперконцепт смерть Бога уособлює відмову німецького ПМ від традиційних релігійних і духовних цінностей, зокрема від зовнішньої каузальності, детермінованості та причинно-наслідкових зв'язків. Ця ідея реалізується в гіпоконцептуальних доменах геніальність і маргiнальність.

ГЕНІАЛЬНІСТЬ відбиває "сумнів" німецького ПМД щодо ролі та місця видатної особистості (GENIE) в суспільстві (WELT, GESELLSCHAFT). Цей дискурс не вбачає в геніальності жодного позитиву: геній постає в ньому не інакше як диктатор (MACHT, WAHNSINN) і злодій (TEUFEL, FREMDE), що іронічно обігрується концептами GERUCH І GEHЦR. Геніальність набуває в ПМД ознак, несумісних з традиційним його розумінням: "потворність" (GENIE - Scheusal, Zeck, Monster), "сумнівність походження" (GENIE - Bastard), "демонічність" (GENIE - ein Kind des Teufels, Hexenmeister, Finstermann), "злочинність" (GENIE - Mцrder, Verbrecher), "нелюдяність" (GENIE - Tier, Spinne, Gnom, Gestalt). Відстороненість геніальності у ПМД посилюється за рахунок прикметникових номінацій з чіткою негативною семантикою (abscheulich, fьrchterlich, hдsslich, klein, gebuckelt, primitiv, schwachsinnig, gierig, gleichgьltig, vorlaut, anmaЯend).

МАРГIНАЛЬНІСТЬ продовжує попередній ряд, у якому експліковано ідею про вилучення суб'єкта із суспільних відносин, у результаті чого основне змістове навантаження концентрується на незначному й випадковому (grau, gewцhnlich, ьblich, durchschnittlich), оскільки, саме дрібниці породжують масштабні зміни в системі. В такий спосіб підноситься заборонне (DROGE), гріховне (SЬNDE), кримінальне (MЦRDER, VERBRECHEN) і звеличуються парії (VERTRIEBENE), які переносяться із сфери маргінального до сфери геніального. Повний свій вияв такий трансфер отримує в концептах MITTELMДЯIGKEIT і LANGSAMKEIT. Таким чином, маргінальність стає в німецькому ПМД тим феноменом, що йому делеговано право пояснення глобальних процесів у суспільстві та світі.

Гіперконцепт децентрація є одним із "стовпів" філософської доктрини постмодернізму. Вона базується на ризоматичній моделі світу і пропагує розшарованість центру для усунення будь-якої домінанти. Найяскравішим виявом цього є перенесення уваги з духовного на тілесне, що втілюється у двох ключових доменах - духовность і тілесність.

Попри очікування гіпоконцепт ДУХОВНІСТЬ відбиває в ПМД не усталені людські цінності (любов, дружба, щастя, радість, віра та ін.), а їхню повну протилежність. Навколо негативно оцінюваних концептів GEIST і SEELE концентрується конфігурація таких "антиконцептів", як ANGST, BRUTALITДT, EKEL, HASS, GLEICHGЬLTIGKEIT, VERACHTUNG, NEID, GIER, ZORN. Проте основною метою постмодерністської "духовності" є зміна акцентів: негативне ставлення до матеріального світу і позитивне до його тілесного вияву. Змістові характеристики душі в німецькому ПМД виділяються через такі її властивості, як dunkel, vernebelt, verworren, falsch, niedergeschlagen.

Гіпоконцепт ТІЛЕСНІСТЬ є центральним у постмодерністському осягненні світу. Надвисока увага до тіла та експериментувань над ним зумовлює героїзацію тілесності (KЦRPER, KOPF, AUGE) та оспівування сексуальності (SEX, BRЬSTE, GENITALIEN), у т.ч. і в її крайніх виявах (РORNOGRAPHIE, PERVERSION). Тіло тлумачиться в ПМД як матеріал (MATERIAL), як об'єкт бажання (WUNSCH), примусу (ZWANG) і джерело задоволення (GENUЯ), а тому його порівняння з іншими об'єктами формує низку типових для ПМД метафор: "KЦRPER = почуття", "KЦRPER = річ", "KЦRPER = свідомість", "KЦRPER = особа". Попри те, що концепти тілесності є для німецької етнокультури глибоко негативними, ПМД проголошує їх своїми ціннісними домінантами.

Особливе місце в ментальному просторі німецького ПМД посідають синкретичні концепти - ЛІНГВОКУЛЬТУРНІ ТИПАЖІ (ЛкТ), які поєднують системологічні ознаки гіпер-, гіпо- і катаконцептів. У цьому дискурсі побутує щонайменше п'ять таких типажів - три чоловічі (VERRЬCKTER GENIUS / БОЖЕВІЛЬНИЙ ГЕНІЙ, NOMADE / НОМАД, ANDROGYNER MANN / ЧОЛОВІК-АНДРОГІН) І ДВА ЖІНОЧІ (FRIGIDE FRAU / ФРИГІДНА ЖІНКА, MONSTERMUTTER / МАТИ-ТИРАН). Як чоловічі, так і жіночі типажі випромінюють у німецькому ПМД доволі потужну негативну енергетику.

Чоловічі типажі, з одного боку, відбивають абсолютно амбівалентне бачення постмодернізмом чоловічої натури, а з іншого, - пропонують себе як об'єкти для осуду й відторгнення. Зокрема, вербальний портрет ЛкТ VERRЬCKTER GENIUS подається німецьким ПМД у єдності таких його ознак, як геній-тиран (kontrollieren, begrenzen, einschrдnken, beherrschen, Gewalt, Macht), геній-загарбник (erobern, ergreifen, unterordnen, unterwerfen, Besitzer), геній-убивця (Mцrder, Angst, Schrecken, tцten, erschlagen, ermorden) і геній-одинак (allein, isoliert, verloren). Менш розлого, але не менш виразно постають тут ЛкТ NOMADE (umherirren, laufen, wandern, treiben, suchen, fahnden, Schiff, See, Labyrinth) і ANDROGYNER MANN (schwach, abgestorben, fremd, grob, Zwang, schlagen, drьcken).

Жіночі типажі об'єктивуються в німецькому ПМД як певного роду сексуальний символ з гіпертрофованою тілесністю, що позиціонує себе або як знеособлена, безстатева лялька, або як злюща деструктивна фурія, яка руйнує все навколо. У першому випадку йдеться про ЛкТ FRIGIDE FRAU з такими атрибутами, як kalt, gefroren, kinderlos, zugдnglich, Eis, Einsamkeit, а у другому - про ЛкТ MONSTERMUTTER (alt, dick, grausam, kahlkцpfig, beschrдnken, verfolgen, prьfen, anordnen, MiЯtrauen). Порівняно з чоловічими жіночі ЛкТ набувають у німецькому ПМД украй негативної оцінності, використовуючись як антиконцепти.

Оскільки сучасна культура є явищем плюралістичним, еклектичним і стереоскопічним, ЛкТ поєднують у собі несумісні, а іноді й парадоксальні феномени: тиранію та геніальність, материнство та жорстокість, пристрасність і холодність тощо. Діючи за принципом іронічного сприйняття дійсності, ПМД спотворює типи, створені масовою культурою, і робить їх гротескними.

У концептосистемі німецького ПМД втілено основні ідеї та цілі постмодерністського світогляду: смерть суб'єкта, смерть бога і децентрація, які актуалізуються за низхідним алгоритмом - у гіпо- і катаконцептах. Нова модель ментальності змінює пріоритети, визначені класичною культурфілософською думкою: негативно переосмислюються традиційні цінності (ДУХОВНІСТЬ, ГЕНІАЛЬНІСТЬ) і стверджуються нові (ФЕМІННІСТЬ, МАСКУЛІННІСТЬ, МАРГIНАЛЬНІСТЬ, ТІЛЕСНІСТЬ), наділені позитивною аксіологією.

У повній відповідності до ідейно-художніх настанов німецького ПМД конфігурація його концептуального простору зумовлюється алгоритмом "ризома - лабіринт - гіпертекст", що є результатом постмодерністської настанови на ігрове освоєння Хаосу, інструментом пізнання якого стає текст. Нагадуючи за своєю структурою гілки ризоми, організовані за принципом іманентної рухливості, концептосистема німецького ПМД забезпечує перетин і взаємопроникнення текстових і дискурсивних утворень.

У третьому розділі "Лінгвопоетичні особливості текстового простору німецького постмодерністського дискурсу" з'ясовано принципи й механізми нелінійної організації текстової матерії ПМ, систематизовано провідні композиційно-мовленнєві форми, встановлено лінгвопоетичний алгоритм гіпертекстуальності в художньому світі німецького ПМД, а також описано шляхи та способи лінгвостилістичного аранжування його текстового простору.

Лінгвопоетика відбиває насамперед діалектичну взаємодію мовних одиниць і текстових побудов з огляду на їхню соціокультурну, естетичну, ідейно-художню значущість. Поетика художнього простору німецького ПМД зумовлюється передусім композиційно-мовленнєвим аранжуванням текстової матерії, що базується на нелінійності, гіпертекстуальності та міфологізації.

Нелінійність є однією з визначальних рис постмодерністських текстів. Вона есплікується завдяки таким лінгвопоетичним прийомам, як фрагментарне письмо, жіноче письмо і багаторівневе письмо, заснованим на стратегіях подвійного кодування.

Фрагментарне письмо побутує в німецькому ПМД у вигляді таких типів: графічно-композиційний (специфічне вживання графічних маркерів), стилістиний (спирається на повтори, рефрени, паралелізми для досягнення мозаїчного ефекту), симулятивний (стратегія підміни дійсності симулякрами, що дефрагментують текст) і синтаксичний (актуально-членувальна "пульсація" тексту).

Синтаксичний тип нелінійності репрезентується в німецькому ПМД "жіночим" письмом, пов'язаним із символічною смертю суб'єкта і заснованим на порушенні логіки чергування тема-рематичних сигналів. Тексти, побудовані в такий спосіб, становлять собою певну множинність висловлень, позбавлених лінійного зв'язку, а тому є алогічними й деструктурованими. Пор.: ich liebe dich, sagt brigitte. ihre haare glдnzen in der sonne wie reife kastanien /M. Ende/; ihr haar leuchtet in der sonne wie reife polierte kastanien, die liebe ist ein gefьhl /M. Еnde/.

Дискурсивна неоднорідність, втілена у стратегії подвійного кодування, апелює до багаторівневого письма - сукупності нелінійних засобів постмодерністського текстотворення, виявом чого є розмаїття жанрово-мовленнєвих шарів / кодів у межах одного тексту. При цьому жанрово-поетичний малюнок тексту, створений за принципом множинності та амбівалентності, стає нерівномірним, нерівнорядним і неоднорідним. У межах одного твору може зустрічатися два й більше стилі, часто несумісні з точки зору здорового глузду. Пор.: "das gefьhl der liebe; dieses unausweichliche gefьhl; brigitte sieht zu heinz auf" /Е. Jelinek/ (піднесений стиль) і "Wenn ich bitten darf, du Hure. Es ist nicht zuviel verlangt, was ich verlange" /Е. Jelinek/ (низький, вульгарно-обсценний стиль).

Композиційно-мовленнєва неоднорідність німецького ПМД значною мірою зумовлюється й гіпертекстуальністю, утвореною шляхом інтертекстуального зв'язку й символічного усунення автора, реалізованого в дискурсивних стратегіях "смерть автора" й "авторська маска".

Інтертекстуальність німецького ПМД є виявом ацентричності, завдяки чому реалізується один із визначальних постулатів поетики постмодернізму - неможливість створення єдиного, оригінального, унікального тексту. Інтертекстуальність існує у двох своїх іпостасях - інтегральній і пародійній. Перша спирається на такі композиційно-мовленнєві форми, як алюзія, ремінісценція, цитація, "текст у тексті", а друга - на власне пародію, травестію і пастиш (пародійне переосмислення, імітування класичних жанрових штампів і стереотипів).

Гіпертекстуальність німецького ПМД зумовлюється значною мірою гіпотетичною відсутністю автора, що досягається усуненням суб'єктивної модальності через "смерть" автора або авторську маску. Ігрове маскування автора відбувається за рахунок таких лінгвопоетичний прийомів, як "приховування" (безособова оповідь, інтертекстуальність), створення інтерактивного тексту (залучення читача до співпраці), дистанціювання автора шляхом використання епічного презенса або приховування автора за постаттю наратора. Через гіпертекстову інтерактивність наратор може виступати фігурою тривимірною, яка пересувається в часо-просторі художнього твору або покидає своє місце та вступає у світ тексту (halt, guten tag, paula! wirklich, sie ist es!;…auf wiedersehn, und gute fahrt, paula /К. Kracht/).

Відповідно до своєї соціокультурної настанови на ацентрованість, втіленій у гіперконцепті децентрація, у німецькому ПМД відбувається процес розшарування текстового стрижня, що призводить до уподібнення тексту ризоматичній поліморфності. Остання реалізується шляхом відтворення міфологічної стилістики, нелінійного хронотопу й метафоризації текстового простору.

Фрагментарність міфу робить його одним з основних джерел запозичення поетичних технік, спеціалізованих на відтворенні децентрованої реальності (гіперреальності). Серед стилістичних домінант міфопоетики німецького ПМД фігурують метаморфози (…die schneeweiЯen Wolken der Segel plцtzlich zu Stein wurden /Chr. Ransmayr/), порівняння (atemlos wie der Stein; wie flinke, vielgestaltige Tiere), гіперсимволічність (наприклад, міфоконцепти Mond і Augen), амбівалентна гіперметафоричність (на зразок варіацій з ототожненням піску й чоловіка "Sand > Mann - Sand" або "Mann > Sand > Mann", в основі яких лежать процеси і персоніфікації "Sand = Mann", і деперсоніфікації "Mann = Sand"), а також гіпербола (schдdelgroЯ, riеsengroЯ) й літота. Остання виступає в німецькому ПМД могутнім засобом саркастичного знецінювання (auЯerordentlicher Stumpfsinn, ausschlieЯliche Unordnung, wunderschцner Verrat, unbesiegbare Dummheit) або іронічного приниження чи применшення об'єктів постмодерністської уваги (dieser Narrenzug wurde zur winzigen Linie /О. Wiener/).

Стилістична своєрідність текстового простору німецького ПМД має пряме відношення й до постмодерністської космогонічної моделі світу, що особливо яскраво виявляється у хронотопі - в категоріях часу і простору.

Нелінійне відтворення просторових координат (топос) спирається в німецькому ПМД на метафоричну макромодель "світ - лабіринт", яка є відбиттям хаосмосу - постмодерністської ризоматичної моделі світу, заснованій на синкретизмі Хаосу і Космосу. Внутрішня форма образу лабіринту, який характеризується децентрованістю, хаотичністю та поліморфністю, тяжіє до створення низхідних метафоричних мікромоделей "Park / парк - Labyrinth", "Stadt / місто - Labyrinth", "Meer / море - Labyrinth", "Weg / шлях - Labyrinth".

Темпоральна специфіка (хронос) текстового простору німецького ПМД пов'язана з панхронією та з ідеєю гнучкого часу, які корелюють із семантикою можливих світів - поліваріативністю перебігу подій у часі та просторі, що досягається шляхом використання спеціальних дискурсивних маркерів лексичного (різного роду модальні слова й спеціалізовані лексеми) і синтаксичного порядку (сурядні й підрядні побудови, насамперед умовний, порівняльний і з'ясувальний гіпотаксис).

Усі лінгвопоетичні властивості хронотопу збігаються й концентруються в явищі, метафорично позначеному як "Stadt-Text / місто-текст" - топонімі, що набуває смислу в німецькому ПМД лише через свою здатність акумулювати глибинні змісти й інтертексти. Всі суттєві ознаки "міста-тексту" адресуються в ПМД цілком конкретним топосам. Ідеться про топоконцепти PARIS, WIEN, ROM, соціодискурсивний субстрат яких має потужні міфологічні, історичні та етнокультурні витоки. Метафора Stadt-Text часто модифікується у вигляді тотожності "Stadt = Text = Welt / місто = текст = світ", втіленій у метафоризованих висловленнях, що натякають на такі приховані смисли, як "необмеженість" і "відкритість" (die Stadt flackert, wдchst, herrscht; die Stadt - Universum, Labyrinth, Mehrheit; die Stadt - unendlich, grenzenlos, ewig).

Одна із важливих ознак постмодернізму полягає не у винятковості його лінгвопоетичних засобів, а у здатності компілювати вже наявні та вміщувати їх у притаманний лише сучасним текстам лінгвокультурний код. Підібрані за принципом нонселекції та залучені до побудови текстів, вони порушують когерентність і породжують фрагментарний дискурс з такими його параметрами, як синтаксична нелінійність, семантична несумісність, часова варіативність, інтертекстуальність, децентрованість і зрештою - специфічне графічне оформлення.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми ідентифікації німецького постмодерністського дискурсу, його лінгвоконцептуального і лінгвопоетичного аспектів. Постмодерністський дискурс - лінгвосоціокультурний феномен, словесно-художня іпостась якого конституюється комплексом текстів, заснованих на відмові від логоцентричного світосприйняття й побудованих за принципом нелінійності, неструктурованості та децентрованості, що передбачає ірраціональність, фрагментарність, цитатність, гіпер- та інтертекстуальність, гіперсимволічність, міфопоетичність та експериментування з мовними формами. Ці властивості притаманні й німецькому ПМД з тією різницею, що він виявляється міцно пов'язаним з культурними традиціями, мовленнєвими стратегіями і креативними техніками німецького романтизму, екзистенціалізму й модернізму, а також з класичною німецькою філософією та специфічно німецьким фемінізмом.

Комплексний когнітивно-комунікативний опис німецького ПМД у вимірах когнітивно-комунікативної парадигми знання передбачає і його лінгвокоцептуальний та лінгвопоетичний аналіз. Перший пов'язаний зі з'ясуванням системи ціннісних домінант дискурсу, другий - зі специфікою організації його художньо-текстового континууму.

Концептосистема німецького ПМД характеризується структурованістю, множинністю та ієрархічністю, спряженими з алгоритмом мега-, гіперо-, гіпо- і катанімії. Вона конституюється метаконцептом постмодернізм, якому підпорядковуються гіперконцепти смерть суб'єкта, смерть Бога, децентрація, а їм - гіпоконцепти у вигляді трьох лінгвокультурних діад: "ФЕМІННІСТЬ І МАСКУЛІННІСТЬ", "ГЕНІАЛЬНІСТЬ І МАРГIНАЛЬНІСТЬ", "ДУХОВНІСТЬ І ТІЛЕСНІСТЬ". Не менше художнє навантаження містять і лінгвокультурні типажі - ментальні утворення, у яких ознаки гіпер-, гіпо- і (ката)концептів виявляються контамінованими (НОМАД, ЧОЛОВІК-АНДРОГІН, БОЖЕВІЛЬНИЙ ГЕНІЙ, МАТИ-ТИРАН, ФРИГІДНА ЖІНКА).

На найнижчому рівні ієрархії розташовуються (ката)концепти - інгерентні репрезентанти лінгвокультурного простору ПМД, - автохтони FRAU, MANN, GENIE, MACHT, TEUFEL, SEELE, ANGST, BRUTALITДT, KЦRPER, KOPF, GENUЯ, ZWANG. Об'єктивуючись у дискурсі, значеннєво обігруючись, змінюючи свою аксіологічну полюсність, метафоризуючись і поетизуючись, ці концепти стають основними носіями постмодерністської ідеології.

Однією з визначальних рис концептуального простору ПМД є його аксіологічна амбівалентність: значна кількість концептів німецької лінгвокультури з позитивним знаком оцінки наділяються в ньому негативними смислами. Таким переполюсуванням характеризуються концепти FRAU, MUTTER, КIND, SCHЦNHEIT, GENIЕ та ін., які перетворюються на "антиконцепти". З іншого боку, значна кількість негативних одиниць німецької етнокультури (MITTELMДЯIGKEIT, MЦRDER, DROGE, SЬNDE, VERBRECHEN) набуває у дискурсі позитивної енергетики і навіть героїзується. Є тут і шар концептів, які у традиційній лінгвокультурі мають негативно-оцінний субстрат, а в ПМД побутують як нейтральні (DUMMHEIT, ZUGДNGLICHKEIT, ОPFER, PASSIVITДT).

У результаті постійних "інтелектуальних атак" з боку агентів і клієнтів дискурсу концепт збагачується новими властивостями, ознаками та рисами й тим самим розширює та поглиблює свою структуру. Проте дискурсивна практика має й зворотну сторону: вона може приглушувати, нейтралізовувати і навіть нівелювати окремі ознаки концепту, а в деяких випадках і деканонізувати сам концепт як лінгвокультурну цінність.

На тлі переполюсування знаків оцінки з позитивних на негативні, з негативних на позитивні чи на нейтральні дуже помітною стає ще одна аксіологічна риса німецького ПМД - абсолютна відсутність у ньому концептів "високого духу" на зразок телеономів "щастя", "радість", "любов", "дружба". Переоцінка цивілізаційних і національно специфічних цінностей майже до їхньої повної анігіляції є усталеною практикою німецького ПМД, а синкретизм чоловічого й жіночого, визначного й маргінального, духовного й тілесного - його нормальним станом.

Відповідно до ідеології німецького ПМД конфігурація його концептів зумовлюється алгоритмом "ризома - лабіринт - гіпертекст", що є результатом постмодерністської настанови на ігрове освоєння Хаосу, інструментом пізнання якого і водночас об'єктом вивчення стає текст.

Поетика німецького ПМД базується на принципах плюралістичності та деконструкції, тоді як цілісність, завершеність, системність, художність піддаються в ньому нищівній критиці. Стратегії творення таких текстів засновані на нонселекції - відмові від свідомого відбору мовних засобів, результатом чого стає нелінійне дефрагментоване письмо, порушення законів актуального членування, колажування тощо. Компіляція таких засобів утворює своєрідний вербальний код, який забезпечує співвіднесення твору з канонами постмодерністської естетики.

Постмодерністська поетика заснована на синкретизмі хаосу і космосу ("хаосмосу"). "Хаотичний порядок", "асиметрична симетрія", "інтертекстуальний контекст" - все це призводить до виникнення гібридних художньо-словесних форм, мутації прийомів елітарної та масової культури, поліжанровості. Особливе місце в німецькому ПМД займає феномен "симулякр" як такий, що заперечує істинність і стверджує суцільну невпевненість. Перестаючи відображати реальність, симулятивно сконструйований текст входить у протиріччя зі своєю знаковою природою та починає відтворювати абсолютно іншу дійсність, яка не є ані реальністю, ані віртуальністю, а є і тим, і іншим одночасно.

На тлі суцільної хаотичності постмодернізму його німецька версія в її текстовій іпостасі виявляється парадоксальним чином упорядкованою у своїй неупорядкованості. Текстовий простір німецького ПМД виявляється чітко алгоритмізованим за такими параметрами, як багаторівневість організації, дифузація голосу автора, цитатна пародійність, гіперсимволічність, мовне експериментування, гра з "мерехтливими" концептами і симулятивними смислами.

Перспектива подальших розвідок у галузі досліджуваної проблематики полягає у можливостях вивчення мови постмодернізму в різних етноспецифічних виявах. Значний дослідницький потенціал криється і в самому німецькому ПМД, бо, наприклад, такі його аспекти, як лінгвосеміотичний, лінгвокультурний, лінгвосинергетичний все ще залишаються на периферії філологічної думки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Стуліна М. В. Дискурс постмодернізму у міждисциплінарних вимірах / М. В. Стуліна // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць - К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2007. - Вип. 23 (3). - С. 60-63.

2. Стуліна М. В. Лінгвокогнітивна специфіка концепту "маргінальність" у дискурсі постмодернізму / М. В. Стуліна // Наукові записки Кіровоградського ДПУ ім. В. Винниченка. Серія "Філологічні науки. Мовознавство". - Кіровоград: РВВ КДПУ імені В. Винниченка, 2008. - Вип. 75 (4). - С. 306-308.

3. Стулина М. В. Лудические техники в дискурсе постмодернизма / М. В.Стулина // Система і структура східнослов'янських мов : Зб. наук. праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. - Вип. 17 - С. 307-317.

4. Стуліна М. В. Автор і наратор у постмодерністському дискурсі: проблема "Іншого" / М. В. Стуліна // Культура народов Причерноморья : Научный журнал. - Симферополь: ТавНУ имени В. И. Вернадского, 2008. - № 142 (2). - С. 313-315.

5. Стуліна М. В. Дискурс постмодернізму як лінгвокультурний феномен / М. В. Стуліна // Мова і культура. Серія "Філологія". - К.: ВД Дм. Бураго, 2009. - Вип. 11. - Т. XII (124). - С. 303-308.

6. Стуліна М. В. Гендерна складова концепту "Смерть суб'єкта" у німецькому постмодерністському дискурсі / М. В. Стуліна // Культура народов Причерноморья : Научный журнал. - Симферополь: Таврический нац. ун-т имени В. И. Вернадского, 2009. - № 168 (2). - С. 178-182.

7. Стуліна М. В. Нелінійна організація текстового континууму німецького постмодернізму / М. В. Стуліна // Нова філологія : Науковий журнал. - Запоріжжя: ЗНУ, 2010. - № 2 (40). - С. 280-285.

8. Стуліна М. В. Лінгвокультурні типажі німецького постмодерністського дискурсу / М. В. Стуліна / Вісник Харківськ. нац. ун-ту імені В. Н. Каразіна. - 2010. - № 897. - С. 149-154.

9. Стуліна М. В. Лінгвопоетика гіпертекстуальності в німецькому постмодерністському дискурсі / М. В. Стуліна, А. М. Приходько // Науковий вісник Херсонського держ. ун-ту. Серія "Лінгвістика". - Херсон: ХДУ, 2010. - Вип. ХІ. - С. 125-131.

10. Стуліна М. В. Метафора в постмодерністській моделі світу / М. В. Стуліна // Материалы докладов III международн. научн. конф. "Лексико-грамматические инновации в современных восточнославянских языках" (Дніпропетровськ, 19-20. квітня 2007 р.). - Дніпропетровськ: Пороги, 2007. - С. 115-118.

11. Стуліна М. В. Концепт "Смерть Бога" у німецькому постмодерністському дискурсі / М. В. Стуліна // Материалы докладов междунар. научн. конф. "Севастопольские Кирилло-Мефодиевские чтения" (Севастополь, 11-13.09.2009) в 2-х т. - Севастополь: Гитпак, 2009. - Т. 2. - С. 253-260.

12. Стулина М. В. Концептосистема немецкого постмодернистского дискурса / М. В. Стулина // Материалы докладов IV междунар. научн. заочн. конф. "Концептуальные проблемы литературы: художественная когнитивность" (Ростов-на-Дону, 10-11 марта 2010 г.). - Ростов н/Д: ИПОПИ ЮФУ, 2010. - С. 152-157.

АНОТАЦІя

Стуліна М. В. Німецький постмодерністський дискурс: лінгвоконцептуальний і лінгвопоетичний аспекти. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 германські мови. Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Одеса, 2011.

Роботу присвячено комплексному аналізу німецького постмодерністського дискурсу (ПМД) у вимірах когнітивно-комунікативної парадигми знання. Вихідною точкою аналізу є тлумачення ПМД як лінгвосоціокультурного феномену, словесно-художня іпостась якого конституюється сукупністю текстів, побудованих на принципах нелінійності, деструктурованості, симулятивності. Когнітивно-семантична специфіка текстового континууму ПМД окреслена концептосистемою, у якій ментально значущі одиниці розгортаються від суперординантного рівня абстракції (гіперконцепти СМЕРТЬ СУБ'ЄКТА, СМЕРТЬ БОГА, ДЕЦЕНТРАЦІЯ) до субординантного (гіпоконцепти фемінність / маскулінність, геніальність / маргінальність, духовність / тілесність і їхні низхідні репрезентанти), вміщуючи й лінгвокультурні типажі. Вступаючи між собою у ризоморфні відношення, концепти стають визначальними і для лінгвопоетики: СМЕРТЬ СУБ'ЄКТА репрезентує появу нелінійного тексту з такими рисами, як бріколаж, фрагментування, експериментування з мовними знаками; СМЕРТЬ БОГА втілюється у стратегіях деавторизації, інтертекстуальності, цитації; ДЕЦЕНТРАЦІЯ відтворюється через міфологізацію текстової матерії, пов'язану з процесами метафоризації. Доведено, що ментальні домінанти німецького ПМД релевантні як для його концептосистеми, так і для формування його лінгвопоетичного портрету.