Чеські антропонімні формули XI-XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

УДК 811.162.3'01'373.2 «10/17»

Чеські антропонімні формули XI-XVIII століть

10.02.03 - слов'янські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Петріца Наталія Миколаївна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі словацької філології Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Пахомова Світлана Миколаївна,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри словацької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, ст. наук. сп.

Лукінова Тетяна Борисівна,

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу загальнославістичної проблематики і

східнослов'янських мов

кандидат філологічних наук, доцент

Даниленко Людмила Іванівна,

Інститут філології Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка,

доцент кафедри слов'янської філології

Захист відбудеться 19 квітня 2011 року о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано 17 березня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Т.Я. Марченко

чеський антропонімічний багатолексемний семантичний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Актуальність праці зумовлена посиленим інтересом сучасної ономастики до еволюційного процесу мотивів та форм найменування особи, оскільки стеження за процесами системи номінації певного етносу містить багату інформацію про її самобутність, національний характер, ментальність. Фактичний матеріал і результати його наукового опрацювання є також цінними для вивчення історії чеської мови та історії її носіїв. Відомо, що більшість фонетичних і морфологічних норм чеської мови сформувалися вже в кінці XVI - на початку XVIІ ст., проте стандартизація національної формули іменування чехів датується 1780 роком, тобто чеська літературна мова перебувала в пошуку та відборі антропонімних норм упродовж майже двох століть після сформування своїх базових граматичних норм. Враховуючи важливість онімних фактів для історії мови, дослідження антропонімії в різні періоди її розвитку дає основу для всебічного вивчення як історії чеської мови, так і чеської антропонімії зокрема.

Власні назви особи привертали увагу чеських дослідників ще з кінця XVIII ст. Дослідженню історичної антропонімії в XIX ст. присвячені студії Й. Добровського, Ф. Палацького, Я. Коллара, Г. Їречка, а на початку ХХ ст. -- Я. Ґебауера, Ф. Черного, В. Флайшганса. Першою науковою розвідкою в галузі чеської історичної антропоніміки була колективна праця В. Давідка, В. Доскочіла та Я. Свободи «Иeskб jmйna osobnн a rodovб», видана 1941 року. З другої половини ХХ ст. дослідження антропонімії характеризується системністю, розширюється спектр ономастичних студій. Власні назви особи стають об'єктом наукових інтересів Я. Свободи, Й. Бенеша, Ф. Цуржіна, Ф. Копечного, Я. Плескалової, В. Шмілауера, М. Кнаппової, Д. Молданової. Дослідження Я. Свободи, Я. Плескалової відзначаються широтою діахронного підходу та значною кількістю антропонімійного матеріалу, залученого до аналізу. Найфундаментальнішою працею з чеської історичної антропоніміки є «Staroиeskб osobnн jmйna a naљe pшнjmenн» Я. Свободи. Учений описав та проаналізував старочеські антропоніми (зафіксовані в пам'ятках до XV ст.) з точки зору їх спільнослов'янського походження. Вагомий внесок у розвиток історичної антропоніміки зробив Й. Бенеш, детально дослідивши антропонімійні основи та словотвірні форманти, що брали участь у творенні прізвищ. Значний внесок у дослідження старочеських власних особових назв зробила Я. Плескалова. Саме завдяки її праці «Tvoшenн nejstarљнch иeskэch osobnнch jmen» (1998) чеська історична антропонімія збагатилася докладним словотвірним аналізом найдавніших чеських імен.

Значним досягненням у становленні слов'янської ономастичної термінології є колективна праця вчених-славістів «Zбkladnн soustava a terminologie slovanskй onomastiky» (1973), приурочена VII міжнародному з'їзду славістів. Багатомовний термінологічний довідник з ономастики вийшов окремим номером Бюлетеня топографічної комісії Чехословацької АН і включив термінологічну лексику одинадцяти сучасних слов'янських мов (український варіант словникових статей було підготовлено В.В. Німчуком).

У сімдесятих роках ХХ ст. чеська ономастика збагатилася двома лексикографічними працями. До них належить «Prщvodce naљimi jmйny» Ф. Копечного, що вийшла у 1974 р. (друге видання в 1991 р.) і нормативний словник М.Кнаппової «Jak se bude vaљe dнtм jmenovat?», що побачив світ у 1978 р.

На розвиток чеської теоретичної ономастики мала значний вплив праця Р. Шрамека «Ъvod do obecnй onomastiky» (1999), у котрій автор сповідує принципи функціонального структуралізму при вивченні власних назв.

Чеські антропоніми досліджують М. Докутіл, Д. Молданова, К. Комарек, Й. Скутіл, П. Валчакова. До вивчення чеської антропонімії зверталися українські мовознавці О.Л. Паламарчук, Т.Б. Лукінова, С.М. Пахомова, Л.Р. Осташ. Як зіставний матеріал чеську історичну антропонімію залучали до аналізу відомі українські ономасти М.Л. Худаш, М.О. Демчук, П.П. Чучка, І.М. Желєзняк, В.П. Шульгач, О.І. Іліаді, О.П. Карпенко, С.О. Вербич, І.В. Єфименко.

На тлі глибокого вивчення окремих класів та категорій власних особових назв дослідження чеських антропонімних формул у діахронії залишається ще недостатньо вивченим сегментом чеської ономастики, адже вони й досі не були предметом спеціальних ґрунтовних ономастичних студій, у яких би було подано їх класифікацію та хронологічну динаміку, морфологічний та семантичний склад.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної наукової теми кафедри словацької філології Ужгородського національного університету «Проблеми сучасної славістики». Тему дисертації було затверджено на засіданні бюро Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» НАН України (протокол № 1 від 10 лютого 2010 року).

Мета дисертаційної роботи -- дослідити чеські антропонімні формули XI-XVIII ст. -- періоду зародження та формування системи складених власних назв особи. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

1. Увести в науковий обіг новий антропонімійний матеріал, зафіксований старочеськими пам'ятками XI-XVIII ст.

2. Дослідити зовнішні та внутрішні мовні чинники, які вплинули на трансформацію однолексемної системи іменування чехів у багатолексемну.

3. Установити типи антропонімних формул, що лежать в основі багатолексемних власних особових назв, визначити їх продуктивність.

4. Простежити динаміку поширення антропонімних формул протягом XI-XVIII століть.

5. Окреслити особливості функціонування антропонімних формул на різних синхронних зрізах.

6. З'ясувати специфіку антропонімних формул, що лежать в основі іменувань жінок.

7. Охарактеризувати онімні та апелятивні ресурси чеських АФ (антропонімних формул) допрізвищевого періоду.

8. Визначити семантичні функції чеських АФ у діахронії.

9. З'ясувати специфіку чеських АФ на загальнослов'янському фоні.

10. Укласти алфавітний покажчик чеських антропонімів XI-XVIII століть.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є чеські антропонімні формули XI-XVIII ст., що лежать в основі багатолексемних антропонімів.

Предметом дослідження є структурні, семантичні та функціональні особливості чеських АФ, динаміка поширення у діахронії, їх онімний та апелятивний зміст.

Джерела фактичного матеріалу. Кандидатська дисертація виконана у результаті опрацювання 13 000 власних назв осіб. Джерельною базою дисертації послужили 8 пам'яток літописного жанру та 23 пам'ятки офіційно-ділового стилю, котрі віддзеркалюють систему ідентифікації осіб і є чи не єдиним свідченням реальних формул найменування чехів у минулому. Усі джерела, залучені до аналізу, опубліковані в різні роки у виданнях кінця XIX - початку XX ст., зокрема «Archiv иeskэ иili starй pjsemnй pamбtkэ иeskй a moravskй», «Fontes rerum Bohemicarum», «Codex diplomaticus et epistolaris regni Bohemiae», «Almanach krбlovskйho hlavnнho mмsta Prahy», «Pozщstatky desk zemskэch Krбlovstvн Иeskйho». Кожна пам'ятка перевірена щодо оригінальності упорядниками та редакторами цих видань. Ними були такі відомі чеські дослідники ХІХ століття, як Ф.Палацький, Й.Калоушек, Й.Челаковський, Й. Тейґе, Й. Емлер, Й. Ґолл, А. Седлачек.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий і його базові прийоми систематизації та інтерпретації мовних одиниць: внутрішньої - для встановлення синтагматичних та парадигматичних відношень між антропонімними одиницями і зовнішньої - культурно-історичної. У процесі систематизації та класифікації антропонімного матеріалу застосовуються також елементи статистичного методу, що дозволяють визначити не тільки поширення антропонімних багаточленів, але й їх динаміку всередині кожної антропонімної формули, а також виявити найтиповіші АФ, характерні для певної епохи та соціального зрізу, встановити ядро та периферійну частину антропосистеми. У дисертації послідовно застосовуються структурний (з методикою компонентного аналізу), етимологічний та соціолінгвістичний метод. З'ясовуючи місце чеської антропонімної системи серед інших слов'янських, використовується зіставний метод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою спробою комплексного дослідження чеських антропонімних формул допрізвищевого періоду. На основі писемних джерел уперше системно простежено еволюцію чеської антропонімійної системи, визначено найуживаніші типи антропонімійних багаточленів, подано їх якісну та кількісну характеристику в межах певних хронологічних зрізів, встановлено антропонімні формули, що лежать в основі багатолексемних власних особових назв та визначено особливості їх функціонування на різних синхронних рівнях.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно продовжує розробку проблем функціонування та розвитку чеської антропонімійної системи допрізвищевого періоду. Висновки й узагальнення проведеного дослідження відкривають нові можливості у вивченні загальнотеоретичних проблем порівняльної слов'янської антропономастики, дозволяють внести корективи в історію чеської літературної мови, дають змогу з'ясувати специфіку мовної картини світу чеського народу на основі вивчення тенденцій розвитку чеського антропонімікону.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані в розробці теоретичних і практичних проблем слов'янської історичної антропонімії, в лексикографічній практиці. Вони також можуть бути застосовані в навчальній роботі філологічних факультетів при викладанні вузівських курсів «Вступ до слов'янської філології», «Порівняльна граматика слов'янських мов», «Історія чеської літературної мови», «Лінгвокраїнознавство Чехії», спецкурсів з історичної ономастики, лексикології, на наукових семінарах.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження чеських антропонімних формул XI-XVIII століть одержані дисертантом самостійно; праць, написаних у співавторстві, немає.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації апробовано на засіданнях кафедри словацької філології Ужгородського національного університету та кафедри філології Закарпатської філії Київського славістичного університету, на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (2008-2009 рр.). Основні положення дисертації викладено в п'ятьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України, і чотирьох доповідях, представлених та обговорених на ономастичних конференціях, зокрема на XII Міжнародній ономастичній конференції «Українська ономастика у загальнослов'янському контексті» (Чернівці, 2007 р.), XIIІ Всеукраїнській ономастичній конференції з міжнародною участю (Ужгород, 2009 р.), на славістичних наукових форумах, зокрема на Міжнародній славістичній конференції «Словакістика на зламі тисячоліть» (Львів, 2008 р.), на Міжнародній науковій конференції «Слов'янська писемність і культура: минуле та сучасність» (Ужгород, 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (211 позицій) та додатків. Повний обсяг дисертації -- 202 сторінки, основного тексту 178 сторінок. В основному тексті дисертації міститься 16 таблиць і 2 діаграми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, з'ясовано ступінь вивченості проблеми, окреслено об'єкт і предмет, мету й завдання роботи та конкретні методи їх утілення. Розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено інформацію про апробацію результатів дослідження, представлено структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ «Теоретичні засади вивчення чеської історичної антропонімії» складається з двох підрозділів. У першому -- «Історія та джерела вивчення чеської історичної антропонімії» -- охарактеризовано стан дослідження чеської історичної антропонімії. Власні назви особи привертали увагу чеських дослідників ще з кінця XVIII ст. Дослідженню історичної антропонімії в XIX ст. присвячені студії Й. Добровського, Ф. Палацького, Я. Коллара Г. Їречка, на початку ХХ ст. -- Я. Ґебауера, Ф. Черного, В. Флайшганса. Першою науковою розвідкою з історичної антропонімії є колективна праця В.Давідка, В. Доскочіла та Я. Свободи «Иeskб jmйna osobnн a rodovб», видана в 1941 році. Більш системно антропонімія досліджується з другої половини ХХ ст., розширюється спектр ономастичних студій. Власні назви особи стають об'єктом наукових інтересів Я. Свободи, Й. Бенеша, Ф. Цуржіна, Ф. Копечного, Я. Плескалової, В. Шмілауера, М. Кнаппової, Д. Молданової.

У другому підрозділі «Проблемні та спірні питання в дослідженні багатолексемних власних особових назв» характеризується чеська ономастична термінологія, робиться огляд класифікацій багатолексемних власних особових назв, аналізуються погляди дослідників щодо часу формування, становлення та стабілізації чеських антропонімних формул.

У другому розділі «Старочеська антропонімія догуситського періоду» досліджено динаміку співіснування однолексемних та багатолексемних антропонімів, встановлено ідентифікаційні можливості однолексемної антропосистеми, визначено найуживаніші типи антропонімійних багаточленів, представлених в аналізованих пам'ятках догуситського періоду, подано їх якісну, кількісну та хронологічну характеристику, простежено динаміку поширення протягом кількох століть.

Основною антропонімійною одиницею в ХІ-ХІІ ст. є однолексемні оніми у вигляді слов'янських автохтонних імен. У цей період однолексемний спосіб ідентифікації особи залишається визначальним, хоча на периферії антропонімної системи вже присутні складені особові назви. Тенденція до появи багатолексемних іменувань увиразнюється в наступні два століття, коли фіксації двоймення становлять чи не третину іменувань. Статистичний аналіз засвідчив зменшення кількості фіксацій однолексемних антропонімів у писемних пам'ятках XIІ - XIIІ століть, однак, незважаючи на це, одноймення все ще залишається домінантою старочеської антропонімосистеми. У XIV ст. однолексемні власні особові назви становили вже близько третини з числа всіх іменувань: домінуючі позиції належали антропонімійним двочленам (62,11%). Таким чином, XIV ст. стало переломним періодом у розвитку допрізвищевих назв, коли дволексемні власні особові назви з периферійної частини антропосистеми перейшли в центральну.

Поряд з давніми слов'янськими іменами писемні пам'ятки догуситського періоду засвідчують присутність іншомовних елементів у чеському антропоніміконі, а саме -- імена християнського та германського походження. Їх поширення серед населення Чеського князівства у майбутньому мало двоякий ефект і дало могутній поштовх до трансформації чеської антропосистеми. Спочатку, в XI-XIІІ ст., поширення запозичених імен розширило існуючий іменник, а відтак й ідентифікаційні можливості однолексемної антропосистеми, однак уже в XІV ст. закріплений у вжитку порівняно вузький репертуар християнських та германських імен призвів до збідніння чеського іменникб на фоні зростаючої кількості населення. Результатом такого «дефіциту» імен у контексті різних екстралінгвальних факторів стало утворення та поширення дво- та трилексемних антропонімів.

В умовах одноймення індивідуалізація особи вимагала достатньо багатого інвентаря формально різних антропонімів. Індивідуалізація досягалася не лише відбором лексичних засобів, але й широкою гамою деривативних елементів. Серед досліджуваних антропонімів найвищою продуктивністю відзначалися такі суфікси -a, -ec, -an, -ata, -ota, -ik, -on, -oљ, -iљ, -еn, -ek (Preda, Prauez, Drugan, Borata, Dragota, Dedon, Dobros, Modlis, Tessen, Iarek) та префікси bez-, na-, ne-, po-, pшe-, pшed- (Bezdrug, Nagrad, Nedamir, Nedan, Poztan, Preuoi, Predzlaus). Таким чином, станом на XVI століття ідентифікаційні можливості однолексемної антропосистеми забезпечували: 1) порівняно багатий репертуар автохтонних слов'янських імен, 2) антропонімійно-апелятивні сполуки, 3) елементи іншомовного іменникб, що активно засвоювалися на старочеському мовному ґрунті.

Перші складені імена в залучених до аналізу пам'ятках датуються 1043 роком і реалізуються у вигляді автохтонного слов'янського імені та відтопонімного означення: de Gresenic Stanek (1043 CDB-1, 351), de Podliscin Swerad (1043 CDB-1, 351). Дволексемні антропоніми в чеських пам'ятках XI - XIV ст. реалізовані у формулах: особове ім'я + прізвисько, особове ім'я + відтопонімне означення та особове ім'я + посесивний компонент.

1. АФ особове ім'я + прізвисько займає домінуючі позиції серед простих АФ до XIV ст., напр., Deton custos (1057 CDB-1, 58), Zikac faber (1057 CDB-1, 58) Procopio juniori (1383 Aи-2, 343), Modlata ferrarius (ћeleznэ) (1088 CDB-1, 384), Groznata Calvus (lysэ, holэ) (1185 CDB-1, 277), Jan Hrstka (1398 Aи-1, 141), Valentinus Krkaи (1389 Aи-2, 349), Jan Kabat (1399 Aи-1, 63). Абсолютна більшість усіх цих прізвиськ тісно пов'язана з різними соціально-побутовими сторонами життя суспільства. В основі виникнення таких назв лежать найрізноманітніші мотиви: характерна подія в житті людини, вдача особи, її звички, тощо. Такі прізвиська з часом ставали додатковою розрізнювальною назвою. Свідченням цього є поява в чеських пам'ятках XIV ст. компонентів dictus, alias у складі антропоформул особове ім'я + прізвисько: Ulriko dicto Babka (1378 LN, 44), Petri dicti Noss (1373 LN, 15), Lewa dictus Lisska (1373 ID, 49), Maczko dictum Cladywa (1345 BL, 1), Martin dicto Skronidlo (1381 LN, 79). Переконливим доказом цього є позитивна динаміка вживання відапелятивних імен у функції другого компонента АФ особове ім'я + прізвисько.

2. АФ особове ім'я + відтопонімне означення. Іменування цього типу ідентифікували особу за місцем її проживання, походження, за назвами маєтків тощо. У досліджуваних пам'ятках ця формула представлена у двох морфологічних варіантах: а) субстантивному (з топонімом у формі родового відмінка з прийменником z // de): Nezuolena de Finec (1088 CDB-1, 390); б) ад'єктивному: dominus Otto Pragensis (1148 CDB-1, 157), Groznata Melnicensis (1148 CDB-1, 163). Питома вага цих складених назв особи збільшувалась та зміщувала у периферійну частину інші антропонімійні двочлени (станом на XІV століття вони становили 71,4 % від усіх дволексемних антропонімів). Протягом XI-XIV ст. перевагу мав морфологічний варіант з топонімом у формі родового відмінка з прийменником z // de.

3. АФ особове ім'я + посесивний компонент. У ролі посесивного компонента, як правило, вжито патронімічні назви. Посесивний компонент (у вигляді патроніма) представлений у двох варіантах, синтетичному та аналітичному: а) аналітично виражений патронім: Bolezlaus, filius sevi Boleslay (1000 CDB-1, 47), Bolic, filio Nacezsse (1175 CDB-1, 243); б) синтетично виражений паронім на -і, -іс, -ovіс: Smil Oierovіс (XIV Dal, 156), Vitek Oieroviс (Dal, 166), Beneda Stiboric (1196 CDB-1, 320), Isdata Witouic (1183 CDB-1, 271), а з XIV ст. -- на -щv (ow), -ovб (часто граматичними засобами латинської мови): Petшik Slachow (1398 Aи -1, 143), Jacobus Wigandi (Vigandщv) (1379 LN, 50). Досліджуваний матеріал засвідчив, що еволюція чеської АФ особове ім'я + посесивний компонент відбувався в тому ж напрямку, що й у всіх слов'янських мовах: від аналітичних до синтетичних патронімів.

У залучених до аналізу пам'ятках іменування з трьома і більше антрополексемами з'являються в записах XIІІ ст. З цього періоду актуальними засобами ідентифікації, поряд з іменем особи, часто ставали одночасно кілька ознак (напр., індивідуальна і відтопонімна). Компонентами трилексемних АФ були різноманітні відапелятивні, відтопонімні, посесивні чи відантропонімні назви. Серед трилексемних АФ, датованих XIV ст., можна виділити такі групи: особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення (Henricus Berka de Husky (1398 Aи-2, 358)); особове ім'я + посесивна назва + відтопонімне означення (Martino Buczkoni de Tepla (1398 LN, 49)); особове ім'я + два відтопонімні означення (Wsseslau de Zachrasczan suie de Chuderzicz (1319 PDZ-1, 20)); особове ім'я + два прізвиська (Mikulaљ шeиeny Sidloch rychtбш (1390 UPN, 30)). Аналіз складу перерахованих АФ дозволяє зробити висновок про те, що в основі перших трьох груп незмінними залишаються компоненти особове ім'я та відтопонімна назва. Значущість у вживанні відтопонімного означення, на нашу думку, має позамовне пояснення. У чеському суспільстві досить рано сформувалося і усталилося право приватної власності. Для шляхти назва за місцем володіння чи походження була престижним додатком до імені, а для тодішніх адміністративних органів -- важливим ідентифікаційним уточненням. У XIV ст. найпродуктивнішими стають назви осіб, в основі яких лежить АФ особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення.

У третьому розділі «Антропонімія післягуситського періоду» досліджено багатолексемні іменування, зафіксовані чеськими джерелами XV - XVІІІ ст. З XV ст. розпочався якісно новий етап у розвитку чеської антропонімії: збільшується кількість складених назв особи, значно посилюються позиції християнського іменникб, формуються основні типи іменування людності, відбувається відбір і нормалізація ефективніших способів ідентифікації особи.

Аналіз етимологічного складу імен, що вживаються у ролі особового імені чи стрижневого компоненту складених антропонімів у писемних джерелах XV - XVІІІ ст., засвідчив безперечну перевагу запозичених імен. Основними антропонімними одиницями, що вживалися в якості особового імені, були імена християнського походження. Одвічні слов'янські імена реалізовувались у вигляді композитів та відкомпозитних дериватів. Відапелятивні імена слов'янського походження набувають у цей період нову функцію -- їх вживають у ролі додаткових назв (Pecha dictus Chwalik, Mikess Bradacz, Smil Svмtlik).

Основу чеської антропонімії цього періоду складають дволексемні власні особові назви. Такі складені імена протягом трьох століть зберігали стійку тенденцію до кількісного зростання, а з XVІІ ст. -- із значним відривом переважають над рештою власних назв. Статистичні підрахунки свідчать, що впродовж чотирьох століть кількість однолексемних антропонімів у аналізованих пам'ятках поступово зменшується. Кардинальні зміни в чеській антропосистемі відбулися в XVІІ ст., коли питома вага антропонімних двочленів досягла 70-відсоткової позначки, залишивши на периферії одно- і трилексемні власні назви.

Таблиця 1 Питома вага багатолексемних антропонімів у діахронії (у відсотках)

	XV ст.	XVІ ст.	XVIІ ст.	XVІІІ ст.
Однолексемні антропоніми	19	19,21	10,6	10,4
Дволексемні антропоніми	56,35	50,53	70,4	72
Трилексемні антропоніми	23	25,93	15,1	15
Чотирилексемні антропоніми	1,65	4,33	3,9	2,6

Статистика переконує, що для дволексемних іменувань XVІІ ст. стало точкою відліку у напрямку до закріплення їх у мовленнєвій практиці чехів та поступового становлення національної чеської антропоформули. Без перебільшення можна стверджувати, що на час офіційної кодифікації прізвищ патентом Йозефа ІІ в 1780 р. суспільство не тільки виробило найприйнятніші норми іменування людності, але й користувалося ними вже щонайменше протягом століття. Інакше кажучи, держава юридично закріпила антропонімійні традиції чехів, адже прізвища як складові особових іменувань виникли не в момент їх кодифікації.

Антропонімійні двочлени в аналізованих пам'ятках представлені чотирма типами антропоформул: a) ім'я + прізвисько; б) ім'я + відтопонімне означення; в) ім'я + посесивна назва; г) ім'я + назва за оселею. Послідовність компонентів передбачала, як правило, постпозицію уточнюючого антропонімійного знаку. Постпозицію особового імені у таких формулах кваліфікуємо як варіант АФ. Динаміка поширення таких формул у діахронії свідчить про нерівномірність їх представлення протягом аналізованих століть. Якщо у XIV-XV ст. домінуючі позиції серед дволексемних іменувань належали АФ ім'я + відтопонімне означення, то з XVII ст. переважають конструкції з прізвиськом у функції другого компонента. Проміжним періодом є XVI ст., коли практично зрівнялися кількісні показники цих двох антропонімних формул (див. табл. 2.).

Таблиця 2 Співвідношення чеських дволексемних АФ у діахронії ( у відсотках)

	XV ст.	XVІ ст.	XVІІ ст.	XVІІІ ст.
ім'я + відтопонімне означення	65,03	43,81	9,83	7,6
ім'я + прізвисько	26,64	40,17	69,65	88,8
ім'я + посесивна назва	8, 33	13,6	6,07	3,6
ім'я + назва за оселею	-	1,52	0,3	-

Не виключено, що така продуктивність прізвиськ була пов'язана із поширенням їх у функції родових назв. Численні приклади з чеських джерел свідчать, що в XVІІ-XVІІІ ст. напередодні офіційної кодифікації прізвищ саме прізвиська характеризувалися передачею в спадок. Очевидно, у тих суспільно-економічних умовах прізвисько як антропонімійна категорія відзначалося високим ступенем індивідуалізації і найкраще виконувало функції родинного означення. В умовах збільшення кількості населення, розвитку міст, міграції людності ні посесивна назва, ні відтопонімне означення вже не могли забезпечити суспільству ефективне розмежування осіб однієї родини від осіб решти родин.

Прості антропонімні формули XV- XVІІІ ст.

1. АФ особове ім'я + прізвисько. Усі прізвиська, які входили до складу дволексемних АФ, постали шляхом антропонімізації апелятивів. Якщо в догуситський період прізвиськами у дволексемних іменуваннях були переважно давні слов'янські імена відапелятивного походження, то вже в XV-XVІ ст. до них додалися й деапелятиви, що виникли як вуличні та цехові особові назви. Рідше в ролі прізвиськ уживалися назви за професією чи родом заняття та назви за віком. Кількість зафіксованих назв за професією, які перебувають у процесі антропонімізації, з кожним століттям зменшується. Кількісне згортання означень за родом занять відбувалося на фоні поступового збільшення антропонімізованих назв за професією, а також на фоні вживання індивідуальних прізвиськ різної етимології в функції родинної назви в XVI-XVII ст. Типовою ознакою переходу апелятивів цієї семантики в прізвиська є незбіг означення за родом занять з реальною професією людини (Petr Farбш i Petr sladovnнk, шeиenэ Farбш). Цехову назву діставав учень на знак того, що він відходив з-під опіки батька та майстра. Ці особові назви записували навіть до метрик. Цехові назви дещо відрізнялися від назв за професією. Це були по суті прізвиська, отримані особою в процесі праці чи в цеховому колективі. Часто такі назви не містили прямої вказівки на рід занять, пор.: Stach, po шemesle Prochбzka (1695 WИP, 33), Kшiћek mincнш / Hшivnби (1514 Aи-12, 446), komornнk Jan Mмшiи (1410 PDZ-2, 70), Шehoш Boшanovskэ <...> jmenovбn po шemesle Kшниko. На цехову назву тут вказує присутність слів po шemesle. Без такої вказівки та без підказки контексту подібні іменування осіб нічим не відрізнити від прізвиськ іншої етимології. Саме тому ми розглядаємо цехові назви як семантичний варіант прізвиськ, хоча в чеській ономастичній літературі подібні іменування особи ввжаються окремим антропонімічним розрядом (Й. Бенеш, Я. Свобода, В. Давідек).

2. АФ особове ім'я + відтопонімне означення відома всім слов'янам, але відрізняється уживаністю та поширеністю серед різних прошарків населення. По-перше, ця АФ більшою мірою характеризує західнослов'янські мови, ніж східно- та південнослов'янські (що пов'язане, очевидно, з раннім формуванням права приватної власності в західній Славії). По-друге, в східнослов'янських народів та первісно в поляків іменування з відтопонімним означенням вказувало на соціальну належність особи.

У чехів подібні антропоформули характеризувалися квантитативною стабільністю протягом кількох століть й ідентифікували особу за географічною ознакою. Варто наголосити, що, на відміну від східних слов'ян, іменування з відтопонімним означенням у чехів у післягуситський період не були носіями соціальної інформації. Актуальність назв за володінням, маєтком була зумовлена раннім закріпленням спадкового права серед усіх прошарків населення.

Як і в догуситський період, іменування такого складу представлені двома морфологічними варіантами: субстантивним та ад'єктивним. При цьому перший варіант кількісно превалює над другим.

Традиційно субстантивний варіант побудований на керуванні й реалізується у вигляді: іменниково-прийменникової форми з прийменником z / de: Dorota z Bedшнchovб (1528 Aи-26, 9), Jan z Janovнc (1502 BL, 82), Jan z Ovence(1517 Aи-26, 29).

Ад'єктивна форма реалізується у вигляді імені та відтопонімного прикметника з суфіксом -skэ: Jan Tшebнckэ (1527 Aи-26, 58), Jan Vanteberskэ (1538 Aи-26, 46), Jan Vrbиanskэ (1535 Aи-26, 73), Jan Vrbиanskэ (1541 Aи-26, 101), Jan Vrbskэ (mlynбш) (1533 Aи-26, 20).



Таблиця 3 Питома вага аналітично та синтетично виражених відтопонімних означень у складі дволексемних іменувань у діахронії (у відсотках)

	XV ст.	XVІ ст.	XVІІ ст.	XVІІІ ст.
Аналітичний варіант	95	74	35,3	36,85
Синтетичний варіант	5	24,45	64,7	63,15

3. АФ особове ім'я + посесивна назва. Посесивні іменування -- один із найдавніших способів ідентифікації людності. Вони присутні більшою чи меншою мірою в антропонімії всіх слов'янських мов. В аналізованих пам'ятках післягуситського періоду патронімічні назви представлені меншою кількістю фіксацій, ніж індивідуальні. З відходом західних слов'ян від давніх патріархальних традицій і відносно раннім утвердженням права приватної власності іменування за главою сім'ї в чехів втрачає актуальність. Цим чеська антропосистема помітно відрізняється від східно- і південнослов'янської, де патронімічні назви були надзвичайно актуальними. Посесивний компонент (у вигляді патроніма) представлений у двох варіантах, синтетичному та аналітичному. Описова посесивна назва у дволексемних іменуваннях реалізована у вигляді:

а) ад'єктивного патроніма: Љimon, Mikulaљщ syn (1512 Aи-19, 148), Johanka, dcera Petrћilkovб (1533 Aи-26, 70), Jiшнk, Martinщ syn (1512 Aи-19, 159);

б) андроніма: Markйty, manћelky Иervenkovэ (1543 Aи-26, 22), Markйty Bartoљovэ manћelky (1511 Aи-19, 52);

в) назви за іншим родичем: pan Diviљ pбnм Levuov otec (1512 Aи-19, 113), pan Vбclav votec pani Kerovskй (1512 Aи-19, 114), Jiшнk, otec Adamщ (1541 Aи-26, 10), Jiшнk, strejc neboћtнka Jakuba mydlбшe (1535 Aи-26, 71).

г) назви за іншою особою (часто підданого за його паном або ж за іменем друга чи подруги): Marek, иlovмk pбnм Slavatuov (1527 Aи-26, 59), Dorota kucharka od Fabiana (1512 Aи-19, 84), Jakub, sluћebnнk panн Eliљky Jandovй (1512 Aи-19, 99), Petr, sluћebnнk pбnuov Tшevaиskэch (1512 Aи-19, 76).

Синтетично виражений посесив у чеських дволексемних іменуваннях XV-XVIII ст. реалізується у вигляді двох морфологічних варіантів: субстантивного та ад'єктивного.

а) Ад'єктивний варіант чоловічих іменувань утворювався за допомогою суфіксів -щv/-ov, рідше -щ, -in: Hrochщv Matouљ (1507 BL, 86), Jan Љimonщv (1539 BL, 87), Jan Zykљov (1538 Aи-26, 90), Vanмk Bohuљkuov (1512 Aи-19, 123), Jan Vilйmuov (1512 Aи-19, 154), Vбnмk Bohuљkuov ( 1512 Aи-19, 94), Jan Barљouv (1515 BL, 87).

б) Субстантивний варіант чоловічих іменувань утворювався з допомогою суфіксів -ic, -ec, -ovic: Absolon Kowarzic (1457 ChBD, 35), p. Voldшнch Malovec (1512 Aи-19,174), Blaћek Sэrovic (1512 Aи-19, 156), Jan Kunatovic (1512 Aи- 19, 163), Vбvry Љimоnovic (1520 Aи-26, 128), Jirнkem Batrбkovic (1541 Aи-26, 99). Синтетичний варіант цієї антропоформули відзначався стабільним складом антропонімних одиниць.

4. АФ особове ім'я + назва за оселею. Ідентифікація особи за оселею -- явище, характерне для антропосистем деяких західнослов'янських народів, зокрема чехів, словаків, лужицьких сербів. Такі іменування фіксуються чеськими джерелами XV-XVІІ ст. У допрізвищевий період кожна оселя мала назву, котра переносилася і на її мешканців. Назви за оселею утворювалися від особових імен чи прізвиськ її перших власників, за фізичними характеристиками, вдачею мешканців. Назву за оселею людина могла дістати двома способами: за іменем чи прізвиськом попереднього господаря та за назвою гербів чи будинкових знаків.

1. Шляхом успадкування прізвиська чи імені попереднього власника маєтку, наділу землі чи будинку до вже існуючого іменування людини приєднувався ще один компонент, котрий супроводжувався словами na gruntм, z doma: Petr Matмjek na Matмjkovм gruntм (1415 Aи-1, 148), s Martou z Sedlakovб doma (1541 Aи - 26, 99), Vбclavovн do Љнmonovнc domu (Aи - 26, 1525, 37), Vбclavovн z Љtrabochova domu (1523 Aи - 26, 321), Vбclavovн, kterэћ na grunte Kobolinskйm sedн (1526 Aи-26, 39). Назва за оселею могла утворюватися від різних антропонімійних знаків, а саме: а) з особового імені: „U Petrщ“; б) з прізвиськ: напр., маєток отримав назву «U Hбjkщ» від прізвиська приймака на ймення Hэbl ze Struhaш, kterйmuћ tak, Hбjek, шнkali uћ ve Struhaшнc; в) з назв за родом занять господарів: «Tesaшojc», «Љenkэшojc»; г) за місцем розташування самої оселі: «Zбveskэ», «Zedvorбk».

2. До назв за оселею відносяться і назви будинкових знаків, за котрими ідентифікували людність у містах: Morava od Zlatйho kola (1511 Aи-19, 45), Jindшнch od Tvбшн (1511 Aи-19, 11), Jana [z] Stшibrnйho domu (1525 Aи-26, 36), Jan od Rбmov (1506 BL, 85)/ Jan Rбm (1506 BL, 87). Прізвиська за назвами різних тварин чи рослин утворилися також від назв за оселею: Vбclava Kera (1685 Aи-23, 439), Pavla Jelнnka (1661 Aи-23, 363), Vнlнm Rщћe (1680 BL, 107), Jan Stшela (1511 Aи-2, 401), pan Љtмpan Andмl (1520 Aи-1, 129). Однак при цьому допускаємо, що процес номінації міг бути і зворотний: від прізвиська власника будинку (особливо якщо особа належала до знатного роду) до назви будинкового знаку.

Поширенню назв за оселею сприяли державні канцелярії, котрі в актах закріплювали за будинками індивідуальні прізвиська чи імена їх перших власників. З 1770 року традиція іменування особи за оселею на державному рівні була припинена розпорядженням про нумерацію будинків. Однак звичай називати особу за помешканням і донині продовжує функціонувати в неофіційному іменуванні жителів чеських сіл.

5. АФ особове ім'я + особове ім'я. Одним із різновидів допрізвищевих назв були особові імена. У XV-XVII ст. суспільство вже мало достатній арсенал додаткових антропонімійних засобів для ідентифікації особи. Однак у писемних джерелах доводиться спостерігати поєднання двох імен в одному антропосполученні. Подібна міжрівнева ірадіація взагалі властива слов'янській (і не лише слов'янській) антропонімії. Уживання імені як додаткового уточнюючого компонента в післягуситський період простежується в таких випадках: а) коли поєднуються два варіанти одного імені: Jira шeиenэ Jirsa (1468 BL, 71), Bartholomei dicti Baress (1418 BL, 32); б) коли особа є носієм двох імен: nomine Johannis Borziwog dicti (1454 Aи-37, 1355); в) коли необхідно вказати на сімейну належність особи, приєднуючи до імені денотата лише прізвисько, рідше ім'я батька. Хоча існування тут імпліцитно вираженого пароніма є гіпотетичним, адже контекст не дає нам прямих вказівок на те, що другий компонент -- це ім'я батька: Janconem Przedborii (1457 ChBD, 35), Stiepanko Simonek (1432 ChBD, 15); г) у зв'язку з антропонімійною модою, що з XVI ст. поширюється серед шляхти: Jнrka Kшнљtof rychtaш (1647 BL, 101, 102), Frнdrнch Paul (1682 BL, 110).

Складні антропонімні формули XV- XVІІІ ст.

З XV ст. досить актуальними засобами ідентифікації особи поряд з іменем часто ставали одночасно кілька ознак (напр., індивідуальна і відтопонімна). Тому в контексті чеської допрізвищевої антропосистеми досить поширеним явищем є трилексемні, а частково й чотирилексемні антропонімні формули. При цьому кількість антрополексем у формулі не залежала від соціального статусу іменованої особи, на відміну, наприклад, від української мови, де у XVI ст. тричленними іменуваннями називалися переважно представники соціальної верхівки.

1. Трилексемні антропонімні формули.

Якісний склад трилексемних іменувань у XV-XVIII ст. практично не змінився в порівнянні з іменуваннями догуситського періоду. Новими компонентами антропонімійних тричленів стали хіба що особове ім'я та назва за оселею. Однак розмаїття комбінацій дозволяє розширити кількість трилексемних АФ до восьми груп:

1. особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення: Jiшнk kolбш z Vodтan (1512 Aи-19, 118), Havel sladovnнk ze Љtмtн (1512 Aи-19, 101),;

2. особове ім'я + посесивна назва + відтопонімне означення: Jan Martinec z Plevтova (1512 Aи-19 78), Petr syn Peљнkuov z Babic (1435 Aи-26, 3),;

3. особове ім'я + два відтопонімні означення: Jeronym Hrobинckэ z Hrobинce (1549 Aи-26, 43), Prokop Podvнnskэ z Lerojнd (1532 Aи-26, 66);

4. особове ім'я + два прізвиська: Vбclav Setнl jнnak Celnэ (1610 BL, 95), Pavlem Љedнvэm sladovnнkem (1543 Aи-26, 22);

5. особове ім'я + дві посесивні назви: Janem Љнmonovэm synem neboћtнka Vбvry (1539 BL, 87), Aniиka, nмkdy Vбckovб z Chval, a jiћ Prokopa z Olљan manћelka (1428 Aи-26, 8);

6. особове ім'я + посесивна назва + прізвисько: ;

7. особове ім'я + особове ім'я + відтопонімне означення або прізвисько: Beneљ Mнrek z Solopнsk (1512 Aи-19, 187), Divissio Borzek de Miletinek (1437 CBD, 28);

8. особове ім'я + назва за оселею + відтопонімне означення: Martнn z domu Vнlнmkova, mмљtмnнn Starйho mмsta Praћskйho (1546 Aи-26, 42).

Питома вага кожного типу АФ у діахронії неоднакова.

Таблиця 4 Питома вага трилексемних антропоформул у діахронії ( у відсотках)

	XV ст.	XVІ ст.	XVІІ ст.	XVІІІ ст.
1. особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення	62,23	54,16	41,91	31,25
2. особове ім'я + посесивна назва + відтопонімне означення	5,18	14,45	9,45	-
3. о 3. особове ім'я + два відтопонімні означення	26,25	22,1	9,45	одиничн.
4. особове ім'я + два прізвиська	1,3	4,7	17,57	31,25
5. особове ім'я + дві посесивні назви	0,8	1,46	1,35	-
6. особове ім'я + посесивна назва + прізвисько	0,65	2	2,7	одиничн.
7. особове ім'я + особове ім'я + відтопонімне означення / прізвисько	3,56	0,72	17,57	37,5
8. особове ім'я + назва за оселею + відтопонімне означення	одиничн.	0,58	-	-

Статистичні підрахунки свідчать, що домінуючі позиції протягом досліджуваних століть належали АФ особове ім'я + прізвисько + відтопонімне означення. Високою питомою вагою відзначалася АФ особове ім'я + два відтопонімні означення. Для цих двох формул іменування характерною є хоч і не стрімка, однак спадна тенденція. Позитивною виявилась динаміка АФ особове ім'я + два прізвиська та особове ім'я + особове ім'я + відтопонімне означення/ прізвисько, кількість фіксацій котрих у XVIII столітті становила третину від усіх антропонімійних тричленів. Актуальність ідентифікації особи за індивідуальною та відтопонімною ознакою у чехів пов'язана з високим рівнем розвитку приватної власності та спадкового права. Підтвердженням цьому є стійкість та наскрізність вживання складених іменувань з цими компонентами упродовж досліджуваних нами століть.

Іменування жінок у ХV-ХVІІІ столітті.

Однолексемні іменування жінок залишаються поширеним способом ідентифікації у XV ст. Однак самостійне вживання жіночих імен ще не є типовим явищем, адже контекст речення чи тексту, як правило, передбачав препозицію імені родича чоловічої статі. Ім'я жінки завжди супроводжувалося сполуками присвійних займенників та апелятивів ћenа, manћelka, dcerа, uxori, котрі вказували на родинну належність жінки. Питома вага таких однолексемних антропонімів у цей період є досить високою -- близько половини усіх іменувань: Bartoт a jeho manћelka Marketa (1445 BL, 56), Pavel Stryиek a Lida manћelka jeho (1464 BL, 65).

Якщо жінка було вдовою, то ім'я чоловіка вказувалося лише в окремих випадках, коли поставала необхідність підтвердження родинних зв'язків, наприклад при оформленні спадку. Іменування вдів представлені, як правило, у вигляді антропонімійно-апелятивного сполучення зі словом vidua (вдова): Katherina vidua (1407 PDZ-2, 38), Petra vidua (1418 BL, 35), vidua Blazka (1407 PDZ-2, 40), Wawrzena vidua (1412 PDZ-2, 88), Wogka vidua (1418 BL, 35).

У ХV-ХVІ ст. відбуваються якісні зміни в структурі дволексемних антропонімів, що ідентифікували жінок. У складі таких іменувань і надалі актуальним є присутність імені чоловіка чи батька як голови сім'ї. Однак змінюється морфологічна структура таких присвійних назв. З ХV ст. з'являються синтетично виражені патроніми та андроніми. Їх питома вага ще незначна - 15,4 % від усієї кількості присвійних означень. Але вже в ХVІ ст. кількість фіксацій синтетично виражених посесивів становить 65%. Динаміка поширення аналітично та синтетично виражених посесивних назв у складі іменувань жінок представлена у таблиці 5.

Таблиця 5 Питома вага посесивних назв у складі іменувань жінок у діахронії (у відсотках)

	ХІV ст.	ХV ст.	ХVІ ст.	ХVІІ ст.
Аналітично виражений посесив	100	84,6	35	2
Синтетично виражений посесив	-	15,4	65	98

Описові іменування жінок, як правило, -- це розгорнуті найменування, що містять не тільки ім'я родича, але і його прізвисько чи допрізвищеве означення: Annou, dcerou jeho Jana pernikбшe z Berъna (1533 Aи-26, 19), Dorota, dcera Jana Tшebiиskйho (1533 Aи-26, 69), Markytм, dceшi Jiшнka Fioly (1543 Aи-26, 22), Johanna, dcera Petrћilkovб (1533 Aи-26, 70), Urљila poћustala vdova po nмkdy Jiшнkovi Vlkovн (1528 Aи-26, 9).

Синтетично виражений присвійний компонент в іменуваннях жінок утворювався за допомогою суфікса -ovб (з ХVІ ст. фіксується також суфікс -ka), котрий приєднувався до індивідуального прізвиська, рідше -- до імені чоловіка або батька: Dorotha Pecmanovб (1430 Aи-26, 2), Katerina Rochovcovб (1512 Aи-19, 81), Kateшina Mavranka (1547 Aи-26, 189), Marketa Charouzka (1528, Aи-26, 61). Питома вага ад'єктивних та субстантивних посесивів у ХVІ ст. становить 69% та 31% відповідно. Джерела ділової писемності XVI-XVII ст. засвідчили високу продуктивність ад'єктивних компонентів з суфіксом -ovб на фоні поодиноких фіксацій субстантивних компонентів з суфіксом -ka. Можна припустити, що вибір словотворчих формантів залежав від присутності іменованої особи серед співрозмовників. Такі факти фіксували дослідники на початку ХХ ст., коли в чеських говірках жінку за її присутності називали патронімом чи андронімом на -ka, а у випадку її відсутності -- присвійним іменуванням на -ovб.

Поширеним явищем з ХVІ століття є трилексемні жіночі іменування. Очевидно, вони з'являлися тоді, коли в умовах певного мовного узусу бракувало дволексемного найменування. Найчисленнішу групу таких іменувань становлять конструкції, що складаються з особового імені жінки, посесивної назви (андроніма чи патроніма) та відтопонімного означення. Послідовність компонентів у таких АФ стабільна: посесивна назва завжди стоїть у препозиції до відтопонімного означення: Jana Kшiћovб z Berъna (1541 Aи 26, 21), Martha Mikovб z Votic ( 1512 Aи-19, 94), Kateшina Rochovcovб z Stroupce ( 1511 Aи-19, 81).

З XVI ст. знатні заміжні жінки та вдови, як правило, називалися за особовим іменем чи прізвиськом чоловіка та за назвою свого роду, напр., Jana Kшiћovб z Berъna була жінкою Kшiће, а походила з z Berъna. З цією антропонімійною традицією, очевидно, пов'язана й сувора регламентація послідовності компонентів.

Значно рідше в межах трилексемних жіночих іменувань уживаються дві посесивні назви. Вдова, котра вдруге вийшла заміж, могла іменуватися також за прізвиськом свого першого чоловіка. У таких випадках поєднувалися два андроніми: Anna Rybovб, vdova pozustalб po smrtн Jнlka zvonбшe (1502 Aи-26, 113), Kateшina Kulovб nмkdy Adama шeznika manћelka (1545 Aи-26, 103).

Кількісне співвідношення одно- та багатолексемних іменувань жінок у XV-XVІІ ст. представлене в таблиці 6.

Таблиця 6 Питома вага багатолексемних жіночих іменувань у діахронії (у відсотках)

	XV ст.	XVІ ст.	XVІІ ст.
Однолексемні іменування	49	18,8	11
Дволексемні іменування	51	63,2	87
Трилексемні іменування	-	18	2

З XVII ст. простежується стабілізація у вживанні жіночих іменувань. У більшості випадків жінку ідентифікували за особовим іменем та андронімом чи патронімом на -ovб: Anna Љnybsovб (branna) (1680 BL, 107), Annм Karбskovэ (1678 Aи-23, 459), а з XVIIІ ст. родинним означенням: Jakub a Alћbeta Vostбrek (podd.) (1770 Aи-24, 415). Винятками є одиничні фіксації представниць аристократичного походження, іменування котрих складається з трьох і більше антропонімних лексем.

У результаті аналізу структури та функцій чеських антропонімних формул XI-XVIII ст. ми дійшли таких висновків:

1. Основною антропонімійною одиницею догуситського періоду в чехів було однолексемне іменування переважно у вигляді особового імені, рідше -- прізвиська, самостійного патроніма та андроніма. Протягом XI - XIІІ ст. зростає кількість уточнень власного імені у вигляді антропонімійно-апелятивних сполучень. Станом на XIIІ ст. ідентифікаційні можливості однолексемної антропосистеми забезпечували порівняно багатий репертуар автохтонних слов'янських імен, елементи іншомовного іменникб, що активно засвоювалися на старочеському мовному ґрунті, та антропонімійно-апелятивні сполучення.

2. Еволюція чеської антропосистеми полягала в заміні особових імен слов'янського походження дволексемними іменуваннями, якісний склад яких передбачав наявність особового імені переважно християнського походження та додаткових означень. У ХІV-ХV ст. питома вага дволексемних антропонімів становила більше половини всіх власних особових назв. ХVІІ ст. стало точкою відліку в закріпленні антропонімійних двочленів як офіційого стандарту іменування чехів. Про це свідчить не тільки різке збільшення кількості фіксацій таких антропонімів, але й закріплення другого компонента іменувань у функції допрізвищевої родинної назви та передача його у спадок по чоловічій лінії. Таким чином, на момент офіційної кодифікації прізвищ патентом Йозефа ІІ у 1780 р. суспільство виробило найприйнятніші схеми іменування людності й користувалося ними вже щонайменше століття.

3. Екстралінгвальними факторами, що зумовили трансформацію однолексемної системи іменувань на багатолексемну, були: а) зміна соціально-економічного ладу внаслідок зовнішньої та внутрішньої колонізації Чехії в ХІІ-ХІІІ ст.; б) бурхливий розвиток товарно-грошових відносин, поява великої кількості міст і містечок; в) розвиток правових відносин у суспільстві, закріплення права приватної власності та спадкового права; г) закріплення імен християнського походження в антропоніміконі чехів у ХІІІ-XIV ст.

В умовах ускладнення соціальної структури суспільства заміна багатого репертуару слов'янських автохтонних імен кількома десятками християнських призвела до звуження ідентифікаційних можливостей старочеської однолексемної антропосистеми. З метою уникнення іменної омонімічності суспільство виробило нові способи та засоби якнайточнішої ідентифікації особи.

4. Стрижневим компонентом багатолексемних антропонімів було особове ім'я, що перебувало, як правило, у препозиції до додаткової уточнюючої назви. Еволюція синтаксичної структури чеських багатолексемних іменувань полягала в ієрархічній переоцінці членів дволексемної формули іменування. Якщо у допрізвищевий період особове ім'я детерміновувалося прізвищевою назвою, то з мометну кодифікації прізвищ у 1780 році в офіційному іменуванні прізвище детермінується особовим іменем, а не навпаки. Саме така ієрархічна переоцінка компонентів офіційної антропонімної формули повною мірою забезпечила родову та соціально-правову функцію прізвища. Різні особові імена при тотожному прізвищі ідентифікують представників однієї сім'ї, а різні прізвища при однакових особових іменах ідентифікують представників різних сімей.