Структурно-семантична та модальна характеристика вставлених конструкцій в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УДК 811.161.2?367

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Структурно-семантична та модальна характеристика вставлених конструкцій в українській мові

10.02.01 - українська мова

Семотюк Оксана Володимирівна

Івано-Франківськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник _кандидат філологічних наук, доцент Тишківська Надія Яківна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович, Національний авіаційний університет, професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Шабат-Савка Світлана Тарасівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри сучасної української мови.

Захист відбудеться 18 жовтня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий 16 вересня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент М.П. Лесюк

Загальна характеристика роботи

Здобуток сучасної лінгвістики полягає в тому, що синтаксичні явища вивчаються і класифікуються не тільки на формально-синтаксичному рівні, але й у семантико-синтаксичному та комунікативному аспектах. Комплексний аналіз синтаксичної природи речення як багатоаспектної одиниці дозволяє по-новому поглянути на сутність багатьох мовних явищ, зокрема і речень, ускладнених вставленими конструкціями. Структурно-семантичне дослідження вставлених компонентів з урахуванням їх модальних значень дає можливість висвітлити приховані особливості цих синтаксичних одиниць і, відповідно, створити цілісну модель їх функціонування у висловленні, що досі не було предметом окремого дослідження в українському мовознавстві.

У лінгвістиці перші згадки про вставлені конструкції знаходимо у працях О. Огоновського, О.Х. Востокова, О.О. Шахматова; більш ґрунтовний аналіз та остаточне виділення цих одиниць в окрему, відмінну від вставних, синтаксичну групу представлено у дослідженнях таких учених, як І.А. Бабакова, В.В. Виноградов, Є.М. Галкіна-Федорук, О.М. Гвоздєв, М.О. Карпенко, А.Б. Шапіро, І.І. Щеболєва та ін. Г.Н. Акимова, О.І. Анікін, Н.Д. Арутюнова, В.А. Бєлошапкова, Н.С. Валгіна, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, Л.Н. Зубриліна, Є.В. Кривошеєва, А.Ф. Прияткіна, В.Д. Тихомиров, В.Д. Шинкарук акцентують увагу на вивченні семантичних та комунікативних особливостей вставлених компонентів.

Однак наявні здобутки і напрацювання стосовно вставлень у сфері синтаксису не можна вважати усталеними та незаперечними. Зокрема, структурна різноманітність вставлених одиниць, багатство смислових відтінків, відсутність єдиного погляду на вставлені конструкції як такі, що мають додатковий, необов'язковий, малосуттєвий характер, різні думки щодо категорії модальності, яку вони репрезентують, стали причиною невизначеності їх лінгвального статусу, відсутності однозначності у функціонально-семантичній класифікації цих одиниць. Тому виникає потреба в перегляді та уточненні синтаксичної природи висловлень із вставленнями в окресленому напрямку. Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасної синтаксичної науки на вивчення нових та вдосконалення існуючих характеристик у структурно-семантичній та прагматичній інтерпретації висловлень зі вставленими компонентами.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає профілеві наукових планів кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника («Закономірності історичного розвитку і функціонування української мови»), пов'язана із загальнотеоретичними дослідженнями проблем функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності». Тему кандидатської дисертації затверджено на засіданні наукової координаційної ради «Українська мова» Інституту української мови НАН України 18 жовтня 2005 р., протокол №28.

Об'єктом дослідження стали речення з текстів художнього стилю різних жанрів, у яких є вставлені конструкції.

Предметом аналізу є вставлені компоненти як виразники об'єктивно-суб'єктивного плану в структурі висловлень.

Мета наукової роботи - з'ясувати структурну різноманітність вставлених компонентів та їх роль у семантичній організації висловлень з урахуванням об'єктивно-суб'єктивної модальності.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

1) систематизувати відомі дослідження про вставлені елементи, виділивши основні аспекти та підходи до проблеми їх кваліфікації;

2) з'ясувати спільні та відмінні риси вставлених і вставних компонентів, а також механізми їх включення в структуру речення;

3) виявити та описати типи вставлених конструкцій за принципом граматичного зв'язку з основним реченням;

4) визначити структурні різновиди вставлених одиниць;

5) проаналізувати засоби зв'язку вставлень з основним реченням;

6) дослідити комунікативно-прагматичну реалізацію об'єктивної модальності у вставлених конструкціях;

7) з'ясувати особливості комунікативно-прагматичної реалізації суб'єктивної модальності у вставленнях.

Матеріалом для дослідження послужили речення зі вставленими компонентами, дібрані методом суцільного відбору із текстів різних жанрів української літератури ХІХ та ХХ століть (Ю. Андруховича, І. Багряного, В. Барки, С. Васильченка, В. Винниченка, О. Вишні, І. Вільде, М. Вовчка, Л. Глібова, О. Гончара, О. Довженка, О. Забужко, П. Загребельного, О. Кобилянської, Л. Костенко, Г. Косинки, І. Котляревського, Б. Лепкого, А. Малишка, О. Пчілки, М. Рильського, В. Стуса, П. Тичини, Г. Тютюнника, Лесі Українки, Ю. Федьковича, І. Франка, М. Хвильового, Т. Шевченка та багатьох інших). Створена картотека налічує 2700 конструкцій.

Методи дослідження. В основу наукового аналізу покладено положення про зв'язок мови і мислення, мови і мовлення, взаємодію суб'єктивного й об'єктивного в мові, співвідношення плану змісту і плану вираження мовних одиниць. Характер дисертаційної роботи зумовив використання таких методів: описового (для аналізу формальних і семантичних характеристик вставлених компонентів у реченні), порівняльного (для диференціації вставлених і вставних конструкцій) та функціонального (для виявлення функціонального навантаження вставлень у висловленні). Їх комплексне застосування сприяє повному та різнобічному висвітленню аналізованого явища.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському мовознавстві здійснено системний, комплексний аналіз речень зі вставленими конструкціями з урахуванням їх структурних, семантичних та комунікативних особливостей. На основі значного фактичного матеріалу уточнено структурно-семантичну організацію вставлень; з'ясовано їх роль у процесі реалізації об'єктивної та суб'єктивної модальності; розроблено класифікацію метакомунікативних функцій у зв'язку з їх взаємодією з конкретним контекстом.

Теоретичне значення дисертації полягає в поглибленні знань про речення як комплексну синтаксичну одиницю, про місце вставлених компонентів як засобів реалізації об'єктивної та суб'єктивної модальності у комунікативній системі мови; у виокремленні вставлень в особливий тип семантико-синтаксичних структур, яким притаманні своєрідні функціональні властивості.

Практична цінність роботи визначається безпосереднім зв'язком її результатів з практикою викладання української мови у вищих навчальних закладах. Матеріали, теоретичні положення, висновки дисертації можуть бути використані при розробці відповідних лекційних та спеціальних курсів із проблем лінгвістичної прагматики, комунікативного синтаксису, при написанні підручників, навчальних посібників з української мови, у науково-пошуковій роботі студентів, магістрів, аспірантів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення і практичні результати роботи були викладені на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми типології граматичних одиниць» (Рівне, 2005), ІХ Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2006), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми синтаксису» (Чернівці, 2006), Міжнародній науковій конференції «Масова література: від давнини до сучасності» (Бердянськ, 2006), Всеукраїнській науковій конференції «Іван Ковалик і сучасне мовознавство» (Івано-Франківськ, 2007), Х Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2009), на звітних наукових конференціях викладачів, докторантів, аспірантів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2005-2008).

Публікації. Проблематику дисертації висвітлено у 7 публікаціях, 6 із яких надруковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 271 позицію, і списку джерел (72 позиції). Обсяг дисертації - 230 сторінок, з них основного тексту - 198 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, матеріал і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, зв'язок із науковими програмами і планами, подано відомості про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження вставлених конструкцій» висвітлено теоретичні положення, які є підґрунтям для вивчення вставлених конструкцій з погляду їх структури, семантики та модальності. Представлено історію та сучасний стан вивчення такого синтаксичного явища, як вставлення (1.1.); розглянуто проблему розмежування вставних і вставлених одиниць (1.2.); за принципом синтаксичної зв'язаності / незв'язаності виокремлено два типи вставлених конструкцій: неконструктивний і конструктивний (1.3.).

У центрі уваги дослідників вставлених конструкцій були такі ключові моменти:

1) причини виникнення вставлених конструкцій;

2) проблема розмежування вставних і вставлених одиниць;

3) формально-граматичний підхід до вивчення вставлень, що зумовив аналіз їх структурних особливостей, інтонаційного та пунктуаційного оформлення;

4) комунікативно-семантичний аспект вивчення вставлень, який передбачає спроби класифікації смислових значень вставлених конструкцій, аналіз їх комунікативно-прагматичних функцій.

Вставлені конструкції з'явилися спочатку в усному мовленні. Причиною виникнення вставлень була потреба вираження незапланованої, додаткової до основного висловлення інформації. Згодом їх використання поширюється в усіх функціональних різновидах писемного мовлення.

Спершу не проводили чіткої межі між вставними і вставленими одиницями, вважаючи їх структурами одного парадигматичного типу з однаковими функціями. Вставні і вставлені компоненти - це, однак, різні синтаксичні одиниці, оскільки їм властиві різні ознаки. Основною причиною їх диференціації є модальність: вставні - найпоширеніший засіб вираження суб'єктивної модальності, вставлені репрезентують насамперед об'єктивну модальність, хоча, як і вставні, іноді виконують модально-оцінну функцію.

Суперечливі думки щодо виокремлення вставлень в самостійну синтаксичну одиницю були зумовлені дослідженням їх з точки зору формально-граматичного синтаксису, де лінгвісти (автори академічної “Граматики російської мови”, О.І. Анікін, І.А. Бабакова, О.М. Гвоздєв, М.О. Карпенко, О.Г. Руднєв, А.Б. Шапіро, І.І. Щеболєва та ін.) основний акцент робили на структурних та інтонаційно-пунктуаційних особливостях.

З точки зору комунікативно-семантичного підходу до вивчення вставлених конструкцій дослідники (Г.Н. Акимова, Н.С. Валгіна, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, Ю.М. Златопольський, М.Ф. Кобилянська, Б.М. Кулик, Н.П. Плющ, А.Ф. Прияткіна, В.Д. Тихомиров, В.Д. Шинкарук та інші) спростовують традиційний погляд на їх смислове навантаження як незначне та несуттєве і виділяють вставлення в окрему синтаксичну одиницю, яка репрезентує насамперед об'єктивну модальність.

Залежно від граматичного зв'язку з основним реченням вставлені конструкції поділяють на два структурні типи: 1) неконструктивні (зв'язані); 2) конструктивні (незв'язані). До першого типу відносять вставлені конструкції, які синтаксично пов'язані з основним реченням, включені в позиційну і синтагматичну структуру речення, оформлені як члени речення або частини складного речення, співвідносні з основним висловленням. До другого типу належать синтаксично самостійні вставлення, які синтаксично не пов'язані з основним реченням і не входять в синтаксичну і позиційну структуру висловлення. речення прагматичний модальність

Прикладами першого структурного типу є квазівставлення - структурні одиниці, пересунуті в зону додаткової інформації в результаті комунікативного перекроювання конструктивного складу висловлення, а прикладами другого типу - власне вставлення, які синтаксично ізольовані від основного висловлення, не співвідносні з ним і включені в синтаксичний шов засобами міжфразового зв'язку.

Коректніше говорити не про опозицію пов'язаності - непов'язаності вставлених конструкцій з основним реченням, а про ступінь цього зв'язку, оскільки, з погляду синтаксичної семантики, такі конструкції пов'язуються із базисом факультативним зв'язком, який відображає співвіднесення фонової інформації з факультативною, що зумовлено певними комунікативними завданнями. В одних випадках такий зв'язок відображений у формальних показниках, а в інших - його не існує. Вставлені структури, виражені словами, словосполученнями, частинами складнопідрядного речення, виявляють сильніший (схожий на підрядний) зв'язок із основним реченням. Проте факультативне значення та відокремлена позиція вставлень спростовують значення його підрядності. Вставлені конструкції у формі речення, групи речень чи тексту меншою мірою пов'язані з базисом і відзначаються семантико-синтаксичною автономністю.

На основі аналізу диференційних ознак вставлень зроблено висновок, що вставлена конструкція - це факультативна синтаксична одиниця (член речення, словосполучення, речення, текст), яка вводиться в основне повідомлення у процесі мовленнєвої діяльності з метою передачі різного роду додаткових, побіжних зауважень, уточнень чи пояснень до змісту основного речення чи окремих його членів, має специфічне інтонаційне (прискорений темп мови, нижчий тон, значні паузи), а відповідно, й пунктуаційне (найчастіше - дужки) оформлення.

У другому розділі «Структурний аналіз вставлених компонентів» розглянуто різновиди вставлених компонентів (2.1.): вставлені слова і словосполучення (2.1.1.); вставлені речення, поєднані з базовим реченням за допомогою сполучників (2.1.2.); вставлені речення, поєднані з базовим реченням безсполучниковим зв'язком (2.1.3.); вставлений текст (2.1.4.); вставлені розділові знаки (2.1.5.); проаналізовано засоби вираження синтаксичних зв'язків вставлень з основним реченням (2.2.): інтонаційно-пунктуаційне оформлення вставлених компонентів (2.2.1.), лексичні засоби (2.2.2.).

Вставлені слова та словосполучення мають форми головних або другорядних членів. Вони зустрічаються у вигляді: підметів: Зривалися (і рідні, і чужі), Зчинили ґвалт під хмарами стрижі… (Багряний І.); присудків: На заході жевріло (конало) небо (Хвильовий М.); узгоджених означень, виражених прикметником, прикметниковим зворотом, дієприкметниковим зворотом, порядковим числівником: Докія (старша) узяла сестру попід силу та веде в кліть… (Федькович Ю.); неузгоджених означень, виражених числівниковим словосполученням, іменником, іменником із прийменником: Хутір Вишневий -- двадцять п'ять хат -- примостився в голому степу кілометрів за п'ятнадцять від Троянівки (Тютюнник Г.); прикладок: Тоді Вероніка кричить. Що Коцюбинський - син Михайла - живе у Відні й більшовик, і, як резонно замічає Стефан, Вероніка нічого не доказує (Хвильовий М.); додатків: Але тут із дверей великого будинку вийшов чоловік з обмотаними ганчірками (замість чобіт) ногами, з сіро-сивою бородою і з мітлою в руці (Винниченко В.); обставин різного виду (місця, часу, способу дії, міри і ступеня, причини, мети, умови, допустовості): У кав'ярні внизу Прорізної (з лівого боку) чекає вогненний янгол… (Забужко О.).

Як свідчить досліджуваний матеріал, вставлені слова і словосполучення найчастіше є вставленнями неконструктивного типу, оскільки зняття дужок трансформує їх у відповідний член базового речення.

Вставлені конструкції також бувають частинами складносурядних і складнопідрядних речень. Вони поєднуються з основним реченням за допомогою сполучників сурядності та підрядності і теж належать до вставлень неконструктивного типу.

Вставлення, які мають форму частин складносурядних речень, найчастіше бувають зауваженнями пояснювального, обмежувального характеру, вказівками на обставини, що супроводжують ту чи іншу подію, факт; припущеннями, уточненнями. Часто вставлені конструкції приєднуються до основного висловлення за допомогою: єднальних, протиставних, розділових, зіставних та приєднувальних сполучників: «Сюди веди!» І підводили високих степовиків, і летіли їхні голови, як кавуни (а під ногами баштан із кавунами, і коні зупинялись коло них), дехто кричав скажено і, мов у сні, нечутно, а цей собі падав, як підрубаний бересток… (Яновський Ю.).

Вставлення, включені в основне речення за допомогою сполучників підрядності чи сполучних слів, вказують на об'єктивно-логічні відношення змісту вставлених компонентів до змісту основного речення. Здебільшого в ролі вставлених конструкцій виступають підрядні частини складнопідрядних речень розчленованої структури (двочленні), які пояснюють головну частину в цілому, зокрема часу, місця, допустовості, умови, мети, причини, способу дії: «Уже, либонь, після Покрови вертався з Дону я, та знову (бо я вже двічі посилав до дівчини за рушниками) послать і втретє міркував» (Шевченко Т.).

Значно рідше трапляються речення нерозчленованої структури, що пояснюють в основній частині якесь одне слово або словосполучення. Переважно це означальні речення зі сполучними словами що і який: Споконвіку їх куток Кононівки (що за річкою) пишався найкращими кіньми (Ле І.).

Не виступають у ролі вставлених з'ясувальні речення, оскільки їх підрядна частина, виконуючи роль відсутнього в головній частині підмета або додатка, в силу своєї специфіки не може мати факультативної функції.

У ролі вставлення зустрічаються підрядні супровідні речення, що знаходяться на межі складносурядного і складнопідрядного речень. Вони вводяться за допомогою сполучного слова що у різних відмінках. У такому випадку вся вставлена конструкція має значення додаткового зауваження: Звідси в Маланюка постава волюнтаризму, жадання нового типу сильної людини, поглиблення традицій до старокиївських основ (що зумовило особливе зацікавлення поета творчістю і ролею в українській історії П. Куліша)… (Лавріненко Ю.).

Вставлені компоненти, поєднані з базовим реченням безсполучниково, значно різноманітніші структурно, більш самостійні в смисловому та граматичному плані і належать до конструктивного типу. Такі вставлення мають будову простих двоскладних речень: Гордій умів на світі жити, куток свій щиро поважав, далеко щастя не шукав - шукають щастя нещасливі, - воно само його знайшло (Глібов Л.); односкладних речень (називних, означено-особових, неозначено-особових, узагальнено-особових, безособових, інфінітивних): Є ще стара діва - Павлина Анфисівна, - так кажуть, так звуть - це не так (Хвильовий М.), Єсть у мене щирий батько (Рідного немає) - Дасть він мені раду з вами… (Шевченко Т); нечленованих: За вітром солодощі молитов, За вітром - геть - оманливі малюнки, Цілунки, книги, пахощі, любов! (Рильський М.); складносурядних з єднальними, розділовими, зіставними та протиставними смисловими відношеннями між частинами: Біля комуни проходять і тіні минулого - черниці чорні (тепер живуть невідомо де, а в монастирі - дитячий будинок) (Хвильовий М.); складнопідрядних (з підрядними займенниково-співвідносними, означальними, з'ясувальними, обставинними (умови, часу, причини, мети, допустовості, порівняння)): Іде Панас, не розглядає, Міркуючи про щось (Міркує той, хто нужду знає), Аж чує - кличе хтось (Глібов Л), «Хлопче! Швидше кави шклянку Та перо мені й чорнило!» (Тут нема чого баритись, Як натхнення прилетіло) (Самійленко В.); безсполучникових з однотипними: Пісню б оту, де ті очі дівочі сяють і ріки шепочуть з гаями (В'ється в Ревуцького аж до опівночі, В Майбороди виліта солов'ями) Пісню б оту... (Малишко А.) й неоднотипними частинами: Щоб із своїх онуків-правнуків (сам же кажеш: розумніші й кращі за нас будуть!), щоб із них для себе приклад узяти (Головко А.); речень з прямою мовою: Єдну душу Богу ховаю, а було так Недавнечко, о півнях, вийшла я… - …трусити Левкову грушу, - підказав хтось. - Панове судді. Лесько Черкес мене на цноті змазує! (Костенко Л.), а також складних синтаксичних конструкцій: За тридев'ять земель, у тридесятім царстві Та в іншім государстві, Якийсь-то хвабрий молодець (Чи дворянин він, чи купець - Про те вже не скажу вам, братця, щоб іноді не пробрехаться...) - Та що утяв! (Глібов Л.).

Вставленим може бути не тільки слово, словосполучення, речення, а й надфразна єдність, причому в таких випадках вона може втрачати відтінок необов'язковості в семантичному плані, додатковості для розуміння змісту, адже те, що взято в дужки, важить не менше (а іноді й більше) за формально основний текст.

Існують два типи відношень між основним і вставленим текстом: 1) супровідні (вставлення у змістовому плані певною мірою залежать від базису, підпорядковуються йому): Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала... (Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей?) (Коцюбинський М.); 2) співпозиційні (базис і вставлений текст - це семантично різні повідомлення, найчастіше асоціативні висловлення, що створюють враження спонтанних, непередбачуваних, однак відзначаються тематичною єдністю, змістовою спільністю): Ци то ви там, славний Довбуш? (Ти ся хочеш напивати! Я ти пива наварила - буде світ ся дивувати!) Ей, даруйте, любку милий, що не можу вас пустити: Стефана ся от надію - як узнав би, міг би бити (Федькович Ю.).

Трапляються вставлення у вигляді розділових знаків (знак оклику, знак питання, три крапки), за допомогою яких найчастіше виражається ставлення мовця до сказаного загалом або до окремих його компонентів. Їх комунікативна сила проявляється тільки у зв'язку з відповідним контекстом. Питальні чи окличні знаки в дужках здебільшого виражають нерозуміння, сумнів, здивування, саркастичну реакцію, іронію, обурення (і в цьому вони наближаються до вставних), однак у них приховане те почуття автора, яке заставляє нас подумки підшукувати слово, якого не вистачає, яке еквівалентне цим знакам. Наприклад, у реченні: - Розуму? - докінчила я. - Ні, Наталочко (!), математики замало у вас! (Кобилянська О.) за допомогою знака оклику автор намагається логічно виділити окреме слово, тим самим загострити увагу читача, у цьому ж випадку: Похорон - це також колективна праця, коли накривають столи, разом чистять картоплю - відрами (!) та ліплять пиріжки (Роздобудько І.) знак оклику використовується для виявлення іронії.

До складу основного речення вставлені конструкції різних структурних типів можуть бути включені за допомогою різних засобів, серед яких виділяємо: 1) інтонаційно-пунктуаційне оформлення; 2) лексичні засоби.

Вставленим конструкціям притаманна специфічна інтонація: пониження голосу, прискорений темп зі значними паузами; інтонаційно початок і кінець розірваного вставленням речення вимовляється так, як без вставленої конструкції, зберігаючи таким чином інтонаційну цілісність базового речення. Паузам в усному мовленні відповідають специфічні розділові знаки: найчастіше дужки, трапляються випадки, де автори застосовують двокрапку, три крапки або поєднують кілька видів розділових знаків залежно від інтонації, ступеня ускладнення вставлених конструкцій, збігу розділових знаків. Специфічним розділовим знаком для виділення вставлень є дужки. Їх використання полегшує прочитання й осмислення тексту, оскільки призначення дужок - служити засобом виділення вставлених конструкцій, тоді як інші розділові знаки виконують декілька функцій.

Лексичні засоби, на відміну від інтонаційно-пунктуаційних, є факультативними. До них належать: дублювання елементів основного речення у вставленні: …Звичайно, як і тоді (тоді - в дикім степу), на ній колір «хакі»… (Хвильовий М.); використання прийому «охоплення» - повторення одного або кількох слів основного речення, на яких воно було перерване: Я знаю, - десь пахучі олеандри На землю кидають солодку тінь… (Я ж сам писав про синю далечінь!) Я знаю, - десь кипучі Тіціани З проміння творять марево жадане… (Рильський М.); наявність контекстуально синонімічних слів чи перифраз: Це добре розуміли ще наші предки - славні козаки-запорожці, спудеї, духовенство й міщанство, коли щороку в кінці травня - цього казкового на нашій землі місяця Пробудженої Природи й зеленого райського буяння - проводили свої рекреації... (Андрухович Ю.); а також займенників: Землемір за освітою, він деякий час пасічникував при земській школі (там з ним і познайомився Валерик), займаючись водночас проблемою закріплення олешківських пісків (Гончар О.); часток; прислівників; сполучників та сполучникових засобів: Я відчув - і це відчуття збереглося на все життя - що в поетичному слові криється якесь диво… (Цюпа І.).

Третій розділ «Вставлені компоненти як засіб реалізації модальності» присвячений дослідженню проблеми диференціації та реалізації функціональних типів модальності у комунікативно-прагматичній організації висловлень (3.1.), зокрема, представленню комунікативно-прагматичної реалізації об'єктивної модальності у вставлених конструкціях (3.2.) з експліцитною (3.2.1.) та імпліцитною модальною координацією (3.2.2.), втіленню комунікативно-прагматичної реалізації суб'єктивної модальності у вставлених конструкціях (3.3.) з раціональною (3.3.1.) та емоційною (3.3.2.) оцінкою.

Категорія модальності простежується на всіх рівнях мовної системи. Ми розглядаємо модальність перш за все як функціонально-семантичну категорію, яка сприяє виявленню значень вставлених конструкцій у комунікативному процесі. В основі класифікації функціональних типів модальності лежить принцип поділу, який ґрунтується на протиставленні об'єктивно- і суб'єктивно-модальних значень. Вставлені конструкції є засобами вираження насамперед об'єктивної модальності, яка втілюється в комунікативно-інформаційному плані, реалізує відношення до певної дії, ситуації, розглянутої в базовому реченні.

Залежно від співвіднесення вставлення із ситуацією мовлення виокремлюють два способи об'єктивної модальної координації: 1) експліцитну та 2) імпліцитну.

Експліцитна модальна координація характерна для вставлених конструкцій неконструктивного типу, значення яких реалізується через лінійні зв'язки у вигляді розгортання інформації, яка не потребує жодного домислювання. Для вставлень із експліцитною об'єктивною модальною координацією притаманні такі комунікативно-прагматичні функції:

І. Деталізація:

1) пояснювально-уточнювальна:

а) повторне найменування з уточненням: Сиротині сонце світить (Світить, та не гріє)… (Шевченко Т.);

б) конкретизація: Над головами їхніми майорять всілякі абсурдні прапори - зелено-фіолетові, рожево-білі (смугасті), чорно-білі (в шахову клітинку), червоно-лазурові та ще деякі (Андрухович Ю.);

в) пояснення терміна, тлумачення незрозумілих чи маловідомих слів: Скільки тут поми (винограду) - страх!.. (Коцюбинський М.); г) уточнення найменування, коментування, корекція сказаного: Розгорнув груз. Відчинив (підняв) двері… (Багряний І.);

ґ) переклад слова з однієї мови на іншу: По-латині вона зветься Colymbus (Колімбус) (Вишня О.);

2) характерологічно-особова:

а) характеристика зовнішніх ознак: Я повернула очі в його бік, а він підборіддям (воно в нього різко окреслене, вольове) вказав мені на вікно (Вільде І.);

б) віку: Дівча тонке, струнке, сказано, молоде ще зовсім (десь направду тільки 17 літ минуло); із себе нічого! (Пчілка О.);

в) професії: І от раз Валя сидить у своєму кабінеті (він редактор великої, популярної газети на всю Україну)… (Васильченко В.);

г) належності до певної національності; соціальної групи: Вуйко Іванов, гімназійний професор, і тітка (вона спольщена німкеня), при котрих тепер живу, то…та ні! (Кобилянська О.);

ґ) освіти: Сімнадцятилітня Мотря Забейко - кравецька учениця (освіта: чотири роки гімназії - і стоп!) (Вільде І.);

3) характерологічно-обставинна:

а) локальна характеристика;

б) темпоральна характеристика;

в) допустовість;

г) причина;

ґ) мета;

д) умова;

е) спосіб дії;

є) міра і ступінь: А що, якби знайшлася хоч одна, - в монастирі десь або на горищі? Якби вціліла в тому пожарищі - неопалима купина? (Костенко Л);

ІІ. Довідково-відправна:

1) вказівка на джерело інформації: …Господи-Боже! Которий вік?! Принце, повірте мені, - забагато! Кажуть, ви стали фашистом… (sic!) (Бажан, сторінка така-то) (Плужник Є.);

2) посилання на адресанта: Наслухались дві Мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів) (Глібов Л.);

3) вказівка на адресата: Сусід міг про дітей подумати, а ти (це вже до мого чоловіка) радий, що сам кишку напхав? (Вільде І.); ІІІ. Переплетення мови автора і мови персонажа: Ковтяга витрусив кота на долівку («ану до мишей, гаспиде ледачий!») і мимохіть відчув краплину радості… (Гуцало Є.).

Вставленим одиницям конструктивного типу властива імпліцитна модальна координація, при якій семантично та граматично не виявляється їх безпосередній зв'язок із основним реченням. У такому випадку інформація у вставленні щодо базової вимагає домислювання чи переосмислювання.

Вставлені конструкції з імпліцитною модальною координацією виконують такі комунікативно-прагматичні функції:

І. Побіжні зауваження, передача повідомлення «мимохідь («між іншим»)»: Коли ви йдете болотом, де обов'язково є цілий табун диких свиней, … дуже корисно проказувати таку ніби молитву… (між іншим, молитва ця корисна не тільки при полюванні кабанів, а корисна вона й при охоті на всякого звіра) (Вишня О.);

ІІ. Передача повідомлення «між рядками»: Я саме сидів тоді біля відчиненого в сад вікна, повторював пройдений за рік матеріал із алгебри (одразу після свят у нашому дев'ятому «А» мала бути передекзаменаційна сесія, отож мусив і в такий день пам'ятати про це) (Міщенко Д.);

ІІІ. Створення підтексту: Яка чудова літня ніч! Вгорі, внизу - повсюди диво! (Почну писать, це добра річ, Ачей же зароблю на пиво) (Самійленко В.);

ІV. Внутрішнє мовлення: А він в квадраті двору (Соломіє, іди до мене, кохана!), А він сновигав, як поранена чорна птиця (Соломіє, іди, бо застудишся, рідна!)… (Драч І.);

V. Асоціативність: Під нігтями - чорні окрилля мастила (Спить трактор надворі, накритий дощами і тишею) (Драч І.);

VI. Проспекція: Підвівся Іскра, полковий обозний, син Остряниці Якова, Іван. (Загине теж, в бою заживши слави, в недовгім часі після Пушкаря, вертаючись до попелу Полтави з посольства до московського царя). (Костенко Л.);

VII. Ретроспекція: Наладувавши панцерфавства, Петро почекав якусь хвилинку, спокійно (так, як колись чекав під час облав на вовка)… (Багряний І.).

Вставлені компоненти, крім об'єктивної модальності, можуть містити ще й суб'єктивну модальність у випадку, коли мовець оцінює сказане. У такому разі співіснують два плани відображення: емоційно-нейтральний - в основному реченні та емоційно-підкреслений - у вставленій одиниці. Вставлені конструкції, яким властива суб'єктивна модальність, поділяють на дві групи: 1) вставлення раціональної оцінки та 2) вставлення емоційної оцінки.

Вставленим конструкціям із суб'єктивною модальністю раціональної оцінки притаманні такі комунікативно-прагматичні функції:

І. Епістемічна (виражає ступінь упевненості / невпевненості в істинності повідомлення):

1) упевненість:

а) ствердження (непохитна, усталена, остаточно висловлена думка про кого-, що-небудь, яка не підлягає сумніву): Тож пий спокійно, Гертрудо, - Ніколи тебе не убуде (То автор-лайдак із нудів Вколошкав тебе, авжеж!) (Забужко О.);

б) переконання, запевнення (думка, висловлена з метою переконати, запевнити в чомусь): Погляди часто й надовго зупинялись на козаках (бо то, таки дійсно, була мальовнича група!) (Винниченко В.);

2) невпевненість:

а) сумнів: Так сумно, так без краю сумно. Усе скінчилось. (Чи й було?) Дивлюсь недвижно і бездумно Крізь зимове морозне шкло (Рильський М.);

б) припущення: Вона не показалася того дня на люди, мабуть, соромилася, а наступного, вдосвіта (очевидно, домовлено було з шофером), підкотила до Бурдюгового дому машина й повезла дівчину в Мелітополь (Міщенко Д.);

в) зацікавлення (викликана чим-, ким-небудь увага до когось, чогось, яка передбачає пошук інформації з метою з'ясування, уточнення незрозумілого чи взагалі невідомого): Про Ілька Аркадій намагається не думати (все ж таки скільки в нього дітей: двоє чи троє?) (Вільде І.);

ІІ. Імперативна функція (виражає волюнтативне відношення суб'єкта до об'єкта спонукання):

1) категоричне спонукання, що зумовлює обов'язковість виконання дій:

а) категоричний наказ (спеціалізованою формою вираження є форма інфінітива, яка вживається для передачі імперативності (посилює наказ), необхідності дії, неминучості): За експерта ж (пильнувати!) - Начальний гість московський… (Багряний І.);

б) менш категоричний наказ (типовою формою вираження спонукання є наказовий спосіб дієслова): А у ченців (мовчіть, святі, мовчіть!) Нових «союзників» щодня приймає брама… (Багряний І.);

2) пом'якшене спонукання:

а) заклик (передається описовою формою наказового способу): Що ми свої (хай знає світ!) - цвірінькнем тихо «Заповіт»… (Драч І.);

б) застереження (зауваження, попередження, що роз'яснює або уточнює думку, не вимагає обов'язковості у певній реакції адресата і відтворюється за допомогою дієслів у формі наказового способу з часткою не): …І спазм ударяє в тілі, немов металевий гонг! - І застогнавши од болю, на мить - прокидаюся… (Не запливай на глибоке - спазмить!) (Забужко О.);

в) пропозиція (те, що виноситься на обговорення, розгляд; виражається дієсловом у формі дійсного способу майбутнього часу у значенні наказового): Бачиш, - він з гордістю повів рукою, - це усе моїх рук справа, і мій шеф (обійдемося без прізвищ, добре?) цим дуже задоволений (Роздобудько І.);

г) прохання: (ввічливе звертання до кого-небудь з метою домогтись чогось): Другого дня свати, Дружки і всі підемо до владики, Бо він же пан і «пастир наш святий», Від Бога «батько» (Господи, прошу прости), - Підемо дякувати твар розгнуздану і дику (Багряний І.); ґ) порада (вказівка відносно того, як діяти, що робити, передається умовним способом дієслова): Над економією дим і дзвін кувадла Кавчить десь звід (підмазали б хоч би!) (Багряний І.);

3) нейтральне спонукання (передбачає взаємну незалежність співрозмовників у даній ситуації, максимальну свободу дій з боку адресата): а) побажання: Ми живі-здорові (чого і вам бажаємо!) (Роздобудько І.).

До комунікативно-прагматичних функцій емоційної оцінки вставлених конструкцій із суб'єктивною модальністю належать:

І. Позитивна емоційна оцінка:

1) любов: Вона (con amore!) [З любов'ю] Скоро місяць ясний гляне, Сонця промінь згас (Самійленко В.); а) захоплення: І скоро промінь той туман розоре (Не відірвати погляд від землі!)… (Плужник Є.); б) інтерес: В цю хвилину відчиняються двері з кухні і заглядають допитливі оченята мого брата (ох, які ж цікаві!) (Вільде І.); в) уподобання: Підходить товаришка Валентина - високолоба (чудовий високий лоб… люблю високолобих М.Х.) (Хвильовий М.) ;

2) радість: Вікна братової (тепер його, його!) професорської квартири виходили у вузький кам'яний колодязь… (Загребельний П.);

ІІ. Негативна емоційна оцінка:

1) ненависть: Ті (ох, як же ж смертельно ненавидів їх!) знали з його життя і те, про що він давно забув (Вільде І.): а) зневага, відраза: Паскудний хлоп! Та ще й поклявсь не бачити й порога Од брами нашої - подався звідси геть, - (Мізерна твар) - подався на чужину Шукати другу. (Багряний І.); б) незадоволення, обурення, гнів: І дурний в очах всього народу - вже вкотре! - йде додому дід (Костенко Л.); в) розчарування: Усмішка та була мертвіша (це ж тільки відблиск, марний блік!) і безнадійніша, й сумніша, ніж зір очей, що згас навік (Драй-Хмара М.П.);

2) горе: А як спить він, може, - прошу не збудити; А як вбили, - боже! - личенько накрити (Федькович Ю.):

а) біль: Чому (і це було для нього найболючіше) не могла відчути правди? (Вільде І.);

б) сум: - Чи це правда, Марто (ох, вже навіть не Мартусю, - сумно!), що ти потай від нас заручилася з Казимиром? (Вільде І.);

в) співчуття, жаль: І як син не зможе тата Відрізнити від ренегата… А вже правнук (бідні діти!) Буде мліти, буде мліти… (Багряний І.);

3) страх: А до вікна (аж подумати страшно) ще попереків з п'ятнадцять і пудів шістдесят живої жіночої ваги… (Вишня О.):

а) хвилювання, відчай: Ой, ті очі плавання невеселі (Як від правди себе втаю?) - Розіб'ється човен об скелі, Об гранітну байдужість твою (Симоненко В.);

б) розпач: Тато мій (ой, що робить?!) (Багряний І.); 4) насмішка: а) іронія: Навіть Льонька (ах, вибачте, Леонід Степанович, без п'яти хвилин лауреат літератури) зволив спуститись з висоти письменницької діяльності і взяти участь у спільній тривозі… (Винниченко В.);

в) сарказм: - А, поздоровляю. Чув, що ви, пані (ов, уже - «пані»!), вийшли заміж (Вільде І.);

ІІІ. Позитивно-негативна емоційна оцінка:

1) здивування:

а) з позитивом: - Нікому й нічого не завидую, - відповів гетьман, прошибаючи Мотрю своїми темними пронизливими очима. (Як у старого чоловіка можуть бути такі молодечі очі?..) (Лепкий Б.);

б) з негативом: В кімнаті (в лікаря?) чути настояний дим від міцних сигар (Вільде І.).

Категорія оцінки представлена різними засобами вираження: словотворчими (форманти на позначення пестливості, здрібнілості, згрубілості), лексико-семантичними (позитивно/негативно марковані лексеми, фразеологізми, спеціальні модальні частки, вигуки), синтаксичними (типи речень за метою висловлювання, за емоційною наповненістю, інтонація, порядок слів тощо), пунктуаційними («іронічні лапки»). Специфічною рисою вираження суб'єктивно-модальних значень у вставлених конструкціях є те, що всі ці засоби, як правило, розкривають своє значення у контексті.

Вставлені компоненти виступають як один із способів самовираження автора. Природа особистості діалогічна, а діалогічність може виражатися різними формами мовлення. Тому вставлення можна розглядати як формально маркований спосіб демонстрування комунікативної стратегії, стратегія постає як когнітивний процес, в якій мовець співвідносить свою комунікативну мету із конкретним мовленнєвим вираженням. Вставлений елемент виступає як спосіб розмежування суб'єктивного модального плану, дискурсу автор / оповідач і об'єктивного модального плану, дискурсу речення / повідомлення.

Висновки

Вставлений компонент - це факультативна синтаксична одиниця (член речення, словосполучення, речення, текст), що вводиться в основне повідомлення у процесі мовленнєвої діяльності з метою передачі різного роду додаткових, побіжних зауважень, уточнень чи пояснень до змісту основного речення чи окремих його членів, має специфічне інтонаційне (прискорений темп мовлення, нижчий тон звучання, значні паузи), а відповідно, й пунктуаційне (найчастіше - дужки) оформлення і залежно від ступеня синтаксичної зв'язності / незв'язності з основним реченням поділяється на два структурні типи: 1) неконструктивні (зв'язані); 2) конструктивні (незв'язані).

В основі виникнення вставлених конструкцій лежить багатоплановість розмовного, спонтанного мовлення. Починаючи із ХVIIІ століття - періоду інтенсивного розвитку книжних традицій, - вставлення використовуються і на письмі, де їх первинною функцією було оформлення виносок, пояснень, тлумачень.

На первинному етапі дослідження вставлених одиниць основна увага приділялася вивченню їх з позицій формально-синтаксичної організації речення (структурних особливостей, засобів зв'язку із основним реченням, інтонаційної характеристики, пунктуації та ін.), у зв'язку з чим не було достатньо підстав для виокремлення їх в самостійну синтаксичну одиницю.

Комунікативно-семантичний аспект синтаксичної науки дає можливість по-новому розглянути вставлені компоненти: спростовується традиційний погляд на значеннєву роль вставлень у реченнях як несуттєву, другорядну і доводить, що таке специфічне виокремлення висловлень у вигляді вставлених елементів є одним із способів передачі значного обсягу інформації в економному режимі, часто призначене для того, щоб підкреслити сказане, а іноді надати йому навіть більшої ваги в семантичному плані, ніж його має формально основний текст.

Суперечливість поглядів на вставлені конструкції, недостатнє теоретичне обґрунтування їх лінгвістичного статусу зумовлені тим, що певний час вони не відмежовувалися від вставних одиниць.

Вставні й вставлені конструкції є різними явищами, яким властиві істотні відмінності. Основною диференціальною ознакою вставних і вставлених елементів є модальність: вставні одиниці - один із засобів вираження суб'єктивної модальності, а вставлені компоненти репрезентують насамперед об'єктивну модальність. Проте в деяких випадках спостерігається накладання на основний об'єктивний план вставлень певних елементів суб'єктивізму (іноді виконують модально-оцінну функцію), в такому випадку вони мають об'єктивно-суб'єктивну модальність. Якщо вставні одиниці можуть знаходитися будь-де (на початку, в середині, наприкінці речення), то вставлені - тільки всередині, наприкінці та в інтерпозиції; якщо вставні структури можна поділити на шість основних семантичних груп, то вставлені - не підлягають такій класифікації; відмінності є і в інтонаційному та, відповідно, пунктуаційному оформленні.

Щодо ступеня синтаксичної зв'язності / незв'язності з основним реченням (висловленням) вставлені одиниці поділяються на два структурні типи: 1) неконструктивні; 2) конструктивні.

Вставлені компоненти неконструктивного типу, або квазівставлення, синтаксично пов'язані з основним реченням, включені в позиційну і синтагматичну структуру речення, представлені у вигляді членів речення або частин складного речення, що співвідносні з основним висловлюванням. Основне комунікативно-прагматичне призначення квазівставлень - реалізація інформації, пересунутої суб'єктом мовлення в зону факультативної.

Вставлені компоненти конструктивного типу, або власне вставлення, синтаксично не пов'язані з основним реченням і не входять в позиційну і синтагматичну структуру речення. Основне їх завдання полягає в передачі повідомлення, яке синтаксично та, певною мірою, семантично ізольоване від базового, не співвідноситься з ним і включене в синтаксичний шов засобами міжфразового зв'язку.

Ступінь синтаксичного зв'язку вставлень з базовим реченням пов'язаний з

1) з наявністю сполучників для синтаксичного зв'язку;

2) з відсутністю сполучників (зв'язок здійснювався за допомогою анафоричних займенників, повтору лексем, вставних слів);

3) з повною відсутністю будь-яких зовнішніх показників синтаксичного зв'язку.

Вставлені конструкції різноманітні за своєю будовою. Вони представлені: словами і словосполученнями, що виконують функції різних членів речення; вставленими реченнями у формі частин складносурядних та складнопідрядних речень, поєднаних з базовим реченням за допомогою відповідних сполучників та сполучних слів; вставленими реченнями, поєднаних інтонацією у формі простих (двоскладних, односкладних, нечленованих) й складних (складносурядних, складнопідрядних та безсполучникових) речень; вставленим текстом із супровідними та співпозиційними типами відношень щодо базового речення; вставленими розділовими знаками як сигналами емоційно-експресивного смислу.

Вставлені одиниці можуть бути включеними в основне речення за допомогою таких засобів:

1) інтонаційно-пунктуаційне оформлення (обов'язковий засіб зв'язності);

2) лексичні засоби (факультативний засіб).

Вставлення має специфічну інтонаційну характеристику: інтонаційно початок і кінець речення, розірваного вставленням, вимовляється так, як і без вставленої конструкції, тобто зберігається інтонаційна цілісність основного речення. Сама вставлена конструкція вимовляється у прискореному темпі, зі значними паузами, зазвичай з пониженням голосу. У зв'язку з тим, що вставлені конструкції чітко окреслені інтонаційно і мають, в основному, уточнювальний, коментуючий характер щодо опорного речення або якоїсь його частини, вони здебільшого традиційно на письмі виділяються дужками (іноді - тире, комами з тире, комами). Саме дужки є найбільш вдалим пунктуаційним знаком для передачі факультативності вставлень.

До лексичних засобів зв'язку належать: повторення одного або кількох слів базового речення; використання контекстуально синонімічних слів і висловів; анафоричних та вказівних займенників; часток і прислівників, сполучників та сполучників з конкретизаторами.

Модальність - це комплексна, багатозначна, міжрівнева категорія. У синтаксисі - це функціонально-семантична категорія, яка ґрунтується на ідеї двобічності змісту речення (наявності в семантиці обов'язкових, первинних, об'єктивних і факультативних, вторинних, суб'єктивних значень) і служить для реалізації інтенції мовця, передає його ставлення до дійсності.