Українська термінологія фінансового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Українська термінологія фінансового права

Шпильківська Олена Валеріївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Леута Олександр Іванович, Інститут української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Калько Микола Іванович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики

кандидат філологічних наук, доцент Артикуца Наталія Володимирівна, Національний університет Києво-Могилянська академія, доцент кафедри міжнародного права і спеціальних правових наук

Захист відбудеться 14 червня о 12.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано «11» травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук А.В. Висоцький

1. Загальна характеристика роботи

Одним із найактуальніших питань сучасної лінгвістики є всебічне дослідження терміносистеми української мови, яка є головним інформативним шаром лексики. Українська термінологія останніми десятиліттями привертає до себе пильну увагу лінгвістів, представників різних наук, ініціаторів національного відродження.

На сучасному етапі дослідження термінології у вітчизняній лінгвістиці здійснюється у двох напрямах: теоретичному й практичному. До теоретичних питань термінознавства належить вивчення природи терміна, закономірностей творення термінологічної лексики, її структури, семантики, шляхів поповнення різних терміносистем. Ці питання мають давню історію дослідження і представлені в працях Г. Винокура, О. Реформатського, Д. Лотте, О. Ахманової, М. Баскакова, Т. Канделакі, В. Даниленко, В. Лейчика, О. Суперанської та ін. Серед українських мовознавців теоретичні проблеми термінології розробляли Л. Симоненко, Т. Панько, А. Крижанівська, І. Ковалик, Т. Кияк та ін. Новітні різноаспектні теоретичні дослідження представлені працями Л. Полюги, І. Кочан, Г. Мацюк, Л. Симоненко, О. Тараненка та ін. Результати досліджень лексикологів дають змогу простежити історію розвитку термінологій, природу терміна, його роль і місце у загальній системі української літературної мови, виявити лінгвальні та екстралінгвальні чинники, що впливають на перебіг мовних процесів у галузевих терміносистемах, сприяють упорядкуванню та стандартизації термінів. Практичним напрямом у термінознавстві є створення та вдосконалення галузевих термінологічних словників, що відображають сучасний стан галузевих термінологій, упорядкування терміносистем.

У сучасній україністиці проблеми термінології постійно перебувають у центрі уваги багатьох науковців. Одним з найактуальніших завдань сучасного термінознавства є дослідження макротерміносистем, які об'єднують у собі основні поняттєві шари лексики, як-от: економічної (Т. Панько, О. Покровська), науково-технічної (Т. Михайлова), психологічної (Л. Веклинець), медичної (І. Корнейко, Н. Місник, Т. Лепеха), релігійної (З. Куньч), військової (Т. Михайленко, Л. Мурашко), дипломатичної (Н. Поліщук), законодавчої (С. Толста) та ін. Однією з таких макросистем є правнича термінологія, сформована на базі відповідних суспільних відносин та принципах і правилах їхнього регулювання.

Мова права та її термінологічне оформлення є закономірним наслідком формування правової демократичної держави, розширення і поглиблення правового регулювання її соціальної сфери, політичних, економічних та культурних зв'язків. Саме тому на сучасному етапі бурхливого розвитку усіх сфер державного устрою правничу термінологію досліджують, систематизують і узгоджують із нормативними юридичними вимогами особливо активно.

На потребу нагального впорядкування україномовного поняттєвого апарату юриспруденції та подальшого дослідження питань правничої термінології неодноразово звертали увагу українські мовознавці, законодавці, юристи. Загальну характеристику мові права подано у працях С. Головатого, Ю. Зайцева, І. Усенка, історія її становлення представлена в дослідженнях О. Сербенської, стильові та функціональні особливості визначені С. Кравченко, В. Демченком, М. Леоненком, І. Кочан, А. Токарською та ін., словотвірні й структурні характеристики проаналізовані в роботах Г. Онуфрієнко, Н. Руколянської, І. Гумовської. Загалом теоретичними проблемами юридичної лінгвістики сьогодні займаються Ю. Прадід, Н. Артикуца, О. Юрчук, О. Копиленко, В. Радецька, В. Сімонок, З. Тростюк та ін. У сучасній україністиці проблеми термінології постійно перебувають у центрі уваги науковців, ними займаються Комітет наукової термінології НАНУ, відділ термінології Інституту української мови НАНУ, багато лексикологів.

Розвиток сучасної правової науки вимагає глибокого аналізу проблем становлення й функціонування її галузевих дисциплін. На початку нового століття особливо помітним стало загострення уваги на проблемах фінансового права, усвідомлення його як окремого виду правової діяльності та виокремлення в самостійну юридичну галузь. Це пов'язано зі значними змінами, що відбулися в економіці України останнім часом, з її активним розвитком та прагненням держави до якнайоптимальнішої розбудови демократичного фінансово-правового поля.

Наука фінансового права базована на специфічній поняттєвій системі, об'єктивованій у відповідній правовій галузі. Ця поняттєва система на сьогодні досягла такого розвитку й універсалізації, що перед юристами та мовознавцями цілком закономірно постала необхідність виокремлення специфічної, лише їй властивої структури мовного оформлення - української термінології фінансового права. Саме лінгвістичний аналіз терміноодиниць цієї правової галузі може сприяти її нормалізації, стандартизації та узгодження із відповідними нормативними документами.

Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною потребою суспільства в мовному регулюванні сучасних термінотворчих процесів та цілісного опису системи правничих номінацій як особливої сфери суспільних відносин, складністю та синкретизмом значень багатьох понять права, відсутністю чіткої регламентації їх вживання, необхідністю поглибленого вивчення стилістичного використання правничих термінів з метою подальшої їхньої стандартизації й кодифікації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукової роботи кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за проблемою „Лінгводидактичний опис функціонування української мови”. Тему дослідження затверджено вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол №7 від 31 січня 2008 р.) і схвалено науковою координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол №43 від 3 липня 2008 р.).

Мета роботи - виділити корпус одиниць системи фінансового права, визначити їх як окрему підсистему у правничій номенклатурі, розробити внутрішньосистемну семантичну типологію, з'ясувати основні дериваційні процеси та виявити словотвірні моделі, окреслити шляхи їх трансформації та особливості функціонування на ґрунті сучасної української літературної мови.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) встановити точні однозначні дефініції понять „термін”, „термінологія”, „правничий термін”, „фінансово-правовий термін”, „фінансово-правова термінологія”;

2) визначити терміносистему фінансового права як окрему серед субмови права, кваліфікувати основні поняття цієї тематичної групи;

3) виявити генетичні характеристики термінів фінансового права;

4) проаналізувати структурні особливості виділеної групи лексики;

5) з'ясувати основні типи термінотворення, виділити моделі складних термінів і встановити їхню продуктивність у терміносистемі права.

6) здійснити семантичну типологію правових термінів;

7) проаналізувати лексико-семантичні явища у термінології фінансового права, пов'язані з особливостями їх функціонування.

Об'єктом дослідження є терміносистема фінансового права сучасної української літературної мови, її структура та функціонування.

Предметом дослідження є основні семантичні та дериваційні процеси у формуванні фінансової правничої термінології, семантична типологія і функціональні особливості правничої термінології української мови.

Методи дослідження. Вибір методів аналізу зумовлений специфікою об'єкта та завданнями дослідження. У дисертації використано методи та прийоми, які оптимально представляють процеси формування та функціонування правничої термінології і забезпечують розуміння термінотворення як мовно-мовленнєвого процесу: виділення, інвентаризацію та наукову систематику мовних одиниць права здійснено за допомогою описового методу. Для створення семантичної типології терміносистеми були застосовані методи компонентного аналізу, виявлення моделей складних термінів - дистрибутивна методика, функціональних особливостей - трансформаційний метод та зіставлення словникових дефініцій тлумачних і юридичних словників.

Матеріалом дослідження (картотека складає 1760 словоформ) є терміни української терміносистеми фінансового права, які нормативно вживають у законодавстві. Ці одиниці було вилучено з таких законодавчих документів, як Бюджетний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Закон України „Про банки і банківську діяльність”, Закон України „Про бюджетну систему України”, Закон України „Про джерела фінансування органів державної влади”, Закон України „Про індексацію грошових доходів населення”, Закон України „Про іпотеку”, Закон України „Про фінансовий лізинг” та інші - загалом 123 нормативно-правових акти.

Наукова новизна дисертації зумовлена багатоаспектним комплексним підходом до аналізу термінів фінансового права. У дисертації вперше в українському термінознавстві здійснено аналіз продуктивних ресурсів термінотворчого потенціалу української мови, розкрито семантичні та прагмалінгвістичні його особливості. Дослідження проблеми семантичної інтерпретації та функціонування правничих термінів української мови у фінансовому праві проведено з урахуванням лінгвальних та екстралінгвальних чинників, обґрунтовано внутрішньосистемні зв'зки правничих термінів, а також основні тенденції їх розвитку на сучасному етапі.

У дисертації уточнено семантичний обсяг ряду понять, зокрема таких, як «термін», «правничий термін», «фінансово-правовий термін», «фінансово-правова термінологія».

Теоретичне значення. Здійснене наукове дослідження робить внесок у розвиток загальної теорії термінотворення і термінології, уточнює і доповнює відомості про процеси становлення та функціонування української системи фінансового права. У дисертації концептуально визначено й обґрунтовано ідею про функціонально-поняттєву співвіднесеність термінопонять у сучасному комунікативному просторі.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його матеріали можуть бути використані у лекційних курсах вищих навчальних закладів із сучасної української мови, стилістики, лінгвістичного аналізу тексту та спецкурсах із термінознавства, лексикології, у лексикографічній практиці та теорії і практиці перекладу. Матеріали дослідження знайдуть застосування для методичних напрацювань із проблеми підготовки фахівців правничої сфери.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи було обговорено на засіданнях кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Окремі аспекти досліджуваної проблеми представлено на звітно-наукових конференціях викладачів і аспірантів університету, на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях в Одесі, Києві, Рівному, Кам'янець-Подільському; звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 4 статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, що затверджені ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 233 сторінки, текстова частина Ї 203 сторінки.

2. Основний зміст роботи

фінансовий мова лексика термінологія

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету, основні завдання, визначено об'єкт, предмет, схарактеризовано методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, указано на її зв'язок із науковою проблематикою установи, окреслено джерельну базу, наведено відомості про апробацію результатів виконаної роботи, зазначено кількість публікацій, що відображають її загальну концепцію.

У першому розділі - „Теоретичні засади дослідження українських термінів фінансового права” - розглянуто основні наукові підходи до вивчення правничої термінології, представлено генетичні характеристики термінів фінансового права, визначено й проаналізовано структурно-словотвірні особливості українських термінів фінансового права.

Зі зміною економічної ситуації в Україні, утворенням нової суверенної держави, наданням широких повноважень органам місцевого самоврядування змінюється фінансова система, а разом з нею відбуваються великі зміни у фінансово-правовому регулюванні грошових відносин, що виникають у процесі фінансової діяльності. Фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі фінансової діяльності - безпосередньої мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій, а також контролю за рухом цих ресурсів, їхнім ефективним і цільовим використанням, емісії та обігу грошових знаків. Фінансове законодавство розгалужене, мобільне, для правильного вибору норм, які регулюють у державі грошові відносини , що виникають з фінансової діяльності, необхідно знати специфіку цих відносин і норм, що їх регулюють. Ця специфіка представлена передусім у дефініціях, закріплених у законодавчих документах і нормативно-правових актах. А їхнє правильне тлумачення, розуміння й усвідомлення зумовлене формуванням відповідних мовних одиниць, які закріплюють і зберігають дефінітивні значення для носіїв національної мови на кожному окремому етапі її розвитку. Такі мовні одиниці, які номінують вузькоспеціалізовані поняття, зокрема правові, в мовознавстві кваліфікують термінами. Термін - це слово чи словосполука, що має спеціальне значення, виражає і формує професійне поняття, застосовне в процесі пізнання й відтворення наукових та професійних об'єктів і відношень між ними. Термінові властиві номінативна, дефінітивна, сигніфікативна (знакова), комунікативна та прагматична функції, що засвідчує їхню функціональну подібність до загальновживаної лексики. Проте основними для терміна є передусім номінативна функція та функція відображення змісту поняття, бо кожен термін у певній системі понять на противагу звичайному слову (чи словосполученню) повинен мати обмежений, чітко зафіксований зміст. Серед основних характеристик терміна як унікального розряду спеціальної лексики виділено однозначність, точність, об'єктивність, детермінованість, стилістичну нейтральність та системність. При цьому універсальними властивостями терміна є однозначність та системність: якщо однозначність для терміна є онтологічною, то системність представляє характеристику набуту.

Галузевою системою термінів є термінологія. Правничою термінологією названо шар лексики, яка обслуговує правознавство і пов'язана з юриспруденцією як наукою, фахом і галуззю професійної діяльності. Системність правничої термінології ґрунтується на системі співвідносних юридичних понять. Терміном фінансового права є одиниця спеціальної лексики (слово чи словосполука), що відображає поняття про об'єкти фінансової і правової діяльності як взаємоперехрещуваних і взаємодоповнюваних галузей суспільного життя. Терміносистема фінансового права визначена як сукупність співвіднесених з правовою наукою, взаємопов'язаних та корельованих термінологічних одиниць на позначення понять фінансової діяльності, узгоджених між собою на концептуальному й мовному рівнях. Концептуальною основою української терміносистеми фінансового права є поняттєвий апарат фінансів як суспільних відносин у державі та права як системи цих відносин в Україні.

Сучасну українську термінологію фінансового права формують приблизно 1750 термінів, які представляють різні семантичні категорії і є різнотипними за структурою. За походженням терміни фінансового права складають три генетичні групи, кожна з яких виявляє специфіку активних процесів термінотворення в українській мові: а) власномовні (спільнослов'янські) терміни, утворені на питомому національному ґрунті (16 %): видатки, внесок, гроші, завдаток, збитки, застава, кошти, мито, пільга, ціна, рахунок тощо; б) давні іншомовні запозичення (грецизми й латинізми) (37 %): акція, активи, капітал, опціон, біржа, концесія, вартість тощо; в) нові іншомовні запозичення з французької, італійської, німецької та англійської мов (46 %): валюта, інкасація, сальдо, аваль, дебіт, маржа, інвестиція, вексель, ваучер, кліринг, тендер тощо. Терміни, утворені на питомому національному ґрунті, засвідчують високий потенціал до термінотворення й розширення правової термінологічної системи. Запозичення в термінології зумовлене історичними та соціально-правовими тенденціями розвитку суспільства й прагненням номінативних одиниць якнайточніше відтворити професійний контекст відповідно до вимог позамовної дійсності

Відповідно до кількості складових, які виступають у межах однієї термінологічної одиниці, терміни фінансового права української мови поділяються на два структурних типи: а) однокомпонентні (терміни-слова); б) багатокомпонентні (терміни-словосполучення). Кожному типу властиві специфічні способи творення, реалізовані в певних модельних рядах.

Терміни-слова в українській мові представлені одиничними лексемами. Ці синтетичні утворення неоднорідні за будовою, що й зумовлює їхній поділ на: а) непохідні одиниці (курс, кредит, пеня, емісія тощо); б) деривати (дебітор, доміциляція, послуга, інвестування та ін.); в) композити (брутто-дохід, жирочек, свопціон тощо). Більшість однокомпонентних термінів фінансового права в українській мові утворені морфологічним способом за допомогою внутрішніх ресурсів мови: префіксів, суфіксів і префіксоїдів, - кожен з яких репрезентує певну дериваційну модель. У системі афіксального словотвору найпродуктивнішою є суфіксація: ліцензіар, фідуціар, конвертація, мажоризація, платник, боржник тощо. Суфіксальні словотвірні моделі термінів-іменників поділяються за характером твірних основ, мотивованих іменниками, прикметниками, дієсловами. Визначальною для однокомпонентних фінансово-правових термінів є їхня здатність до функціонування в межах граматичної категорії множинності (pluralia tantum): фінанси, рахунки, розрахунки, гроші, активи тощо.

Багатокомпонентні терміни фінансового права представлені в українській мові словосполуками, що складаються з двох і бльше лексем: вартість - вартість балансова - вартість балансова активів - вартість балансова іноземної валюти. Залежно від кількості компонентів у словосполуках виділено прості й складні багатокомпонентні терміни фінансового права в українській мові. Прості словосполуки складають два повнозначних слова (рідше - два повнозначних слова з прийменником), одне з яких є головним, а інше залежним: розподіл коштів, видатки бюджету, фінансовий лізинг, державні витрати тощо. Відповідно до морфологічного вираження й організації головних і залежних компонентів, виділяються основні структурні моделі простих (двокомпонентних) термінів фінансового права, які за граматичними показниками можуть бути двох типів: об'єктні та атрибутивні: 1) N + (praep) N (облігації підприємств, акцепт векселя); 2) N + А (інвестиція бюджетна, фінансування кондуїтне); 3) A + N (цінні папери, фінансовий рік).

У складних багатокомпонентих термінах залежні слова визначають різні аспекти значення стрижневого слова. Аналіз таких типів термінологічних словосполук свідчить, що чим складніша конструкція наукового терміна, тим меншу він має здатність до семантичної спаяності, тим вища самостійність значень його окремих компонентів.Ці конструкції можуть бути побудовані за моделями 1) N + A + An (боргові цінні папери, девізна валютна політика); 2) N + (N + A + Аn) (фонд державної кредитної установи, страхування економічних ризиків); 3) (N + A + An) + N (середньомісячний сукупний дохід сім'ї, стартова ціна лота); 4) N + N + Nn (безперервність ряду індосаментів, стягнення боргу платника); 5) (N + A) + (N + A) + (N + A)n (чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості, чисті активи інвестиційного фонду).

Для української терміносистеми фінансового права властива відкритість і здатність до постійного розширення, що зумовлено не лише розвитком теорії правової науки, а й прагненням лексичної системи до найадекватнішого вираження спеціалізованих понять, сформованих у свідомості мовців на основі контакту з реаліями позамовної дійсності.

У другому розділі - „Семантична типологія термінів фінансового права сучасної української літературної мови” - представлено опис і аналіз основних тематичних груп термінів фінансового права української мови, визначено типові термінологічні ряди та дериваційний потенціал ключових лексем цих груп.

Концептуальною основою для формування термінології фінансового права є поняттєвий апарат цієї дисципліни. Формування поняттєвого апарату фінансового права представляє складний процес. У його основі лежать численні взаємопов'язані логіко-методологічні процедури: абстрагування, ідеалізація, індуктивне узагальнення, мисленнєве конструювання, гіпотези та ін. Аналіз семантичної типології термінології фінансового права ґрунтується передусім на усвідомленні її системності, тобто внутрішньої узгодженості, зумовленої самою логікою права, адже термінологія будь-якої галузі, і юриспруденції зокрема, - це не просто список термінів, а чітка семіологічна система, тобто вираження певної системи понять, що відображає науковий світогляд.

Правничі терміни утворюють складну органічну систему та вступають між собою у різноманітні семантико-граматичні зв'язки. Між ними можуть існувати відношення узгодження (реєстраційний внесок, валові витрати, мінімальна заробітна плата), субординації (кошторис - кошторис витрат - єдиний кошторис доходів і видатків), а також взаємозалежності (кошти - фонди - фонди коштів). Правильно побудована ієрархія термінів, а також логічна послідовність у формулюванні дефініцій поняття, поетапність уведення вказаних понять і їхніх визначень і є визначальними чинниками їхньої системності й взаємопов'язаності. Системність термінології виявляється у виокремленні базових термінів, що виражають родові поняття, і диференційних термінів, які виражають видові поняття. Базовими термінами є центральні ключові лексеми, тобто терміни, які номінують визначальне поняття галузі (фінансово-правовий інститут, фінансово-правову норму і под.) і дефініція яких є основною стосовно спеціальних фінансово-правових понять. Центральні ключові лексеми називають певну тематичну групу, до якої входять інші ключові лексеми, що перебувають із центральною в ієрархічних відношеннях, а між собою - у відношеннях поняттєвої однорідності. Іншими словами, у межах кожної тематичної групи термінів фінансового права доцільно говорити про гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення одиниць: для гіпонімів як для однорідних одиниць характерна властивість несумісності, вони входять до класу (співвідносного з родовим поняттям і позначеного гіперонімом) як його елементи. Гіперо-гіпонімічні відношення структурують тематичну групу згори донизу.

Ключові лексеми не вичерпують термінологічного набору тематичної групи. Більшість із них виступає основою для творення багатокомпонентних термінів, які розширюють чи деталізують ключове поняття і так само вступають із ним в ієрархічні відношення: Фонди - фонди коштів - централізовані фонди коштів - публічні централізовані фонди коштів - початкові статутні фонди корпоративного інвестиційного фонду тощо. Для позначення одиниць, основою яких виступає та чи інша ключова лексема чи її дериват, у дослідженні введено поняття термінологічний ряд. Терміни, що формують термінологічний ряд, входять до тематичної групи як найнижчі елементи ієрархічної системи. Уведення поняття термінологічного ряду в дослідженні зумовлене також і необхідністю, по-перше, представлення термінологічної системи фінансового права в її парадигматичних зв'язках і, по-друге, задля уникнення хаотичного нагромадження термінів, що виникають внаслідок розширення семантичної структури ключової лексеми за рахунок її дериваційних особливостей і синтагматичного потенціалу. Поняття термінологічного ряду частково базоване на поняттях «морфо-семантичного поля» П. Гіро, для якого властива наявність спільного афікса чи основи (фінанси - публічні фінанси - централізовані публічні фінанси).

У системі термінів фінансового права української мови виокремлено 8 тематичних груп, сформованих навколо базових фінансово-правових понять. Кількість термінів, які формують тематичну групу, залежить від кількості ключових лексем та їхньої здатності утворювати термінологічні ряди.

1. Тематичну групу «фінанси» формують 9 ключових лексем, об'єднаних навколо поняття про систему економічних відносин, пов'язаних із планомірним утворенням і розподілом фондів коштів, необхідних для функціонування держави та інших утворень, визнаних державою необхідними: капітал, бюджет, активи, фонди, кошти тощо.

2. Тематична група «гроші» сформована на основі 17 ключових лексем, тематично об'єднаних навколо поняття про матеріальну основу існування і функціонування фінансів: валюта, цінні папери, акції, банкнота тощо.

3. Тематичну групу «прибутки» складають 18 ключових лексем, що об'єктивують поняття про реалії фінансово-правового інституту прибутків (доходів) держави та органів місцевого самоврядування: платіж, податок, мито, кредит, надходження тощо.

4. Тематична група «видатки» в основі базована на понятті про прямі витрати коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для забезпечення функціонування держави. У цій групі активно функціонує 30 ключових лексем: борг, збитки, витрати, асигнування, субсидія тощо.

5. Тематична група «ринок» сформована на основі 63 ключових лексем, об'єднаних навколо поняття про місце реалізації фінансових відносин держави, пов'язаних з купівлею, продажем або випуском та обігом фінансових активів: біржа, торгівля, аукціон, клієнт, спред тощо.

6. Тематичну групу «розрахунки» формують 86 ключових лексем, які об'єктивують у системі досліджуваної термінології поняття, пов'язане з процесуальною реалізацією фінансово-правових відносин: вексель, облігації, чек, акцепт, лізинг, трансферт, індосо тощо.

7. Тематичну групу «банк» складають 16 ключових лексем, об'єднаних навколо поняття про фінансове посередництво: депозит, інвестиція, депонент, ставка, відсоток, реверс, форфейтинг тощо.

8. Тематична група «аудит» організована 41 ключовою лексемою, які в термінології фінансового права об'єктивують поняття фінансового контролю: облік, індекс, коефіцієнт, базис, ліцензія, баланс тощо.

У третьому розділі - “Функціонально-стилістичні особливості української термінології фінансового права” - проаналізовано особливості вияву таких системних явищ між термінами фінансового права, як полісемія, синонімія, антонімія, омонімія, паронімія, а також визначено специфіку функціонування фінансово-правового терміна у нормативних документах.

У фінансовому праві України існує ряд проблем у визначенні понять, що потребують окремого розгляду, як-от: відсутність визначень певних фінансово-правових понять, неточність деяких тлумачень, а також різні варіанти визначень одного і того самого поняття. Усе це є передумовою для існування таких системних явищ і відношень між термінами, як полісемія, синонімія, омонімія і ін., які часто ускладнюють процес формування і тлумачення термінологічного оформлення нормативних документів і подекуди виявляють слабкі місця юридичної практики у галузі фінансового права.

Полісемія у фінансово-правовій термінології представлена функціонуванням терміна в кількох різних значеннях, обов'язково пов'язаних між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку. Передумовою розвитку багатозначності у фінансовому праві є рухомість структури лексичної одиниці (терміна), через яку знак набуває нового змісту на основі подібності чи суміжності репрезентованого нею поняття з іншими. Випадки закріплення різних визначень одного і того самого поняття за одним і тим самим терміном у фінансовому праві є як наслідком, так і передумовою різночитань нормативних документів, причому в окремих випадках наявність кількох визначень одного і того самого терміна є наслідком процесу усвідомлення поняття, що в результаті призводить до його конкретизації в наступних законах. Поширеною є також і ситуація, за якої чергова редакція дефініції не є її конкретизацією, а навпаки, несе в собі певні протиріччя, виявлені, як правило, в процесі правозастосування. Пор.: основоположною категорією бюджетного права є бюджет, характерні риси якого містить визначення відповідного терміна. У науковій літературі бюджет розглядається як економічна, фінансова і правова категорія. Це знайшло своє відображення і в науці фінансового права, де бюджет визначений як триєдина категорія. Законодавче визначення терміна бюджет представлене в Бюджетному кодексі України, де бюджетом є «план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, виконуваних органами державної влади, органами влади АР Крим і органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду» (Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року). Законодавче визначення бюджету розкриває передусім його економічну і фінансову сутність, враховуючи вказівку на фінансовий план. Інші визначення стають при цьому лише конкретизацією загального визначення поняття «бюджет». Єдиного тлумачення терміна бюджет у науці фінансового права не існує. У юридичній літературі увагу зосереджено на розгляді бюджету в матеріальному (як документ, що поєднує видатки і прибутки держави), юридичному (як закон чи рішення місцевих рад), адміністративному (як попередній план видатків і прибутків), бухгалтерському (як зведена таблиця сукупності видатків і прибутків), політичному (як дозвіл парламента на формування і використання державних фінансів), економічному й соціальному (як інструмент впливу держави на економічне й соціальне життя держави) аспектах. Як правова категорія бюджет є, з одного боку, актом про бюджет, тобто актом, у якому держава і муніципальні утворення виражають свою волю на відчуження бюджетних ресурсів, які надходять сюди відповідно до цього акту у фінансовому році. А з іншого боку, акт про бюджет ухвалюється за особливою процедурою представницьким органом державної влади чи органом місцевого самоврядування тощо. Отже, полісемія, що її традиційно вважають хибою будь-якої термінології, є суттєвим недоліком фінансово-правової системи термінів.

Одним з найпоширеніших порушень поняттєвої системності фінансово-правової термінології є вживанння синонімів при позначенні одних і тих самих правових понять. У явищі синонімії термінів актуалізоване передусім питання симетричності / асиметричності терміна і позначуваного ним правового поняття. Терміни відрізняються відтінками значень за стилістичним чи експресивним забарвленням, а сам факт уживання синонімічних термінів може створити помилкове враження про те, що вони репрезентують різний правовий акт. Водночас уникнення синонімії у правничій термінології теж видається неможливим, бо це семантичне явище властиве лексичній мовній системі загалом, є її невід'ємною властивістю. Синонімію у правовій термінології (і фінансово-правовій термінології зокрема) зумовлено як лінгвальними, так і екстралінгвальними чинниками: 1) неуніфікованістю самої системи термінології; 2) розвитком суміжних наук, що супроводжується появою нових понять; 3) наявністю застарілих назв, які функціонують паралельно з новими; 4) відродження вдалих термінів, які з певних причин не використовувалися протягом певного часу; 5) паралельним уживанням запозиченого й автохтонного термінів; 6) необхідністю мовної економії, що породжує синонімію різних структурних рівнів; 7) номінацією того самого поняття різними науковими школами чи вченими; 8) необхідністю номінації за кількома номінативними типами. У термінології фінансового права синонімічні відношення виникають передусім між термінами однієї тематичної групи, бо їм властива здатність до вираження одного узагальненого значення й номінації єдиного родового поняття: капітал - майно - ресурси - фонд, аманко - дефіцит - заборгованість -недостача та ін.

У термінології фінансового права виділено такі види синонімічних відношень між одиницями, які її формують: 1) відношення синонімічної семантичної тотожності, представлені термінами, що мають повний збіг за значенням і вживанням: лізинг - оренда, ліквідність - платоспроможніть тощо; 2) відношення семантичної близькості (відносні синоніми), семантична подібність яких не поширюється на всі значення: активи - кошти -майно, бонус - винагорода - премія, дивіденди - прибутки та ін. Уніфікація термінологічних систем вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю.

Причини виникнення синонімії в у фінансово-правовій термінології можна пояснити також паралельним використанням власне українських та іншомовних термінів, добором одночасно кількох відповідників до запозиченого з іншої мови терміна, збереженням застарілих назв фінансових реалій тощо. Залежно від системних характеристик у термінології фінансового права виділено: 1) лексичні терміни-синоніми - терміни-слова, співвідносні за значенням: акцепт - гарантія - дозвіл, авуари - активи, процент - відсоток, ціна - вартість тощо; 2) синтаксичні терміни-синоніми: відкликання акцій - викуп акцій, страхові кошти - акумульовані страхові внески та ін. Згідно зі структурними показниками, доцільно говорити про: 1) синонімічні відношення між словом і словом: кредит - позика, курс - ціна, податок - збір - мито тощо; 2) синонімічні відношення між словом і словосполукою: амортизація - розподіл вартості, ануїтет - пенсійні виплати, інкасація - передача цінностей, надодження - доходи бюджету тощо; 3) синонімічні відношення між словосполукою і словосполукою: макрофінансові показники - узагальнені показники фінансових відносин, митна вартість - нарахування мита на товари тощо.

Антонімія є особливою характеристикою лексичного значення слова, що полягає у відображенні протилежних характеристик предметів і явищ об'єктивного світу. Як семасіологічна категорія, антонімія невід'ємна від термінологічних систем, що номінативно систематизують правові поняття - складну й багатопланову мережу протиставлень, суттєво впорядковуючи їхню термінологічну галузь. Терміни-антоніми фінансового права розмежовано за характером протиставленості членів опозиції, їхньої градуальності / неградуальності на: а) контрадикторні; б) комплементарні; в) контрарні; г) конверсійні.

Контрадикторні терміни-антоніми фінансового права представлені парами, члени яких взаємовиключають один одного: централізовані фонди коштів - децентралізовані фонди коштів. Контрадикторні терміни в основному представлені парами однокореневих слів, одне з яких містить заперечний словотвірний префікс, що має значення відсутності чи позбавленості певної ознаки: матеріальні активи - нематеріальні активи; документарна форма цінного паперу бездокументарна форма цінного паперу; готівкові рахунки - безготівкові рахунки тощо. Контрадикторні терміни-антоніми фінансового права можуть бути виражені й різнокореневими словами з полярним значенням, наприклад: контанго - беквордація. До цього типу термінів-антонімів належать також певні вислови, кліше, латинські термінологічні сполучення: а-дато - аб ініціо. Комплементарні терміни-антоніми вирізняються тим, що кожен член опозиції характеризується позитивним змістом і не містить заперечних ознак. Комплементарні антоніми не заперечують один одного, а співвідносяться на основі контрасту виражених ними ознак. Вони доповнюють один одного до вираження меж вияву тієї чи іншої ознаки: фонди коштів - бюджетні фонди коштів, позабюджетні фонди коштів; асигнування - державні асигнування, муніципальні асигнування тощо. Контрарні терміни-антоніми передбачають певну тотожність, спільний елемент, на якому базована їхня функціональна тотожність. Характерна особливість контрарного типу антонімів - градуальність - дозволяє розширити антонімічну пару до ряду термінів, елементи якого розрізняються за ступенем вияву тієї чи іншої ознаки: дотація - видатки - субвенція; позика - кредит - виплата тощо. Конверсійна антонімія полягає у реалізації зворотних, парних дій, виконання яких неможливе відокремлено. Це так звані дії з позицій двох суб'єктів, учасників фінансово-правової діяльності: векселедержатель - векселедавець, продаж - купівля, лізингодавець - лізингоодержувач тощо.

Омонімія як лексико-семантичне явище активізується за умов використання термінів, що представляють поняття різних галузей знань. Відповідно до способу функціонування, виділено такі основні типи термінів-омонімів фінансового права: а) міжгалузеві терміни-омоніми фінансового права; б) внутрішньогалузеві терміни-омоніми фінансового права. Міжгалузеві терміни-омоніми - це терміни з такими значеннями, які були переосмислені і ввійшли у фінансово-правову терміносистему з іншої науки, наприклад: базис (матем.) - лінійно незалежна система векторів, у якій кожен вектор можна подати у вигляді лінійної комбінації - базис (фін.-прав.) - сукупність виробничих відносин, що становлять економічну структуру суспільства; конверсія (хім.) - процес переробки газів з метою зміни складу вихідної газової суміші - конверсія (фін. прав.) - скорочення загальної величини заборгованості за допомогою зміни умов надання кредиту. Для внутрішньогалузевої омонімії термінів фінансового права характерне використання однієї форми слова в різних значеннях у межах одного нормативного документа чи загалом юридичного тексту. Наприклад, для позначення двох різних понять у межах фінансово-правової термінологічної системи активно вживаним є слово концесія, що виражає уявлення про а) договір про передачу належних державі чи місцевим органам влади джерел природних багатств, підприємств, інших господарських об'єктів в експлуатацію на тимчасовий термін іноземним фірмам чи приватним особам і б) винагороду, одержану банком за організацію продажу знову випущених цінних паперів.

Основну групу термінів-паронімів фінансового права становлять слова, семантично пов'язані між собою, частково збігаються за морфемним складом або близькі за походженням. Паронімічними відношеннями зазвичай може бути поєднана пара термінів (акцепт - акцептант, ліцензіар - ліцензіат), значно рідше - три або більше терміни (видатки - виплати - витрати). За характером семантичних зв'язків терміни-пароніми фінансового права поділено на: а) синонімічні терміни-пароніми фінансового права (банківський - банковий, валютний - валютований, компенсаційний - компенсований, депозитний, депозитарний); б) антонімічні терміни-пароніми фінансового права (ліцензіар - ліцензіат, жирант - жират). У формальному аспекті терміни-пароніми фінансового права можуть різнитися між собою: а) окремими голосними чи приголосними у складі кореня (дебіт - дебет, актуальний - актуарний, лізинг - лістинг); б) самим коренем (виплати - витрати - видатки, депозит - депонент, інкасація - індосація, лізинг - лістинг, дотація - доміциляція); в) префіксом (рахунки - розрахунки); в) суфіксом (банківський - банковий, валютний - валютований, депозитний - депозитарний, капітальний - капіталізований, компенсаційний - компенсований, цінний - ціновий, платіжний - платний, ліцензіар - ліцензіат); г) наявністю чи відсутністю афікса (акцепт - акцептант, емісія - емітент, жират - жирант).

У функціонально-стилістичному аспекті термінологія фінансового права має низку недоліків, відповідальність за які несуть сьогодні як юристи, так і мовознавці. З-поміж основних функціональних недоліків фінансово-правової термінології - використання випадкових термінів, визначення яких, якщо вони спеціально не витлумачені в нормативних актах чи загалом юридичній літературі, часто потрібно відшукувати в різних законодавчих докуменах, енциклопедичних чи тлумачних загальномовних словниках, а це є помилковим шляхом, бо тлумачні словники рідко фіксують саме необхідне термінологічне значення слова, а енциклопедичні зазвичай містять визначення, відмінні від нормативного у фінансово-правовій галузі. Змістова інтерпретація фінансово-правового терміна, представлена у вигляді набору диференційних семантичних ознак, зіставляється з розумінням цього слова-терміна щоденною мовною свідомістю пересічного носія мови, що, очевидно, не збігається з нормативною інтерпретацією. Дослідження засвідчило, що в змісті багатьох фінансово-правових термінів, які претендують на чіткість та однозначність, приховані зони невизначеності та неточності. У той час і слова загальновживаної мови у ряді випадків могли б отримати у тлумачних словниках більш чітке визначення, адже в умовах підвищеного практичного інтересу до правової науки загалом необхідно, щоб нормативні акти були зрозумілі не тільки професіоналам, але і тим, на кого поширюється їхня дія. Ступінь розробленості правничої термінології свідчить про рівень юридичної культури в країні, про відношення до законності. Чим більше розроблена юридична система, ширше розвивається наука про право, більше проявляється турбота про вдосконалення законодавства та укріплення законності, тим більше відпрацьована правнича термінологія, тим вона досконаліша й точніша, тим більше уваги приділено її розвитку, функціонуванню й збагаченню.

Висновки

У висновках узагальнено результати здійсненого дослідження.

Українське фінансове право представлене сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі фінансової діяльності - безпосередньої мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій, а також контролю за рухом цих ресурсів, їхнім ефективним і цільовим використанням, емісії та обігу грошових знаків.

Фінансове законодавство розгалужене, мобільне, тому для правильного вибору норм, які регулюють у державі грошові відносини, що виникають з фінансової діяльності, необхідно знати і правильно потлумачувати специфіку цих відносин і норм, що їх регулюють. Ця специфіка представлена передусім у дефініціях, закріплених у законодавчих документах і нормативно-правових актах, а їхнє правильне тлумачення, розуміння й усвідомлення зумовлене формуванням відповідних мовних одиниць - термінів, які закріплюють і зберігають дефінітивні значення для носіїв національної мови на кожному окремому етапі її розвитку.

Термін - це слово чи словосполука, що має спеціальне значення, виражає і формує професійне поняття, застосовне в процесі пізнання й відтворення наукових та професійних об'єктів і відношень між ними. Термінові властиві номінативна, дефінітивна, сигніфікативна (знакова), комунікативна та прагматична функції, що засвідчує його функціональну подібність до загальновживаної лексики. Проте основними для терміна є передусім номінативна функція та функція відображення змісту поняття, бо кожен термін у певній системі понять на противагу звичайному слову (чи словосполученню) повинен мати обмежений, чітко зафіксований зміст.

Серед основних характеристик терміна як унікального розряду спеціальної лексики в дослідженні виділено однозначність, точність, об'єктивність, детермінованість, стилістичну нейтральність та системність. При цьому універсальними властивостями терміна є однозначність та системність: якщо однозначність для терміна є онтологічною, то системність представляє набуту характеристику.

Галузева система термінів була визначена як термінологія. Правничою термінологією є шар лексики, яка обслуговує правознавство і пов'язана з юриспруденцією як наукою, фахом і галуззю професійної діяльності. Системність правничої термінології ґрунтується на системі співвідносних юридичних понять. Терміном фінансового права є одиниця спеціальної лексики (слово чи словосполука), що відображає поняття про об'єкти фінансової і правової діяльності як взаємоперехрещуваних і взаємодоповнюваних галузей суспільного життя. Терміносистемою фінансового права є сукупність співвіднесених з правовою наукою, взаємопов'язаних та корельованих термінологічних одиниць на позначення понять фінансової діяльності, узгоджених між собою на концептуальному й мовному рівнях. Концептуальною основою української терміносистеми фінансового права є поняттєвий апарат фінансів як суспільних відносин у державі та права як системи цих відносин в Україні.

Сучасну українську термінологію фінансового права формують приблизно 1750 термінів, які представляють різні семантичні категорії і є різнотипними за змістом, бо здатні формулювати поняття про фінансову діяльність, фінансові операції, фінансові утворення та фінансові явища. Ці одиниці мають амбівалентний характер: з екстралінгвального погляду, такі терміни, будучи юридичним засобом відображення явищ, процесів і потреб фінансової діяльності держави, включені до правового механізму регулювання фінансових відносин; з лінгвістичного погляду, фінансово-правові терміни є систематизованою складовою загального термінологічного фонду національної мови з відповідною когнітивною основою. Денотатами цих номенів в українській мові є фінансово-правові поняття, зафіксовані у нормативно-правових документах.

За походженням терміни фінансового права складають три генетично різні групи, кожна з яких виявляє специфіку активних процесів термінотворення в українській мові: а) власномовні (спільнослов'янські) терміни; б) давні іншомовні запозичення (грецизми й латинізми); в) нові іншомовні запозичення (з французької, італійської, німецької та англійської мов). Терміни, утворені на питомому національному ґрунті, сягають корінням індоєвропейської або спільнослов'янської доби й засвідчують високий потенціал до термінотворення й розширення правової термінологічної системи. Основними процесами творення таких одиниць є неосемантизація та неологізація.

Запозичення в термінології зумовлене історичними та соціально-правовими тенденціями розвитку суспільства й прагненням номінативних одиниць якнайточніше відтворити професійний контекст відповідно до вимог позамовної дійсності. У термінології фінансового права української мови виразно виявлений вплив класичних мов - грецької та латини. Греко-латинські запозичення є стандартними, бо представляють міжнародний термінологічний фонд - інтернаціоналізми. Серед нових іншомовних запозичень у термінології фінансового права функціонують запозичення з італійської, французької, німецької та англійської мов. Переважають у межах цієї генетичної групи англіцизми, тенденція до поповнення яких постійно зростає.

За структурою терміни фінансового права поділяються на однокомпонентні (терміни-слова) та багатокомпонентні (терміни-словосполучення). Терміни-слова представлені одиничними лексемами, неоднорідними за будовою, що зумовило їхній поділ на непохідні одиниці, деривати й композити. Більшість однокомпонентних термінів фінансового права в українській мові утворені морфологічним способом за допомогою внутрішніх ресурсів мови: префіксів, суфіксів і префіксоїдів, - кожен з яких репрезентує певну дериваційну модель. У системі афіксального словотвору найпродуктивнішою є суфіксація. Визначальною для однокомпонентних фінансово-правових термінів є їхня здатність до функціонування в межах граматичної категорії множинності.

Залежно від кількості компонентів у словосполуках в українській мові виділено прості й складні багатокомпонентні терміни фінансового права. До простих належать двокомпонентні терміни, які розкривають те чи інше поняття фінансово-правової діяльності, до складних - терміни з трьома і більше компонентами, які уточнюють чи розширюють поняття, експліковані простими термінологічними одиницями.

У терміносистемі фінансового права переважають терміни, утворені аналітичним поєднанням двох лексем. Прості словосполуки складають, як правило, два повнозначних слова, поєднані за моделями N + (praep) N, N + А, A + N. У складних багатокомпонентих термінах залежні слова визначають різні аспекти значення стрижневого слова. Ці конструкції можуть бути побудовані за моделями N + A + An, N + (N + A + Аn), (N + A + An) + N, N + N + Nn, (N + A) + (N + A) + (N + A)n.

Для української терміносистеми фінансового права властива відкритість і здатність до постійного розширення, що зумовлено не лише розвитком теорії правової науки, а й прагненням лексичної системи до найадекватнішого вираження спеціалізованих понять, сформованих у мовній свідомості на основі контакту з реаліями позамовної дійсності. Системність термінології виявляється у виокремленні базових термінів, що виражають родові поняття, і диференційних термінів, які виражають видові поняття. Базовими термінами є центральні ключові лексеми - терміни, які номінують визначальне поняття галузі (фінансово-правовий інститут, фінансово-правову норму і под.) і дефініція яких є основною стосовно спеціальних фінансово-правових понять. Центральні ключові лексеми називають певну тематичну групу, до якої входять інші ключові лексеми, що перебувають із центральною в ієрархічних відношеннях, а між собою - у відношеннях поняттєвої однорідності. Це засвідчує існування гіперо-гіпонімічних (родо-видових) відношень одиниць у межах кожної тематичної групи термінів фінансового права. Більшість із ключових лексем виступає основою для творення багатокомпонентних термінів, які розширюють чи деталізують ключове поняття і так само вступають із ним в ієрархічні відношення. Для позначення одиниць, основою яких виступає та чи інша ключова лексема чи її дериват, у дослідженні введено поняття термінологічний ряд. Терміни, що формують термінологічний ряд, входять до тематичної групи як найнижчі елементи ієрархічної системи.