Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

ПЕРЛОКУТИВНИХ ОПТИМІЗАТОРІВ

У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

КРИВОРУЧКО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької філології і перекладу Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник:	доктор філологічних наук, доцент Безугла Лілія Ростиславівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри німецької філології і перекладу
Офіційні опоненти:	доктор філологічних наук, професор Козловський Віктор Володимирович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри германської філології
	кандидат філологічних наук, доцент ПРУТЧИКОВА Валентина Василівна, Дніпропетровська національна металургійна академія України, завідувач кафедри перекладу та іноземних мов

Захист відбудеться “24” травня 2011 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61022, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61022, Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “15” квітня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Солощук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню метакомунікативних висловлень з функцією перлокутивної оптимізації у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі. Під перлокутивною оптимізацією розуміється процес вибору оптимальних засобів для забезпечення максимальної ефективності мовленнєвого впливу.

У кінці ХХ ст. дослідження мовленнєвого впливу в лінгвістиці привернули увагу вчених у межах лінгвопрагматики і, зокрема, теорії мовленнєвих актів (далі - МА) (Дж. Остін; Дж. Серль), де проблеми впливу вивчаються в термінах перлокуції (перлокутивного акту). Проте суперечливість трактувань перлокуції - як реактивного МА адресата (І.С. Шевченко; G. Hindelang; D. Wunderlich) або частини МА мовця (Л.Р. Безугла; В.І. Карабан; О.Г. Почепцов; W. Holly; B. Schlieben-Lange; S. Staffeldt), та обмеження досліджень ізольованими, адресантно-фокусованими висловленнями не дозволили поки що розкрити мовленнєвоактовий перлокутивний потенціал.

З початком ХХІ ст. акцентується когнітивістський вектор вивчення МА (Л.Р. Безугла; І.П. Сусов; І.С. Шевченко; R. Carston; G. Preyer), з одного боку, та інтеракціонально-стратегічний аспект мовленнєвої взаємодії (А.Д. Бєлова; Т. ван Дейк; О.С. Іссерс; А.П. Мартинюк; О.І. Морозова; Р.Є. Пилипенко; Л.В. Солощук; І.Є. Фролова), з іншого, що дозволяє інтенсифікувати дослідження перлокуції і розглядати її як невід'ємний компонент МА мовця, який виявляє свої властивості тільки в дискурсі (Л.Р. Безугла). У зв'язку з цим відкриваються нові горизонти дослідження мовних проявів перлокутивного впливу, позначених як перлокутивні оптимізатори (термін Г.В. Ейгера). Функцію оптимізації перлокутивного впливу можуть виконувати різні засоби мови й мовлення, в тому числі і метакомунікативні висловлення, що розглядаються в цій роботі.

Залежно від функціонального призначення метакомунікація трактується в лінгвістиці як комунікація про комунікацію (А. Вежбицька; В.Д. Дєвкин; В.Б. Кашкін; R. Meyer-Hermann; J. Schwitalla; P. Watzlawick) або як фатична комунікація (В.В. Дементьєв; Г.Г. Почепцов; Т.Д. Чхетіані; І.С. Шевченко; Р. Якобсон). У рамках зазначених трактувань ученими досліджуються питання членування мовленнєвого потоку (Є.В. Бобирева) та міни комунікативних ролей (А.С. Недобух), характеризуються метакомунікативні функції та засоби їх реалізації (Є.М. Воробйова), розглядаються проблеми історичного розвитку контактних засобів (Ю.В. Матюхіна; І.С. Шевченко) та їх взаємозв'язки з етикетом (Н.І. Формановська), вивчається здатність метакомунікації оптимізувати процес міжособистісного спілкування (М.Л. Кур'ян) і передавати різного роду прагматичну інформацію (С. Пєткова). Однак невисвітленою залишається роль засобів метакомунікації у здійсненні перлокутивного впливу. У цій роботі прийнято визначення метакомунікації як комунікації про комунікацію, яка представлена висловленнями, що коментують безпосередній хід вербальної взаємодії, а саме мовленнєві дії комунікантів.

Наше дослідження перлокутивних оптимізаторів у німецькомовному діалогічному дискурсі здійснено в рамках когнітивної прагмалінгвістики, що розглядається як загальна функціональна перспектива будь-якого аспекту мови з урахуванням усього комплексу його когнітивних, соціальних і культурних складових (В.В. Козловський; М.М. Полюжин; А.М. Приходько; І.С. Шевченко; J. Verschueren).

Актуальність роботи визначається когнітивно-прагматичною спрямованістю дослідження, що відповідає функціональній парадигмі лінгвістики, поширеністю метакомунікативних висловлень у мовленні німецькою мовою, а також недостатньою вивченістю взаємозв'язку метакомунікації і перлокутивного впливу з позицій дискурсивного підходу. Обраний напрям дослідження уможливлює вирішення наукової проблеми досягнення ефективності перлокутивного впливу метакомунікативними засобами німецької мови.

Зв'язок роботи з науковими планами. Тема дисертації відповідає профілю наукових досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна в рамках теми „Проблеми іноземної філології, перекладознавства та методики в когнітивно-дискурсивній парадигмі”, номер державної реєстрації 0109U007962.

Об'єктом дослідження є перлокутивні оптимізатори, що представлені метакомунікативними висловленнями й супроводжують МА різних іллокутивних типів у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі. Вибір діалогічного дискурсу обумовлений інтерактивним характером здійснення перлокутивного впливу.

Предмет дослідження - дискурсивно-прагматичні (мовленнєвоактові та дискурсивно-стратегічні) характеристики перлокутивних оптимізаторів при реалізації стратегій перлокутивної інтенсифікації та мітигації у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі.

Мета дослідження полягає у визначені дискурсивно-прагматичних характеристик реалізації стратегії перлокутивної оптимізації за допомогою метакомунікативних висловлень у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі.

У відповідності з поставленою метою вирішуються такі завдання:

*визначити теоретичні засади вивчення перлокутивної функції метакомунікативних висловлень;

*уточнити сутність перлокутивного акту та дослідити роль перлокутивних оптимізаторів у його реалізації;

*встановити прагматичні типи перлокутивних оптимізаторів на основі спрямованості перлокутивної мети мовця;

*обґрунтувати виділення стратегій перлокутивної інтенсифікації та мітигації як часткових відносно загальної стратегії перлокутивної оптимізації;

*систематизувати перлокутивні інтенсифікатори на основі критерію експлікації умов успішності МА;

*виявити закономірності функціонування перлокутивних мітигаторів на основі особливостей турботи мовця про “обличчя” адресата;

*виокремити основні тактики, за допомогою яких реалізуються стратегії перлокутивної інтенсифікації та мітигації;

*з'ясувати структурно-мовну специфіку перлокутивних оптимізаторів у сучасному німецькомовному діалогічному дискурсі.

Матеріал дослідження склав корпус з 4231 фрагмента діалогічного дискурсу, що містять засоби перлокутивної оптимізації, зібраний методом суцільної вибірки з творів сучасної художньої літератури Німеччини, Австрії та Швейцарії загальним обсягом близько 15 000 сторінок.

Методологічною базою роботи слугують принципи когнітивної прагмалінгвістики та теорії дискурсу, який характеризується єдністю когнітивного та комунікативного аспектів (Л.Р. Безугла; А.Д. Бєлова; М.Л. Макаров; І.П. Сусов; І.С. Шевченко; О.І. Морозова). У теоретичних положеннях дослідження інтегровані теорії МА, мовленнєвого впливу, ввічливості, метакомунікації, дискурсивних стратегій.

Наша робота базується на таких положеннях, доведених у лінгвістиці:

1. Мовленнєвий вплив - це мовленнєве спілкування, взяте в аспекті його цілеспрямованості й описане з позицій одного з комунікантів (О.Н. Леонтьєв; О.О. Леонтьєв; П.Б. Паршин; Є.Ф. Тарасов). Вживання вербальних засобів для потреб мовленнєвого впливу спрямовано на забезпечення його ефективності, що передбачає досягнення мовцем поставленої мети, з одного боку, та збереження між ним та адресатом комунікативного балансу, з іншого (Й.А. Стернін).

2. Перлокутивний вплив - це вплив, що здійснюється в ході реалізації МА. У мовленнєвоактовій структурі він представлений перлокутивним актом (перлокуцією) - інтендованим мовленнєвим впливом на думки, почуття і вчинки адресата або третьої особи за допомогою локутивного та іллокутивного актів (В.І. Карабан; О.Г. Почепцов; J.L. Austin; T. Cohen; J. Habermas; S. Staffeldt).

3. Метакомунікація розглядається як особливий вид спілкування, предметом якого є сам процес спілкування, а його метою - організація й управління мовленнєвою взаємодією за допомогою вербальних засобів (А. Вежбицька; В.Д. Дєвкін; В.Б. Кашкін; R. Meyer-Hermann; J. Schwitalla; P. Watzlawick).

4. Дискурсивна стратегія становить когнітивно-комунікативний план спілкування, який ґрунтується на мотивах комуніканта і визначає характер реалізації мовленнєвих дій у дискурсі (А.Д. Бєлова; Т. ван Дейк; О.С. Іссерс; Т.В. Ларіна; С.А. Сухих; І.Є. Фролова).

У роботі використовується комплекс дослідницьких методів, серед яких основними є: методи контекстуального та інтенціонального аналізу (для виявлення комунікативної інтенції мовця); метод мовленнєвоактового аналізу (для визначення іллокутивних типів досліджуваних МА); метод аналізу дискурсивних імплікатур (для встановлення особливостей реалізації імпліцитних МА); метод аналізу дискурсивних стратегій і тактик (для виявлення особливостей функціонування стратегії перлокутивної оптимізації); метод лексико-синтаксичного аналізу висловлень (для з'ясування лексико-граматичних властивостей перлокутивних оптимізаторів); метод кількісної обробки даних.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в рамках когнітивної прагмалінгвістики встановлено прагмасемантичні й дискурсивно-стратегічні особливості перлокутивних оптимізаторів у німецькомовному діалогічному дискурсі, зокрема, вперше:

*визначено статус перлокутивних оптимізаторів як метакомунікативних висловлень, що сприяють перлокутивному впливу;

*окреслено закономірності функціонування перлокутивних оптимізаторів у якості супутнього МА відносно МА інших іллокутивних типів;

*виділено прагматичні типи перлокутивних оптимізаторів;

*досліджено роль метакомунікативних висловлень у функції перлокутивних оптимізаторів при реалізації дискурсивних стратегій інтенсифікації та мітигації;

*виявлено типи перлокутивних інтенсифікаторів на основі експлікації умов успішності МА;

*виявлено типи перлокутивних мітигаторів на основі особливостей турботи мовця про “обличчя” адресата;

*встановлено основні тактики, які підпорядковані стратегіям перлокутивної інтенсифікації та мітигації.

Наукова новизна роботи може бути узагальнена в таких положеннях, що виносяться на захист:

1. Перлокутивні оптимізатори - це вербальні засоби забезпечення максимально ефективного мовленнєвого впливу, які за метою мовця поділяються на перлокутивні інтенсифікатори та перлокутивні мітигатори.

Перлокутивні інтенсифікатори є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на посилення інтендованого перлокутивного впливу на адресата, що сприяє досягненню мовцем перлокутивної мети.

Перлокутивні мітигатори є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на послаблення неінтендованого перлокутивного впливу на адресата, що сприяє збереженню комунікативного балансу.

2. Перлокутивні оптимізатори реалізуються у якості різновиду фатичного акту - метакомунікативного МА контактиву, що сприяє здійсненню інших МА. Його мета полягає в оптимізації мовленнєвого контакту з адресатом шляхом коментування вербальної взаємодії.

Такий МА може бути експліцитним або імпліцитним (конвенціоналізованим або імплікативним). Маркерами експліцитного метакомунікативного смислу є лексеми локутивної, іллокутивної, перлокутивної та епістемічної семантики, займенникові прислівники й займенники das/es, що корелюють у змістовому плані з попереднім або наступним МА комунікантів.

3. Процес оптимізації перлокутивного впливу розуміється як глобальна стратегія, націлена на підвищення його ефективності. Її реалізація здійснюється за допомогою локальних стратегій - перлокутивної інтенсифікації, спрямованої на посилення інтендованого перлокутивного впливу з метою досягнення перлокутивної удачі, і перлокутивної мітигації, спрямованої на послаблення неінтендованого перлокутивного впливу з метою попередження або пом'якшення небажаних перлокутивних наслідків.

4. Способом перлокутивної інтенсифікації є експлікація умов успішності МА, що передбачає реалізацію одинадцяти тактик: демонстрації серйозності намірів, переконання в адекватності, перевірки розуміння та активізації уваги (умова входу-виходу); вказівки на імпліцитний смисл (пропозиціональна умова); обґрунтування та підготовки адресата до МА (підготовча умова); експлікації щирості й підвищення категоричності (умова щирості); експлікації іллокутивної сили МА (суттєва умова); експлікації перлокутивної мети мовця (перлокутивна умова).

Перлокутивна мітигація реалізується дев'ятьма тактиками, що виділяються на основі особливостей турботи мовця про збереження “обличчя” адресата: вибачення, обеззброєння, застереження, зниження категоричності, врахування думки адресата, підготовки адресата до МА, приписування намірів, обґрунтування, нерішучості.

5. Прагматичні типи перлокутивних оптимізаторів, виділені залежно від об'єкта перлокутивного впливу (думки, вчинки або почуття адресата), охоплюють: ментальні перлокутивні інтенсифікатори (супутні асертивним і комісивним МА), волітивні перлокутивні інтенсифікатори (супутні директивним і квеситивним МА), емотивні перлокутивні інтенсифікатори (супутні експресивним МА) та перлокутивні мітигатори емотивного типу (супутні різним іллокутивним актам).

6. Набір тактик перлокутивної оптимізації визначається іллокутивним типом МА, супутнім до якого є МА, виражений перлокутивним оптимізатором. При реалізації більшості виділених тактик виявляються перлокутивні оптимізатори, що сприяють реалізації МА усіх іллокутивних типів за винятком декларативів, здійснення яких через їх інституційний характер не передбачає необхідності посилення або послаблення впливу.

7. Мовними засобами перлокутивної оптимізації є речення розповідної, питальної і спонукальної структури, парентетичні конструкції у формі умовних і обмежувальних підрядних речень.

Для перлокутивних інтенсифікаторів типовими є еліптичні конструкції, перформативні висловлення, що містять підсилювальні морфеми, прислівники, частки, синтаксичні й семантичні повтори.

Перлокутивні мітигатори реалізуються переважно епістемічними та перлокутивними висловленнями, що містять модальні дієслова, прислівники й частки, дієслова умовного способу, зміщення часового плану, інверсію.

8. Позиція перлокутивних оптимізаторів у дискурсі відносно основного МА визначається реалізованою тактикою або їх прагматичною доцільністю: перлокутивні оптимізатори в препозиції вживаються в ситуаціях, коли мовець прогнозує ймовірне виникнення перлокутивної невдачі або небажаних перлокутивних наслідків; їх використання в постпозиції є реакцією на небажання співрозмовника відповідати цілям впливу мовця або на виникнення неінтендованих перлокутивних ефектів.

Теоретична значущість дослідження визначається його внеском у розвиток когнітивно-прагматичного напряму в лінгвістиці. Отримані результати сприяють подальшому поглибленню теорій МА (встановлення сутності перлокуції і типів перлокутивних інтенсифікаторів залежно від експлікації умов успішності), мовленнєвого впливу (визначення умов ефективності мовленнєвого впливу), ввічливості (виділення тактик перлокутивної мітигації), метакомунікації (аналіз впливової функції метакомунікативних висловлень) і дискурсивних стратегій (встановлення тактик, характерних для реалізації стратегії перлокутивної оптимізації).

Практична цінність отриманих результатів обумовлена можливістю їх застосування у викладанні курсів теоретичної граматики німецької мови (розділ „Прагматика речення”), актуальних проблем лінгвістики (розділ „Прагмалінгвістика”), спецкурсах із загального мовознавства, теорії комунікації, дискурсології, психолінгвістики, а також у наукових дослідженнях студентів і аспірантів.

Апробація результатів дослідження здійснена на 8-ми наукових конференціях: п'яти міжнародних (Міжнародна науково-методична конференція „Ювілейні Четверті Каразінські читання, присвячені 200-річчю Харківського національного університету: „Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2004); XI Міжнародна науково-практична конференція Асоціації українських германістів „Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики” (Харків, 2004); V Міжнародна наукова конференція „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2005); Міжнародна наукова конференція „Когнітивно-прагматичні дослідження мов професійного спілкування” (Харків, 2006); VI Міжнародна наукова конференція „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2007)), двох республіканських (VIІ Всеукраїнська наукова конференція „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2008); VIІІ Всеукраїнська наукова конференція „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2009)) та одній міжвузівській науковій конференції (Наукова конференція германістів „Германістика у ХХІ столітті: когнітивна, соціо- та прагмалінгвістика” (Харків, 2010)).

Результати дослідження обговорені на засіданнях кафедри німецької філології і перекладу, лінгвістичних семінарах факультету іноземних мов ХНУ імені В.Н. Каразіна, а також на наукових семінарах в університеті імені Фрідріха Олександра Ерланген-Нюрнберг (ФРН, грудень 2006, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в 6-ти одноосібних статтях, опублікованих у спеціалізованих виданнях ВАК України, і тезах 8-ми конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, додатку (11 рисунків і 12 таблиць), списків використаних наукових джерел (302 позиції) та джерел ілюстративного матеріалу (59 позицій). Загальний обсяг дисертації - 250 сторінок, обсяг основного тексту - 198 сторінок. Для ілюстрації положень дисертації у тексті роботи наведено 190 дискурсивних фрагментів з корпусу дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У 1-му розділі „Теоретичні основи дослідження перлокутивних оптимізаторів” розкривається теоретико-методологічна база дослідження та пояснюється його термінологічний апарат.

Мовленнєвий вплив становить регуляцію діяльності однієї людини іншою за допомогою мовлення й здійснюється в ході реалізації МА. Аналітичний огляд міждисциплінарних досліджень впливу свідчить про те, що оптимальною для його аналізу в лінгвістиці є когнітивно-дискурсивно орієнтована теорія МА, яка дозволяє встановити мовленнєві засоби, характерні для досягнення мовцем перлокутивних цілей у вербальній інтеракції.

Сучасний стан розвитку теорії МА характеризується акцентуванням, з одного боку, мовленнєвої взаємодії, врахуванням ролі адресата в реалізації МА мовця, з іншого, - когнітивного підходу до принципів здійснення цієї взаємодії. Когнітивний та дискурсивний підходи формують суб'єкто-центричну теорію МА, яка, на відміну від об'єкто-центричної, що розглядає продукти мовленнєвої діяльності - тексти або висловлення, виводить на перший план суб'єкт мовлення, що мислить та діє з урахуванням комунікативного оточення. Зміни у поглядах на мову з позицій когнітивістики модифікують розуміння МА - як мовленнєво-мисленнєвого феномену, у реалізації якого провідну роль відводять перлокуції (І.П. Сусов; Л.Р. Безугла).

У мовленнєвоактовій структурі вплив представлено перлокутивним актом - інтендованим мовленнєвим впливом на думки, почуття і вчинки адресата або третьої особи за допомогою локуції та іллокуції.

На основі перлокутивних цілей виділяємо три типи перлокутивного акту - ментальний (викликання віри у адресата), волітивний (викликання наміру у адресата), емотивний (викликання почуття у адресата).

МА може бути успішним чи неуспішним, вдалим чи невдалим. Умовою успішного виконання мовленнєвої дії є розуміння адресатом іллокутивної мети МА і прийняття його таким, що здійснено відповідно до умов успішності. Вдалість МА передбачає досягнення мовцем запланованих результатів впливу і може бути встановлена тільки після його реалізації, коли стає очевидним, чи відповідає адресат як об'єкт впливу своєю реакцією перлокутивним цілям мовця.

Перлокутивний акт проектується на висловлення, за допомогою якого він здійснюється, у вигляді перлокутивної сили - здатності висловлення викликати певний ефект. Відповідно до виділених класів перлокутивних актів розрізняємо такі типи перлокутивної сили, як ментальна (віра адресата), волітивна (намір адресата) й емотивна (почуття адресата).

Головним компонентом перлокутивної сили є перлокутивний ефект - реакція адресата, викликана шляхом реалізації висловлення. Ми розрізняємо інтендовані (плановані) і неінтендовані (неплановані) перлокутивні ефекти. Планований перлокутивний ефект може бути позитивним чи негативним. Про позитивний ефект, або перлокутивну удачу, йдеться за умови відповідності мети і результату впливу (вдала реалізація перлокуції), про негативний ефект, або перлокутивну невдачу, - у разі їх розбіжності (невдала реалізація перлокуції).

У ситуаціях, коли реакція адресата не очікується мовцем і є наслідком неінтендованого впливу, має місце непланований перлокутивний ефект, або перлокутивний наслідок. З позиції суб'єкта впливу перлокутивні наслідки можуть бути бажаними чи небажаними. Якщо перлокутивна удача чи невдача є результатом реалізації перлокутивного акту, то перлокутивний наслідок викликається перлокутивним стимулом. Стимул відрізняє від акту те, що за ним необов'язково стоїть інтенція (О.Г. Почепцов).

З огляду на конвенції, прийняті в певній мовній спільноті, і виходячи зі своєї комунікативної компетенції, мовець здатний регулювати ефект свого впливу, вдаючись до різних вербальних засобів його посилення чи послаблення. Вивчення відповідних засобів передбачає їх розгляд у зв'язку з такими поняттями, як оптимізація та ефективність впливу, що постають у дискурсі як процес і мета єдиної стратегічно планованої мовленнєвої діяльності.

Під ефективністю мовленнєвого впливу розуміється його здійснення в максимально можливій мірі: досягнення мовцем поставленої мети й збереження комунікативного балансу, який визначається як відведення співрозмовнику в процесі спілкування ролі не нижче тієї, що обумовлена його соціальною роллю, тобто дотримання принципу ввічливості (Й.А. Стернін).

Перлокутивна оптимізація розглядається як процес вибору оптимальних засобів мови, спрямований на посилення інтендованого і послаблення неінтендованого впливу з метою досягнення його максимальної ефективності.

Процес оптимізації мовленнєвого впливу розуміємо як глобальну стратегію, націлену на підвищення його ефективності. Її реалізація здійснюється за допомогою локальних стратегій - перлокутивної інтенсифікації, спрямованої на посилення інтендованого впливу з метою досягнення перлокутивної удачі, і перлокутивної мітигації, спрямованої на послаблення неінтендованого впливу з метою попередження або пом'якшення небажаних перлокутивних наслідків.

Вербальні засоби забезпечення максимально ефективного мовленнєвого впливу визначаємо як перлокутивні оптимізатори (далі - ПО). За метою мовця виділяємо два їх типи: перлокутивні інтенсифікатори і перлокутивні мітигатори.

Перлокутивні інтенсифікатори (далі - ПІ) є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на посилення інтендованого перлокутивного впливу на адресата, що сприяє досягненню мовцем перлокутивної мети.

Перлокутивні мітигатори (далі - ПМ) є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на послаблення неінтендованого перлокутивного впливу на адресата, що сприяє збереженню комунікативного балансу.

За об'єктом впливу ПО пов'язані з регулюванням впливу на думки, вчинки або почуття комунікантів. На цій основі виділяємо прагматичні типи ПО: ментальні (1), волітивні (2), емотивні (3) ПІ, а також ПМ, що є завжди емотивними (4):

(1) Der Beamte legte ihr die Hand auf den Arm. „Aber Frau Brenneke, nun nehmen Sie die Sache doch nicht so schwer. Wir werden Ihr Kind schon finden, darauf kцnnen Sie sich verlassen.“ (Horster: Suchkind 312, S. 201)

(2) „Ist das ein Abenteuer mit der Genossin Дrztin? Sag es, sag es nur frei heraus … ehrlich sag es <…>. Die Wahrheit sagst du jetzt, Igor Michailowitsch!“ (Konsalik: Sibirisches Roulette, S. 190)

(3) Blanche: <…> Aber du, mein Kind - du bist ein wenig voller geworden, ja, rund wie ein Tдubchen! Und es steht dir ausgezeichnet!

Stella: Ach, Blanche -!

Blanche: Ja, ja, das ist die reine Wahrheit, sonst wьrde ich`s nicht sagen. (Williams: Endstation Sehnsucht, S. 227)

(4) Molina: <…> Hцrst du mir zu?

Valentin: Besser ich leg mich schlafen. Dieser Mist regt mich nur auf.

Molina heftig reagierend, дuЯerst verletzt: Sprich nicht mehr mit mir.

Valentin: Entschuldige... <…> Wirklich, entschuldige. Ich dachte nicht, dass ich dich so krдnken wьrde. (Puig: Der Kuss der Spinnenfrau, S. 147)

Вживання ПО передбачає реалізацію фатичного акту, а саме його різновиду - метакомунікативного МА контактиву, що сприяє іншим МА у складі різних дискурсивних одиниць (складного МА, дискурсивного ходу й кроку). Його мета полягає в оптимізації мовленнєвого контакту з адресатом шляхом коментування вербальної взаємодії.

Такий МА реалізується у дискурсі експліцитно або імпліцитно. У першому випадку йдеться про експліцитні метакомунікативні контактиви, показником експліцитності яких є наявність метакомунікативного смислу в пропозиції: Wie soll ich es nur richtig sagen?; Ich verstehe, was ich sage; Das weiЯt du doch; Ich bin mir dessen sicher; Es klingt dumm, aber…; Ich muss dir was Wichtiges mitteilen; Das verspreche ich dir; Das ist mein Befehl; Sag es doch ehrlich!; Entschuldigen Sie meine Frage. Маркерами експліцитного метакомунікативного смислу є лексеми локутивної, іллокутивної, перлокутивної і епістемічної семантики, займенникові прислівники та займенники das/es у різних комбінаціях, що корелюють у змістовому плані з попереднім або наступним МА комунікантів.

Імпліцитні метакомунікативні контактиви можуть бути конвенціоналізованими або імплікативними. Перші виражені еліптичними конструкціями, в яких метакомунікативна частина відновлюється поза контекстом: Oder nicht? (+> Oder ist es nicht so?); Verstanden? (+> Hast du es verstanden?); Klar? (+> Ist es dir klar?); Wirklich! (+> Es ist wirklich so); Im Ernst (+> Ich sage es im Ernst); Absolut sicher (+> Ich bin mir dessen absolut sicher); Ehrlich (+> Ich sage es ehrlich); Entschuldigung! (+> Ich bitte Sie um Entschuldigung dafьr) тощо.

В імплікативних метакомунікативних контактивах імпліцитний метакомунікативний смисл виводиться лише в дискурсивному контексті: Es war nicht persцnlich gemeint (+>…was ich dir gesagt habe); Ich bin nicht betrunken (+> … deshalb sind meine Worte bewusst); Wenn Sie es wollen (+> …was ich Ihnen sage); Wenn es Ihnen nichts ausmacht (+> ...worum ich Sie bitte); Ich will nicht unhцflich sein (+> …wenn ich das dir sage) тощо.

У 2-му розділі „Лінгвопрагматичні характеристики перлокутивних інтенсифікаторів у німецькомовному дискурсі” описуються типи ПІ на основі експлікації умов успішності МА, розглядаються основні тактики стратегії перлокутивної інтенсифікації у взаємозв'язку з іллокутивними типами МА, досліджуються лексико-граматичні та дискурсивні особливості реалізації ПІ. перлокутивний оптимізатор німецькомовний дискурс

Під інтенсивністю розуміється кількісна характеристика, міра іллокутивної сили МА (Дж. Серль). Способом перлокутивної інтенсифікації є експлікація умов успішної реалізації МА. Зв'язок між успішністю та вдалістю МА пояснюється бажанням комунікантів дотримуватися постулатів Г.П. Грайса, що лежать в основі кооперативного спілкування і корелюють з умовами успішності МА. Їх вербалізація з метою перлокутивної інтенсифікації релевантна в ситуаціях потенційного або реального опору адресата впливу співрозмовника - коли адресат не бажає вірити в правдивість пропозиції МА мовця (асертиви, комісиви), виконувати певні дії (директиви, квеситиви) або мати почуття, що йому предикуються (експресиви). Цим обумовлено об'єднання ПІ в рамках трьох прагматичних типів - ментального, волітивного та емотивного відповідно.

Експлікація умов успішності МА дозволяє виділити низку локальних тактик стратегії перлокутивної інтенсифікації: умова входу-виходу - тактики демонстрації серйозності намірів (Ich meine das ernst; Das ist mein Ernst; Das ist kein Witz; Ich spaЯe nicht), переконання в адекватності (Ich bin nicht verrьckt; Ich bin nicht betrunken; Ich verstehe, was ich sage), перевірки розуміння (Verstehst du?; Verstanden?; Klar?) та активізації уваги (Hцr mal!; Hцren Sie mir zu!; hцrst du?); пропозиціональна умова - тактика вказівки на імпліцитний смисл (Ich versuche, dir was anzudeuten; Du verstehst wohl, was ich meine); підготовча умова - тактики обґрунтування (Ich weiЯ das genau; Du musst es doch wissen; Das kannst du so gut) та підготовки адресата до МА (Ich muss dir was Wichtiges sagen; Ich wollte Ihnen etwas mitteilen, was Sie sicher interessieren wird); умова щирості - тактики експлікації щирості (Das ist wahr; Das ist die Wahrheit; Wirklich; Ehrlich) та підвищення категоричності (Ich habe keinen Zweifel daran; Ich bin davon fest ьberzeugt; Ich bin mir dessen absolut sicher); суттєва умова - тактика експлікації іллокутивної сили МА (Das behaupte ich; Ich bestehe darauf; Ich garantiere es; Darauf mцchte ich schwцren); перлокутивна умова - тактика експлікації перлокутивної мети мовця (Glaub mir!; Hab keinen Zweifel daran!; Seien Sie sicher!; Das versichere ich dir).

Реалізація тактики вказівки на імпліцитний смисл пов'язана з використанням ПІ ментального прагматичного типу, тактики підвищення категоричності - ментального й емотивного. Інші тактики реалізуються за допомогою ПІ різних прагматичних типів.

ПІ, що експлікують пропозиціональну умову, супроводжують МА лише асертивного типу, тоді як для експліцитного вираження інших умов успішності виявляються ПІ, що сприяють реалізації МА усіх іллокутивних типів. Виняток становлять декларативи, здійснення яких через їх інституційний характер не передбачає необхідності посилення впливу на адресата.

У структурному відношенні ПІ характеризуються використанням речень розповідної, питальної та спонукальної структури в повній і еліптичній формі, що містять перформативи, підсилювальні морфеми, прислівники та частки, синтаксичні й семантичні повтори тощо.

Позиція ПІ у дискурсі відносно основного МА визначається відповідною тактикою: ПІ, що реалізують тактику підготовки адресата до МА, займають препозицію, ПІ-обґрунтування та перевірки розуміння - постпозицію; а також обумовлена їх прагматичною доцільністю: ПІ в препозиції вживаються в ситуаціях, коли мовець прогнозує ймовірне виникнення перлокутивної невдачі, їх застосування в постпозиції є реакцією на небажання адресата відповідати цілям впливу мовця.

Регуляція впливового ефекту за допомогою ПІ сприяє досягненню мовцем результатів впливу, проте не здатна гарантувати його успіх. Визначальними для його вдалої реалізації є, насамперед, міжособистісні, психологічні та ситуативні чинники.

У 3-му розділі „Лінгвопрагматичні характеристики перлокутивних мітигаторів у німецькомовному дискурсі” описуються типи ПМ на основі особливостей турботи мовця про “обличчя” адресата, розглядаються основні тактики стратегії перлокутивної мітигації у взаємозв'язку з іллокутивними типами МА, досліджуються лексико-граматичні та дискурсивні особливості реалізації ПМ.

В основі функціонування перлокутивної мітигації лежить прагнення комунікантів дотримуватися принципу ввічливості (за П. Браун і С. Левінсоном), що виражається у бажанні мовця мінімізувати іміджеві втрати співрозмовника при здійсненні відносно нього МА, які загрожують його “обличчю”. Небажані перлокутивні ефекти, що є наслідком реалізації таких МА, проявляються в німецькомовному діалогічному дискурсі у вигляді негативних емоцій адресата: засмучення, роздратування та образи. Цим обумовлено об'єднання всіх ПМ в рамках одного - емотивного - прагматичного типу.

Вживання ПМ є типовим при нав'язуванні своєї думки, запереченні, незгоді, повідомленні неприємної інформації (асертиви); різних видах спонукання, відмові у відповідь на пропозицію (директиви); запиті інформації, у тому числі особистого характеру (квеситиви); пропонуванні послуги, відмові у відповідь на спонукання (комісиви); висловленні критики, негативної оцінки, докорах, звинуваченнях, різкому прояві емоцій (експресиви).

Турбота мовця про збереження “обличчя” адресата зумовлює виділення низки локальних тактик стратегії перлокутивної мітигації: тактика вибачення полягає в реалізації МА вибачення-привертання уваги, вибачення-обеззброєння та вибачення за мовленнєвий вчинок (Es tut mir Leid, Sie heute nochmals behelligen zu mьssen; Entschuldige bitte meine Direktheit, aber…; Ich bitte Sie, mir meine Worte zu verzeihen), тактика обеззброєння - в експлікації можливої негативної реакції адресата (Nehmen Sie mir's nicht ьbel, aber…; Seien Sie nicht bцse, aber…; Ich mцchte dich nicht beleidigen, aber…) або власного ставлення до супутнього МА (Ich sage das nicht gern, aber…; Es ist mir unangenehm zu sagen, aber…), тактика застереження - в експлікації можливості некоректного трактування МА чи в запиті дозволу на його здійснення (адресантно-орієнтовані застереження - Wenn ich Sie richtig verstehe; Wenn ich mich nicht irre; Wenn ich bitten darf; Wenn ich einen Vorschlag machen darf), а також в наданні адресату можливості відмовитися від нав'язуваних йому зобов'язань (адресатно-орієнтовані застереження - Wenn es dir keine Umstдnde macht; Wenn Sie das fьr nцtig halten; Wenn es dir recht ist; Wenn Sie das wollen / kцnnen), тактика зниження категоричності - у виражені певного стану речей тільки як власної думки (Ich meine; Das ist nur meine Meinung; Soviel ich weiЯ) або зображенні власного знання у формі некатегоричного припущення (Ich vermute; Ich nehme an; Ich glaube), тактика урахування думки адресата - у підкресленні залучання адресата до інтеракції та пошуку компромісу з ним (oder?; nicht wahr?; Stimmt es?; Habe ich Recht?) тактика підготовки адресата до МА - у запиті про дозвіл чи готовність адресата здійснити МА (Darf ich Sie etwas fragen?; Wollen Sie mir einen Gefallen tun?) або в попередній експлікації власних інтенцій (Ich mцchte dich um etwas bitten; Ich habe nur eine Frage), тактика приписування намірів - в експлікації передбачуваних комунікативних намірів адресата (Sie mutmaЯen…; Meinst du…; Du glaubst doch nicht etwa…), тактика обґрунтування - в поясненні мовцем причин і мотивів свого МА (Ich frage dich, nur weil…; Ich bitte Sie sehr darum, nur um…), тактика нерішучості - у демонстрації вагань мовця при реалізації негативного впливу на “обличчя” адресата (Ich weiЯ nicht, ob ich das fragen darf…; Ich bin nicht sicher, ob meine Bitte angemessen ist…).

При перлокутивній мітигації асертивів реалізуються тактики зниження категоричності, урахування думки адресата, застереження, вибачення, обеззброєння, підготовки адресата до МА, нерішучості; директивів - тактики зниження категоричності, урахування думки адресата, застереження, вибачення, обеззброєння, підготовки адресата до МА, обґрунтування, нерішучості; квеситивів - тактики приписування намірів, урахування думки адресата, застереження, вибачення, обеззброєння, підготовки адресата до МА; комісивів - тактики застереження, вибачення, обеззброєння; експресивів - тактики зниження категоричності, застереження, вибачення, обеззброєння. Реалізація декларативів через їх інституційний характер не передбачає необхідності мітигації впливу на адресата.

Залежно від тактики характерним для ПМ у структурному відношенні є використання речень розповідної, питальної та спонукальної структури, парентетичних конструкцій у формі підрядних речень, що містять лексеми епістемічної та перлокутивної семантики, а також дієслова умовного способу, модальні дієслова, прислівники та частки, зміщення часового плану, інверсію.

Позиція ПМ у дискурсі відносно основного МА визначається відповідною тактикою: ПМ, що реалізують тактики приписування намірів, підготовки адресата до МА і нерішучості знаходяться в препозиції; ПМ-обґрунтування й урахування думки адресата - в постпозиції. В інших випадках пре- або постпозиція пояснюється їх прагматичною доцільністю: використання ПМ у препозиції обумовлено прагненням мовця попередити виникнення прогнозованих небажаних перлокутивних наслідків, у постпозиції - пом'якшити негативний ефект тих, що вже мають місце.

Регуляція впливового ефекту за допомогою ПМ сприяє збереженню комунікативного балансу між мовцем і слухачем, однак не здатна його гарантувати. ПМ, як і ПІ, не мають абсолютної сили впливу і не завжди можуть нейтралізувати небажані перлокутивні наслідки. Визначальними в досягненні мовцем своїх цілей є, насамперед, міжособистісні, психологічні та ситуативні чинники.

ВИСНОВКИ

Залучення теоретико-методологічної бази когнітивно-прагматичної парадигми дозволило зробити висновки щодо функціонування мовленнєвих засобів, характерних для досягнення мовцем перлокутивних цілей у ході реалізації дискурсу.

За критерієм перлокутивної цілі виділено три типи перлокутивного акту - ментальний (викликання віри у адресата), волітивний (викликання наміру у адресата), емотивний (викликання почуття у адресата).

Вербальні засоби, що забезпечують максимально ефективний мовленнєвий вплив, визначено як ПО. Залежно від мети мовця серед ПО виділено ПІ та ПМ.

ПІ є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на посилення інтендованого впливу на адресата з метою досягнення перлокутивної удачі.

ПМ є метакомунікативними висловленнями, спрямованими на послаблення неінтендованого впливу на адресата з метою попередження або пом'якшення небажаних перлокутивних наслідків задля збереження комунікативного балансу.

Вживання ПО передбачає реалізацію метакомунікативного МА контактиву, мета якого полягає в оптимізації мовленнєвого контакту з адресатом шляхом коментування вербальної взаємодії. Такий МА сприяє здійсненню інших МА у складі різних дискурсивних одиниць і може бути експліцитним або імпліцитним. Маркерами експліцитного метакомунікативного смислу є лексеми локутивної, іллокутивної, перлокутивної і епістемічної семантики, займенникові прислівники й займенники das/es, що корелюють у змістовому плані з попереднім або наступним МА.

Процес оптимізації впливу розуміється як глобальна стратегія, націлена на забезпечення його ефективності. Її реалізація здійснюється за допомогою локальних стратегій - перлокутивної інтенсифікації і перлокутивної мітигації.

Способом перлокутивної інтенсифікації є експлікація умов успішності МА, що передбачає реалізацію відповідних тактик: демонстрації серйозності намірів, переконання в адекватності, перевірки розуміння та активізації уваги (умова входу-виходу); вказівки на імпліцитний смисл (пропозиціональна умова); обґрунтування та підготовки адресата до МА (підготовча умова); експлікації щирості й підвищення категоричності (умова щирості); експлікації іллокутивної сили МА (суттєва умова); експлікації перлокутивної мети мовця (перлокутивна умова).

В основі функціонування перлокутивної мітигації лежить прагнення комунікантів дотримуватися принципу ввічливості, що виражається у бажанні мовця мінімізувати іміджеві втрати співрозмовника при здійсненні відносно нього МА, які загрожують його “обличчю”. Цим зумовлено виділення відповідних тактик: вибачення, обеззброєння, застереження, зниження категоричності, врахування думки адресата, підготовки адресата до МА, приписування намірів, обґрунтування, нерішучості.

Залежно від об'єкта впливу (думки, вчинки або почуття адресата) виділено прагматичні типи ПО - ментальні ПІ (супутні асертивним і комісивним МА), волітивні ПІ (супутні директивним і квеситивним МА), емотивні ПІ (супутні експресивним МА) і ПМ емотивного типу (супутні всім іллокутивним актам).

Набір тактик перлокутивної оптимізації визначається іллокутивним типом МА, супутнім до якого є МА, виражений ПО. Асертиви у якості основного МА є характерними для тактики вказівки на імпліцитний смисл (ПІ); директиви - для тактики обґрунтування (ПМ); квеситиви - для тактики обґрунтування та приписування намірів (ПМ). При реалізації інших тактик виявляються ПО, що сприяють реалізації МА усіх іллокутивних типів за винятком декларативів.

У німецькомовному діалогічному дискурсі ПО реалізуються переважно реченнями розповідної, питальної і спонукальної структури та парентетичними конструкціями у формі умовних і обмежувальних підрядних речень.

ПІ представлені здебільш еліптичними конструкціями та перформативними висловленнями, що містять підсилювальні морфеми, прислівники і частки, синтаксичні та семантичні повтори.

ПМ маніфестовані переважно епістемічними та перлокутивними висловленнями, модальними дієсловами, прислівниками та частками, умовним способом дієслова, зміщенням часового плану, інверсією.

Позиція ПО в дискурсі відносно основного МА визначається реалізованою тактикою або їх прагматичною доцільністю: препозиційне розташування ПО має місце при прогнозуванні мовцем виникнення перлокутивної невдачі або перлокутивних наслідків і обумовлено його бажанням їх попередити; вживання ПО в постпозиції є реакцією на протидію адресата впливу мовця або виникнення неінтендованих перлокутивних ефектів.

До перспектив дослідження відносимо поглиблене вивчення функціонування ПО у німецькомовному діалогічному дискурсі із залученням діахронічного та контрастивного підходів, встановлення ролі метакомунікації у реалізації інших дискурсивних стратегій тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Криворучко С.И. Аналитический обзор концепций перлокутивного акта / С.И. Криворучко // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. - 2004. - № 636. - С. 79-82.

2. Криворучко С.И. Функционирование перлокутивных оптимизаторов в немецкоязычном диалогическом дискурсе / С.И. Криворучко // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. - 2005. - № 667. - С. 63-66.

3. Криворучко С.И. Перлокутивные митигаторы и эффективность речевого воздействия / С.И. Криворучко // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. - 2007. - № 782. - С. 54-57.

4. Криворучко С.И. Условия успешности и перлокутивная интенсификация речевых актов / С.И. Криворучко // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. - 2008. - № 811. - С. 33-37.

5. Криворучко С.И. Формы и средства оптимизации речевого воздействия / С.И. Криворучко // Научный журнал “Культура народов Причерноморья”. -2009. - № 168. - т. 1. - С. 401-403.

6. Криворучко С.И. Речевое воздействие как объект лингвистических исследований / С.И. Криворучко // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. - 2010. - № 897. - С. 131-137.

7. Криворучко С.И. К вопросу о перлокутивном компоненте речевого акта / С.И. Криворучко // Ювілейні Четверті Каразінські читання, присвячені 200-річчю Харківського національного університету: Людина. Мова. Комунікація : міжнар. науково-метод. конф., 2 листопада 2004 р. : тези доп. - Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2004. - С. 139-141.

8. Криворучко С.И. Средства перлокутивной оптимизации речевых актов немецкого языка / С.И. Криворучко // Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики : XI міжнар. науково-практ. конф. Асоціації українських германістів, 25-26 листопада 2004 р. : тези доп. - Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2004. - С. 58-59.

9. Криворучко С.И. Средства митигации и интенсификации перлокутивного воздействия в немецком языке / С.И. Криворучко // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація : V Всеукр. наук. конф., 11 листопада 2005 р. : тези доп. - Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2005. - С. 100-101.

10. Криворучко С.И. Перлокутивные интенсификаторы в немецком диалогическом дискурсе / С.И. Криворучко // Когнітивно-прагматичні дослідження мов професійного спілкування : міжнар. наук. конф., 23 вересня 2006 р. : тези доп. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна. - 2006. - С. 80-83.

11. Криворучко С.И. Перлокутивные оптимизаторы как компонент сложного речевого акта / С.И. Криворучко // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація : VI міжнар. наук. конф., 1 лютого 2007 р. : тези доп. - Харків : Константа, 2007. - С. 181-183.

12. Криворучко С.И. Дискурсивные свойства перлокутивных митигаторов / С.И. Криворучко // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація : VII Всеукр. наук. конф., 5 лютого 2008 р. : тези доп. - Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. - С. 163-164.

13. Криворучко С.И. Метакоммуникация как способ коммуникативной оптимизации / С.И. Криворучко // Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація : VIII Всеукр. наук. конф., 5 лютого 2009 р. : тези доп. - Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. - С. 157-159.

14. Криворучко С.И. Речевое воздействие как объект междисциплинарного исследования / С.И. Криворучко // Германістика у ХХІ столітті: когнітивна, соціо- та прагмалінгвістика : наук. конф. германістів., 10 квітня 2010 р. : тези доп. - Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. - С. 38-40.

АНОТАЦІЯ

Криворучко С.І. Лінгвопрагматичні властивості перлокутивних оптимізаторів у сучасному німецькомовному дискурсі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2011.

Дисертацію присвячено вивченню перлокутивних оптимізаторів у сучасному німецькомовному дискурсі - метакомунікативних висловлень, які спрямовані на забезпечення максимально ефективного мовленнєвого впливу на адресата та реалізують метакомунікативний МА контактив, що сприяє здійсненню інших МА.

За об'єктом впливу виокремлено ментальні, волітивні й емотивні перлокутивні оптимізатори. Залежно від мети мовця вони поділяються на перлокутивні інтенсифікатори та перлокутивні мітигатори.

Стратегія перлокутивної інтенсифікації реалізується 11-ма тактиками, які передбачають експлікацію умов успішності МА. Перлокутивна мітигація реалізуються 9-ма тактиками, які виділено на основі турботи мовця про збереження “обличчя” адресата.

Для перлокутивних інтенсифікаторів типовим є використання еліптичних конструкцій та перформативних висловлень, що містять підсилювальні морфеми, прислівники і частки та повтори.

Перлокутивні мітигатори маніфестовані епістемічними та перлокутивними висловленнями, модальними дієсловами, прислівниками та частками, умовним способом дієслова, зміщенням часового плану, інверсією.