Динамічні морфонологічні моделі відприкметникового словотворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ "ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ДИНАМІЧНІ МОРФОНОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ ВІДПРИКМЕТНИКОВОГО СЛОВОТВОРЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

ПРИСТАЙ ГАЛИНА ВАСИЛІВНА

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі філологічних дисциплін та методики їх викладання у початковій школі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор,

Федурко Марія Юліанівна,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри філологічних дисциплін

та методики їх викладання у початковій школі

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Карпіловська Євгенія Анатоліївна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу структурно-математичної лінгвістики

- кандидат філологічних наук, доцент

Бачкур Роман Омелянович,

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», кафедра української мови

Захист відбудеться ”29” жовтня 2011 року о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».

Автореферат розіслано ”28” вересня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Н. Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

деад'єктивний словотворення прикметниковий морфема

Українській мові, як і багатьом мовам світу, властива зміна фонемного складу морфем при їх з'єднанні. Закономірності й особливості формальних модифікацій у морфемній структурі слова, зокрема в процесах словотворення, досліджує морфонологія. Динамічний підхід до розгляду супутніх словотворенню морфонологічних явищ дає змогу встановити причини, які стимулюють зміни формального вияву морфем, з'ясувати їхню (змін) функціональну значущість.

Морфонологічний аспект в аналізі словотвірних систем слов'янських, германських, балканських мов ґрунтовно досліджений. У працях мовознавців установлено теоретичні засади морфонології, здійснено аналіз основних морфонологічних явищ за розгляду фонемної будови значущих частин слова, закономірності морфонологічного варіювання, визначено зв'язки морфонології з фонологією, морфологією, морфемікою (Р. Аванесов, Г. Аронсон, Я. Босак, Т. Булигіна, Д. Ворт, Р. Ґжегорчикова, О. Земська, О. Кубрякова, В. Лопатін, Р. Лясковський, Е. Макаєв, І. Милославський, Ю. Панкрац, М. Панов, С. Толстая, М. Трубецькой, І. Улуханов, В. Чурганова та ін.).

На сьогодні в україністиці вже є окремі праці, присвячені розглядові словотвірної та словозмінної морфонології, зокрема на матеріалі віддієслівних і відіменникових похідних (М. Кравченко), у системі іменника (Л. Кондакова), прикметника (Л. Асіїв, І. Савченко), на основі іменникової та дієслівної словозміни (Л. Комарова, І. Козленко), у словозміні та словотворі староукраїнської мови другої половини XVI-XVIII ст. (Н. Русаченко). Коренезорієнтований підхід до вивчення та опису морфонологічних змін висунув на перший план проблему аналізу (в контексті морфонології) комплексних одиниць словотворення, зокрема словотвірних гнізд.

Уперше морфонологічну структуру комплексних одиниць словотворення на матеріалі відіменникових словотвірних гнізд української мови дослідила М. Федурко. З'ясування морфонологічних умов сполучуваності словотворчих морфем, вивчення ролі морфонологічних засобів мови у формуванні плану вираження словотвірних гнізд та в їх диференціації дало змогу виділити динамічні моделі їхньої морфонологічної взаємодії. Теоретичні положення й методика дослідження, розроблені М. Федурко, покладено в основу цієї роботи.

Морфонологічна структура гнізд із прикметником у вершині ще не була предметом спеціального лінгвістичного аналізу. Морфонологічні характеристики деад'єктива залежать від морфонологічних особливостей обох його компонентів - твірної основи й словотворчого афікса. Суттєво, що кожній частині мови властивий свій набір дериваційних суфіксів, які різняться як за змістом, так і за формою, а зміни у фонемному вияві обох поєднуваних компонентів словотвірної структури дериватів часто не тотожні. Постає потреба в синтезованому описі й аналізі морфонологічної структури відприкметникових словотвірних гнізд. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю системного дослідження в царині функціональних можливостей морфонологічних моделей, залучених до процесів відприкметникового словотворення сучасної української мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання у початковій школі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка „Модель особистісно орієнтованого розвивального навчання мови і мовлення”. Тему роботи затверджено засіданням наукової координаційної ради „Українська мова” Iнституту української мови НАН України від 7 жовтня 2008 р. (протокол № 44).

Мета дисертаційного дослідження - встановити особливості вияву морфонологічних закономірностей у відприкметникових словотвірних гніздах із використанням поняття морфонологічної моделі.

Із поставленої мети випливають такі конкретні завдання:

виділити морфонологічні одиниці деад'єктивного словотворення;

проаналізувати морфонологічно важливі ознаки прикметникових коренів та поєднуваних з ними афіксальних морфем;

з'ясувати регулятори формальних перетворень у структурі деад'єктивів;

установити морфонологічні класи відприкметникових словотвірних гнізд, диференціювати різновиди морфонологічних структур у межах кожного класу;

шляхом опису морфонологічних операцій визначити динамічні морфонологічні моделі та узагальнити їхню типологію в межах кожного класу.

Об'єкт дослідження - відприкметниковий словотвір української мови.

Предмет аналізу - морфонологічні трансформації в деад'єктивах у функціональному аспекті.

Матеріалом для дослідження послугували 450 самостійно укладених відприкметникових словотвірних гнізд із використанням таких лексикографічних джерел: „Словника української мови” в 11-ти томах, „Орфографічного словника української мови”, „Кореневого гніздового словника української мови” Є. Карпіловської, „Великого тлумачного словника сучасної української мови” за ред. В. Бусела, „Словника афіксальних морфем української мови” Н. Клименко, Є. Карпіловської, В. Карпіловського, Т. Недозим, „Словника іншомовних слів” за ред. Л. Пустовіт, „Інверсійного словника української мови” за ред. С. Бевзенка. Для уточнення даних використано „Етимологічний словник української мови”, „Словарь української мови” в 4 т. за ред. Б. Грінченка, „Українсько-російський словотворчий словник” З. Сікорської, „Словообразовательный словарь русского языка” О.Тихонова, електронні версії „Словник. net”, „Словники України” on-line, „Російсько-українські словники”.

Методика дослідження окреслена завданнями та матеріалом роботи й має комплексний характер. Під час відбору матеріалу, його систематизування, аналізу морфонологічної структури похідних, узагальнення результатів дослідження використано різні лінгвістичні методи й прийоми. Основним методом виявлення динамічних морфонологічних моделей був описовий з використанням компонентного і дистрибутивного аналізів, методик специфікації та ступеневої ідентифікації (для здійснення ідентифікації, диференціації й класифікації морфонологічних одиниць, морфем відприкметникового словотворення), прийомів лінгвістичного конструювання та моделювання (при побудові словотвірних гнізд; для узагальнення і систематизації морфонологічних трансформацій у структурі похідних; для упорядкування типової морфонологічної композиції обстежуваних комплексних одиниць). Для з'ясування особливостей морфонологічної будови вершин і похідних окремих словотвірних гнізд залучено етимологічний аналіз. Метод кількісних підрахунків послугував як допоміжний.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві виділено морфонологічні одиниці відприкметникового словотворення та досліджено морфонологічно важливі ознаки коренів і афіксів; визначено морфонологічні класи відприкметникових словотвірних гнізд із морфонологічно тотожними вершинами; простежено роль морфонологічного чинника в структурі похідних лексем; узагальнено морфонологічну структуру деад'єктивів різного ступеня похідності шляхом виділення морфонологічних моделей; установлено узагальнені морфонологічні структури відприкметникових словотвірних гнізд одного класу / підкласу .

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні знань про особливості функціонування морфонологічних перетворень, про їхню роль у структуруванні й групуванні словотвірних гнізд із вершиною-прикметником; у встановленні правил зовнішньої видозміни компонентів словотвірної структури деад'єктивів - морфонологічних моделей відприкметникового словотворення. Фактичний матеріал та висновки дослідження можуть стати частиною праць узагальню вального характеру зі словотвірної морфонології.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання результатів дослідження в курсах із проблем словотвору та словотвірної морфонології, теорії номінації. Ними можна скористатися при укладанні словотвірних та морфемних словників, написанні підручників і посібників (передусім із словотвору).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження апробовано на п'ятьох міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2007); Міжнародній науковій конференції „Язык и дискурс в статике и динамике” (Мінськ, 2008); Міжнародній науковій конференції „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції „Рідне слово в етнокультурному вимірі” (Дрогобич, 2009); Міжнародній науковій конференції „Наукова спадщина О.О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки XIX - XXI ст. До 175-річчя від дня народження О. О. Потебні” (Харків, 2010). Окремі розділи дисертації та роботу в цілому обговорено на засіданнях кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання у початковій школі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка та кафедри української мови ДВНЗ „Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в десяти публікаціях, 8 із них опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 224 найменування, та додатка (4 таблиці, що відображають продуктивність морфонологічних моделей у межах кожного морфонологічного класу). Обсяг дисертації - 206 сторінок, із них 177 сторінок основного тексту, у т. ч. 17 рис. і 2 табл.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, розглянуто стан вивчення досліджуваної проблеми в мовознавстві, сформульовано мету й окреслено завдання та методи аналізу, відзначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі - „Теоретичні проблеми відприкметникової словотвірної морфонології української мови” - визначено морфонологічні одиниці деад'єктивного словотворення (морфонема, субморфема, альтернація наголосу, морфонологічна модель), розглянуто морфонологічні характеристики прикметникових основ/коренів та афіксів, схарактеризовано морфонологічні позиції, релевантні для відприкметникового словотворення.

У підрозділі 1.1 умотивовано необхідність виділення морфонеми як вихідної одиниці морфонології, з'ясовано її функціональну сутність: морфонема конституент морфеми; її репрезентанти - позиційно закріплені фонеми / сполуки фонем - складники аломорфів.

Морфонеми відприкметникового словотворення протиставляються за ознаками «вокалічність / консонантність» і «константність / змінність». Установлено, що в деад'єктивному словотворенні беруть участь:
1) 18 вокалічних морфонем, з яких 6 сталих - {а, о, у, е, и, і} та 12 перемінних - {у№, о№, оІ, оі, е№, еІ, #№, #І, #і, и№, і№, уІ}; 2) 26 консонантних морфонем - {ж, ч, ш, л, н, р, ц, л№, г, ґ, к, х, б, п, в, м, ф, д, т, з, с, цґ, зґ, jґ, нґ, лґ}. Сталі вокалічні морфонеми у відмінних морфонологічних умовах репрезентує той самий фонологічний елемент (слаб(ий) > слаб-еньк(ий), слаб-к(ий), слаб-ин(а), слаб-інь, слаб-ість, слаб-ну-ти, слаб-о), тоді як перемінні - фонеми-альтернанти (сух(ий) > сох-ну-ти > за-сих-а-ти, за-сшхнути).

У фіналі кореня / основи можливі альтернації приголосних фонем двох різновидів: 1) «тверда фонема - м'яка» (палаталізація консонантів); 2) «м'яка фонема - тверда» (депалаталізація консонантів). Вони мають регресивний характер: детерміновані характером суфіксального морфа. Палаталізація буває неперехідною й перехідною, депалаталізація - тільки неперехідною. Як засвідчив обстежений матеріал, у системі твердих приголосних наявні одиниці: 1) які зі зміною морфонологічних умов не змінюють своєї якості (чуж(имй) > чуж-амк, чуж-ім-ти); 2) які зазнають неперехідної (гул(ий) > гол'-амк, голґ-ім-ти) чи перехідної (димк(ий) > дич-амк 'звір', дич-ім-ти) палаталізації; 3) яким властива неперехідна й перехідна палаталізація (густ(ий) > густґ-ім-ти, гущ-амк,). У системі м'яких приголосних виділено одиниці, які: 1) не зазнають депалаталізації (достоjн(ий) > достоj-ін/ств(о)); 2) утворюють альтернаційну пару «м'який консонант - твердий консонант» (пізнґ(ій) > пізн-о, низґ-к(ий) > низ-есеньк(ий), оригіналґ/н(ий) > оригінал). Відповідно до зазначеного виділено 13 морфонологічних класів приголосних.

У підрозділі 1.2 йдеться про особливі, позбавлені самостійного значення складники кореневих (глиб/ок(ий), актив/н(ий)) і суфіксальних морфем (сірґ-ат/ин(а), ряб-от/і-ти) - субморфеми Є. Карпіловська розрізняє два види таких одиниць: 1) такі, що виокремлюються в непохідних подільних основах слів і мають кваліфікативну функцію - суфіксоїди; 2) такі, що не мають власного значення і виконують у слові суто структурну (будівельну роль) - суфіксальні зв'язки (див.: Карпіловська Є. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація : [монографія] / Є. А. Карпіловська. -- К. : [б.в.], 1999. -- С.14.), які кваліфікуємо як одиниці вищого рівня морфонології. Формально тотожна з тим чи тим суфіксом, субморфема реалізується в субморфі / субморфах. Клас кореневих субморфем конституюють 14 одиниць, клас суфіксальних - 42 одиниці.

Причини субморфемізації коренів такі: 1) спрощення морфемної структури колись похідних питомих лексем (крамс/н(ий) від краса, пристой/н(ий) від пристой 'ґречність')); 2) необхідність пристосувати запозичені основи до норм української мови: назаль/н(ий), інтим/н(ий). Виділяємо такі морфонологічні типи субморфем прикметникових коренів: 1) одночленна з консонантним велярним сегментом /к-, /н-, /л-, /р-, /ш- (корот/к(ий), дур/н(ий), цивіль/н(ий), опук/л(ий), мок/р(ий), гір/ш(ий); 2) одночленна з консонантним палаталізованим сегментом -нґ/ (худож/н(ій), могут/н(ій); 3) дво- і тричленні субморфеми /ик-, /ок-, /ек-, /ав-, /ив-, /ом-, /ат-, /лив- (вел/ик(ий), вис/ок(ий), дал/ек(ий), плюг/ав(ий), сміл/ив(ий), від/ом(ий), строк/ат(ий), ввіч/лив(ий)). Як наслідок, субморфемізація кореня сприяє розширенню класу непохідних лексем і формуванню нових словотвірних гнізд.

Нарощення дериваційних суфіксів у деад'єктивному словотворенні зумовлено нетиповими для структури української мови сполуками фонем на дериваційному шві, тому субморфема допомагає формувати структуру деривата відповідно до граматичних (морфонологічних) норм сучасної української мови. Аналіз морфонологічної будови субморфем у складі суфіксів деад'єктивного словотворення дав змогу поділити їх на: 1) одночленні консонантні: -к/ (жовт(ий) > жов-к/ну-ти), -н/ (готов(ий) > готов-н/ість), -цґ/ (дрібн(ий) > дріб-цґ/ува-ти); 2) одночленні вокалічні: -е/ (худож/нґ(ій) > худож-е/ств(о); 3) двочленні: -ав/ (мал(ий) > малґ-ав/к(а), -ув/ (крив(ий) > крив-ув/ат(ий), -иг/ (стар(ий) > стар-иг/ань, -ін/ (голуб(ий) > голуб-ін/к(а), -от/ (ряб(ий) > ряб-от/ин(а); 4) три- і чотиричленні: -кан/ (ряб(ий) > діал. ряб-кан/ист(ий)'строкатий', -овшч/ (лих(ий) > лих-овщ/ин(а).

Підрозділ 1.3 присвячено морфонологічній кваліфікації основ вершин обстежуваних гнізд, доведено доцільність їх розподілу поміж двома типами: 1) формально нечленовані основи (синґ-, стар-, весел-, туг-, дик-, сух-, сліп-); 2) формально членовані, субморфемізовані, основи (кріп/к-, вузь/к-, мок/р-, вис/ок-, хир/яв-, нейтраль/н-).

Установлено, що морфонологічно найрелевантнішнми є фонетичні характеристики останнього складу обстежуваних основ, який називаємо, услід за М. Федурко Федурко М. Ю. Морфонологія відіменникового словотворення : [монографія] / М. Федурко. -- Київ-Дрогобич : Вимір, 2003. -- С. 86., контактною зоною. Виділено 6 типів контактних зон: tat (де t - приголосна морфонема, а - голосна) - 39%: бос-, весел-; ttat - 4,9%: глух-, свят-; tatt - 50%: ліпш-, темн-; ttatt - 5%: ближнґ-, власн-; tattt - 1%: гостр-, громіздк-; tatttt - 0,5%: жорстк-, черств-. Об'єднує всі різновиди спільна властивість: консонантна морфонема у фіналі основи (кореня).

У підрозділі 1.4 проаналізовано морфонологічно значущі ознаки структури дериваційних афіксальних морфем, насамперед суфіксальних. Суфікси відприкметникових словотвірних гнізд не відзначаються однорідністю морфонологічної будови: їх конституюють одна, дві, три чи кілька морфонем, Детально схарактеризовано 117 суфіксів, з-поміж яких виділено вокалічні, що містять у зачині голосну морфонему (97 одиниць) та консонантні, що розпочинаються приголосною морфонемою (20 одиниць). Твірні основи з консонантним сегментом фіналі взаємодіють здебільшого з вокалічними суфіксами, у яких домінують морфонеми {е}, {і}, {и }, {н}, {нґ}, {с}, {к}, {з}.

Установлено, що одноморфонемні консонантні суфікси слугують в основному для творення прикметників та іменників, вокалічні - дієслів та прислівників. Зачини дво-, три-, чотири- і кількакомпонентних суфіксів можуть конституювати обидві морфонеми - вокалічна та консонантна, усе залежить від частиномовного статусу похідного слова. Доведено, що ад'єктивні та субстантивні суфікси потужніше використовують можливості морфонологічної системи мови, ніж вербативні чи адвербативні.

У підрозділі 1.5 зазначено, що наголос як допоміжний морфонологічний засіб супроводжує афіксацію, а зміна його місця в мотивованому слові в порівнянні з мотивувальним є одним із виявів динамізму мови. Детермінанти переміщення наголосу - структура й акцентні характеристики суфіксальних морфів. Виділено преакцентні, аутоакцентні, постакцентні та індиферентні щодо наголосу суфікси відприкметникового словотворення.

У підрозділі 1.6 увагу зосереджено увагу на з'ясуванні причин та місця виникнення морфонологічних перетворень. Взаємопристосування двох сусідніх морфем - кореня мотивувального слова й дериваційного суфікса - відбувається на морфемному шві, де визначальну роль відіграє характер кінцевого консонанта основи (кореня) та початкова морфонема словотворчого суфікса. Морфонологічна позиція забезпечує дотримання норм з'єднання компонентів словотвірної структури слова в контактній зоні. Її трактуємо як взаємодію правил розміщення і функціонування одиниць нижчого рівня в одиницях вищого (фонем у морфонемах і субморфемах, морфонем і субморфем у морфемах) з правилами їхнього (цих одиниць) пристосування у структурі похідного слова. Установлено, що морфонологічну позицію формують словотворчий афікс, твірна основа, напрямок словотвірної похідності. За вихідний морф прикметникового кореня приймаємо той, що наявний у формі називного відмінка однини чоловічого роду прикметникового слова.

Морфонологічна трансформація (по-іншому, альтернація, операція, зміна) - виразник морфонологічної позиції, засіб, який упорядковує процедуру поєднання основи мотивувального слова з дериваційним суфіксм. Морфонологічні позиції детермінують дію морфонологічних правил палаталізації/депалаталізації (руд(ий) > рудґ-к(о), глух(ий) > глуш-и-ти; пізнґ(ій) > пізн-уват(ий)), чергування голосних фонем (червон(ий) > червін-ець), усічення основи (глад/к(ий) > глад-еньк(ий); тем/н(ий) > тем-інь), нарощення суфікса (прост(ий) > прост-уш/к(а); глобалґ/н(ий) > глобалґ-із/ува-ти), альтернації наголосу (багамт(ий) > багат-емньк(ий), легк(имй) > пом-легк-и). Доведено, що граматичною умовою застосування певної позиції є суфікси. Скажімо, позицію неперехідної палаталізації створюють морфи -ґаг-, -ґак, -ґат/ин(а), -ґан/к(а), -ґут/к(а), -ґат/к(о), -ґач-, -ій, -ісіньк-, -іш-, -ість, -інь, -ітет, -ґуг, -ґук, -ґусіньк, -ґуч-, -ґущ-, -ш, -і.

У підрозділі 1.7 схарактеризовано морфонологічну модель (далі - ММ) як одиницю аналізу / синтезу морфонологічної структури похідного слова. Фіксуючи зовнішні зміни, яких може зазнавати коренева чи афіксальна морфема в процесі словотворення, вона є водночас тим зразком, за яким формується морфонологічна структура деад'єктива. Одна модель може характеризувати деривати різних морфонологічних типів з різними структурами кореневої чи суфіксальної морфем.

Залежно від кількості морфонологічних модифікацій виділяємо елементарні та неелементарні моделі. Елементарні ММ відображають одну морфонологічну трансформацію, яка маркує дериват в словотвірному ланцюжку твірне > похідне. До елементарних ММ відприкметникового словотворення належать:

1. Акцентні. ММ „Ао” слугує аналогом переміщення наголосу з флексії / суфікса твірного на основу похідного слова (м'як(имй) > м'ямк-ість). ММ „Ас” - переміщення наголосу на дериваційний суфікс (глух(имй) > глух-амр). ММ „Аф” з основи мотивувального слова на флексію деривата (сімр(ий) > сір-ин(ам)). ММ „А преф” відображає зміну місця наголосу з флексії / основи твірного на префікс похідного слова (бімл(ий) > білимти > вимбілити).

2. Палаталізаційні. У відприкметникових словотвірних гніздах чинна ММ „С//Сґ”, що узагальнює обидва різновиди палаталізації кінцевого консонанта основи. Уточнюють характер перехідної палаталізації ММ „К//И” (нов-амк > новамч-к(а)); „Т//И”, „Тґ//И” (жомвт(ий) > жовч, гірч-имцґ(а) > гірчимч-ник); „Р//Рl”, „Р//Рlґ” (о-сламб-и-ти > осламбл-енґнґ(а), ослаблґ-ува-ти).

3. Депалаталізаційна ММ „Сґ//С” характеризує ствердіння кінцевого консонанта основи (пімзнґ(ій) > пімзн-о).

4. Вокалічні. Обумовлюють альтернації голосних в основі - ММ „V//V” (весемл(ий) > весімлґлґ-(а)) чи ММ „Ш//V” (ясшн(ий) > ясен).

5. Усічення. ММ „Уо” фіксує кількісне перетворення у фіналі основи (провомр/н(ий) > провомр-ств(о)).

6. Нарощення. ММ „Нс” засвідчує лівобічне нарощення суфікса-дериватора (наїмвн(ий) > наїмвн-ич/а-ти).

Неелементарна ММ репрезентує сукупність механізмів морфонологічних трансформацій, що ставлять у відповідність кожному з її елементів морфонологічне перетворення кількісного чи / та якісного характеру. Неелементарні ММ відприкметникового словотворення містять від двох до чотирьох окремих блоків відповідно до кількості змін. Скажімо, ММ „Т//И + Ао” відображає перехідне чергування консонантів та переміщенням наголосу на основу деривата (крут(имй) > крумч-(а)).

Основні характеристики морфонологічної моделі - це регулярність, продуктивність, активність. Регулярними вважаємо ММ, механізми яких послідовно застосовувані у відповідних морфонологічних умовах. Продуктивні ММ - це ті, за участю яких формуються новотвори. Активні ММ маркують структуру якнайбільшої кількості дериватів.

У другому розділі - „Словотвірні гнізда з морфонологічно неподільним прикметником у вершині” - встановлено особливості морфонологічної структури 175 словотвірних гнізд (далі СГ) першого морфонологічного класу (МК-1), вершина яких - формально нечленований питомий прикметник здебільшого з односкладовим коренем на тверду приголосну / сполуку приголосних морфонем. Обстежувані вершини характеризуються неоднаковим категорійно-дериваційним потенціалом, оскільки належать до різних лексико-семантичних груп.

З'ясовано, що провідним морфонологічним перетворенням у цьому класі гнізд є палаталізація (неперехідна та перехідна). У межах МК-1 виділено 5 морфонологічних типів відповідно до класу морфонеми, встановленого за позиціями палаталізації. Виявлено елементарні й неелементарні ММ, які супроводжують постання морфонологічної структури похідних прикметникового, іменникового, дієслівного, прислівникового блоків на кожному ступені похідності та узагальнені морфонологічні структури кожного з типів МК-1.

Перший морфонологічний тип (МТ-1) утворюють 10 СГ, вершини яких - нечленовані прикметники з основами на {ж}, {ш}, {ч} (свіжий, хороший, гарячий). Аналізовані фіналі не змінюють своєї якості в позиціях палаталізації, тобто, за М. Пановим, перебувають „на нульовому ступені чергування» Панов М. В. Позиционная морфология русского языка / М. В. Панов. -- М., 1999. -- С. 28..

Регулярна трансформація І-го дериваційного ступеня - альтернація наголосу з основи мотивувального слова на суфікс - ММ „Ас” (думж(ий) > дуж-емнн(ий), дуж-емньк(ий), дуж-ам-ти) чи на флексію - ММ „Аф” (свімж(ий) > свіж-ин(ам), чуж(имй) > чуж-ин(ам)). Морфонологічна операція нарощення суфікса характерна для похідних прикметникового та субстантивного блоків - ММ „Нс + Ас” (гарямч(ий) > гаряч-к/увамт(ий), свімж(ий) > свіж-амт/ин(а)). Наступні ступені актуалізують ММ „К//И” (химж(ий) > хиж-амк > хижамць-к(ий), хижамц-тво, хижамч-к(а)), „Уо” (свімж(ий) > свіж-ім-ти > о-свіжімти > освімж-ен(ий), освімж-енґнґ(а)).

У підрозділі 2.2 проаналізовано 78 СГ, у 37 з яких вершина - прикметник з основою на одиничну морфонему {л}, {н}, {р}, {ц} (милий, п'яний), у 26 - на сполуку приголосних морфонем, остання з яких - одиниця аналізованого морфонологічного типу (наглий, хоробрий); вершини 15 гнізд містять у контактній зоні нульові вокальні морфонеми {#№} ({и-ш}) і {#І} ({ш-е}) (пор.: єдиний > єдшнати, повшний > повен).

Найпродуктивніші морфонологічні трансформації І-ого ступеня в похідних МТ-2 - альтернація консонантів за твердістю / м'якістю, переміщення наголосу на суфікс / флексію, застосовувані самостійно та в поєднанні - ММ „С//Сґ”(біл(ий) > білґ; ворон(имй) > воронґ-к(ом)); „Ас” (сир(имй) > сир-увамт(ий); мимл(ий) > мил-емсеньк(ий)); „Аф” (цімл(ий) > ціл-ин(ам); гомстр(ий) > гостр-от(ам)); „С//Сґ + Ас” (гомл(ий) > голґ-амк; намгл(ий) > наглґ-умщ(ий)); „С//Сґ + Аф” (бімл(ий) > білґ-м(ом), кумц(ий) > куцґ-к(ом)). У дериватах подальших ступенів словотворення спостережено операції перехідного пом'якшення та усічення основи - ММ „С//Сґ” (мумдр(ий) > мудр-амк > мудрамч-к(а)), „Уо” (помвн(ий) > повн-им-ти > по-помвнити > поповн-ен(ий)), „Уо + Ас” (химтр(ий) > хитр-увам-ти > хитр-умн).

Основу МТ-3 підрозділу 2.3. становлять СГ (25 структур) з вершинами-ад'єктивами на одиничну тверду морфонему {г}, {ґ}, {к}, {х} (дорогий, м'який, тихий) чи на сполуку консонантів (мургий, довгий, плаский). Особливістю обстежених гнізд є те, що морфонеми {г}, {к}, {х} у позиціях палаталізації реалізуються альтернантами /ч/, /ж/, /ш/ (дорогий > дорожнеча; глухий > глуш; дикий > дичавіти).

Морфонологічна структура СГ МТ-3 на І-ому ступені словотворення позначена альтернаціями консонантів г//ж, к//ч, х//ш, наголосу (на суфікс в прикметниковому, субстантивному, дієслівному блоках, на флексію - в іменниковому та прислівниковому, на основу - в дієслівному та прикметниковому). Згадані альтернації є диференційними ознаками таких регулярних елементарних і неелементарних морфонологічних моделей: К//И” (димк(ий) > димч-к(а); тимх(ий) > тимш(а), с-тимш-и-ти), „Ас” (благ(имй) > благ-емньк(ий), „Ао” (м'як(имй) > м'ямк-ість, м'ямк-ну-ти), „К//И + Ас” (сух(имй) > суш-нямк, суш-нимк), ММ „К//И + Ао” (дорог(имй) > доромж-ч(ий); сух(имй) > сумш-к(а)), ММ „К//И + Аф” (домвг(ий) > довж-ин(ам)). Специфіку морфонологічної структури проаналізованих СГ визначає морфонологічна операція нарощення суфікса, яка взаємодіє з альтернацією наголосу та консонантним чергуванням - ММ „Нс + Ас” (домвг(ий) > довг-ун/емць; м'як(имй) > м'як-ш/им-ти), ММ „К//И + Нс + Ас” (димк(ий) > розм. дич-амв/ин(а), благ(имй) > блаж-емн/ств(о)).

На ІІ - ІІІ-ому ступенях у цих гніздах спостерігаємо усічення основи твірного у дієслівних дериватах, яке конституює регулярні моделі: „Уо” (домвг(ий) > про-домвж-и-ти > продомвж-ен(ий), продомвж-енґнґ(а); сух(имй) > суш-им-ти > о-сумш-ува-ти > осумш-ен(ий)), „Уо + Ас” (сух(имй) > суш-им-ти > суш-емн(ий)), „Уо + А{о-о}” (глумх(ий) > глуш-им-ти > за-глушимти > заглумш-лив(ий), заглумш-к(а)).

У підрозділі 2.4 проаналізовано 27 словотвірних гнізд, які об'єднано в МТ-4. Його формують ті з відприкметникових гнізд, вершини яких містять у фіналі основи некорелятивні за твердістю / м'якістю консонантні фонеми {б}, {п}, {в}, {м} (грубий, сліпий, новий, прямий). Характерна морфонологічна ознака - трансформація перехідного пом'якшення (P//Pl та P//Plґ) у дериватах дієслівного блоку на ІІ - ІІІ-ому ступенях похідності (вона взаємодіє зазвичай з усіченням твірної основи). Морфонологічну структуру МТ-4 утворюють регулярні продуктивні ММ „Ас” (грумб(ий) > груб-емзн(ий), груб-увамт(ий), груб-ім-ти), „Аф” (прям(имй) > прям-изн(ам), прям-от(ам)), „Ао” (сліп(имй) > слімп-ну-ти, по-слімп-ти), „P//Pl + Уо” (цікамв(ий) > цікамв-и-ти > за-цікамвити > зацікамвл-енґнґ(а)), ММ „P//Plґ + Уо” (готомв(ий) > готомв-и-ти > під-готомв-и-ти > підготомвлґ-ува-ти); ММ „P//Plґ + Уо + А{о-о}” (нов(имй) > об-нов-им-ти > обномвлґ-ува-ти), ММ „P//Plґ + Уо + Ас” (прав(имй) > вим-прав-и-ти > виправлґ-ам-ти).

У підрозілі 2.5 розглянуто морфонологічний тип, який об'єднує 35 гнізд із вершинами на -д(ий), -т(ий), -з(ий), -с(ий) (блідий, ситий, тверезий, косий, гордий, чистий): 18 з них закінчуються на одиничний консонант, 17 сегментів - на морфонемний комплекс, другим елементом якого є одна з морфонем 9 морфонологічного класу.

Морфонологічну структуру СГ цього типу визначає альтернація С//Сґ, яка уможливлює взаємодію обстежуваних основіз палаталізаційними суфіксами та зреалізована в ММ „С//Сґ”(рамд(ий) > рамдґ-ість; симз(ий) > сизґ; жомвтий > жовч), ММ „С//Сґ + Ас” (гомрд(ий) > гордґ-амк, гордґ-іммй; тверд(имй) > твердґ-імнь; густ(имй) > гущ, гущ-(а)), ММ „С//Сґ + Ао” (свят(имй) > свямтґ-ість; молод(имй) > момлодґ, момлодґ-ість; товст(имй) > товщ). Крім неї, активно застосовуються альтернації наголосу, часто у поєднанні з нарощенням суфікса, пор.: ММ „Ас” (блід(имй) > блід-амв(ий), блід-увамт(ий), блід-омт(а)), ММ „Ао” (худ(имй) > хумд-ну-ти) та ММ „Нс + Ас” (молод(имй) > молод-н/емч(а)), „Нс + Аф” (худ(имй) > худ-ор/б(ам)), „Нс + Ао” (густ(имй) > гумст-в/ин(а)), ММ „С//Сґ + Нс + Ас” (жомвт(ий) > жовтґ-ан/имц(я)).

У третьому розділі - „Морфонологія словотвірних гнізд ад'єктивів із морфонологічно членованою вершиною” - проаналізовано морфонологічну будову вершинних прикметників СГ другого (МК-2) та третього (МК-3) морфонологічних класів. Морфонологічна подільність основ вершинних прикметників цих СГ уможливила об'єднання їх в одну групу на противагу тим прикметникам, основи яких неподільні.

У підрозділі 3.1. простежено морфонологічну структуру гнізд прикметників із субморфемою С-різновиду (/к-, /н-, /л-, /ш-), що становлять МТ-1. Він найчисленніший, репрезентований 221 гніздом. Сюди віднесено СГ питомих і запозичених прикметників. Морфонологічна будова фіналі основи прикметника-вершини - сполука двох, трьох, зрідка чотирьох приголосних морфонем, остання з яких - репрезентант субморфеми. Морфонологічно релевантні обидва члени консонантного комплексу - субморфема й морфонема, що передує їй, адже гнізда з морфонологічно членованою вершиною об'єднує здатність залучати до словотворення І-ого дериваційного ступеня морфонологічну операцію усічення основи: кріп/к(ий) > кріп-ак, кріп-и-ти; лег/к(ий) > лег-еньк(ий), лег-ш(ий), лег-іт; ніж/н(ий) > ніж-и-ти. Часто вона стимулює інші морфонологічні зміни, зокрема палаталізацію / депалаталізацію приголосних, яку відображають альтернаційні пари: д//дґ: соломд/к(ий) > солодґ-ім-ти; д//дж: брид/к(имй) > бримд-и-ти > о-бримд-и-ти > обримдж-ен(ий); т//тґ: блакимт/н(ий) > блакимтґ; т//ч: коромт/к(ий) > корот-им-ти > с-коротимти > скоромч-ен(ий); р//рґ: дур/н(имй) > думрґ-ість; п//пл: цуп/к(имй) > цумп-и-ти > по-цумпити > поцумпл-ен(ий); п//плґ: чіп/к(имй) > чіплґ-ам-ти; к//ч: момк/р(ий) > моч-амр(а)? зґ//ж: близь/к(имй) > блимж-ч(ий); зґ//з: вузь/к(имй) > вуз-им-ти; лґ//л: загамль/н(ий) > загамл.

Найбільшою активністю на І-ому ступені словотворення відзначаються моделі „Уо” (гламд/к(ий) > гламд-и-ти; настимр/н(ий) > настимр-(а); опумк/л(ий) > опумк-уват(ий)), „Ас” (лег/к(имй) > легк-увамт(ий), легк-умн), „Ао” (рід/к(имй) > рімдк-ість; піс/н(имй) > пімсн-о), „Уо + Ас” (тон/к(имй) > тон-емньк(ий); лімп/ш(ий) > поет. ліп-омт(а) 'краса' „Уо + Ао” (лег/к(имй) > по-лемг-ом; дур/н(имй) > думр-ень), „Уо + С//Сґ” (гламд/к(ий) > гладґ), „Уо + С//Сґ + Ас” (тон/к(имй) > тонґ-умсіньк(ий); сумимр/н(ий) > сумирґ-ам-ти-ся), „Уо + С//С ґ+ Ао” (гид/к(имй) > гидґ; брид/к(имй) > бридґ).

Похідні ІІ-ого, ІІІ-ого, частково IV-ого ступенів - це в основному девербативи. Морфонологічна операція усічення зазвичай співдіє за творення з перехідним пом'якшенням та чергуванням наголосу - ММ „Уо + С//Сґ” (гид/кимй > гимд-и-ти > об-гимдити > обгимдж-ува-ти, обгимдж-енґнґ(а), обгимдж-ен(ий); низґ/к(имй) > нимз-и-ти > з-нимзити > знимж-к(а)), „Уо + С//Сґ + Ас” (близґ/к(имй) > блимз-и-ти > при-блимзити > приближ-ам-ти; чуд/н(имй) > чуд-увам-ти > розм. чудґ-імй).

Суттєво, що лише субморфема /н- може маркувати як питомі, так і запозичені прикметники. Більшість основ питомих одиниць - односкладові (год/н-, зграб/н-, чем/н-), тоді як чужомовних - три- й багатоскладові структури (ахроматичн-, делікатн, одіозн-). В останніх субморфема /н- з погляду діахронії - суфікс, що адаптує запозичене слово до системи українського словотворення. Вона (ця субморфема) здатна приєднуватися до чужомовних основ різного морфемного складу, пор.: гуманітар/н-, примітив/н-, антич/н-, граціоз/н-, ригід/н-, акурат/н-, інтим/н-, індиферент/н-. Чужомовні прикметникові основи на консонантний комплекс, як правило, поєднуються з суфіксами на вокалічну морфонему: і чужомовними (-ізм/-изм, -іст /-ист, -аціj(а)), і питомими (-ій, -ість, -ува-).

Основи зазначених вершин регулярно потрапляють у морфонологічну позицію усічення - ММ „Уо” (позитимв/н(ий) > позитимв; сепарамт/н(ий) > сепарамт-к(а)). Неелементарні ММ засвідчують співдію морфонологічних операцій. Усічення основи чужомовного прикметника може взаємодіяти з переміщенням наголосу на дериваційний суфікс - ММ „Уо + Ас” (глобамлґ/н(ий) > глобалґ-імзм; ефемер/н(ий) > ефемер-омїд; актимв/н(ий) > актив-увам-ти); з альтернацією приголосних - ММ „Уо + С//Сґ” (гуманітамр/н(ий) > гуманітамрґ-іj), ММ „Уо + С//Сґ + Ас” (суверен/н(ий) > суверенґ-ітемт; імумн/н(ий) > імунґ-ітемт). Часом усічення фіналі основи стимулює лівобічне розширення дериваційного морфа - ММ „Уо + Нс” (радикамлґ/н(ий) > радикамлґн-ич/а-ти; наїв/н(ий) > наїмвн-ич/а-ти), „Уо + Нс + Ас” (візуамлґ/н(ий) > візуалґ-із/увам-ти; вербамлґ/н(ий) > вербалґ-із/ува-ти, ідентимч/н(ий) > іденти-фік/увам-ти). Як базова морфонологічна трансформація у СГ з членованими чужомовними основами, усічення використовується досить регулярно в субстантивному й дієслівному блоках ІІ-ого ступеня словотворення (тоталіт-амр/н(ий) > тоталітар-имзм > тоталітар-имст; віртуамлґ/н(ий) > віртуалґ-із/увам-ти > віртуаліз-амціj(а); нейтралґ/н(ий) > нейтралґ-із/увам-ти > нейтраліз-амтор).

Морфонологічну структуру СГ „мокрий” розглянуто як індивідуальну, оскільки вона частково відрізняється від проаналізованих. Причина розбіжностей - морфонологічно унікальна субморфема /р- і попередня морфонема консонантного комплексу фіналі основи {к}. ММ, використані в цьому СГ, різноманітніші, ніж в узагальненій морфонологічній структурі: ММ „Уо” (момк/р(ий) > момк-ну-ти), ММ „Уо + Аф” (момк/р(ий) > мок-в(ам)), ММ „Уо + Нс + Ас”(момк/р(ий) > мок-л/амв/ин(а), мок-л/имн(а), мок-л/имцґ(а), мок-л/ґамк, мок-л/ґамж/ник, мок-л/ґамх(а), мок-л/ґамч/ник), ММ „Уо + К//И ” (момк/р(ий) > момч-ар, момч-в(а)), ММ „Уо + К//И + Ас“ (момк/р(ий) > моч-ам-ти, моч-им-ти) Приклади взято з Кореневого гніздового словника української мови Є. Карпіловської (див.: Карпіловська Є. А. Кореневий гніздовий словник української мови : гнізда слів з вершинами-омографічними коренями / Є. А. Карпіловська. -- К. : Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 2002. -- С. 524--527)..

У підрозділі 3.2 схарактеризовано МТ-2 гнізд питомих прикметників із двочленними субморфемами (хир/яв(ий), спес/ив(ий), строк/ат(ий), шир/ок(ий), дал/ек(ий), презир/лив(ий)). Загальна їх кількість - 39 одиниць. У межах типу розрізняємо два підтипи.

І підтип - це СГ прикметників (5) із субморфемами /ок-, /ек-, /ик-. Морфонологічна операція чергування приголосних к//ч маркує структуру деад'єктивів самостійно чи у взаємодії з альтернацією наголосу - ММ „К//И” (дал/емк(ий) > розм. не-далемч-к(ий)), „К//И” + Ас (вис/омк(ий) > височ-емнн(ий), височ-емньк(ий), височ-емзн(ий), височ-імнь). До творення похідних активно долучається альтернація наголосу самостійно - ММ „Ас” (дал/емк(ий) > далек-увамт(ий)) або разом з усіченням основи - ММ „Уо + Ас” (глиб/омк(ий) > глиб-им-ти), ММ „Уо + А {о-о}” (шир/омк(ий) > шимр-ш(ий), шимр-и-ти)). Складником дериваційних процесів наступних - ІІ, ІІІ, ІV ступенів - є морфонологічна операція усічення дієслівної основи - ММ „Уо” (шир/омк(ий) > шимр-и-ти > роз-шимрити > розшимр-енґнґ(а), розшимр-ен(ий) та „Уо + С//Сґ” (глиб/омк(ий) > глимб-и-ти > за-глимбити > заглимбл-енґнґ(а), заглимбл-ен(ий)).

ІІ підтип СГ (34 одиниці) - це прикметники, основи яких ускладнено субморфемами /ав-, /ив-, /ом-, /ен-, /ат-, /лив-. Морфонологічні трансформації на І-ому словотвірному кроці в аналізованих гніздах нечисленні, що, як видається, детерміновано морфонологічною структурою мотивувальної основи. Наголос зазвичай нерухомий, що можна пояснити дво- / трискладовим характером основи (спес/имв(ий) > спесимв-ець, спесимв-о; від/омм(ий) > відомм-ість; навіж/емн(ий) > навіжемн-ств(о)? строк/амт(ий) > строкамт-еньк(ий). У дериватах простежено дію ММ „Уо” (презимр/лив(ий) > презимр-ств(о), ММ „Уо + Аc” (смаглґ/амв(ий) > розм. смаглґ-імй), ММ „Уо + А{о-о}” (сміл/имв(ий) > діал. смімл-ко 'сміливо').